Теоретико-методологічні аспекти виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні аспекти виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку

Вступ

Процеси глобалізації та інтеграції, що відбуваються в Україні й світі, вносять свої корективи у процес виховання й розвитку особистості. Поряд з усвідомленням власної національної ідентичності, долучення до цінностей свого народу, з раннього віку актуальним і необхідним стає й формування здатності співіснувати з представниками інших культур у полікультурному соціумі. Особливої гостроти набуває проблема збереження національної ідентичності у міжкультурному просторі, де у полі контакту перебувають особистості різних віросповідань, традицій, мов, культур. Відтак, стрижневим принципом успішності міжособистісної взаємодії представників різних культур вбачаємо толерантність, як одну з вирішальних особистісних якостей людини у ХХІ сторіччі. Поступ людства в цілому залежить від співпраці в міжособистісному і міждержавному вимірах на засадах миру, гуманізму і толерантності.

Фундаментальне становлення морально-духовної сфери особистості відбувається у дошкільному дитинстві (С. Ладивір, Т. Піроженко), в тому числі й етнокультурної компетенції (А. Богуш, Н.Лисенко). З огляду на це, виховання толерантної особистості у аспектах міжособистісної й міжетнічної взаємодії вважаємо ключовими завданнями освіти дітей дошкільного віку. Низка нормативних документів (Базовий компонент дошкільної освіти України, Закон "Про освіту", програми виховання дітей у ДНЗ, Концепція громадянського виховання) актуалізують проблеми виховання толерантної особистості з планетарним світоглядом й ціннісним ставленням до себе і оточуючих.

Принципи людиноцентризму і гуманізму визначено ключовими у сучасній дошкільній освіті України. В руслі цього, особистість дитини з її індивідуальними особливостями, характером, здібностями є центральною у освітньому процесі, головна мета якого - всебічний розвиток майбутнього покоління громадян України. Потенціал дошкільного дитинства для виховання фундаментальних духовно-моральних якостей висвітлено неодноразово у працях Л. Божович, Л. Виготського, В. Котирло. Крізь призму діяльнісного компоненту моральні якості дитини-дошкільника вивчають Ш. Амонашвілі, К. Крутій, В. Кукушин, Т.Поніманська, Т. Степанова та інші вчені. Феномен міжетнічної толерантності фігурує у дослідженнях О. Гриви, Л. Дерман-Спаркс, В. Кукушина, М. Мальчевської, О. Подівілової як особистісна якість; В. Заслуженюка, М. Хайруддінова як доброзичливе ставлення до представників інших культур. Через призму етнічної ідентичності, міжетнічну толерантність розглядають В. Євтух, М. Шульга та етнокультурної компетентності В. Зарицька, Т. Поштарьова. Особливості побудови освітнього процесу на гуманістичних принципах виховання досліджують С. Гончаренко, О. Дубасенюк, І. Зязюн, О. Кононко.

Отож, предметом дослідження вважаємо обґрунтування теоретичних і методологічних засад процесу виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку в умовах дошкільних закладів освіти.

Виклад основного матеріалу. Зазирнувши у глибину століть, в часи Київської Русі, ми побачимо, що вчення про толерантність бере витоки саме з цього часу. Незважаючи на історично непростий період для української нації, цей час відзначився торжеством національного духу, ідей справедливості, доброчесного життя, віри й надії на кращу долю. Саме в цей період з'являються філософські трактати з роздумами про зміст людського життя, погляди на вчинки людей, добра і зла в житті людини. Так, "Повчання дітям" Володимира Мономаха було кодексом честі для майбутніх можновладців, а у щоденному житті князь закликав виявляти милосердя і справедливість. З вірою в серці, український народ керувався Божими Заповідями як моральним кодексом, а дотримання норм християнської моралі вважалось обов'язковим для громадянина. Надалі основи козацької педагогіки мали метою розвиток громадянських почуттів, відповідальності перед Батьківщиною, а також загальнолюдських якостей як людяність, милосердя, чесність, вміння надати підтримку й допомогу ближньому. Безумовно ці постулати передавались від старшого покоління молодшому.

Однією з ключових подій, що окреслили виховання толерантності у закладах освіти був Единбурзький педагогічний з'їзд у 1925 році. Рукописи Софії Русової містять згадки про нього. Вчена пише, що його метою було встановлення між вихованцями і педагогами інтернаціональних дружніх взаємин, і "сприяти своєю працею ідеї мира" [1, арк 25]. Саме на з'їзді обговоренню підлягали питання й проблематика співіснування кількох національностей в межах однієї держави. Учасники дійшли висновку, що мир і розуміння можливі лише при пошані усіх відмінностей (расових та релігійних), при одночасному збереженні кожною нацією звичаїв, традицій, рідної мови. Вже тоді було зрозуміло, що без збереження власної етнокультурної компетентності розвиток толерантних взаємин не може бути досягнутий. Принципи збереження національних цінностей поряд з долученням до загальнолюдських простежуємо і у працях А. Макаренка. Надалі, період Радянської України схарактеризувався скоріше деяким перегином з форсуванням міжнаціонального зближення і нівелювання національного [16]. На наше переконання, цей період згубно позначився на розвитку вчення про етнокультурну компетентність зокрема зростаючого покоління, поряд із значними напрацюваннями про міжнаціональну толерантність і дружбу народів. дитина толерантність дошкільний

Ведучи мову про подальші дослідження, варто зазначити, що друга половина ХХ сторіччя ознаменувалась сплеском досліджень про виховання моральних якостей у майбутніх громадян нашої держави, вивчення умов для розвитку гуманних почуттів до однолітків і дорослих. Гармонійний емоційний розвиток дітей дошкільного віку викликає значний науковий інтерес. Так, І. Бех, Г. Бєлєнька, А. Богуш, В. Котирло, О. Кульчицька, Т. Поніманська зосереджують увагу на ранньому розвитку гуманних почуттів у дітей, базуючись на мотивах соціальної взаємодії. З праць учених слідує, що старший дошкільний вік характеризується зростаючою стійкістю емоцій морального спрямування і слугують регулятором поведінки дошкільника і стримуючим чинником її дій. Відтак, для виховання основ толерантного ставлення до оточуючих старший дошкільний вік є сензитивним, адже емоції дитини носять диференційований характер, виникає краще розуміння власних почуттів і переживань, інтерес до світу дорослих і міжособистісних взаємин, поряд з прагненням соціально схвальної поведінки створюють сприятливі умови для виховання маленьких громадян в дусі цінностей полікультурного суспільства.

Продовжуючи далі короткий історичний екскурс у розвиток вчення про толерантність варто зазначити, що вирішальне значення у засудженні будь-яких форм дискримінації і нетерпимості, а також проголошенні найвищою цінністю людського життя і людської гідності, відіграли документи ООН, а саме "Загальна Декларація прав людини" та "Конвенція про права дитини" та ЮНЕСКО ("Декларація принципів толерантності"). У останньому документі йдеться про толерантність як "нову" безумовну обставину нашого життя, а в основу толерантності закладає повагу як активну особистісну позицію, тобто почуття не на словах, а з готовністю взаємодіяти з представниками інокультур. Дотримуючись цих принципів людина своїм життям внесе свій вклад у формування культури миру [7, с.9-10]. У "Конвенції про права дитини" також йдеться про те, що підготовка дитини до життя в суспільстві немислима без виховання її в дусі миру, усвідомлення рівноправності чоловіків і жінок, а також представниками будь-якої етнічної чи релігійної групи, природи і її ресурсів [13, с.19].

На розвиток ідей педагогіки толерантності неабиякий вплив мали праці філософів минулого й сучасності (М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер, І.З язюн, В. Луговий). Ключовою ідеєю філософських праць, дотичних до ідей толерантності є сприйняття світу і самої людини через поняття дуальності. Так, М. Бубер був переконаний, що процес пізнання світу зовнішнього і внутрішнього відбувається у єдності людини з іншою людиною [6, с.95]. Своєю чергою, М. Бахтін також акцентував на діалогічній природі людини, де наше "Я" може бути усвідомлене й вивчене лише через призму "Ми". Реалізуючи міжособистісний, міжкультурний діалог, людина не лише пізнає себе, а й зазнає змін і розвитку в ході цього діалогу. Так розвивається власна ідентичність, у діалогічній взаємодії [4, с.24-25]. У ширшому контексті, діалогічність матиме виявлення й у міжкультурній взаємодії, де у діалозі цінностей, поглядів, переконань народжуватиметься спільне прийнятне світоспряйняття, досягатиметься синергія (В. Луговий) [20].

Відтак, толерантність уможливлює такий діалогу культур, де кожен учасник пізнає себе і зазнає змін у синергічній взаємодії. Так, вважаємо доцільним зосередити пильнішу увагу на сутності дефініції "толерантність". В "Декларації принципів толерантності" термін визначено, як "активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та свобод людини; поважання, сприйняття і розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовиявлення людської особистості"[7, c.9]. Тлумачний словник сучасної української мови визначає дефініцію, як поблажливість, терпимість до думок, поглядів, вірувань інших. Як "неупередженість в оцінці подій і людей" визначено толерантність у сучасній енциклопедії Є. Рапацевича [22, с.596]. На думку

A. Джуринського, толерантність є лише початковою ланкою у діалозі культур. За нею слідують повага, розуміння, активна солідарність, що уможливлюють міжкультурну взаємодію. До слова, вчений також ототожнює толерантність з терпимістю [10, с.55]. Визначення толерантності

B. Лекторським також надзвичайно важливе, адже, на нашу думку розглядає це явище у всій повноті. Так, вчений виокремлює кілька форм толерантності, а саме: байдужість (повне нівелювання етнокультурних ознак, вони не беруться до уваги); відсутність можливостей для взаєморозуміння (формальна повага без намагання порозумітися і взаємодіяти); поблажливість (приорітет однієї культури над іншою, відсутність рівноцінності і партнерства); розширення власного досвіду і критичний діалог (повага до цінності, думки, позиції іншого поряд із готовністю до взаємодії). Саме до останнього типу толерантності вчений тяжіє і визначає її як активну особистісну позицію, що допускає плюралізм думок і світобачень, транслює власну систему цінностей крізь призму інших, поважає етнокультурний спадок власного народу і представників інокультур, прагне до взаємодії з носіями протилежних поглядів щоб розширити власний життєвий досвід [19]. Опираючись на вище окреслені думки науковців, також послуговуємось у дослідженні розумінням толерантності як активної особистісної позиції.

З погляду психологів Г. Солдатової, Л. Шайгерової, толерантність це здатність людини налагоджувати позитивні взаємини з іншими й світом у цілому, формуючи власний позитивний образ. Не менш значущими поряд із толерантністю дослідниці визначають достатній рівень емпатійності, гнучкості, комунікабельності.

Визначення саме міжетнічній толерантності дає В. Кукушин як сприйняття інших такими, які вони є поряд із готовністю взаємодіяти з ними; базується на повазі, доброзичливості, людинолюбстві, втілюється у вчинках і діяльності особистості, перебуває в тісному зв'язку з етнічною ідентичністю [15, с.52-53]. Відтак, розуміємо тлумачення вченого як знання про себе й інших, що виявляються у ставленні, вчинках і поведінці. Вважаємо необхідним у нашому дослідженні розглянути й трактування міжетнічної толерантності, яке знаходимо у глосарії В.Євтуха: "Міжетнічна толерантність (від лат. - tolerare - терпіти)" - терпиме ставлення представників однієї етнічної спільноти до представників іншої спільноти, до відмінних культурницьких традицій, готовність до позитивної взаємодії з представниками різних етнічностей" [12].

Дослідження представлені вище дають нам змогу сформувати визначення міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку. Отож, трактуємо термін як особистісну якість, що виявляється у інтерперсональній взаємодії на засадах партнерства, взаєморозумінні дітей старшого дошкільного віку різних національностей і етносів; здатність дітей сприймати світогляд і традиції представників інокультур й виявляти повагу до них, прагненні спілкуватись, базуючись на принципах гуманізму і терпимості.

Вивчаючи аспекти виховання міжетнічної толерантності дітей дошкільного віку вважаємо за доцільне звернутись до іноземного досвіду, а саме педагогічного досвіду Сполучених Штатів Америки як мультинаціональної держави з багаторічним усталеним досвідом виховання толерантності у підростаючого покоління громадян. Так, Ф. Уордл стверджує, що виховання міжетнічної толерантності є неперервним процесом співпраці між педагогами, вихованцями і їхніми сім'ями, який передбачає: вивчення дітьми власної культурної спадщини; пізнання культурної спадщини представників інших культур; створення розвивального середовища, наповненого іграми і матеріалами, що є вільними від стереотипів; формування позитивного ставлення до відмінностей і розуміння неприпустимості дискримінаційної поведінки. Окремо вчений зупиняється на необхідності презентації представників різних національностей у щоденному житті вихованців - на плакатах у закладах освіти і інформаційних стендах, у книгах і, навіть, у іграшках, якими граються діти. Дотичною є і думка Л. Філмор, котра вважає, що діти змалечку повинні засвоювати фундаментальні цінності співжиття у полікультурному соціумі, а спільного у людей більше, ніж відмінного. Більше того, на думку вченої, дітей слід довести до висновку, що відмінності у зовнішності, культурі, вірі, релігії це данність, реалії нашого життя, які не повинні бути оцінені як хороші чи погані, це врешті-решт просто відмінності [25, с. 238]. Л. Дерман-Спаркс у "Програмі запобігання упередженості" (такого роду програми набули широкого впровадження в освітніх установах США) акцентує на необхідності виховання толерантності, починаючи вже з двох років. Одним із ключових моменті цього процесу є створення вільного від упереджень простору, що вже частково допоможе уникнути розбіжностей на етнічному, релігійному чи культурному ґрунті. Вчена ставить перед педагогами такі завдання стосовно виховання толерантності дітей:

1) формувати у дітей об'єктивну самооцінку і стійку етнічну ідентичність;

2) створювати умови для комфортної взаємодії кожної дитини з членами групи-представниками інокультур, базуючись на засадах емпатії і рефлексії;

3) плекати критичне мислення кожної підростаючої особистості на предмет упередженості і дискримінації;

4) культивувати здатність відстояти гідність власну/ближнього в ситуації дискримінації [8, с.136] Не менш вагому думку висловлює Д. Вільямс щодо виховання толерантності у сім'ї, яка є початковою ланкою, де дитина отримає розуміння культурного розмаїття. Дізнаючись про минуле своєї родини, зазначає вчена, (а чимало родин є мультинаціональними), дошкільник долучається до сімейної культурної спадщини, вчиться поважати своє минуле, що апріорі дає розуміння наявності такої ж багатої спадщини в інших однолітків чи дорослих й формує толерантне ставлення до предків, членів роду. Дослідниця застерігає й про упередженість батьків, яку вони можуть транслювати навіть ненавмисне і застерігає, що упереджене ставлення батьків щодо культурних відмінностей, обов'язково буде впливати на відношення дитини до цих відмінностей. Нажаль, наголошує вчена, запитання маленьких чомусиків можуть перетворитися на категоричні судження щодо інших, котрі відмінні мовою, релігією чи кольором шкіри [28].

Значну педагогічну цінність становить і досвід виховання толерантності у країнах Азії, які значно різняться від європейського чи американського підходів, перш за все світоглядом людей. Приміром, у Таїланді поряд проживають тайці, що сповідують різні релігії - тайці-буддисти, індуїсти, мусульмани, вихідці з Китаю. Так, у провінції Яла виховання толерантності вже з наймолодших років вивчає К. Ладлія. Літературно орієнтована модель вченого (literature-based teaching model) полягає в особливому доборі літератури відповідно до віку вихованців. До слова, толерантність вчений трактує як здатність особистості жити в гармонії з іншими людьми. Модель дослідника реалізується з урахуванням того, що дошкільний вік - період, коли діти дізнаються про себе та оточуючих, звертають підвищену і пильну увагу на зовнішні ознаки людей, краще можуть виразити себе за допомогою мови, дізнаються про національний одяг і традиційні страви. Дослідник вважає, що, приміром, до 1,5-річного віку у дітей формується базове відчуття безпеки, тому на це й повинні бути спрямовані примовляння, колискові, пісеньки, що дитина чує від батьків. У віці близько 3-х років дитина виявляє перші кроки до самостійності і в цьому випадку влучними будуть літературні твори з моральним вибором. Від 3-х до 6-ти років розвивається дитяча креативність, формується розуміння причинно-наслідкових зв'язків, природи конфліктів, відчуття провини за хибни вчинок. Відтак, формуванню толерантності сприятимуть твори, де йдеться про чесність, гідність, почуття відповідальності за слова, вибір, учинки [18, с. 202]. Щодо, приміром, Японії, там існує термін "полікультурне співіснування", яке виникло як відповідь на масову еміграцію жителів з Кореї і Китаю й ратує за обов'язкове забезпечення прав і свобод усіх громадян, розвиток навичок співжиття у полікультурному суспільстві (Р. Тсунейоші) [24]. Щоправда, одна з основних проблем полікультурного виховання полягає в тому, що японці сприймають її дещо відсторонено, й стверджують, що прагнення національної інтеграції, поширення цінностей справедливості й рівності повинні, перш за все, плекати представники інокультур.

Як бачимо, чимало країн накопичили досвід виховання толерантності у дітей дошкільного віку, позитивні аспекти якого вважаємо необхідним переймати й трансформувати в умови українських реалій. Примітно, що здебільшого у країнах зарубіжжя, виховання міжетнічної толерантності дітей починається вже з двох-трьох років. На наше переконання, найкращий іноземний досвід доцільно синтезувати й апробувати у дошкільних навчальних закладах України.

Зміст дошкільної освіти (за визначенням Т. Степанової), покликаний забезпечувати формування ключових компетентностей у дітей дошкільного віку, які є вирішальними для життя у полікультурному соціумі та формування вміння адекватно реагувати на явища, події, людей. Вивчаючи зміст процесу виховання толерантності, вважаємо за необхідне звернутись до нормативно-правових документів, які й регулюють зміст освіти у цьому напрямку виховання. Так, у Базовому компоненті дошкільної освіти знаходимо, що педагог повинен бути зорієнтований на формування родинно- побутової й соціально-комунікативної компетенції дітей. Зокрема, щоб дитина-дошкільник уміла вислухати дорослого, виявляла гідну поведінку у ставленні до дорослих, а з однолітками вміла самостійно встановити й підтримувати партнерські взаємини, вміла поводитись у конфліктних ситуаціях. Щодо компетенцій стосовно життя у полікультурному соціумі, діти мають володіти знаннями про те, що кожна країна має свою незалежну територію, де можуть проживати люди з іншим кольором шкіри, розрізом очей, спілкуватись іншою мовою, розвивають власну неповторну культуру. Вагому значення у документі надається розвитку емпатії, яке трактується як вміння співпереживати і співчувати, допомагати іншим, та рефлексії, в значенні узгодження власних дій з діями інших, позитивне сприйняття себе й усвідомлення у соціальному середовищі [3].

Чинна програма виховання й розвитку дітей дошкільного віку "Дитина" також містить зміст педагогічної роботи з виховання толерантності і полікультурної освіченості. Розділ програми "Дитина у довкіллі" спрямовує педагогів на розвиток почуття приналежності до свого народу, його духовної і матеріальної спадщини, розуміння необхідності його збереження і передачі нащадкам. Також програма інформує педагогів, що старші дошкільники повинні знати, що ми проживаємо на планеті Земля, де усі її мешканці рівні просто по праву народження. Старший дошкільний вік, як подає програма, сприятливий для продовження ознайомлення дітей з позитивними рисами характеру - щедрістю, добротою, ввічливістю, чуйністю, скромністю, працьовитістю, а також продовжувати формувати у дітей розуміння необхідності дотримання соціальних форм поведінки й орієнтуватись при цьому на позитивні зразки. Додатково, у програмі звернено значну увагу на формування у дитини позитивного образу "Я", вміння налагоджувати партнерські взаємини з однолітками на засадах доброзичливості, поваги, почуття власної гідності й усвідомлення цінності іншої особистості [11, с.297-299].

Програма виховання й розвитку дітей шести років "Впевнений старт" подає розділ "У світі людей", де вже окреслено певний об'єм знань, якими діти повинні оволодіти стосовно виховання міжетнічної толерантності, а саме формувати уявлення про 2-3 іноземні країни, вчити прихильно ставитись до людей іншої національності, виховувати миролюбність, інтерес до несхожого, поряд з громадянським вихованням дітей, розвитку патріотизму, етнокультурної компетентності.

Додаткова комплексна програма "Дитина в дошкільні роки" містить розділ "Стежинки у Всесвіт", який вміщує інформацію щодо виховання й розвитку дітей старшого дошкільного віку. Розділ детально подає характерні особливості старшого дошкільно віку, зокрема появу почуттів справедливості, здатності регулювати спільну діяльність, стремління до навчання й ігор у колективі однолітків, стриманості, відповідальності. А з новоутворень - формування моральних еталонів, рефлексії, антиципації (передбачення, передчуття можливих дій чи оцінок оточуючих, наслідків власних вчинків). Відтак, велика увага змістом програми приділяється вихованню гуманних почуттів дітей, турботливого ставлення до однолітків/дорослих, вміння помічати прикрощі і невдачі товаришів, вміти підтримати і підбадьорити у такій ситуації. Знання з досліджуваної нами проблематики частково знаходимо в розділі "Елементарні історико-географічні уявлення". Це знання про державу в якій проживають діти, її символіка, географічне розташування на мапі, назви країн-сусідів України, знання про те, що Землю населяють різні народи й етнічності, які прагнуть миру й порозуміння, турбуються про своїх маленьких громадян, орієнтовані на процвітання і добробут своєї країни і планети, вияв інтересу й доброзичливості до інших народів.

Отож, завдання вихователів, згідно чинних і парціальних програм виховання дітей старшого дошкільного віку, є надавати вихованцям інформацію про те, що на Землі проживають люди з різним кольором шкіри, мовою, віросповіданням, культурою; не лише сформувати інтерес до пізнання відмінностей між нею та іншими, а налаштувати її миролюбиво на комунікацію та співпрацю з представниками інокультур; налаштувати її, що попри розбіжності всі люди прагнуть миру, процвітання і добробуту.

Зважаючи на те, що міжетнічна толерантність є комплексною людською якістю, як ми зазначали вище, приходимо до необхідності визначити її критерії і рівні. Критерії оцінки виховання покликані допомогти оцінити результати виховного впливу. Критерій повинен бути адекватним щодо вимірюваного явища, чітко відображати природу цього явища й динаміку його зміни (М. Скаткін). Підґрунтям для виокремлення критеріїв і рівнів міжетнічної толерантності були дослідження А. Богуш, Л. Врочинської, О. Гордійчук, О. Гриви, О. Подівілової. Так, критеріями міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку визначено когнітивний (знання про сутність міжетнічної толерантності), емоційно-ціннісний (толерантні почуття і ціннісні орієнтири), діяльнісний (толерантна поведінка і вчинки).

Показниками когнітивного компоненту міжетнічної толерантності слугували: знання про себе як представника певної спільноти (сім'ї, дошкільної групи, країни), про свою країну, її державну символіку, національні звичаї і традиції; уявлення про культуру інших країн; вміння диференціювати вияви позитивної чи негативної поведінки у вчинках однолітків і дорослих.

Показниками емоційно-ціннісного компоненту є: адекватність емоційних реакцій на емоції й почуття інших людей; здатність до виявлення емпатії і співпереживання, поціновування оточуючих, толерантне ставлення до їхніх думок, почуттів, поглядів, ідей;

Діяльнісний компонент міжетнічної толерантності характеризується такими критеріями як: вміння здійснювати міжособистісну взаємодію з представниками інших народів і співвітчизниками на засадах поваги і партнерства, дотримання норм моралі у щоденних вчинках і діях, рефлексія як здатність передбачати наслідки своїх дій і висловлювань.

Урахування складного і полікомпонентного характеру дефініції "міжетнічна толерантність дітей старшого дошкільного віку" постає необхідність створення таких умов в навчально-виховному процесі ДНЗ, які б забезпечили достатній рівень сформованості цієї якості у старших дошкільників. Зважаючи на це, у дослідженні послуговуємось трактуванням виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку як цілеспрямованого процесу гуманного виховання дітей на засадах толерантної свідомості і інтерперсональної взаємодії; створення в групах дітей старшого дошкільного віку толерантного середовища, що буде відображенням інтегрованої взаємодії всіх учасників процесу, терпимістю і повагою до представників інокультур, дітей інших етнічних груп поряд з бажанням взаємодіяти з ними.

Повертаючись до педагогічних умов, сприятливих вихованню міжетнічної толерантності, зупинимось на розумінні поняття педагогічні умови. Так, Є. Хриков акцентує на необхідності сприйняття характеру педагогічних умов як локального (спрямованого на розв'язання специфічних педагогічних завдань); нові педагогічні умови, що містять нові наукові знання вимагають перевірки, обґрунтування і апробацїї (не лише на основі отриманих емпіричних даних, але й базуючись на теоретичних положеннях); педагогічні умови спрямовані на підвищення педагогічної ефективності.

Специфікація поняття "педагогічні умови" й ґрунтовний теоретичний аналіз дали можливість виокремити низку педагогічних умов, створення яких в умовах ДНЗ дозволить підвищити рівень міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку, а саме: 1) гуманізація змісту дошкільної освіти; 2) застосування інноваційних педагогічних технологій у навчально-виховному процесі; 3) проектування впливу культурно-освітнього середовища дошкільного закладу на процес виховання міжетнічної толерантності; 4) застосування засобів етнокультури для збагачення змісту виховання дітей; 5) зміцнення взаємозв'язку ДНЗ і сім'ї для виховання міжетнічної толерантності старших дошкільників.

Доцільним буде здійснити теоретичний і практичний аналіз кожної з окреслених педагогічних умов.

Гуманізація змісту дошкільної освіти

Як визначає В.Кремень, "радикальна гуманізація освіти, посилення особистісного виміру у педагогічній науці та практиці, це питання, що не викликають сумнівів, а саме: орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти" [14, с. 4]. Освіта ХХІ сторіччя немислима без гуманізації її змісту. Базовий компонент дошкільної освіти України проголошує визнання самоцінності особистості дитини, компетентнісний підхід до її освіти й розвитку, врахування індивідуальних особливостей дитини, надання пріоритету її соціально-моральному розвитку, формування цілісної картини світу й толерантному світогляду [3]. Отож, переформатування освітнього процесу у бік особистісно-зорієнтованого виховання постає нагальною потребою сьогодення. На цьому акцентують І. Бех, А. Богуш, А. Бойко, Г. Васянович, Т. Поніманська та інші вчені.

В свою чергу не мислять етновиховний і полікультурний простір ДНЗ без елементів особистісно зорієнтованого виховання Р. Агадуллін, О. Алєксєєва, О. Будник, К. Крутій, Т. Степанова та вважають створення такого простору дієвим засобом прищеплення гуманістичних цінностей, зокрема цінності іншої людини.

Як стверджує І. Бех, особистісно-зорієнтований підхід передбачає перш за все розвиток особистості, досягнення чого можливе за сприйняття особистості вихованця як того, хто здійснює вільний і відповідальний вчинок [5, с. 46]. Доповнює цю думку О. Вишневський, котрий стверджує, що гуманізм у педагогіці спрямований перш за все на становлення людяності в дитині, формування її душі, а гуманітаризація змісту виховання відбуватиметься за збільшення кількості поданої інформації, яка репрезентує людину - історичних фактів, літератури, мистецтв. Схожої думки дотримуються С. Гончаренко і Ю. Мальований, котрі акцентують на необхідності формування цілісної картини світу у дітей - включаючи світ культури, світ людини, формування гуманітарного і системного мислення. Гуманітаризація навчально-виховного процесу підпорядковує його потребам формування у вихованців комплексу знань про людину, розвиток у неї гуманних почуттів, заохочення здійснення нею гуманних вчинків, базуючись на гуманних цінностях, що матимуть втілення у ставленні до природи, суспільства, людей, самого себе, культури.

Перш за все гуманізація змісту дошкільної освіти розпочинається із змін в свідомості педагогів, розширення їхнього світогляду, адже гуманітаризація передбачає зведення до мінімуму інформаційно-пояснювальний метод подання знань і заміщення його методами проблемного пошуку й оволодіння знань. Особистісно зорієнтовані технології не лише сприяють розвитку інтелектуальної сфери дитини, а й створюють безпечний простір для вибору способів й засобів самовиявлення у різних видах діяльності й характеризуються діалогічністю, творчістю, активною позицією і самореалізацією.

Застосування інноваційних педагогічних технологій у навчально-виховному процесі є актуальною потребою сьогодення, адже інформатизація суспільства й процеси модернізації і глобалізації ставлять нові виклики й перед системою освіти, набувають змін й стають актуальними інші педагогічні проблеми і питання, чим скажімо у ХХ сторіччі. Проблема впровадження інноваційних технологій у практику роботи ДНЗ є центральною у дослідженнях В. Бикова, А. Бойко, І. Дичківської, Т. Павлюк. Інновація (лат. innovatio - оновлення, зміна) - нововведення, оновлення, новий підхід, створення якісно нового або трансформація вже відомого. Педагогічні технології й інновації орієнтовані на отримання найвищих педагогічних результатів і можуть бути нові засоби, напрями роботи, технології чи системи, які охоплюють діяльність освітнього закладу цілком, надаючи процесу інноваційного характеру. З недавнього часу актуальності набула така професійна якість педагогів як інформаційно-комунікативна компетентність, або іншими словами здатність використовувати інформаційні і комунікаційні технології у педагогічній практиці, а саме здійснювати пошук, аналіз, систематизацію інформації, ознайомлення з нею вихованців у формі й методах, що доступні для розуміння дітям, підходять їхній віковій категорії. Так, використання комп'ютера чи ноутбука на заняттях здатні внести неабияку новизну у повсякденну практику роботи. Безумовно, передувати цьому повинна робота з ознайомлення батьків дітей, адміністрації ДНЗ й решти педагогічного колективу з широкими можливостями комп'ютерних технологій, їх значного потенціалу в роботі з вихованцями.

На наше переконання в роботі з виховання міжетнічної толерантності (саме за широкі можливості представлення інформації) заслуговує уваги мультимедійна презентація, що допомагає візуально представляти інформацію, подавати її у вигляді максимально наближеному до життя. Широкі можливості мультимедіа презентацій дають змогу включати не лише статичні зображення, а й супроводжувати її аудіосупроводом, доповнювати відеоматеріалами, включати елементи інтерактивних завдань, де активну участь братимуть діти, приміром натискаючи на певні значки чи кнопки і отримувати наступний сюжет чи зображення. Через мультимедіа презентацію дітей можна ознайомлювати з культурними особливостями, стилем життя, мовою представників інших народів, демонструвати за допомогою відео де знаходиться та чи інша країна на нашій планеті чи переглядати як проходять різні традиції у представників інокультур чи в сім'ях українців з різних регіонів нашої держави. Сформулюємо низку вимог до мультимедійних засобів навчання:

1) науковість і достовірність переданої інформації;

2) відповідність віковим особливостям дітей за змістом, обсягом і тривалістю інформації;

3) засоби навчання мають активізувати й зосереджувати увагу дітей, викликати інтерес до інформації;

4) органічно поєднуватись з іншими засобами навчання, тобто бути пристосованими до комплексного використання.

Поряд зі збагаченням освітнього процесу засобами мультимедіа, у ефективному ключі зарекомендували себе й інтерактивні технології навчання. Дефініція "інтерактив" англійського походження і складається з двох слів "inter" - взаємний та "act" - діяти. Як визначають цю технологію Л. Піроженко та О. Пометун - це "спеціальна форма організації пізнавальної діяльності дітей, яка має цілком передбачувану мету - створити такі умови навчання, за яких кожен учень відчував би свою успішність й інтелектуальну спроможність" [21, с.4]. Імплементуючи це трактування на умови ДНЗ, кожен вихованець повинен бути максимально включений у діяльність, а створені педагогом ситуації успіху будуть слугувати передумовою якісного оволодіння знаннями. Виховуючи міжетнічну толерантність дітей старшого дошкільного віку, інтерактивні технології навчання можуть бути апробовані у вигляді моделювання життєвих ситуацій; придумування і реалізації ідей різних рольових ігор, групового вирішення запропонованих завдань.

На основі алгоритму реалізації інтерактивного навчання О. Пометун спробували здійснити його адаптацію до умов дошкільного закладу освіти. Першим етапом реалізації інтерактивної технології є мотивація діяльності дітей (концентрація уваги на проблемі толерантності, до прикладу, оволодіння певними вміннями чи навичками). Другий етап носить характер інструктажу до проведення вправи чи завдання, домовленості про правила поведінки. Далі йде взаємодія учасників процесу. І на підсумковому етапі, здійснюється рефлексія, що дає змогу осмислити використані способи й прийоми, дослідити на яких етапах завдання дитина була більш активна, а на яких - пасивна, що дасть змогу здійснити подальше корекцію й внести зміни. Нам дуже імпонує алгоритм роботи з інтерактивними вправами О.Комар, котра до схожих етапів, описаних вище, додає виокремлення окремого часу на здійснення дискусії в ході завдання, з метою розуміння й прийняття різних варіантів думок, вправляння у вмінні бути толерантним, що, на наше бачення, слугує чудовим майданчиком для розвитку міжетнічної толерантності дітей [21].

Відтак, застосування мультимедійних технологій, інтерактивних завдань, вносить у навчально-виховний процес ДНЗ таку важливу й необхідну новизну, сприяє кращому засвоєнню інформації дітьми, слугує плацдармом виховання актуальних для нашого часу якостей і рис особистості.

Наступною педагогічною умовою, сприятливою вихованню міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку, визначаємо застосування засобів етнокультури для збагачення змісту виховання дітей.

Визначаючи використання засобів етнокультури чинником виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку, послуговувались напрацюваннями В. Зарицької, М. Хайруддінова, А. Богуш, Н. Лисенко про етнокультурну компетентність дошкільника; О. Вишневського, В. Євтуха, В. Кременя, Г. Лозко про національне виховання зростаючого покоління; І. Беха, О. Будник про шляхи імплементації педагогічного досвіду минулого у сучасний навчально-виховний процес. О. Вишневський визначав провідними цінностями української виховної традиції утвердження добра і добрих намірів над злом; норми християнської моралі, як головні маяки для доброчесного життя; любов до матері, Батьківщини, глибока повага до рідної землі; гуманістичну спрямованість виховного процесу з орієнтацією на розвиток душі вихованця; єдність з природою і вміння споглядати її красу; турбота про тіло, як храм нашої душі і любов до праці. Відтак, повернення у процесі виховання міжетнічної толерантності до ключових засад української педагогіки минулого дозволить розвивати особистість з усвідомленням й повагою до власного коріння й національної приналежності поряд з толерантним ставленням до представників інокультур.

Спектр етнокультурних засобів вражає своїм розмаїттям. Це й рідна мова, історія свого народу, календарна обрядовість, культура побуту й щоденного життя. Усна народна творчість й дитячий фольклор це те, на чому вважаємо необхідним зупинитись детальніше. Так, жанрові форми дитячого фольклору (казки, легенди, байки, оповідання, прислів'я, приказки, загадки, колискові, забавлянки, ігрові пісні, дражнилки і скоромовки) своїм розмаїттям можуть неабияк урізноманітнити колективні розваги дітей. Їх використання може відбуватись впродовж дня, на різних режимних моментах, може бути запропоноване педагогом чи дітьми.

Вагоме місце у долученні дітей до власної історії і національних особливостей займає казка, про яку Ю.Руденко казав, що це "одна з досконалих форм етнізації і соціалізації між людьми" [23, с. 124]. Для нашої мети чи не найкраще підходять для ознайомлення дітей казки про тварин і соціально-побутові. Герої соціально-побутових казок - вихідці із абсолютно різних соціальних верств, вони стикаються з життєвими викликами, намагаються виявляти сміливість, адаптивність, креативність у боротьбі зі злом, чи викликами життя, і здебільшого одержують перемогу. А герої казок про тварин, персонажі, що відображають різні людські якості й характери і у зазвичай гіперболізованій формі демонструють читачів до чого можуть призводити ті чи інші вчинки, ставлення, стиль життя.

Відтак, в окреслених вище засобах етнокультури вбачаємо неабиякий педагогічний потенціал до виховання у дітей старшого дошкільного віку патріотизму, гуманності, громадянських почуттів, любові до праці і щиросердного життя, розуміння причинно-наслідкових зв'язків між учинками й їхніми наслідками. Тим самим, через впровадження засобів етнокультури, виховували етнокультурну компетентність дітей як одну із складових міжетнічної толерантності.

Сучасна психолого-педагогічна наука ретельно вивчає середовищний підхід у вихованні особистості. Українські вчені Г. Бєлєнька, А. Богуш, В. Кириченко, Г. Ковганич, К. Крутій та зарубіжні Л. Дерман-Спаркс, В. Кукушин, Ю. Мануйлов довели вплив середовища на освітнього закладу на формування особистості. Відтак, наступною педагогічною умовою визначаємо моделювання впливу культурно- освітнього середовища дошкільного закладу на процес виховання міжетнічної толерантності.

До прикладу, учені (В. Кириченко, Г. Ковганич) трактують виховне середовище як данність, сукупність чинників, що реально склалась і функціонує в соціумі, а не результат конструктивної діяльності педагогів. Наше ставлення до виховного середовище базується на тому, що будь-яке середовище є наслідком взаємодії його учасників, тобто педагогів і вихованців, а ця взаємодія є динамічною, відповідно й середовище виховання є динамічним. Так, Р. Малиношевский також акцентує на взаємозв'язку між середовищем і особистістю [17, с. 6]. Зв'язок середовища виховання і навколишнього середовища відзначає й В. Кукушин, додатково виокремлюючи й низку важливих його функцій: соціальний захист меншин (за національними чи конфесійними ознаками); соціально-психологічна адаптація особистості; корекційний і компенсаторний вплив на дітей з неповних чи соціально неблагонадійних сімей; формування культуродоцільної поведінки дітей чи дорослих [15, с. 116].

Предметно-розвивальний простір є складовою частиною виховного середовища, його матеріальним втіленням, так би мовити. У сучасних ДНЗ на даному етапі приділяють підвищену увагу наповненню предметно-розвивального простору, його естетиці. Присутні у групових кімнатах іграшки, книги, ігровий інвентар, меблі, технічні засоби навчання, методичні посібники для вихователів - усі ці складові прямо чи опосередковано впливають на виховання у дітей етнокультурної компетентності й міжетнічної толерантності. Варто зазначити, що у групах дітей старшого дошкільного віку, де відбувалась експериментальна робота, велика увага надавалась предметному наповненню національних куточків, які були в кожній групі. При чому, діти виявляють неабиякий інтерес до них, задають запитання, демонструють батькам нові предмети, чим розширюють свій світогляд і поглиблюють знання. Наповнення таких куточків, безумовно, індивідуальне, створено колективними зусиллями педагогів і дітей. Наведемо орієнтовний перелік такого куточка:

1. Моя сім'я / мій родовід. (Родинні дерева окремих вихованців, родинне фото вихователя, фотознімки дітей із батьками, предмети декоративно-прикладного мистецтва, виготовлені батьками дітей чи придбані).

2. Мій рідний край. (листівки, фотоальбоми з пам'ятними місцями рідного міста, карта міста, дидактичні ігри для отримання знань про рідний край, вироби місцевих майстрів, гербарії місцевих рослин, зібрані вихованцями під час прогулянок в природу).

3. Державні символи України (Герб і Прапор України, світлина Президента нашої держави, аудіозапис Гімну України, Кобзар, світлина Тараса Шевченка).

4. Народні символи України (українські віночки, ляльки хлопчик і дівчинка у національному одязі, гілочка калини, пшеничне колосся).

5. Елементи українського побуту (іграшкові дитячі меблі, колиска, глечики, глиняний посуд, свистунці, національний дитячий одяг для одягання під час розігрування народних ігор).

6. Народні промисли України й декоративно-ужиткове мистецтво (різьблені й ковані вироби, вироби зі шкіри, зразки вишивки різних регіонів України, книги про побут і звичаї в різних куточках нашої держави, зразки жіночих прикрас минулого чи ілюстрації з їхнім зображенням, кошик із писанками, тощо).

На наше переконання, щоденне споглядання дітей предметів-символів нашої багаторічної історії, виявлення цікавості й інтересу до них, запитання, що діти без сумніву задаватимуть, усе це буде слугувати вихованню етнокультурної компетентності як складової міжетнічної толерантності дітей. Більше того, регулярне залучення дітей до створення таких національних куточків формуватиме в них активну громадянську позицію, відчуття, що вони теж є суб'єктами створення історії своєї держави, процесу, що відбувається щодня.

Моделювання виховного середовища з метою виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку відбувалось, базуючись на вимогах, запропонованих американською дослідницею Л.Дерман-Спаркс.

1. Візуально-естетична складова середовища (фотографії дітей та їхніх родин різного етнічного чи національного походження, ілюстративні матеріали про людей різних національностей під час роботи, відпочинку, святкування різних важливих урочистостей).

2. Дидактичні матеріали, які б розповідали про різне походження дітей, про національні меншини, що проживають на території нашої держави.

3. Книги, що відображають різноманітність гендерних ролей, містять інформацію про різні народи, професії. Якщо в групі є вихованці, вихідні з інших етнічних груп чи іншої національностей, критично важливо дати місце матеріалам і книгам про цю національність, щоб кожна дитина відчувала себе важливою і поцінованою.

4. Обладнаний куточок для сюжетно-рольової гри - приладдя для приготування страв, святковий одяг, у який діти можуть переодягатись і розігрувати святкування різних подій, предмети й одяг для ігор у професії, інструменти тощо).

5. Мова (ознайомлення дітей із звучанням різних мов, варто мати кілька книжок для демонстрації разючих відмінностей між шляхами, як по-різному виглядають літери у різних мовах).

6. Музика (мелодії різних національностей як супровід до руханок, ранкової гімнастики, хвилинок вільного танцю, колискові пісні різних народів).

Окремо винесемо важливу умову, а саме толерантність педагогів ДНЗ як одну з визначальних умов створення толерантного виховного середовища. Толерантний педагог, у якого відсутні стереотипи щодо міжкультурних відмінностей й упереджене ставлення буде неабияким прикладом для виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку.

Зміцнення взаємозв'язку ДНЗ і сім'ї для виховання міжетнічної толерантності старших дошкільників визначаємо як п'яту педагогічну умову, дотримання якої суттєво підвищить рівень міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку. Ще А. Макаренко зазначав, що вимогливість до себе батьків, повага до членів сім'ї, контроль над змістом і емоційним забарвленням своїх висловлювань, увага до дрібниць є головними чинниками сімейного виховання, що мають на дитину величезний вплив [16, с. 108-109].

На відміну від минулого, зараз сім'я як соціальний інститут проживає достатньо ізольовано, контакти із старшими поколіннями, а відповідно й досвід і мудрість щодо виховання дітей, щиросердного життя, етнічних знань і цінностей старшого покоління, втрачається. Контакт сім'ї і ДНЗ також зведений до мінімуму, й подекуди зведений до повідомлень у соціальних мережах і месенджерах. Саме тому так важливо, щоб педагоги були фасилітаторами й ініціаторами співпраці із батьками вихованців у вирішенні актуальних педагогічних завдань. Відтак, щирість, відвертість і взаємоповага між вихователями і батьками - важлива умова плідної співпраці, поліпшення емоційного стану як кожного вихованця, так і групи загалом.

Л. Швайкою запропоновано низку форм взаємодії ДНЗ і сім'ї, імплементація яких з метою виховання міжетнічної толерантності дітей (чи іншого актуального педагогічного завдання чи проблеми) допоможе вихователю дошкільного закладу освіти підібрати ту, що допоможе вирішити питання найефективніше [26]. Отож, індивідуальними формами взаємодії є вступне анкетування, індивідуальна бесіда, телефонний та інтернет зв'язок; груповими формами є консультації, опитування, Школа молодих батьків, засідання батьківського комітету, обмін досвідом виховання дітей; колективні форми це День відкритих дверей, перегляд святкових ранків і розваг, виставки, конкурси, батьківські конференції; наочно-письмові - тематичні стенди, дошка оголошень, інформаційні листи, скринька пропозицій, родинні газети, пошта для батьків.

В ході дослідження виявили, що батьки звертають увагу й цікавляться актуальними педагогічними питаннями, які намагаються вирішити педагоги в групах дітей дошкільного віку. Попри це, більшість питань потребують обґрунтування й достаньої поінформованості батьків, що дозволить їм приділяти окресленим питанням увагу вдома, приміром відслідковувати вияви інтолерантної поведінки у дітей і проводити з ними бесіди. демонструвати власним прикладом зразки толерантної поведінки.

Висновки

Як бачимо, виховання міжетнічної толерантності дітей старшого дошкільного віку - поліаспектний, складний і довготривалий процес, що вимагає системного підходу до досліджуваної проблеми, та передбачає єдність обґрунтованих педагогічних умов, ретельного впровадження методики виховання міжетнічної толерантності з відповідними формами й методами організації діяльності дітей старшого дошкільного віку. Подальші наукові пошуки вважаємо за необхідне зосередити на організаційно- технологічних аспектах виховання міжетнічної толерантності, проблемах вікової динаміки міжетнічної толерантності, моніторингу і ґрунтовному вивченню актуальних соціально- педагогічних умов виховання міжетнічної толерантності у навчальних закладах різних типів.

Список використаних джерел

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, м. Київ.

2. Ф.3889 Русова Софія Федорівна (1856 - 1940) - педагог, громадянська та культурно-освітня діячка, член Української Центральної Ради, професор Українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова, українського інституту громадянознавства в м. Празі, Голова Української національної жіночої ради. оп.1.

3. Спр.5 Особистий фонд української емігрантки, професора Софії Федорівни Русової. 6.04.1926 - 6.04.1926, 169 арк.

4. Антонюк О.В. Формування етнополітики української держави: історичні та теоретико-методологічні засади: монографія. К., 1999. 284 с.

5. Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція): Наказ Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України №165 від 22.05.2012 р. Дошкільне виховання. 2012. №7. С.4-19

6. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож.лит., 1975. 504 с.

7. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн. - Кн.2: Особистісно орієнтований підхід: науково-теоретичні засади: монографія. К., Либідь, 2003. 344 с.

8. Бубер М. Проблема человека, пер. с нем. М.Князев. К., Ника-Центр, Вист-с, 1998. 132 с.

9. Декларація принципів толерантності, схвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО на її 28-й сесії в Парижі 16 листопада 1995 року. - 14 с.

10. Дерман-Спаркс Л. Антидискримінаційні методи виховання дітей дошкільного віку; пер. з англ. О.Тереха. К., Веселка., 2002.262 с.

11. Derman-Sparks L. Empowering children to create a caring culture in a world of differences, Editor - prof. Fred Schultz. Multicultural education. Second Edition. Guilford. Connecticut, 1995/1996. P.133-139

12. Джуринский А.Н. Поликультурное воспитание в современном мире. Духовність, духовна культура: проблеми, дослідження, практичні здобутки. Дайджест 3. [упор. О.М. Каплуновська]. Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2007. С.53-55

13. Дитина: Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років.[ наук. кер. проекту: О.В. Огнев'юк, К.І. Волинець; наук. кер. програмою: О.В. Проскура та ін.; авт.кол. Г.В. Бєлєнька та інші]. МОН Молоді та спорту України, Гол. упр. осв. і наук. викон. орг. Київміськради (КМДА), Київ. ун-т ім. Б.Грінченка. - 3-є вид. доопр. і доп. К. Київ, ун-т ім. Б.Грінченка, 2012. 472с.

14. Євтух В., В.Трощинський, Л..Аза. Міжетнічна інтеграція: постановка проблеми в українському контексті : навч.посіб. К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський ун-т". 2003. 58 с.

15. Конвенція про права дитини, схвалена резолюцією 50/155 Генеральної асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text

16. Кремень В.Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. К. : Грамота. 2005. 448 с.

17. Кукушин В.С. Воспитание толерантной личности в поликультурном социуме. Ростов н/Д. : ГинГо. 2001. 404 с.

18. Макаренко А.С. О воспитании / А.С. Макаренко; сост. и авт. вступ. статьи В.С. Хелемендик. М. Политиздат, 1988. 256 с.