Особливості професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових

Семко Людмила Василівна викладач кафедри інструментального виконавства, аспірант, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Анотація

Мета статті - проаналізувати особливості професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових. Методологія дослідження. Для розкриття вказаної проблематики було використано теоретичні методи: аналіз педагогічної та спеціальної літератури з метою визначення стану розробленості проблеми дослідження та отримання фактичного матеріалу про фахову підготовку інструменталістів-виконавців; компонентний - для визначення елементів професійної інструментально-виконавської діяльності; описовий метод - з метою групування, систематизації та інтерпретації фактів; систематизації - для узагальнення педагогічного досвіду представників професійної інструментально-виконавської діяльності; прогностичний - для окреслення перспектив розвитку інструментально-виконавської діяльності; емпіричні: інтерв'ю, опитування, спостереження - для вивчення проблем підготовки інструменталістів-виконавців та висвітлення передового педагогічного й виконавського досвіду визначних персоналій у системі музичної освіти. Результати. У процесі наукового дослідження проаналізовано найважливіші праці провідних науковців-інструменталістів, визначено й обґрунтовано особливості професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні особливостей професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових, що стане запорукою: підвищення ефективності професійної підготовки інструменталістів-виконавців; профілактики психофізіологічних ускладнень у процесі фахової підготовки, формування здоров'язберігаючої компетентності у майбутніх інструмента - лістів-виконавців.

Ключові слова: інструменталісти-виконавці; професійна підготовка; здоров'я, ергономіка, виконавський апарат.

Abstract

Features of professional training of instrumentalists-performers in the context of physiological, intellectual and psycho-emotional components

Semko Liudmyla Vasylivna teacher of the department of instrumental performance, graduate student, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical Universitycity

The purpose of the article is to analyze the peculiarities of professional training of instrumentalists-performers in the context of physiological, intellectual and psycho-emotional components. Research methodology. Theoretical methods were used to reveal the indicated problems: analysis of pedagogical and special literature in order to determine the state of development of the research problem and obtain actual material on the professional training of instrumentalist performers; component - to determine the elements of professional instrumental executive activity; descriptive method - for the purpose of grouping, systematization and interpretation of facts; systematization - to generalize the pedagogical experience of representatives of professional instrumental performance activities; prognostic - to outline the prospects for the development of instrumental executive activity; empirical: interviews, surveys, observations - to study the problems of training instrumentalists and performers and highlight the advanced pedagogical and performing experience of prominent personalities in the system of music education.

The results. In the process of scientific research, the most important works of leading scientists-instrumentalists were analyzed, the peculiarities of the professional training of instrumentalists-performers in the context of physiological, intellectual and psycho-emotional components were determined and substantiated. The scientific novelty of the study consists in determining the features of the professional training of instrumentalists-performers in the context of physiological, intellectual and psycho-emotional components, which will be a guarantee of: increasing the efficiency of the professional training of instrumentalists-performers; prevention of psychophysiological complications in the process of professional training, formation of health-preserving competence in future instrumentalist performers.

Keywords: instrumentalists performers; professional training; health, ergonomics, executive apparatus.

Постановка проблеми

Процес навчання майбутнього інструмента - ліста-виконавця вимагає значної фізичної витривалості. Чим краще розвинуті фізичні здібності, тим більша ефективність виконавця, оскільки для гри на інструменті необхідно мати майже всі м'язи тіла в тонусі; в іншому випадку процес засвоєння навичок буде практично неможливим.

У процесі підготовки інструменталістів велике значення має правильна постановка виконавського апарату, оскільки вона впливає на ефективність репетицій та концертів, задоволення від виконання, можливість виразності у виконанні та уникнення втоми. Постановка включає в себе посадку тіла, розміщення інструменту та позицію рук. При цьому важливо враховувати характер музичного твору, психологічні особливості та анатомо-фізіологічні особливості виконавця.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Особливості професійної підготовки були предметом дослідження низки науковців, серед яких Березуцька А., Давидов М., Бай Ю., Семешко А., Черноіваненко А. та інші.

Метою статті є вивчення особливостей професійної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті фізіологічної, інтелектуальної і психоемоційної складових, які сприятимуть оптимізації процесі професійної підготовки інструменталістів-виконавців.

Виклад основного матеріалу

Правильна постановка інструменталіста-виконавця передбачає стійке положення тіла, що не обмежує рухи рук, створює емоційну атмосферу та забезпечує максимальну свободу рухів. Однак, важливо зазначити, що правильна постановка інструменту -- лише один із аспектів, оскільки як виконавець, так і інструмент мають діяти як єдиний художній організм. Таким чином, у виконавських рухах інструмента - ліста бере участь весь його організм, включаючи диференційований рух рук та дихання, яке слід підтримувати ритмічним для забезпечення правильної фізичної підтримки під час виконання.

Під час вивчення музичних творів та їх виконання на сцені інструменталістам доводиться тримати тіло у певній статичній позиції протягом тривалого часу. Ця позиція залежить від конкретного музичного інструменту та особливостей положення тіла під час гри на ньому. Небажання створити комфортні умови для здоров'я може призвести до захворювань хребта та інших проблем. Важливо відзначити, що репетиційна активність інструменталістів може тривати до восьми годин щодня, і іноді навіть більше. Тим не менш, виконавці на духових інструментах регулюють тривалість репетицій залежно від витривалості дихального апарату, що може становити до п'яти-шести годин на день, але з обов'язковими перервами. У той же час музиканти, що грають на струнних інструментах, беруть до уваги стійкість пучка пальців лівої руки під час натискання на струни [8].

На думку Радзівіл Т. у професійній концертно-виконавській діяльності інструменталістів, фізичне здоров'я розглядається як здатність підтримувати і розвивати тонус м'язів для необхідної активності під час репетицій та виступів на сцені. У фармацевтичній енциклопедії тонус визначається як постійна активність нервових центрів, деяких тканин і органів, що готовить їх до дії. Іншими словами, тонус - це стан тривалої напруги м'язової тканини, який не призводить до втоми. Таким чином, тонус м'язів дозволяє інструменталістам-виконавцям ефективно виконувати свою діяльність на сцені, залишаючись фізично не втомленими. Це підвищує ефективність їхньої роботи і приносить багато позитивних емоцій, таких як радість, задоволення, захоплення, інтерес, ентузіазм, зацікавленість, упевненість. Крім того, це підвищує самооцінку та мотивацію до самовдосконалення, що є надзвичайно важливим у сучасних умовах професійної діяльності [8].

Дослідниця зазначає кілька способів підтримки та розвитку тонусу м'язів, включаючи такі:

— регулярні візити до тренажерного залу для тренування всього тіла. Найефективнішим варіантом є тренування тричі на тиждень, що дозволяє м'язам повністю відновлюватися та розвиватися. Важливо зауважити, що придбання абонементу в тренажерний зал спонукає до систематичних занять, адже оплата за послуги стимулює їх використання. Крім того, спеціально обладнані зали дозволяють ефективно розвивати всі групи м'язів, а присутність тренера допомагає у правильному виконанні вправ та уникненні травм;

— виконання тренувань у домашніх умовах, якщо є відповідна територія для цього;

— плавання, якщо доступний басейн. Це універсальне заняття, яке сприяє розвитку всіх груп м'язів та має цілющий вплив на організм людини;

— практика силової йоги, яка спрямована на розвиток сили, гнучкості та витривалості. Силова йога включає в себе різноманітні вправи, що чергуються з розслабленням і сприяють формуванню гнучкого та сильного тіла, поліпшенню кровообігу та роботі внутрішніх органів.

Відповідно до вищевказаних способів підтримки та розвитку тонусу м'язів, кожен інструменталіст-виконавець має можливість обрати оптимальний для себе варіант та старанно працювати над тим, щоб ніщо і ніхто не заважали йому у тренуваннях. Саме регулярність, систематичність, збалансованість та правильна мотивація для виконання вправ дозволяють досягти найкращих результатів, включаючи: значне зміцнення опорно-рухового апарату, покращення координації рухів і рівноваги, а також значне підвищення загального тонусу організму й покращення працездатності; зменшення ризику виникнення депресії і тривоги, покращення настрою та загального самопочуття, а також поліпшення якості сну; сприяння формуванню навичок щодо планування та організації щоденного режиму, звільнення особистого часу для насолоди відпочинком з родиною та позитивних зустрічей з друзями, що додає різноманітності життю творчих особистостей та сприяє їхньому найкращому самовираженню [8].

Досліджуючи проблеми зі здоров'ям, які виникають у музикантів, що спеціалізуються у грі на духових інструментах Мельник О., Косенко С., Гайошко О., зазначають, що проблеми стоматологічних захворювань музикантів отримують менше уваги, але вимагають розв'язання. Гра на духових інструментах потребує складної координації не тільки дихальних органів, але й органів порожнини рота. Проблеми, пов'язані з невилікованими вчасно хворобами порожнини рота, можуть стати надзвичайно проблематичними. У результаті, може втрачатися повноцінна функція зубо-щелепової системи, що може призвести до професійної непридатності. Проблеми зубів та порожнини рота молодих людей в Україні часто виникають внаслідок щоденних занять, що тривають більше 3 годин, що є ризиковим фактором для розвитку патологічних процесів. Надмірне навантаження може призвести до каріозних процесів, деформацій, та захворювань пародонту. Важливою також є проблема видалення зубів та реабілітації після операції, оскільки швидке одужання має велике значення для музикантів. Гігієна порожнини рота грає ключову роль у збереженні здоров'я, де відсутність або наявність зубного нальоту має значення. Зубний нальот утворюється через адсорбцію мікроорганізмів на поверхні зубів і може призвести до різноманітних захворювань. [6].

Досліджуючи фізіологічний аспект професійної підготовки скрипалів Андрейко О. стверджує, що особливо важливим є набуття у студентів оптимального м'язового стану, який є прерогативою побудови біомеханістично-доцільних виконавських рухів. У процесі виконавської діяльності основне фізіологічне завдання полягає у стимулюванні розвитку техніки інструменталіста на основі диференціації, аналізу та регуляції м'язового відчуття у процесі формування технічних прийомів.

Для досягнення мети і вирішення поставленого завдання у розвитку виконавської майстерності інструменталіста Андрейко О. пропонує методи, які спрямовані на удосконалення техніки гри та оптимізацію фізичного виконавського потенціалу.

1. Метод сенсорного аналізу музично-гральних рухів: передбачає вивчення студентами не лише технічних аспектів гри на інструменті, але й усвідомлення різних м'язових відчуттів, таких як напруження та розслаблення. Він допомагає музикантові розвинути свідомість про власне тіло під час виконавської діяльності, що впливає на якість гри.

2. Метод регуляції та контролю за м'язовими відчуттями у професійних прийомах інструменталіста: орієнтований на те, щоб музикант міг контролю - вати свої м'язи під час гри, що дозволяє уникнути непотрібного напруження та забезпечити оптимальний фізичний стан під час виконавства. Це допомагає уникнути травм та покращує технічну майстерність.

3. Частково-пошуковий або евристичний метод: передбачає активне вивчення і пошук нових методів та підходів до гри на інструменті. Він стимулює студента до креативності та власного відкриття шляхів досягнення вищого рівня майстерності. [1, с.5].

Загалом, ці методи допомагають студентам розвивати свої таланти та досягати виняткової якості виконавської техніки у контексті фізіологічної підготовки.

Фізіологічна підготовка є об'єктом досліджень і представників фортепіанних шкіл. Так, Зиско В. стверджує, що суть майбутньої технічної майстерності полягає у правильній постановці рук, що враховує особливості будови піаністичного апарату. Фізіологічні особливості рук, безперечно, впливають на технічні можливості піаніста, але основне «зерно» технічних вмінь лежить у його мисленні [5, с.5].

Як сказав Ніколаєв Л.: «Закони постановки рук базуються частково на фізіологічних законах, частково на механічних, але головним чином на здоровому глузді та доцільності» [7, с.5].

Правильна постановка рук, їхнє коректне розташування та положення корпусу сприяють вишуканому та віртуозному виконанню музики піаністом у майбутньому. З самого початку навчання викладач повинен уважно навчити учня коректній постановці рук, правильному розташуванню кистей і пальців, оскільки від цього залежить якість та деталізація звуку [7, с.5].

Досліджуючи анатомо-фізіологічний аспект техніки гри на баяні Ященко І вважає, що виконання музики реалізується через моторно -рухові дії виконавця, а процес гри ґрунтується на взаємодії всіх частин тіла музиканта за допомогою кісткових та м'язових перетворень. Ця взаємодія формує цілісну опорно-рухову систему баяніста, де взаємодіють нижня корпусна та верхня частини рухового апарату, керуючи процесом реалізації ігрових дій. Розумно спланована м'язова активність під час гри забезпечує координацію рухів та вільність музичного ігрового апарату виконавця. Проте йдеться не лише про окремі м'язові функції руки чи її окремих частин, адже робота музичного ігрового апарату виконавця полягає у свідомій комплексній взаємодії всіх частин тіла, що утворюють єдине ціле у процесі гри баяніста.

Виконавський апарат баяніста дослідниця розглядає як інтегровану систему опори та руху, яка включає всі складові музиканта-виконавця. Кожна частина тіла виконавця відіграє певну роль у виконавському процесі: плече відповідає за позиціонування руки, переміщення по клавіатурі та є опорою для інструменту; передпліччя підтримує верхню частину рухового апарату і забезпечує його пересування по грифу, керуючи згинанням у ліктьовому суглобі; зап'ястя забезпечує координацію рухів кисті та пальців, а також їх гнучкість; кисть спільно з м'язами передпліччя відповідає за згинання та розгинання кисті, а також за рухи в різних напрямках по клавіатурі; пальці безпосередньо взаємодіють з інструментом, здійснюючи різні ігрові рухи, керуючись м'язами п'ясті [11].

Одним із ключових аспектів виконавської майстерності фізіологічної підготовки інструменталістів-виконавців є аплікатура Аплікатура (від лат. applico -- прикладаю, притискаю) -- спосіб розташування й порядок чергування пальців при грі на музичному інструменті, а також позначення цього способу в нотах. Уміння знаходити природну і раціональну аплікатуру становить одну з найважливіших сторін виконавської майстерності інструменталіста. Добре підібрана аплікатура сприяє виразності виконання, полегшує подолання технічних труднощів, розвиває свободу орієнтування на грифі, клавіатурі, клапанах, у виконавців на струнних інструментах сприяє також чистоті інтонації. Раціональний вибір аплікатури передбачає знаходження найоптимальнішого шляху для виконання технічних завдань з використанням логічного мислення та пошуку фізіологічно зручних рухів, які відповідають природним можливостям інструменталіста. Під час вибору аплікатури слід враховувати кілька ключових факторів, які впливають на подальше вивчення музичного матеріалу, зокрема: художні задачі, які ставить перед виконавцем композитор; індивідуальні анатомічні особливості виконавського апарату музиканта; особливості метроритмічної структури твору; характеристики музичної тканини.

При формуванні навичок раціонального вибору аплікатури відбувається структуризація виконавських прийомів. Під час вивчення твору можливі аплікатурні зміни для досягнення максимальної зручності та логічності. Навички раціонального вибору аплікатури сприяють ясному мисленню, рівномірному розподілу м'язових ресурсів, оптимізації виконавських рухів, розвитку моторики виконавського апарату, свободі рухів та гнучкості фразування. Рішення щодо оптимального варіанту аплікатури слід приймати на початковому етапі вивчення твору, щоб швидше вирішити технічні труднощі виконавця.

При розгляді вибору аплікатури важливу роль відіграє внутрішня мотивація виконавця, яка має бути спрямована на досягнення максимальної ефективності у подоланні технічних труднощів. Мотивація є ключовою для стимулювання інтелектуальної діяльності у вирішенні поставлених завдань. Внутрішня мотивація музиканта включає в себе ознайомлення з проблемою, визначення методів, що сприятимуть вибору найкращої та найбільш зручної аплікатури, а також розв'язання проблемних ситуацій. Ці аспекти визначають процес раціонального вибору аплікатури на три етапи:

- пошук оптимальної аплікатури;

- відпрацювання та вдосконалення виконавських рухів;

- автоматизація рухів.

Вирішення технічного завдання за допомогою раціонального вибору аплікатури виражається у поєднанні фізичних та психологічних аспектів та відповідності художньому задуму автора.

Ефективність аплікатурних послідовностей полягає в їхній раціональності, зручності, логічності та легкій запам'ятовуваності. Вибір аплікатури базується на двох важливих факторах: раціональному мисленні та фізіологічній виправданості. Фізіологічний фактор полягає в природній відповідності пальцевих рухів виконавця.

Основним принципом раціонального вибору аплікатури на основі позиційного мислення є системність, логічність, цілісність та зручність. Системність означає цілеспрямоване засвоєння аплікатурних побудов, що визначає стратегію мислення, спрямовану на оптимальну результативність. Логічність виявляється в організації послідовності рухової будови, яка стає орієнтуючою схемою позиційного мислення. Цілісність поєднує фактурні елементи музичного матеріалу в єдине ціле. Зручність полягає в легкості запам'ятовування та реалізації вмінь у виконавській діяльності [4].

Науковці Берзуцький В., і Берзуцька М. досліджували процес фізіологічної підготовки інструменталістів-виконавців у контексті синдрому перенапруження рук музиканта (переграних рук), адже саме така проблема є поширеною серед музикантів. Такий синдром спричинений групою уражень м'язово-зв'язкового апарату, спричинених багаторазовим повторенням одноманітних рухів або тривалим статичним напруженням певної групи м'язів. Часто синдром переграних рук, обумовлений професійною діяльністю музикантів, тому його ще називають «професійними захворюваннями рук музикантів» (ПЗРМ). Патогенез ПЗРМ пов'язаний з цілим комплексом факторів: нефізіологічна техніка виконання і неергономічна Ергономіка (від грецьк. spyov ? «робота» і vopoq - «закон» - «закон роботи») - у традиційному розумінні - наука про пристосування посадових обов`язків, робочих місць, обладнання та комп`ютерних програм задля створення найбільш безпечних та ефективних умов праці для людини, виходячи з фізичних і психічних особливостей людського організму. Войтех Ястшембовський, який вперше запропонував використовувати термін «ергономіка» в 1857 р., мав на увазі науку про працю, що має ґрунтуватися на закономірностях науки про природу. постановка, що призводять до нерівномірного розподілу навантаження на групи м'язів, що задіяні при грі на музичному інструменті; занадто тривала практика безперервної гри на інструменті; анатомо-фізіологічні особливості виконавця, які створюють схильність до ПЗРМ (порушення обсягу рухів у суглобах у вигляді гіпо - або гіпермобільності, слабкість м'язово-зв'язкового апарату, малі руки з короткими пальцями); низька фізична активність музикантів-інструменталістів, яка не забезпечує необхідний рівень розвитку м'язів плечового поясу і хребта для запобігання травмам перенапруження; низька обізнаність музикантів у питаннях патогенезу та профілактики ПЗРМ, що обумовлена відсутністю відповідних дисциплін у навчальних планах.

У сучасний період увага до розвитку та удосконалення виконавського апарату музикантів, які грають на музичних інструментах, розглядається в контексті системного аналізу музично-виконавських процесів. Відношення музикантів до виконавського апарату формувалася протягом тривалого історичного періоду і змінювалася разом з розвитком інструментального мистецтва, удосконаленням методів навчання та науковим осмисленням закономірностей гри на музичних інструментах. Процес формування виконавського апарату музиканта-інструменталіста в значній мірі залежав від того, що вважалося найбільш важливим у виконавській діяльності: технічна або інтелектуально-емоційна складові. Ці різні підходи до проблеми у формуванні виконавського апарату породжують різноманітні течії в інструментальній педагогіці. Андрейко О. у своєму дослідженні окреслює чотири школи виховання виконавської майстерності: анатомо-фізіологічна, психотехнічна, психофізіологічна, цілісно-системна.

Представники анатомо-фізіологічної школи (Войку І., Штейнгуазен Ф., Тренделенбург В.) переконливо довели, що емпірична педагогіка минулого часто акцентувалася на вихованні фізіологічно неефективних виконавських методах, вони абстрагувалися від художнього аспекту, розглядаючи його лише як аналіз анатомічних та фізіологічних процесів у м'язах виконавця. Представники цієї школи часто не звертали увагу на художній образ, концентруючись виключно на руховому апараті музиканта, що призвело до втрати зв'язку з іншими складовими виконавського процесу.

Представники психотехнічної школи (Флеш К., Ауер Л., Мартінсен К.) намагалися охопити всі аспекти виконавського мистецтва, пропонуючи працювати над технічною вправністю на основі музично-художніх концепцій. Проте, надмірне підкреслення ролі музично-слухових уявлень у формуванні технічної вправності, часто призводило до неправильного розуміння функцій свідомості при розробці раціональних ігрових форм руху.

Представники цілісно-системної школи (Ойстрах Д, Сторярський П., Цетлін Л.) об'єднувалися спільною думкою про те, що в процесі навчання музиканта-інструменталіста необхідно гармонійно поєднувати художньо - образні та технічні завдання. Цей комплексний підхід забезпечував успішне формування нового типу виконавського апарату, який відрізнявся від традиційного технічного та рухового підходу наявністю якостей, необхідних для досягнення найвищих творчих цілей.

Дослідження психофізіологів (Благовіщенський І., Назаров І.) надавали важливого значення принципу комплексності. Виконавський процес розглядався як результат складної взаємодії слухової, рухової та художньої сфер при оптимальному збалансуванні всіх цих компонентів.

Висновки

У теоретичних дослідженнях виконавський апарат музиканта-інструменталіста розглядається як організована структура, що охоплює рухову, слухову, емоційну та інтелектуальну сфери.

Можна зазначити, що фізіологічна підготовка інструменталістів-виконавців передбачає ергономічність виконавського апарату, включаючи посадку, постановку, аплікатуру.

Результати дослідження можуть бути використані у музично-педагогічній практиці та у лекційно-просвітницькій діяльності; для удосконалення і збагачення навчального матеріалу, який використовуватиметься в освітньому процесі підготовки здобувачів спеціальності 025 Музичне мистецтво. А також слугувати матеріалом для подальших досліджень у сфері інструментально-виконавської підготовки.

Перспективи подальших досліджень полягають в аналізі сучасних тенденцій розвитку інструментально-виконавського виконавства.

Література

1. Андрейко О. Теорія та методика формування виконавської культури скрипаля у вищих мистецьких навчальних закладах [Текст]: автореф. дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.02 / Андрейко Оксана Іванівна; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К., 2014. - 44 с.

2. Бай Ю.М. Психомоторика художньо-віртуозної побіжності баяніста (акордеоніста): монографія. 2-е вид., допов. Умань: ФОП Жовтий О. О., 2017. 653 с.

3. Березуцкий В., Березуцька М. «Переграна рука» як міждисциплінарна проблема: вчора, сьогодні, завтра. Біль. Суглоби. Хребет. 2020. 10, № 3. С. 127-135

4. Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста (акордеоніста). Київ: Музична Україна, 2004. 290 с.

5. Зиско В. Важливі питання розвитку фортепіанної техніки.

6. Мельник О.Ю., Косенко С.В., Г айошко О.Б. Профілактика професійних захворювань порожнини рота у музикантів-виконавців на духових інструментах. Історія становлення та перспективи розвитку духової музики. 2016. С.171-176.

7. Ніколаєв Л. Фізичний развиток дітей-українців шкільного віку / Матеріалі по антропології України. Зб. 1. -- Х., 1926.

8. Радзівіл Т.А., Бай Ю.М., Бойко І.М. Здоров'язберігаюча компетентність інструменталістів - важлива умова успішної концертно-виконавської діяльності. Наукові інновації та передові технології. Серія «Педагогіка». Київ, 2023. Вип. № 11(25). С. 567-576.

9. Семешко А. Баянно-акордеонне мистецтво України на зламі ХХ-ХХІ століть: довідник/ А. Семешко. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2009. - 244 с.

10. Черноіваненко А. Фактура як детермінант виражального потенціалу професійної інструментальної творчості (на прикладі баянного мистецтва). Науковий вісник НМАУ ім. Пі Чайковського. 2003. С. 256-268.

11. Ященко І. Раціональність у постановці ігрового апарату баяніста та в розподілі рухового навантаження у процесі гри на багаторядному баяні. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2015. № 1. С. 27-32.

інструментально-виконавський аплікатура гра

1. Andreiko O. Teoriia ta metodyka formuvannia vykonavskoi kultury skrypalia u vyshchykh mystetskykh navchalnykh zakladakh [Theory and methodology of formation of violinist's performance culture in higher art educational institutions]: avtoref. dys. ... d-ra ped. nauk: 13.00.02. K., 2014. - 44 s. [in Ukrainian].

2. Bai Yu.M. (2017). Psykhomotoryka khudozhno virtuoznoi pobizhnosti baianista (akordeonista) [Psychomotorics of artistically virtuosic fluidity of an accordionist]. Monograph. Uman [in Ukrainian].

3. Berezutskyi V., Berezutska M. «Perehrana ruka» yak mizhdystsyplinarna problema: vchora, sohodni, zavtra. ["Overplayed hand" as an interdisciplinary problem: yesterday, today, tomorrow] Bil. Suhloby. Khrebet. 2020. 10, № 3. S. 127-135 [in Ukrainian].

4. Davydov M. (2004). Teoretychni osnovy formuvannia vykonavskoi maisternosti baianista (akordeonista) [Theoretical foundations of the formation of performance skills of a accordionist (accordionist)]. Kyiv: Muzychna Ukraina. [in Ukrainian].

5. Zysko V. Vazhlyvi pytannia rozvytku fortepiannoi tekhniky [Important issues of development of piano technique]. [in Ukrainian].

6. Melnyk O.Iu., Kosenko S.V., Haioshko O.B. Profilaktyka profesiinykh zakhvoriuvan porozhnyny rota u muzykantiv-vykonavtsiv na dukhovykh instrumentakh [Prevention of occupational diseases of the oral cavity in musicians-performers on wind instruments] Istoriia stanovlennia ta perspektyvy rozvytku dukhovoi muzyky. 2016. S.171-176. [in Ukrainian].

7. Nikolaiev L. Fizychnyi razvytok ditei-ukraintsiv shkilnoho viku [Physical development of Ukrainian children of school age]/ Materiali po antropolohii Ukrainy. Zb. 1. -- Kh., 1926. [in Ukrainian].

8. Radzivil T.A., Bai Yu.M., Boiko I.M. Zdoroviazberihaiucha kompetentnist instrumentalistiv - vazhlyva umova uspishnoi kontsertno-vykonavskoi diialnosti [Health-preserving competence of instrumentalists is an important condition for successful concert performance]. Naukovi innovatsii ta peredovi tekhnolohii. Seriia «Pedahohika». Kyiv, 2023. Vyp. № 11(25). S. 567-576. [in Ukrainian].

9. Semeshko A. (2009). Bayanno-akordeonne mistetstvo Ukrayini na zlamI XX-XXI st. [Accordion and accordion art of Ukraine at the turn of the XX-XXI centuries]. (Dovidnik). Ternopol: Bogdan, 244 [in Ukrainian].

10. Chernoivanenko A. (2003). Faktura yak determinant vyrazhalnoho potentsialu profesiinoi instrumentalnoi tvorchosti (na prykladi baiannoho mystetstva) [Texture as a determinant of the expressive potential of professional instrumental creativity (on the example of accordion art)]. Naukovyi visnykNMAUim. PIChaikovskoho. Kyiv: Muzuchne vikonavstvo [in Ukrainian].

11. Yashchenko I. Ratsionalnist u postanovtsi ihrovoho aparatu baianista ta v rozpodili rukhovoho navantazhennia u protsesi hry na bahatoriadnomu baiani [Rationality in setting up the bayan player's playing apparatus and in the distribution of motor load during playing the multirow bayan]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Mystetstvoznavstvo. 2015. № 1. S. 27-32. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru