Психологічна компетентність у діяльності вчителя фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічна компетентність у діяльності вчителя фізичної культури

Кондрацька Г.Д.

Вступ

Зміни можна побачити у сучасній системі освіти України, вони спрямовані на підвищення якості, особистісний і професійний розвиток суб'єктів освіти. Однією з основних тенденцій є висунення на перший план питань психолого-педагогічного супроводу освітнього процесу, інтегрованим показником якого виступає якість підготовки випускника закладів вищої освіти. Сьогодення вимагає від молодого фахівця сформованої компетентності та здатності адаптуватися до швидкозмінних умов професійної діяльності, спрямованості на самоосвіту, орієнтуватися в новій, деколи наповненій суперечностями інформації. Розв'язання таких актуальних завдань освіти неможливе без достатньо стійкої мотивації до вибору професійної діяльності.

У психолого-педагогічній теорії та практичні використовується багато понять для характеристики педагогічної діяльності, а саме професійна компетентність, педагогічна майстерність, професіоналізм. Формування особистості проходить складний шлях розвитку і професійного становлення в сучасних викликах суспільства. За теорією інтелекту Жана Піаже інтелект людини проходить у своєму розвитку кілька основних стадій. Когнітивний розвиток людини залежить всіх видів розумових процесів, таких як сприйняття, мислення, пам'ять, уява та увага. Сьогодні в час пандемії змінюються процеси сприйняття способу життя людини. Наковці стараються підтримати професійну активність людини. Публікації, у яких розглянуто розв'язання даної проблеми дають підстави стверджувати, що проблема професійного навчання є актуальною у багатьох провідних країнах світу: Франції, Швеції, Англії, Шотландії, США. Якість професійної освіти характеризується її сутнісним змістом та способами професійної діяльності педагога. Пошук шляхів розв'язання проблем професійного становлення молодого покоління турбує наше суспільство.

Ця проблема розглядається вченими та дослідниками як закордонними (Жан Піаже, Зігмунд Фрейд інши) та вітчизняними (Зубалій М., Холодний О., Долинний Ю., Мусхаріна Ю., Хома Т., Щербан А., та ін.). Вони довели, що важливою умовою досягнення успіху в будь-якій діяльності вважається спеціалізація працівника, що тільки сприяє розвитку науки, культури, але й відповідає за розвиток здібностей та задатків людини. У руслі цієї тенденції диференціація та індивідуалізація навчання виступає основним організаційним принципом освіти як закордоном, так і в Україні впродовж багатьох десятиліть.

Долинний Ю. пропонує особистісно-орієнтований методологічний підхід до поетапної роботи студентів та особистісний напрямок навчання, який ґрунтується на важливій закономірності пізнавальної діяльності майбутнього фахівця з фізичного виховання і спорту, а знання виступають результатом самостійної розумової праці студента. Завдяки особистісно-орієнтованого підходу студенти застосовують активну навчально- пізнавальну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями щодо особистісно-орієнтованого використання фізкультурно-оздоровчих технологій.

Абдуллаєв А. огли, Ребар І. вважають, що посилення гуманістичної спрямованості освіти неминуче призводить до підвищення значущості психолого- педагогічної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту в закладах вищої освіти, так як тільки в цьому випадку забезпечується справжнє реформування системи фізкультурної освіти, її переходу до нової, особистісно-орієнтованої парадигми.

Психолого-педагогічну компетентність як основу становлення сучасного педагога розглядається багатьма науковцями (Воскобойник Т., Моторна Л., Чепелюк А.,) вони трактують поняття "компетентність" як сукупність професійних і особистісних якостей людини, що забезпечує ефективне виконання роботи. Науковиці визначають такі компоненти професійної компетенції педагогів: спеціальна, методична, психолого-педагогічна, педагогічна, та диференційно-педагогічна компетентності, рефлексія педагогічної діяльності. Вважають, що професійна компетентність викладача є інтегрованим і комплексним явищем, яке поєднує в собі професійно важливі та особистісні якості особистості (знання, вміння та навички, показники загальної культури), прагнення до безперервної самоосвіти та самовдосконалення, творче та відповідальне ставлення до своєї справи. Однак в час пандемії саме психологічна компетентність педагога визначає принципи та підходи в організації освітнього процесу сучасної молоді.

Зважаючи на значну увагу педагогів, психологів, філософів, науковців до означеної проблеми все ж окремі її кардинальні питання залишаються поки що нерозв'язаними. В теорії та практиці де достатньо досліджувалася проблема психологічної компетентності вчителів фізичної культури організації рухової активності населення в умовах пандемії.

В теортетико-методологічній науці визначено основні педагогічні та психологічні підходи до оцінки професійної компетентності педагога (аксіологічний, діяльнісний, особистісно-орієнтований, творчий, етнопедагогічний, технологічний, інтегративний, компетентнісний), діагностичні принципи визначення професіоналізму в обраній галузі знань, рівні якості й основні компоненти педагогічної компетентності майбутнього фахівця.

Теоретичний аналіз наукових джерел уможливив узагальнення значного досвіду теорії та практики професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту у вищій школі, зокрема таких аспектів: поняття підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту; якість та кількість знань для ефективної організації рухової активності населення в нестандартних умовах; методики професійної підготовки, необхідність використання глибоких психолого-педагогічних та науково-технічних засобів для їх реалізації [9]; принцип неперервності професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту [7]; фізичне виховання різних верств населення [6].

Дослідження спирається на методологічні принципи науковості, об'єктивності та історизму, застосування яких визначає коло наукових підходів (системного, хронологічного, аспектного, соціокультурного) та методів (проблемно-хронологічного, структурно-прогностичного), що були застосовані у формуванні психологічної компетентності педагогів. Отже проблема психологічної компетентності сучасного педагога є найбільш актуальною і потребує дослідження.

Виклад основного матеріалу

Особистість педагога сьогодні є у центрі уваги громадськості. Якість освіти турбує усіх дітей, їх батьків та суспільство. Особливо гостро окреслюється проблема якості освіти в час пандемії. Виникає необхідність розглянути якість у контексті професійної роботи педагога як сукупність об'єктивних і суб'єктивних передумов його підготовки. Процес діяльності педагога та його результати, залежать від відповідності його підготовки вимогам професійно- педагогічної діяльності. Також професійна діяльність педагогів залежить від розвитку професійно-значущих якостей та рівня сформованості та реалізації компетнентностей.

Визначено лише деякі підходи до формування професіоналізму вчителя. Н. Кузьміна визначає професіоналізм як якісну характеристику суб'єкта діяльності, сії, що визначається мірою володіння їх сучасними засобами розв'язання професійних завдань, продуктивними способами її використання. Аналізуючи педагогічну діяльність, Н. Кузьміна виділяє п'ять її функціональних елементів у діяльності вчителя: гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський, комунікативний.

У залежності від результатів діяльності професіоналізм вчителя можна охарактеризувати за такими способами реалізації:

• репродуктивний - уміє переказати іншим те, що знає сам;

• адаптивний - уміє пристосувати своє повідомлення до аудиторії слухачів;

• локально-моделюючий - володіє підходами до формування системи компетентностей з окремих розділів курсу, програми:

• системно-моделюючий - володіє підходами до формування системи компетентностей за курсом у цілому;

• системно-моделююча творчий - володіє підходами до формування системи компетентностей як засіб формування творчої особистості, здатної до саморозвитку в динамічних умовах.

Для розв'язання проблем сучасної освіти, вчитель моделює власну діяльність до потреб учнів. Однак, на сучасному етапі освіти репродуктивний спосіб діяльності педагога немає перспективи. Адаптивний спосіб діяльності допомагає вчителеві вивчити систему освіти, її структурні елементи та покращити між ними зв'язки. Вчитель шукає, яким чином пристосувати навчальну інформацію до аудиторії, однак при цьому основну роль має інформація, а не здібності та задатки учнів.

Локально-моделюючий спосіб діяльності, дозволяє педагогові розпочати пошук різних підходів до вивчення особистості учня, його індивідуальних здібностей і задатків, його здатності до отримання та переробки інформації. На цьому рівні проявляється професійна майстерність вчителя, коли його увага скерована на розвиток особистості учня, вміння визначити його сильні і слабкі сторони в навчанні, здатності до професійного й особистісного самоствердження.

Наступним не менш важливим аспектом діяльності вчителя є розвиток здібностей. Їх визначають як індивідуальні, стійкі характеристики особистості, що складаються зі специфічної чутливості до об'єкта, процесів і результату, що дозволяють знаходити дієві способи розв'язання завдань у конкретних умовах. Педагогічні здібності розглядаються як багатофункціональний підхід до системи підготовки учнів. Основним критерієм розвитку здібностей учнів є його результат діяльності вчителя. Також результат діяльності вчителя залежить від його професійної компетентності.

У формуванні вчителя першу позицію займає педагогічна компетентність, яку можна поділити на: спеціальну, методичну, психолого-педагогічну, диференційно-психологічна, рефлексивна компетентність.

Спеціальна компетентність складає глибокі знання, вміння та навички, досвід діяльності в галузі знань. Методична компетентність формується завдяки використання різних методів навчання (дидактичних методів), прийомів і уміння застосовувати їх у процесі навчання, знання психологічних механізмів засвоєння знань і умінь в освітньому процесі.

Психолого-педагогічна компетентність припускає володіння педагогічною діагностикою, уміння будувати педагогічно доцільні відносини з учнями, здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики; знання вікової психології, психології міжособистісного та педагогічного спілкування; уміння розвивати в учнів стійкий інтерес предметів, до майбутньої професії.

Диференційно-психологічна компетентність включає вміння виявляти особливості, установки та спрямованість учнів, визначати та враховувати емоційний стан дітей; уміння конструктивно будувати взаємодію з керівниками, колегами, учнями.

Рефлексивна компетентність - це вміння аналізувати власну діяльність, свої здібності; знання про способи професійного самовдосконалення; уміння бачити причини недоліків у своїй роботі, у собі; бажання самовдосконалення.

В освітньому процесі динамічно відбувається впровадження освітніх програм, які різняться засобами, методами і підходами щодо їх реалізації. Відтак реалізація освітніх програм та умови діяльності освітніх закладів і обумовлюють необхідність дотримання таких правил:

> Діагностика рівня професійної компетентності працівника важлива та потрібна не як самоціль, а як засіб виявлення рівня професіоналізму, його

педагогічного потенціалу, можливостей в реалізації поставлених суспільством завдань.

> Вдосконалення професійної компетентності має бути безперервним процесом.

> При діагностиці професійної компетентності важливим є індивідуальні особливості вчителя.

Основні принципи, що лежать у основі діагностики:

> гуманізм і оптимізм, що враховується опору на сильні якості особистості, на достоїнства вчителя;

> дининоцентричний принцип побудови освітнього процесу;

> комплексність, що під час формування професійної компетентності, компоненти і складові освітнього процесу;

> єдність особистих рис характеру в її діяльності;

> надійність та валідність діагностичних методик;

> довіра до результатів самодіагностики педагога.

Психологія фізичного виховання - це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності розвитку та прояву психіки людини в специфічних умовах фізичної культури і спорту.

Завдання психології фізичної культури і спорту - сприяти раціональному вирішенню практичних питань загально-оздоровчого, освітнього та виховного характеру на основі аналізу психологічних сторін діяльності фахівця у фізичній культурі і спорту.

У процесі фізичного виховання дитина навчається керувати своїми рухами на основі зорових, тактильних, рухових, слухових відчуттів та сприйняття. Формується і розвивається рухова пам'ять, мислення, воля, здібність до саморегулювання психічних станів під час виконання фізичних вправ.

Дослідження доводять, що органи чуття мають безпосередній вплив на формування свідомої діяльності людини. Доведено, що рухова пам'ять залежить від розвитку дотику пальців, зору, слуху та всіх органів зовнішнього сприйняття, це впливає на формування розумових здібностей людини і спонукає до самостійних дій. Розвиток усіх окреслених здібностей є вправлянням і залежить від об'єму виконання фізичних вправ.

Тому виникає потреба ознайомитися з психологією виконання рухів. Відтак, рухова діяльність - це регульована свідомістю людини психічна та рухова активність, яка спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, що має суспільне значення.

Не можна будь-яку активність людини називати діяльністю. Гра, навчання, праця, заняття спортом, громадська робота належать до різних видів діяльності.

У діяльності фахівців фізичної культури і спорту можна виділити такі компоненти:

перцептивний - пов'язаний із відчуттям та сприйняттям учнем, класом поставлених завдань;

мнемічний - пов'язаний із запам'ятовуванням та відтворенням інформації;

мислительний - пов'язаний із розвязанням завдань, які виникають під час діяльності;

імажитивний - пов'язаний з уявою, із використанням нових вправ;

руховий - займає в діяльності вчителя фізичної культури особливе місце.

Діяльність на заняттях з фізичної культури і спорту здійснюється в декілька етапів: планування, виконання плану та оцінка досягнутого.

Етап планування - формується мета та завдання, орієнтири у створенні умов у яких буде здійснюватись діяльність (ситуація, засоби досягнення мети), у розробці плану досягнення мети та вибір способів її досягнення. Сюди ж входять створення умов для успішного здійснення діяльності, психологічне настроювання вчителя фізичної культури на урок.

Етап навчальний - пов'язаний із практичною реалізацією планування, контролем за діями учнів, за поведінкою, подолання труднощів, які виникають під час уроків, з коректуванням плану уроків у зв'язку із змінами ситуацій. Цей етап характеризується психічною напругою вчителя, яка виникає під час розподілу та переключення уваги між учнями, що розміщені в класі, яких не охоплює полем зору вчитель, пильністю вчителя в зв'язку з попередженням ситуацій, які можуть призвести до фізичних травм. У деяких випадках цей етап діяльності характеризується великим фізичним навантаженням на вчителя.

Етап оцінювально-коректувальний пов'язаний з оцінюванням досягнутого рівня фізичної готовності учнів, з виявленням позитивних і негативних моментів під час проведення уроків, та внесення корекцій у план діяльності при його повторному виконанні. Цей етап вимагає від вчителя фізичної культури детального аналізу проведеного уроку, узагальнення окремих чинників впливу на виконання вправ, пошук відповіді на запитання в науково- методичній літературі.

Під час діяльності фахівці з фізичної культури і спорту зустрічають такі умови праці:

1. Психічна напруга (наявність шуму на уроці, особливо в молодших класах, від крику дітей під час естафет, рухливих та спортивних ігор, який значно перевищує допустимі 50-60 децибел, викликає психічну втому; проведення в день по 5-7 уроків із різними віковими групами тощо).

2. Фізичні навантаження (показ фізичних вправ та страхування учнів під час виконання ними вправ, а також переміщення разом з ними під час занять на повітрі, в походах; забезпечення високої моторної щільності уроку тощо).

3. Зовнішні чинники, які пов'язані з проведенням занять на повітрі (вітер, сонце, мороз, вода тощо).

Педагогічна діяльність - це безперервне вирішення педагогічних завдань. Розв'язати їх - знайти адекватний до даної ситуації спосіб досягнення педагогічної мети. Вирішення педагогічних завдань проходить через декілька етапів: аналіз педагогічної ситуації; висунення гіпотез про можливі способи досягнення мети; прогностична оцінка цих способів та вибір кращого; реалізація прийнятого рішення; аналіз досягнутого результату і зіставлення його із запланованим.

Учителеві іноді важко оцінити педагогічну ситуацію тому, що його діяльність часто регламентована визначеним часом, взаємостосунками між учителем і класом, матеріальним забезпеченням уроку, погодними умовами (під час занять на повітрі) та іншими чинниками.

Розв'язуючи психолого-педагогічні завдання на уроках і позаурочних формах роботи вчитель накопичує досвід, що формує його педагогічну майстерність.

Особливістю роботи вчителя фізичної культури є подолання стану фрустрації - регуляція психічних станів. Стан фрустрації - психічний стан, що викликається несподіваним виникненням перешкод на шляху до поставленої мети, переживанням невдачі. Суперечності між бажаним і реально досяжним служить передумовою виникнення стійких негативних емоцій, а в поєднанні з втомою і стресом становить значну небезпеку для психічного здоров'я вчителя, учнів, бажаючих досягнути успіху у спорті.

Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу ситуації до енергійних дій для досягнення мети. Успішному розв'язанню ситуації сприяє усунення надмірної реакції на невдачі та навіювання впевненості у своїх силах. Для цієї мети використовується самонавіювання та самопереконання.

Особливе місце в регуляції психічних станів фахівців з фізичної культури і спорту займають засоби саморегуляції. Саморегуляція передбачає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявлень і їх поєднання. Розрізняють самопереконання і самонавіяння.

Самопереконання - вплив за допомогою логічно обгрунтованих доказів, на основі пізнання законів природи і суспільства.

Самонавіювання - спосіб впливу, заснований на вірі та довірі до джерела знань, коли істина приймається у готовому вигляді, без доказів, але від цього вона не стає менш значущою, ніж пізнана істина.

Тому мета фізичного виховання школярів - сприяти формуванню особистості, здатної використовувати руховий досвід для життєдіяльності в суспільстві. Поставлена мета досягається в процесі фізкультурної освіти учнів і конкретизується в загальних завданнях: освітніх, виховних та оздоровчих. Розв'язання цих завдань залежить від різноманітності функцій, які виконує фахівець з фізичної культури і спорту: виховних (формування морально вихованої, ідейно переконаної особистості школяра); освітньо-просвітницьких (передача учням знань, умінь, які пов'язані з виконанням фізичних вправ, просвітницька робота в галузі фізичної культури і спорту з батькам, які бажають займатись зі своїми дітьми фізичною культурою); управлінсько-організаторських (організація уроку та занять спортивних секцій, організація спортивних змагань, створення фізкультурного активу та управління ним); проектувальних (перспективне та поточне планування заходів із фізичної культури та спорту, навчальних навантажень, досягнення учнями певних результатів, конструювання уроку - підбір навчального матеріалу з врахуванням завдань уроку, віку учнів, специфіки класу, статевих особливостей); адміністративно-господарських (придбання та ремонт спортивного інвентаря, туристичного спорядження, створення та благоустрій шкільних спортивних майданчиків тощо), які визначають різні сторони його педагогічної діяльності.

Форми діяльності вчителя фізичної культури різні (урочні, позаурочні та позашкільні). Робота в класі - це проведення уроків з фізичної культури; вона складає основне навчальне навантаження вчителя. Позаурочна робота включає в себе проведення занять у спортивних гуртках і секціях, проведення спортивних свят, організацію та проведення туристичних походів тощо.

Позашкільна робота з фізичної культури і спорту пов'язана із забезпеченням рухової активності учнів в спортивних школах, спортивно-оздоровчих клубах, спортивно-громадьських організаціях, федераціях, командах.

Таким чином психолого-педагогічна компетентність фахівців з фізичної культури і спорту допоможе розв'язати завдання програми з «Фізичної культури»: розширить уявлення про значення фізичної культури і спорту для безпеки життєдіяльності в суспільстві; поглибить навички використання необхідних рухових дій у повсякденному життя; закріпить процес ціннісних орієнтацій використання фізичних вправ як одного з основних чинників здорового способу життя людини в суспільстві.

Висновки

психологічна педагогічна компетентність вчитель фізичної культури

Аналіз напрацювань показує, що педагогічна компетентність фахівців з фізичної культури і спорту її структурні та функціональні елементи, рівні якості репродуктивний, адаптивний, локально-моделюючий, системно-моделюючі знання, системно- моделююча творчість, діагностика, педагогічні здібності формують професійну майстерність.

Формування психологічної компетентності майбутніх фахівців з фізичної культури i спорту до професійної діяльності за допомогою розвитку зорових, тактильних, рухових, слухових відчуттів та сприйняття фізичних вправ, які складають рухове мислення і формують руховий досвід є важливим завданням у підготовці фахівців відповідного профілю у закладах вищої освіти.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у визначенні психологічних особливостей у підготовці майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту в сучасних умовах.

Список використаних джерел

1. Абдуллаєв А.К. огли, Ребар І.В. Особливості професійної підготовки майбутніх фахівців фізичної культури і спорту в сучасних умовах Науковий журнал. Інноваційна педагогіка. Вип. 10 Т. 1.Одеса. 2018 С.67-71

2. Воскобойник Т.А. Професійно-педагогічна компетентність майбутніх учителів фізичної культури Науковий журнал. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. Вип. 34. 2014. С. 120-124. Режим доступу:http://nbuv. gov. ua/UJRN ...

3. Долинний Ю.О. Підготовка фахівців з фізичного виховання й спорту до професійної діяльності. Науковий журнал. Інноваційна педагогіка. Київ: Видавничий дім «Гельветика», 2020. Вип. 21. Т.1. 2020. С. 203-207.

4. Іваній І.В. Сутність професійно-педагогічної культури фахівця фізичного виховання та спорту. Науковий журнал. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2015. № 1 (45). С. 136-146.

5. Кондрацька Г. Основні освітні траєкторії формування професійно-мовленнєвої культуримайбутніх фахівців фізичного виховання. Section «Education» Traektoria Nauki Path of Science. 2017. Vol. 3, No 9. С. 5010-5023.

6. Матвійчук Т.Ф. Формування педагогічної майстерності майбутніх учителів фізичного виховання у процесі професійної підготовки: дис. ...канд. пед. наук. 2015. 273 с.

7. Моторна Л. Зміст професійної компетентності викладача ВНЗ Педагогіка і психологія професійної освіти. 2013. № 5. С. 50-57. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Pippo_2013_5_6.

8. Холодний О.І., Долинний Ю.О., Мусхаріна Ю.Ю., Модель формування професійної компетентності майбутніх фахівців з фізичного виховання і спорту Збірник наукових праць Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова Випуск 3K (131) 2021 C. 412-416

9. Щербан А., Хома Т. В. Формування культури мовлення майбутніх учителів фізичної культури Збірник наукових праць Славістичні студії: лінгвістика,

літературознавство, дидактика:. Голова редколегії Н. В. Подлевська; відповідальна за випуск Н. М. Торчинська. Хмельницький: ФОП Бідюк Є. І., 2021. Випуск 9. С. 235-238.

10. Чепелюк А.В., Кондрацька Г.Д. Формування психолого-педагогічної компетентності майбутнього вчителя фізичної культури у вищому навчальному закладі Монографія. Дрогобич: РВВ ДДПУ імені Івана Франка, 2017. 176 с.

11. Степанченко Н.І. Бфективність дидактичного забезпечення на основі контекстного підходу в формуванні професійно педагогічної мотивації у майбутніх спортивних педагогів Науковий журнал Вісник педагогічні аспекти професійної підготовки майбутнього фахівця з фізичного виховання та спорту. №112. Т. 2 2013. С. 268-271

Размещено на Allbest.ru