Культурна діяльність у структурі сучасної неформальної освіти: здобутки, проблеми та провідні тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурна діяльність у структурі сучасної неформальної освіти: здобутки, проблеми та провідні тенденції

Становлення сучасної держави і її молодого покоління значно зумовлюється станом роботи з ним. І в цьому плані освіта, спеціальна художня освіта чи її неформальна складова постає важливим чинником, який забезпечує її результативність.

Інтерес до окресленої проблематики стрімко зростає. Свідченням цьому може бути значна кількість проведених в Україні науково-практичних конференцій, масовий друк і тиражування розмаїтої за тематичним спрямуванням літератури, періодичної преси, функціонування чи відкриття нових спеціальностей у ЗВО тощо. Та й проведення, до прикладу, в Рівненському державному гуманітарному університеті ХУ міжнародної науково-практичної конференції «Євроінтеграційний культурний простір і українські перспективи» (окрема секція якої стосувалася і цієї проблеми), до участі у якій подали заявки понад 500 учасників із 6 країн світу [3], зайве підтвердження заявленій тезі.

Важливий аспект в ефективності цього процесу, займає художня складова, котра розширює межі сприйняття будь-якої інформації, тим більше тієї, що подається в ігровій формі, роблячи її зрозумілішою і доступнішою для дитини.

У наш час і фестиваль, і навчальний заклад переросли рамки експерименту. Вони позиціонуються як потужний освітній комплекс, побудований виключно на художньому сегменті, при якому функціонує освітня структура І-ІІ рівнів акредитації - Академічний коледж, що забезпечує широкі можливості творчої самореалізації випускникам і спеціалізованої ЗОШ, і цього коледжу. Його учні (студенти) - постійні учасники численних всеукраїнських конкурсів, ініціатори низки яскравих декоративно-ужиткових та театральних презентацій в різних містах України, які завжди радо сприймаються будь-яким глядачем навіть із найвибагливішим художнім смаком.

Перемоги в численних конкурсах, широка творча самореалізація не лише в Україні [2], а й за її межами, дають можливість групі педагогів-організаторів на чолі з її директором Г. Матвєєвою не лише продовжувати обраний і багаторазово перевірений творчий шлях, але й у рамках щорічного шестиденного фестивалю на узбережжі Чорного моря організовувати оригінальні літні школи «Академії педагогічної творчості», відвідувачі та учасники яких продовжують шукати нові шляхи в сучасному освітньому просторі.

При цьому зазначимо й невичерпну фантазію та культурний потенціал організаторів фестивального дійства. Адже шестиденний творчий марафон, підготовка до якого розпочинається ще у базових художніх колективах за місцем проживання учасників, надає широкі можливості його виявити, залучаючи до проведення представників майже усіх областей України та далекого зарубіжжя. Виявляє він також склад і оригінальний тип мислення членів сценарної групи та усіх тих, хто долучався до підготовки детального «реєстру» щоденних заходів у «вигляді» дитячих дискотек, конкурсів на піску, численних «художніх мандрівок», проведення конкурсних прослуховувань за жанрами, обов'язкового танцювального балу від маестро Г. Чапкіса, патріотичних і також традиційних заходів із нагоди Дня Конституції України, Дня молоді, культурних естафет, розважальних емоційних імпрез типу Дня Нептуна, який залучає до його реалізації не лише учасників фестивалю, але й, здається, дітей усього узбережжя. А якщо сюди додати численні фотосесії із зірками української естради та участь останніх у гала-концертах, прослуховування яких також чимало дають для духовного становлення, спілкуванні з керівниками художніх колективів і дітьми, то культурний ефект цього дійства лише зростатиме.

Інакше кажучи, саме так і здобуває художню компоненту (чи компенсує її брак) у сучасному навчанні українська молодь, продовжуючи своє становлення в уже новій українській школі. Залишається лише внормувати факт цього здобуття та його офіційне визнання.

Оминаючи аналіз фестивальних здобутків, розглянутих нами у низці інших публікацій [3], акцентуємо увагу лише на Літніх академіях педагогічної творчості, котрі організовуються упродовж кількох днів фестивалю і ставлять за мету обговорити проблемні питання у сучасній освіті.

Отже, літні школи, в яких у різний час брали участь педагоги чи організатори освітнього простору низки країн (Великої Британії, США, Канади, Білорусі, Болгарії, Румунії) дають можливості обговорити різноманітні методики роботи з дітьми, базовані на ігровому художньому чиннику та розширити межі сприйняття ними будь-якої інформації, постійно залучати їх до раціональної діяльності, спрямованої на подолання актуальних проблем, пов'язаних з екологією, збереженням природних ресурсів, пошуку шляхів альтернативних джерел енергії і безлічі інших, які демонструють викладачі- експериментатори зі ЗОШ різних міст України. Цікаво також, що ці фахові спілкування продовжуються у найуспішніших школах країни упродовж року, охоплюючи щораз ширший загал вітчизняного шкільництва.

Водночас, аналізуючи програми цих заходів останніх років, наголосимо на наступному. Не зовсім добре, аналізуючи не лише тематику презентацій спікерів (ведучих окремих тем. - Авт.), але й спілкуючись із ними та педагогами-керівниками художніх колективів [5], на нашу думку, те, що майже в усіх виступах модераторів мовилося про формування основ власної бізнесової справи, розширення приватної ініціативи, вміння заробляти гроші та інші суто прагматичні речі, які засвідчують, що в країні у значної частини її молодого населення формується (чи його намагаються формувати) інший погляд на життя і своє місце в ньому. Принаймні педагогічний склад сучасної української школи, перебуваючи в украй несприятливих умовах існування, прищеплює й власному оточенню просту і зрозумілу в принципі думку про те, що «ніхто про тебе не подбає, якщо ти сам не зможеш забезпечити себе і свою родину елементарним». І цей помітний практицизм середньої школи (у фестивалі, як і цих літніх школах завжди беруть участь представники більшості областей України), з одного боку, свідчить про несприйняття схоластичного теоретизування, намагання орієнтуватися на суто прагматичний тип освітньої організації і, відповідно, роль педагога у цьому просторі та процесі передбачатиме черговий перегляд наявних навчальних планів і освітньо-професійних програм й у закладах вищої освіти, оскільки до них йтиме вже інакше мисляча молода людина, а з іншого - ця, вже нова, генерація молоді інакше ставитиметься й до культурного простору, національної спадщини, міжособистісних стосунків і роль художнього чинника вбачатиме лише як важливу форму фізіологічної релаксації, а не духовного зростання, заземленого на національну культурну складову.

Цей помітний бізнесовий компонент, на нашу думку, підтверджує відсутність віри у молоді в ефективність чіткої державної гуманітарної політики у ставленні до людини, що свідчить й про негаразди в самій державі. Оскільки формування художньо обдарованої особистості тільки з бізнесовими якостями майже неможливе в принципі і дасть цій же державі інший, ніж хотілося б їй самій, культурний результат.

Це обговорення засвідчило також, що в Україні швидко відбувається значна технізація (технологізація) культурного простору, уніфікація в людських відносинах, які водночас посилюють художню складову, як альтернативу суто прагматичним сегментам життя. І в цьому напрямі для сучасної української школи усіх рівнів є значний обсяг роботи. Адже навіть відомі статистичні дані про роль навчання у житті дитини, його мотиваційна складова, домінування ігрового аспекту в організації навчального процесу і простору - напрям, на якому збігається потенціал сучасної педагогічної, культурологічної, соціологічної та й політичної думки [3].

Аналізуючи проблематику виступів учасників та напрями роботи цієї школи [8], наголосимо на значній її теоретичній складовій, яка, порівняно з ігровим сегментом, на чому наголошували і сповідують у своїй педагогічній практиці учасники зібрання, дає змогу концентруватися на нагальних проблемах сучасної української школи в іншому її вимірі, коли стан гри, тобто максимально цікава дитині форма проведення вільного часу, перейде в площину педагогічної практики і змусить її (дитину) шукати цікавих та оригінальних форм відповідей на ігрові ситуації, допоможе саме в такий спосіб упізнавати навколишній світ, своє місце в ньому, перебирати на себе безліч соціальних ролей, обраних уже самостійно, а отже, сформує намагання відчути себе в іншій іпостасі чи культурному вимірі. І в цьому плані глобалізаційні процеси, які значною мірою стимулювали появу організаційно-технічної компоненти в соціумі, вимагають й перегляду ставлення до роками сформованого підходу в організації спілкування та навчання дітей, засобів їх подальшого формування. Ставлять вони свої не менш гострі запитання і сучасній вищій школі, яка має готувати фахівців для роботи з такими дітьми. творчий марафон художній інформатизація

Однак, віддаючи належне інформатизації освітнього простору, потрібно акцентувати й на тому, що сучасна мережа закладів освіти Києва, Харкова, Львова чи Запоріжжя, це не школа, до прикладу, Старого Корця, Гощі (Рівненщина), Хуста і Самбора (Прикарпаття) чи безлічі інших українських сіл та селищ, а надто тих, які розміщені на українському пограниччі з обох боків держави, зокрема й Закарпатті, де не лише матеріально-технічна база, але й мовний чинник становлять певну проблему у сприйнятті навчального матеріалу. І саме в останніх навчається чи працює значна кількість українського молодого (і не дуже) населення. Рівень організації освіти в них докорінно різний, а вимоги до складання ЗНО - однакові. Тож гіпотетично, сільська глибинка у більшості не поповнює лави студентства у тій же пропорції, у якій це мало б відбуватися, з урахуванням кількісного складу населення, формуючи ще одну негативну тенденцію, яка обов'язково виявиться в культурному просторі країни. І в цьому плані наголосимо на такому.

Молоді люди, які не склали ЗНО, не підуть у так бажану для держави систему професійно-технічної освіти (хоча, і на цьому також потрібно наголосити, на регіональному рівні вона розгортається швидкими темпами, демонструючи наявність чималої кількості справді потрібних професій), а поповнять і без того широкі лави трудових українських мігрантів (і вихід із карантину країн Європи та України, зокрема й специфіка відновлення економічного життя, станепт значним ідентифікаційним показником для молодих людей). І поки вони там, на чужині, здобуватимуть надзвичайно важливий для них політичний досвід і, можливо, патріотизм, з України вимиватиметься значний людський ресурс та реальний капітал. А та незначна частина молодого населення, zrs повернеться згодом у країну, привезе з собою відчуття своєї непотрібності в Європі і на Батьківщині, оскільки «випаде» із загального соціокультурного контексту. І це надзвичайно висока ціна, яку платитиме держава за відсутність власної стратегії в соціально- культурній політиці. Тож факт нескладання понад 100.000 учнями ЗНО з різних предметів у 2019 р. (української мови, математики, як і запровадження цієї математики у закладах вищої освіти на спеціальностях напряму 02 - «Культура і мистецтво») - це, мабуть, свідчення помітних негараздів у національній системі освіти загалом (Як бути, коли абітурієнт, котрий вступає на мистецькі спеціальності ЗВО розташованих у регіонах, має ЗНО з математики, однак не має навіть початкової художньої освіти? При цьому конкурсу на спеціальності подібного напряму фактично немає?!).

Спробуємо порівняти досвід організації художньої освіти в різних європейських країнах, спираючись на достатньо відому інформацію, поширену українськими науковцями та й педагогами-практиками [7], зокрема і на згаданому вище заході.

Повертаючись до фестивальних заходів та на основі наявної інформації [7], а також спілкуючись із представниками Великої Британії під час згаданої вище Літньої школи [6], можна переконатися, що в навчальних планах цієї країни значна кількість годин, відведена на дисципліни художньо-естетичного спрямування, зокрема на «Мистецтво» і «Музика», які обов'язкові у класах гуманітарного спрямування у перші три роки навчання. На них відводиться по 2 год на тиждень; натомість у 4-5 класах на дисципліну «Музика» заплановано вже по 3 год, на синтетичний курс «Історія мистецтв» - 2 години. А починаючи з шостого класу, відповідно до подальшої спеціалізації, на цю дисципліну відводиться від 2 до 7 годин на тиждень - залежності від обраної спеціалізації.

До речі, система зарахування до ЗВО у цій країні взагалі виключає навіть саму можливість «телефонного права» чи будь- чого аналогічного, котре активно і повсюдно використовується в Україні і лише нівелює її культурне реноме на світовій арені. Це можна стверджувати і про значну консервативність системи її освіти. І саме це також дає можливість зробити її стабільною [10], тобто багаторазово апробованою в реальній ситуації.

У школах Німеччини [4] на тотожний блок дисциплін («Художнє виховання», «Музика», «Праця») відведено по 3 год на тиждень, починаючи з 1 класу, та по 4 год на тиждень - у 2-4 класах, а предмет «Музика» взагалі вивчається упродовж 10 років, даючи молодій людині надзвичайно широкий спектр понять про ціннісний ряд культурної практики. Може, тому в парках культури та відпочинку цієї країни постійно звучить симфонічна музика в живому її виконанні, що радо сприймається їх відвідувачами, тоді як розмаїті та формою, але подібні в принципі за своїм тематичним змістом програми мандрівних в Україною груп під «оригінальною» назвою - «Кнгуа-шай», «Тошонада», чи «Вар'яти шоу» (до прикладу, взяті з концертних афіш 20182019 рр. у м. Рівне) не припиняють нівелювати художню культуру її населення. І аргументи організаторів цих імпрез про те, що «кому не подобається - нехай не слухає» (як і в іншому варіанті - нехай не дивиться), не можуть братися до уваги. Адже духовну культуру молодої людини потрібно формувати лише на якісній літературній, музичній чи будь- якій іншій національно-культурній базі.

Подібні тенденції у ставленні до художніх дисциплін притаманні і нашим ближчим сусідам, зокрема Угорщині [7], [5], в якій на художньо-естетичний блок відведено до 16 % годин навчального плану у початковій школі та майже 10 % - у старшій її ланці. І цей ряд невтішних для нас порівняльних характеристик можна продовжувати й надалі, і він укотре свідчитиме, що Україні ще дуже далеко до освітніх стандартів старої Європи, незважаючи на постійні її декларації про європейський вибір, який, і цього чекає від нас співтовариство, потрібно підтверджувати якимось конкретними діями. Так само, як і тоді, коли мовиться про декларування євроатлантичної орієнтації.

А освіта у цьому процесі визначальний показник. Адже у початковій школі у нас лише до 7 % годин відведено на усі дисципліни художнього спрямування (не акцентуючи вже увагу на якості читання цих дисциплін), водночас у старших класах названіих дисциплін немає взагалі у навчальних планах ЗОШ. Те ж саме можна стверджувати і стосовно запровадження у ЗВО України для вступників до магістратури ЗНО з іноземної мови. Але ж іноземна вивчається у наших ЗВО, принаймні стосовно РДГУ це можна стверджувати повною мірою, лише на 1-2 курсах. І сподіватися на знання цієї мови без подальшого її вивчення та елементарної мовної практики згодом нереально. Немає сумніву, що вища освіта сьогодні в Україні не є обов'язковою і для тих, хто її матиме, потрібен наявний рівень знання цієї мови і багато чого, що взагалі пов'язане з культурним чинником. Але ж що робити з названими категоріями молоді, про які йшлося вище?

Цей проблемний ряд організації вступної кампанії в країні продовжує й факт реєстрації на ЗНО (до 1 червня), коли ще продовжується навчальний процес на бакалавріаті.

І хоча, поза сумнівом, добрі організаційні навички, дисциплінованість потрібно мати кожному, і від них згодом багато що залежатиме у просуванні кар'єрними сходинками чи житті загалом, виникає цілком логічне запитання: чому саме такою ціною це робиться у сучасній вищій школі у час, коли в країні продовжується неконтрольована масова міграція молоді за її межі і вона опинилась перед низкою глобалізаційних викликів? Адже факт нереєстрації на складання ЗНО в указаний період не дає змоги випускникам бакалавріату навіть спробувати вступати до магістратури під час вступної кампанії!). Нарешті, цілком логічним у цьому випадку був би дозвіл МОН України стосовно вступу без ЗНО на контрактну форму, про що чимало років йдеться на усіх нарадах та спеціальній періодиці, що частково розв'язало б питання фінансування мережі ЗВО в регіонах та й у крупних культурних центрах країни, частково вирішило б і питання зайнятості молодого населення.

На інших континентах, повертаючись до розгляду питання, ситуація ще переконливіша. У США та Канаді, як свідчить інформація представників освітніх структур цих країн, оприлюднена під час проведення згаданої вище «Академії педагогічної творчості» (2017-2018) [5] та спеціальній літературі [7], у початковій школі на блок дисциплін естетичного спрямування відведено 7 год на тиждень; а в Японії взагалі загальний обсяг годин, який планується на вивчення художньо- естетичного компонента (разом із літературою) становить до 50 % навчального плану [7]. І країна, як відомо, перебуває у світових лідерах у багатьох, зокрема й технічних, галузях.

Утім, не треба думати, що, вилучивши з навчальних планів національної школи «точні» дисципліни і, замінивши їх «художніми», можна досягнути високих результатів у «точних» науках. Як наголошують фахівці [6], [10], місце художньо- естетичного циклу між загальноосвітніми предметами в українських школах набуло важливого значення та змін у навчальних програмах лише у 2010-2011 рр. Проте, якщо учні шкіл тепер вивчають кожен вид мистецтва окремо - інтегровано, то кількість годин на тиждень при цьому у рази зменшилася, звівши нанівець ефект від цього впровадження.

Проводячи паралель між вище названими країнами, спостерігаємо зовсім іншу картину в українських школах. Так, в Україні, з першого по сьомий класи вивчають «образотворче мистецтво», «музичне мистецтво» з першого по восьмий класи, у 8-х класах «мистецтво» та у 9-10-х класах «художню культуру». Кожен предмет викладається лише 45 хв на тиждень! [6], [7]. При такому навантаженні та періодичності викладання названих дисциплін (незважаючи вже на якість викладання) дитина фактично забуває суть проблеми, на якій час від часу акцентується її увага. Тож, як бачимо, молода людина з таким запасом шкільних знань із художнього блоку дисциплін мало що може зробити в подальшій художній практиці, не маючи для цього повноцінної спеціальної освіти. Такою ж безпомічною у художньому плані вона й приходить згодом до мистецьких (гуманітарних ЗВО), де, як правило, взагалі немає конкурсу при зарахуванні. До слова, у 2019 р. згаданий міжнародний дитячий фестиваль увійшов до 200 найкращих мистецьких фестивалів Європи і став єдиним від України художнім заходом подібного плану, здобувши кваліфікацію SroF. А організаційно-культурна діяльність української школи, як засвідчили виступи учасників «Академії», підтвердила, що національна загальноосвітня (в основному, міська спеціалізована) школа, незважаючи на безліч труднощів переважно матеріально- технічного ґатунку, швидко змінюється, випереджаючи у цьому плані мережу національних ЗВО гуманітарно-педагогічного (та культурно-мистецького) спрямування, яка б мала готувати кадри для цієї школи. Цілком природньо, отже, що згадана вже Миколаївська спеціалізована ЗОШ «Академія дитячої творчості», враховуючи рейтинг у загальній системі початкової художньої освіти в регіоні та й Україні, цілком вмотивовано могла б створити певний конгломерат із державно-приватною системою організації навчання, що вирішило б низку організаційно- фінансових питань, наявних сьогодні у цьому закладі і лише розширило б його потенційні можливості.

Тож головною проблемою в аналізованому напрямі є нечіткість власної стратегії художнього навчання, базованої на національному підґрунті, де було б визначено, чого хоче країна у цьому плані від своїх молодших громадян, якими вона хоче та може їх сформувати. Утім, непоодинокі приклади в Україні в цьому плані давно існують, однак вони не мають системного характеру, і не можна стверджувати, що ці заходи є певною складовою саме системи національної програми чи хоча б відповідної стратегії регіонального художнього виховання загалом.

До їх вирішення активно долучаються й педагоги-іноземці з США, Канади, Білорусії, Молдови, Польщі [10, 11] та Татарстану), що засвідчує, принаймні, факт усвідомлення світовою громадськістю цієї проблеми. А отже, і до її позитивного вирішення вже, будемо сподіватися, недалеко.

Однак не вони мають реалізовувати національну художню програму нової української школи. З огляду на українську ментальність та безліч інших національно-культурних домінант, їм це зробити не вдасться. Навпаки, у такий спосіб можна навіть загальмувати національний культурний розвиток, оскільки наше шкільне середовище не готове переходити на їхні прагматичні «культурні» реалії. Хоча вивчати будь-який досвід і критично його осмислювати завжди корисно. Але політична воля для національно- культурного розвитку є майже панацеєю в цьому випадку. Тому наша орієнтація на європейські цінності і культурні стандарти повинна починатися з європейських (для початку - матеріально- технічних) стандартів у національній системі організації цієї освіти.

Отже, позитивно оцінюючи досвід організації роботи цих «Академій» у плані поширення чи формування новітньої системи організації сучасної української школи, наголосимо й на тому, що було б цілком доречно спонукати дитину не лише до гри у процесі навчання, принаймні у старших класах, але й до вироблення певного критичного мислення у традиційних формах освіти. Тим більше, що організаційно-технічні можливості у значній кількості шкіл це дають змогу здійснити. Адже граючи, дитина моделює певні ситуації, однак для цього моделювання їй потрібна і відповідна інформація і досвід, який може сформуватися на конкретній інформаційно-навчальній базі, що здобувається лише самостійною працею під керівництвом педагога.

Тож альтернативна освіта, про що йшлося на обговоренні актуальних питань згаданої вище Академії, - це не лише приватна форма її організації чи відхід від навчальних планів і програм у традиційному їх значенні (хоча враховуючи з українські реалі це простіше виконати у мережі саме менше регламентованої приватної освіти), а насамперед, - альтернативна форма подачі навчального матеріалу, інакше ті, хто навчаються, не зможуть згодом адаптуватися у загальну систему культурних цінностей навіть своєї країни. Утім, до розробки нових моделей сучасної освіти повинні залучатися більше науковці, а не практики, оскільки мета цієї розробки - створення іншого бачення функціонування системи, а не затвердження вже наявного досвіду чи стандарту.

Що ж до неформальної освіти як важливої складової демократичного становлення сучасного учня, а згодом і фахівця, потрібно унормувати лише практику фіксації її основних форм і результатів і, відповідно, критеріїв їх замірів, а також здійснити підведення під цей напрям відповідної нормативної бази. Потребує також широкого ознайомлення з її потенційними можливостями педагогів та її здобувачів .

Література

1. Бєлецька І. В. Гра - важлива й невід'ємна частина навчання, дозвілля, культури. Соціальна педагогіка: теорія і практика: метод. журн. 2010. С. 34-37.

2. Вернидуб Р. Забезпечення якості професійної підготовки майбутнього вчителя: політика селекції. Міждисциплінарні дослідження складних систем. № 15. Київ: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2019. С.5-12.

3. Виткалов С. В. Новий вимір уваги до сучасної спеціалізованої школи: роздуми по завершенню фестивальних заходів. Методист, 2017. № 9 (69). верес. 2017 р. С.55-57.

4. Виткалов С. Художній аспект нової української школи (за матеріалами ХХІ міжнародного фестивалю дитячої творчості «Золотий лелека» та ІІІ Літньої міжн. академії педагогічної творчості): Вища школа, 2018. № 7/8 (169). С.36-41.

5. Європейський культурний простір і українські перспективи: ХУ міжнар. наук.-практ. конф., м. Рівне, 14-15 лист., 2019 р. Рівне: РДГУ, 2019. 44 с.

6. Інтерв'ю з модераторами Літніх шкіл «Академія педагогічної майстерності», проведених під час міжнародного фестивалю дитячої творчості «Золотий лелека» в с. Рибаківка Миколаївської обл., 28-30.06.2018-2019 рр.

7. Інтерв'ю з учасниками ІІІ міжнародної літньої Академії педагогічної творчості, проведеної в МДОЦ «Космос» (с. Рибаківка Миколаївської обл.) під час ХХІІ міжнародного фестивалю дитячої творчості «Золотий лелека» (26.0629.06.2019 р.).

8. Комплексна Програма художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.

9. Програма ІІІ Літньої міжнародної школи педагогічної творчості (2019 р.). Приватний архів С.В. Виткалова.

10. «Языковая практика в Великобритании»: інформаційні матеріали для учасників Міжнародної «Академії педагогічної творчості», проведеної за ініціативи Миколаївської спеціалізованої школи «Академія дитячої творчості» 28.061.07.2018 р. у МДОЦ «Космос» с. Рибаківка Миколаївської обл.

11. Muszkieta R. (Andrii Lytvyn, Vitalii Lytvyn, Larysa Rudenko. Yurii Pelekh. Oleksandr Dіdenko, MUSZKIETA R., ZUKOW W.). (2019). Informatization of technical vocational schools: Theoretical foundations and practical approaches. Education and Information Technologies

12. Muszkieta R. (Druz V. A., Iermakov S. S., Artemyeva G. P., Puhach Y. I., Muszkieta R.) (2018). Evaluation of orientation and efficiency of schoolchildren nutrition in recreational period.

Размещено на Allbest.ru