Досвід професійної підготовки майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах провідних країн світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід професійної підготовки майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах провідних країн світу

Дорофєєв Андрій Сергійович заступник начальника факультету з навчальної роботи - начальник навчальної частини гуманітарного факультету, Національна академія Національної гвардії України, м. Харків



Анотація

У статті узагальнено досвід професійної підготовки офіцерів у вищих навчальних закладів провідних країн світу. Виокремлено основні тенденції і особливості професійної підготовки майбутніх військових офіцерів до професійної діяльності у США, Канаді, Туреччині, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині. Визначено концептуальні положення, на яких базується професійна підготовка офіцерів в цих країнах: національні інтереси держави; забезпечення національної безпеки держави; загальнодержавні вимоги до офіцерських кадрів; закономірності та принципи військової освіти; цілі військової освіти; система військової освіти; фінансування військової освіти; освітньо-кваліфікаційні вимоги до військових фахівців; структура та зміст військової освіти; технології підготовки військових фахівців; матеріально-технічна база військової освіти; контроль якості військової освіти; моніторинг військово-освітньої діяльності, коригування процесу підготовки військових фахівців.

Розглянуто складові системи функціонування військової освіти належать: нормативно-правова база; мережа закладів освіти різних рівнів та науково- методичних установ; органи управління.

Конкретизовано цільові орієнтири підготовки офіцерів у військовій освіті зарубіжних країн: активність; творчий підхід; гнучкість; критичний аналіз; уміння знаходити й узагальнювати інформацію; уміння обмінюватися інформацією; знання соціальних процесів; витримка в критичних ситуаціях; готовність брати відповідальність за прийняте рішення, адекватне сприйняття критики; здатність забезпечувати реалізацію складових військового наказу: прийняття рішення (наказ), підготовка особового складу, забезпечення та організація виконання рішення (наказу), аналіз дій

Визначено шляхи використання зарубіжного досвіду для удосконалення процесу формування готовності майбутніх офіцерів до психолого-педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу у процесі їх фахової підготовки. професійна підготовка військовий офіцер

Ключові слова: професійна підготовка, готовність до професійної діяльності, готовність до психолого-педагогічної роботи, офіцери, військовослужбовці, військовий підрозділ.



Dorofieiev Andrii Serhiiovych Deputy Chief for Academic Affairs - Chief of the Educational office of the Faculty of Humanities, National Academy of the National Guard of Ukraine

PROFESSIONAL TRAINING EXPERIENCE OF FUTURE OFFICERS IN HIGHER MILITARY EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF LEADING COUNTRIES OF THE WORLD

Abstract. The article summarizes the professional training experience of officers in higher educational institutions of leading countries worldwide. It highlights the main trends and features of professional training for future military officers in the United States, Canada, Turkey, the United Kingdom, France, Spain, Italy, and Germany. Conceptual principles underlying officer training in these countries are identified, including national interests, ensuring national security, state requirements for officer personnel, principles of military education, goals of military education, military education system, financing of military education, educational and qualification requirements for military specialists, structure and content of military education, training technologies, material and technical base of military education, quality control of military education, and monitoring of military educational activities, as well as adjustments to the process of preparing military specialists.

The components of the military education system are pointed out as regulatory framework; network of the educational institutions at various levels and scientific- methodical institutions; and authorities.

Necessary components of the officer training in foreign military education systems are specified as the following: activity; creative approach; flexibility; critical analysis; ability to find and generalize information; information exchange skills; knowledge of social processes; endurance in critical situations; willingness to take responsibility for decisions made, adequate perception of criticism. It is also clarified an ability to ensure the implementation of military orders as the following: decision-making (orders), personnel preparation, provision and organization of decision (order) execution, action analysis.

The ways of utilizing foreign experience to enhance the process of preparing future officers for psychological and pedagogical work with military personnel during their professional training have been identified.

Keywords: professional training, readiness for professional activity, readiness for psychological and pedagogical work, officers, servicemen, military unit.



Постановка проблеми

Військова освіта, як інституційна структурна складова незалежних, суверенних держав, є однією з ключових ланок, які визначають стан, боєздатність та основи стабільного, поступального розвитку їх військової організації. Вона забезпечує якість підготовки військових фахівців відповідно до сучасних вимог, миротворчих, антитерористичних дій, сприяє відтворенню кадрового потенціалу Збройних сил, зміцнення обороноздатності держави.

У контексті викладеного заходи з підвищення ефективності функціонування системи військової освіти в Україні потребують інноваційних підходів, забезпечення якості освіти та її відповідності світовим стандартам на основі нових поглядів щодо системного формування змісту підготовки фахівців, впровадження інформаційно-комунікаційних, інтерактивних технологій навчання, відповідних переліків напрямів і спеціальностей, освітньо- професійних програм з підготовки військових фахівців, моделей галузевих і відомчих стандартів військової освіти фахівців оперативно-стратегічного, оперативно-тактичного й тактичного рівнів, створення дієвої системи здобуття та підвищення рівня їх кваліфікації протягом усього життя.

Саме тому для поглиблення й розширення наукового супроводження розвитку військової освіти в Україні особливої актуальності набуває аналіз, узагальнення, систематизація і впровадження прогресивного досвіду розвитку військової освіти в провідних країнах світу.

Отже, вивчення досвіду професійної підготовки військовослужбовців у розвинених зарубіжних країнах відкриває нові можливості для удосконалення вищої військової освіти в Україні в умовах її адаптації до вимог загальноєвропейського освітнього простору.



Аналіз останніх досліджень і публікацій

Підкреслимо, що проблема використання зарубіжного досвіду для удосконалення професійної підготовки військовослужбовців є малодослідженою. Окремі її аспекти розглянуті у працях провідних вітчизняних вчених, які розглядають питання вдосконалення професійної підготовки майбутніх військовослужбовців: В. Васищева [1],Галімова [2], М. Демента [3], О. Іллюка [4], С. Іщенка [5], В. Ковтуна [6], О. Міршука [7], М. Нещадима [8], Ю. Приходька [9], О. Черкашина [10],Ягупова [11], М. Ясипчука [12] та ін.

Разом з тим проведений теоретичний аналіз наукових досліджень свідчить про те, що проблема використання зарубіжного досвіду для удосконалення процесу формування готовності майбутніх офіцерів до психолого-педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу потребує подальшого вивчення.

Мета статті - проаналізувати та узагальнити досвід професійної підготовки майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах провідних країн світу; виокремити положення і напрацювання, які є перспективними для запровадження у вітчизняну освітню практику підготовки військовослужбовців.

Виклад основного матеріалу

Світова практика чітко орієнтується на системну закономірність розвитку військової освіти, основою якої є захист національних інтересів і забезпечення національної безпеки.

Фахівці з військової освіти вказують, що концептуальна спрямованість поглядів і дій щодо розвитку та функціонування військової освіти в провідних країнах світу (США, Канаді, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині та ін.) має таку структурну побудову: національні інтереси держави; забезпечення національної безпеки держави; загальнодержавні вимоги до офіцерських кадрів; закономірності та принципи військової освіти; цілі військової освіти; система військової освіти; фінансування військової освіти; освітньо-кваліфікаційні вимоги до військових фахівців; структура та зміст військової освіти; технології підготовки військових фахівців; матеріально-технічна база військової освіти; контроль якості військової освіти; моніторинг військово-освітньої діяльності, коригування процесу підготовки військових фахівців [2; 9; 12 ].

А. Галімов підкреслює, що національна безпека держави є однією з головних задач усіх урядів. Пріоритетним напрямом у забезпеченні національної безпеки вважаються наявність та динамічний розвиток збройних сил, високий ступінь підготовки військових професіоналів різних рівнів і ланок управління. Обов'язковою вимогою в процесі навчання у військових навчальних закладах, як кадрових офіцерів, так і офіцерів резерву, є облік і врахування цілей і задач видів збройних сил, що викладені у військовій доктрині держави, моральних, психологічних, матеріальних та інших факторів, що мають місце при їх застосуванні [2].

Аналіз стану і перспектив розвитку збройних сил освітніх систем більшості держав свідчить, що вони залишаються важливим знаряддям національної і блокової зовнішньої політики, підготовки військових професіоналів, здатних із високим ступенем ефективності виконувати поставлені перед ними завдання [9; 12].

С.Іщенко, Ю. Приходько та ін. підкреслюють, що військова освіта, передусім, тактичного рівня в усіх провідних країнах світу (США, Канаді, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині та ін.) - це корпоративна система підготовки військових фахівців, призначення яких - виконання завдань, зумовлених специфікою функціонування збройних сил і потребою їх застосування в конкретних умовах. При цьому залишається чинними головні критерії вимог до військової освіти: державі потрібні висококваліфіковані військові фахівці, здатні керувати військами (силами) в бою (операції), навчанням, вихованням, розвитком, психологічною підготовкою особового складу в мирний та воєнний час; створювати, експлуатувати й застосовувати

найскладніші системи озброєння та військової техніки; супроводжувати і здійснювати фундаментальні, прикладні дослідження; організовувати, проводити й контролювати дослідно-конструкторські роботи з випереджального створення нових поколінь є, які виникають під час здійснення міжнародних антитерористичних і миротворчих операцій, участі в ліквідації локальних воєнних конфліктів тощо [5; 9].

Важливою задачею військової освіти провідних держав (США, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині) є освоєння офіцерами таких функцій військово-професійної діяльності, які відповідали б загальнолюдським, демократичним цінностям. Саме на цих основах будуються довірчі відносини між військовою та цивільною частинами суспільства.

В. Ковтун підкреслює, що оскільки задачі спеціального навчання можуть мінятися в залежності від змін у суспільстві, від принципів ведення сучасної війни й оборонної політики, формування офіцерського корпусу забезпечується за рахунок незмінно високих вимог до офіцерських кадрів загального характеру. Акцент у військовій освіті робиться на тому, щоб розвинути у майбутніх офіцерів: активність; творчий підхід; гнучкість; критичний аналіз; уміння знаходити й узагальнювати інформацію; знання соціальних процесів; витримку в критичних ситуаціях; готовність брати відповідальність за прийняте рішення, адекватне сприйняття критики; здатність забезпечувати реалізацію та виконання військового наказу: прийняття рішення (наказ), підготовка особового складу, забезпечення та організація виконання рішення (наказу), аналіз дій [6].

Останнім часом зростають та змінюються вимоги до підготовки офіцерів, здатних відповідати за виконання кожним солдатом чи підрозділом задач міжнародного характеру, що потребує знань з міжнародних відносин та міжнародного гуманітарного права. Збройні сили провідних держав активно готуються до участі в складі сил колективної безпеки та миротворчої діяльності, тому має місце практика навчання офіцерського складу в інших країнах на інтеграційних засадах, у тому числі у військових навчальних закладах НАТО. Системи військової освіти в цих країнах діють в умовах централізованого керівництва, а саме поняття «збройні сили» в них має дещо інший зміст. Це пов'язано з тим, що до їх складу входять інші військові формування (іррегулярні формування), що забезпечує більшу мобілізаційну готовність і гнучкість збройних сил у цілому. Так, Національна гвардія, що вважається в США територіальним формуванням, є разом із тим невід'ємною частиною армії, разом із якою проводяться навчання. У КНР народна збройна поліція, народне ополчення, війська безпеки знаходяться в складі збройних сил під єдиним керівництвом. За визначеною періодичністю іррегулярні формування та війська тренуються разом із відпрацюванням завдань, пов'язаних з національною безпекою та обороною.

У загальнодержавну військову структуру входять також іррегулярні формування у Франції (військова жандармерія), Великій Британії і Німеччині (територіальні війська), Нідерландах (війська цивільної оборони та військової поліції), Греції (жандармерія, національна гвардія, берегова охорона), Туреччині (жандармерія), Ізраїлі (війська територіальної оборони, цивільної оборони та прикордонні війська), Польщі (формування поліції і війська регіональної оборони), Швеції (територіальні війська) тощо [1; 5; 6; 8].

До основних складових систем функціонування військової освіти належать: нормативно-правова база; мережа закладів освіти різних рівнів та науково-методичних установ; органи управління. Ці складові взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, ґрунтуючись на певних законах, закономірностях і принципах. Їх функціонуванню притаманні своєрідні суперечності, що виявляється у процесі досягнення системою військової освіти соціально-державних цілей - як системо утворювального елементу - і водночас - усвідомленого образу передбачуваного результату.

Основними цілями військової освіти є:

- підвищення обороноздатності держави, авторитету армії в суспільстві, створення матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей;

- задоволення освітніх потреб особистості, суспільства та держави в підготовці військових фахівців, спроможних ефективно виконувати покладені на них завдання в мирний та воєнний час;

- підготовка офіцерів до самостійної діяльності в якості військових представників держави при відстоюванні національних інтересів за межами своєї країни;

- формування знань та вмінь офіцерів співробітничати в галузі військової безпеки з державними, суспільними, релігійними, іншими організаціями і засобами масової інформації;

- удосконалення системи, пріоритетна підтримка її як структури, що забезпечує відтворення кадрового потенціалу ЗС [2; 3; 10; 12].

У провідних країнах світу (США, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині та ін.) чітко виражена тенденція відрізняти загальні цілі підготовки офіцерських кадрів від дидактичних, що реалізується у військових навчальних закладах за відповідними спеціальностями. При цьому загальні цілі військової освіти по відношенню до дидактичних мають пріоритет і ними керуються всі військові освітні заклади. З позицій системного підходу до військової освіти, з урахуванням національних інтересів і національної безпеки, офіцерські кадри повинні усвідомлено підходити до всіх політичних, економічних, дипломатичних і інших рішень уряду, що оперативно проектуються й запроваджуються в освітній процес [12].

У дослідженнях науковців (О. Іллюк, В. Молдавчук, М. Товма та ін.) визначено, що закономірності військової освіти зумовлюються: освітніми

потребами особистості; загальнонаціональними інтересами, інтересами національної безпеки та оборони, державною політикою в освітній сфері; політичними, ідеологічними й соціально-економічними умовами; науково- технічними можливостями держави; національними традиціями, національним і світовим досвідом; потребами військ; ефективністю управлінської діяльності, злагодженістю функціонування всіх структурних складових; станом військово-теоретичних та психолого-педагогічних досліджень; рівнем науково-педагогічного потенціалу та станом інфраструктури військових навчальних закладів; розвитком дидактичних засад підготовки військових фахівців; станомморально-психологічного,фінансово-економічного,

матеріально-технічного й інформаційного забезпечення системи.

Із закономірностями військової освіти тісно пов'язані її принципи - як певна система основних вимог до підготовки військових фахівців, виконання яких має забезпечити необхідну ефективність функціонування системи. Принципи, випливаючи із закономірностей військової освіти, визначають її загальну спрямованість, мету, зміст, організаційно-методичні засади, матеріально-технічні потреби.

Характерною ознакою систем військової освіти провідних країн світу (США, Канаді, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині та ін.) є підготовка офіцерських кадрів різних рівнів та категорій з країн-партнерів. При цьому знову ж таки переслідуються та враховуються національні інтереси.

У більшості країн Європи і світу (США, Канаді, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Німеччині та ін.) відсутня чітка градація військових навчальних закладів у розумінні відповідності їхніх назв рівням акредитації та освітньо-кваліфікаційним рівням, що має місце в Україні. Тому інститути можуть, як і раніше, іменуватися, наприклад, військовою чи військово- морською школами, хоча до них і приходять випускники академій, що прослужили декілька років у різних офіцерських званнях тощо. При цьому залишається в силі такі складові військової освіти, як початкова військова освіта (військові ліцеї, школи, військові частини, навчальні центри), середня військова освіта (військові училища, коледжі, школи, академії, навчальні центри, курси), вища військова освіта (військові університети та академії, курси). Підготовка офіцерів широкого кола спеціальностей на первинні посади здійснюється в офіцерських школах, військових училищах, військових коледжах, військових університетах та академіях, а також на відповідних курсах при вищих цивільних навчальних закладах (університетах, інститутах). Існує також обов'язкова вимога, відповідно до якої перед кожним новим призначенням на вищу посаду офіцери повинні пройти курси підвищення кваліфікації при школах відповідних родів військ [2; 9].

Значне збільшення кількості офіцерів тактичної ланки, що одержали освіту в цивільних навчальних закладах, призвело до зростання ролі системи підвищення кваліфікації й перепідготовки офіцерських кадрів, особливо в оперативно-тактичній і оперативно-стратегічній ланках.

У переважній більшості країн освітній процес у військових навчальних закладах має чітко виражену тенденцію поділу на початкову військову підготовку і спеціальну військову підготовку. При цьому, як правило, освітній процес складається з 2-х частин: на території військового навчального закладу та в польових умовах [12].

Військова освіта характеризується диференціюванням та індивідуалізацією, хоча в різних країнах це здійсняється по-різному: орієнтовно з 2-го року навчання в США, з 4-го року навчання в Туреччині. Навчальні плани передбачають високу інтенсифікацію освітнього процесу та вимагають від кадетів і слухачів дуже напруженої діяльності.

Спрямованість роботи військових навчальних закладів визначається відповідними директивами органів військового управління, виходячи зі своїх кадрових і наукових потреб. Як свідчать дослідження В. Ковтун, існуюча практика функціонування багатопрофільних військових навчальних закладів (особливо для одержання вищої військової освіти) дозволяє без особливих проблем здійснювати підготовку військових фахівців для різних видів і родів військ. При цьому має місце структурне поєднання базових інженерно- технічних і гуманітарних факультетів в одному навчальному закладі; існує практика залучення позаштатних лекторів, в основному - провідних фахівців з центральних штабів і науково-дослідних організацій [6].

Після закінчення військового навчального закладу видів військ або цивільного університету в багатьох країнах випускники після присвоєння їм звання «лейтенант» (або відповідного йому), продовжують навчання перед призначенням на відповідні посади у військових училищах (школах) чи навчальних центрах родів військ (терміни від декількох тижнів у США до одного року в Туреччині). Дослідження Ю. Приходька свідчать, що останнім часом помітна тенденція і потреба підвищення рівня академічної підготовки військових фахівців, які мають відповідати сучасним військово-професійним вимогам, оскільки процес прийняття рішень вимагає більш високого інтелектуального рівня офіцерів [9].

Дослідники (А. Галімов, М. Демент, В. Ковтун, М. Нещадим та ін.) зазначають, що зміст військової освіти має формуватися на перспективу, відбиваючи склад, стан, призначення, задачі видів і родів військ. Значна увага приділяється комплексному навчанню, коли розробляються комплексні програми на основі інтеграції декількох навчальних дисциплін. Акцент при цьому робиться на висвітлення таких проблем: національна безпека й національні інтереси, оперативне та бойове застосування видів і родів військ, частин, системний і ситуативний аналіз, упровадження комп'ютерних технологій, гуманітарне право, наукові засади суспільно-економічного розвитку, менеджмент тощо.

Навчально-матеріальній базі та технічному забезпеченню у закордонних закладах військової освіти приділяється надзвичайна увага, акцент робиться не тільки для забезпеченні освітнього процесу, але й на реалізації військово- практичної підготовки кадетів, безпосереднього розвитку в них навичок професійного спрямування. Для фахівців інженерного профілю забезпечуються умови моделювання технологічних процесів створення, випробування та експлуатації озброєння, військової, спеціальної техніки в повсякденних і бойових умовах. При підготовці офіцерів оперативно- стратегічної ланки управління забезпечується можливості моделювання процесів, які пов'язані з рішенням проблем забезпечення національної безпеки й життєво важливих інтересів держави.

Аналіз освітньої практики діяльності військових навчальних закладів (О. Черкашин, М. Ясипчук) за посадовим призначенням у навчальних центрах (школах) родів військ, як і наступна перепідготовка офіцерів, дозволяє широко використовувати в процесі навчання найсучасніші зразки озброєння й військової техніки. Найчастіше в цих центрах проводиться передбачена програмами навчання спеціальна підготовка курсантів, офіцерів із вивчення бронетанкової техніки, артилерійського та ракетно-космічного озброєння, літаків, засобів зв'язку, розвідки тощо.

У провідних країнах світу (США, Канаді, Великобританії, Німеччині та ін.) країнах підготовка військових фахівців ведеться з орієнтацією на війни шостого покоління (із застосуванням високоточної зброї, зброї масового ураження, інформаційних технологій, психологічних факторів тощо) [10; 12].

У дослідженні Ю. Приходько підкреслюється, що значна увага приділяється організаційно-методичним засадам підготовки військових фахівців, застосування інноваційних технологій навчання, інтегрованих навчальних середовищ на основі моделювання ситуацій, інформаційних мультимедійних, комп'ютерних і тренажерних комплексів. Підготовка слухачів ведеться з невеликими за чисельністю групами, що дозволяє викладацькому складу приділяти багато уваги кожному курсанту. Акцент робиться на самостійну роботу кадетів і слухачів, які самі несуть відповідальність за обраний фах, зміст і якість свого навчання. Широко практикується система вивчення відгуків кадетів та слухачів про діяльність викладачів. Кадети та слухачі у навчальних закладах мають можливість одержувати найширшу та найглибшу навчальну інформацію.

Значний період навчання у військових навчальних закладах майбутні офіцери проводять на стажуваннях у військах, а в процесі підвищення кваліфікації чи перепідготовки офіцери залучаються на різні військові навчання. Практикується система залучення кадетів старших курсів для роботи з кадетами молодших курсів (насамперед, першого) з метою придбання командних і методичних навичок.

Вимоги до мовної підготовки пов'язані із обов'язковим володінням однією з іноземних мов (переважно англійською). У Туреччині викладання окремих дисциплін в обов'язковому порядку здійснюється іноземною мовою. Навчання старших офіцерів здійснюється, як правило, з урахуванням їх конкретного цільового посадового призначення [9].

Узагальнюючи проведені дослідження (А. Галімов, І. Ващенко, М. Демент, С. Іщенко, О. Міршук, М. Нещадим, В. Ягупов та ін.), можна виокремити такі загальні тенденції розвитку національних систем військової освіти провідних країн світу:

- реалізація задач збройних сил щодо забезпечення національних інтересів і національної безпеки;

- розгалуженість мережі військових навчальних закладів, навчальних центрів, полігонів з підготовки військових фахівців різних категорій і рівнів;

- опора на національні традиції і кращий світовий досвід у підготовці офіцерських кадрів;

- висока ефективність управління підготовкою військових фахівців на всіх ієрархічних рівнях, виважена інтеграція з цивільною освітою;

- випереджальний розвиток військової освіти щодо практики повсякденної діяльності збройних сил;

- жорсткі вимоги до рівня підготовки військових фахівців, особливо її практичної складової;

- використання найсучасніших інформаційних технологій і досягнень науки в підготовці офіцерських кадрів;

- неперервність і ступневість підготовки й підвищення кваліфікації військових фахівців різних категорій;

- всебічність і достатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготовки офіцерських кадрів;

- міжнародне співробітництво у військово-освітній сфері;

- вихід на світовий ринок військових освітніх послуг.

Отже, у провідних країнах світу здійснюється активна й цілеспрямована державна політика в галузі військової професійної освіти. Обов'язковою вимогою у процесі навчання як кадрових офіцерів, так і офіцерів резерву, є орієнтація на реалізацію тих цілей і завдань видів збройних сил, що викладені у воєнній доктрині держави. Саме національні інтереси й забезпечення національної безпеки держави є джерелом і потужним фактором розвитку військової освіти. Військова освіта, у першу чергу тактичного рівня, в усіх провідних країнах світу - це корпоративна система підготовки військових фахівців, призначення яких - виконання завдань, зумовлених специфікою

функціонування збройних сил і потребами їх застосування відповідно до прийнятих національних нормативно-правових актів і документів. Акцент у військовій освіті робиться на розвиток в майбутніх офіцерів активності, лідерських якостей, витримки у критичних ситуаціях, творчого підходу, гнучкості мислення, навичок критичного аналізу та узагальнення інформації, готовності самостійно приймати рішення.

Серед здобутків військової освіти розвинених країн є її висока технічна оснащеність, прикладний та інтерактивний характер освітнього процесу, навчання конкретних професійних навичок і вмінь (часто доведених до автоматизму), відпрацювання алгоритмів дій та відпрацювання сценаріїв певних ситуацій. Це, безумовно, той стандарт, якого повинні прагнути ВВНЗ України.

Вивчення досвіду професійної підготовки військовослужбовців у розвинених зарубіжних країнах дозволило виокремити ключові (концептуальні) ідеї, які можна творчо використати у процесі формування готовності майбутніх офіцерів до психолого-педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу під час їх фахової підготовки:

- здійснювати формування готовності майбутніх офіцерів до психолого- педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу на всіх етапах професійної підготовки шляхом надання професійній підготовці міждисциплінарного, комплексного характеру;

- наповнення текстів лекційних, семінарських та практичних занять реальними практичними прикладами, презентаціями, відеоматеріалом з подальшим їх обговоренням;

- доповнення методичних матеріалів з відповідних дисциплін практичними завданнями та ситуаціями, які спрямовані на формування умінь та навичок психолого-педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу;

- використання інноваційних педагогічних технологій (тренінгових, ігрових, ситуативних, квестових та ін.) в освітньому процесі;

- під час оцінки ефективності проходження практик, військового стажування акцентувати увагу на оволодіння знаннями і здатність самостійно застосовувати їх у практичній діяльності.



Висновок

З урахуванням визначених тенденцій у підготовці військовослужбовців, які існують у закордонній освітній практиці, дійшли висновку, що основними напрямами удосконалення процесу формування готовності військовослужбовців-офіцерів до роботи з особовим складом військового підрозділу у процесі їх фахової підготовки є: запровадження інноваційних форм і методів навчання (тренінгових, ігрових, ситуативних, квестових та ін.), які спрямовані на формування вмінь, набуття практичних навичок, оволодіння певними алгоритмами майбутньої діяльності, забезпечення міждисциплінарної

інтеграції знать та підвищення матеріально-технічного оснащення освітнього процесу.

Перспективним напрямом подальшого дослідження є врахування зарубіжного досвіду під час розробки і теоретичного обґрунтування педагогічних умов формування готовності майбутніх офіцерів до психолого- педагогічної роботи з особовим складом військового підрозділу у процесі їх фахової підготовки.



Література:

1. Васищев В. С., Міршук О. Є., Іщенко С. О., Товма М. І. Основні напрямки діяльності заступника командира підрозділу по роботі з особовим складом. Харків : НАНГУ, 2017. 100 с.

2. Галімов А.В. Теоретико-методичні засади підготовки майбутніх офіцерів- прикордонників до виховної роботи з особовим складом: Монографія. Хмельницький: Вид- во НАДПСУ, 2004. 374 с.

3. Демент М. О. Проблеми підготовки майбутніх офіцерів. Сучасні проблеми науки та освіти: мат-ли IX Міжнарод. міждисциплінар. наук.-практ. конф. Харків: ХНУ, 2009. С. 167.

4. Іллюк О. О., Ващенко І. В., Іщенко С. О., Молдавчук В. С., Товма М. І. Робота з особовим складом у підрозділах Національної гвардії України : навч. посіб. Харків : Національна академія Національної гвардії України, 2016. 193 с.

5. Іщенко С. О. Підготовка майбутніх офіцерів до виховної роботи з особовим складом у вищому навчальному закладі системи МВС України : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. Харків, 2016. 20 с.

6. Ковтун В. М. Особливості професійної підготовки персоналу Берегової охорони Сполучених Штатів Америки. Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Сер.: Педагогічні та психологічні науки. 2013. № 3. С. 121-128. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpnapv_ppn_2013_3_15.

7. Міршук О. Є. Система професійно-психологічної підготовки в Національній гвардії України. Вісник Національного університету оборони України. 2019. № 3 (53). С. 109-118.

8. Нещадим М. І. Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика: монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2003. 852 с.

9. Приходько Ю. І. Концептуальні засади розвитку військової освіти в Україні. Збірник наук. праць «Військова освіта». 2008. № 1 (21). C. 125-138.

10. Черкашин О. Д. Формування професійної спрямованості майбутніх офіцерів у процесі фахової підготовки : дис.... канд. пед. наук : 13.00.04. Харків, 2009. 279 с.

11. Ягупов В. В. Професійний розвиток особистості фахівця: поняття, зміст та особливості. Наукові записки НаУКМА. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. 2015. Т. 175. С. 22-28.

12. Ясипчук М. К. Військова освіта: проблеми сьогодення. Львів: Тезаурус, 2020. 318 с.

References:

1. Vasyshchev, V. S., Mirshuk, O. Ye., Ishchenko, S. O., Tovma, M. I. (2017). Osnovni napriamky diialnosti zastupnyka komandyra pidrozdilu po roboti z osobovym skladom [The main directions of the activity of the intercessor of the squadron commander for robots with a special warehouse] Kharkiv : NANHU. [in Ukrainian].

2. Halimov, A. V. (2004). Teoretyko-metodychni zasady pidhotovky maibutnikh ofitseriv- prykordonnykiv do vykhovnoi roboty z osobovym skladom [Theoretical and methodological ambushes for the training of future border officers to military work with a special warehouse]. Khmelnytskyi: Vyd-vo NADPSU. [in Ukrainian].

3. Dement, M. O. (2009). Problemy pidhotovky maibutnikh ofitseriv [Problems of training future officers]. Suchasni problemy nauky ta osvity: materialy IX Mizhnarod. mizhdystsyplinar. nauk.-prakt. konf. Kharkiv: KhNU. [in Ukrainian].

4. Illiuk, O. O., Vashchenko, I. V., Ishchenko, S. O., Moldavchuk, V. S., Tovma, M. I. (2016). Robota z osobovym skladom u pidrozdilakh Natsionalnoi hvardii Ukrainy [Work with a special warehouse for the children of the National Guard of Ukraine]. Kharkiv : Natsionalna akademiia Natsionalnoi hvardii Ukrainy. [in Ukrainian].

5. Ishchenko, S. O. (2016). Pidhotovka maibutnikh ofitseriv do vykhovnoi roboty z osobovym skladom u vyshchomu navchalnomu zakladi systemy MVS Ukrainy [Training of new officers to shift work with a special warehouse at the highest initial level of the Ukrainian Ministry of Internal Affairs system]. Kharkiv. [in Ukrainian].

6. Kovtun, V. M. (2013). Osoblyvostiprofesiinoipidhotovky personalu Berehovoi okhorony Spoluchenykh Shtativ Ameryky [Features of professional training for US Coast Guardpersonnel]. Zbirnyk naukovykh prats Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Ser.: Pedahohichni ta psykholohichni nauky. (Vol. 3.), (pp. 121-128). [in Ukrainian].

7. Mirshuk, O. Ye. (2019). Systemaprofesiino-psykholohichnoipidhotovky v Natsionalnii hvardii Ukrainy [System of professional and psychological training in the National Guard of Ukraine]. Visnyk Natsionalnoho universytetu oborony Ukrainy. (Vol. 3 (53)). (pp. 109-118). [in Ukrainian].

8. Neshchadym, M. I. (2003) Viiskova osvita Ukrainy: istoriia, teoriia, metodolohiia, praktyka [Military studies of Ukraine: history, theory, methodology, practice]. Kyiv: Vydavnycho- polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi universytet». [in Ukrainian].

9. Prykhodko, Yu. I. (2008). Kontseptualni zasady rozvytku viiskovoi osvity v Ukraini [Conceptual plans for the development of military lighting in Ukraine]. Zbirnyk nauk. prats «Viiskova osvita». (Vol. № 1(21)). (pp. 125-138). [in Ukrainian].

10. Cherkashyn, O. D. (2009). Formuvanniaprofesiinoi spriamovanosti maibutnikh ofitseriv u protsesi fakhovoi pidhotovky [Formation of professional integrity of future officers during the process of military training]. Kharkiv. [in Ukrainian].

11. Yahupov, V. V. (2015). Profesiinyi rozvytok osobystosti fakhivtsia: poniattia, zmist ta osoblyvosti. Naukovi zapysky NaUKMA [Professional development of the specialty of a fakhivtsa: understanding, replacement and specialness]. Pedahohichni, psykholohichni nauky ta sotsialna robota. (Vol. 175). (pp. 22-28). [in Ukrainian].

12. Yasypchuk, M. K. (2020). Viiskova osvita: problemy sohodennia [Viyskova osvita: problems of today]. Lviv: Tezaurus. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...