Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Комунальний заклад «Балтський педагогічний фаховий коледж»

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ ПІД ЧАС ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Безлатня Любов Олександрівна кандидат географічних наук, доцент

Рожі Інна кандидат педагогічних наук, доцент

Притуляк Тетяна Семенівна Заслужений працівник освіти України,

викладач вищої кваліфікаційної категорії, викладач-методист

м. Умань, м. Балта

Анотація

На сучасному етапі еколого-економічних перетворень поява нового типу «освіта в інтересах сталого розвитку» стала базовою умовою трансформації світового суспільства. Характерною рисою сучасної екологічної освіти є її спрямованість на гармонізацію взаємодії суспільства і природи, розв'язання екологічних проблем та сталий розвиток суспільства. Цілі, завдання екологічної освіти визначаються з урахуванням цілей і завдань національної екологічної політики.

Екологічна освіта відіграє важливу роль у збереженні, охороні природного середовища, адже ці напрями роботи по суті забезпечують збереження життя людини, охорону його здоров'я, життєвого простору. Екологія у класичному розумінні - це вчення про взаємовідносини, взаємодію живих організмів із середовищем існування життя, що має відношення і до людини як розумного представника живого світу. Результати дослідження довели, що людина має оволодіти екологічним вченням, екологічною культурою поведінки для збереження середовища свого існування, а екологічна освіта має озброїти людину знанням про закони, правила безпечного співіснування з природним середовищем, збереження природних якостей водних, лісових, степових ландшафтів, екологічних систем. Тобто, саме екологічна освіта формує екологічно свідомого та відповідального за збереження довкілля громадянина суспільства.

Структура базової екологічної освіти для сталого розвитку має складатися з формального і неформального навчання на єдиній методологічній основі. До першої ланки відноситься загальна система освіти, яка існує в Україні на таких рівнях: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища і післядипломна освіта. Друга ланка системи безперервної екологічної освіти для сталого розвитку має доповнювати першу в напрямку практичної реалізації та поширення знань засобами масової інформації, громадськими екологічними та просвітницькими об'єднаннями тощо.

Ключові слова: екологічна освіта, екологічна культура, комунікаційні технології, освітні компетенції.

Annotation

Bezlatnia Liubov Oleksandrivna candidate of geographical sciences, associate professor, Docent of the Department of Geography, Geodesy and Land Management, Uman State Pedagogical University named after Pavlo Tychyna, Uman

Rozhi Inna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Docent of the Department of Geography, Geodesy and Land Management, Pavlo Tychyna Uman state pedagogical university

Prytuliak Tetiana Semenivna Honored Education Worker of Ukraine, Methodist teacher of natural cycle disciplines, a teacher of the highest qualification category, Municipal institution «Balta pedagogical professional college», Balta

ENVIRONMENTAL EDUCATION AS A FACTOR OF PERSONALITY CULTURE DEVELOPMENT DURING THE IMPLEMENTATION OF INFORMATION AND COMMUNICATION TECHNOLOGIES

At the current stage of ecological and economic transformations, the emergence of a new type of "education in the interests of sustainable development" has become a basic condition for the transformation of world society. A characteristic feature of modern environmental education is its focus on harmonizing the interaction of society and nature, solving environmental problems and sustainable development of society. The goals and objectives of environmental education are determined taking into account the goals and objectives of the national environmental policy.

Environmental education plays an important role in the preservation and protection of the natural environment, because these areas of work essentially ensure the preservation of human life, health, and living space. Ecology in the classical sense is the science of mutual relations, the interaction of living organisms with the environment of life, which is also related to man as an intelligent representative of the living world. The results of the study proved that a person should master ecological teaching, an ecological culture of behavior in order to preserve his environment, and ecological education should arm a person with knowledge of laws, rules of safe coexistence with the natural environment, preservation of natural qualities of water, forest, steppe landscapes, and ecological systems. That is, it is environmental education that forms an ecologically conscious and responsible citizen of society for the preservation of the environment.

The structure of basic environmental education for sustainable development should consist of formal and informal education on a single methodological basis. The first link includes the general system of education that exists in Ukraine at the following levels: preschool, school, extracurricular, vocational, higher and postgraduate education. The second link of the system of continuous environmental education for sustainable development should complement the first in the direction of practical implementation and dissemination of knowledge through mass media, public environmental and educational associations, etc.

Keywords: environmental education, ecological culture, communication technologies, educational competencies.

Постановка проблеми

Одна з основних тенденцій сучасної освіти - екологізація всіх сфер освітньо-виховного процесу, здійснення якої можливе за умови безперервної екологічної освіти та виховання. Найважливішою ланкою в системі безперервної екологічної освіти є школа, де мають бути закладені основи свідомого, відповідального ставлення до природного середовища як до суспільної та особистої цінності.

На міжнародному рівні екологічна освіта отримала визнання, коли на Конференція ООН із проблем довкілля в 1972 році у Стокгольмі було зроблено заяву про те, що екологічна освіта мусить бути використана як інструмент задля вирішення глобальних екологічних проблем. На підставі рекомендацій, вироблених вищезгаданою конференцією, ГА ООН тоді ж, у 1972, створила Програму ООН з довкілля (ЮНЕП) як орган ГА ООН, що здійснює нагляд за змінами стану довкілля, заохочує і координує міжнародне співробітництво у галузі охорони довкілля. Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) стверджує, що екологічна освіта є життєво важлива для передачі властивої поваги до природи серед суспільства і в підвищенні суспільної екологічної свідомості. ЮНЕСКО підкреслює роль EO у забезпеченні майбутнього розвитку та якості життя шляхом охорони довкілля, подолання бідності, мінімізацію нерівності та забезпечення сталого розвитку [1].

На сучасному етапі реформування освіти має утвердитися нова позиція стосовно екологічної освіти, як до інструменту соціалізації індивідуума, його адаптації до життя в урбанізованому середовищі в умовах розвитку громадянського, інформаційного суспільства. Такий підхід до розуміння екологічної освіти дає змогу представити її як нову освітню галузь з надпредметними функціями, спрямованими на формування ціннісних орієнтацій ставлення до довкілля: природного і штучного -- перетвореного людською діяльністю, та внутрішнього світу самої людини, її здоров'я, духовних і матеріальних потреб. Екологічна освіта повинна отримати статус стратегічної, масштабної, важливої пріоритетної галузі, з розширеним і оновленим змістом, формою та методами навчання [2].

Метою та результатом екологічної освіти є екологічна культура. Точка зору, що розглядає в якості мети - формування екологічної свідомості, має право на існування, оскільки останнє є складовою екологічної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Одна з перших статей про екологічне навчання як новий рух з'явилася в «Phi Delta Kappan» в 1969 році, автором якої став James A. Swan [3]. Визначення «екологічна освіта» вперше з'явилося в журналі «The Journal of Environmental Education» в 1969 році, автором якого є William B. Stapp, який став першим директором з екологічної освіти при ЮНЕСКО, а потім -- Global Rivers International Network. В 1970 році була створена Національна Асоціація Екологічного навчання (зараз Північна Асоціація Екологічної освіти) задля покращення екологічної грамотності шляхом надання ресурсів вчителям та просування екологічних навчальних програм.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що великі можливості в екологічному вихованні закладені у використанні інформаційно-комунікаційних технологій. Їх застосування дозволяє якісно покращити рівень сприйняття дітьми інформації, вона стає для них наочнішою, а отже більш цікавою та захоплюючою. Весь складний комплекс практичних та розумових дій для дитини стане цікавішим та простішим з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Саме через ІКТ діти сприймають більше інформації, опановують екологічні уявлення, знання про цінність природи та правила поведінки в ній, а також уміння екологічно доцільної поведінки в природі.

Формулювання цілей статті

формування всебічно розвиненої особистості у вигляді екологічного виховання з використанням ІКТ.

Виклад основного матеріалу

Провідні вчені-екологи світу, спираючись на результати глибокого аналізу глобальних екологічних проблем, стверджують, що ніякі науково-технічні новації, екологічні та соціальні реформи самі по собі не зможуть забезпечити поступальний сталий, екологічно збалансований розвиток людства. Для успішного розв'язання складних екологічних проблем потрібен перехід до нової ідеології життя, екологізації економіки і виробництва, формування екологічно зорієнтованої цивілізації. Ключову роль у цьому відіграватиме формування високого рівня екологічної культури і розвиток екологічної освіти в інтересах сталого розвитку. Нині екологічний імператив, екологічна парадигма мають стати керівними у практиці підготовки спеціалістів будь-якого профілю діяльності. Мислення фахівців найрізноманітніших професій має стати екологічним. Роль освіти у подоланні екологічної кризи, розвитку суспільства є надзвичайно високою, оскільки лише вона здатна створити передумови для формування керівної еліти, яка зможе реалізувати потужні вітчизняні можливості на благо свого народу, європейської і світової спільноти та впливати на споживацькі «дружні» відносини й дії пересічного громадянина у повсякденних роботі та житті.

Екологічна освіта ґрунтується на концептуальних засадах, що визначені в документі «Стратегія ЄЕК ООН з освіти для сталого розвитку», прийнятому на нараді високого рівня представників міністерств охорони навколишнього природного середовища і освіти, зокрема - відповідних уповноважених урядових представників з України у Вільнюсі 17-18 березня 2005 року [4], та Законів України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року» [5], «Про освіту», регламентуючих документах Кабінету Міністрів України. У Стратегії визначено, що екологічна освіта відіграє базову роль у довгостроковому процесі становлення інтегрованої системи освіти для сталого розвитку. Така роль екологічної освіти зумовлена сучасними вимогами системної екологізації всіх сфер життєдіяльності суспільства, його екологічно збалансованого розвитку; екологізації галузей економіки та всіх систем освіти - загальної формальної і неформальної освіти, економічної, гуманітарної, інженерно-технічної, аграрної тощо. Саме рівень всебічної екологізації є на сучасному етапі суспільного розвитку визначальним критерієм оцінки еколого-соціо-економічної збалансованості розвитку суспільства, економіки.

У Стратегії ЄЕК ООН з освіти для сталого розвитку визначена також інтегрована структура «широкої» Концепції екологічної освіти, що орієнтована на сталий, екологічно збалансований розвиток суспільства і відповідає сучасним вимогам системної екологізації. Це триєдині системні складові екологічної освіти для сталого розвитку:

– система базової (фундаментальної, упереджуючої) екологічної освіти на засадах фундаментальних науково-природничих, екологічних знань; системи навчання екологічно свідомої поведінки, життєдіяльності;

– система соціоекологічного прикладного (опосередкованого, адаптивного) навчання для формування комфортного соціоприродного середовища життєдіяльності територіальних громад і різних соціальних груп населення на засадах прикладних міждисциплінарних систем знань з соціальної екології, урбоекології;

– система спеціалізованої професійної еколого-економічної освіти в інтересах забезпечення еколого-соціо-економічної збалансованості потенціалів розвитку та збалансованого природокористування, а також системної екологізації економіки на засадах нової синергетичної теорії та методології сталого розвитку.

Чинна Концепція екологічної освіти України, затверджена рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України (протокол № 13/6-19 від 20.12.2001 р.) [6] була першим важливим кроком у розвитку екологічної освіти і культури в державі, але вона відіграла свою позитивну консолідуючу, системоутворювальну роль за минуле десятиріччя і сьогодні потребує оновлення, актуалізації з урахуванням усіх нових законодавчих вимог, загальноєвропейських тенденцій розвитку екологічної освіти у контексті Стратегії ЄЕК ООН з освіти для збалансованого розвитку та Підсумкового документа Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо - 20» [7]. Нова Концепція безперервної екологічної освіти України має бути спрямована, перш за все, на реалізацію принципів і цілей нової державної екологічної політики України, процесів екологізації всіх сфер життєдіяльності та інституцій суспільства з урахуванням положень Стратегії ЄЕК ООН з освіти для сталого розвитку.

Головна мета розвитку безперервної екологічної освіти для сталого розвитку полягає у сприянні формуванню соціоприродної цілісності суспільства з екологізованою економікою, екологічно-відповідальними інституціями суспільства та екологічно свідомою поведінкою людей, соціальних груп населення; у перетворенні екологічної освіти в національну рушійну силу поширення екологічної культури, етики, ноосферного мислення у взаємовідносинах з природою в інтересах сучасних і прийдешніх поколінь. Безперервна екологічна освіта як базова системна складова освіти для сталого розвитку має відігравати інтеграційну провідну роль в екологізації інших систем освіти (економічної, гуманітарної, інженерно-технічної тощо) на всіх ступенях освіти (дошкільній, шкільній, вищій, післядипломній).

Екологічна освіта (англ. environmental education) -- це організовані зусилля для вивчення особливостей функціонування природних середовищ та, зокрема, здатності людини керувати поведінкою й екосистемами для сталого розвитку та життя [8]. Екологічна освіта орієнтується на критичне мислення, розв'язання задач та навички ефективного прийняття рішень. Така освіта використовує процеси, які залучають студентів до спостереження, вимірювання, класифікації, експериментування, що допомагають в обговоренні, виведенні, прогнозуванні та інтерпретації даних про екологічні проблеми.

ЮНЕСКО та ЮНЕП створили три головні декларації, які становлять напрями екологічної освіти [9].

Стокгольмська декларація (1972). Міжнародний документ, прийнятий Конференцією ООН з проблем довкілля, що відбулася у Стокгольмі в 1972. Спрямована на мобілізацію зусиль міжнародного співтовариства у справі розв'язання проблем довкілля як на національному, так і міжнародному рівнях.

Декларація закріпила суверенне право держав користуватися власними природними ресурсами відповідно до національної екологічної політики, а також Статуту ООН і загальних принципів міжнародного права. Водночас, у документі сказано, що держави несуть відповідальність за те, щоб діяльність, здійснювана під їх юрисдикцією і контролем, не завдавала шкоди довкіллю інших держав або районам за межами дії національної юрисдикції (п. 21). У декларації 1972 зафіксовано також принцип міжнародного співробітництва держав з метою організації ефективного контролю, зменшення і усунення негативних впливів на довкілля (п. 24). Країни мають також сприяти підвищенню ролі відповідних міжнародних організацій у справі поліпшення якості довкілля (п. 25) [10].

Белградська хартія (1975). Белградська хартія була написана на основі Стокгольмської декларації і визначає цілі, завдання та основні принципи екологічних освітніх програм. Хартія визначає аудиторію для екологічної освіти, яка становить основні верстви населення. Саме учасники цього семінару запропонували глобальну схему екологічної освіти. Відповідно до цієї схеми головною метою екологічної освіти має бути формування в населення планети усвідомлення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля й усього, що з ним пов'язане, усвідомлення того, що довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним катастрофам.

Тбіліська декларація (1977). Тбіліська декларація «одностайно визначила важливу роль екологічної освіти задля збереження і покращення всього довкілля у збалансованому розвитку громад світу». Тбіліська декларація оновлює та уточнює Стокгольмську декларацію та Белградську хартію, вмістивши нові цілі, завдання, особливості, і основні принципи екологічної освіти. Завдання й мету екологічної освіти було конкретизовано:

· сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розвивається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних процесів;

· забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;

· розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сучасна екологічна освіта - це безперервний комплексний процес формування екологічного світогляду, екологічної свідомості та культури всіх верств населення, соціальних груп і суспільства в цілому. Це послідовне освоєння системи знань про закони функціонування, життєдіяльності всього живого, екологічних систем і роль людини у збереженні природного середовища; процес екологічного виховання і навчання, освоєння професійних знань, умінь, необхідних для природоохоронної діяльності. Основи екологічних знань викладаються практично в усіх навчальних закладах України, а підготовку фахівців з напряму «екологія» здійснюють в понад 110 ЗВО [11]. Основними принципами екологічної освіти є комплексність, неперервність процесу і поширеність системи цієї освіти серед усіх верств населення з врахуванням індивідуальних професійних інтересів, стимулів та особливостей соціальних та територіальних груп.

Екологічна освіта поєднує такі компоненти, як екологічні знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічна етика та екологічна культура. Стратегічним завданням екологічної освіти є розроблення наукових засад екологічної освіти, поетапне її реформування з урахуванням позитивних національних і світових традицій взаємовідносин з природою, з урахуванням положень Стратегії освіти в інтересах сталого розвитку; виховання поколінь з новим рівнем екологічної культури.

Тактичними завданнями екологічної освіти є: розроблення і вдосконалення державних стандартів професійної екологічної освіти; підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка викладачів екологічних дисциплін, керівних кадрів; організація екологічних курсів, семінарів, центрів; розроблення й видання якісної навчальної літератури з екології для всіх рівнів і форм навчання; підготовка тематики і програм екологічного спрямування для телеі радіопередач; організація співробітництва в галузі екологічного виховання з громадськими організаціями та релігійними установами й навчальними закладами; розроблення паспорта спеціальності «екологія та охорона довкілля»; вдосконалення, узгодження й стандартизація термінології в галузі екологічних знань; розвиток міжнародних зв'язків і співробітництва в галузі розвитку екологічної культури. екологічний освіта виховання підготовка

Загалом структуру процесу формування екологічних цінностей у ході фахової підготовки наведено в табл. 1.

Формування екологічних цінностей майбутніх фахівців вочевидь можна розглядати як динамічний процес змін змісту їхньої ціннісно-смислової сфери (сукупності й ієрархії цінностей і ціннісних орієнтацій), трансформації свідомості, засвоєння та сприйняття, удосконалення знань, умінь і навичок, розширення здатностей до освітньо-професійної діяльності. Відповідно до цілей державної екологічної політики та принципу цілісності, адекватності цілей навчання і розвитку, мета системи базової екологічної освіти полягає у підвищенні рівня суспільної екологічної свідомості, культури, відповідальності; формуванні фундаментальних екологічних знань, ноосферного соціоприродного мислення, що ґрунтуються на ставленні до природи як унікальної цивілізаційної цінності.

Таблиця 1

Структура сформованості екологічних цінностей