Освіта як соціальний інститут: історія, соціологічні дослідження, виклики воєнного часу

Освіта є одним із найдавніших соціальних інститутів. Як стверджують історики, перші школи виникли ще в III тис. до н. е. Це було в Месопотамії, а називалися вони «будинками табличок» - оскільки шумери послуговувалися глиняними табличками для письма. Перші університети було засновано в X-XIII ст. - у Каїрі (988 р.), Болоньї (1088 р.), Оксфорді (1167 р.) та Парижі (1215 р.). Є свідчення й про найстаріший прототип університету, котрий було започатковано царем Ашокою (Стародавня Індія) у III ст. до н. е. А першим закладом вищої освіти на теренах нинішньої України стала Острозька академія, що відчинила свої двері 1576 р.

Ключовим завданням освіти завжди було навчання й виховання молодого покоління - передаючи йому потрібні знання, уміння й навички, а також транслюючи цінності, правила й норми, що панували в тому чи тому суспільстві. Школи / університети відігравали винятково важливу роль у соціалізації юної особистості. Проте шляхи реалізації поставлених перед освітою завдань упродовж історії постійно змінювалися - це стосується і змісту навчальних дисциплін, і формату викладання, і взаємодії педагога з учнями / студентами, і засобів оцінювання успішності здобувачів освіти, їхнього заохочення чи покарання, і зв'язку освітнього закладу (та освіти, отриманої індивідом) з його подальшим життєвим шляхом.

Змінювався й соціально-класовий склад суб'єктів освітнього процесу. Якщо, скажімо, у середні віки навчатися могли тільки вихідці зі знатних родин, то сьогодні класова належність уже не є чинником, який сприяє (або перешкоджає) людині здобути освіту. Значення має радше платоспроможність родини (адже не всі мають змогу оплачувати навчання своїх дітей в університетах чи приватних школах), а також установки батьків щодо навчання дітей - наприклад, у Індії, Ємені чи Пакистані у дівчаток значно менше шансів ходити до школи, ніж у хлопчиків. Зрозуміло, що тип населеного пункту (особливо якщо йдеться про країни з рівнем доходу нижче середнього або з вираженою соціальною нерівністю) теж відіграє свою роль. Наприклад, у багатьох селах Туреччини донедавна наявними були тільки початкові школи. Щоби навчатися навіть у середній школі, дитині доводилося переїжджати до міста (найчастіше Стамбула) з кимось із родичів і тимчасово оселятися там. Про це, зокрема, розповідає О. Памук у романі «Химерність моїх думок».

У всі часи інститут освіти слугував фундаментом суспільства, його життєво необхідною ланкою. Водночас системі освіти неодноразово доводилося переживати скрутні часи (через економічні кризи, збройні конфлікти, екологічні лиха тощо), стикатися з численними викликами тієї чи іншої епохи або ж бути джерелом незадоволення з боку суспільства. Школам, коледжам, університетам закидали надмірний консерватизм, невміння підготувати учнів / студентів до життя поза стінами навчального закладу, неефективні моделі навчання й викладання, нездатність швидко пристосуватися до змін. Такі погляди на освіту є доволі характерними для постіндустріально- го світу, зміни в якому відбуваються з блискавичною швидкістю. Прогнозується, що до 2030 р. близько півсотні професій зникне, поступившись місцем новим, більшість з яких узагалі поки нам невідомі [Степанковська, 2018].

Природно постає питання: як навчати школярів сьогодні, щоби вони виявилися потрібними суспільству завтра?

Серйозним випробуванням для системи освіти стала пандемія коронавірусу та пов'язані з нею карантинні обмеження. Тимчасове закриття навчальних закладів і перехід на незвичний (дистанційний) формат навчання виявилися доволі болісними як для здобувачів освіти, так і для викладачів. Як зазначається в концептуальній записці ООН за серпень 2020 р., від закриття шкіл і університетів постраждало близько 1,6 млрд (або 94% світового контингенту) учнів і студентів з більш ніж 190 країн. А для країн, рівень доходу яких низький або нижчий за середній, цей показник становив 99%. За лічені дні традиційні форми й методи навчання було скасовано, а весь освітній процес - переміщено у віртуальний простір. Певна річ, не всі заклади освіти виявилися готовими до цього. З одного боку, бракувало потужних комп'ютерів і мережевого обладнання, з другого - давалася взнаки недостатня цифрова компетентність, методична та психологічна неготовність до нового формату навчання, відсутність досвіду «тотального» онлайн-викладання та спілкування. Чимало труднощів виникало під час викладання природничих, технічних і творчих дисциплін, захисту кваліфікаційних робіт. Істотно постраждала система інклюзивної освіти, яка не могла «вписатися» в онлайн-формат насамперед з огляду на її аудиторію - учнів з особливими освітніми потребами. Найскрутніше доводилося дітям і підліткам з розладами аутистичного спектра, оскільки вони, як ніхто інший, потребували безпосереднього особистого спілкування з учителями.

А в перші дні й тижні повномасштабного наступу російських військ на Україну освітяни нашої країни опинилися сам на сам з безпрецедентним викликом - продовжувати навчати дітей в умовах воєнних дій. І вчителі гідно відповідали на цей виклик, спілкуючись зі своїми учнями навіть із бомбосховищ. Разом писали патріотичні вірші, малювали, створювали аплікації, плели маскувальні сітки або долучалися до волонтерства, роблячи в такий спосіб свій внесок у перемогу [Мар- ковська, 2022].

Міністерство освіти і науки України, громадські організації, освітні кампанії, школи, університети, коледжі, дитячі садки й позашкільні заклади, а також усі небайдужі громадяни докладали чимало зусиль для того, щоб навчальний процес не переривався. Стартувала низка освітніх ініціатив (проєкти «Навчання без меж», «Дитсадок онлайн», «Пізнавальні онлайн-зу- стрічі для дітей і підлітків»), було розроблено й упроваджено нові інструменти для дистанційного та змішаного навчання (вебквести, плакати співпраці, онлайн-олімпіади та конкурси); крім того, як педагоги, так і учні та їхні батьки могли отримати інформаційну і психологічну допомогу [Максименко, Марчук, & Земляна, 2022: с. 69-70].

Діти, які виїхали зі своєю родиною за межі України, могли долучитися до дистанційних уроків у тих школах, де вони навчалися до війни, або ж піти до місцевої школи. Проте, оскільки в більшості європейських країн середня освіта є обов'язковою, частина українських школярів відвідували місцеві навчальні заклади і водночас навчалися дистанційно у своїх, що призводило до перевантаження дитячого організму. До інших проблем, з якими довелося зіткнутися українським учням за кордоном, належали: мовний бар'єр, розбіжності у навчальних програмах і брак технічних засобів навчання [Назаренко, 2022].

З 1 вересня 2022 р., згідно із заявою міністра освіти і науки С. Шкарлета, батьки можуть самостійно обирати форму навчання для своєї дитини - очну, дистанційну, сімейну чи екстернатну.

Дослідження в сфері освіти: методи та приклади застосування

Система освіти викликала науковий і практичний інтерес серед фахівців різних галузей знань - історії, педагогіки, психології, соціології, управління персоналом та ін. Прикметно, що одна з праць Е. Дюркгайма має назву «Педагогіка та соціологія» («Pedagogic et sociologie», побачила світ 1903 р.). Виховання й освіту вчений вважав засобами соціалізації індивіда, а також обстоював думку, що вони мають досліджуватися як соціальні факти.

Наукові розвідки Л. Ворда «Динамічна соціологія» (перший том було видано в 1883 р., другий - у 1887-му) та Дж. Дьюї «Школа й суспільство» (1899) дали поштовх до розвитку соціології освіти в США. У 1927 р. у Нью-Йоркському університеті було створено Національне товариство з питань педагогічної соціології (National Society for Study of Educational Sociology) та започатковано науковий часопис з цієї галузі знань. Згодом було засновано секції соціології освіти в складі соціологічних асоціацій європейських країн.

У західній соціології більш-менш регулярні дослідження в царині освіти почали проводитися в 1950-х роках, у вітчизняній - лише в середині 1960-х (утім, і вони були поодинокими). Їх побільшало наприкінці 1980 - на початку 1990-х. Одне з таких досліджень під назвою «Життєва перспектива й професійне самовизначення молоді» було виконане Є. Головахою. З середини 2000-х років система вітчизняної освіти перебуває в колі інтересів як окремих дослідників, так і соціологічних організацій.

Найпоширенішим методом соціологічних досліджень у сфері освіти є вибіркове опитування. Воно може проводитися в межах одного навчального закладу, охоплювати кілька навчальних закладів міста (району) або ж бути загальнонаціональним чи навіть міжнародним.

Прикладом останнього може слугувати Всеукраїнське моніторингове опитування викладання та навчання серед директорів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, здійснене за методологією TALIS силами Української асоціації дослідників освіти в межах проєкту «Вчитель» і «Реформа освіти: оцінка якості в міжнародному контексті». Опитування проводилося з лютого до серпня 2017 р. включно, і до нього долучилося близько 4 тис. учителів та 200 директорів із 200 шкіл з усіх регіонів України, крім тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим.

Стосовно дослідження TALIS (Teaching and Learning International Survey) варто зазначити, що воно здійснювалося Організацією економічного співробітництва та розвитку (OECD) у 2008, 2013 та 2018 рр., охопивши вчителів і керівників навчальних закладів з різних країн світу. Наступний раунд цього дослідження заплановано на весну 2024 р. Метою TALIS є вивчення освітнього середовища та умов праці вчителів. Дослідників цікавлять, зокрема, особливості підготовки та професійного розвитку педагогів, їхні цінності й професійні уявлення, характер шкільної культури, підходи до управління школою.

Крім вибіркових опитувань, дослідниками освіти використовуються й інші методи - глибинне інтерв'ю, фокус- групові дискусії, контент-аналіз та спостереження (зокрема включене).

Класичним прикладом включеного спостереження (participant observation) є дослідження, здійснене британським соціологом П. Віллісом у одній зі шкіл Бірмінгема, де навчалися вихідці переважно з робітничих родин. Протягом 18 місяців П. Вілліс спостерігав за дванадцятьма підлітками чоловічої статі, які вирізнялися негативним ставленням до навчання та бешкетною поведінкою (належали до так званої «lad culture»). З цими учнями також проводилися інтерв'ю та фокус-групові дискусії. Мету свого дослідження П. Вілліс убачав у тому, щоб подивитися на школу очима учнів і з'ясувати, чому діти робітників працюють у майбутньому саме робітниками. Про це він написав у книзі під назвою «Ті, хто вчиться тяжко працювати: Як діти з робітничого класу стають робітниками» («Learning to labour: How working class kids get working class jobs»), що вийшла друком 1977 р.

Якщо дослідження проводиться в окремому класі (або з певною віковою групою, як-от старшокласники), то соціологи можуть додатково використовувати ті методики, які здебільшого застосовуються практичними психологами. Наприклад, авторкою було використано проективну методику «Екологічна казка», вільний асоціативний експеримент і розроблений нею опитувальник під назвою «Що я можу зробити заради природи» під час дослідження екологічної свідомості учнів загальноосвітніх шкіл м. Києва та Полтавської області влітку та восени 2021 р. До цього дослідження були також залучені педа- гоги-організатори та шкільні психологи.

Дослідження вітчизняного освітнього простору в часи російсько-української війни

У період воєнних дій освітній ландшафт в Україні зазнав суттєвих змін, однак сам освітній процес (завдяки зусиллям усіх його учасників) після невеликої перерви вдалося продовжити. Активними бійцями освітнього фронту нарівні з педагогами стали й соціологи (передовсім члени раніше згадуваної Української асоціації дослідників освіти). Силами УАДО було проведено низку опитувань, зокрема серед членів Асоціації з метою з'ясування їхніх потреб під час війни (робота, житло, зв'язок з колегами, наукова підтримка тощо) та оперативного надання допомоги. Президент УАДО О. Заболотна неодноразово виступала на міжнародних наукових заходах, доносячи до світової спільноти правдиву інформацію про повномасштабне вторгнення РФ в Україну, про варварські дії російських військ проти мирного населення та спротив окупаційним адміністраціям. Від імені УАДО було опубліковано лист-звернення до Європейської асоціації дослідників освіти з вимогою виключити російське академічне середовище з європейського академічного поля.

Українська асоціація дослідників освіти є доволі потужним агентом міжнародного впливу на освітньому фронті. Упродовж квітня - червня 2022 р. Асоціацією було зорганізовано щонайменше три масштабних заходи з міжнародною участю, на яких і вітчизняні, і зарубіжні науковці презентували результати нещодавно виконаних досліджень. Це форум «Освіта українських дітей у Литві: пошук рішень на основі досліджень» (28 квітня 2022 р.), круглий стіл «Освіта та освітяни в умовах війни» (5 травня) та конференція «Українська освіта і освітні дослідження в умовах війни» (28 червня).

Неабияку увагу проблемам вітчизняної освіти в умовах воєнного часу приділяє також аналітичний центр «Cedos». Результати роботи фахівців центру (означеної ними як моніторинг впливу війни на освіту в Україні) віддзеркалено в таких статтях: «Освіта і війна в Україні (24 лютого - 1 квітня 2022)», «Освіта на окупованих територіях України (24 лютого - 30 квітня 2022)», «Мультипредметний тест замість ЗНО. Що чекає на абітурієнтів?» тощо. Під час підготовки матеріалів автори (І. Вербицький, Ю. Назаренко, І. Когут і Т. Жерьоб- кіна) використовували різноманітні джерела: нормативно- правові документи (зокрема, накази Міністерства освіти і науки України), дані опитувань від Державної служби якості освіти та Служби освітнього омбудсмена, статті з відповідної тематики в українських та іноземних засобах масової інформації, виступи та повідомлення українських представників державної та місцевої влади, дописи в соціальних мережах та особисті контакти.

Ще однією дослідницькою компанією, яка виявила інтерес до українського учнівства, була «Gradus Research». Здійснене компанією наприкінці квітня 2022 р. опитування під назвою «Як війна змінила життя українських дітей» містило два запитання стосовно освітнього процесу: а) чи навчалися діти респондента під час війни (якщо так, то в якому закладі - у тому, що й до війни, чи в іншому); б) чи змінилася якість освітнього процесу (якщо порівняти з довоєнними часами). У дослідженні взяли участь 784 респонденти з усіх регіонів України, які мали дітей віком від 4 до 18 років. Методом дослідження слугувало самозаповнення анкети в спеціальному мобільному застосунку, тож до нього могли долучитися тільки власники смартфонів (як і до інших досліджень, котрі проводить «Gradus Research») Онлайн-панель «Gradus Research» віддзеркалює структуру населення міст з кіль-кістю мешканців понад 50 тис. за статтю, віком, розміром населеного пункту та регіоном..

Згідно з даними опитування понад половина (56%) респондентів зазначили, що їхні діти навчаються в тому ж освітньому закладі, що й до війни. Але ці цифри значно варіювали залежно від регіону - на Заході, наприклад, залишилися вдома близько 77% респондентів, тоді як на Сході - лише 25%. Що ж стосується якості освіти, то майже дві третини (66%) батьків вважали, що вона погіршилася, 23% - що вона залишилася такою ж. Лише 2% респондентів вказали на покращення. Налагодження навчального процесу було, на думку опитаних, однією з найбільших потреб українських дітей у той час. навчання виховання україна компетенція

Дещо радісніша картина щодо якості навчального процесу спостерігається в закладах вищої освіти. Це засвідчують думки, висловлені учасниками репрезентативного соціологічного дослідження «Вища освіта в умовах війни очима студентів». 47,5% опитаних підкреслили, що якість освіти в їхньому навчальному закладі не змінилася, а про істотне погіршення говорили тільки 10,4%.

Зазначене дослідження виконувалося агенцією «Info Sapiens» на замовлення Школи політичної аналітики Національного університету «Києво-Могилянська академія». Фінансова підтримка здійснювалася Представництвом «Фонду Фрідріха Науманна за свободу» в Україні. Дані збиралися протягом червня - липня 2022 р. Презентація результатів дослідження відбулася наживо 9 вересня 2022 р. на Facebook- сторінці Школи політичної аналітики НаУКМА.

До опитування долучилося понад 12 тис. студентів із тридцяти закладів вищої освіти (ЗВО) з усіх регіонів України (за винятком окупованих територій). Кількість респондентів у кожному навчальному закладі залежала від загальної чисельності студентів у ньому. Анкета для заповнення надходила на електронну адресу потенційного учасника. На час опитування 62,2% респондентів мешкали в тому ж населеному пункті, що й до війни, 21,2% - переїхали до іншого місця в межах України, 16,5% перебували за межами України. 88,8% здобували ступінь бакалавра, 11,2% - магістра, 313 студентів були залучені до певної програми академічної мобільності.

7,7% опитаних повідомили, що їхній ЗВО змінив місце розташування після 24 лютого 2022 р., тобто став переміщеним. Приблизно у 20% житлові умови погіршилися, до того ж настільки, що це негативно впливає на їхні умови для навчання (найімовірніше, це стосується тих, хто змушений був виїхати зі свого населеного пункту). Приблизно третині опитаних (32,1%) було важче зосередитися, ніж раніше. 51,2% непокоїлися через те, що не можуть планувати своє майбутнє, поки в країні триває війна. Однак про втрату інтересу до навчання заявили лише 13,2% (14,6% частково погодилися з цим твердженням). Отже, мотивація до здобуття вищої освіти та позитивне ставлення до навчання зберігаються, незважаючи на війну.

Насамкінець варто навести дані «найсвіжішого» онлайн-опитування, проведеного Службою освітнього омбудсмена серед батьків, діти яких навчаються в школах за кордоном. Пресреліз із результатами цього дослідження було опубліковано 23 серпня 2022 р. Загалом було опитано понад 7,9 тис. осіб із різних країн світу, зокрема Польщі, Німеччини, Чехії, Італії, Франції, Нідерландів, Румунії та ін. Дослідження мало на меті з'ясувати, що вирізняє навчальний процес у закордонних школах (з погляду батьків здобувачів освіти). Респонденти могли вибирати кілька варіантів відповіді.

Найбільша кількість опитаних - 97,8% і 88,5% - відносили до позитивних сторін освіти за кордоном кращу адаптованість навчальних програм до життя та повагу до дитини з боку педагога. 75% респондентів вважали безперечними плюсами наявність конкурсу на посаду вчителя та чіткі критерії відбору, завдяки чому випадкових людей у цій професії практично немає. Серед переваг закордонних шкіл називалися також краще фінансування, менший обсяг домашніх завдань, дружня атмосфера та відсутність (або мінімальний рівень) булінгу в класі.

Оприлюднені цифри вкрай засмутили вчительську спільноту й викликали бурхливе обговорення в соціальних мережах. Утім, підстави для оптимізму дає те, що позитивні риси інших освітніх систем, помічені батьками учнів, доволі точно моделюють концепцію Нової української школи, яка сьогодні створюється в Україні. Її основна мета - зробити школу комфортною та дружньою для дітей, пристосувати процес навчання до сучасних умов життя. Як наголошується в пресрелізі, українські батьки, діти яких навчаються зараз за кордоном, мали змогу зазирнути в майбутнє й побачити, що саме має дати нашим дітям Нова українська школа після її повноцінного впровадження.