Феномен сімейного виховання в сучасному осмисленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен сімейного виховання в сучасному осмисленні

Сіваченко І.Г. Комунальний вищий навчальний заклад "Харківська академія неперервної освіти"

Вступ

Реформування системи освіти України на засадах педагогіки партнерства актуалізує проблему осмислення феномену сімейного виховання та його ролі в становленні особистості молодої людини в умовах ХХІ століття. сім'я освіта виховання

Теоретичне осмислення феномену сім'ї в особистісному й соціальному вимірах здійснюють філософія, соціологія, економіка, педагогіка, психологія та інші гуманітарні науки. Вагомий внесок у розробку теорії сімейного виховання зробили П. Лесгафт [11], А. Макаренко [13], А. Острогорський [14], Г. Селевко [15], В. Сухомлинський [16-17] та інші вітчизняні й зарубіжні автори.

В Українському педагогічному словнику читаємо: "Сімейне виховання - одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Головне завдання сімейного виховання - підготовка дітей до життя в існуючих соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для нормального формування особистості в умовах родини" [3, с. 306].

Г.ТСелевко визначає сім'ю як засновану на шлюбі малу групу, члени якої об'єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства, емоційним зв'язком та обов'язками стосовно одне одного [15].

В українському законодавстві, як і у більшості сучасних країн, закріплена відповідальність батьків за виховання й утримання дітей. Таким чином визнається вагомий вплив сім'ї на формування особистості дитини, її фізичного, психічного, соціального й духовного здоров'я. Адже саме в дитячі роки, що проходять у сім'ї, закладаються особливості характеру людини, її звички, норми поведінки, ставлення до себе й інших людей, природи, праці, мистецтва, інші індивідуальні особливості та якості людини.

Виклад основного матеріалу. Процес формування й розвитку особистості починається з моменту народження дитини та її виховання в сім'ї, яка стає одночасно і середовищем існування, і першим вихователем дитини. Сім'я визначає те, якою стане людина в майбутньому, адже саме тут закладаються основи розвитку характеру дитини, формування її моральних і фізичних якостей, психічного й емоційного здоров'я. Сім'я виступає своєрідною моделлю суспільних відносин: у процесі спільної побутової, господарської, пізнавальної та дозвіллєвої діяльності дитина оволодіває навичками комунікації, співпраці з іншими людьми, нормами і правилами співжиття, взаємодії зі світом. Відбувається процес первинної соціалізації дитини.

У соціальному вимірі особливе значення сім'ї пов'язане з її функцією відтворення населення й передачі духовного багатства, культурних традицій народу. Більшість дослідників розподіляють виховний вплив різних соціальних факторів на розвиток особистості в такому порядку: сім'я, школа, засоби масової інформації, інші колективи й організації, товариші, друзі, література й мистецтво.

Практичний досвід доводить існування прямого зв'язку сім'ї та особистих якостей дитини, її адаптації у соціумі, первинним колективом якого є учнівський клас. На поведінку й навчальну діяльність дітей значною мірою впливають ставлення батьків до праці, школи, єдність вимог у сім'ї, характер стосунків батьків і дітей, гармонійність сімейного життя. Сімейні негаразди посилюють у дитини тривожність, невпевненість, сором'язливість, почуття неповноцінності, часто агресію, спрямовану як на себе, так і на інших.

Сім'я має закріплену звичаями, традиціями, моральними й правовими нормами структуру, у межах якої її членів - дітей, батьків, бабусь і дідусів - об'єднують різноманітні взаємини (між старшими й молодшими дітьми, між дітьми й батьками тощо), а також спільний життєвий простір, спільна діяльність, ведення домашнього господарства, дозвілля, свята, захоплення.

Усі ці явища, процеси, взаємодії та взаємовпливи членів сім'ї один на одного мають, в основному, випадковий, стихійний, ситуативний характер і складають середовище, у якому відбувається соціалізація дитини. У сімейному середовищі є й свідомі, цілеспрямовані компоненти, які представляють собою власне виховання. Тому під сімейним вихованням розуміється вся сукупність цілеспрямованих виховних і некерованих впливів на дитину, що здійснюється в умовах сім'ї.

В. Сухомлинський стверджував, що сімейне виховання є багатогранним процесом постійного духовного збагачення та оновлення, процесом формування активної дієздатної особистості [16-17].

Д. Віннікотт, М. Кляйн зазначають, що дитячий досвід - це та частина життєвого досвіду особистості, яка була отримана в період дитинства людини під час взаємодії зі значущими дорослими. Взаємини дитини з матір'ю та іншими людьми є головною умовою та основою розвитку її особистості. Від особливостей цих взаємин залежить ставлення дитини до світу взагалі [6].

Специфічні функції сім 'ї, до яких відносяться народження, утримання й виховання дітей, залишаються при всіх змінах суспільства, хоча характер зв'язку між сім'єю та суспільством може змінюватися в ході історії. Оскільки людське суспільство постійно потребує відтворення населення, завжди залишається соціальна необхідність у сім'ї.

За визначенням Т. Кравченко, сім'я є первинним середовищем, у якому дитина оволодіває культурою, суспільними нормами, моральними правилами, навичками індивідуальної, сумісної й колективної діяльності, пізнає соціальні цінності й формує власні ціннісні орієнтації. Провідним фактором тут постає сімейне виховання, яке найбільш повно реалізується через батьківсько-дитячі відносини. Особливість виховних впливів сім'ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у переважанні інтимного спілкування над діловим, у тривалості життєвих зв'язків дитини з батьками. Сім'я покликана створити сприятливі умови для розвитку емоційного життя дитини, становлення в неї почуття самоцінності, упевненості в собі, компетентності в різних сферах життєдіяльності [8-9].

Отже, сім'я - це перший колектив, який сприяє становленню дитини в суспільстві, формує уявлення про життєві цілі та цінності, про те, що треба знати і як слід поводитися. Пояснення та повчання батьків, їхній приклад формує в дітей з раннього віку уявлення про добре чи погане, припустиме чи заборонене, справедливе чи несправедливе, відповідні звички поведінки.

У педагогічній літературі для характеристики сім'ї частіше використовуються терміни "соціальний інститут", "виховний інститут". Г. Селевко [15] розглядає сімейне виховання як технологію, виділяючи її ознаки та підкреслюючи, що технологія сімейного виховання надзвичайно варіативна:

по-перше, вона обіймає життя дитини від народження до 18 років; відповідно до вікових періодів можна виділити технологію сімейного виховання в ранньому дитячому віці, дошкільному, технологію виховання в сім'ї молодшого школяра, молодшого та старшого підлітка й технологію виховання в ранній юності;

по-друге, сім'я - різновіковий колектив, склад якого може бути різним; відповідно до різних типів сімей (повні,

багатодітні тощо) виділяють адекватні їм модульно-локальні технології;

по-третє, разом із сучасними поглядами й концепціями ще існують стилі поведінки дорослих стосовно дітей, що залишилися з минулого.

Сучасні дослідники розглядають сім'ю також і як педагогічну систему.

Н. Кузьміна тлумачить педагогічну систему як сукупність взаємопов'язаних структурних і функціональних компонентів, що підпорядковані меті виховання, освіти і навчання підростаючого покоління та дорослих людей [10]. Серед компонентів цієї системи В. Безпалько виділяє: цілі виховання, зміст виховання, процеси виховання, учнів, учителів, організаційні форми виховної роботи), а також результати управління навчально-виховним процесом, його технологію [1].

Характеристиками сім'ї як педагогічної системи також можуть бути: її структура, функціонування, потенціал, процеси управління системою (зв'язки з іншими). Компоненти сім'ї як педагогічної системи: вихователі (якими можуть виступати батько, мати, дідусь, бабуся, брати, сестри, інші родичі), вихованці, цілі виховання, зміст, методи і засоби родинного виховання. Процес родинного виховання передбачає широкий спектр взаємодії: "батько - дитина", "мати - дитина", "батьки - дитина", "батьки - діти". Це своєрідна інтеграція взаємодій батьків (вихователів) і дітей (вихованців), дітей між собою, з предметами матеріальної та духовної культури. Саме в цьому процесі проявляються інформаційні, комунікативні, організаційно-діяльнісні зв'язки та стосунки. Але виховними серед них будуть тільки ті, які сприяють засвоєнню вихованцями елементів соціокультурного досвіду [5].

Взаємодія компонентів системи породжує педагогічний процес, тобто процес родинного виховання.

Дослідники Б. Ковбас і В. Костів визначають родинне виховання як цілеспрямований процес організації взаємодії дорослих і дітей у родині в їхній спільній творчій діяльності, яка стимулює розвиток і саморозвиток в останніх довершених різнобічних якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості в процесі включення її в систему різноманітних відносин спілкування й життєдіяльності [7].

Запропоноване визначення виховного процесу в сім'ї підкреслює його двобічний характер (взаємовпливи в системі "батьки - діти"), визначає демократичний шлях реалізації (творча взаємодія дорослих і дітей, яка стимулює їхній особистісний розвиток і саморозвиток), указує на результативність процесу - формування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особистості.

Виховну функцію сім'ї І. Гребенников [4] представляє трьома аспектами: 1) виховання дитини, формування її як особистості через трансляцію та засвоєння соціального досвіду, норм поведінки, культурних цінностей; 2) систематичні виховні впливи сімейного колективу на кожного члена родини протягом життя; 3) постійний вплив дітей на батьків, інших родичів, що спонукає останніх до самовиховання.

Функціонування такої системи органічно вписане в процес життєдіяльності родини. Певний вплив на функціонування й розвиток зазначеної системи мають і вихователі, і вихованці. Саме їхні особистісні якості, креативні здібності, інтелектуальний та культурний потенціал, психофізіологічні властивості й поведінка визначають успішність досягнення поставленої мети.

Виховний потенціал сім'ї залежить від багатьох факторів: її структури, психологічного мікроклімату, рівня освіти та педагогічної культури батьків, матеріального становища сім'ї, місця проживання тощо. Педагогічна культура батьків - складова загальної культури людини, у якій відображено досвід родинного виховання. У процесі реалізації виховної функції сім'я взаємодіє з іншими педагогічними системами: дитячим садком, школою, іншими навчально-виховними та культурно-освітніми закладами. Реалізація родиною соціальних функцій забезпечується підтримкою й контролем з боку держави.

Унікальність сім'ї як педагогічної системи проявляється через: 1) особливу значимість близьких дорослих у житті дитини внаслідок біологічного та психологічного зв'язків між ними; 2) емоційний, інтимний характер спілкування батьків і дітей; 3) диференціацію вихователів у сім'ї за віком (старші, молодші), статтю, професіями; 4) систематичні й тривалі впливи вихователів на дитину в різних життєвих ситуаціях; 5) об'єктивну можливість включення дітей у різні види діяльності сім'ї (побутово-господарчу, навчальну, виховну, дозвіллєву) [4].

Ураховуючи різноманіття сімей, В. Лозова й Г. Троцко умовно поділяють їх на кілька груп, які по-різному впливають на розвиток і формування дитини.

Сім 'ї, у яких дружні взаємини між батьками й дітьми. Батьки знають, чим цікавляться їхні діти, що їх турбує. Поважають їх переживання, намагаються тактовно допомагати. Це найбільш сприятлива сім'я для дитини. Діти в таких сім'ях, як правило, ініціативні, незалежні, дружелюбні.

Сім'ї, у яких доброзичливі взаємини. Батьки впливають на інтереси, потреби дітей, але існує певна дистанція між ними. Діти, здебільшого, ввічливі, дружелюбні, але дещо сковані у поведінці, менше незалежні.

Сім 'ї, у яких батьки багато уваги приділяють матеріальному благополуччю дітей, результатам успішності. Головна мета виховання - дитина повинна вступити до вузу і вдягатися не гірше за інших. Духовний світ дітей у таких сім'ях схований від батьків.

Сім'ї, у яких мають місце непедагогічні дії батьків: неповага до дитини, стеження, недовіра, тілесні покарання. Діти в таких сім'ях недружелюбно ставляться до батьків, важко спілкуються з однолітками.

Невпорядковані сім 'ї, у яких батьки конфліктують, часто бувають п'янки, погрози один одному та дітям, проявляється жорстокість. Вплив таких сімей негативний.

Також вагомий вплив на формування особистості дитини здійснюють родинно-побутова культура, пріоритетні цінності сім'ї, її ідеали та прагнення, взаємини, стиль спілкування.

Науковці розрізняють різні стилі взаємин між батьками та їхніми дітьми: авторитарний, ліберальний, демократичний [12].

Авторитарний стиль характеризується вимогливістю, суворістю по відношенню до дітей, погрозливим тоном, безвідмовним підпорядкуванням, що викликає в дітей віддалення від батьків, почуття страху, незахищеності та призводить до внутрішнього опору дитини, агресивності, або апатії та пасивності.

При ліберальному стилі панівна терпимість до дітей, всепрощення батьків, надлишкова демонстрація любові з часом починає дратувати дітей і веде до формування егоїзму, недисциплінованості, безвідповідальності.

При демократичному стилі відносин батьки цінують у дитини не тільки слухняність, а й незалежність, відчуття власної гідності, ініціативу, прислухаються до думки дітей, аналізують їхню аргументацію, при цьому часто досягають позитивних вчинків дітей.

Л. Гозман, Ю. Альошина, О. Кляпець розглядають сім'ю як основний елемент соціального мікросередовища, який значно впливає на формування найважливіших якостей особистості. Першочерговими факторами формування особистості в сім'ї автори вважають такі: ступінь гармонійності подружнього життя батьків, загальне сприйняття дитинства (було воно щасливим або нещасливим), ставлення батьків до дітей, розподіл сімейних ролей, спосіб життя, який вели батьки. Саме в дитячі роки під впливом батьків закладається програма, що диктує в дорослому житті, як жити, якого партнера вибирати, які стосунки з ним мати, якою буде кількість дітей тощо [6].

А. Лідерс підкреслює, що через систему емоційних оцінок сім'я конструює в дитини образ соціального світу. Виникає уявлення про соціальні ролі, взаємини, перші навички спілкування [6].

Велику роль виховання дитини у сім'ї, родині підкреслює О. Вишневський: "Українська педагогічна традиція виходить з того, що сім'я є фундаментом суспільства. Міцна родина - міцне суспільство. Але, щоб людина прагнула побудувати міцну родину, недостатньо лише основного інстинкту. Вона потребує ще у дитинстві пізнати позитивний досвід родинного співжиття..." І далі наголошує: "Отож у сім'ї двоєдине завдання: виховання громадянина (в широкому розумінні) і прищеплення дитині схильності до родинного життя, виховання сім'янина. Це різні завдання: громадянин може виховатись у садку, сім'янин - лише у родині" [2].

Доведено, що несприятливі психо-емоційні умови, в яких зростають діти як бідних, так і заможних родин, негативно позначаються на становленні особистості й характері дітей. Якщо батьки приділяють основну увагу роботі, особистому життю, власному соціальному статусу тощо, а не дітям, і навіть формально виховання й освіта починаються дуже рано завдяки найму няньок і гувернанток, та глибокої зацікавленості й реальної уваги від батьків діти не відчувають. Особистісними якостями дітей, вихованих у таких умовах, є егоцентризм, емоційна холодність, істеричність, - зазначає В. Дружинін [6]. Їхні життєві домагання є завищеними, причому здатність докладати зусиль для досягнення цілей залишається нерозвиненою. Звідси труднощі в установленні контакту з іншою людиною, складність у виборі шлюбного партнера, прийнятті відповідальності в шлюбно-сімейних стосунках, часті конфлікти та інші сімейні негаразди.

І навпаки, доброзичливі стосунки, психологічно та емоційно комфортні умови в сім'ї забезпечують задоволення потреб дитини у безпеці, прийнятті, самопізнанні та пізнанні іншої людини, у здоровому самовираженні. Саме сім'я виконує функції емоційного прихистку людини. У безпечних і комфортних умовах сім'ї людина відчуває свою потрібність і цінність, унікальність і неповторність, і відповідно, набуває навичок толерантного ставлення до інших, емпатійного спілкування, доброзичливих взаємин.

Висновки

Отже, аналіз теоретичного осмислення феномену сімейного виховання та його ролі в становленні особистості молодої людини показав, що в сучасному світі роль сім'ї у формуванні ціннісних ставлень особистості, життєвих домагань, ідеалів і життєвих цілей молодої людини є дуже вагомою. Сім'я і сьогодні залишається найбільш природним середовищем, створеним для успішного виховання дітей і становлення особистості молодої людини. А її виховні впливи різнобічні й різноспрямовані: як педагогічно доцільні, так і стихійні, хаотичні, ситуаційні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані положення й висновки можуть бути корисними для підвищення ефективності сімейного виховання дітей та учнів на основі впровадження ідей гуманізму та педагогіки партнерства в освітній процес нової української школи.

Список використаних джерел