Методичне забезпечення опанування майбутніми естрадними арстистами-вокалістами вокально-виконавськими прийомами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичне забезпечення опанування майбутніми естрадними арстистами-вокалістами вокально-виконавськими прийомами

Фоломєєва Наталія Аркадіївна (Folomyeyeva Nataliya), кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри хорового диригування, вокалу та методики музичного навчання Навчально-наукового інституту культури і мистецтв Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка

Основною дисципліною циклу професійної підготовки згідно з освітньо-професійною програмою «Музичне мистецтво» другого (магістерського) рівня вищої освіти за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво», оволодіння якою забезпечує опанування професійною компетентністю, є «Фах». Для спеціалізації «Естрадний спів» - це навчальна дисципліна «Естрадний спів», яку студенти магістратури денної форми навчання Навчально-наукового інституту культури і мистецтв відповідно до затверджених навчального плану та освітньо-професійної програми вивчають протягом всього терміну навчання. Предметом оволодіння навчальною дисципліною «Фах (за спеціалізацією «Естрадний спів»)» є зміст практичної підготовки студентів до виконання обов'язків артиста-вокаліста, озброєння їх основними знаннями про будову голосового апарата і особливості його функціонування, формування необхідних вокальних та технічно-виконавських навичок й умінь та професійної компетенції майбутніх магістрів музичного мистецтва. естрадний вокальний твір

Процес навчання здійснюється у формі індивідуальних занять, на яких здійснюється підготовка з фаху кожного студента за окремою програмою. Така форма передбачає постановку перед кожним студентом - майбутнім естрадним артистом-вокалістом спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки, вокальних можливостей та художньо-мистецьких вподобань завдання, вирішення якого засноване на тісній взаємодії студента та викладача з фаху. Відповідно, на індивідуальних заняттях для кожного студента окремо відповідно до його музично-виконавських можливостей добираються навчальні естрадні вокальні твори, що складають індивідуальний навчальний репертуар; відбувається їх розучування, опанування вокальними техніками та прийомами, необхідними для їх виконання тощо.

Виходячи з особливостей естрадного вокального мистецтва важливим компонентом фахової підготовки майбутніх естрадних артистів- вокалістів є опанування вокально-технічними прийомами та техніками звуковидобування. Опанування різними вокально-виконавськими прийомами та техніками на високому рівні забезпечує поглиблення художнього змісту сценічного виконання естрадного вокального твору.

Опанування такими вокально-виконавськими прийомами для студентів магістратури має велике значення, бо в сучасних естрадних вокальних творах такі специфічні вокально-технічні прийоми активно використовуються, однак, неправильно розуміючи їх природу і копіюючи без належної методичної підготовки, майбутні артисти-вокалісти не можуть повною мірою досягнути необхідного звучання.

Взяття високих звуків може викликати складності у естрадних співаків, тому на індивідуальних заняттях з фаху для цього студенти необхідним є опанування спеціальними вокально-технічними прийомами. Серед них особливе місце посідає мікст, який у класі естрадного вокалу використовується у трьох основних формах: класичний мікст, «сучасний» мікст (за С. Ріггсом) та белтінг. Мікстом називають не властиву природному способу функціонування голосового апарату техніку, яка умовно поєднує грудну і головну регістрові складові та суттєво змінює сам механізм голосоутворення. Основи «класичного міксту» розроблені у межах класичної постановки голосу для чоловічого вокалу, у межах переходу на фальцет. Відповідно, таку форму міксту необхідно розпочинати не на пороговому звуці, вищий за який без переходу на фальцет у класичній постановці голосу неможливий, а значно раніше, на більш низьких звуках. Отже, і механізм голосоутворення змінюється раніше за поріг міжрегістрового переходу.

Мікст забезпечує певну відносно сталу гучність голосу виконавця, причому чим вище звук, який «береться» з використанням цієї техніки - тим значнішою є «сила голосу». Через це початківці при оволодінні цією технікою звукоутворення схильні до крику, що є принциповою помилкою, оскільки у процесі крику повітря через фонаційний апарат виходить значно більше, ніж при міксті.

Класична форма міксту для жіночого вокалу у сучасній класичній постановці голосу називають «medium», тобто «середній», яка передбачає використання міксту у середній частині діапазону, однак не виключає класичного фальцету, перехід на який відбувається лише в окремих випадках.

Методичні засади іншої форми міксту - «сучасного» розроблені С. Ріггсом, який запропонував принципово новий механізм співу Speech Level Singing «SLS» («Спів на мовному рівні»), відповідно до якої мікст С. Ріггс назвав «пов'язаним» голосом. Таке звуковидобування формується на середньо-високому проміжку діапазону. Як вважає С. Ріггс, за рахунок максимального розвитку «природного голосу» необхідно згладжувати міжрегістрові переходи і відмовитися від змін положення гортані (так звана «мовна позиція», що має долю критики у частині фізіологічних змін положення гортані під час співу різних за висотою звуків), великого потоку повітря перед голосовими зв'язкам, тобто при плавному зменшенні кількості повітря за умови відповідної координації, механізм голосоутворення у модальному регістрі плавно перетворюється у механізм «фальцетного» регістру. Однак, разом з розробленою С. Ріггсом вокально-виконавською координацією, «мікстоутворення» цієї школи дійсно заслуговує на використання широкими колами вокалістів, особливо враховуючи, що «сучасний» мікст дозволяє оперувати, зокрема, і з невеликою гучністю співу.

Третьою формою міксту є белтінг, який забезпечує «зміщення» мір регістрового порогу вище замість його «оминання», однак звуки, які беруть 319 за допомогою белтінгу не можуть продовжуватися вище, як, наприклад, мікстові, які поступово переходять у головний регістр. Белтінг - це форма міксту, яка може використовуватися виключно на певному проміжку діапазону, який її розробники називають «штовханням» (pushing) «грудного» регістру до «головного», однак швидше белтінг заснований на механізмі обмеження крику. Белтінг властивий, передусім, для жіночого вокалу, в чоловічому використовується дуже рідко і виключно власниками майже надприродних голосових даних. Фактично це сильний, щільний і гучний звук, який утворюється товстою масою голосових зв'язок (на відміну від інших видів міксту, де зв'язки у верхньому регістрі тонкі) з щільним їх змиканням. Белтінг від крику принципово відрізняється, перш за все, точністю координації і, відповідно, точністю відтворюваного звуку, а також реактивним використанням голосових зв'язок та, відповідно, за механізмом утворення крик неконтрольований і можливий лише на дуже сильному струмені повітря, тоді як белтінг як раз можливий лише на обмеженні потоку повітря.

Іншим специфічним для естрадного співу вокально-технічним прийомом є тванг - особливий звук, який утворюється при одночасному закритті м'якого піднебіння і «коміра» гортані, що і забезпечує «гугнявість». Від явища імпедансу, обґрунтованого у працях Р. Юссона, відрізняється місцем локалізації стосовно органів фонації: імпеданс стосується, передусім, ротової порожнини, а тванг - гортані. «Вокальний» тванг може набувати двох основних форм: «чистий» («ротовий») та назальний («носовий»), причому методично розпочинати опановувати доцільніше з назального, оскільки «чистий» тванг у непідготовленого співака може викликати спрацьовування фізіологічного механізму з закриттям і справжніх, і не справжніх голосових зв'язок, що може спричинити фонотравми. Вивчення назального твангу доцільно починати з класичних вокалізацій на звуки «н» за умови відсутності форсування і не створення в закритому роті надміру високого тиску, оскільки закритий рот саме і стимулює закриття «коміра» гортані.

Серед вокально-технічних прийомів, властивих для інтонування у естрадно-джазовій манері, які можуть використовуватися на заняттях з фаху є, наприклад, бендінг («під'їзд» до ноти), слайд (плавний перехід з однієї ноти на іншу), вібрато (інтонаційне коливання звука з певною пульсацією), специфічними способами звуковидобування є, наприклад, флаттер (гортанний спів, «рик»), субтон (пом'якшений спів з придихом), філіровка (плавна зміна динаміки звука), однак їх висвітлення не є предметом даної публікації.

Для естрадних співаків важливою складовою є використання різних технічних засобів у процесі виконання естрадних вокальних творів. Програмою навчальної дисципліни «Фах (за спеціалізацією «Естрадний спів») передбачено оволодіння студентами методикою використання технічних засобів у процесі підготовки естрадних вокальних концертних номерів. Очевидно, що неможливо вичерпно викласти в межах однієї публікації методику використання всіх технічних засобів, які доцільно використовувати на індивідуальних заняттях з фаху з майбутніми естрадними артистами - вокалістами, тому увага буде зосереджена на основних технічних засобах.

Методику використання технічних засобів на індивідуальних заняттях з курсу «Естрадний спів» доцільніше викладати у порядку проходження через них звукового сигналу. Цілком очевидно, що ці засоби використовуються у нерозривній єдності і не функціонують окремо, однак з теоретико-методичною метою ми їх умовно відокремимо. Відповідно, першим технічним засобом, який сприймає звукові коливання, утворені фонаційним апаратом співака, є мікрофон. Знання виду направленості мікрофону, в який співає естрадний виконавець, дозволяє використовувати його, наприклад, для того, щоб, якщо у звуковому тракті відсутній гейт, уникати потрапляння звуку важкого подиху у мікс. Методично це реалізується так: для мікрофонів гіперкардіоїдної направленості, які мають відносно невеликий кут у фронтальній проекції, у якому сприймається звук, якщо виконавець тримає його в руках, достатньо перед вдихом відхилити мікрофон від обличчя вбік на 25-35 градусів з можливим невеликим (до 15 градусів) поворотом голови у протилежний бік. Це дозволить не прибираючи мікрофон далеко від обличчя і зберігаючи відстань між мембраною і органами фонації виконавця вдихнути перед початком музичної фрази так, щоб цей вдих не було сприйнято мікрофоном. За умови використання такої методики зберігається контакт з аудиторією і ця дія є не дуже помітною для більшості глядачів.

Размещено на Allbest.ru