Стратегія, теорія та практика духовного розвитку та духовного виховання особистості

Размещено на http://www.allbest.ru

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Стратегія, теорія та практика духовного розвитку та духовного виховання особистості

Савчин М.В.

Заміщак М.І.

Вступ

Відповідальні дослідники і практики у сфері психології та педагогіки однозначно констатують критичний стан духовності сучасних школярів, юнаків, дорослих та старших людей, що насамперед спричинено спотвореним уявленням про людину, без духовного я, тотальною секуляризованістю усіх сфер суспільного та індивідуального життя, відсутністю уваги держави, її інституцій та суспільства загалом до зазначеної проблеми. Одночасно існує проблема адекватності постановки в системі освіти цілей і завдань духовного розвитку особистості та духовного виховання, визначенні його автентичного змісту, ефективності використовуваних виховних технологій у реалізації цих завдань. Методологічний аналіз виявляє відсутність цілісного підходу та недостатньою адекватністю аналізу проблеми, зведення духовного розвитку та виховання до оволодіння особистістю загальнолюдськими цінностями.

Нехтування духовною складовою внутрішнього світу людини призвело до того, що у сфері психологічної та педагогічної практик культивуються неадекватні, часом спотворені уявлення про її найголовніші потреби людини, наприклад, про свободу як вседозволеність (свободу відокремлену від відповідальності) зосередженості на нижчих потребах, різноманітних задоволеннях особистості, проповідується індивідуалізм, нездоровий прагматизм, культивується толерування до сил зла, моральності нижчої, соціальної (конвекціональної) природи, навіть аморальність у людських стосунках. Часто намагаючись вирішити проблему духовного розвитку та виховання, психологи та педагоги пропонують вихованцям засоби егоїстичного самоствердження, нехтування інтересами інших людей, не враховуючи як пропонований ним особистісний ресурс буде використовуватися вихованцям на користь чи шкоду іншій людині.

Видається, що у плані духовного виховання та духовного розвитку у своєму професійному розмірковуванні психологи та педагоги (як теоретики і практики) повинні піднятися над існуючими філософськими засадами пізнання світу, переважаючими уявленнями про людину та її життєдіяльність, методологічними принципами психології та педагогіки, щоб розглянути проблему на засадах метасистемності, врахувати синергійність дії чинників та відповідних соціально-психологічних та психологічних механізмів духовного становлення сучасної людини та виявити ті, що блокують цей процес, з'ясувати головні їх зв'язки та послідовність включення і дії, зафіксувати в них приховані пропуски та виявити неадекватні підходи.

Духовна парадигма психології [1; 2; 3] орієнтує психологічну та педагогічну практики в фундаментальних екзистенціальних переживаннях та головних потребах і здатностях особистості, акцентує увагу на духовності трансцедентної природи, заданні вищої мети та сенсу життя людині, який неможливо повністю обґрунтувати раціонально. Педагогічна практика, яка враховуватиме християнський світогляд, постане досконалішою, якщо враховуватиме духовне як визначальний центр внутрішнього світу людини, здійснюватиме його інтерпретацію, а дослідження проблеми характеризуватиметься надійністю та обґрунтованою валідністю. Християнська моральність зосереджена на тому, як людина реагує на Божий моральний закон любові. Недотримання цього закону призводить до стану гріха, відсутності миру в душі, що спотворює погляд людини на світ, на саму себе і на власне життя [4]. Основними християнськими цінностями є: довготерпіння, щедрість та вміння прощати, скромність, володіння собою, вдячність, лагідність, співчутливість та ін., коли проста клятва іншій людині виявляє відповідальність, смирення та поважливе ставлення. У цьому плані бути людиною, яка мудра, непохитно дотримуватися слова, означає мати особисту глибину і міцність, бути по- справжньому вільною.

Наш методологічний аналіз [5] показує, що духовно розвинена особистість володіє сукупністю духовних здатностей, що визначають її стосунки з Богом, людьми і світом та її життям, зокрема: 1) догматичною свідомістю, в якій синергетично поєднано живе знання Бога, вічності і предметне знання світу; 2) постійно переживає реальність трансцендентної духовної сфери, свою містичну єдність із Божественною благодаттю; 3) їй притаманні духовні стани трансцендентної любові, свободи, стани безмовності, безпристрасності, правдивої чесноти, смирення та ін.; 4) спрямовує своє життя на перебування у пам'яті Божій, а її основна активність зосередження на вдосконаленні себе, на творенні добра для інших людей та поліпшенні світу, втілені у світське життя віри, любові, свободи та відповідальності, здатності боротьби зі злом та ін.

Виклад основного матеріалу

Метаметодологічний аналіз практики духовного виховання показує, що у духовному вихованні педагоги-практики головним, інколи єдиним завданням вбачають сформувати у вихованців уявлення про Бога, про створення і буття світу за Божими законами, одночасно недостатньо звертається увага до мотивованості духовного розвитку і саморозвитку дитини, підлітка чи юнака. Явно недостатня увага приділяється переконуванні вихованців абсолютній позитивності і незворотності наслідків оволодіння та реалізацією людиною духовного начала в житті, що проявляється в досягненні безумовно позитивних результатів життєдіяльності, адекватній осмисленості життя (наявність справжніх, великих і стійких смислів), опануванні позитивними і найважливішими екзистенціальними переживаннями (свобода, відповідальність, щастя), опануванні часом, відсутності страхів, здатності проявляти конструктивну творчість, бути індивідуально неповторним тощо. Емпірично встановлено, що розвиток духовності убезпечує особистість від переживання труднощів перебігу вікових криз чи взагалі їх відсутності та конструктивному вирішенні життєвих криз та невдач. Якщо центром життя особистості є духовна складова, то тоді вона практично убезпечена від виникання у неї залежності від паління, алкоголізму, наркоманії, соціальних мереж, ігрової залежності, проституції тощо.

У плані духовного виховання важливо на конкретних прикладах життя відомих вихованцям духовно розвинених особистостей пояснювати, що орієнтація на своє духовне я є гарантією позитивності та перспективності життя у суперечливих і складних у соціально-психологічних та матеріальних умовах. Важливо допомогти вихованцям збагнути суть та зміст духовної складової життя особистості, що полягає у реалізації Промислу Божого щодо людини, прояві духовних здатностей вірити в Бога, здатність любити Бога, інших людей, світ та себе самого, здатності творити добро та боротися зі злом, здатності бути вільним та відповідальним, здатності надіятися та ін. [6].

Християнськи спрямовані педагоги допомагають вихованцеві зустрітися з Богом, що дозволяє вибратися з павутини щоденних людських проблем - долати труднощі адаптації, виникнення негативних емоцій, деструкцій поведінки тощо. Тоді життя особистості стає організованішим та контролюється «страх перед людьми» («фальшива любов», «я люблю схвалення та пошану інших людей»), гординя («я люблю добиватися свого», «моє розуміння найправильніше», «мої потреби на першому місці»), любов до насолод («мені подобаються мої зручності та приємне самопочуття»).

Педагогу, який працює в контексті духовної парадигми, доводиться використовувати буденні слова, бо слова із Святого Письма часто стають каменем спотикання для вихованців. У своїй роботі християнські педагоги використовують описи, факти чи події з фільмів, психологічних романів, поезії, драми, музику, твори образотворчого мистецтва тощо.

Аналіз практики показує, що вихованцям слід аргументовано пояснювати суть та особливості кожної духовної здатності та особливості їх реалізації в конкретних життєвих ситуаціях. Так, аналізуючи суть віри в Бога педагогу доцільно зосереджуватися на таких твердженнях: 1) «Бог існує»;

людина створена за Божою подобою та Божим образом, а її життя має досягати Божої подоби, уподібнюватися до Бога ; 3) кожна людина грішна та одночасно спасенна Божою благодаттю, коли співпрацює з Божою благодаттю; 4) перебуваючи у стосунках з іншими людьми, людина дотримується любові до ближнього й Бога; 5) Бог постійно турбується про людину; 6) Бог є фундаментом усього живого, а Його вплив поширюється не тільки у сфері невідомого для людини, але видимого для неї світу та ін. Розвиваючи у вихованців здатність вірити в Бога, педагог акцентує увагу на таких емпіричних показниках цієї здатності є:

1) віра в Бога як найреальнішу реальність, а не міф створений філософами чи людьми індивідуально, є вічним прагненням людини, а не пережитком, що не відповідає наукового світогляду; 2) віруюча особистість переконана в існуванні трансцендентного Бога, що іманентно присутній у внутрішньому світі людини, зумовлюючи мир в душі; 3) переконаність, що людина є творіння Боже, Який невидимим способом впливає на життя людини та світ, Він є центром її життя; 4) впевненість у тому, що віра в Бога робить людину справді успішною та щасливішою; 5) щоб бути сильним духом, людині необхідно покладатися на Бога; 6) людина не буде щасливою, якщо забуде про Бога; 7) Бог любить людину як своє творіння.

Пояснюючи вихованцям суть та особливості духовної любові, слід акцентувати увагу на тому, що закон любові - фундаментальний закон світобудови, а її атрибутивними характеристиками є безумовність (не вимагає ніяких попередніх умов, щоб любити), жертовність (постійно вимагає творення жертви), рівність до всіх (не має виключень, навіть проявляється до особистих ворогів) і не завжди взаємна (людина може любити іншого, а той її не любити). Необхідно звертати увагу на відмінності духовної любові від душевної, якій не характерні жертовність, вибірковість (вона нерівна до всіх), як правило, ставиться вимога взаємності. Недосконалість душевної любові призводить до прояву ревнощів, перевтілення її в свою протилежність - ненависть. Особливо вихованця слід акцентувати увагу на тому що любов до себе має неминуче врівноважуватися з любов'ю іншого та любові до Бога, який у своїй суті є Любов'ю як джерелом сили любові кожної конкретної людини до кожної іншої людини та до світу загалом.

Учням пояснюється, що конкретними життєвими показниками володіння людиною духовною любов'ю є: 1) безкорисливість любові до інших людей; 2) жертовність любові до інших людей; 3) особистість ніколи не вимагає любові від інших людей до себе; 4) не забуває про існування у світі інших людей, які потребують її любові; 5) без любові людина не може бути щасливою; 6) любов до себе має бути поєднана з любов'ю до інших людей; 7) джерелом любові до інших людей є любов Бога до людини; 8) людина має вимолювати в Бога ласку любові та ін.

Пояснюючи сутність здатності до творення добра і боротьби зі злом, педагог орієнтується на твердженні, згідно якого кожен без винятку інший сприймаються як брат чи сестра, шанована і поцінована людина, що стає передумовою відповідного ставлення. «Звертається увага вихованців на тому, що усвідомлення того, що тебе справді люблять, кардинально відрізняються від переконання, що за своєю природою ти заслуговуєш на любов. Перше розуміння надихає спрямувати погляд на того, що любить, і любити у відповідь, останнє ж спонукає до зациклення на власній персоні» [7, С. 107].

Педагог акцентує увагу на тому, що життєвими показниками здатності людини творити добро і боротися зі злом є: 1) безкорисливість творення добра для інших людей; 2) вміння прощати іншим людям, які вчинили їй особисте зло; 3) надія на інших людей, які допоможуть у важку хвилину; 4) людина, яка здатна творити добро, забуває про себе, щоб більше допомогти іншому; 5) переконана, що у світі існує зло, з яким необхідно постійно боротися; 6) життя з усвідомленням, що безкорисливе творення добра завжди повертається сторицею, але не безпосередньо від тих людей, яким вона творила добро; 7) людина має постійно молити Бога аби Він давав сили творити добро і боротися зі злом.

Розвиваючи у вихованців здатність бути вільними та відповідальними, педагог послуговується такими твердженнями: 1) людська свобода є Дар Божий, який слід шанувати; 2) свобода полягає у знанні Божественної необхідності, яку можна усвідомити тільки перебуваючи в духовному стані;

бути по-справжньому вільним означає бути незалежним від себе, свого его, своєї гордині, своїх душевних і тілесних пристрастей та інстинктів; 4) вільна людина відповідальна перед Богом, своїм сумлінням як Його голосом у душі; 5) справжня свобода людини невіддільна від відповідальності: чим більше людина прагне мати свободи, тим більше вона має покладати на себе відповідальність за виконання завдань, здійснення виборів, прийняття рішень; 6) людина має молити Бога, щоб дарував її автентичну свободу, підтримував у стані свободи та звільняв від різноманітного рабства та залежності.

Обґрунтовуючи сутність здатності надіятися, педагог орієнтується на такі твердження: 1) найвища надія людини - це надія на Бога, Який в незрозумілий для неї спосіб може врятувати її навіть у найскладнішій ситуації; 2) надія на Бога - це не прояв безпорадності, а велика духовна сила людини; 3) надія допомагає повноцінно та щасливо жити, додає сил в подоланні труднощів і зміцнює в терпінні; 4) справжня і найбільша життєва вдача для людини - дар від Бога; 5) не дуже розумна людина надіється лише на себе, на окремих людей чи на обставини; 6) у надії на Бога людина може зробити набагато більше, ніж коли надіється тільки на себе; 7) людина має молити Бога за зміцнення надії в Нього. добро духовний виховання

Педагоги-практики, як правило, не конструктивно працюють з проблемою страждання, людського горя. Виявляється, що «навіть, людське щастя, що означає почуватися добре і чинити добре, сумісне зі стражданнями і перешкодами інших людей» [8, С. 167]. У християнстві прощення - основи здорових стосунків між людьми. Одухотворене терпіння сповнює любов'ю подружнє життя, робить щасливішими сім'ї та родини, посилює соціальну справедливість. Важливо наголошувати вихованцям, що у соціальному вимірі одвічним прагненням людини є ідеальне людське суспільство як Царство Боже. Якраз церковна спільнота є закваскою того Царства, де під духовним проводом та переданням людина слухає Слово Боже, спільно молячись, перебуваючи Святих Таїнствах та у стосунках з Богом і ближнім, тут і тепер вчиться будувати Царство Боже за землі.

Конкретними емпіричними показниками здатності терпіти, бути смиренним, бути у стані покаяння, каятися є: 1) прагнення мати чисте сумління і мир в душі, жити без гріха; 2) стан смирення допомагає людині долати власну гординю та егоїзм, які завжди створюють проблеми у житті (конфлікти, злочини, аморальні вчинки тощо), руйнують душевну рівновагу взагалі; 3) у терпінні людина міцніє духом, стає вільнішою; 4) будучи смиренною, покірною, людина стане щасливішою, бо гординя та егоїзм є на перешкоді щастя; 5) духовно-розвинена людина кається не тільки за себе, своїх рідних, але й за гріхи світу, вимолює в Бога ласку прощення для світу; 6) людина має вимолювати в Бога ласку смирення, покаяння і каяття. Справжнє покаяння - це зміна свого життя, звернення до Бога та одночасна відмова від здійснення надалі поганих вчинків.

Щоб ефективніше керувати духовним розвитком особистості педагогу доцільно попередньо діагностувати рівень духовного потенціалу вихованця, використовуючи валідний та надійніший діагностичний інструментарієм, в основу якого покладена адекватна наукова концепція феномена, що діагностується. З цією метою він може застосувати запропонований нами тесту-питальника «Духовний потенціал розвитку особистості» [9; 10]. За допомогою цих методик можна виявити рівень духовного розвитку особистості (високий, середній, низький і дуже низький) як на рівні окремих здатностей (бали за шкалами), так і загальний рівень розвитку духовного потенціалу. До групи високого рівня розвитку духовного потенціалу відносяться вихованці, у яких 4 - 6 здатностей розвинені на високому рівні, а 0 - 2 - на середньому. До групи середнього рівня розвитку відноситься вихованці, яких чотири здатності розвинені на середньому, а 2 на низькому, одна чи дві на високому, на 2 - 4 на низькому, а решта на середньому.

До групи з низьким рівнем розвитку відносяться вихованці, які за 4 шкалами віднесені до низького рівня, а решта - дуже низького. До групи з

дуже низьким рівнем розвитку відноситься вихованці, які за більше, ніж 3 шкалами перебувають на дуже низькому рівні. Дані одержані за допомогою тесту-запитальника поточнювалися у співбесідах з вихованцями, аналізом їх способу життя, одержання інформації батьків та інших осіб, які їх добре знають.

Встановлення рівня розвитку духовного потенціалу школярів дозволяє диференціювати роботу з ними. Так, з учнями віднесеними до дуже низького рівня доцільно спрямували їхню роботу на сприйняття, усвідомлення та переживання таких аспектів виділених духовних здатностей.

Віра в Бога: 1) людині треба вірити в себе, бо без неї не можна досягнути успіхів, зрештою бути щасливим; 2) людині необхідно вірити в інших людей, бо завжди знайдеться та людина, на яку можна буде покластися на допомогу у скрутну хвилину; 3) Бог єдиний у світі, бо хто може напоумити, врятувати людину у важкій ситуації, не вимагаючи нічого взамін та ін.

Здатність любити: 1) людина має завжди любити себе, але якщо любити тільки себе і не любити інших людей, то така людина - егоїст, тоді її не будуть любити інші люди; 2) кожна людина прагне, щоб її любили інші люди, а для цього вона має любити інших та ін.

Здатність творити добро і боротися зі злом: 1) природньо, що кожна людина прагне, щоб інші люди для неї творили добро; 2) щоб людині творили добро інші люди, вона також повинна творити добро для них; 3) слід не перетворити творення добра у «товарні» стосунки «Ти мені, а я тобі»:

творити добро набагато приємніше, ніж творити зло; 5) кожна людина має творити добро, бо завжди у світі знайдеться той, хто потребує її допомоги та й сама вона може потрапити у скрутну ситуацію, коли не обійдеться без допомоги інших; 6) у світі й так багато зла, творячи зло, людина помножує його; 7) творячи зло, людина не стане ніколи щасливою, бо рано чи пізно, її зло повертається до неї та ін.

Здатність творити свободу і відповідальність: 1) бути вільним - важлива потреба людини; 2) усі люди прагнуть бути вільними; 3) свобода людини, її права закінчуються там, де починається свобода і право іншої людини; 4) свобода людини невіддільна від виконання обов'язків; чим більше людина хоче бути вільною, що є природньо, тим більше вона має покладати відповідальність на себе; 5) свавілля, коли людина робить, що їй заманеться, неминуче призводить до нещастя, горя, трагедії та ін.

Здатність надіятися: 1) навіть у найскрутнішу хвилину в людини завжди має бути надія на вихід з важкої ситуації; 2) щоб не впадати у відчай, людина має надіятися на себе та інших людей; 3) чим сильніша надія людини, тим вона сама докладає більше зусиль на знаходження виходу зі складної ситуації; 4) найвищою надією є надія на Бога та ін.

Здатність бути смиренним, терпіти, каятися: 1) у житті людини завжди є і будуть в майбутньому терпіння, а тому треба бути готовим до цього; 2) інші люди можуть допомогти у терпінні; 3) якщо людина не прощає іншій людині, то вона сама більше страждає, ніж її кривдник; 4) інколи людина може скривдити іншу людину через необережність, перебуваючи в гарячковому стані; 5) люди у принципі не люблять гордих і самолюбних людей; 6) гординя - не є ознакою сили людини, а навпаки, проявом її слабкості; 7) дуже добре, якщо людина кається за свої негідні вчинки, від цього їй стає легше на душі, настає заспокоєння і мир та ін.

З учнями, віднесеними до середнього та високого рівня розвитку духовного потенціалу, необхідно спрямували свою діяльність на поглиблення розуміння онтології духовних здатностей.

Віра в Бога: 1) щоб зміцнювати свою віру в Бога необхідно щиріше молитися, просити в Бога ласки сильнішої віри; 2) необхідно усе своє життя організувати на основі віри в Бога; 3) своїм особистим життям давати приклад віри в Бога для інших людей та ін.

Здатність любити: 1) любов - найосновніший закон доброго людського життя; 2) любов до себе має завжди врівноважуватися любов'ю до інших; 3) Бог дає сили любити інших людей; 4) найвища любов людини - любов до Бога; 5) своїм особистим прикладом переконувати інших, що творити любов - це добре та ін.

Здатність творити добро і боротися зі злом: 1) постійно просити у Бога сил, щоб могти творити добро; 2) творячи добро, людина стає сильнішою, розвиненішою; 3) ніколи не орієнтуватися на тих людей, які творять зло, бо вони егоїсти, а через це стають не щасливими; 4) постійно переконувати інших, що безумовне творення добра приносить щастя, душевне задоволення та ін.

Здатність творити свободу та бути відповідальним: 1) щоб бути справді вільною людиною, необхідно постійно докласти своїх зусиль - покладати на себе відповідальність; 2) не дозволяти іншим людям забирати в себе свободу, боротися за свою свободу; 3) найвища свобода людини - це свобода від свого егоїзму та гордині; 4) свобода - це дар Божий людини і його слід вимолювати та ін.

Здатність надіятися: 1) без надії не можна щасливо жити; 2) найвища надія людини - це надія на Бога; 3) людина повинна підтримувати інших людей, щоб вони жили в надії на Бога та ін.

Здатність терпіти, бути смиренним, каятися: 1) сильна духом людина може багато витерпіти; 2) Бог дає людині випробування, щоб вона ставала сильнішою духом; 3) без терпіння людина швидко може стати гордою, а відтак, грішити; 4) людина ніколи не має відкладати на пізніше своє прощення інших людей; 5) якщо людина прощає іншим людям - це ознака сильної натури; 6) Господь прощає людині гріхи, а тому вона має прощати іншим їх провини; 7) гординя, нетерпіння, несмирення - ознака слабкості людини; 8) щоб мати чисте сумління, людині необхідно постійно каятися за свої провини перед людьми, за свої гріхи перед Богом та ін.

Важливим резервом підвищення результативності педагогічної діяльності з духовного розвитку вихованців є актуалізація педагогом процесів духовного взаємовиховання та духовного взаєморозвитку. Так, процес організації педагогом взаємовиховання школярів полягає в організації взаємообміну: а) уявленнями про духовно виховану людину взагалі та ровесника зокрема; б) моральними та духовними ідеалами, цінностями, нормами, способами поведінки; в) досвідом духовного життя та самовиховання духовної та моральної спрямованості особистості, самовиховання сили волі, характеру тощо; г) забезпеченні цілеспрямованого та активного взаємообміну учнями досвідом духовного саморозвитку (оволодіння духовними здатностями, формування адекватних уявлень про себе, позитивного самоставлення, адекватної самооцінки та рівня домагань), способів самовпливу (самопідтримка, самонавчання, самокорекція, забезпечення вольових зусиль, вольових станів та вольових імпульсів тощо); ґ) практикою реалізації духовного потенціалу в реальному житті; д) володіння здоровим стилем життєдіяльності та відповідними життєвими компетенціями та ін.

У процесі духовного виховання слід врахувати, що діти, підлітки, юнаки, що зорієнтовані на християнську духовність, зустрічаються з великими, а часом нездоланними для них труднощами життя, які проявляються в докорах, насмішках та навіть булінгу з боку ровесників, скепсизом педагогів та батьків. Це вимагає підготовки вихованця до відстоювання своєї позиції та одночасно активно жити, виконуючи свої життєві завдання і в такий спосіб захоплювати ровесників своїми поглядами та переконаннями, своєю творчістю, самоопанованістю, рівнем особистіс- ного розвитку, духовним, моральним, соціальним, психологічним, психічним та тілесним здоров'ям, відсутністю хворобливої залежності.

Реалізація завдань духовного виховання ставить вищі вимоги до особистості педагога - бути справді духовно, морально, соціально, психологічно, психічно і тілесно здоровою людиною. Необхідно враховувати ту обставину, що на його професійну діяльність впливає індивідуальність його особистості, яка має велику силу і одночасно велику слабкість, бути здоровою людиною, яка мудро та непохитно дотримується слова, має особисту глибину й міцність. Він має володіти адекватною професійною самооцінкою, володіти імунітетом щодо власних фантазій та потреб. Звичайно, у його роботі проявляються труднощі, що зумовлені непідготовленістю чи професійною нездатністю, що інколи спричинені акцентуацією характеру, травмами дитинства, перебуванням у складних життєвих ситуаціях взагалі, які здатні зламати людину, лінню, недостатньою чи несистемною освітою, використанням невідповідної методології чи теорії педагогічної діяльності, несформованістю професійного мислення тощо.

Висновки

У сучасній виховній практиці мають бути легітимізовані християнські реалії та здійснена переоцінка використовуваних виховних технологій в контексті духовної парадигми. Здійснюючи виховний вплив педагог-практик актуалізує духовний чинник, зокрема, духовну рефлексію вихованця, завдяки якій аналізується його індивідуальні стосунки з Богом та ровесниками, усвідомлюється закон Божественної любові, коли враховується значення терпіння та абсолютного прощення в системі міжособистісних стосунків та самоставленні. У практичній діяльності християнсько- зорієнтований педагог дотримується стратегії оволодіння вихованцями духовними здатностями і в такий спосіб допомагає їм (та собі), вирішуючи кризові та конфліктні ситуації, швидко адаптуватися до нових соціально- психологічних умов, конструктивно розв'язувати постійно виникаючі моральні колізії в системі міжособистісних стосунків, сприяти одухотворенню терпіння, що зумовлені об'єктивно і суб'єктивно, сприяти прояву прощення. У такий спосіб вихованець зростає психологічно, соціально, морально та духовно, не втрачаючи власної суб'єктності та індивідуальності.

Список використаних джерел

Жигайло Н. І. Психологія духовного становлення особистості майбутнього фахівця : Монографія. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. 336 с.

Климишин О.І. Психологія духовності особистості: християнсько- орієнтований підхід. Івано-Франківськ: Гостинець, 2010. 440с.

Савчин М.В. Духовна парадигма психології: монографія /Мирослав Савчин. К.: Академвидав, 2013. 224 с.

Мур Томас. Піклування про душу: як сповнити глибиною і сенсом щоденне життя / пер. з англ. Ольга Демиденко; за фах. ред. Дмитра Залевського і Олега Фешовця. Львів: Видавництво "Астролябія", 2020. 248 с.

Савчин М.В. Методологічне і теоретичне обґрунтування показників духовного потенціалу особистості /Moderni aspekty vedy: XXXIX. Dil mezinarodni kolektivni monografie / Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2024. str. 608. С. 416 - 430.

Савчин М.В. Методологічне і теоретичне обґрунтування показників духовного потенціалу особистості /Modern! aspekty vedy: XXXIX. Dil mezinarodni kolektivni monografie /Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2024. str. 608. С. 416 - 430.

Маєрс Девіс Дж. Теорія рівнів пояснення / Джонсон Л. Ерік та ін. Християнство і психологія: п'ять поглядів / перекл. з англ. Надійка Гербіш. - К.: Видавець Паливода А. В., 2018. 328 с. С. 53 - 108.

Мур Томас. Піклування про душу: як сповнити глибиною і сенсом щоденне життя / пер. з англ. Ольга Демиденко; за фах. ред. Дмитра Залевського і Олега Фешовця. Львів: Видавництво "Астролябія", 2020. 248 с.

Савчин М.В. Тест-питальник для діагностики духовного потенціалу особистості: теорія і програма створення /Modern! aspekty vedy: XL. Dil mezinarodni kolektivni monografie /Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2024. str. 776 . С. 409 - 426.

Савчин М.В. Тест-питальник для діагностики фундаментальних світоглядних уявлень особистості /М.В. Савчин /Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Психологічні науки. Випуск 1/2021. С. 40 - 47.

Размещено на Allbest.ru