Навчання учнів загальноосвітньої школи культурно-країнознавчої компетенції

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЗОШ 29

Хмельницький національний університет

Навчання учнів загальноосвітньої школи культурно-країнознавчої компетенції

Співачук Валентина Олександрівна кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов

Біленька Світлана Миколаївна вчитель англійської мови, старший вчитель,

Мазуркевич Оксана Олександрівна,вчитель англійської мови, старший вчитель

м. Хмельницький

Анотація

Проблема викладання іноземної мови у школі нині актуальна. Відомо, що метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції, що включає як мовну, так і соціокультурну компетенцію. Вивчення іноземної мови покликане сформувати особистість, здатну та бажаючу брати участь у міжкультурній комунікації. Дослідження питання вивчення культури та мови обумовлені великим інтересом методистів до їхнього взаємозв'язку. Незважаючи на наявність цілої низки наукових праць, дослідження продовжують залишатися недостатньо розробленими у загальнотеоре- тичному плані та у прикладних аспектах. У цій статті визначено сутність та зміст соціокультурної компетенції у контексті мовної освіти та розглянуто проблему пізнавальних потреб учнів з точки зору культурно- країнознавчої компетенції. Оволодіння іноземною мовою тісно пов'язане з оволодінням національною культурою, яка передбачає засвоєння культурологічних знань, формування здатності та готовності розуміти ментальність носіїв мови, що вивчається, а також особливості комунікативної поведінки народу цієї країни. Однією з основних завдань сучасної освіти є досягнення нової, сучасної якості освіти, під яким розуміється орієнтація в розвитку іншомовної соціокультурної компетенції особистості учня, його пізнавальних і творчих здібностей.

Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземної мови дає можливість ознайомитися зі спадщиною культури країни мови, що вивчається, порівняти її з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури учня. За допомогою іноземної мови, яка здатна описати все, ми дізнаємося про структуру свідомості. Тому саме в мові завжди проступають прогалини у знанні чужої країни та її культури. Як правило, через обмеженість часу, учні шкіл позбавлені можливості зануритися в атмосферу культури, традицій, звичаїв та соціальних норм країни мови, що вивчається. І не дивно, що учні після закінчення школи ледве можуть зрозуміти носіїв мови, а їхня мова рясніє як граматичними, так і поведінковими помилками.

Ключові слова: мовна освіта, соціокультурна компетенція, комунікація, національна культура, ментальність.

Abstract

Spivachuk Valentina Olexandrivna candidate of philology, associate professor of the Department of Foreign Languages, Khmelnytskyi National University, Khmelnytskyi

Bilenka Svitlana Mykolayivna teacher of English language, senior teacher, Secondary School 29, Khmelnytskyi

Mazurkevich Oksana Olexandrivna teacher of English language, senior teacher, Secondary School 29, Khmelnytskyi

STUDIES OF CULTURAL-EXTRAORDINARY COMPETENCIES IN THE SECONDARY EDUCATIONAL SCHOOL

The problem of teaching a foreign language at school is currently relevant. It is known that the goal of teaching a foreign language is the formation of communicative competence, which includes both linguistic and sociocultural competence. Learning a foreign language is designed to form a personality capable and willing to participate in intercultural communication. Research on the issue of co-study of culture and language is due to the great interest of methodologists in their relationship. Despite the presence of a number of scientific works, research continues to remain insufficiently developed in general theoretical terms and in applied aspects.

This article identifies the essence and replacement of sociocultural competence in the context of global education and examines the problem of cognitive needs of students from the point of view of cultural and regional knowledge competence. Mastering a foreign language is closely related to mastering national culture, which involves the assimilation of cultural knowledge, the formation of the ability and willingness to understand the mentality of native speakers of the language being studied, as well as the characteristics of the communicative behavior of the people of this country. One of the main tasks of modern education is to achieve a new, modern quality of education, which is understood as a focus on the development of foreign language sociocultural competence of the student's personality, his cognitive and creative abilities. The sociocultural component in the content of teaching a foreign language makes it possible to get acquainted with the cultural heritage of the country of the language being studied, compare it with the cultural values of one's own country, which contributes to the formation of the student's general culture. With the help of a foreign language that can describe everything, we learn about the structure of consciousness. Therefore, it is in the language that gaps in knowledge of a foreign country and its culture always appear. As a rule, due to limited time, school students are deprived of the opportunity to immerse themselves in the atmosphere of the culture, traditions, customs and social norms of the country of the language they are learning. And it is not surprising that when students leave school they can barely understand native speakers, and their speech is replete with both grammatical and behavioral errors.

Keywords: language education, sociocultural competence, communication, national culture, mentality.

Постановка проблеми

Опанування іноземною мовою тісно пов'язане з оволодінням національною культурою, що передбачає засвоєння культурологічних знань, формування здатності та готовності розуміти ментальність носіїв мови, що вивчається, а також особливості комунікативної поведінки народу цієї країни Однією з основних завдань сучасної освіти є досягнення нової, сучасної якості освіти, під яким розуміється орієнтація на розвиток іншомовної соціокультурної компетенції особистості учня, його пізнавальних та творчих здібностей. Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземної мови дає можливість ознайомитись з спадщиною культури країни мови, що вивчається, порівняти її з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури учня.

За допомогою іноземної мови, яка здатна описати все, ми дізнаємося про структуру свідомості. Тому саме в мові завжди проступають прогалини у знанні чужої країни та її культури. Уникнути цього допоможе вивчення іноземної мови з одночасним вивченням культури цієї мови. Соціокультурна компетенція - явище комплексне і складається з лінгвокраїнознавчого, соціолінгвістичного, соціально- психологічного та культурологічних компонентів. Соціокультурна компетенція має на увазі знайомство учня з національно-культурною специфікою мовної поведінки та здатністю користуватися тими елементами соціокультурного контексту, які релевантні для породження та сприйняття мови з погляду носіїв іноземного мови: звичаї, норми, правила, соціальні умовності, знання країн та ін.

В даний час актуальною є проблема викладання іноземної мови в загальноосвітній школі. Відомо, що метою навчання іноземної мови є формування комунікативної компетенції, що включає як мовну, так і соціокультурну компетенцію. Вивчення іноземної мови покликане сформувати особистість, здатну та бажаючий брати участь у міжкультурній комунікації. Для успішної міжкультурної взаємодії необхідно виробляти подвійне бачення, адекватно сприймати іншу культуру, не втрачаючи своєї власної культурної ідентичності, цим розвиваючи міжкультурну компетенцію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз проблеми доводить, що традиція вивчення мови та культури зародилася у надрах прямого методу, серед представників руху Реформи. Саме вони вперше вказали на те, що кожна мова відбиває різний світогляд і в кожного народу своя система понять, цінностей, із якими необхідно знайомити учнів. Надалі ідеї вивчення мови та культури знайшли своє відображення в роботах зарубіжних вчених першої половини XX століття Ш. Швейцера та Еге Сімано, О. Есперсена та Ч. Хендшина. В педагогічній науці дана тематика досліджується з різних аспектів, таких як: виховання культури міжнаціонального спілкування (Н. Воскресенська, Н. Ганнусенко, З. Гасанов, В. Заслуженюк, М. Тайчинов, Г. Філіпчук та ін.);формування міжкультурної компетентності (О. Бирюк, І. Закірянова, Д. Іщенко, С. Шукліна та ін.); формування окремих аспектів професійної іншомовної компетентності (Л. Апатова, В. Баркасі, О. Волченко, Н. Гез, А. Гордєєва, В. Калінін, О. Оварчук, та ін.); полікультурного виховання (В. Бойченко, Л. Волік, В. Єршов, В. Компанієць, Т. Левченко, І. Лощенова, Г. Розлуцька, Л. Узунова, О. Шевнюк та ін.). Питання оволодіння відповідною культурою при вивченні іноземної мови знайшли своє відображення в дослідженнях та публікаціях Н. Бориско, Є. Верещагіна, В. Костомарова, Н. Ішханян, Р. Міньяр-Білоручєва, О. Оберемко, Ю. Пассова, Г. Райхштейн, В. Сафонової, О. Селіванової, В. Скалкіна, Н. Скляренко, Т. Тер-Мінасової, О. Тарнопольського, Г. Томахіна, В. Топалової, М. Фаєнової, В. Фурманової, N. Brooks, M. D. Brown, T. Higgs, E. D. Hirsh, Jr; R. Lado, R. Scarcella, R. Oxford, T. Tan, B. Tomalin, S. Stempleski та багатьох інших.

Мета статті - дослідити критерії формування культурно- країнознавчої компетенції учнів загальноосвітньої школи

Виклад основного матеріалу

Система освіти в Україні кардинально змінюється. Такі якості особистості, як мобільність, цілеспрямованість, рішучість, відповідальність, здатність засвоювати та застосовувати знання у незнайомих ситуаціях, здатність вибудовувати успішну комунікацію з іншими людьми стають затребуваними. Компетентнісний підхід - це сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти, організації освітнього процесу та оцінки освітніх результатів. Компетентнісний підхід означає спрямованість навчального процесу на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей кожного учня. Результатом такого процесу має стати формування загальної компетентності, що є інтегрованою характеристикою особистості, яка включає знання, уміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі. Реалізація проголошеного концепцією Нова українська школа компетентнісного підходу в навчанні має враховувати особистісні інтереси учнів і забезпечувати розвиток передусім необхідних у реальному житті ключових компетентностей. Як зазначає К. Рудницька, “компетент- нісний підхід переміщує акценти з процесу накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок у площину формування і розвитку здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті знання і досвід у різних ситуаціях” [6, c. 241]. Компетентнісне навчання спрямоване на роботу з інформацією та опанування учнями компетентностей, умінь і навичок, які допомагають їм бути успішними, конкурентними та цінними на ринку праці. Для педагога важливо навчитися реалізувати таке навчання. Допоможуть у цьому підручники, що містять проблемні ситуації, а також практико-орієнтовані завдання, спрямовані на аналіз та оцінювання інформації. Утім, саме готовність учителя до реалізації компетентнісного навчання - найголовніша запорука успіху.

Зміст освіти полягає в розвитку у учнів здатності самостійно вирішувати проблеми в різних сферах та видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є і власний досвід учнів. Також зміст освіти є дидактично адаптованим соціальним досвідом що передбачає вирішення пізнавальних, моральних, світогляд- них, політичних і інших проблем. “Зміст освіти формується під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників, таких як: потреби суспільства, що формуються відповідно до стану розвитку науки й техніки, потреби особистості, що формуються відповідно до рівня розвитку суспільства й сучасного стану розвитку науки і практики” [7]. Сенс організації освітнього процесу полягає у створенні умов для формування в учнів досвіду самостійного вирішення пізнавальних, організаційних, комунікативних, моральних та інших проблем, що становлять зміст освіти. Оцінка освітніх результатів ґрунтується на аналізі рівнів освіченості, досягнутих учнями на певному етапі навчання. На думку А. Кузьмінського, зміст загальної освіти передбачає такі складники: систему знань про природу, суспільство, способи діяльності, засвоєння яких є основою формування в учнів наукового світогляду; досвід практичної діяльності, тобто систему інтелектуальних та практичних умінь і навичок, що становлять основу сукупності конкретних видів діяльності, необхідних молодому поколінню для збереження надбань попередніх поколінь; досвід творчої діяльності, який забезпечував би подальший розвиток культури людства; досвід ціннісного ставлення людини до довкілля [4, с. 140].

З позицій компетентнісного підходу формування ключових компетентностей у учнів стає основним результатом освітньої діяльності. Термін «компетенція» (у перекладі з латинської - відповідність, пропорційність) має два значення: коло повноважень будь-якої установи чи особи; коло питань, у яких ця особа має пізнання, досвід. В одній із педагогічних дискусій з питань компетентнісного підходу було запропоновано таке визначення: компетентність - це здатність діяти у ситуації невизначеності. М. Головань наголошує, “компетенція - це певна норма, досягнення якої може свідчити про можливість правильного вирішення якого-небудь завдання, а компетентність - це оцінка досягнення (або недосягнення) цієї норми. Компетентність виступає в українській і російській мовах як якість, характеристика особи, яка дозволяє їй (або навіть дає право) вирішувати певні завдання, виносити рішення, судження у певній галузі. Основою цієї якості є знання, обізнаність, досвід соціально-професійної діяльності людини. Цим самим підкреслюється інтегративний характер поняття “компетентність” [3]. В. Мачуський стверджує, що, “розглядаючи сутність поняття компетентності відносно освіти, логічно буде коротко висвітлити основні положення поняття досвіду (досвідченості) стосовно учнівської молоді із врахуванням її вікових особливостей, оскільки досвід є лейтмотивом більшості з проаналізованих визначень поняття “компетентність”.У процесі пізнання, у результаті власної практичної діяльності формується індивідуальний досвід кожного суб'єкта. Чим досвідченіша людина, тим різноманітніша її діяльність, як результат, різноманітним стає й сформований досвід. Але індивідуальний досвід суб'єкта не може бути ізольованим від інших людей. Отже, у результаті пізнання людина вступає у взаємодію з іншими людьми, порівнює власний досвід з їхнім та збагачує його за рахунок опанування досвіду попередніх поколінь. Досвід людства складається із сукупності індивідуальних досвідів усіх членів суспільства” [5]. комунікативний компетенція мовний

Загальноосвітня школа неспроможна сформувати рівень компетентності учнів, достатній для успішного вирішення проблем у всіх сферах діяльності. Метою школи є формування ключових компетентностей. Під ключовими компетентностями розуміються здатності учнів самостійно діяти у ситуації невизначеності під час вирішення актуальних їм завдань.

Уроки іноземної мови - благодатний ґрунт для формування всіх ключових компетенцій, а не лише предметно-комунікативних. Для формування самостійної особи, яка вміє оперувати отриманою інформацією, під час кожного уроку необхідно забезпечувати можливість самоосвіти, саморозвитку та самовираження в ході оволодіння тими чи іншими знаннями. У цьому навчальний матеріал необхідно організувати в такий спосіб, щоб кожен учень мав можливість вибору під час виконання завдань.

Загальні цілі шкільної освіти мають бути узгоджені у навчальній програмі. Вчитель повинен відповідно до програми планувати навчальний процес, визначати теми уроків, спираючись на викладені у ній вимоги та завдання. Для досягнення нової якості освіти необхідні зміни у навчальних програмах. У зв'язку з цим виділяються деякі підходи до складання навчальних програм - традиційний (програми по предмету розробляються незалежно один від одного, зв'язки між ними представлені на рівні виділення загальних понять) та компетентнісний (програми з окремих предметів розглядаються як елементи освітньої програми школи).

Однією з основних завдань сучасної освіти є досягнення нової, сучасної якісної освіти, під якою розуміється орієнтація на розвиток особистості учня, його пізнавальних і творчих здібностей. До складу ключових компетенцій мають увійти універсальні компетенції, оволодіння якими необхідно учню для подальшого навчання, власного розвитку, життєвої самореалізації, незалежно від рівня його навчання, розвитку та професії, яку він обере. Перелік компетенцій відтворює певний перелік основних видів діяльності. Однією із центральних проблем для оновлення змісту освіти є проблема відбору універсальних компетентностей.

Навчання іноземної мови у школі має на меті основну мету: розвиток іншомовної комунікативної компетенції учнів на уроках іноземної мови, тобто оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування. Комунікативна компетенція сучасною методикою визначається як “здатність співвідносити мовні засоби із завданнями та умовами спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки та комунікативною доцільністю висловлювання” [2, c. 17]. Вона належить до предметних компетенцій, тобто, є компетенцією, що формується у рамках навчальних предметів.

Компетенції не можуть бути зведені лише до фактичних знань або до діяльних вмінням. Виникає питання, яким має бути мінімум, який слід знати всім молодим людям до закінчення школи, які елементи історії, мистецтва, літератури, науки та технології треба включити в освіту, щоб забезпечити розуміння сьогоднішньої ситуації, реалій життя та здатність адекватної діяльності, які потрібні сьогодні.

Опанування іноземною мовою тісно пов'язане з оволодінням національною культурою, що передбачає засвоєння культурологічних знань, формування здібності і готовності розуміти ментальність носіїв мови, що вивчається, а також особливості комунікативної поведінки народу цієї країни Однією з основних завдань сучасного освіти є досягнення нової, сучасної якості освіти, під якою розуміється орієнтація на розвиток іншомовної соціокультурної компетенції особистості учня, його пізнавальних та творчих здібностей. Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземної мови дає можливість ознайомитися зі спадщиною культури країни мови, що вивчається, порівняти її з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури учня.

За допомогою іноземної мови, яка здатна описати все, ми дізнаємося про структуру свідомості. Тому саме в мові завжди проступають прогалини у знанні чужої країни та її культури. Як правило, через обмеженість часу, учні шкіл позбавлені можливості поринути в атмосферу культури, традицій, звичаїв та соціальних норм країни, що вивчається мови. І не дивно, що учні після закінчення школи ледве можуть зрозуміти носіїв мови, а їх мова рясніє як граматичними, так і поведінковими помилками.

Уникнути цього допоможе вивчення іноземної мови з одночасним вивченням культури цієї мови. Соціокультурна компетенція - явище комплексне і складається з лінгвокраїнознавчого, соціолінгвістичного, соціально-психологічного та культурологічного компонентів. Соціокультурна компетенція має на увазі знайомство учня з національно-культурною специфікою мовної поведінки та здатністю користуватися тими елементами соціокультурного контексту, які є релевантними для породження та сприйняття мови з погляду носіїв іноземної мови: звичаї, норми, правила, соціальні умовності, знання країн та ін.

Розвиток іншомовної соціокультурної компетенції відіграє особливу роль у світі, де нерідко загострюються міжнаціональні відносини, де велике значення мають патріотичне та міжнародне виховання. Іншомовна соціокультурна компетенція передбачає готовність та вміння жити та взаємодіяти в сучасному багатокультурному світі. Формування соціокультурної компетенції необхідно розпочинати з перших занять. Сюди можуть входити тексти, зосереджені розмовної у всіх її основних сферах, деталізація найпоширеніших побутових ситуацій; ретельно відібрані приклади, що розкривають основні цінності та поняття культури мови, що вивчається, а також включають зразки правильного і неправильного використання лексики, фразеології та граматики даної мови. Однією з джерел можуть бути тексти публіцистичного характеру, тому що саме в них відображаються не лише події, що відбуваються в країні та світі, а й лексика, що використовується носіями мови для позначення цих явищ.

Соціокультурна компетенція передбачає: усвідомлення того, що мова є не лише засобом пізнання та спілкування, а й формою соціальної пам'яті, “культурним кодом нації”, розвиненим умінням зіставляти факти мови та факти дійсності; вміння бачити культурне тло, що стоїть за кожною мовною одиницею; знання культури, історії, традицій, звичаїв свого народу; уміння виявити регіонально значущі лексеми та розуміти їх роль у тексті. На думку Т. Бондар, “метою оволодіння соціокультурною компетенцією є ознайомлення суб'єктів навчання іноземних мов і культур із національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки та формування в них уміння користуватися елементами соціокультурного контексту, необхідними для породження та сприйняття мовлення з погляду носіїв мови” [1, c. 26].

З специфіки вікових особливостей учнів, можна виділити такі завдання, пов'язані з розвитком соціокультурної компетенції у загальноосвітній школі. Завдання, спрямовані на вдосконалення якостей того, хто навчається:

1. Усвідомлення себе у світі, у своїй культурі, усвідомлення того, що учень є частиною своєї культури;

2. Доброзичливість всім людям, незалежно від раси, національності, віросповідання, становища у суспільстві, особистісних якостей;

3. Розуміння недоторканності людського життя, доброта, милосердя;

4. Широта пізнавальних інтересів, прагнення та здатність до самоосвіти;

5. Усвідомлення цінності спілкування для встановлення взаєморозуміння, у тому числі між людьми (народами) - носіями різних мов та культур.

Завдання, пов'язані з оптимізацією взаємодії учня з навколишнім світом:

1. Вміння приймати прийнятний у соціокультурному плані спосіб мовного та немовної поведінки в умовах міжкультурної комунікації;

2. Соціокультурна спостережливість, здатність будувати спілкування відповідно до особливостей ситуації та співрозмовника;

3. Усвідомлення причетності до того, що відбувається в сім'ї, класі, школі, місті, країні, світі;

4. Усвідомлення взаємопов'язаності, цілісності всього світу та необхідності об'єднання зусиль народів для вирішення глобальних проблем людства.

Для вирішення перелічених завдань та формування соціокуль- турної компетенції у старшокласників буде потрібна така організація педагогічного процесу, при якій кожен із учнів усвідомлює себе активним суб'єктом діяльності, чий творчий потенціал затребуваний оточуючими. Це може бути досягнуто, якщо використовувати прийоми навчання іноземних мов: здатність “занурити” того, хто навчається в соціальне середовище, штучне або природне, забезпечити можливість виходу за межі навчального мовного середовища; забезпечення досвіду спілкування, взаємодії та широкого пошуку інформації; стимулювання комунікативно-пізнавальної діяльності, активного міжособистісного спілкування як умови вирішення завдань соціального характеру; перешкоджання “виснаженню” мотивації до вивчення іноземної мови, особливо на рівні intermediate, за рахунок “вбудованості” у соціокультурний контекст країн мови, що вивчається.

Розвиток іншомовної соціокультурної компетенції грає особливу роль сучасному світі, де нерідко загострюються міжнаціональні відносини. Іншомовна соціокультурна компетенція передбачає готовність та вміння жити та взаємодіяти у сучасному полікультурному світі.

Навчання іноземної мови дає велику можливість навчити учнів бути толерантними, поважати інших людей, жити у мирі та дружбі з усіма народами. Формування іншомовної соціокультурної компетенції у старшокласників грає величезну роль вихованні патріотів своєї країни. Коли учень знає, цінує та поважає культуру, звичаї, традиції, мову інших країн і народів, коли він з гордістю може уявити культуру та традиції свого народу чи регіону, де він живе, ні про яку ворожість, конкуренцію чи перевагу не може бути й мови. .

Вивчення англійської мови формує у свідомості людини культуру світу через порівняння та зіставлення мовних явищ, звичаїв, традицій, мистецтва, способу життя народів. Вивчаючи англійські прислів'я, наприклад, ми порівнюємо, як і сама думка передається різними засобами у різних лингвокультурах. Навчання іноземної мови сприяє формуванню полікультурної мовної особи, яка володіє як рідною, так і іноземними мовами. Її характеристики включають три аспекти - ціннісний, пізнавальний, поведінковий. Ціннісний аспект включає етичні та утилітарні норми поведінки, що відображають історію та світосприйняття людей, об'єднаних культурою та мовою; до пізнавального чи когнітивного аспекту відносять властиву даної особистості картину світу, до поведінкового - cпецифічний набір мовних показників і лінгвістичних засобів спілкування. Зміст іншомовної соціокультурної компетенції відноситься не тільки до процесу оволодіння практичною іноземною мовою як засобом спілкування, але і реалізується в освоєнні спеціальних теоретичних знань, що відносяться до теорії мови, і до теоретичних дисциплін, а саме лінгвокультурології, лінгвокраїнознавства. у процесі здобуття мовної освіти. Можна володіти мовою як засобом спілкування, але не орієнтуватися у загальному міжкультурному контексті іншомовного спілкування, не мати сформованих знань про історію, традиції країни мови, що вивчається, етнокультурні звичаї, ритуали, символи. Володіння іноземною мовою передбачає наявність даних знань, отже, мовна освіта загалом, що забезпечує формування полікультурної мовної особистості, має охоплювати всі сторони такої підготовки старшокласника загальноосвітньої школи.

Необхідність соціокультурної освіти засобами іноземної мови поступово стає аксіомою, оскільки навчання спілкування іноземною мовою передбачає оволодіння соціокультурними знаннями та вміннями, без яких немає практичного оволодіння мовою. Формування іншомовної соціокультурної компетенції на заняттях іноземної мови передбачає збагачення лінгвістичних, естетичних та етичних знань старшокласників про країну мови, що вивчається. Необхідно звернути увагу на культурну невербальну поведінку, щоб навчити учнів уникати неадекватної чи образливої для іншого народу невербальної поведінки. Так в Англії жест із двох пальців, вказівного та середнього, піднятих нагору має два протилежні значення. Якщо тильна сторона долоні повернута до співрозмовника, це жахлива образа, а якщо вона повернута до себе, то це перша буква слова “victory” (перемога). Якщо у наших навчальних закладах готовий відповідати учень чи студент тягне руку, то у європейських школах піднімають вказівний палець правої руки.

Предмет “іноземна мова” не тільки знайомить із культурою, традиціями, звичаями країн мови, що вивчається, але шляхом порівняння відтінює особливості своєї національної культури, знайомить із загальнолюдськими цінностями.

В даний час виникає питання про залучення особистості до світової культури, про наближення освітнього рівня до європейського стандарту, про володіння не менш як двома іноземними мовами. З посиленням взаємодії цивілізацій чітко позначається процес масового впровадження навчання іноземних мов, у ході якого мають бути закладені міцні основи, необхідні людині для участі у діалозі культур.

Оволодіння іноземною мовою та її використання передбачає формування знань соціокультурних особливостей носіїв мови, що вивчається. Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземної мови грає величезну роль розвитку особистості учня, оскільки дає можливість як ознайомитися зі спадщиною культури країни досліджуваної мови, а й порівняти його з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури учня. Головним є не виховання з позиції норм і цінностей країни мови, що вивчається, і не зазубрювання фактів, а вміння порівнювати соціокультурний досвід народу, який говорить мовою, що вивчається, з власним досвідом. Використання культурної та країнознавчої інформації у процесі навчання забезпечує підвищення пізнавальної активності учнів, сприяє розвитку їх комунікативних можливостей.

Розвиток іншомовної соціокультурної компетенції грає особливу роль сучасному світі, де нерідко загострюються міжнаціональні відносини, де велике значення мають патріотичне та міжнародне виховання. Іншомовна соціокультурна компетенція передбачає готовність та вміння жити та взаємодіяти в сучасному багатокультурному світі.

За допомогою іноземної мови, яка здатна описати все, ми дізнаємося про структуру свідомості. Тому саме в мові завжди проступають прогалини у знанні чужої країни та її культури. Як правило, через обмеженість часу, учні шкіл позбавлені можливості зануритися в атмосферу культури, традицій, звичаїв та соціальних норм країни мови, що вивчається. І не дивно, що учні після закінчення школи ледве можуть зрозуміти носіїв мови, а їхня мова рясніє як граматичними, так і поведінковими помилками.

Уникнути цього допоможе вивчення іноземної мови з одночасним вивченням культури цієї мови. Соціокультурна компетенція - явище комплексне та складається з лінгвокраїнознавчого, соціолінгвістичного, соціально-психологічного та культурологічного компонентів. Соціокультурна компетенція має на увазі знайомство учня з національно-культурною специфікою мовної поведінки та здатністю користуватися тими елементами соціокультурного контексту, які є релевантними для породження та сприйняття мови з погляду носіїв іноземної мови: звичаї, норми, правила, соціальні умовності, країнознавчі.

Оволодіння іноземною мовою тісно пов'язане з оволодінням національною культурою, яка передбачає засвоєння культурологічних знань, формування здатності та готовності розуміти ментальність носіїв мови, що вивчається, а також особливості комунікативної поведінки народу цієї країни. Однією з основних завдань сучасної освіти є досягнення нової, сучасної якості освіти, під яким розуміється орієнтація в розвитку іншомовної соціокультурної компетенції особистості учня, його пізнавальних і творчих здібностей. Соціокультурний компонент у змісті навчання іноземної мови дає можливість ознайомитися зі спадщиною культури країни мови, що вивчається, порівняти її з культурними цінностями своєї країни, що сприяє формуванню загальної культури учня.

Досягти основної мети навчання іноземної мови - формування іншомовної комунікативної компетенції - неможливо без паралельного оволодіння іншомовною культурою, тобто без формування соціокультурної компетенції. Культурно-країнознавчі (фонові) знання є важливим фактором взаєморозуміння при міжкультурному спілкуванні. Іншими словами, необхідно засвоїти культурно-країнознавчу інформа- цію та сформувати навички і вміння використовувати певну інформацію в іншомовному спілкуванні в усіх видах мовленнєвої діяльності, що в сукупності складає культурно-країнознавчу компетенцію учнів.

Культурно-країнознавча компетенція була визначена як багато- компонентне утворення, яке включає 1) культурно-країнознавчі знання історико-культурного, соціокультурного, етнокультурного і семіотич- ного фонів; знання із сфер літератури, мистецтва та знання про видатні особистості країни; 2) навички розуміння (на слух і при читанні) та вживання у говорінні й письмі лексичних одиниць культурно-країно- знавчого характеру; 3) вміння використовувати культурно-країнознавчу інформацію в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, говорінні, читанні й письмі.

Аналіз вимог, які висуваються до навчальних матеріалів, дозволив уточнити загальні вимоги до навчальних матеріалів культурно- країнознавчого характеру, а саме: автентичність; інформативність; врахування вікових особливостей та національної ментальності учнів; відповідність програмі; культурна і країнознавча цінність; загальновідомість включених до навчальних матеріалів реалій серед носіїв мови.

Досягти основної мети навчання іноземної мови - формування іншомовної комунікативної компетенції - неможливо без паралельного оволодіння іншомовною культурою, тобто без формування соціокультурної компетенції. Культурно-країнознавчі (фонові) знання є важливим фактором взаєморозуміння при міжкультурному спілкуванні. Іншими словами, необхідно засвоїти культурно-країнознавчу інформа- цію та сформувати навички і вміння використовувати певну інформацію в іншомовному спілкуванні в усіх видах мовленнєвої діяльності, що в сукупності складає культурно-країнознавчу компетенцію учнів.

Культурно-країнознавча компетенція була визначена як багато- компонентне утворення, яке включає 1) культурно-країнознавчі знання історико-культурного, соціокультурного, етнокультурного і семіотичного фонів; знання із сфер літератури, мистецтва та знання про видатні особистості країни; 2) навички розуміння (на слух і при читанні) та вживання у говорінні й письмі лексичних одиниць культурно- країнознавчого характеру; 3) вміння використовувати культурно- країнознавчу інформацію в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, говорінні, читанні й письмі.

Аналіз вимог, які висуваються до навчальних матеріалів, дозволяє уточнити загальні вимоги до навчальних матеріалів культурно- країнознавчого характеру, а саме: автентичність; інформативність; врахування вікових особливостей та національної ментальності учнів; відповідність програмі; культурна і країнознавча цінність; загальнові- домість включених до навчальних матеріалів реалій серед носіїв мови.

Література

1. Бондар Т. І Ґенеза поняття «соціокультурна компетентність» // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах

2. Гез Н. І. Формування комуникативної компетенції як об'єкту закордонних методичних досліджень // Иностранные языки школе. - 1985. - № 2. - С. 17- 24.

3. Головань М. С. Компетенція і компетентність: досвід теорії, теорія досвіду.

4. Кузьмінський А. І. Педагогіка: підручник. -- К. : Знання-Прес, 2008. - 447 с.

5. Мачуський В. В. Визначення поняття «компетентність»: теоретичний аспект

6. Рудніцька К. В. Сутність понять «компетентнісний підхід», «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність» у світлі сучасної освітньої парадигми // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота». - 2016. - Випуск 1 (38) - С. 241-244.

7. Степанова Т Компоненти і чинники формування змісту освіти

References

1. Bondar T. I. (2020) Geneza poniattia “sotsiokulturna kompetentnist” [The genesis of the concept of “sociocultural competence”]. Pedahohika formuvannia tvorchoi osobystosti u vyshchii i zahalnoosvitnii shkolakh. - Pedagogy of creative personality formation in higher and secondary schools.

2. Hez N. I. (1985) Formuvannia komunykatyvnoi kompetentsii yak obiektu zakordonnykh metodychnykh doslidzhen [Formation of communicative competence as an object of foreign methodical research] Inostrannyie yazyiki v shkole. - Foreign languages for school [in Russian].

3. Holovan M. S. Kompetentsiia i kompetentnist: dosvid teorii, teoriia dosvidu [Competence and competence: theory experience, theory of experience]

4. Kuzminskyi A. I. (2008) Pedahohika: pidruchnyk [Pedagogy: textbook] Kyiv: Znannia [in Ukrainian].

5. Machuskyi V. V. Vyznachennia poniattia “kompetentnist”: teoretychnyi aspect [Definition of the concept of “competence”: theoretical aspect]

6. Rudnitska K. V. (2016) Sutnist poniat «kompetentnisnyi pidkhid», «kompetentnist», «kompetentsiia», «profesiina kompetentnist» u svitli suchasnoi osvitnoi paradyhmy [The essence of the concepts "competence approach", "competence", "competence", "professional competence" in the light of the modern educational paradigm] Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia: “Pedahohika. Sotsialna robota” - Scientific Bulletin of Uzhhorod University. Series: “Pedagogy. Social work”

7. Stepanova T Komponenty i chynnyky formuvannia zmistu osvity [Components and factors of education content formation]

Размещено на Allbest.ru