Корекційно-виховний потенціал казок народів Півночі та їх можливості застосування у теорії та практиці казкотерапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра здоров'я людини, реабілітології і спеціальної психології

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

Корекційно-виховний потенціал казок народів Півночі та їх можливості застосування у теорії та практиці казкотерапії

Казачінер Олена Семенівна, доктор педагогічних наук, професор

Бойчук Юрій Дмитрович, доктор педагогічних наук, професор,

член- кореспондент НАПН України

Галій Алла Іванівна, кандидат біологічних наук, доцент

Анотація

У статті обґрунтовано, що в народних казках Півночі зображуються найкращі риси народу, його характеру: любов до свободи, наполегливість у всіх справах, природний розум, також народні традиції, історія предків. Такі казки, як правило, викликають багаті емоції у дитячої аудиторії, що примножує їхній виховний вплив. В тісній залежності від змісту та сюжету казки, різноманітності пригод, які зазнають герої казки, знаходиться інтенсивність переживання дитини.

Північний фольклор відрізняється своєю самобутністю та неповторністю, завдяки цьому ці казки є цікавими. У морально-естетичному та трудовому вихованні дітей казки мають велике значення у житті людей, які проживають на Півночі. Казки народів Півночі пронизані художньою виразністю, національним колоритом, життєвою мудрістю і все це характерно для народних сказань, легенд, переказів. Казки народів Півночі мають філософію, тотожну системі загальнолюдських цінностей, що виховують у дітях такі якості, як сміливість, доброта та вміння гідно долати труднощі у житті.

Таким чином, проведене теоретичне дослідження дозволило стверджувати, що казки народів Півночі можна успішно застосовувати у практиці казкотерапії для дітей. Серед різних форм роботи над казкою в індивідуальній та груповій роботі, на нашу думку, найбільш важливими та результативними можуть стати: 1) аналіз фіналу казок, які завершуються не дуже добре для головних персонажів (наприклад, «Зозуля», «Айога» та інші), запропонувати інший, позитивний, але щоб при цьому головний герой був покараний та усвідомив свої вчинки; 2) залучення дітей до ознайомлення з незвичайним життям та побутом північних народів за допомогою малювання, театралізації, проєктних робіт тощо; 3) порівняння та аналіз змісту північної казки та схожої української або іншої; 4) творча робота - на основі базових знань життя та побуту - залучення дітей до створення власної казки, яку б міг вигадати північний народ, наприклад в сучасному житті.

Ключові слова: казкотерапія, казка, казки народів Півночі, корекція, виховання

Kazachiner Olena Semenivna Doctor of Education, Full Professor, Professor of Human Health, Rehabilitology and Special Psychology Department, H.S.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Kharkiv

Boychuk Yuriy Dmytrovych Doctor of Education, Full Professor, Correspondent Member of National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Professor of Human Health, Rehabilitology and Special Psychology Department, Rector, H.S.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Kharkiv

Halii Alla Ivanivna PhD in Biology, Docent, Head of Human Health, Rehabilitology and Special Psychology Department, H.S.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Kharkiv

CORRECTIVE AND EDUCATIONAL POTENTIAL OF THE NORTH PEOPLES' TALES AND THEIR POSSIBILITIES OF USING IN THE THEORY AND PRACTICE OF FAIRY-TALE THERAPY

Abstract

The article substantiates that the best features of the people and their character are depicted in the folk tales of the North: love of freedom, perseverance in all matters, natural intelligence, as well as folk traditions, the history of ancestors. Such fairy tales, as a rule, evoke rich emotions in the children's audience, which increases their educational impact. The intensity of the child's experience is closely dependent on the content and plot of the fairy tale, the variety of adventures experienced by the heroes of the fairy tale.

Northern folklore is distinguished by its originality and uniqueness, thanks to this, it makes these tales interesting. In the moral, aesthetic and labor education of children, fairy tales are of great importance in the lives of people living in the North. The tales of the peoples of the North are imbued with artistic expressiveness, national flavor, life wisdom, and all this is characteristic of folk tales, legends, and tales. The fairy tales of the peoples of the North have a philosophy identical to the system of universal human values, which educate children in such qualities as courage, kindness and the ability to overcome difficulties in life with dignity.

Thus, the conducted theoretical research made it possible to state that the fairy tales of the peoples of the North can be successfully applied in the practice of fairytale therapy for children. Among the various forms of working on a fairy tale in individual and group work, in our opinion, the most important and productive can be: 1) analysis of the ending of fairy tales that end not very well for the main characters (for example, «Cuckoo», «Ayoga» and others), to offer another, positive one, but at the same time the main character was punished and realized his actions;

2) involving children in familiarizing themselves with the unusual life and daily life of the northern peoples with the help of drawing, dramatization, project works, etc.;

3) comparison and analysis of the content of a northern fairy tale and a similar Ukrainian or other one; 4) creative work - based on basic knowledge of life and everyday life - involving children in creating their own fairy tale, which the northern people could invent, for example, in modern life.

Keywords: fairy tale therapy, a fairy tale, tales of the peoples of the North, correction, upbringing

Вступ

Постановка проблеми. Починаючи із самого дитинства народи Північного краю залучають своїх дітей до національної культури, оскільки вони в цьому віці зацікавлені, допитливі та із задоволенням пізнають усе нове. Казки, легенди полюбляють і дорослі, і діти, і вони швидко сприймаються, тому дозволяють дітям легко засвоювати традиції свого народу, моральні норми, ознайомлюють із традиціями, святами. У казці простежується історія народу, у ній міститься його соціальна пам'ять. Перед кожною дитиною і навіть дорослим постає питання: «Хто я? Звідки? І якого роду, племені?». Казка занурює нас у яскравий, барвистий світи етнічної культури, розкриває побутовий розклад життя, знайомить нас із чарівниками та шаманами, заворожує своєю своєрідністю. Суворий північний край, важка праця сформували у людей не лише фізичну силу, витривалість, загартування, вправність, а й глибоку повагу один до одного, до старших, до сусідів, до членів сім'ї, до навколишнього світу.

Казки народів Півночі щільно переплітаються з міфологією та релігією. Точний час їхнього виникнення невідомий, як і автори. Північний фольклор своєрідний і самобутній, завдяки цьому ці казки є цікавими. Життєва мудрість, національний колорит, художня виразність характерні для народних сказань, легенд, переказів, казок.

Сліди стародавніх звичаїв та обрядів - ось що зберігає у своїх надрах північна казка. Саме у цих казках найбільш правдиво змальовується життя, трудова діяльність, почуття, мрії. У казках Північних народів відбивається побутовий уклад життя оленярів, рибалок і мисливців, відповідальність людини за долі людей, вміння жити у злагоді з природою. Жителі північних районів поклонялися язичницьким героям, богам і вірили у добрі сили, які переможуть зло і допоможуть жити їм у любові та злагоді.

Казка прикрашала важке існування північних народів, служила улюбленою розвагою і особливо відпочинком: розповідали казки зазвичай на дозвіллі, після трудового дня. Але казка грала у жителів Півночі і велику виховну роль.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що, на жаль, бракує наукових розвідок українських та зарубіжних авторів, присвячених аналізу казок північних народів.

У статті О.Плетньової «Ідейно-художнє багатство мариністичних мотивів у творчості Миколи Трублаїні» [5] авторка робить спробу вивчити коло інтересів відомого українського письменника ХХ ст. Миколи Петровича Трублаїні, відомого мандрівника та автора оповідань про життя народів Півночі, а також визначити особливості його підходів до зображення життя, побуту, традицій народів Півночі у 30-ті рр. XX ст.

Для посилення образу Василя Єрошенка Н.Данилюк у статті «Образ Василя Єрошенка в освітленні Івана Корсака» [3] використала приклади- ілюстрації, взяті з кількох текстів «Чукотських оповідань» В.Єрошенка - «Чукотська ідилія», «Чукотська легенда» і «Шахова триходівка». Вони засвідчують гуманістичні погляди письменника, любов і повагу до народів Півночі, що жили в гармонії з Матір'ю-Тундрою.

У статті [7] розглянуто два твори - поему «Одно слово» та фантазію «Полярна ніч», інтертекстуальні зв'язки між ними й поетику загадки. Лесі Українці належать успішні спроби не лише зробити північ об'єктом зображення у творах, а й заговорити від імені мешканців цього далекого краю.

Сприймаючи епоху змін, армагедонність, із якою людська психіка завжди пов'язує зміну століть, карколомні обставини, у котрі - ніби в'язень на північ - закинута тогочасна людина, відхід старого та звичного громадівства, небажання відпускати стале, перевірене, звичне, дороге -- й розгубленість перед новим, швидкоплинним, часто жорстоким і безоглядним, - усе це підтекстово прочитується у творах модерністів, зокрема й Лесі Українки. Фантазія «Полярна ніч» через фантасмагоричну картину зустрічі в одному локусі старця, хлопчини, жінки, дитини, їхня розмова про темряву й світло, день і ніч, мотиви бенкету, розлитого вина («той бенкет / немов останній був на сьому світі») переводить читача в біблійний контекст кінцесвіття або Тайної вечері чи на рівень екзистенційного пошуку сенсу людського існування, можливості чи неможливості досягти радості, прокинутися до нового життя.

Окремі згадки та посилання на зміст художніх творів та казок Півночі зустрічаються у працях [1; 2; 4; 6].

Усе зазначене свідчить про нерозробленість питання роботи з казками північних народів, у тому числі й можливості застосування їх у практиці казкотерапії, проте воно потребує обов'язкового вивчення.

Мета статті полягає у визначенні особливостей казок народів Півночі та розкритті їх корекційно-виховного потенціалу у теорії та практиці казкотерапії.

Виклад основного матеріалу

корекційний виховний казка

У північних казках присутні позитивні та негативні герої, які у певних ситуаціях викликають у нас симпатію чи навпаки обурення. Позитивні герої казок вчать бути нас добрими, великодушними, допомагати у важких ситуаціях друзям, близьким та просто оточуючим людям. У кожній казці добрі герої різні, але вони вчать робити нас лише добрі справи. Завдяки їхній допомозі, вчинкам у казках добро перемагає зло. Негативні герої, навпаки будують якісь перепони, роблять суперечливі вчинки, які у нас викликають осуд та нерозуміння. Саме завдяки їм позитивні герої казок залишаються на висоті, і ми хочемо бути схожими на них. Їм допомагають чарівники, чаклуни, шамани, тварини, чарівні предмети, за допомогою яких вони рятують свій народ. У побутових казках висміюється дурість, непослух, невігластво, хвастощі. А перемагають герої, які дбали про близьких людей, дотримувалися встановлених правил і були чесними. У казках про тварин найчастіше висміюються негативні людські якості характеру, які заважають їм долучитися до суспільства.

Нечисленні корінні народності Півночі, розділені величезними просторами простору тайги і тундри, жили в суворих кліматичних і побутових умовах. Захопленням природними силами пронизано все духовне життя народів Півночі, і, насамперед, їх релігійні уявлення, які широко позначилися на народних казках. Такі уявлення про «верхній» і «нижній» світ (герой чукотської казки «Біла яранга» вирушає у верхню тундру добувати собі дружину), про «господарів» стихій (господар вітрів - у ненецькій казці «Господар вітрів», син Грома - у долганській казці «Пісенна людина», про господаря тайги в нанайській казці «Хоробрий Мерген» та ін.). У казках північних народів ми знаходимо прагнення пояснити походження багатьох побутових явищ (наприклад, того, як люди навчилися добувати вогонь - у казці «Як птахи вогонь добували»), але, перш за все, особливих властивостей різних птахів, звірів і тварин.

Найбільш численні та художньо переконливі у народів Півночі казки, в яких йдеться про походження та особливості різних звірів, тварин і птахів (хантійська казка «Лиса і ведмідь», ненецька «Зозуля», ескімоська «Як ворон і сова один одного прикрасили», мансійська «Зайчик» та інші). Казку житель півночі частіше розповідає, а не співає, хоча в неї можуть бути вставлені пісенні куплети, пісенний супровід. І тут у кожного героя казки своя пісня, своя мелодія.

Велике значення у казках народів Півночі має збереження традицій народу. Зустрічається опис уявлень для ідолів, приклад ворожіння на весілля, правил поведінки за столом. Також казки рясніють специфічними термінами: назви одягу - малиця, ягушка; взуття - киси; дій - каслати; спосіб пересування по тундрі - аргіш; тварини - важенка. Це веде до посилення ефекту реалістичності того, що відбувається в казці. Синтаксичні конструкції речень дуже прості. Простежується розмовний відтінок мови, стилістично забарвлені слова, просторіччя.

Головною вадою в умовах Півночі була лінь. Ледачі герої казок зазвичай каралися за свою поведінку - їх перетворювали на звірів чи птахів. Так сталося з пихатою і заздрісною дівчинкою Айогою, яка не бажала допомагати матері: вона стала гускою. У казці «Хвастлива жаба» висміюється зазнайство - нещасне земноводне було осоромлене і змушене ховатися у гнильній болотній воді. Народи Півночі вважали головною якістю не фізичну силу, а спритність, винахідливість. Приклад тому - казка «Ведмідь та Чалбача». Косолапий вирішив помірятись силами з мисливцем, але, звісно, ганебно програв.

Аналіз змісту казок народів Півночі дозволи виділити такі їх характерні особливості:

* На відміну від інших народних казок світу, у північних казках точно вказується місцевість, де відбуваються події.

* Чарівна сила властива лише шаманам.

* Перетворення відбуваються тільки людей у тварин чи птахів.

* Завдання у казці пов'язані з добуванням їжі або вмінням робити що- небудь своїми руками.

* Дуже багато згадок про північних тварин, рослини, явища природи.

* У північних казках зустрічається детальний опис побуту (житло)

* Найчастіше в казках не буває зачину та кінцівки, а, якщо є кінцівка, то вона дуже коротка.

Усі казки Північних народів можна поділити на три великі групи:

1) Чарівні казки. В основі сюжету чарівної казки знаходиться розповідь про подолання втрати чи нестачі за допомогою чудових засобів чи чарівних помічників. Розвиток сюжету - це пошук втраченого чи недостатнього. Кульмінація чарівної казки полягає в тому, що головний герой або героїня борються з протиборчою силою і завжди перемагають її.

Чарівні казки містять фантастичні та неймовірні події, нечувані події, небувалі та загадкові пригоди. Таким чином, чарівна казка дуже приваблива своїм незвичайним світом. Чудовий світ чарівної казки, його фантастичні образи та яскраві картини дивують та вражають і дорослих, і дітей. Вони вчать сміливості, доброті, справедливості та багатьох інших добрих людських якостей, але відбувається це без нудних настанов, а просто показують на прикладах казкових героїв, що може статися, якщо вони чинитимуть не за сумлінням.

Герої казок здобувають перемогу над ворогами, серед яких нерідко виявляється зла відьма, чаклуни, нечиста сила рятують друзів, розшукують своїх коханих, знаходять дивовижні предмети, опускаються в підземне царство, піднімаються вище хмар, дістають мертву і живу воду, перемагають смерть. А допомагають їм добрі чарівники, які дарують їм різні чарівні предмети, щоб вони змогли здолати злі сили. У казках багато різноманітних елементів чарівництва - чудодійні дарувальники та їхні дари, пророчі сили, духи - господарі стихій, смерть та оживлення. У Північних казках дійовими особами є і тварини, і звичайні люди - прості мисливці, рибалки, оленярі, і видатні чудові герої, богатирі-велетні, і духи - добрі та злі. Усі герої, борці за свій рід та плем'я, наділені високими фізичними та моральними якостями. Вони відрізняються надприродною силою, необхідною для подвигів, мужністю, безкорисливістю, чесністю, правдивістю, добротою, люди шанують їх і обожнюють, вважають їх своїми покровителями. У казках битви обов'язково закінчуються перемогою народних героїв над силами соціального зла. Таким чином, люди намагалися пояснити у чарівній формі походження землі, людини, зоряного неба, все те, що дитині у звичайному житті важко зрозуміти. Закінчувалась чарівна казка, тим, що головні герої чи героїні борються з чарівними силами і завжди перемагають їх чи переконують у тому, що вони чинять неправильно і намагаються переконати їх у тому, що добрим бути насправді краще. Розв'язка казки - це порятунок коханих, рідних та близьких людей. І звичайно звичайні герої в кінці казки набувають більш високого соціального статусу, ніж у них був на початку.

Прикладами чарівних казок є: «Старий та його дочки» (ненецька казка), «Комполен - болотяний дух» (мансійська казка), «Дерев'яний ідол» (хантійська казка).

2) Побутові казки. Їх відмінність від чарівних казок суттєва, оскільки у них відбиваються події і теми, які у відбуваються у сімейно-побутовому, щоденному житті. У цих казках діють реальні герої: чоловік, дружина, діти, батьки. У цих казках герої одружуються, а героїні виходять заміж, норовливі дружини виправляються, невмілі і ліниві господині стають добрими, поступливими і ніжними. У цих казках можна побачити обдурених багатих людей та бідних кмітливих та хитрих. Побутові казки розповідають про найважливіші побутові проблеми людини: взаємини дітей та батьків, чоловіка та дружини, багатого та бідного, жадібного та щедрого, розумного та дурного, сильного та слабкого. Усі побутові казки спрямовані проти несправедливості відносин між близькими людьми, соціального гніту та нерозуміння, яке часом закінчується трагедією. Побутові казки містять дуже цікаві сюжети, вони сповнені різної моралі. У побутовій казці показані реальні події, що відбуваються з людьми у повсякденному житті, велика пізнавальна цінність. Вони дозволяють нам зрозуміти, як важливо, коли тебе оточують рідні люди.

Серед найбільш поширених побутових казок слід назвати такі: «Хазяйка вогню» (селькупська казка), «Дочка ростом з веретено» (казка народу комі), «Два брати» (ненецька казка), «Зозуля» (ненецька казка).

3) Казки про тварин. Три чинники впливали на поетичний стиль казок про тварин: зв'язок із стародавніми повір'ями про тварин, вплив соціальної алегоричності і, нарешті, очолював дитячий початок. Мова казок про тварин образна, відтворює побутову мову, деякі казки складаються з діалогів. У текст можуть включатись невеликі пісеньки. Композиція казок нескладна, заснована на повторенні ситуацій. Сюжет стрімко розвивається.

Казки про тварин посідають особливе місце у північному фольклорі, люди люблять тварин, наділяють їх людськими якостями, а раніше вважали їх своїми братами [8]. Північні люди живуть серед природи і їх зв'язок з нею для них священний, вони не виділяли себе зі світу природи, зважали на все живе і поклонялися їй. Вони з великою повагою ставилися до тих речей, які їм потрібні були в повсякденному житті. Вони з повагою ставилися до вогню, простого каменю, річки, озер, так як без вогню важко буде прожити в лісі, в річках і озерах він добували для себе їжу і воду.

Казки про тварин зазвичай невеликі, але повчальні. Її героями є тварини, які наділяються розумом, даром мови. Вони по-своєму пояснюють звички та зовнішній вигляд тварин, розповідають про взаємодопомогу людини та звіра. На казкових персонажів переносяться різні риси людського характеру: вірність слову, дружелюбність, жадібність, хитрість, віроломство, дурість, розум. Казки про тварин розважальні, й у них все пронизано моральністю, відбивається мораль трудової людини.

Звісно, персонажами північних казок про тварин є тварини, які мешкають у цій місцевості. Лисиця, ведмідь, росомаха, песець, домашній і дикий олень, куріпка, заєць, сова, вовк - всі вони фігурують у цих творах. З домашніх тварин головний герой - собака. Ненці вважають священними тваринами ведмедя та вовка. Лось вважався символом достатку та благополуччя. Ведмідь, лось прирівнювався до людини, про них не можна було говорити погано, ставилися з повагою і повагою. Жаба, яку ми вважаємо твариною не зовсім привабливою і ставимося до неї з нехтуванням, північні народи ставляться до неї з повагою, називають її «жінкою, яка живе між купинами». Їй приписується здатність дарувати сімейне щастя, визначати кількість дітей.

В особливій пошані у жителів Півночі ведмідь. Вважають, що ведмідь є їхнім предком, тому про нього не говорять погано, не лають, не зляться на ведмедя.

Багато казок про тварин починаються словами: «Це було давним-давно, коли звірі, птахи та риби вміли говорити людською мовою». У казках це вже зовсім не ті звичайні лисиці та ведмеді, на яких полюють. У казках вони стають особливими, схожими на людей істотами.

Крім тварин, що наводять страх, були й добрі істоти, птахи, риби та звірі, які допомагають людям, героям казок. У північних казках дивує та займає все. Звірі, риби та птиці розмовляють мовою людей. Люди розуміють мову тварин.

Північні казки про тварин найчастіше являють собою діалог, невеликі за розмірами оповідання, прості за композицією та мовою. У текст можуть включатися невеликі пісеньки, вірші, що роблять цю казку ще привабливішою.

«Як ведмідь хвіст загубив» (ненецька казка), «Чому сови не бачать сонячного світла» (ненецька казка), «Чому у зайця довгі вуха (мансійська казка)», «Заєць та ведмідь» (ненецька казка) - яскраві приклади казок народів Півночі про тварин.

Аналіз казок народів Півночі показав, що побутові та чарівні казки зустрічаються не так часто, як казки про тварин, які наділені людською мовою та якостями. Крім того, у багатьох казках розповідаються міфи про те, що початковий вигляд тварин після того чи іншого випадку змінюється. Наприклад: «Як ласка залишилася без хвоста?», «Як почорнів кінчик хвоста у горностая», «Чому у Зайця довгі вуха?».

До казок, які вчать історичного минулого та своєї ролі у майбутньому відносяться: «Господиня вогню» (німецька казка), «Альба і Ходясам» (Кетська казка). Казки «Наречена сонця» (саамська казка), «Як зміїв перемогли» (евенкійська казка) вчать позитивно ставитись до звичаїв та традицій народу. До казок, що формують сумлінне ставлення до трудової діяльності, відносяться: «Айога» (нанайська казка), «Зозуля» (німецька казка), «Дві дівчини» (нанайська казка). Про дбайливе ставлення до природи, відповідальність за її благополуччя згадується в наступних казках народів Півночі: «Комполен - болотний дух» (мансійська казка), «Гордий олень» (мансійська казка), «Старий, рибалка і ворон» (долганська казка). Гідність, порядність, безкорисливість, сумлінність знаходить свій відбиток у наступних казках: «Дочка ростом з веретенце» (казка народу комі), «Старий, стара і місяць» (ненецька казка), «Хілі і Аки - чорне серце» (казка народу ханти), «Дівчина та місяць» (нганасанська казка).

Висновки

У народних казках Півночі зображуються найкращі риси народу, його характеру: любов до свободи, наполегливість у всіх справах, природний розум, також народні традиції, історія предків. Такі казки, як правило, викликають багаті емоції у дитячої аудиторії, що примножує їхній виховний вплив. В тісній залежності від змісту та сюжету казки, різноманітності пригод, які зазнають герої казки, знаходиться інтенсивність переживання дитини.

Північний фольклор відрізняється своєю самобутністю та неповторністю, завдяки цьому, робить ці казки цікавими. У морально-естетичному та трудовому вихованні дітей казки мають велике значення у житті людей, які проживають на Півночі. Казки народів Півночі пронизані художньою виразністю, національним колоритом, життєвою мудрістю і все це характерно для народних сказань, легенд, переказів. Казки народів Півночі мають філософію, тотожну системі загальнолюдських цінностей, що виховують у дітях такі якості, як сміливість, доброта та вміння гідно долати труднощі у житті.

Таким чином, проведене теоретичне дослідження дозволило стверджувати, що казки народів Півночі можна успішно застосовувати у практиці казкотерапії для дітей. Серед різних форм роботи над казкою в індивідуальній та груповій роботі, на нашу думку, найбільш важливими та результативними можуть стати: 1) аналіз фіналу казок, які завершуються не дуже добре для головних персонажів (наприклад, «Зозуля», «Айога» та інші), запропонувати інший, позитивний, але щоб при цьому головний герой був покараний та усвідомив свої вчинки; 2) залучення дітей до ознайомлення з незвичайним життям та побутом північних народів за допомогою малювання, театралізації, проєктних робіт тощо; 3) порівняння та аналіз змісту північної казки та схожої української або іншої; 4) творча робота - на основі базових знань життя та побуту - залучення дітей до створення власної казки, яку б міг вигадати північний народ, наприклад в сучасному житті.

Проте проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Ми вважаємо, що предметом подальших наукових теоретичних та практичних пошуків можуть стати розроблення методичних рекомендацій для педагогів та фахівців зі спеціальної освіти щодо використання казок різних країн світу у практиці казкотерапії, розроблення корекційно-розвивальних занять, позакласних, позаурочних заходів на матеріалі цих казок із метою практичного впровадження, а також проведення подальших наукових розвідок щодо використання казок народів світу у теорії та практиці казкотерапії, оскільки їх, на жаль, бракує в сучасній науці.

Література