Концептуальні зміни в системі військової освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні зміни в системі військової освіти

Вербовенко О.П., Романенко Є.О., Кириленко В.А., Збройні Сили України

Вступ

Реалізація стратегічного курсу України на інтеграцію в євроатлантичний безпековий простір та набуття членства в НАТО, сучасний етап розвитку Збройних Сил України, необхідність забезпечення їх та інших складових сил оборони вмотивованим, професійним і освіченим особовим складом потребують формування єдиних поглядів щодо розвитку військової освіти, регулювання процесів, цілей та її спроможностей, тобто визначення політики Міністерства оборони України у сфері військової освіти [1].

Отриманий силами оборони України під час ведення війни з так званою російською федерацією досвід, виявляє потребу щодо негайних суттєвих змін у сфері військової освіти, забезпечення безперервного професійного розвитку військових фахівців упродовж військової кар'єри (службової діяльності) для набуття оперативних (бойових, спеціальних) спроможностей виконувати завдання оборонного планування, застосування Збройних Сил України, спільних дій у складі об'єднаних органів військового управління, а також їх сумісності з підрозділами збройних сил держав-членів НАТО для виконання спільних бойових завдань [2].

Виклад основного матеріалу

В умовах широкомасштабної війни у зв'язку з активним переходом на експлуатацію закордонних зразків озброєння та військової техніки військовослужбовці Збройних Сил України мають бути широко обізнаними з функціоналом цієї техніки, демонструвати відповідний рівень володіння іноземними мовами, щоб за можливості швидко оволодіти навичками застосування іноземних зразків ОВТ, необхідно також продовжувати ґрунтовно та якісно готувати резерв військових фахівців з належним багажем знань і компетентностей.

У зв'язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” (зі змінами) правового режиму воєнного стану, збільшилась інтенсивність та кількість заходів підготовки особового складу ЗСУ, які проводяться на території країн-партнерів в рамках міжнародного співробітництва.

Крім зазначеного, набуття чинності змін до профільного законодавства дало змогу легітимізувати функціонування нової складової багаторівневої системи військової освіти - професійної військової освіти (L-курси) [3]. Після двох років апробації в межах пілотного проєкту, у 2023 році зазначена система запрацювала на повну потужність.

Професійна військова освіта - нова складова системи військової освіти, яка функціонує шляхом запровадження багаторівневої системи L-курсів для офіцерського складу та тих, хто бажає долучитися до офіцерського корпусу. На L-курсах здійснюється підготовка мотивованих та відповідальних офіцерів-лідерів з розвиненим прагненням навчатися та кар'єрно зростати, обізнаних у процедурах прийняття військових рішень та планування операцій за стандартами НАТО, власним баченням вирішення завдань і широким спектром знань: від фундаментальних до професійно-спеціальних. Так, наприклад, курс офіцерів об'єднаних штабів оперативного рівня (L-3), має прикладну орієнтацію з професійним акцентом на формування компетентностей, необхідних для вирішення актуальних проблем військового управління у сфері оборони на оперативному рівні. Особливістю зазначеного курсу є набуття та поглиблення теоретичних знань з питань виконання обов'язків на посадах оперативного рівня в структурах сектору безпеки і оборони.

Кабінет Міністрів Постановою від 30 грудня 2022р. № 1490 затвердив Концепцію трансформації системи військової освіти, що окреслює наявну проблематику, основні завдання і структуру системи військової освіти, передбачає реалізацію вичерпного переліку завдань і заходів на період до 2032 року та моніторинг їх виконання [4].

В Концепції вказується, що наявна система військової освіти не повною мірою забезпечує безперервний професійний розвиток військових фахівців упродовж військової кар'єри, набуття ними нових компетентностей, які дають змогу належно виконувати завдання оборонного планування, сумісного застосування ЗСУ та інших складових сил оборони, здійснювати спільні дії у складі об'єднаних органів військового управління, у тому числі разом з відповідними структурами держав - членів НАТО.

До основних причин виникнення зазначеної проблеми належать:

- використання застарілих підходів та принципів під час формування структури та змісту військової освіти, недосконалий процес прогнозування її розвитку;

- відсутність ефективної багаторівневої системи професійної військової освіти, що забезпечує набуття фахових компетентностей для виконання службових (бойових) функцій відповідно до стандартів НАТО та досвіду ведення бойових дій Збройними Силами України та іншими складовими силами оборони у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації;

- відсутність взаємосумісності структури військової освіти в складових силах оборони із структурами та організацією військової освіти держав - членів НАТО;

- відсутність міжвідомчої координації під час підготовки військових фахівців у складових сил оборони, централізованої підготовки офіцерського складу оперативного та стратегічного рівня військової освіти;

- неповна відповідність змісту військової освіти сучасному досвіду бойової та оперативної підготовки військ (сил), їх застосуванню у війнах, локальних конфліктах, антитерористичних і міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки стандартам держав - членів НАТО;

- неінтегрованість системи військової освіти із системою управління кар'єрою;

- повільне впровадження сучасних інформаційних, інформаційно-комунікаційних, інтерактивних, особистісно-орієнтованих освітніх технологій і технологій дистанційного навчання, зокрема в рамках виконання Програми НАТО “Удосконалення військової освіти” (DEEP);

- недостатній рівень підготовки науково-педагогічних (педагогічних) працівників та інструкторів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти (далі - військові навчальні заклади) та навчальних частин (центрів) для викладання за освітніми програмами відповідно до потреб інтеграції в НАТО;

- недосконалість організаційно-штатної структури військових навчальних закладів, навчальних частин (центрів) та її невідповідність динаміці розвитку ЗСУ та інших складових сил оборони;

- недосконала система вивчення іноземних мов військовослужбовцями, що не забезпечує достатній рівень володіння іноземними мовами для ефективної участі в заходах міжнародного оборонного співробітництва, міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, впровадження стандартів та процедур НАТО;

- недієва система відповідальності стейкхолдерів, військових навчальних закладів за якість підготовки військових фахівців, реалізацію законодавчо закріплених вимог щодо внутрішнього та зовнішнього забезпечення і гарантування якості освіти та освітньої діяльності;

- недостатнє забезпечення освітнього процесу новими, сучасними зразками озброєння і військової техніки, тренажерами, навчально-тренувальними системами, комплексами, лабораторіями, центрами моделювання тощо;

- недостатній рівень співпраці між українськими військовими навчальними закладами та військовими навчальними закладами держав - членів НАТО.

В умовах ведення війни, набутий досвід, наявні виклики та потенційні загрози, стратегічний курс на приєднання до безпекових структур європейської спільноти спонукають до переосмислення та вдосконалення існуючих підходів вивчення військового лідерства в системі військової освіти та підготовки військовослужбовців Збройних Сил України та їх подальшого розвитку. Адже саме військове лідерство є одним з ключових компонентів забезпечення професійної діяльності військовослужбовців різних категорій та органів військового управління під час виконання завдань щодо захисту держави, здійснює визначальний вплив на цінності, традиції, вмотивованість, професійність, дисципліну та взаємодію в усіх військових колективах, стимулює позитивні зміни й наближає перемогу

Стратегія розвитку військового лідерства у Збройних Силах України. Затверджена наказом Головнокомандувача ЗСУ від 17.11.2023р., містить оцінку безпекового середовища, виклики, стратегічне бачення (візію, місію), цілі, завдання, напрями та засоби її реалізації для розвитку військових лідерів усіх категорій [5].

Базова основа обороноздатності держави не може ефективно створюватися та розвиватися без стратегічного бачення та використання лідерського потенціалу військових керівників інституцій сектору безпеки і оборони усіх рівнів. У цьому контексті найважливішим фактором забезпечення незалежності та територіальної цілісності держави залишається військова освіта та підготовка майбутніх військових лідерів всіх рівнів військового управління - найкращих і вмотивованих військовослужбовців, що передбачає їх залучення до безперервного тренування, професійно-орієнтованого навчання, самоосвіти та отримання досвіду впродовж всієї кар'єри.

Аналізуючи підготовку військовослужбовців Збройних Сил України можна виділити виклики, які негативно впливають на розвиток військового лідерства у Збройних Силах України, а саме:

- не уніфіковано та не синхронізовано системи підготовки та освіти військових лідерів, що в свою чергу не дає змоги в повній мірі вибудувати єдині підходи до бачення послідовної, циклічної програми підготовки військових лідерів офіцерського та сержантського складу, зокрема: тактичний рівень освіти та підготовки здобувається у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних військових частинах (центрах) Збройних Сил України, а оперативний та стратегічний рівні осіб офіцерського складу та підвищений, вищих осіб сержантського і старшинського складу - Національному університеті оборони України;

- недостатньо імплементовано Концепцію “командної групи”, визначеної у NATO Non-Commissioned Officer (NCO) Bi-Strategic Command Strategy and Recommended NCO Guidelines, в ході навчання військовослужбовців на всіх рівнях підготовки офіцерського та сержантського і старшинського складу;

- недостатня практична готовність випускників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти та навчальних військових частин (центрів) до виконання обов'язків за призначенням, невідповідність змісту освіти військових фахівців сучасним потребам військ, необхідність формування нових професійних компетентностей з метою вдосконалення професійного рівня військових фахівців, набуття ними фахових компетентностей, що забезпечують виконання службових (бойових) функцій;

- рівень підготовленості науково-педагогічних (педагогічних) працівників та інструкторів у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, закладах фахової передвищої військової освіти, навчальних військових частинах (центрах) Збройних Сил України щодо реалізації освітньо-професійних програм та програм підготовки за тематикою військового лідерства є недостатнім;

- методична система проведення навчальних занять у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, закладах фахової передвищої військової освіти, навчальних військових частинах (центрах) Збройних Сил України успадкувала традиції радянської школи, яка зорієнтована на формування особистості виконавця а не лідера;

- освітні програми у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, закладах фахової передвищої військової освіти, навчальних військових частинах (центрах) Збройних Сил України з питань військового лідерства не уніфіковані та за результатами підготовки містять здобуття різних компетентностей військовослужбовців;

- недостатній рівень впровадження в освітній процес досвіду військового лідерства та описів героїчних вчинків військовослужбовців, у тому числі в роботу в командних групах офіцерів та сержантів (лідерів підрозділу);

- відсутність системи оцінювання та рейтингування військовослужбовців в ході підготовки та здобуття військової освіти з метою мотивації та спонукання їх до якісного отримання знань.

Нові вимоги, підходи та завдання щодо підготовки військових фахівців, які визначено в Концепції, створили передумови для виникнення проблем та невідповідностей у низці питань регулювання відносин між стейкхолдерами освітнього процесу, зокрема необхідності:

- уточнення змісту професійних стандартів за всіма рівнями військової освіти з урахуванням досвіду ведення бойових дій, зміни принципів та способів ведення збройної боротьби, вивчення питань досягнення взаємосумісності підрозділів Збройних Сил України та інших складових сил оборони з підрозділами збройних сил держав-членів НАТО;

- перегляду підходів до підготовки офіцерів запасу у закладах вищої освіти у зв'язку з браком сучасного досвіду бойових дій у викладачів, низьким рівнем матеріально-технічної бази освітнього процесу, викладанням застарілих процесів планування та прийняття військових рішень;

- удосконалення підходів та процедур залучення до військової служби та здобуття військової освіти цивільних осіб з вищою (фаховою передвищою, професійно-технічною) освітою за галузями знань та спеціальностями, спорідненими із військово-обліковими спеціальностями;

- належного розвитку академічної мобільності науково- педагогічних працівників, розширення практики запрошення провідних фахівців, у тому числі закордонних, для проведення занять;

- упорядкування координації відносин між Міністерством оборони України, Збройними Силами України та іншими державними органами управління сектору безпеки і оборони з питань підготовки військових фахівців;

- формування нової системи менеджменту якості військової освіти для ефективного впровадження багаторівневої підготовки сержантського (старшинського) складу та професійної військової освіти офіцерського складу;

- скорочення надмірно великого переліку цивільних галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка військових фахівців задля суттєвого зменшення навантаження на інфраструктуру військових навчальних закладів, а також видатків на утримання постійного складу та акредитацію освітніх програм, визначення доцільності підготовки військових фахівців за малочисельними спеціальностями та залучення фахівців з цивільного сектору для проходження служби у Збройних Силах України;

- усунення дублювання споріднених спеціалізацій, за якими здійснюється підготовка військових фахівців у різних військових навчальних закладах;

- удосконалення підходів та процедур щодо матеріально-технічного забезпечення військових навчальних закладів органами військового управління, яким вони підпорядковані, та замовниками на підготовку військових фахівців.

12 грудня 2023 року Міністр оборони України затвердив Стратегію менеджменту системи військової освіти [6]. Метою Стратегії менеджменту системи військової освіти є удосконалення процесів управління військовими навчальними закладами шляхом формування нової парадигми та впровадження сучасних процесів менеджменту в системі військової освіти для ефективного управління людськими та матеріальними ресурсами, надання якісних освітніх послуг зі здобуття військової освіти та забезпечення набуття здобувачами військової освіти нових освітніх та професійних компетентностей.

Цілями Стратегії є:

1. Процеси планування та розподілу сфер відповідальності за виконання завдань та функцій на шляху реалізації Концепції трансформації системи військової освіти приведені у відповідність зі структурою системи менеджменту.

2. Органи військового управління, у підпорядкуванні яких є військові навчальні заклади, спроможні виконувати завдання менеджменту системи військової освіти.

3. Структуру військової освіти приведено у відповідність з етапами побудови службової кар'єри, реалізовано принцип “освіта упродовж військової кар'єри”, створені умови для формування нового стилю військового лідерства.

4. Створено підсистему контролю якості військової освіти та координації учасників освітнього процесу з питань забезпечення його якості.

Основними принципами менеджменту системи військової освіти визначено:

1. Принцип єдності (Mission Command), який полягає у централізації планування з чітким розподілом повноважень для досягнення кінцевої мети.

2. Принцип транспарентності - лаконічний, чіткий, зрозумілий та прозорий управлінський процес з мінімізацією дублювання функцій, спрямований на виконання лише необхідних завдань та відкрите і зрозуміле керівництво, коли інформація доступна всім заінтересованим сторонам.

3. Принцип безперервного вдосконалення - постійне та циклічне покращення процесів, продуктів та послуг, що зумовлює розвиток системи забезпечення якості освіти.

4. Принцип ефективності полягає в оптимальному використанні наявних людських та матеріальних ресурсів для досягнення найякіснішої підготовки військових фахівців.

Досягнення цілей Стратегії забезпечуватиметься виконанням таких завдань:

1. Розроблення та ухвалення стандартних операційних процедур (SOP) для планування та формування кваліфікаційних вимог і професійних стандартів підготовки військових фахівців.

2. Уточнення переліку спеціальностей (спеціалізацій) підготовки та переліку замовників (співзамовників) на підготовку військових фахівців у системі військової освіти.

3. Визначення повноважень органів військового управління, які є замовниками та співзамовниками на підготовку військових фахівців у системі військової освіти.

4. Розроблення вимог, завдань та функції органів військового управління, у підпорядкуванні яких перебувають військові навчальні заклади.

5. Розроблення вимог, завдань та функції органів військового управління, які є замовниками та співзамовниками на підготовку військових фахівців.

6. Внесення змін до положень та штатів органів військового управління, створення вертикалі менеджменту системи військової освіти.

7. Розроблення нових (додаткових) вимог до вступників та правил прийому до військових навчальних закладів на всіх рівнях військової освіти та підготовки.

8. Розроблення нових освітніх програм системи військової освіти, спрямованих на набуття нових професійних компетентностей та формування нового стилю військового лідерства.

9. Розмежування повноважень між стейкхолдерами для забезпечення координації менеджменту якості військової освіти.

10. Створення структурних підрозділів контролю якості освіти в органах військового управління та військових навчальних закладах.

11. Створення системи забезпечення якості вищої та фахової передвищої освіти на національних засадах якості та професійної військової освіти за вимогами стандарту НАТО Bi-SCD 075-007 “Освіта та індивідуальна підготовка” [6].

Стратегія менеджменту системи військової освіти створює також правове підґрунтя для упорядкування й розмежування зон відповідальності Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та військових вишів. Це дозволить зробити систему управління більш функціональною, а також відкриє шлях західній моделі лідерства. Активну участь у розробці стратегії брали партнери з держав-членів НАТО.

офіцерський менеджмент військовий освіта

Висновки

Підготовка військових кадрів для сил оборони здійснюється в умовах ведення війни з російською федерацією в системі військової освіти, яка з одного боку, є складником системи освіти держави, з іншого - перебуває на шляху професіоналізації, приведення її структури і змісту до стандартів, підходів та принципів, що впроваджені у країнах - членах НАТО. В зв'язку з цим розвиток системи військової освіти передбачає системні зміни. За останні роки Кабінетом міністрів України, Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗСУ прийнято ряд рішень, які дали змогу сформувати загальне бачення процесів на всіх рівнях управління системою військової освіти, об'єктивно їх оцінювати та коригувати, а також створювати умови для синхронізації дій і концентрації ресурсів різних суб'єктів освітньої діяльності. Зміни також відбулися у формуванні правового підґрунтя для упорядкування й розмежування зон відповідальності Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та військових вишів. Це дозволить зробити систему управління більш функціональною, а також відкриє шлях західній моделі лідерства.

Разом із тим існує потреба у дерегуляції державного управління системою військової освіти, що виявляє об'єктивну потребу в розробці інструментальних засобів, використання яких надає можливість удосконалити механізм державного регулювання військової освіти Збройних Сил України в умовах загострення воєнно-політичної обстановки. Запропоновану дерегуляцію пропонується реалізовувати на засадах прогнозування потреб в вмотивованих, професійних і освічених військовослужбовцях для участі у заходах протидії (нейтралізації) виявлених (прогнозованих) загроз національній безпеці України воєнного характеру.

Список використаних джерел

1. Політика Міністерства оборони у сфері військової освіти: затверджена Міністром оборони України 15 грудня 2021 року.

2. Романенко Є.О. Військовослужбовці мають навчатися впродовж усієї служби й так підвищувати власну кваліфікацію// Modern! aspekty vedy: XXIV. Dil mezinarodni kolektivni monografie / Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o.. Ceska republika: Mezinarodni Ekonomicky Institut s.r.o., 2022. - str. 159-172

3. Про організацію підготовки офіцерського, сержантського і старшинського складу в закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти: наказ Міністерства оборони України від 05.07.2022 р. № 175

4. Концепція трансформації системи військової освіти: Постанова Кабінету міністрів від 30 грудня 2022р. № 1490

5. Стратегія розвитку військового лідерства у Збройних Силах України: затверджена Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 17.11.2023р №325

6. Стратегія менеджменту системи військової освіти: затверджена Міністром оборони України 12 грудня 2023 року

Размещено на Allbest.ru