Дидактичні аспекти підготовки майбутніх фахівців до міжкультурної комунікації

Размещено на http://allbest.ru

Дидактичні аспекти підготовки майбутніх фахівців до міжкультурної комунікації

Тушко К.Ю. Тушко Клавдія Юріївна доктор педагогічних наук, професор, доцент кафедри психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, Національна академія Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький, Ковальська І.Е. Ковальська Ірина Едуардівна кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник науково-організаційного відділу, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький, Гапоненко Н.П. Гапоненко Наталія Пилипівна викладач відокремленого структурного підрозділу Кам'янець-Подільський фаховий коледж навчально-реабілітаційного закладу вищої освіти «Кам'янець-Подільський державний інститут». м. Кам'янець - Подільський, Кульчицький О.М. Кульчицький Олег Миколайович методист факультету забезпечення оперативно-службової діяльності, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький

Анотація

Стаття присвячена проблемі підготовки майбутнього фахівця до міжкультурної комунікації. Проаналізовано актуальність зазначеної проблеми на рівні світової та вітчизняної освітніх систем: різноманітність культур породжує вимогу бути гнучкими один з один, не порушуючи безпеку, особистий простір і чимало речей, про які люди ще декілька століть навіть не мріяли (від прав жінок на освіту до дозволу на міжрасові шлюби).

У формулюванні достовірних висновків під час наукового дослідження, першочергово використано пошуково-бібліографічний метод - проаналізовані різні види наукових праць із представленої проблеми (публікації, апробації, дисертації, авторські програми, посібники та монографії).

Сформульовано мету статті. В основному змісті публікації представлено зміст ключових визначень: комунікація (засіб забезпечення соціальної рівності відносин у суспільній структурі); міжкультурна комунікація (зростання кількості контактів між представниками різних культур). Запропоновано використання інтерактивної системи у формуванні готовності до міжкультурної комунікації: теоретичні знання (які у подальшому необхідно усвідомити, то інтеріоризувати), сформовані уміння та навички. У цій системі особливий статус мають методи, оскільки вони повинні сприяти розвитку мовної пам'яті, уяви, мовного чуття та мислення. З-поміж розгалуженої класифікації педагогічних методів акцентовано увагу на таких, як: контент- термін; контент-лінгвотеорія, контент-комунікація

Виокремлено завдання викладачів щодо формування готовності до міжкультурної комунікації: проаналізувати відповідну наукову та науково - методичну літературу; укласти бібліографію джерел; здійснити компаративістику термінів задля створення тлумачного словника.

Представлено основні характеристики міжкультурної комунікації майбутнього фахівця: здатність та готовність включатись у інші культури; підтримувати взаємозв'язки із рідною культурою; усвідомлювати потенціал міжкультурної комунікації; дотримуватись єдиного бачення культурних відмінностей у соціальній та міжкультурній взаємодії; адаптуватись до культурного середовища; продуктивно функціонувати у багатонаціональному середовищі.

Ключові слова: комунікація, майбутній фахівець, міжкультурна комунікація, мультикультуралізм, співпраця.

Abstract

Linguistic culture of the future specialist as a component of intercultural communication

Tushko Klavdiya Yuriivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Associate Professor of the Department of Psychology, Pedagogy and SocioEconomic Disciplines, National Academy of the State Border Service of Ukraine, Khmelnytskyi

Kovalska Iryna Eduardivna candidate of psychological sciences, senior researcher, leading researcher of the scientific and organizational department, National Academy of the State Border Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnytskyi, Khmelnytskyi

Gaponenko Natalia Pylypivna lecturer of the separate structural subdivision Kamyanets-Podilsky Professional College of the educational and rehabilitation institution of higher education «Kamyanets-Podilsky State Institute». Khmelnytsky region, Kamyanets-Podilsky,

Kulchytskyi Oleg Mykolayovych methodologist of the Faculty of operational and service activities, Bohdan Khmelnytskyi National Academy of the State Border Service of Ukraine, Khmelnytskyi

The article is devoted to the problem of preparing the future specialist for intercultural communication. The relevance of this problem at the level of world and national educational systems is analyzed: the diversity of cultures gives rise to the requirement to be flexible with each other, without violating security, personal space and many things that people have not even dreamed of for several centuries (from women's rights to education to permission for interracial marriages).

In the formulation of reliable conclusions during scientific research, the search and bibliographic method was primarily used - various types of scientific works on the presented problem (publications, approbations, dissertations, author's programs, manuals and monographs) were analyzed.

The purpose of the article is formulated. The main content of the publication presents the content of key definitions: communication (a means of ensuring social equality of relations in the social structure); intercultural communication (an increase in the number of contacts between representatives of different cultures). The use of an interactive system in the formation of readiness for intercultural communication is proposed: theoretical knowledge (which in the future must be understood, then interiorized), formed skills and abilities. In this system, methods have a special status, since they should contribute to the development of speech memory, imagination, speech sense and thinking. Among the extensive classification of pedagogical methods, attention is focused on such as: content-term; content-linguotheory, content communication

The task of teachers to form readiness for intercultural communication is allocated: to analyze the corresponding scientific and scientific-methodical literature; compile a bibliography of sources; to carry out comparative studies of terms in order to create an explanatory dictionary.

The main characteristics of intercultural communication of the future specialist are presented: the ability and willingness to be included in other cultures; maintain relationships with native culture; realize the potential of intercultural communication; adhere to a common vision of cultural differences in social and intercultural interaction; adapt to the cultural environment; to function productively in a multinational environment.

Keywords: communication, future specialist, intercultural communication, multiculturalism, cooperation.

Вступ

Постановка проблеми. Одним із завдань держави як соціально - політичного інституту та освітньої сфери є підготовка майбутнього фахівця будь якої галузі, здатного до цивілізованої міжкультурної комунікації, гнучкості у взаємодії, пристосування до змінних умов соціуму. Зазначене завдання є пріоритетним не лише для української освітньої системи, а й для усіх освіт, оскільки кожен громадянин повинен працювати задля суспільства, його ефективного функціонування та розвитку. Додатковим вагомим доказом представленого вище твердження є роль освіти у соціалізації особистості, тобто включення людини у соціальну спільноту.

Сучасна спільнота позиціонується як глобальна, мультикультурна, що не визнає дискримінацій, ізоляції та порушень прав людини. Усі галузі суспільства знаходяться у синергії одна з одною, а це означає, що фахівці повинні бути обізнаними у чималій кількості питань, а найважливіше - готовими та компетентними щодо побудови комунікації, зокрема міжкультур ної. Зважаючи на такі аргументи, ми вирішили звернутись до цієї проблеми у підготовці майбутніх фахівців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналітика проблеми неможлива без визначення тих напрацювань, що дотичні до неї дотичні. Пошуковий та бібліографічний методи дають змогу встановити, які аспекти проблеми досліджено, а які - взагалі не розкриті у науці.

Таким чином нами проаналізовані наукові праці (публікації, апробації, дисертації, авторські програми, посібники та монографії) наступних вчених: О. Пономаріва - формулювання мовностилістичних порад для широкого кола фахівців [7]; О. Мамича - аналіз актуальних проблем сучасної української літературної мови та формування лінгвістичної компетентності вчителів [3]; Л. Мацько - вивчення проблеми культури української фахової мови [5]; Т. Коць - процеси та тенденції в сучасній українській мові [2]; Т. Окуневич - аналітика проблематики культури мовлення [6]. В українському науковому просторі існує чимало доробків, присвячених проблемам лінгвістичної культури.

Актуалізувалось питання міжкультурної комунікації, тобто зростання кількості контактів між представниками різних культур. Саме ця проблема недостатньо представлена у наукових працях, а вона для України стала пріоритетною, адже мільйони українців змушені шукати прихисту за кордоном.

Мета статті - є аналіз проблеми майбутніх фахівців до міжкультурної комунікації.

Виклад основного матеріалу

Комунікацію можна вважати загально-науковим терміном, що підтверджено його присутністю на усіх рівнях буття. На основі цього дослідження усіх соціальних явищ та процесів здійснюється завдяки комунікації. У соціологічній літературі, яку можна вважати різновидом філософської, комунікація сприймається як засіб забезпечення соціальної рівності відносин у суспільній структурі.

Проблема соціальної рівності є надзвичайно актуальною в сучасному суспільстві, оскільки передбачає співробітництво між індивідами та соціальними спільнотами, а це в свою чергу, дає змогу здійснювати емоційний, інтелектуальний та діяльнісний впливи.

Узагальнений аналіз філософської та соціологічної літератури засвідчив, що комунікація є способом узгодження цілей (індивіда або спільноти) та їх реалізацією. Таким чином, комунікація є і процесом, і дією, і зв'язком, і має діалектичну природу.

Сучасна класифікація різновидів комунікації є невпорядкованою і переважно дихотомічною. Міжкультурною комунікацією прийнято вважати соціальні відносини, суб'єктами яких виступають особистості з різними соціальними інтересами.

Аналіз змісту поняття «комунікація» у науково-теоретичній літературі практично відсутній. Істотними ознаками категорії «комунікація» є наявність форми спільної конкретної діяльності, емоційного компоненту, різновидів взаємовідносин, багатоманітність способів реалізації прямого та зворотного зв'язку. Особливістю педагогічного напрямку у дослідженні комунікації було те, що пріоритетною її функцією є передача соціальної та культурної спадщини певними способами. Водночас є процесі такої комунікації, відбувається формування та розширення світогляду особистості.

Наступною педагогічною функцією комунікації є регуляція відносин та формування взаєморозуміння.

Дослідниця Л. Зазуліна [6] стверджує, що комунікація належить до діалектичної сфери відносин і актуалізується за умови сприйняття одними індивідами інших та визнання приналежності до тієї чи іншої соціальної спільноти. У цьому ж контексті, прикладом психологічного бачення зазначеної проблеми є наукові праці Г. Балла [2], який у взаємодії виділяв такі її ознаки: зміст комунікації - диктальність та ставлення індивідів один до одного - модальність.

Психологи звертають увагу на те, що ефективність комунікації залежить від відсутності психолого-соціальних перешкод. Зазначені перешкоди заважають реалізації комунікації, що важливо, міжособистісної взаємодії. український освітній міжкультурний комунікація

Причинами появи так званих «перешкод» можуть бути різного роду особистісні проблеми, властивості стосунків між індивідами, просторова та часова обмеженість, соціально несприятливе середовище, наявність конфліктів тощо.

Зарубіжна психологія у вивченні питання комунікації представлена працями відомих вчених-психологів Г. Гібша та М. Форверга. Науковці здійснювали дослідження різновидів бар'єрів у реалізації комунікації [5].

Продовжуючи дослідження міжкультурної комунікації, науковець М. Савчин [9] стверджує, що комунікація між об'єктами та суб'єктами освітнього процесу стає складною, якщо відбувається неправильне сприйняття один одного, відсутні комунікативні здібності, не сформовані інтеракційні вміння та навички як об'єктів, так і суб'єктів навчання.

Можна констатувати, що у психологічній науковій літературі представлені вагомі напрацювання щодо проблеми комунікації, зокрема міжкультурної, і розглядається вона як форма індивідуальної та соціальної комунікації.

У педагогічних дослідженнях існують наукові доробки, в яких розкрито одну із важливих функцій міжкультурної комунікації - забезпечення розвивального змісту навчання.

Враховуючи і психологічні, і педагогічні підходи до проблеми комунікації, можна стверджувати, що майже усі науковці виокремлюють наступні ключові питання: наявність опосередкованого або безпосереднього контакту між індивідами; існування різноманітних форм та проявів взаємодії; виділення певних механізмів взаємодії від механічного до інтелектуального.

Варто зазначити, що у вирішенні проблеми міжкультурної комунікації, педагогічна та психологічна наука акцентує на створенні конкретних колективів і виробленні в особистості власного (індивідуального) стилю взаємодії.

Психологічна та педагогічна наука та практика підтвердили численними дослідженнями, що комунікація є пріоритетним фактором самовдосконалення та самоосвіти, що в свою чергу підвищує мотивацію та уможливлює переорієнтацію особистості у професійній або освітній діяльності.

Питання комунікативного розвитку особистості фахівця в сучасному суспільстві є надзвичайно важливою. Кожна професійна сфера потребує спеціаліста для розвитку комунікативних навичок, особливо якщо це приватна компанія.

Проте державні соціальні інститути також мають враховувати вимоги та тенденції сучасного суспільства. Саме комунікативні навички стали визначальним фактором професіоналізму фахівця. Усі фахівці повинні співпрацювати на різних рівнях і в різних формах. Оскільки згадана співпраця є багатогранним і багатофункціональним явищем, у цій статті буде розглянуто комунікативний аспект професійної взаємодії українських працівників.

Спільнота світового рівня вимагає активної комунікації. В Азії, зокрема у Китаї та Японії, що тривалий час були закритими для світу, відмінили заборони у контактах. Саме те, що Тихоокеанський регіон включився у світову - міжкультурну комунікацію, стало ознакою процесу глобалізації. Різноманітність культур породжує вимогу бути гнучкими один з один, не порушуючи безпеку, особистий простір і чимало речей, про які люди ще декілька століть навіть не мріяли (від прав жінок на освіту до дозволу на міжрасові шлюби) [1].

Освітнє середовище формує сукупність цінностей в особистість, формує певну ідеологію, і загалом, пояснює суспільство і правила існування в ньому [4].

Згідно із інституційними законами, держава в своїй освітній системі відображає певним чином амбіції. До прикладу, Об'єднане Королівство ставить за мету не лише отримання якісної освіти, а й залучення якомога більшої кількості студентів до свої закладів освіти. Сполучені Штати Америки проявляють амбіції у наданні найвищого рівня освіти, заснувавши стандарти у чималій кількості діяльності (від управлінця до інженера). Китайська Народна Республіка у забезпеченні освіти, також обрала курс міжкультурної комунікації, запрошуючи на навчання студентів та учнів з усього світу.

Кожна вітчизняна українська політико-державна інституція потребує перегляду ставлення до освіти, оскільки загальне національне опитування як форма перевірки підготовленості випускника школи, не може бути проявом державних амбіцій.

Вітчизняна педагогіка має вже сформовану та апробовану методичну базу щодо підготовки майбутнього фахівця, яку не потрібно руйнувати, а лише удосконалити і врахувати усі переваги та недоліки кращих освітніх систем, і проєктування своєї власної - унікальної [8].

Для ґрунтовного розкриття запропонованої нами проблеми, необхідно визначити зміст основних її понять. Варто подати тлумачення «міжкультурної комунікації». Вважаємо, що це поняття також не є суто педагогічним, які будь яке в сучасній науці. Сформоване воно завдяки суміжності декількох наук: філософії, соціології, мови, культурології, педагогіки.

За результатами аналізу наукової літератури, помилково сприймають міжкультурну комунікацію майбутнього фахівця як культуру знань рідної мови (правопису, стилістики, лексики тощо). Зміст згаданої дефініції є набагато ширший, а саме: міжкультурна комунікація - це сукупність інтересів та цінностей, які покликані формувати та задовольняти інтелектуальні та духовні запити особистості протягом взаємодії (співпраці).

Варта уваги наукова позиція О. Михайленко стосовно тлумачення згаданої вище комунікації як сукупності теоретичних знань рідної та іноземної мови, практичних умінь (проектувальних, пізнавальних, комунікативних, конструктивних), а також навичок щодо застосування цих знань у професійному та повсякденному житті [1].

Узагальненим висновком з поданих визначень, є наступний: особистість повинна грамотно володіти мовою, бажано не лише рідною, раціонально будувати мисленнєві висловлювання.

Проведений аналіз ключових понять запропонованої проблеми уможливлює звернення до педагогічної її сторони, а саме - до аналізу педагогічних інструментів та механізмів, за допомогою яких формують лінгвістичну культуру. У сучасній педагогіці вирішення такого завдання можливе, в першу чергу, технологічно - на основі методів навчання, тобто шляхів або спосіб навчання.

Класична педагогіка використовує чимало навчальних методів, вибір яких залежить від мети, завдань та суб'єктів навчання. Переважно більшість методів реалізується завдяки вчителям або викладачам. У сучасний період роль викладача істотно змінюється, враховуючи ті обсяги інформації, що циркулюють у спільноті. Проте без викладача освітня діяльність втрачає сенс, а особливо в дистанційній її формі. Кожен викладач та вчитель повинен усвідомити, що він, у першу чергу покликаний передати свій досвід тим, кого навчає. Вважаємо навіть, що вчителі та викладачі здійснюють передачу своєї власної інтерпретації знань, умінь та навичок. У будь-якому випадку, метод навчання - це інтеракція між вчителями (викладачами) та учнями (студентами, курсантами, слухачами).

Подане вище тлумачення методів навчання є досить актуальним для процесу формування готовності до міжкультурної комунікації майбутнього фахівця як елементу його компетентності.

Особливої уваги заслуговує думка О. Мамчич щодо створення цілісної інтерактивної системи щодо формування готовності до міжкультурної комунікації майбутніх фахівців [3]. Пропонуємо звертатись до такого підходу у питанні формування міжкультурної комунікації. Основа представленої системи - теоретичні знання (які у подальшому необхідно усвідомити, то інтеріоризувати), сформовані уміння та навички. У цій системі особливий статус мають методи, оскільки вони повинні сприяти розвитку мовної пам'яті, уяви, мовного чуття та мислення.

Вчена Л. Рускуліс запропонувала комплекс авторських контент-методів: контент-термін; контент-лінгвотеорія, контент-комунікація [9]. Використання цих методів можливе в інтерактивній системі формування лінгвістичної культури, оскільки вони є поліфункціональними: контент -термін дозволяє впорядкувати термінологію, чітко визначити об'єкти в абстрактному мисленні, а отже мінімізувати помилки в логічному мисленні; контент - лінгвотеорія є методом покликаним оволодівати змістом мовних навчальних дисциплін; контент-комунікація - передбачає обмін інформаційними смисловими «одиницями» різних обсягів (від меншого до більшого) та забезпечення основ педагогіки співпраці між викладачами та студентами.

З метою використання представлених вище методів, викладачу необхідно виконати низку завдань: проаналізувати відповідну наукову та науково-методичну літературу; укласти бібліографію джерел; здійснити компаративістику термінів задля створення тлумачного словника;

Представлені вітчизняною вченою методи допоможуть сформувати не лише лінгвістичну культуру, але й розвинути логічне мислення особистості.

За результатами аналізу виокремлено основні характеристики міжкультурної комунікації майбутнього фахівця: здатність та готовність включатись у інші культури; підтримувати взаємозв'язки із рідною культурою; усвідомлювати потенціал міжкультурної комунікації; дотримуватись єдиного бачення культурних відмінностей у соціальній та міжкультурній взаємодії; адаптуватись до культурного середовища; продуктивно функціонувати у багатонаціональному середовищі.

Відповідно до змісту перерахованих вище завдань зрозуміло, що процес формування міжкультурної комунікації майбутнього фахівця є складним завданням та позиціонується як важливе для соціуму.

Висновки

Комунікація уможливлює процес гуманізації в освіті, формуючи ціннісні установки, формуючи внутрішні потреби та інтереси на засадах гуманізму.

Майбутнього фахівця можна сприймати як мовну особистість, на соціальний статус та роль якої, безпосередньо впливає сформованість лінгвістичної культури. Кожне суспільство вибудовує свою мовну стратегію, що в подальшому має вплив на формування зазначеної нами культури. Теорія та практика міжкультурної комунікації стає основою для синергетичного розвитку духовної та інтелектуальної сфер особистості.

Можна стверджувати, що міжкультурна комунікація уможливлює реалізацію інформативної та комунікативної мети освіти. Кожна особистість повинна демонструвати досконалість мови, презентувати рівень зв'язного мовлення, здійснювати неперервний саморозвиток та самовдосконалення.

Проблема формування готовності майбутніх фахівців до міжкультурної комунікації вирішується за умови спроектованих текстових матеріалів, зорієнтованості викладачів на вирішення комунікативних завдань освітньої діяльності, створення комплексів індивідуальних завдань, ситуативних методів тощо.

Література

1. Клєщова О. Є. Культура мови, культура мовлення та правописні норми: лінгвістична вікторина /Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: « Філологія» : зб. наук. праць. - 2021. - № 51. - Т. 1. - С. 54-59.

2. Коць Т. Мовні смаки і сучасні тенденції у загальнолітературній нормі (на матеріалі газет 90-х років). URL: http://kulturamovy.univ. kiev.ua/KM/pdfs/Magazine51-9.pdf (дата звернення 14.09.2021)

3. Мамчич О. Актуальні питання лінгвопідготовки магістрів початкової школи (Авторська модель програми). Початкова школа. 2008. № 5. С. 9-12. 10. Мамчич О. Актуальні питання сучасної української літературної мови. Авторська програма для фахівців педагогічних ВНЗ IV рівня акредитації ступінь освітньої підготовки - магістр. Чернігів : ЧДПУ, 2004. 23 с.

4. Мамчур Л. І. Перспективність і наступність у формуванні комунікативної компетентності учнів основної школи : монографія. Умань : Видавець «Сочінський», 2012. 449 с.

5. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови : навчальний посібник. Київ : Академія, 2007. 360 с.

6. Окуневич Т.Г. Про культуру мови і мовлення студентів-філологів. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». 2013. Серія : Філологія. Вип. 40. С. 238-241.

7. Пономарів О.Д. Культура слова: Мовностилістичні поради / О. Д. Пономарів. - К.: Либідь, 2001. - 240 с.

8. Потапенко О. І., Кожуховська Л. П., Товкайло Т. І., Чубань Т. В. Лінгводидактика (курс лекцій) : навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Київ : Міленіум, 2005. 402 с.

9. Рускуліс Л. Методична система формування лінгвістичної компетентності майбутніх учителів української мови у процесі вивчення мовознавчих дисциплін : монографія / за заг. ред. М. Пентилюк. Миколаїв : ФОП Швець В. М., 2018. 420 с.

References

1. Kleschova O. E. (2021) . Kul'tura movy, kul'tura movlennya ta pravopysni normy: linhvistychna viktoryna [Culture of language, culture of speech and spelling rules: linguistic quiz] / Scientific Bulletin of the International Humanities University. Series: "Philology": Coll. Science. work. - 2021. - № 51. - T. 1. - S. 54-59. [in Ukrainian].

2. Kots T. Movni smaky i suchasni tendentsiyi u zahal'noliteraturniy normi (na materiali hazet 90-kh rokiv) [Linguistic tastes and modern trends in the general literary norm (on the material of newspapers of the 90s)]. URL: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine 51-9.pdf [in Ukrainian].

3. Mamchych O. (2004) Aktual'ni pytannya linhvopidhotovky mahistriv pochatkovoyi shkoly (Avtors'ka model' prohramy) [Current issues of language training of primary school masters (Author's model of the program)]. Elementary School. 2008. № 5. S. 9-12. 10. Mamchych O. Current issues of modern Ukrainian literary language. Author's program for specialists of pedagogical universities of the IV level of accreditation degree of educational preparation - master's degree. Chernihiv: ChDPU, 2004. 23 p. [in Ukrainian].

4. Mamchur L. I. (2012) Perspektyvnist' i nastupnist' u formuvanni komunikatyvnoyi kompetentnosti uchniv osnovnoyi shkoly [Perspective and continuity in the formation of communicative competence of primary school students: a monograph]. Uman: Sochinsky Publisher. 449 p. [in Ukrainian].

5. Matsko L. I., Kravets L. V. (2007) Kul'tura ukrayins'koyi fakhovoyi movy : navchal'nyy posibnyk [Culture of the Ukrainian professional language: a textbook]. Kyiv: Academy. 360 p. [in Ukrainian].

6. Okunevich T. G. (2013) Pro kul'turu movy i movlennya studentiv-filolohiv [On the culture of speech and speech of students of philology]. Scientific notes of the National University ”Ostroh Academy". Series: Philology. Vip. 40. S. 238-241. [in Ukrainian].

7. Mamchur, L. I. (2012) Perspektyvnist' i nastupnist' u formuvanni komunikatyvnoyi kompetentnosti uchniv osnovnoyi shkoly: monohrafiya [Perspective and continuity in the formation of communicative competence of primary school students: a monograph]. Uman': Vydavets' “Sochins'kyy”,. 449 s. [in Ukrainian].

8. Potapenko, O. I., Kozhukhovs'ka L. P., Tovkaylo T. I., Chuban' T. V. (2005) Linhvodydaktyka (kurs lektsiy): navchal'nyy posibnyk dlya studentiv filolohichnykh spetsial'nostey vyshchykh navchal'nykh zakladiv [Linguistics (lecture course): a textbook for students of philological specialties of higher educational institutions]. Kyiv: Milenium,. 402 s. [in Ukrainian].

9. Ruskulis, L. (2018) Metodychna systema formuvannya linhvistychnoyi kompetentnosti maybutnikh uchyteliv ukrayins'koyi movy u protsesi vyvchennya movoznavchykh dystsyplin: monohrafiya [Methodical system of formation of linguistic competence of future teachers of the Ukrainian language in the process of studying linguistic disciplines: a monograph] / za zah. red. M. Pentylyuk. Mykolayiv: FOP Shvets' V. M.,. 420 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru