Методологічні засади дослідження розвитку медичної і фармацевтичної освіти молодших спеціалістів України (ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаська медична академія

Методологічні засади дослідження розвитку медичної і фармацевтичної освіти молодших спеціалістів України (ХХ - початок ХХІ століття)

Радзієвська І.В.

Вступ

Виконання стратегічних завдань, що ставить держава до галузі охорони здоров'я, вимагає сучасного рівня теоретичної і практичної підготовки молодших медичних та фармацевтичних фахівців, що глибоко розуміють проблеми здоров'я та людини. Теоретичні і практичні засади розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ століття) стали предметом нашого наукового дослідження, а об'єктом їх професійна підготовка.

Аналіз наукової джерельної бази з теми нашого дослідження дозволив з'ясувати, що значна кількість наукових розвідок з історико-педагогічної тематики спрямовані на отримання і застосування нових знань з історії формування сучасної системи освіти, а власне наукова розвідка є формою існування і розвитку науки. Пріоритетне значення для нашого дослідження мають принципові ідеї про гуманізацію, гуманітаризацію та демократизацію освіти. Важливим для отримання наукових теоретичних і практичних результатів є формування наукового узагальнення та правильний вибір методологічних засад дослідження.

Виклад основного матеріалу

Терміни «метод та методологія» в Українському педагогічному словнику С. Гончаренка тлумачяться як «спосіб організації практичного й теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об'єкта. З розвитком науки відбувається розвиток і диференціація методів, що приводить до виникнення вчення про метод - методології. В науковій методології поєднуються в історично визначеній формі об'єктивні і суб'єктивні моменти людської діяльності» [1, С. 206]. С. Гончаренко визначає структуру методологічного пізнання, як спосіб опанування дослідником таких рівнів: філософські знання, загальнонаукова методологія, конкретно-наукова методологія [2].

Українська Радянська Енциклопедія окреслює «методологію» (від грец. methodos - спосіб, метод і logos - наука, знання) як вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень; сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці; вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

О. Сухомлинська вважає, що «провідна тенденція науки другої половини XX ст. - включення історії науки, історії проблеми до структури дослідження як методології, повинна мати конкретний і справді концептуальний характер, виступаючи великою мірою обґрунтуванням наукових міркувань дослідника» [3].

Дослідженням методології наукового пошуку займаються: В. Демидов, С. Важинський, С. Вітвицька, В. Зацерковний, В. Загвязинський, В. Михайлов, О. Носирєв, В. Романчиков, В. Родний, М. Скаткін, І. Тішаєв, Є. Шишкіна, Т. Щербак та ін. Питаннями методології історико- педагогічного дослідження опікувались такі учені: О. Адаменко, Н. Басов, Л. Березівська, І. Бех, Є. Богдашина, М. Богуславський, С. Гончаренко, Н. Гупан, Є. Задоя, В. Краєвський, В. Кушнір, О. Мисечко, Н. Ничкало, Н. Стеценко, О. Сухомлинська, А. Тимченко та ін.

В. Загвязинський під цим терміном розуміє «систему теоретичних знань, які виконують роль керівних принципів, знарядь наукового дослідження і конкретних засобів реалізації вимог наукового аналізу; найбільш загальну систему принципів організації наукового дослідження, способів досягнення і побудови наукового знання [4, с. 199].

Краєвський визначає методологію як «систему принципів і способів побудови теоретичної й практичної діяльності» [5, с. 119]. Є. Шишкіна вважає, що «поняття «методологія» має два основних значення: 1) методологія є сукупністю прийомів дослідження, які використовуються в певній науці; 2) методологія є вченням про методи пізнання і перетворення дійсності, та розрізняє три види методології: філософську, загальнонаукову та конкретно наукову [6, с. 55].

Вітвицька вважає методологію «складним» питанням, що «не завжди трактується однозначно», оскільки «методологія займається теоретичними проблемами шляхів і засобів наукового пізнання та закономірностей наукового дослідження як творчого процесу» [7, с. 27]. Дослідниця класифікує методологію на загальну і конкретну (приватну). При цьому «загальна методологія охоплює філософські основи дослідження, його світоглядну функцію й загальнонаукові положення, приватна методологія є результатом конкретизації загальної методології».

Опрацьовуючи методологічні засади історико- педагогічного дослідження учені Є. Хриков, О. Адаменко, В. Курило розглядають методологію «як не просто як систему принципів і способів побудови теоретичної й практичної діяльності, а як проект пізнавальної діяльності, створений з урахуванням особливостей предмета пізнання й закономірностей мислення» Дослідники визначили методологію історико-педагогічних досліджень як «дисциплінарну» методологію, «оскільки історія педагогіки має статус педагогічної дисципліни, галузі педагогічної науки». За їх думкою, «ураховуючи характер відношень між різними рівнями методологічного знання, в методології історії педагогіки обов'язково мають бути наявні філософський, загальнонауковий і конкретно-науковий рівні, визначення яких є необхідною передумовою для здійснення свідомого пізнання в конкретній науково-пізнавальній діяльності, яка стосується дослідження історико-педагогічних проблем» [8, с. 128-130].

Отже, здійснивши огляд джерел щодо визначення особливостей методологічних засад наукового пошуку, можна дійти висновку, що: 1) історія педагогіки є галуззю педагогічної науки; 2) для історико-педагогічних досліджень основні положення педагогіки мають особливе методологічне значення; 3) для отримання наукових, теоретичних та практичних результатів дослідження основоположне значення має правильний вибір його методологічних основ - прийомів (методів) дослідження.

Огляд історико-педагогічних досліджень, публікацій, монографій, мемуарів, посібників, навчально-методичних комплексів, як джерельної бази, дозволяє нам здійснювати наукову розвідку у контексті змін системи освіти за певний історичний період. Отже, історія педагогіки, як галузь наукового пізнання, не може розбудовуватись без ґрунтовного узагальнення того, що вже було зроблено, тобто без всебічного вивчення власної історії. Також, з аналізу вітчизняної та/або світової теорії та практики щодо розвитку засад якості освіти розпочинається будь-яка історична розвідка з подібної тематики. Зазначений підхід дозволяє усвідомити та сформувати певні суперечності, що стають підґрунтям означення актуальної наукової проблеми. Дослідники Є. Хриков, О. Адаменко, В. Курило та ін. вважають, що «виокремлена суперечність - це фактично результат першого етапу наукового пошуку в межах конкретного дослідження» [9, с. 22]. Крім того, якщо суперечності коректно сформульовані, пов'язані змістовно з темою наукової розвідки, її цілями, завданням та гіпотезою, кінцевим результатом стане досягнення мети дослідження.

Вивчення засад розвитку вітчизняної медичної та фармацевтичної освіти в Україні вможливило виявлення суперечностей, між: потребою в здійсненні теоретичної та практичної підготовки фахівців з урахуванням прогресивного світового і європейського досвіду та відсутністю відповідного змістового забезпечення освітнього процесу; потребою в організації компетентнісно-орієнтованої й особистісно- орієнтованої підготовки майбутніх молодших спеціалістів та існуючими традиційними підходами до методів освіти, застосуванням застарілих форм і методів навчання; потребами суспільства в отриманні якісних та доступних медичних (фармацевтичних) послуг та неготовністю закладів освіти до розв'язання відповідних завдань з підготовки фахівців достатнього кваліфікаційного рівня.

Завдання, що стоять перед сучасною системою підготовки медичних та фармацевтичних фахівців спонукають освітянську спільноту шукати шляхи всебічного розвитку науки і освіти з галузі Охорона здоров'я для пришвидшення інтеграції в європейський освітній простір. Удосконалення та модернізація якості освіти медичних та фармацевтичних спеціалістів характеризується поступовістю та закономірністю притаманними історичному процесу. Вивчення історичних закономірностей розвитку освіти доводить, що систему медичної та фармацевтичної освіти слід будувати з урахуванням довгострокових пріоритетів соціально- економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку країни й світових досягнень у сфері охорони здоров'я людей та мають бути спрямовані на розв'язання найважливіших загальносуспільних проблем.

За думкою С. Сисоєвої, Н. Батечко: «освіта, що сформувалася в умовах індустріального суспільства як «освіта на все життя», суперечить реаліям постіндустріального суспільства і вимагає модернізації щодо «освіти впродовж усього життя». Модернізація освіти спрямована «не тільки на оновлення змісту, форм і методів освітньої діяльності, а й торкається самого розуміння сучасної освіти як неперервної, спрямованої на формування творчої особистості глобального інформаційного суспільства ХХІ століття, здатної до саморозвитку та навчання впродовж життя» [10, с. 75]. Процес вивчення теоретичних і практичних засад якості освіти вимагає правильного підходу до вибору накових методів, підходів та принципів дослідження в параметрах означеної теми. Поняття «науковий метод» С. Вітвицька характеризує як «цілеспрямований підхід, за допомогою якого досягається певна мета, щось пізнається або вивчається» [7. с. 28]. І. Волощук тлумачить «метод дослідження» як «спосіб розв'язання конкретного наукового завдання, сукупність прийомів теоретичного і практичного освоєння (пізнання) дійсності» [11, с. 61]. С. Гончаренко дає такі визначення поняттю «методи дослідження»: 1) прийоми, процедури та операції емпіричного і теоретичного пізнання й вивчення явищ педагогічної дійсності (Український педагогічний словник) [1, с. 206]; 2) спосіб пізнання реальності, що вивчається, який дає можливість розв'язати завдання і досягти мети пошукової діяльності [1, с. 125]. Узагальнення численної кількості тлумачень поняття «наукові методи дослідження» сприяє вибору правильної методики та методів орієнтованих на вивчення історико-педагогічних явищ через «накопичення фактів, їх висвітлення і пояснення» [7, с. 28].

На даний час існує декілька видів класифікацій методів педагогічного дослідження. Ще у 1983 році академік Ю. Бабанський запропонував класифікацію методів дослідження з точки зору наукового підходу, розділивши їх на три групи: 1) усезагальні - універсальні методи, використовуються у різноманітних науках; 2) загальнонаукові - використовуються в усіх або у низці галузей; 3) спеціальні (конкретно-наукові) - використовуються в одній галузі і не виходять за її межі [12, с. 26].

С. Гончаренко вважав, що «в залежності від аспекту розгляду методи дослідження в педагогіці поділяються на загальнонаукові; власне педагогічні й методи інших наук; констатуючі й перетворюючі; емпіричні й теоретичні; якісні й кількісні; часткові й загальні; змістовні й формальні; методи збирання емпіричних даних; перевірки й спростування гіпотез і теорій; методи опису, пояснення й прогнозування; спеціальні методи, які використовуються в окремих педагогічних науках; методи обробки результатів дослідження [2, с. 206].

Системне використання методів дослідження у наукових доробках сприяло утвореню різних підходів до їх класифікації: за науковим підходом (Ю. Бабанський); за рівнем наукового пізнання (Н. Ботико); за рівнем спільності (В. Слободчиков); за призначенням (В. Загвязинський); за системнісю використання (С. Вітвицька); за змістом, формою, метою і способом реалізації та за функціональними можливостями (Є. Шишкіна, О. Носирєв) [6, с. 60]. За логікою наукового дослідження, узагальнивши існуючі класифікації, запропонував удосконалену класифікацію методів Ю. Скиба, у якій виокремив чотири групи: організаційні, теоретичні, емпіричні і обробки даних.

Для розв'язання визначених завдань і досягнення поставленої мети (здійснити системний науково-порівняльний аналіз теоретичних і практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ століття), обґрунтувати періодизацію етапів становлення й розвитку підготовки молодших спеціалістів в медичних та фармацевтичних закладах освіти України, визначити можливості використання прогресивних ідей досвіду країн Європейського Союзу у закладах медичної (фармацевтичної) освіти України), ми застосували комплекс взаємопов'язаних методів, підходів (сукупність однорідних методів) та принципів дослідження.

Крім того, відповідно до загальної вимоги, що висувається до наукового доробку, ми слідували певній технології її реалізації, забезпечивши логічну послідовність її виконання та здійснюючи дослідження теоретичних і практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ століття) за окресленими етапами (кроками):

крок перший (пошуковий) - постановка завдань,

збирання і підготовка інформації, що складає основу дослідження: вивчення архівних матеріалів, історико-педагогічної, психолого-педагогічної та філософської літератури, тематичний аналіз законодавчих та нормативно- правових актів, опрацювання публікацій, бібліографічних видань, навчально-методичної документації закладів освіти, аналіз педагогічного досвіду; здійснювалось узагальнення та первинна обробка результатів дослідження;

крок другий - розроблення та обґрунтування періодизації теоретичних та практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ століття). Згідно з запропонованою періодизацією розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні було сформовано історичні періоди для дослідження їх теоретичних і практичних засад: початок ХХ століття (1900 - 1930 рр.); 1931-1970 рр.;

1971-2000 рр.; початок ХХІ століття (2001-2020 рр.);

крок третій - визначення теоретичних і практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ ст.). У контексті

дослідження на кожному історичному періоді визначені пріоритетні напрями теоретичної і практичної підготовки молодших спеціалістів в медичних та фармацевтичних закладах освіти України; окреслені засади її розвитку і реформування.

крок четвертий - порівняльна характеристика теоретичної і практичної підготовки молодших спеціалістів в медичних та фармацевтичних закладах освіти України в кожному історичному періоді, визначення основних напрямків розвитку та реформування освіти молодших спеціалістів медичного та фармацевтичного спрямування. За результатами історико-педагогічного аналізу та виявлення основних освітніх тенденцій розвитку медичної та фармацевтичної освіти в кожному історичному періоді, визначено загальні (наскрізні) засади теоретичної та практичної підготовки медичних та фармацевтичних фахівців, характерні для усіх історичних періодів. Визначення загальних теоретичних і практичних засад розвитку освіти, характерних для усіх історичних періодів, є важливим фактором аналізу об'єкта дослідження (професійної освіти молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів в Україні), що перебуває в стані постійного розвитку.

Дослідження теоретичних і практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні (ХХ - початок ХХІ століття) здійснено на основі загально-наукових та конкретно-наукових методів. Зокрема, застосування загально-наукових методів дозволило виявити основні освітні тенденції, що визначали загальні засади розвитку системи медичної та фармацевтичної освіти на різних етапах існування української державності (Російська імперія- СРСР-УРСР-Україна):

- теоретичних: 1) аналіз і синтез - для виокремлення специфічних рис підготовки спеціалістів з середньою спеціальною освітою, молодших спеціалістів, фахових молодших бакалаврів у медичних та фармацевтичних закладах освіти в Україні; 2) порівняння підготовки спеціалістів з середньою спеціальною освітою, молодших спеціалістів, фахових молодших бакалаврів у медичних та фармацевтичних закладах освіти України та зарубіжних країн; 3) узагальнення архівних джерел, наукових досліджень, міжнародних та вітчизняних документів щодо напрямів підготовки фахівців з медичною та фармацевтичною освітою, законодавчих та нормативно-правових актів, що забезпечило об'єктивний опис історичних подій які впливали на засади розвитку медичної та фармацевтичної освіти в державі; 4) систематизація - вивчення історичних фактів та явищ, творчого доробку учених-медиків (фармацевтів), науково-педагогічних кадрів закладів медичної (фармацевтичної) освіти з позицій того часу, в якому відбуваються описані явища; 5)соціологічний - вивчення рейтингу закладів медичної та фармацевтичної освіти за показниками вступних компаній та результатами державної атестації випускників;

емпіричних: пошуково-бібліографічний - вивчення, систематизація та класифікація джерельної бази (науково- педагогічної, методичної літератури, нормативно-правових документів, періодики); аналіз матеріалів міжнародних освітніх програм, інтернет-ресурсів, практичного досвіду закладів освіти для виокремлення позитивних ідей та напрямів їхньої імплементації в систему медичної (фармацевтичної) освіти України; пошук емпіричних даних функціонування систем медичної та фармацевтичної освіти країн Європейського союзу з метою вивчення практичного досвіду професійної освіти майбутніх медичних та фармацевтичних фахівців.

математичний метод: статистичний - дозволив обґрунтувати та відобразити графічно результати порівняння теоретичних і практичних засад розвитку освіти у зазначені нами історичні періоди.

Аналіз джерельної бази стосовно вибору методів дослідження довів, доцільність застосування групи конкретно- науковий методів, оскільки «для конкретного історичного дослідження педагогічного явища його необхідно передусім розглянути на найвищому рівні розвитку» [8, с. 137]. Досліджуючи засади розвитку медичної та фармацевтичної освіти, ми йшли «від теорії до історії», тобто розглядали історичні етапи розвитку системи медичної та фармацевтичної освіти через «призму» сучасної педагогіки. Використання групи конкретно-наукових методів дослідження дозволило дослідити специфіку впливу соціокультурних, соціально- економічних та історико-педагогічних процесів в державі на розвиток теорії і практики медичної та фармацевтичної освіти: наука освіта охорона здоров'я

1) теоретичних: аналогія, педагогічне проектування і моделювання - у процесі дослідження побудована узагальнена модель підготовки майбутніх фахівців з метою визначення теоретичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти її реформування та удосконалення її системи якості; класифікаційно-аналітичний - застосований для дослідження структури та аналізу моделей підготовки майбутніх медиків і фармацевтів та концепції підготовки молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою; хронологічний, кількісний проблемно-порівняльний аналіз (контент-аналіз) дозволив провести дослідження нормативно-правової бази, визначити освітньо-кваліфікаційні вимоги до змісту, організаційних форм і методів професійної підготовки здобувачів освіти у медичних та фармацевтичних закладах освіти, виявити суперечності та обґрунтувати шляхи їх подолання; проблемно-прогностичний метод допоміг окреслити напрями використання досвіду професійної освіти майбутніх фахівців в системі медичної та фармацевтичної освіти України; тематичний аналіз - визначення базових понять дослідження відповідно до тематики;

2) історико-педагогічних: порівняльно-історичний метод зіставлення соціальних, економічних та освітніх фактів, явищ і результатів діяльності медичних та фармацевтичних фахівців, що дасть змогу охарактеризувати змістовий та професійний компоненти розвитку медичної та фармацевтичної освіти в Україні, визначити суперечності та кінцеві результати реформування галузі охорони здоров'я; структурно-логічний метод - розгляд розвитку соціальних та освітньо-культурних процесів та виокремлення їхніх основних компонентів, що уможливлять охарактеризувати змістово- структурний, культурний та людський компоненти розвитку медичної та фармацевтичної освіти України в досліджуваний період, оцінити результати освітніх реформ у медичній (фармацевтичній) галузі; структурно-системний - побудова цілісної та взаємозумовленої структури професійної освіти молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичної освіти; логіко-системний - систематизація отриманої інформації за різними аспектами досліджуваної теми; зіставно-порівняльний аналіз праць видатних учених-педагогів, медиків, фармацевтів, наукової літератури й архівних матеріалів з метою забезпечення істинності отриманих результатів; узагальнення опрацьованих матеріалів - формулювання висновків, рекомендацій та визначення шляхів використання наукового доробку в сучасних умовах.

Висновки

Методологічною основою дослідження теоретичних і практичних засад розвитку медичної та фармацевтичної освіти молодших спеціалістів в Україні, з урахуванням нових освітніх тенденцій, стала система взаємопов'язаних загальнонаукових та конкретно-наукових методів, підходів та принципів та порівняльних критеріїв дослідження, що ґрунтується на вивченні вітчизняного досвіду підготовки фахівців галузі охорони здоров'я.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Київ : Либідь, 1997. 376 с.

2. Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям. Київ - Вінниця : ДОВ «Вінниця», 2008. 278 с.

3. Сухомлинська О.В. Методологія дослідження історико-педагогічних реалій другої половини ХХ століття. Шлях освіти, 2007. № 4. С.6-12.

4. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-педагогического исследования : учеб. Москва : Издательский центр «Академия», 2001. 208 с.

5. Краевский В. В., Бережнова Е.В. Методология педагогики: новый етап : учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. Москва : Издат. центр «Академия», 2006. 400 с.

6. Шишкіна Є.К., Носирєв О.О. Методологія наукових досліджень [Текст] : навч. посіб. Харків : Вид-во «Діса плюс», 2014. 200 с.

7. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за модульнорейтинговою системою навчання для студентів магістратури. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 384 с.

8. Хриков Є. М. Методологія педагогічного дослідження: монографія : Монографія. Харків, 2018. 294 с.

9. Адаменко О. В. Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950-2000 рр.) : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Луганськ, 2006. 613 с.

10. Сисоєва С. О., Соколова І.В. Проблеми неперервної професійної освіти: тезаурус наукового дослідження: наукове видання / НАПН України. Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих. МОН. Маріупольський державний гуманітарний університет. Київ : Видавничий Дім «ЕКМО», 2010. 362 с. С. 126-128.

11. Волощук І. С. Педагогічне дослідження : навч. посіб. Київ : Інформ. системи, 2009. 390 с.

12. Педагогика: учеб. пос. для студентов пед. ин-тов / под. ред. Юрий Константинович Бабанского. Москва : Просвещение, 1983. 608 с.

Размещено на Allbest.ru