Життєвий та педагогічний шлях члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук Я.П. Новицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Запорізька політехніка»,

Життєвий та педагогічний шлях члена- кореспондента Всеукраїнської академії наук Я.П. Новицького

Бровко Борис Аркадійович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри українознавства та загальної мовної підготовки, Національний університет «Запорізька політехніка»,

Миронюк Ліна Віталіївна старший викладач кафедри україно- знавства та загальної мовної підготовки



Анотація

Серед учених-краєзнавців останньої чверті ХІХ - першої чверті ХХ ст. у Катеринославській губернії (і не тільки) було добре відоме ім'я одного із яскравих представників «гурту українських романтиків» другої половини ХІХ ст. Якова Павловича Новицького - етнографа, історика, фольклориста, археолога, природознавця та педагога, якого М. Грушевський назвав «ветераном етнографічного і історичного обслідування Запорожжя», професор Харківського університету, член- кореспондент Петербурзької АН, дійсний член АН України М. Сумцов вважав «самым крупным вкладчиком Юго-Западного Отдела Географического общества и Харьковского историко-филологического общества», а відомий історик і історіограф В. Дорошенко в некролозі, присвяченому Якову Павловичу, охрестив його «Нестором української етнографії». Учений, незважаючи на період, у якому жив, не втручався в політичну боротьбу, а докладав усі зусилля для вивчення й оспівування Запорозького краю, збереження його матеріальної і духовної культури. Не отримавши, у формально-офіційному розумінні, вищої освіти, він через аматорські пошуки й дослідження досяг високого ступеня, визнаного в наукових колах, професіонала. Але навряд чи міг би з'явитись Новицький-фольклорист, -етнограф, - історик, -археолог, -статистик і -природознавець, якби не було Новицького-педагога, бо саме нові, прогресивні методи навчання сільських дітей підштовхували Якова Павловича до наукової діяльності.

Я. Новицький як послідовник К. Ушинського і М. Корфа виявив себе не тільки педагогом-практиком, багато уваги приділяючи питанням дидактики, але і педагогом-теоретиком демократично-освітнього напрямку. Попри те, що час від часу він потрапляв під репресії імперської, а потім і радянської влади, науковець все своє життя був українофілом.

Ключові слова: вчений-краєзнавець, вчитель, методист, етнограф, історик, фольклорист, археолог, статистик, природознавець, педагог, Олександрівськ, Катеринославська губернія, повітове училище, казначейство, самоосвіта, М.О. Корф, народна школа, повітове земство, інспектор, українофіл.



Brovko Воris Arkadiyovych candidate of historical sciences, associate professor, associate professor of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic", Zaporizhzhya

Myroniuk Lina Vitalyivna senior lecturer of the department of Ukrainian studies and general language training, National university "Zaporizhzhya polytechnic", Zaporizhzhya

LIFE AND ACADEMIC EXPERIENCE OF NOVYTSKIY Y.P., CORRESPONDING MEMBER OF UKRAINIAN ACADEMY OF SCIENCES

Abstract

In the last quarter of ХІХ and first quarter of ХХ in Katerynoslav province and other regions among scientists-regional ethnographers there was known the name of one of the outstanding representatives of group of Ukrainian romanticists of the second part of ХІХ, Novytskiy Yakiv Pavlovych, the ethnographer, historian, folklorist, archaeologist, natural scientist and teacher. Mykhailo Hrushevsky called him “the veteran of ethnographic and historical investigation of Zaporozhzhia”.

M. Sumtsov, Professor of Kharkiv University, corresponding member of St. Petersburg's Academy of Sciences, full member of Ukrainian Academy of Sciences, believed Novytskiy as “the greatest contributor of South-Western Department of Geographical Society and Kharkiv Historical and Philological Society” and V. Doroshenko, well known historian and historiographer, in his necrology dedicated to Novytskiy Yakiv Pavlovych, called him “Nestor

of Ukrainian ethnographer”. Despite the period when the scholar lived, he did not interfere with political struggle, but made his efforts for studying, glorifying of Zaporozhzhia region and saving of its material and spiritual culture. Without higher education in formal and official sense, due to his amateurish searches and investigations he reached the high professional level acknowledged in the scientific community. But Novytskiy couldn't be the folklorist, ethnographer, historian, archaeologist, statistician and naturalist without being the teacher because exactly new, progressive methods of teaching of peasant children encouraged him to start scientific activities.

Y. Novytskiy as the follower of K. Ushynskiy and M. Korf showed himself not only as practising teacher who paid great attention to the didactics issues but also as teacher-theorist of democratic and educational trend. Despite the fact that from time to time he was subjected to repressions of imperial and afterwards soviet regime all his life the scholar was Ukrainophil.

Keywords: scholar-regional ethnographer, teacher, specialist on the methodology of teaching, ethnographer, historian, folklorist, archaeologist, statistician, naturalist, educator, Oleksandrivsk, Katerynoslav province, district specialized school, treasury, self-education, M.O. Korf, public school, district council, inspector, Ukrainophil.



Постановка проблеми. Серед науковців-істориків зберігається цікавість до персоналій, висвітлення життєвого шляху видатних дослідників минулого України загалом або окремих регіонів. До другої половини ХІХ ст. Запорозький край був недостатньо «опрацьований» фольклористами та етнографами через певну віддаленість від тогочасних наукових центрів. Проте становище кардинально змінилось із появою праць І.І. Манжури, Я.П. Новицького і Д.І. Яворницького. У радянський період ім'я Я.П. Новицького знали лише у вузьких колах краєзнавців. Після здобуття Україною незалежності ситуація кардина- льно змінилася, але і зараз залишаються окремі «білі плями» в біографії вченого. Цим і пояснюється наше звернення до зазначеної теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед опублікованих щодо порушеної теми праць зазначимо дослідження В.В. Білого, С.В. Абросимової, В.І. Ульяновського та ін. Опосередковано дослід- ження постаті Я.П. Новицького торкнулась і М.М. Шубравська (Олійник- Шубравська) у своїх роботах, присвячених Д.І. Яворницькому.

Мета статті - висвітлити деякі маловідомі або спірні моменти, пов'язані з біографією Я.П. Новицького, його педагогічною діяльністю.

Виклад основного матеріалу. Серед учених-краєзнавців останньої чверті ХІХ - першої чверті ХХ ст. у Катеринославській губернії (і не тільки) було добре відоме ім'я Якова Павловича Новицького - етнографа, історика, фольклориста, археолога, природо- знавця і педагога, про якого М. Грушевський у статті «Степ і море в історії України» назвав «… ветераном етнографічного і історичного обслідування Запорожжя, що збирає традиції славної Хортиці, де він прожив протягом 40 літ, запопадливо визбираючи останки старої традиції …» [1, С. 67]. Професор Харківського університету, член- кореспондент Петербурзької АН, дійсний член АН України М. Сумцов вважав Якова Павловича «самым крупным вкладчиком Юго-Западного Отдела Географического общества и Харьковского историко-филологи- ческого общества» [2, С. 7], а відомий історик і історіограф В. Дорошенко в некролозі, присвяченому Якову Павловичу, охрестив його «Нестором української етнографії» [3, С. 183].

Один із яскравих представників «гурту українських романтиків» другої половини ХІХ ст. Яків Павлович Новицький народився 14 жовтня 1847 р. (на традиційно козацьке свято Покрови Пресвятої Богородиці) в селі Аули на Катеринославщині в родині канцеляриста низового земського суду. Його батько, Павло Іванович Новицький (1809-1864 рр.), у 1831 р. отримав чин колезького реєстратора й тоді ж вийшов у відставку. Незабаром він одружився з Єлизаветою Петрівною - дочкою відставного майора Петра Андрійовича Мартиненка, який брав активну участь у бойових діях на кавказькій лінії під час війни 1828- 1829 рр. із Туреччиною. У батьків Якова Павловича було п'ятеро синів (Петро, Іван, Яків, Федір та Ілля) і дві доньки - Ганна та Олександра.

Новицькі вимушено часто переїжджали через постійні зміни місця роботи батька. Вони жили то на хуторі Новики, то в різних помістях, де Павло Іванович працював управителем. Нерідко родина перебувала й у спадковій садибі Єлизавети Петрівни, селі Аули Катеринославського повіту. «Усадьба эта, - згадував пізніше Яків Павлович, - занимающая до 10 десятин с фруктовым садом и пахотной землёй, разделялась на две части озером, которое сегодня при разливе Днепра, переполняется водой» [4]. Відповідно до «Життєпису» майбутній науковець «народився … в старожитньому селі Аулах, Катеринославського повіту, де батько його мав садибу» [5, А. 1]. Цей «опис був потрібний для М-ва земства. Матеріал оброблений і надрукований гр. Канкрином …» [5, А. 5]. Граф Іван Вікторович Канкрин, який особисто добре знав Якова Павловича і з котрим у Новицького, очевидно, були дружні стосунки, припустився похибки, приписуючи маєтність у Аулах Павлу Івановичу Новицькому. І.В. Канкрин був дійсним статським радником, камергером двору Його Величності та наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. обіймав посаду ватажка й голови дворянської опіки. На початку ХХ ст. Я.П. Новицький у цьому зібранні обіймав посаду «письмоводителя».

Відповідно до раніше згаданого «Життєпису», маленький Яків «ріс та вчився з селянськими дітьми, з ними ж пас коней в степу, а в плавнях ловив рибу. Як і всі хлопці, на різдвяних святках ходив колядувати, посипати, щедрувати, а літом святкував Івана Купала і мав чин великодень» [6, А. 1].

Саме тут, в Аулах, почуті Яковом розповіді старих людей про героїчну запорозьку давнину визначили його майбутню долю. Яків вирішив сам пройти легендарними місцями, посидіти біля вогнища з нащадками січовиків, записати з їхніх вуст казки і думи, легенди і пісні, перекази і повір'я - усе, що містить у собі розум і багатовіковий досвід предків, без чого не може бути ні справжньої людської історії, ні духовного здоров'я нації.

Коли Якову минуло тринадцять років, він переїхав до старшого брата Петра в Олександрівськ і вступив до повітового училища (Олександрівську повітову школу - за «Життєписом Я.П. Новицького»). В Інституті рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології (далі ІР ІМФЕ) ім. М.Т. Рильського НАН України зберігається похвальний лист «ученику приходского класса Александровского уездного училища Якову Новицкому в засвидетельствование оказанного им в продолжении истекшаго года хороших успехов в науках и благонравии. 24 июня 1862 г.» [7]. Цей лист яскраво свідчить про досить сумлінне ставлення хлопця до навчання, котре, на жаль, у формально-офіційному розумінні, на цьому закінчилось. Яків успішно склав випускні іспити в Олександрівському повітовому училищі й отримав свідоцтво педагогічної ради на звання вчителя сільського приходського і початкового народного училища.

Продовжувати освіту, у зв'язку з матеріальним станом (після передчасної смерті батька), юнак вже не міг, і тому вимушений був займатись самоосвітою. У «Життєписі» Я.П. Новицького стверджується:

«Першу освіту отримав у Олександрівській повітовій школі, і далі програму середньої школи продовжував при допомозі приватних учителів і самоосвітою. Перебуваючи постійно поміж молодих студентів, мав можливість користуватися науковими книгами, а далі, будучи дорослим, лекціями і науковими працями професорів …» [5, А. 1]. Він студіював книжки відомих вчених - дослідника природи Андрія Миколайовича Бекетова; філолога-славіста і етнографа, Ізмаїла Івановича Срезневського; фольклориста, етнографа та літературознавця Миколи Федоровича Сумцова; історика, археолога, етнографа та археографа Володимира Боніфатійовича Антоновича та історика, етнографа і письменника, члена-кореспондента Петербурзької АН Миколи Івановича Костомарова.

12 червня 1865 р. за наказом Катеринославської казенної палати Я.П. Новицький вступив на службу до Олександрівського повітового казначейства канцеляристом другого розряду. 16 вересня 1868 р., на особисте прохання у зв'язку з домашніми обставинами його звільнили.

У цьому ж, 1868 р., відбулась зустріч Якова Павловича з відомим педагогом і методистом, діячем у галузі народної освіти, організатором початкових земських шкіл в Україні, нащадком знаного німецького роду, бароном Миколою Олександровичем Корфом, який на той час працював головою повітової училищної ради в м. Олександрівську (сучасне Запоріжжя) Катеринославської губернії. «На чолі шкільних справ Олександрівського земства в ті часи стояв бар. Корф, чоловік ліберального напрямку, відомий публіцист, енергійний діяч і педагог» [5, А. 1]. Очевидно, саме ця зустріч вплинула на рішення Я.П. Новицького звільнитись з Олександрівського повітового казна- чейства. М.О. Корф обстоював обов'язкове навчання учнів українською (рідною) мовою, був автором педагогічних праць і підручників. Згодом Микола Олександрович став для Якова Павловича не тільки учителем, покровителем, добрим радником, але й близьким другом-однодумцем.

«Після скасування кріпацтва між сільським населенням земство викликало великий рух: люди не шкодували коштів, будували школи, посилали дітей. З метою єднання поміж учителями і успіху в шкільній справі скликались з'їзди і конференції. Таким чином, Олександрівське земство в справі освіти стояло вище за інші повітові земства на Катеринослащині» [5, А. 1]. Знайомство з Миколою Олександровичем стало доленосним для Якова Павловича і вплинуло на майбутню долю Новицького, якому Корф не тільки допоміг стати учителем, влаштувавши його на роботу, але й надихнув на наукову діяльність. «На його заклик в сільські учителі з великим бажанням ішла молодь з середньою і вищою освітою; тим слідом пішов і Новицький» [5, А. 1]. Яків Павлович став слухачем учительських курсів-з'їздів, які проводились за ініціативою Миколи Олександровича у власній маєтності в Нескучному й практично допомагали слухачам у нелегкій педагогічній діяльності. З огляду на це, під час проведення таких зустрічей барон неодноразово ставав співбесідником Новицького, але про зміст їхніх розмов ми можемо лише здогадуватись. Саме здобуті на курсах знання в майбутньому допомогли Якову Павловичу скласти іспити на вчительське звання.

20 вересня 1868 р. рішенням ради Олександрівського повітового училища [8], яка відала ще й справами народної освіти в повіті, Я.П. Новицького за протекцією М.О. Корфа було призначено учителем Вознесенської сільської народної школи [7] (передмістя м. Олександрівська). За «Життєписом» [5, А. 1] же Я.П. Новицького, це призначення відбулось влітку 1869 р. Подібних помилок щодо датування подій у «Життєписі» чимало, що призвело до певного непорозуміння серед науковців. Деякі дослідники-краєзнавці ці помилки повторюють і досі.

Перші кроки Якова Павловича на педагогічній ниві були невдалими. За підсумками 1868-69 навчального року, член училищної ради Олександрівського повіту Д.Т. Гнєдін, провівши перевірку Вознесенівської школи, оцінив її роботу на «посередньо». Дмитро Титович виявив суттєві недоліки в підготовці учнів із читання, написання диктанту та математики. Певною мірою такий стан справ пояснювався перевіряльником у звіті недосвідченістю молодого педагога, але головною причиною, на його думку, стала хвороба учителя, якого просто ніким було замінити й відповідно учні недоотримали необхідні знання та навички [9, С. 3]. Я.П. Новицький погодився з висновками перевіряльника й із завзятістю став викорінювати виявлені недоліки.

Яків Павлович розумів, що йому життєво необхідно підвищити свій рівень знань із педагогіки. «Не бувши досвідчений в шкільних справах, перше за все взявся він за педагогічну літературу» [5, А. 1]. Молодий педагог цікавився науковими працями і підручниками М.О. Корфа (втілюючи на практиці ідеї Миколи Олександровича та популяризуючи їх серед вчителів), К.Д. Ушинського й інших відомих педагогів того часу, знайомився зі статтями професорів П.Г. Редькіна та М.І. Пирогова.

Тепер, навчаючи дітей, Новицький почав виходити далеко за межі офіційної програми. Окрім обов'язкових предметів: закону Божого, читання, «письма», рахування та співу - він знайомив учнів з історією, географією, природознавством, фізикою, гігієною та технікою. Серед шкільних підручників молодий учитель надавав перевагу «Родному слову» і «Детскому миру» К.Д. Ушинського, «Нашему другу» М.О. Корфа, «Азбуке» та книгам для читання Л.М. Толстого. Зауважимо: праця Корфа, яка пережила багато перевидань, легко сприймалась учнями й схвально оцінювалась вчителями. Сам же Микола Олександрович неодноразово звертався до вчителя-практика Якова Павловича з приводу застосування підручника в шкільному навчальному процесі та покращення наступних видань.

Щоб полегшити справу засвоєння учнями нового матеріалу та виховання в дітях любові до рідного краю, Яків Павлович уводив у навчальний процес екскурсії на природу, збирання й оформлення колекцій рослин, комах, мінералів. З його слів, у часи «екскурсій на Дніпро і Хортицю, довелось зібрати немало спиртових препаратів риб і гадів, колекцію яєць, всяких комах і зільник» [6]. Наприкінці третього року роботи Я.П. Новицького у Вознесенській школі було зроблено 20 чучел звірів і птахів, під час розкопок знайдено чимало черепів, які використовувались на уроках історії; з'явилась і колекція мінералів.

Докладені зусилля не залишились марними. Усього за один навчальний рік ситуація в школі кардинально змінилася, а ще через рік школа стала однією з найкращих у повіті. У «Посвідченні» від

27 вересня 1870 р. сказано: «Александровский уездный училищный совет … учителю Вознесенской народной школы Новицкому за отличное преподавание в 1869-70 учебном году выражает благодар- ность и награждает 50 р. серебром» [6]. За підсумками наступного навчального року училищна рада нагородила Новицького 100 крб. сріблом. Як зазначив перевіряльник Вознесенської школи Д.Т. Гнєдін, учні школи підготовлені до самостійного сприйняття та вивчення «Нашего друга» М.О. Корфа, і ця заслуга належить Якову Павловичу, хоча останній уже перевівся до іншої школи.

У 1871 р. М.О. Корф запросив Я.П. Новицького перейти до регіону, безпосередньо підпорядкованого його компетенції. 1 серпня 1871 р. Олександрівською училищною радою Новицького призначено учителем Іванівської сільської школи, розташованої в однойменній слободі на річці Вовчій (зараз в Дніпропетровській області). Ця школа була недалеко від садиби барона, що давало змогу Якову Павловичу відвідувати свого покровителя під час шкільних канікул.

Щодо Іванівської школи, то вона вважалась однією з найгірших у регіоні. Після успіху Новицького у Вознесенській школі барон розраховував, що вчитель-новатор зможе кардинально змінити ситуацію на новому місці. Батьки ж учнів Вознесенської школи були дуже стурбовані зміною педагога, а два учні навіть поїхали за улюбленим учителем в далеку Іванівку.

Іванівська школа була у вкрай жахливому стані, побутові умови не відповідали навіть елементарним вимогам придатності до здійснення навчального процесу. Через нестачу меблів, до речі, не придатних до використання в школі, деякі учні займались стоячи, частині ж сільських дітей узагалі вимушено відмовили в здобутті початкової освіти. Температура в класній кімнаті взимку переважно коливалась від 3 до 6 градусів тепла. Так, перевіряльник школи Олександр Олександрович Д'яков на сторінках С.-Петербурзьких відомостей писав, що вчитель Новицький «мёрз сам и морозил детей» [10]. Зауважимо: у регіоні існували й школи, які взимку протоплювались лише в неділю. До об'єктивних негараздів додались ще й суб'єктивні. Шкільний охоронець часто пиячив і після вживання алкогольних напоїв нерідко ображав молодого педагога.

Яків Павлович розумів, що на нього Миколою Олександровичем покладаються великі надії, тому наполегливо прагнув змінити ситуацію. На кінець 1871-1872 навчального року Я.П. Новицькому вдалось добитись бажаного. Під час чергової перевірки учні школи показали блискучі результати. У своєму звіті перевіряльник О.О. Д'яков назвав Новицького обдарованим педагогом, який застосовує передові методи навчання. Особливо відзначив: під час читання, натрапивши на незнайоме слово, учні зупинялись і чекали на пояснення його значення. Перевіряючи Іванівську школу, М.О. Корф зауважив: вчителю Новицькому «якимось чудесним чином» вдалось кардинально змінити становище в школі. Згідно зі звітом барона: «Іванівська школа зробила за цей рік значний крок уперед» [11, А. 89]. Значно пізніше, опираючись на досвід роботи в Іванівській школі, Яків Павлович рекомендував на уроках географії подавати відомості про Катеринославську губернію загалом, Бердянський та Олександрівський повіти зокрема.

Окремо Микола Олександрович відзначив новації у навчанні дітей другого класу Іванівської школи. Під час засвоєння матеріалу 1-ої частини підручника «Рідне слово», де йшлося про руди і метали, учитель активно використовував їх зразки. Це, на думку барона, дало змогу учням краще зрозуміти процеси, пов'язані з видобуванням та властивостями металів, їх використанням. Унаслідок побаченого, М.О. Корф звернувся до Я.П. Новицького з проханням виставити свою колекцію мінералів на вчительському з'їзді, який мав відбутися в с. Гуляйполі у вересні 1872 р. Крім того, до звіту училищної ради за 1871 - 1872 н.р. Микола Олександрович додав каталог, виставленої Яковом Павловичем колекції мінералів, і запропонував, щоб подібні колекції, представлені на вчительських з'їздах і схвалені ними, залишались у власності шкіл, де працюють їх упорядники. Від імені училищної ради пропонувалось відповідним учителям надавати винагороду в розмірі 25 крб. сріблом.

За свідченням барона Корфа, Яків Павлович у цей час за невеличку вчительську платню 150 крб. сріблом на місяць утримував за свій кошт ще й брата. Заразом молодий педагог зумів зібрати невеличку бібліотеку, яка нараховувала близько 30 книжок [11, А.90].

1 серпня 1872 р. Я.П. Новицького перевели на вищий оклад у Ольгінську школу (з 1874 р. - Маріупольського повіту; зараз Донецької області). Як і в попередніх школах, Яків Павлович став залучати учнів до краєзнавчо-дослідної роботи. Витрачені зусилля не були марними. Навесні 1874 р. М.О. Корф як відповідальний за ведення шкільних справ у Маріупольському повіті перевірив стан навчальних закладів. З восьми шкіл він особливо відзначив успіхи учнів у написанні, читанні та арифметиці, котрих навчав Яків Павлович у Ольгіно. Згідно з посвідченням про чергове нагородження, вчитель Новицький отримав 100 карбованців «за отличное преподавание» [7]. У 1875 р. Ольгінську школу як зразкову перейменували в народне училище, це відображено у вже згаданому посвідченні.

Я.П. Новицький очолив школу, куди «зачастили» на двотижневу практику молоді вчителі для ознайомлення з передовими методами навчальної та виховної роботи [7]. Після проходження цієї практики вони отримували право на самостійну роботу. Ось як це описується в «Життєписі» Я.П. Новицького: «В 1874 році від Олександрівського повіту відокремився Маріупольський округ і заснувався самостійний повіт з земством. Б. Корф по місту свого землеволодіння і тут став до шкільних справ. Ольгінську школу, якою керував Я.П. Новицький, земство обернуло на зразкову, і через неї повинні були проходити знов призначені вчителі для знайомства з прийомами і методами навчання в двохтижневий строк» [5, А. 2]. Фактично цей навчальний заклад перетворився на центр обміну передовим педагогічним досвідом. Навчальні програми для земських шкіл того часу не передбачали окремого вивчення історії, природознавства та інших дисциплін. Новицький же як послідовник барона Корфа із власної ініціативи став уводити нові, додаткові предмети, прагнув до всебічного розвитку учнів.

Перебуваючи в Ольгіно, Я.П. Новицький почав системно збирати фольклорний матеріал (1873 р.). У своїй першій публікації «Из записок туриста» Яків Павлович визначив власні наукові пріоритети: «Мы передаём слово в слово записанный нами от малоросса рассказ, не переводя его на русский язык; делаем это потому, что мы слишком дорожим каждым подлинным словом малоросса-рассказчика» [12].

Я.П. Новицький як послідовник К.Д. Ушинського і М.О. Корфа зарекомендував себе не тільки педагогом-практиком, але й педагогом- теоретиком демократично-освітнього напрямку. Найбільш повно свої думки з цього приводу Новицький виклав у «Звітах» Олександрівської повітової училищної ради за 1871/72-1913/14 навчальні роки. Поділяючи

ідеї Ушинського щодо виховання дітей усебічно гармонійно розвинутих, готових до життя і праці, Яків Павлович намагався втілити їх у навчальний процес, одночасно навчаючи молоде покоління жити в гармонії з навколишнім середовищем. Надаючи характеристику ролі народної освіти для майбутнього нації, уже досвідчений педагог писав:

«Це одне із важливих питань життя, у ньому всі надії нашого благополуччя, нашого історичного майбутнього» [13, А. 68].

Щовесни М.О. Корф запрошував Новицького до свого родового маєтку в с. Нескучному Маріупольського повіту Катеринославської губернії, де Яків Павлович не тільки відпочивав, але й працював в унікальній бібліотеці Миколи Олександровича, яку той привіз із Петербургу. Саме перебуваючи в гостях у Корфа, Новицький «зібрав чималий зільник і … доповнив свою зоологічну і ентомологічну колекцію» [6], упорядкував і систематизував їх під професійним керівництвом особистого лікаря барона і біолога Королікевича (Королькевича, Корольковича). Можна припустити, що в Нескучному Я.П. Новицький познайомився з відомим театральним діячем Володимиром Івановичем Немировичем-Данченком, котрий був одружений із донькою Миколи Олександровича й часто із задоволенням приїздив до маєтку свого тестя. Водночас, документального підтвердження такого очного знайомства нам знайти не вдалося, зокрема серед документів особистого архіву вченого. новицький педагогічний кореспондент

Відповідно до біографічних матеріалів, що зберігаються в ІР ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, Я.П. Новицький одружився з селянкою Юхимією Степанівною 10 листопада 1875 р. Цей шлюб зареєстрували в метричних списках «Миколаївського молитовного дому» [7]. У метричній книзі Миколаївської церкви с. Ольгінка Маріупольского повіту за 1874-1875 рр. зберігся запис про шлюб під

№21. «11 ноября 1875 г. Жених: учитель Ольгинского народного училища Яков Павлов Новицкий, православный, первым браком -

28 лет. Невеста: Екатеринославской губернии деревни Нескучной крестьянка Ефимия Стефанова Боченкова, православная, первым браком - 22 лет» [14]. Молода родина, імовірно, оселилася в помешканні при школі - Ольгінському народному училищі.

Коштів на життя не вистачало, тому в 1875 р. Яків Павлович запропонував «Обществу естествоиспытателей при императорском Казанском университете» продати колекцію рослин, зібраних у Катеринославській губернії. Ця пропозиція не була прийнята. Відмовився від неї в 1877 р. і директор імператорського Нікітського ботанічного саду.

На початку другої половини 70-х років ХІХ ст. розпочався так званий третій період громадівського руху в Україні. Імперська влада виказувала занепокоєння діями цього руху і, як наслідок, 18 травня 1876 р. імператор Олександр ІІ підписав Емський указ. У цей складний для України період Я.П. Новицький продовжував займатись педагогічною діяльністю, багато уваги та сил віддаючии дослідницькій роботі, у якій уже на той час здобув чималий досвід і визнання серед наукового загалу. Але радість перших успіхів була, на жаль, недовгою. «Треба згадати, що в 1870-х роках українське письменство і письменники мали великі утиски: хто єднався з народом, говорив, писав його мовою лічився «неблагонадійним». В слободах за цим слідкували окремі доглядачі, підслухачі, «навуходоносори»» [5, А. 3]. Учителі, які викладали українською мовою, знайомили учнів зі славним історичним минулим свого народу, прищеплювали любов до рідної землі, рано чи пізно потрапляли до списку неблагонадійних. Такі списки укладали фіскали, що стежили за «порядком». Серед «неблагонадійних» опинився і Я.П. Новицький.

Навесні 1878 р., можливо внаслідок доносу, до Ольгіно несподівано прибув інспектор Лободовський, таємно, за відсутності господаря, учинив у помешканні Якова Павловича обшук, під час якого вилучив і забрав із собою всі десять примірників збірки М.П. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы» видання 1876 р., які були надіслані Новицькому як одному із співавторів «Юго-Западным отделом географического общества», і рукописний зшиток зібраних Новицьким оповідань, пісень і матеріалу для словника. Зауважимо, фольклорно-етнографічні матеріали педагога з Ольгіно становили майже третину (52 тексти) збірки Драгоманова. Вони навіть складали окремі підрозділи видання.

Очевидно, принаймні частина матеріалів із вилученого зшитку друкувалась раніше в періодичних виданнях і пізніше увійшла до 6-го тому «Сборника Харьковского историко-филологического общества», виданого у 1894 р. Наголосимо, що ця частина збірки не тільки більша за обсягом ніж інші, але і більш вагома за змістом із наукового погляду. До неї були включені пісні, які Я.П. Новицький почав збирати з 1874 р. переважно на місцях колишніх Запорозьких Січей.

Через три тижні після «трусу» Якова Павловича звільнили із обійманої посади «за распространение в народе украинофильских тенденций» [6]. У «Формулярном списке о службе секретаря канцелярии Александровского уездного предводителя дворянства Якова Павловича Новицкого» подається інше, очевидно, офіційне трактування причини звільнення з роботи - «по болезни уволился от учительской службы 17 апреля 1878 г.» [7], що не відповідає дійсності.

Ці події не зламали волю Я.П. Новицького. Значно пізніше, а саме

2 листопада 1884 р., учений писав своєму другові й однодумцю Д.І. Яворницькому, коли той опинився майже в такому ж скрутному становищі: «Но нечего отчаиваться: малодушие - это бабская вдача. Будем крепиться, терпеть, игнорировать. Будем выносить всё, чтобы выйти с бою победителями не с размотанной силой, но здоровыми, закалёнными. Вот Вам исповедь - чёрт знает каких только нужд не испытавшего. Да разве иначе жили удалые парни?» [15, С. 64].

Маріупольська шкільна рада зобов'язалася з'ясувати всі обставини «інциденту», а поки що Я.П. Новицького запросило на службу статистичне бюро Чернігівського губернського земства. Там Новицькому пощастило короткий час попрацювати під керівництвом О.О. Русова - «відомого діяча по розвідках економічного побуту населення Чернігівської губернії» [5, А. 3].

Увесь цей час Яків Павлович прагнув переїхати до вже давно для нього рідного Олександрівська - міста свого навчання і становлення як особистості, учителя та науковця. Невдовзі бажання здійснилось, але, позбавлений учительських прав, Я.П. Новицький вимушений був тимчасово обіймати «посади то в повітовій військовій, то в земській інституціях» [5, А. 5].

1879 р. приніс чимало приємних змін. 10 червня в родині Новицьких народився старший син Костянтин. У цьому ж році Маріупольська шкільна рада звернулась до Катеринославської губернської шкільної ради з проханням зняти з вчителя Я.П. Новицького «несправедливе звинувачення». Прохання задовольнили: звинувачення з Якова Павловича зняли і надали право викладати в школі [16].

Тоді ж Новицький став домагатись повернення відібраних у нього книжок і рукопису. Із десяти примірників збірки М.П. Драгоманова губернська рада повернула тільки три. Рукопис же безслідно зник.

1880 р. Олександрівська шкільна рада призначила Я.П. Новицького учителем школи с. Білоцерківка, але незабаром йому запропонували зайняти місце секретаря Олександрівської шкільної ради й завідувача книжковим складом. На останній посаді він прослужив до 1896 р.

З 1883 до 1917 рр. Олександрівське повітове земство регулярно обирало Я.П. Новицького піклувальником шкіл [17], і щороку (двічі на рік) він об'їжджав від 5 до 10 шкіл: у березні - з метою інспекторської перевірки знань учнів, у травні - участі у випускових іспитах.

Незважаючи на утиски українофілів з боку уряду, через які вже постраждав і сам Яків Павлович, він продовжував у своїх педагогічних

працях наполягати на необхідності введення української мови викладання та українських підручників. У цей час (тобто 80-ті - 90-ті рр. ХХ ст.) написані (вимушено російською мовою) такі його роботи, як «К истории народного образования Александровского уезда с 1866 по 1886 гг.», «Первые училища Александровской крепости и Александровского уездного города (1785-1880 гг.)», «Отчёты о состоянии народного образования в Александровском уезде Екатеринославской губернии с 1881 по 1911 гг.», де відчувається сердечний біль автора за стан шкільних справ. Так, у звіті, датованому

17 червня 1883 р. Новицький зазначив, що «в уезде 6 церквей, 7 развивающихся школ и … страшно себе представить - 22 кабака с тысячами поклонников! … неравная борьба, но останавливаться нечего. Пусть же школа пробуждает знание, и скоро ли, поздно, её благословит народ» [18, А. 71].

Наприкінці життя Новицький був визнаним науковцем із різних галузей знань. Так, за створення гербарію знахарських трав товариство аматорів природознавства, антропології та етнографії при Московському університеті вирішило йому «присудить свидетельство на серебрянную медаль» [7]. Учений став членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, Харківського історико-філологічного товариства, Харківського товариства дослідників природи, Катеринославського ученого товариства, Катеринославської ученої архівної комісії, Катери- нославської губернії статистичної комісії, співробітником Петербур- зького університету з постачання рослин Катеринославської флори, членом правління Катеринославського музею ім. О.М. Поля.

10 листопада 1924 р. М.С. Грушевський запропонував Спільному зібранню ВУАН, на честь 50-річчя наукової діяльності Я.П. Новицького, якому виповнилось 77 років, обрати його своїм членом-кореспон- дентом, надавши формальну приналежність до Етнографічно-фолькло- ристичної комісії Академії. У цьому ж році членом-кореспондентом ВУАН обрали друга й однодумця Я.П. Новицького Д.І. Яворницького.

Унаслідок тривалої науково-просвітницької діяльності Я.П. Новицький неодноразово отримував почесні нагороди, які підтверджували визнання чималого вкладу вченого в розвиток педагогіки. Відомий Яків Павлович і як педагог-теоретик. Хоча теоретичні розробки вченого не мали такого впливу на вчителів Півдня України, як праці К.Д. Ушинського і М.О. Корфа, палким послідовником поглядів яких він був, але ідеї Новицького знайшли своїх прибічників у Олександрівському й Маріупольському повітах.

На схилі віку, старий і хворий, учений опинився в жахливому становищі. У листі від 28 січня 1924 р. до Д.І. Яворницького Яків Павлович із болем писав: «Ти знаєш мій будинок, в котрому я жив: пам'ятаєш обгорожений двір і садок з пасікою. Тепер не те: з сімьєю в п'ять душ (невістка і онуки) мешкаїмось в трьох невеличких кімнатах с чорного ходу; в дворі, садку забора нема і сліду - розграблено; плодюче дерево - інше зрубано, друге знівичено, пасіка розграблена. Мало цього - в помешканні столи, стільці, ліжко, вся одежа, посуда, годинник і напослідок фотографічні апарати (5) реквізовано» [15, С. 66]. У «Нестора української етнографії» катастрофічно не вистачало коштів, тому за декілька місяців до смерті, а саме 20 січня 1925 р., Я.П. Новицький вимушений був звернутись до запорізької окружної міліції з такою заявою: «Не имею возможности содержать на свои средства дворника, прошу Милицию, по примеру прошлого года, разрешить мне исполнять эту обязанность по своему домовладению» [19].

19 травня 1925 р. родичі, які мешкали разом з ученим, за спогадами онуки Лариси Костянтинівни, почули, як щось глухо вдарило в стіну кабінету. Коли ввійшли до кімнати, то побачили, що Яків Павлович помер сидячи за власним робочим столом, закинувши голову в бік стіни. Навіть у останні хвилини свого життя він продовжував працювати.

Згідно В.В. Білого на початку травня Яків Павлович занедужав на бронхіт, але продовжував працювати. 19 травня, повернувшись із роботи (мабуть, з музею) близько першої години дня, відчув слабкість, але сів за стіл працювати над щоденником. Учений встиг записати лише декілька слів, закашлявся - і миттєво помер від паралічу серця.

Поховання Я.П. Новицького проходило урочисто, із музикою. Провести його в останню путь прийшло чимало жителів міста. Очевидець поховання В.В. Білий так описав побачене: «В голосних промовах над його труною славили небіжчика за працю, запевняли, що справа, що він почав, не загине, а проте, за життя … якщо не пошани …, то хоч полегкості якої, Яків Павлович не зазнав» [20, С. 363]. Загублена й могила Якова Павловича.



Висновки

Я.П. Новицький не втручався в політичну боротьбу кінця ХІХ - початку ХХ ст., а доклав усі свої зусилля, незажаючи на період переслідування російським самодержавством української національної сідомості, для вивчення і оспівування Запорозького краю. Не отримавши, у формально-офіційному розумінні, вищої освіти, він через аматорські пошуки й дослідження досяг високого ступеня, визнаного в наукових колах професіонала. Але навряд чи міг би з'явитись Новицький-фольклорист, -етнограф, -історик, -археолог, - статистик і -природознавець, якби не було Новицького-педагога, бо саме нові, прогресивні методи навчання дітей підштовхували дослідника-аматора до наукової діяльності.



Література

1. Грушевський М.С. Степ і море в історії України. Кілька слів щодо плану і перспектив сього досліду / М.С. Грушевський. - Режим доступу: http://resource. history.org.ua/item/0009584.

2. Сумцов Н.Ф. Об этнографическом изучении Екатеринославской губернии Н.Ф. Сумцов // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. - Екатеринослав: Типография губернского земства, 1905. - С. 1-10.

3. Дорошенко В. Я.П. Новицький / В. Дорошенко // Україна. - 1925. - Кн. 6. -

С. 186-191.

4. Біографічні матеріали: родовід, життєпис, замітки біографічного характеру, громадська діяльність. 1914-1923 рр. та без дат // ІР ІМФЕ - Ф 4-1/2.

5. Життєпис Якова Павловича Новицького // Інститут рукописів Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України (далі ІР НБУВ). - Х 17380.

6. Життєпис Якова Павловича Новицького // Там же. - Ф.Х. - № 5145.

7. Біографічні матеріали: офіційні документи про право на учителювання, похвальні грамоти. 1862 - 1914 рр. // ІР ІМФЕ - Ф. 4-1/1.

8. Александровский уездный училищный совет - Новицкому Я.П. Письма о вступлении его в должность наставника Вознесенской сельской школы: о снабжении её книгами и инвентарём // Там же. - Ф. 202. - № 56.

9. Отчёт члена училищного совета Александровского уезда, по 1 и 2 училищным участкам, Дмитрия Гнедина. За 1868 - 1869 учебный год. - Екатеринослав, 1869.

10. Дьяков А.А. Судьба школ Александровского уезда / А.А. Дьяков // С.-Петербургские Ведомости. - 1872. - 28 ноября.

11. Доклады Александровскому училищному совету членов его Ф.Ф. Малеева, Д.Т. Гнедина, Е.И. Шабельского, барона Н.А. Корфа и фон Шварца о произведённой каждым из них ревизии училища 1871 - 1872 учебный год // - Екатеринослав, 1872. - Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО). - Ф. 56. - Оп. 1. - Спр. 7.

12. Новицкий Я.П. Из записок туриста / Я.П. Новицкий // Киевский телеграф. - 1875. - № 134.

13. Отчёт Александровского уездного Училищного совета, членов его и попечителей школ: Е.И. Шабельского, Е.П. Товбича, И.Г. Василенко, В.А. Крюковича, О.С. Иванова, Т.Д. Гнедина, И.В. Гладкого и Я.П. Новицкого, о состоянии народного образования в уезде за 1882 - 1883 учебный год // ДАЗО. - Ф. 56. - Оп. 1. - Спр. 31.

14. Метрическая книга Николаевской церкви с. Ольгинка, Мариупольского уезда, 1874-1875 гг. // Держаний архів Донецької області (далі ДАДО). Ф. 226. - Оп. 1. - Спр. 2. - А. 94 зворот, 95.

15. Абросимова С.В., Ульяновський В.І. Повернені із забуття / С.В. Абросимова, В.І. Ульяновський // Наука і суспільство. - 1991. - №12. - С. 60-66.

16. Мариупольский уездный училищный совет - Новицкому Я.П. Письмо о допуске его к учительской должности. 16 июня 1881 г. // ІР НБУВ. - Ф. 202. - № 86.

17. Александровская уездная земская управа - Новицкому Я.П. Письма об избрании попечителем сельской школы и о праве беспрогонных разъездов, о вознаграждении за сбор статистических сведений по уезду. 27 декабря 1891 г. - 25 мая 1893 г. // Там же. - Ф. 202. - № 107 - 112.

18. Звіт шкільного попечителя від 17 червня 1883 р. // ДАЗО - Ф. 56, Оп. 1, од. зб. 36.

19. Заяви Я.П. Новицького до установ та відповіді на них. 1909, 1911, 1925 рр. //ІР ІМФЕ - Ф. 4/141.

20. Білий В.В. Я.П. Новицький / В.В. Білий // Записки історико- філологічного відділу УАН. - 1926. - Кн. 7-8. - С. 358 - 366.



References

1. Hrushevs'kyj M.S. Step i more v istorii Ukrainy. Kil'ka sliv schodo planu i perspektyv s'oho doslidu [Hrushevskiy M.S. The Steppe and the Sea in the History of Ukraine. A few words about the plan and prospects of this research]/M.S. Hrushevskiy. - Access mode: http://resource.history.org.ua/item/0009584.

2. Sumtsov N.F. Ob etnohrafycheskom yzuchenyy Ekaterynoslavskoj hubernyy [About ethnographic investigation of Yekaterinoslav province] N.F. Sumtsov // Sbornyk statej Yekaterinoslavskoho nauchnoho obschestva po yzuchenyiu kraia. [Collection of articles of the Yekaterinoslav Scientific Society about investigation of the region]. - Yekaterinoslav: Printing Office of Governmental District Council, 1905. -P. 1 -10.

3. Doroshenko V. Y.P. Novytskiy / V. Doroshenko // Ukraine. - 1925. -Book 6. - P. 186 -191.

4. Biohrafichni materialy: genealogy, life history, biographical notes, public activity. 1914-1923 and without dates// ІР IMFE - F 4-1/2.

5. Zhyttiepys Yakova Pavlovycha Novyts'koho // Instytut rukopysiv Natsional'noi biblioteky im. V.I. Vernads'koho NAN Ukrainy (dali IR NBUV). [Biography of Yakov Pavlovych Novytskiy // Institute of Manuscripts of the V.I. Velykyi National Librar

V.I. Vernadskiy National Library of the National Academy of Sciences of Ukraine (hereinafter referred to as IR NBLU). - Х 17380.

6. Zhyttiepys Yakova Pavlovycha Novyts'koho // Tam zhe.- F.Kh. [Biography of Yakov Pavlovych Novitskiy] // - F.H. - No. 5145.

7. Biohrafichni materialy: ofitsijni dokumenty pro pravo na uchyteliuvannia, pokhval'ni hramoty. [Biographic materials: official documents about teaching right, certificates of achievements]. 1862 - 1914 // IR IMFE - F. 4 -1/1.

8. Aleksandrovskaia uezdnaia zemskaia uprava - Novytskomu Ya. P. Pys'ma o vstuplenyy eho v dolzhnost' nastavnyka Voznesenskoj sel'skoj shkoly: o snabzhenyy eio knyhamy y ynventariom // Tam zhe. [Alexandrovsk district school board - to Y.P. Novitskiy. Letters about his assumption of the position of curator of the Voznesensk village school: About supplying it with books and equipment]// /F. 202. - No. 56.

9. Otchiot chlena uchylyschnoho soveta Aleksandrovskoho uezda, po 1 y 2 uchylyschnym uchastkam, Dmytryia Hnedyna. Za 1868 - 1869 uchebnyj hod. [Report of Dmitry Gnedin, member of the school board of Alexandrovsk district, for 1 and 2 school districts. For 1868 - 1869 school year]. -Yekaterinoslav, 1869.

10. Dyakov A.A. Sud'ba shkol Aleksandrovskoho uezda/ A.A. D'iakov // S.-Peterburhskye Vedomosty. [The fate of schools in Alexandrovsky uyezd]/

A.A. Dyakov // S.-Petersburg Vedomosti. - 1872. -November 28.

11. Doklady Aleksandrovskomu uchylyschnomu sovetu chlenov eho F.F. [Reports to the Alexander College Council of its members] Maleeva, D.T. Hnedyna,

E.Y. Shabel'skoho, barona N.A. Korfa y fon Shvartsa o proyzvedionnoj kazhdym yz nykh revyzyy uchylyscha 1871 - 1872 uchebnyj hod // - Ekaterynoslav, 1872. [Shabelsky, Baron N.A. Korf and von Schwartz about the revision of the school 1871 - 1872 academic year made by each of them// - Ekaterinoslav, 1872] - The State Archives of Zaporizhzhia Oblast (hereinafter referred to as SAAO). -F. 56. -Op. 1. -Spr. 7.

12. Novitskiy Ya.P. Yz zapysok turysta / Ya.P. Novytskyj // Kyevskyj telehraf. [From the notes of a tourist / Ya.P. Novitskiy // Kievskiy Telegraph]. - 1875. - No. 134.

13. Otchiot Aleksandrovskoho uezdnoho Uchylyschnoho soveta, chlenov eho y popechytelej shkol: E.Y.Shabel'skoho, E.P. Tovbycha, Y.H. Vasylenko, V.A. Kriukovycha,O.S. Yvanova, T.D. Hnedyna, Y.V. Hladkoho y Ya.P. Novytskoho, o sostoianyy narodnoho obrazovanyia v uezde za 1882 - 1883 uchebnyj hod // DAZO. [Report of the Alexandrovsky County School Board, its members and school curators: E.I. Shabelsky,E.P. Tovbich, I.G. Vasilenko, V.A. Krukovich, O.S. Ivanov, T.D. Gnedin, I.V., Gladky and Y.P. Novitsky, on the state of public education in the county for the school year 1882 - 1883 // DAZO]. -F. 56. -Op. 1. -Spr. 31.

14. Metrycheskaia knyha Nykolaevskoj tserkvy s.Ol'hynka, Maryupol'skoho uezda, 1874-1875 hh.// Derzhanyj arkhiv Donets'koi oblasti (dali DADO). [Metrical book of St. Nicholas Church of the village of Olhynka, Mariupol region. Olhynka village, Mariupol district, 1874-1875. // State Archives of Donetsk Oblast (hereinafter referred to as DADO)]. - The State Archives of Donetsk Oblast (hereinafter referred to as SAAO). F. 226. -Op. 1. -Spr. 2. -A. 94, zvorot 95.

15. Abrosymova S.V., Ul'ianovs'kyj V.I. Poverneni iz zabuttia / S.V. Abrosymova,

V.I. Ul'ianovs'kyj // Nauka i suspil'stvo. [Abrosymova S.V., Ulyanovsky V.I. Returned from oblivion / S.V. Abrosimova, V.I. Ulyanovsky // Science and Society]. - 1991. - No.12. -P. 60 -66.

16. Maryupol'skyj uezdnyj uchylyschnyj sovet - Novytskomu Ya.P. Pys'mo o dopuske eho k uchytel'skoj dolzhnosty.16 yiunia 1881 h. [Mariupol district school board - to Y.P. Novitsky. Letter on his admission to the teaching post]. June 16, 1881. // IR NBUV -F. 202. - No. 86.

17. Aleksandrovskaia uezdnaia zemskaia uprava - Novytskomu Ya. P. Pys'ma ob yzbranyy popechytelem sel'skoj shkoly y o prave besprohonnykh raz'ezdov, o voznahrazhdenyy za sbor statystycheskykh svedenyj po uezdu. [Letters about his election as curator of a rural school and the right to travel without travelling allowances, award for collecting of statistical information of the district]. December 27, 1891 -May 25, 1893 // The same. -F. 202. - No.107 - 112.

18. Zvit shkil'noho popechytelia vid 17 chervnia 1883 r. [Report of the school trustee dated June 17, 1883.] // DAZO - F. 56, Op. 1, od. zb. 36.

19. Zaiavy Ya.P. Novyts'koho do ustanov ta vidpovidi na nykh. [Statements by Y.P. Novytskiy's statements to institutions and responses to them]. 1909,1911, 1925. // IR IMFE - F. 4 /141.

20. Bilyj V.V. Y.P. Novytskiy/V.V. Bilyj//Zapysky istoryko-filolohichnoho viddilu UAN. [Records of historical and philological department of Ukrainian Academy of Science]. - 1926. -Book 7 -8. -P. 358 - 366.

Размещено на Allbest.Ru/

...