Науково-теоретичні напрацювання Олександра Мишуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-теоретичні напрацювання Олександра Мишуги

Вишнівська Юлія Анатоліївна (Vyshnivska Julia),

магістр НАКККіМ, старший лаборант кафедри режисури та акторської майстерності Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ

За переконаннями головного дослідника творчих напрацювань видатного українського маестро, Михайла Головащенка, вокальна школа Олександра Мишуги є дійсно першою школою, яка була закладена на науковому підґрунті. Роль О. Мишуги як викладача вокалу полягає в тому, що йому вдалося вивести методику викладання співу на фундаментально науковий рівень. «Він ненавидів ремісників від мистецтва, які, демонструючи силу й міць свого голосу, забували про високі завдання мистецтва» [2, с. 28].

Він не раз підкреслював, що людський голос - це найдосконаліший музичний інструмент, що навіть найкращий симфонічний оркестр не зможе дати стільки змін тембру, стільки відтінків тону, як це може людський голос. У його вокальній школі великої увагу надавалося: теоретичним основам співу, вивченню анатомії та будови голосового апарату. Суто теоретичні пояснення він завжди ілюстрував малюнками, діаграмами, макетами, спеціально для цього зробленими, що сприяло легкому сприйняттю й засвоєнню матеріалу. Необхідно знати, часто повторював він, чому саме в такий спосіб потрібно співати, а ні як по іншому, глибоко вникати в зміст, стиль та музичну форму творів, які виконуєш.

Олександр Пилипович, у порівнянні з іншими професорами співу, ніколи не приховував дидактичні засади , на яких базується його школа, які відкрилися йому через ряд власних досліджень та експериментів. Він попри все прагнув до того, щоб його вокальну школу опанували всі, ті хто хоче навчитися добре співати. І цим він щиро допомагав своїм учням. «У співі треба думати про матерію (тобто, голос), - писав О. Мишуга в своєму легендарному «Щоденнику», про форму (тобто, як голосовим матеріалом користуватися) і про думку, або іншими словами - про зміст і значення слів, які ми вимовляємо та співаємо» [2, с. 29].

Школа співу О. Мишуги ґрунтувалася за принципом, що спів - це продовжена мова. Відповідно до цього, спочатку потрібно навчитися правильно та виразно вимовляти голосні, а також правильно поєднувати їх з приголосними, складами, та лише згодом працювати над словами та реченнями. Слово, є ціллю, а звук, тільки засобом, постійно говорив своїм учням О. Мишуга. Саме через це, виняткової уваги він надавав виробленню чіткості дикції та виразності у фразуванні, без яких, вокал буде мертвим, бездушним, а вокаліст, що співає в такий спосіб лише «звучкіст».

Ні теоретичних, ні методичних робіт з методики викладання вокалу до початку педагогічної діяльності О. Мишуги в Україні не було. Викладацькі ідеї О. Мишуги поєднали у собі сукупність теоретичних основ європейської педагогіки, тобто: полімовність, полікультурність, фізично-оздоровче та естетичне виховання. Кращі зі зразків італійських пісенних традицій, що включали в себе, як теоретичні положення, мистецькі методи й прийоми. Українську національну традицію співу, для якої притаманним є округленість та прикриття звуку при співі.

Принципи вокальної школи О. Мишуги мали суттєву відмінність від принципів та традицій хорового співу. Їхня відмінність полягала в тому, що принципи школи О. Мишуги були спрямовані на індивідуальний розвиток особистості вокаліста, а саме: врахування можливостей діапазону голосу, його тембр, постановка дихання, що суперечила хоровій манері співу, де всі голоси повинні були звучати однаково, не виділятися та не проявляти особливості тембрального забарвлення голосу.

Варто зазначити, що до початку викладацької діяльності О. Мишуги на території України співу переважно навчали викладачі-італійці, що навіть не намагалися пояснити учням методичні основи та теоретичні принципи, вони працювали за методом власного показу.

Методичні напрацювання О. Мишуги стали справжнім проривом для української вокальної педагогіки. Вони вдосконалили її не тільки чітко дослідженою новаторською технологією вокалу, а принципово новою школою співу, методологічні засади якої і в наш час є дуже актуальними .

Подаємо обґрунтування педагогічних ідей О. Мишуги:

1. Ідея науковості та інтегративного підходу в школі О. Мишуги. О. Мишуга був переконаний, що освіта вокаліста не повинна бути «вузькою спеціалізацію». За вийнятком занять зі спеціальності, він проводив лекційні заняття, які включали в себе теоретичні та методичні основи співу з основними канонами педагогіки, логіки, естетики, риторики. Змушував своїх учнів вивчати латинську та італійську мови.

Підтвердженням науковості школи О. Мишуги є стаття, автором якої являється його учениця варшавського періоду, Ірена Строковська- Фаріашевська, «Дорогий, незабутній маестро»: «Наука співу Олександра Мишуги не була шаблонним, закостенілим методом. Він умів науково обґрунтувати будь-яке своє твердження, положення, переконливо довести й роз'яснити його студентові» [8, c. 214-215].

«Мишуга мав свої дороги, якими послідовно й упевнено крокував до наміченої мети. Повернувшись на батьківщину уже як відома співачка, я взялася вести колишній клас Олександра Мишуги у Вищій музичній школі імені Шопена та була не зміримо щаслива, що можу продовжувати науку коханого маестро, якому стільки завдячую»[8, с. 214-215].

Маестро вочевидь був знайомий із думками Аристотеля стосовно музики й співу. Про це свідчать наступні рядки з його праці «Нотатки із лекцій і думки про науку співу»: «Мова для людей має велике значення. Спів - це також мова, але з продовженими складами й у відповідних музично-вокальних звуках. Спів - це продовжена мова» [6, с. 381].

Олександр Пилипович акцентував увагу своїх учнів на культурі мови, на відпрацюванні вправ для дикції: «Співак мусить уважно слідкувати, щоб мова в нього була завжди правильною, гарно зрозумілою для слухачів. Для цього необхідно чітко і ясно, рельєфно вимовляти кожне слово. Так само треба й співати» [6, с. 381].

Як людина О. Мишуга був напрочут інтелігентним та ерудованим, про що свідчить його «Зошит», в якому поряд із методичними нотатками по науці співу, зберігались записи із прочитаних книжок Рескіна, Шопенгауера, та ін., які відносяться до галузі мистецтва, естетики, музики та вокалу.

2. О. Мишуга влаштовував самостійні завдання для своїх студентів, даючи ряд спеціальних задач зі співу та інших дисциплін. Для О. Мишуги було не прийнятним, щоб учень на уроці з вокалу, разом із ним розучував текст музичного твору, він вважав, що учень повинен робити це самостійно. До самостійної роботи він відносив також і вивчення літератури, що могла суттєвіше познайомити зі змістом твору, задумом автора, епохою, коли відбувалося написання твору. В такий спосіб втілювалася ідея, що до самостійності в роботі його студентів.

Він завжди вимагав свідомості та відповідальності у ставленні до занять співом. Про цей факт свідчать його Заповіді: «Не співай по нотам! Співай напам'ять! Співак із нотами в руках - як актор, що зазирає у книжку - не знає ролі! Зачаровувати він не може. - Чи помітив ти, що ноти заважають виконанню? Чи намагаєшся ти як найшвидше завчити те, що співаєш і розлучитися з нотами?» [5, с. 8].

Все ж деяку частку роботи для самостійного опрацювання учнів він контролював на додаткових заняттях які проводив в дома, вважавши, що вподобання молоді потрібно спрямовувати, допомагати формуванню естетичних цінностей та ідеалів.

Його учні пригадували: «Не раз вечорами говорив нам Маестро про минуле України, просив співати наші старовинні пісні» [3, с. 102].

3. Ідея виховання патріота, що попри все любив би свою рідну землю та рідну мову. Мишуга займався підбором для учнів спеціальної літератури і відповідного репертуару. Займався популяризацією пісень та романсів на слова Т. Шевченка та І. Франка. Приймав учать у мистецьких заходах, що були присвячені Т. Шевченку і долучав до них своїх студентів.

4. Олександр Пилипович був взірцем людини високих моральних принципів, не одноразово виступавши як меценат для своїх студентів, був зразком пристрасного служіння високим мистецьким ідеалам. Маестро старався надати поміч своїм учням, котрим не допомагали батьки, проте які мали сильну жагу до навчання. Він ніколи не наголошував на цій допомозі, завжди робив це в такий спосіб, щоб його учні могли лише битися у здогадках, від кого їм надійшли ті кошти. Власними фінансовими справами маестро опікувався Михайло Микиша і саме йому Мишуга давав настанови щодо матеріальної підтримки учнів.

5. Ще одною відміністю яка відрізняла О. Мишугу від інших викладачів співу, було те, що він ніколи не займався з учнем в класі на одинці, а як правило проводив прилюдні відкриті заняття, на яких присутніми було багато учнів, для того щоб привчити їх до аналізу чужих помилок, та до самостійного мислення.

Що до ідеї індивідуалізації навчального та виховного процессу, то це, по суті, є навчання й виховання кожного студента за індивідуальними планами. Тож саме це мало б передбачатися у підготовці сольного виконавця, співака. По правді, ніяких індивідуальних планів в ті часи ще не існувало, були лише засоби перевірки ефективності навчання, тобто: звіти, екзамени та концерти.

Цікавим залишається той факт, що О. Мишуга став першим не лише на території України, а й у світі хто ввів лекції з науки співу для своїх учнів, що стало неймовірним відкриттям потенційних можливостей в науці класичного вокалу та значно підвищило якість підготовки співаків.

6. Мишуга вчив своїх учнів розумінню образу та епохи, говорив, що для цього потрібно читати дуже багато літератури: художню, історичну, та критику. Його заняття ніколи не зводилися тільки до вокальної чи методичної діяльності. В роботі зі студентом над піснею, арією чи романсом, він завжди мав за мету пояснити, для кращого усвідомлення твору, задум автора, стиль виконання, образ героя, для якого написана арія. Зі спогадів його учнів дізнаємося, про те, що то були дуже яскраві та глибокі розповіді з цитуванням літературних творів, філософських есе, поезії.

7. Серед педагогічних переконань маестро важливими були такі моменти, як: любов та повага до студентів, особливе відношення до їх особистості, прискіпливість до учнів у навчальному процесі, підготовка співаків і майбутніх педагогів, гідних синів своєї батьківщини, вірних мистецтву особистостей. І ці переконання знаходять своє підтвердження в його педагогічній діяльності.

Головною думкою в його педагогічних ідеях є думка про те, що неможливо виховувати за відсутності прекрасного, любові до мистецтва та людей, мистецтво в таких обставинах стає не живим і при всіх своїх наукових та методичних висновках, залишеним усякої перспективи. Проте в той же час О. Мишуга був переконаний, що викладач повинен бути зрозумілим та послідовним у тому що вимагає від своїх студентів.

8. Олександр Пилипович займався з учнями не беручи до уваги того, чи обдарований учень чи він бездарний. В першому чи другому випадках він досягав від них професійного рівня. Відмінністю була лише складність творів які вони виконували: учні що мали високий рівень обдарованості розвивалися в швидкому темпі та на екзамені співали твори високого рівня складності, менш обдаровані учні, вчили у вокальному плані простіший репертуар, який був їм зручний, проте вони теж досягали високого рівня у виконанні. Чи то на концерті, конкурсі чи іспиті і ті й інші співали поряд. Ні одного учня не було, котрого Мишуга не показав би київським слухачам та професорам його колегам.

О. Мишуга ставив досить високі вимоги перед своїми студентами. Про це свідчить багато статей, як його колег так і його вихованців. Стефанія Міллєрова, концертмейстер, що працювала з О. Мишугою в своєму спогаді «Наш маестро» зауважує: «Мишуга був досконалим професором співу, дуже проникливим, педантичним, вимогливим. Він звертав дуже велику увагу на дикцію, інтерпретацію, говорив, що треба співати так, як розмовляєш, тобто, природно» [7, c. 352]. мишуга вокальна школа виховання

9. О. Мишуга, як людина був дуже скромний, і старався виховати це у своїх учнях. Маестро був переконаний, що служіння мистецтву це не перетягування на канату себе. Публіка повинна захоплюватися виконанням творів, а не милуватися ефектами якогось конкретного виконавця. В своїй теоретико-методичній роботі під назвою «Заповіді» звертання О. Мишуги адресоване до його учня на «ти», зі знаком оклику, що звертає увагу на важливу роль кожної з його настанов, крапки на сторінках цієї роботи відіграють роль пауз, яка необхідна для належного засвоєння інформації студентом.

До того ж, практично кожна з настанов є супроводжувана питаннями для самостійного контролю та перевірки себе. Це наче уявний діалог викладача зі студентом. В першій заповіді говориться так: «Не намагайся дивувати - намагайся зачаровувати!..» [1, с. 13].

10. Науково-мистецька школа О. П. Мишуги включала поєднання основ теорії із практичними основами. Ідея про взаємодію теорії і практики в методиці Мишуги була описана одною із його кращих студенток, Марією Висоцькою, в її статті «Про вокальну школу Олександра Мишуги»: «Основна різниця між усіма існуючими в світі школами співу і методологією, за якою ми навчалися в Мишуги, полягала в тому, що в ній не було нічого випадкового, непродуманого. Все пояснювалося обґрунтовано й зрозуміло, як практично, так і теоретично» [1, с. 390].

11. Однією із складових у вихованні вокаліста важливими маестро вважав візити на концерти видатних вокальних майстрів, концертуючих вокалістів, зірок оперної сцени. Майя Чінберг згадувала, що, навіть уже тяжко хворий Олександр Пилипович не припиняв відвідувати з учнями концерти: «Ми часто ходили слухати з ним опери й концерти. Ще й нині пригадую гаразд, яким захопленням горів маестро, коли в нас виступав Баттістіні. Про цього великого артиста висловився маестро так: Можна співати краще, ніж Баттістіні, але голосового матеріалу, гарнішого від його, немає. А після концерту в кімнаті артистів обидва великі співаки міцно обнялися, причому маестро заявив, що Баттістіні досягнув неабиякої артистичної зрілості, зробив за той час, який вони не бачилися, великі успіхи. Він завжди хотів підтримати виступаючого артиста» [4, с. 105].

12. Не притаманною та недопустимою для О. Мишуги була також так звана «професійна заздрість». Маестро постійно радів успіхам інших та виховував цю рису у своїх учнях. Олександр Пилипович старався виховувати в учнях потребу у взаємній допомозі, співчуття та прагнення ділитися успіхами й досягненнями.

13. Педагогічне та творче кредо О. П. Мишуги, знайшло своє втілення в його роботі під назвою «Нотатки із лекцій і думки про науку співу»: «Для того, щоб навчитися співати, треба любити мистецтво співу більше, ніж самого себе, і принести в жертву цьому мистецтву навіть свій егоїзм та особисте - я».

Наукова та методична спадщина О. Мишуги вміщає положення, які можуть бути розглянутими як ідеї узгодження індивідуально орієнтованого виховання співака з колективним та за певних обставин можуть бути застосовані як його основа.

Згідно з педагогічними ідеями О. Мишуги можемо зробити висновок, що вони є стосовними не тільки щодо процесу навчання й виховання у мистецьких навчальних закладах. Ці ідеї можуть стати основою для втілення та дослідження навчально-виховної теорії на засадах національної вокальної традиції у вищій школі, що має вагому різницю з метою і мотивацією навчання у порівнянні з вже існуючими технологіями сьогодення.

Такої моделі на даному ступені немає. Фактори ж такої моделі могли б стати вагомим поштовхом для студентів до саморозвитку та усвідомлення своїх морально-ціннісних принципів та поглядів на прекрасне.

Використані джерела

1. Висоцька М. Про вокальну школу Олександра Мишуги. Олександр Мишуга. Спогади. Матеріали. Листи / ред. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1971. С. 390-393.

2. Головащенко М. Пісень дивних чародій. Олександр Мишуга - король тенорів / ред. Головащенко М. Київ : Музична Україна, 2004. С. 3-30.

3. Гребінецька М. Фанатик мистецтва // Видатний співак. Спогади про Олександра Пилиповича Мишугу : ред. І. Деркач. Львів : Каменяр, 1964. С. 100102.

4. Кінберг М. Спомин про мого вчителя // Видатний співак. Спогади про Олександра Пилиповича Мишугу : ред. І. Деркач. Львів : Каменяр, 1964. С. 104-107.

5. Мишуга О. Десять заповідей співака. копія роботи. 1911 р. 8 с.

6. Мишуга О. П. Лекції про науку співу // Олександр Мишуга. Спогади. Матеріали. Листи : ред. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1971. С. 375 - 386.

7. Міллерова С. Наш маестро // Олександр Мишуга. Спогади. Матеріали. Листи : ред. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1971. С. 352353.

8. Строковська-Фариашевська І. Дорогий незабутній маестро // Олександр Мишуга. Спогади. Матеріали. Листи : ред. М. Головащенка. Київ : Музична Україна, 1971. С. 213-216.

Размещено на Allbest.ru