Інноваційні методи навчання як інструмент якісної підготовки майбутніх фахівців до професійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційні методи навчання як інструмент якісної підготовки майбутніх фахівців до професійної діяльності

Кулешова В.В., Бобрикова Ю.С., Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії

Вступ

В сучасних умовах розвитку суспільства все більше зростає потреба в нестандартно мислячих творчих особистостях. На даний момент, традиційна підготовка фахівців, що орієнтується на формування знань, навичок і вмінь у предметній галузі, все більше відстає від сучасних вимог. Основою сучасної освіти повинні бути не стільки навчальні дисципліни, скільки способи мислення і діяльності студентів. Завданням будь-якого закладу вищої освіти є не лише випуск фахівців, які отримують підготовку високого рівня, але і включення студентів вже в процесі навчання у розробку принципово нових технологій, їх адаптація до реальних умов виробничого середовища. При цьому, в процесі навчання, важливо розвивати у студентів такі здібності, як: творча активність, креативне мислення, уміння оцінювати, раціоналізувати, швидко адаптуватися до мінливим потребам ринку.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується стрімким розвитком інноваційних процесів в сфері освіти. Вимоги до вищої школі сьогодні визначаються ситуацією, в якій знаходиться держава, коли відбуваються глобальні процеси перерозподілу праці. Головне завдання, яке стоїть перед вищою школою - забезпечувати розвиток потенціалу майбутніх фахівців. В якості глобальної мети реформування професійної освіти стоїть мета навчити майбутнього фахівця самостійно взаємодіяти з інноваційно-розвинутим світом професійної праці.

Придбання таких навичок багато в чому залежить від змісту і методики навчання майбутніх фахівців.

Тому актуальним є дослідження рівня задоволеності студентів навчальним процесом і методами викладання, а також рівня володіння викладачами інноваційними методами.

Виклад основного матеріалу

На даний момент, проблеми інноваційного розвитку освіти у вищій школі досліджуються всі більш активно, про що свідчать різноманітні наукові дослідження в даній сфері [1-7].

У сучасній науковій літературі особливу увагу зосереджено на тому, що інноваційні підходи до навчання студентів повинні бути системними і охоплювати всі аспекти навчально-виховної роботи при підготовці майбутніх фахівців. Також необхідно переглянути теоретичні і практичні підходи до змісту освіти, професійно-педагогічної підготовки майбутніх фахівців, розробки нових технологій та методів навчання.

Основу інноваційних освітніх технологій, які застосовуються в навчальному процесі, повинен становити соціальне замовлення, професійні інтереси майбутніх фахівців, облік індивідуальних, особистісних особливостей студентів [8]. Тому при підготовці фахівців у вищій школі, застосування інноваційних форм і методів необхідно грамотно поєднувати з прагматичним розумінням цілей і завдань навчання і підготовки кадрів. У сучасній психолого-педагогічній літературі зазначається, що інноваційні методи отримують відображення в багатьох технологіях навчання, які спрямовані на розвиток і вдосконалення навчально-виховного процесу і підготовку фахівців до професійної діяльності в різних сферах життя сучасного суспільства [9]. Вони створюють умови для формування і закріплення професійних знань, умінь і навичок у студентів, сприяють розвитку професійних якостей майбутнього фахівця. Використання викладачами інноваційних методів у процесі навчання сприяє подоланню стереотипів у викладанні різних дисциплін, вироблення нових підходів до професійних ситуацій, розвитку творчих, креативних здібностей студентів [2].

В даний час ведеться інтенсивний пошук і впровадження нових форм і методів навчання студентів. У зв'язку з цим, одним із основних завдань, які повинен ставити перед собою сучасний викладач, є наступні: проведення навчання в інтерактивному режимі; підвищення інтересу студентів до досліджуваної дисципліни; наближення навчального процесу до практики повсякденного життя, а саме: формування навичок комунікації, адаптація до швидких змін умов життя, соціалізація, підвищення психологічної стресостійкості, навчання навичкам врегулювання конфліктів і т. д. Таким чином, основне завдання якісно нової освітньої системи зводитися до досягнення стійкого інтересу студентів до досліджуваного предмета, до самоосвіти ще з перших курсів навчання, а також залучення до наукових пошуків. Для цього, необхідно спочатку налаштовувати систему психологічного мислення студентів вміти отримувати знання та освоювати майбутню професію. Студент, як майбутній фахівець, має розуміти, яким чином, отримавши соціальні і професійні навички, він зможе застосувати їх у практичній діяльності. Саме інноваційні методи і технології у викладанні допоможуть викладачам у вирішенні поставлених завдань.

Спочатку, викладання повинно включати в себе два основних компоненти: відправка і отримання інформації. Основною проблемою багатьох викладачів є те, що вони намагаються поширювати знання через призму свого розуміння предмета, орієнтуючись лише на власний досвід і переконання. А при оцінюванні знань, коли студент відповідає своїми словами, а не точними фразами з підручників та лекцій, викладач починає оцінювати відповідь як не відповідний розуміння предмета. Інноваційні методи в викладанні передбачають оцінку творчих підходів до розуміння дисципліни, а також уміння знаходити нестандартні рішення стандартних проблем [4-5].

Освіта повинна стати цікавим та захоплюючим процесом, який сприяє особистісному і професійному зростанню людини. В контексті «класичного» освіти, викладач є відправником інформації, а студент - одержувачем. У такому разі часто використовується метод «chalk-and-talk», тобто «крейда-і-розмова». Це популярний метод, який використовувався протягом багатьох десятиліть в якості освітньої стратегії в багатьох навчальних закладах. У таких випадках, режим навчання, як правило, пасивна, а учні грають незначну роль у процесі навчання [3].

Традиційні освітні підходи призвели до невідповідності між тим, що викладається студентам у ЗВО і тим, що потрібно галузі. Таким чином, багато установ переходять до проблемно-орієнтованого навчання, яке ґрунтується на розв'язанні завдань з допомогою реальних проблем.

Основні методичні інновації пов'язані із застосуванням інтерактивних форм і методів навчання. Впровадження таких форм навчання є одним з найважливіших напрямів удосконалення підготовки студентів у сучасному вузі. Студенти легше вникають, розуміють і запам'ятовують матеріал, який вони вивчали шляхом їх активного залучення в навчальний процес.

В цілому, можна виділити три форми взаємодії викладача і студентів [4]: 1. пасивні, при которих викладач є основною дійовою особою і керуючим ходом заняття, а студенти виступають у ролі пасивних слухачів; 2. активні, гдестуденти є активними учасниками, студенти і викладач знаходяться на рівних правах; 3. інтерактивні - взаємодія студентів відбувається не тільки з викладачем, але і один з одним, активність студентів у процесі навчання домінує.

Мета інтерактивних методів у викладанні полягає у створенні комфортних умов навчання, за яких студент відчуває свою інтелектуальну спроможність і успішність, що робить ефективним сам процес навчання. Іншими словами, інтерактивне навчання - це насамперед діалогове навчання, в процесі якого происходиткак взаємодію між студентом і викладачем, так і між самими студентами.

Завдання, які ставлять перед собою інтерактивні методи навчання [4]: пробудження інтересу у студентів до дисципліни і самоосвіти; формування у студентів власної думки та вміння відстоювати свої позиції; формування соціальних і професійних навичок; ефективне засвоєння викладається матеріалу; самостійний пошук студентами шляхів та варіантів вирішення поставленої задачі, також обґрунтування прийнятого рішення; встановлення активної взаиємодії між студентами, навчання роботи в команді; формування рівня усвідомленої компетентності студента.

Оскільки в освітньому процесі задіяні дві сторони: викладачі, які передають інформацію і студенти, які її отримують, у статті представлена систематизація існуючих проблем з обох сторін, а також запропоновано можливі шляхи їх вирішення.

З метою проведення дослідження щодо виявлення існуючих проблем в освітньому процесі «очима» студентів, була розроблена анкета «Задоволеність студентів організацією, формами і методами навчання в вузі», в якій взяло участь 128 студентів третього, четвертого і п'ятого курсів (т. к. до третього курсу, студенти більш адаптовані і мають сформовану точку зору про своє майбутнє). А також, для визначення рівня професіоналізму викладачів до педагогічної діяльності, була розроблена анкета «Володіння викладачів інноваційними технологіями і передовими педагогічними формами і методами навчання в вузі». В опитуванні взяло участь 46 викладачів, які працюють у різних наукових напрямках.

Основними проблемами в освітньому процесі більшість студентів бачать незацікавленість викладачів у цікавій та якісному викладі навчального матеріалу, відсутність інноваційних технологій і методів у викладанні.

Також, на питання, чи задоволені студенти методами викладання навчальних дисциплін, велика частина відповіла, що не дуже задоволена. 71% студентів не надто задоволені методами викладання навчальних дисциплін, оскільки майже в 90% випадках, на їх заняттях використовуються пасивні методи викладання традиційного типу, при тому, що всі респонденти вважають інтерактивні та активні форми взаємодії викладача та студентів найбільш ефективними в навчанні.

Найбільш ефективними видами проведення занять студенти вважають практичні заняття інноваційного типу (диспути, тренінги, ігрові ситуації, розігрування ролей тощо), творчі завдання (самостійне дослідження, есе), метод «круглого столу», тобто інтерактивні методи. При цьому в більшості випадків, як випливає з результатів опитування, використовуються лекції-монологи, або заняття традиційного типу, де студенти грають пасивну роль.

Майже у 80% студентів могло б підвищити інтерес до навчання впровадження нових методів навчання і зацікавленість викладача в їх успіхах.

Від здатності викладача мотивувати студентів до навчання та самостійної роботи, залежить успішність учнів. Більша частина опитаних викладачів оцінила свій рівень здібностей до мотивації студентів до навчання як середній.

На питання, які форми взаємодії викладача і студентів, на Ваш погляд, є найбільш ефективними в навчанні, 95% викладачів відповіли активні та інтерактивні, але при цьому 19,4% з них використовують пасивні методи роботи зі студентами, тобто лекції-монологи і заняття традиційного типу, 66% використовують активні методи і лише 14,6% - інтерактивні. Також, при оцінці викладачів власного рівня володіння інноваційними технологіями і передовими педагогічними методами, більшість відповіли середній або достатній.

Як показують результати дослідження, тільки половина викладачів використовує метод дискусії на своїх заняттях, тільки третина - практичні заняття інноваційного типу (диспути, тренінги, ігрові ситуації, метод «круглого столу» тощо). Менше 10% влаштовує конкурси студентських робіт, ділові та рольові ігри; 3% організує тренінги та майстер-класи.

Головною проблемою такого низького рівня проінформованості про інноваційнї методи викладання серед викладачів є те, що вони самі ніде не вчилися цим методам, про що свідчать і відповіді: в 50% вивчення дисципліни психології і педагогіки викладання у вищій школі не вплинуло на викладацьку компетентність, 25, 2% - такої дисципліни не вивчали взагалі.

Більшість (82,5%) викладачів або переймали досвід старших викладачів, які їх навчали, або вивчали додаткову літературу по методам викладання.

В результаті опитування, 100% викладачів виявили свою готовність до використання інноваційних методів в освіті, і 95% з них потребують проходження спеціальних курсів чи семінарів, спрямовані на навчання цим методам.

Отже, слід зробити висновки, що на даний момент, рівень володіння викладачами інноваційними методами в освіті невисокий, що пояснюється слабкою педагогічною підготовкою викладачів або її відсутністю. Також, на низькій мотивації до професійного зростання позначається невисока заробітна плата і незацікавленість студентів у навчанні.

Тим не менш, як показали результати опитування, і студенти, і викладачі готові використовувати інноваційні методи у своїй практиці, що обумовлює систематизацію інтерактивних методів в освіті і опис форм їх використання в практичній діяльності.

Існують різні інтерактивні форми в освіті [6]: - метод «круглого столу»; диспути; мозковий штурм; ділові та рольові ігри; сазе-зіийу (аналіз конкретних ситуацій, ситуаційний аналіз); тренінги, майстер класи.

В залежності від конкретної ситуації, викладач сам вибирає найбільш зручні форми навчання.

Підносячи навчальний матеріал на інтерактивному занятті, слід дотримуватися певних принципів роботи.

Перший принцип: заняття - це не одноманітна лекція, а спільна робота та взаємодія студентів один з одним і викладачем.

Другий принцип: усі студенти рівні, незалежно від соціального статусу,віку, досвіду, місця роботи і т. д.

Третій принцип: кожен студент має право на власну думку з будь-якого питання.

Четвертий принцип: ні в якому разі не піддавати критиці особистість, піддатися критиці може тільки сама ідея.

П'ятий принцип: все сказане на занятті не є керівництвом до дії, а лише інформацією до роздумів.

Слідуючи цим принципам, і викладач, і студенти отримають максимальний ефект від інтерактивних занять.

Підводячи підсумки викладеного вище матеріалу, можна відзначити, що інтерактивне навчання дає можливість вирішувати одночасно кілька завдань, спрямованих на розвиток комунікативних умінь та навичок [5].

Інтерактивні методи допомагають встановлювати емоційні контакти між студентами, розвивають креативність, можливість нестандартно мислити й уміти відстоювати свої інтереси, формують навички роботи в команді, забезпечуючи високу мотивацію до саморозвитку і самоосвіті, активну життєву позицію, розкриття творчого потенціалу.

Як показує практика, використання інтерактивних методів у навчанні, дозволяє знизити рівень нервової навантаження учнів, дає можливість перемикати увагу студентів на ключові питання і теми занять.

інтерактивний мотивація освіта

Висновки

Використання інноваційних методів, які включають до себе інтерактивні форми навчання, особливу значущість набуває при підготовці студентів у сучасних умовах потреб ринку.

Переваги інноваційних методів складно переоцінити, так як вони відіграють значну роль у формуванні особистісних якостей майбутнього фахівця. Інноваційні методи допомагають студентам навчитися активних способів отримання нових знань, що дозволяють оволодіти більш високим рівнем соціальної активності, також стимулюють творчі здібності студентів і допомагають наблизити навчання до практики повсякденного життя.

Головною відмінною рисою інтерактивних методів в освіті є те, що навчаються проявляють ініціативу в навчальному процесі, яку стимулює педагог з позиції партнера-помічника. Процес і результат отримання знань набуває особисту значущість для кожного студента, що дозволяє розвинути здібності самостійного вирішення проблеми.

Для ведення інноваційних технологій у викладанні, в першу чергу, необхідно змінити застояні стереотипи і звички проведення лекцій у самих викладачів, чого не сприяють пасивні методи.

Також, необхідно переорієнтувати традиційний підхід отримання знань на роботу зі студентами, що дозволяє їх активно залучати до самостійного мислення, розвитку розумових здібностей, умінню аналізувати, робити висновки.

Для успішного впровадження ефективних форм навчання, викладачеві необхідно володіти комплексним набором навичок і знань, заснованих на використанні сучасних інноваційних методів роботи зі студентами.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В. Європейський педагогічний досвід та національний досвід: гармонізація пріоритетів. Вища освіта України. 2014. № 3. С. 5-11.

2. Бойко А. Партнерська педагогіка у вищій школі. Інновації у вищій школі. Збірник матеріалів V Міжнар. наук.- практ. конф. «Інновації у вищій школі: проблеми та перспективи в освіті і науці» / за ред. д.пед.н., проф. Бенери В.Є., д.пед.н., проф. Дем'яненко Н.М., д.пед.н., проф. Дороніної Т.О. Кременець: ВЦ КОГПА ім. Тараса Шевченка, 2021. Вип. 5. 184 с.

3. Банашко Л.В., Севастьянова О.М., Крищук Б.С., Тафінцева С І. Концепція педагогічної компетентності.

4. Біляковська О.О. Професійна компетентність учителя як складова ефективної педагогічної діяльності.

5. Згуровський М.З. Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі.

6. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 рр.

7. Теорія та методика професійно-педагогічної підготовки освітянських кадрів: акмеологічні аспекти: монографія / керівн. авт. кол. Н.В. Гузій ; Мін-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова. Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2018. 516 с.

8. Ціпан Т.С. Професійна компетентність сучасного вчителя. Інноватика у вихованні. 2016. Вип. 3. С.174 - 181.

9. Якість вищої освіти: теорія і практика: навчально- методичний посібник / за наук. ред. А. Василюк, М. Дей; кол. авторів: А. Василюк, М. Дей, В. Базелюк (та ін.]; НАПН України, Університет менеджменту освіти. Київ; Ніжин: Видавець ПП Лисенко М. М., 2019. 176 с.

Размещено на Allbest.ru