Державна політика України в галузі освіти як інструмент трансформації теорії та методики навчання історії в школі у 1991-2020 рр.: історіографія проблеми

Размещено на http://allbest.ru

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Державна політика України в галузі освіти як інструмент трансформації теорії та методики навчання історії в школі у 1991-2020 рр.: історіографія проблеми

Ігнатенко Наталія Віталіївна кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства

м. Тернопіль



Анотація

Здійснено історіографічний аналіз проблеми становлення та розвитку державної політики України в галузі освіти як інструменту трансформації теорії та методики навчання історії в школі у 1991-2020 рр.

Виявлено проблеми розвитку історичної освіти, вирішення яких сприяло переосмисленню засадничих принципів реалізації державної політики в галузі.

Охарактеризовано особливості відображення проблеми формування державна політика України в галузі освіти як інструмент трансформації теорії та методики навчання історії в школі у 1991-2020 рр. у працях вітчизняних учених.

Виявлено, що у науковій історіографії означена проблема знайшли відображення у низці науково-методичних праць які умовно можна об'єднати у дві групи:

· праці інтерпретаційного характеру, вивчення яких дозволяє визначити методологічні засади дослідження, проаналізувати природу охарактеризованих у ньому історико-педагогічних явищ, факторів та закономірностей;

· проблемно-тематичні історіографічні студії, предметом дослідження яких стали безпосередньо трансформаційні процеси в історичній освіті та методиці навчання історії.

Зроблено висновок, що в історіографії проблеми впливу державної політики України в галузі освіти на трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр. очевидними є: відсутність загального бачення проблемно-хронологічної динаміки змін у розвитку державної політики України в галузі історичної освіти; нестача історико-педагогічних матеріалів, які б дозволили встановити логічні причинно-наслідкові зв'язки між соціально-політичними й економічними змінами на різних етапах розвитку українського суспільства й детермінованими ними трансформаціями в галузі освіти; дискретність висвітлення трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі.

Ключові слова: освіта, історична освіта, державна політики в галузі історичної освіти, ґенеза історичної освіти, трансформаційні процеси в освіті.



Abstract

Public policy of Ukraine in the field of education as a tool for the transformation of the theory and methods of teaching history at school in 1991-2020: historiography of problem

Ignatenko Nataliya Vitaliyivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of World History and Religious Studies, Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk, Ternopil

A historiographical analysis of the problem of the formation and development of the state policy of Ukraine in the field of education as a tool for the transformation of the theory and methodology of teaching history at school in 19912020 was carried out.

The problems of the development of historical education were identified, the solution of which contributed to the rethinking of the fundamental principles of the implementation of state policy in the field.

The peculiarities of the reflection of the problem of the formation of the state policy of Ukraine in the field of education as a tool for the transformation of the theory and methodology of teaching history at school in 1991-2020 in the works of domestic scientists are characterized.

It was found that in scientific historiography, the specified problem was reflected in a number of scientific and methodological works that can be conditionally combined into two groups: works of an interpretive nature, the study of which allows to determine the methodological foundations of the research, to analyze the nature of the historical and pedagogical phenomena characterized in it, factors and regularities; problem-thematic historiographical studies, the subject of which research directly became transformational processes in historical education and methods of teaching history.

It was concluded that in the historiography of the problems of the influence of the state policy of Ukraine in the field of education on the transformational processes in the theory and methodology of teaching history at school in 1991-2020, the following are obvious: lack of a general vision of the problem-chronological dynamics of changes in the development of the state policy of Ukraine in the field of historical education; lack of historical and pedagogical materials that would allow establishing logical cause-and-effect relationships between socio-political and economic changes at various stages of the development of Ukrainian society and the transformations determined by them in the field of education; discrete coverage of transformational processes in the theory and methodology of teaching history at school.

Keywords: education, historical education, state policies in the field of historical education, genesis of historical education, transformational processes in education.



Вступ

Постановка проблеми. Будь-яке педагогічне дослідження має містити як ретроспективний, так і історіографічний аналіз.

Звернення до досвіду вирішення освітянських проблем у минулому, так само як і аналіз його опису, є безумовною складовою наукового пошуку дослідника.

Історіографічний аналіз дозволяє обґрунтувати актуальність і теоретичне значення наукової роботи, простежити змістові та методологічні аспекти конвергенції і взаємопроникнення одних сфер знань в інші, розширити уявлення про закономірності наукового пізнання, систематизувати знання про історико-педагогічний процес.

Враховуючи даний факт, а також те, що в українській педагогічній науці відсутнє комплексне наукове дослідження трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі періоду незалежності України, вважаємо звернення до проблематики запропонованого дослідження закономірним та виправданим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій історіографії проблема впливу державної політики України в галузі освіти на трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр. предметом спеціального наукового дослідження не стала.

Окремі її аспекти знайшли відображення у низці науково-методичних праць А. Алексюка, К. Баханова, О. Вінниченка, Л. Ведмідь, В. Власова, М. Гона, Д. Десятова, А. Зякун, Л. Калініної, В. Комарова, Л. Корінько, О. Малій, В. Мисана, М. Мудрого, В. Огнев'юка Р. Пастушенка, А. Погрібного, О. Пометун, О. Савєльєва, Р. Сироти, С. Терна, О. Удода, О. Фідрі, Н. Яковенко та ін.

За своєю суттю вони є відображенням поступальної редефініції формаційних схем радянської історіографії і конструювання українського історичного наративу та методології історії як основи для подальшого інноваційного розвитку галузі.

Метою статті є історіографічний аналіз проблеми впливу державної політики в галузі освіти на трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр.



Виклад основного матеріалу

У вітчизняній історіографії проблематика освітніх трансформацій була предметом багатьох наукових праць. За проблемно-історичним принципом їх можна об'єднати у дві групи: перша - праці інтерпретаційного характеру, вивчення яких дозволяє визначити методологічні засади дослідження, проаналізувати природу охарактеризованих у ньому історико-педагогічних явищ, факторів та закономірностей.

Друга - проблемно-тематичні історіографічні студії, предметом дослідження яких стали безпосередньо трансформаційні процеси в історичній освіті та методиці навчання історії.

До першої групи ми віднесли: праці з проблем методології педагогічних досліджень О. Антонова, А. Вихруща, Вітвіцької, С. Гончаренка, В Демидова, В. Зацерковного, Я. Калакури, В. Кременя, О. Кустовської, О. Сухомлинської, І.Тішаєва, В. Чайки.

Серед них найбільший інтерес у контексті нашого дослідження представляють праці В. Кременя («Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009); «Сучасне мислення й освіта: методологічний концепт» (2017)), О. Сухомлинської («Методологія дослідження історико- педагогічних реалій другої половини ХХ ст.» (2007); «Історико-педагогічне дослідження та його «околиці»» (2005)), А. Вихруща («Методологія історії педагогіки як виклик сучасності» (2011), Я. Калакури («Методологія історіографічного дослідження» (2016); В. Чайки («Методологія дидактики як базовий інваріант теорії професійної освіти» (2012).

Охоплюючи широкий діапазон проблем, центральними з яких є теоретико-методологічне обґрунтування розвитку освіти, визначення засадних принципів і напрямів розвитку філософії освіти, формування концептуальних питань методології сучасної дидактики, ці праці звернули увагу на перспективи та «білі плями» досліджуваної проблеми, створили підґрунтя для вибору методів дослідження та визначення науково-методологічних підходів до обґрунтування його наукової новизни й практичного значення; науково-теоретичні дослідження з проблем розвитку освіти та української національної школи Л. Березовської, Л. Гриневич, В. Кременя, Г. Терещука, В. Ткаченка, О. Адаменка, Г. Філіпчука, М. Яремченко, В. Кравця; В. Огневюка, І. Стражнікової; Т. Янченко.

Серед праць, у яких розкриваються означені теми, варто виокремити дослідження В. Огневюка, з проблем реформування та модернізації освіти в Україні, місії освіти, освітньої дійсності та педагогічної практики, рефлексії на освітні реформи як на тенденцію глобалізації та євроінтеграції («Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку (світоглядно-методологічний аспект)» (2003); «Роль освіти у формуванні цінностей демократичного суспільства» (2011); «Реформа - як сутнісна характеристика сучасної освіти» (2013); «Освітня політика як державний пріоритет» (2014)); В. Кравця, присвячених аспектам гуманітаризації та фундаметналізації освітнього процесу на засадах концепції сталого розвитку суспільства («До проблеми гуманізації освітньо-виховного простору сучасної української школи» (2018); «Особливості фундаменталізації освіти у вищих навчальних закладах України в контексті сталого розвитку» (2020); Г. Терещука з проблем розвитку середньої освіти («Теоретичні засади методичної системи індивідуалізованого навчання» (2009); «Індивідуалізація навчання в контексті ідей концепції Нової української школи» (2017). Результати історіографічного аналізу цих праць лягли в основу формування механізмів виявлення тенденційних явищ у перебігу освітніх трансформацій 1991-2020 рр. та дозволили критично оцінити здобутки попередніх поколінь у розбудові національної системи освіти.

До другої групи нами віднесено наукові дослідження особливостей формування державної освітньої політики в Україні та стратегії реалізації освітніх реформ у 1991-2020 рр. з акцентом на праці, що розкривають місце та роль історичної освіти в системі державної політики України. Серед їх авторів В. Андрущенко, В. Биков, А. Василюк, В. Журавський, Є. Красняков, І. Колодій, К. Корсак, В. Кравець, Л. Наливайко, Н. Ногас, К. Романенко, В. Тертичка, Н. Шульгіна та ін.

У змістовому полі нашого дослідження наукові праці цієї групи можна умовно поділити на три категорії:

- публікації в галузі формування державної освітньої політики в Україні;

- дослідження реалізації освітніх реформ;

- праці з проблем визначення місця і ролі історичної освіти в системі державної політики в галузі освіти України.

У тематичному блоці першої категорії чільне місце посідають дослідження та наукові публікації В. Андрущенка («Освітня доктрина як основа стратегії модернізації освіти в Україні» (2001); «Реальність освіти: проблема де міфологізації» (2001)), Н. Коршунової («Поняття державної політики: теоретико-правове дослідження» (2018)), В. Тертичка («Державна політика: аналіз та здійснення в Україні» (2002), В. Журавський («Державна освітня політика: поняття, системність, політичні аспекти» (2003)), К. Корсака («Освіта, суспільство, людина в ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз» (2004)), Н. Ракттті («Адміністративно-правове забезпечення права громадян на Освіту» (2007)), Красняков Є. («Державна освітня політика: сутність поняття» (2011)), Н. Шульгіної («Державна освітня політика як інструмент соціально-економічного розвитку України» (2018)), О. Дем'янчука («Система розробки і здійснення публічних політик в Україні (2004), концептуальні дослідження В. Гальпєріної («Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз» (2003) та І. Іванюк («Освітня політика» (2006). У них науковці визначають підходи до характеристики сутності державної політики в галузі освіти [1-4], досліджують чинники впливу на її перебіг та успішну реалізацію [5-8], пропонують механізми вирішення освітніх завдань засобами освітньої політики [3; 9-11], пропонують суб'єктивне бачення періодизації державної політики в галузі освіти України на зламі ХХ-ХХІ ст. [12-14].

У той же час, здійснений нами історіографічний аналіз проблеми формування державної освітньої політики в Україні дозволяє зробити висновок, про недостатній рівень її концептуалізації. Свідченням цього є відсутність єдиного категорійно-понятійного апарату проблеми; варіативність у формулюваннях її ключових дефініцій; використання різних термінів для позначення її базового концепту («національна освітня політика»; «державна політика у сфері освіти», «державна політика в галузі освіти»; «державна освітня політика»); не визначеність підходів до аналізу та структурування освітньої політики; відсутність достатньої філософської аргументації освітньої політики та механізмом її впровадження. Причину такої ситуації В. Андрущенко та В. Савєльєв вбачають у «всезростаючій інтернаціоналізації та «економізацію» дискурсу освітньої політики, наслідком якої, за твердженням авторів, є зростаюча динаміка до терміноутворення та концептоутворення [11, с. 12].

Дотичною до предметного поля державної освітньої політики є проблема реалізації освітніх реформ. Значну увагу їй приділили українські компаративісти А. Василюк, С. Бабій, Т. Веремієнко, О. Глушко, І. Іванюк, Є. Красняков А. Махінько, Л. Наливайка, Є. Подольська, А. Сбруєва, О. Сухомлинська, К. Шихненко, Л. Шульгата тощо.

У контексті нашого дослідження ми неодноразово апелювали до даних праць. Зокрема, при аналізі ефективності освітніх реформ, спиралися на теоретичні висновки М. Марченко та Т. Веремієнко про те, що будь яке суспільство приходить до необхідності реформ через кризу власної ідентичності [15]. Не подолавши цей шлях, воно приречене знову і знову вирішувати «старі» проблеми в нових обставинах буття [16, с. 256]; характеризуючи результати освітніх трансформацій, керувалися позицією Є. Подольської стосовно нейтрального статусу даного соціального явища, яке самі по собі не має ні позитивного, ні негативного забарвлення, а стає таким під впливом глибини та ефективності проведених в його рамках реформ [17]; вивчаючи законодавче та нормативне поле дослідження узагальнювали науково-теоретичний досвід В. Андрущенка, В. Філіпової [11; 8].

Історіографічні розвідки третьої категорії праць відображають специфіку формування змісту історичної освіти, на концептуалізацію якого значною мірою вплинули ключові тенденції розвитку історичної науки у 1991-2020 рр. Умовно їх також можна розділити на кілька категорій:

дискусійні публікації на предмет створення українського національного наративу та концептуалізації шкільної історичної освіти Н. Яковенко, Л. Зашкільняка, С. Кульчицького, С. Плохія, І. Зякуна, Л. Калініної, П. Панченко, В. Комарова, О. Пометун та ін.;

праці які досліджують місце та роль історичної освіти в системі державної політики України С. Кульчицького, В. Маслийчука та А. Портнова, Л. Чупрія, К. Галлагера, О. Томаченка, Н. Ігнатенко, М. Москалюка та ін.;

дослідження особливостей розвитку шкільної історичної освіти К. Баханова, Н. Гупана, Ф. Левітаса та О.Салати, О. Пометун, Н. Яковенко, О. Томаченка, Л. Калініна, І. Смотрицького, О. Пометун, О. Удода, Огнев'юка, О. Фідрі, Р. Пастушенка та ін..

Зміст історичної освіти - один з наріжних каменів теорії та методики навчання історії. Тому до наукових праць цієї категорії - особливий інтерес. У цьому контексті, цінними для нашого дослідження стали дотичні по проблематиці фундаментальні праці О. Пометун, К. Баханова, О. Удода та О. Томаченка. освіта навчання історія школа україна

Зокрема, дисертаційне дослідження О. Пометун [18] стало для нас орієнтиром у визначені передумов до початку трансформацій у теорії та методиці навчання історії наприкінці ХХ - поч.. ХХІ ст.. У даній роботі дослідниця з поміж іншого аналізує інтенсивний процес оновлення змісту шкільної історичної освіти кін. 80-х років ХХ ст. та створення «Республіканської програми розвитку історичних досліджень, поліпшення вивчення і пропаганди історії Української РСР на 1991-2000 рр.»., яка зумовила головні тенденції трансформаційних процесів в галузі шкільної історичної освіти на поч.. 90-х рр.. ХХ ст.

Теоретичні висновки та узагальнення зроблені К. Бахановим у монографії «Оновлення змісту сучасної шкільної історичної освіти» (2005), сформували загальне бачення еволюції вітчизняної історичної освіти на зламі століть, а також лягли в основу авторської періодизації трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в період незалежності України (1991-2020 рр.). Важливою складовою даного дослідження є його джерельна база. Аналізуючи динаміку змін у шкільній історичній освіті, автор вводить до наукового вжитку значну кількість нормативно-правових актів з питань освіти кін. 90-х - поч.. 2000-х, що надзвичайно важливо сьогодні, коли доступ до документів цього періоду частково обмежений. Особливий інтерес у цьому контексті становить другий розділ монографії «Оновлення нормативної бази шкільної історичної освіти», у якому К. Баханов здійснює порівняльний аналіз навчальних планів та програм з історії для загальноосвітніх шкіл та ділиться власним баченням щодо процесу стандартизації шкільної історичної освіти як напряму її вдосконалення [19, с. 69-205].

Здійснений О. Удодом у монографії «Українська історична дидактика: академічний дискурс» (2016) науковий аналіз процесу концептуалізації стандартів історичної дидактики на межі ХХ-ХХІ ст., дозволив розібратися у науково-когнітивних та політичних передумовах трансформацій в галузі історичної освіти перших десятиліть незалежності. Особливо цікавими у даному контексті видалися роздуми ученого з приводу колоборації держави й історичної науки в особі професійних істориків. На думку О. Удода їх продуктивна співпраця можлива виключно за умов одночасної «свободи академічної думки, право на творчість, вироблення єдиних підходів у трактуванні минулого на основі результатів публічних дискусій при збереженні та існуванні альтернативних поглядів меншості істориків, а з іншого та забезпечення державою матеріальних умов функціонування інституцій науково-історичного профілю, стимулювання діяльності громадських утворень у сфері історичної науки, недопустимість адміністрування у проведенні дискусій, преференцій тим чи іншим історичним концепціям» [20, с. 119].

Концептуально іншим за змістом та специфікою висвітлення проблеми є дисертаційне дослідження О. Томаченка («Політика України у галузі шкільної історичної освіти (1991-2009 рр.)» (2015). Його наукова стратегія будується на міждисциплінарному поєднанні історії України, політології, правознавства, історії педагогіки, теорії та методики навчання історії. Такий, підхід дозволяє поглянути на проблеми історичної освіти комплексно - «як на пошук нової моделі, котра має забезпечити баланс основних галузей історичного знання: історії політики, культури, економіки, соціальної та інтелектуальної історії... і у такий спосіб подолати протиріччя українського суспільства, яке переживає перехідний період свого розвитку» [21; 22, с. 112].

На окреме відзначення заслуговують праці Л. Зашкільняка, С. Кульчицького, Н. Яковенко, теоретичний аналіз яких дозволяє скласти враження про загальні тенденції змін в історичній науці на межі ХХ-ХХІ ст. Особливий інтерес у даній категорії викликають праці Н. Яковенко («Нариси кризової історіографії» (2006)) та Л. Зашкільняка («Замітки про сучасну українську історіографію» (2009); «Про свободу і обмеження в пізнанні минулого: українська історіографія на початку ХХІ століття» (2016)). У них, аналізуючи методологічну й інституційну кризу в українській історіографії, дослідники описують кілька тенденційних явищ, які своєю появою не лише змінили пріоритети у тематиці історіописання кін. ХХ - поч. ХХІ ст., а й вплинули на зміст шкільних курсів історії. Одне з них, за словами Н. Яковенко, виникло в наслідок появи соціального запиту на «емансипацію індивіда» і було пов'язане із зростанням інтересу до вивчення суб'єктивних чинників історичного процесу, таких як «поведінкові стратегії і персональні уявлення окремої людини чи невеликої групи людей» [23]. Причиною виникнення іншого стало творення українського національного наративу, пошуки схеми і концепції якого, вкотре загнала історію під прес ідеології та політики. В результаті, у новому варіанті «нормативній» версії історії України, за твердженням Л. Зашкільняка, не знайшлося альтернативи версіям М. Грушевського і В. Липинського - істориків початку ХХ ст., що жили і діяли у відмінних суспільних та інтелектуальних умовах. Тож реалізований на зламі ХХ ст її канон, мало чим різниться від «марксистсько-ленінського» погляду на минуле України [24, с. 14].

На шкільних курсах історії такого роду особливості позначилася поступовою антропологізацією процесу історичного пізнання та надмірною теоретизацією змісту історичних дисциплін. Наслідком першого стали багаторічні спроби інтеграції історії повсякденності у шкільний курс історії. Другий - створив проблему перевантаженості історичних дисциплін надлишковими теоретичними знаннями, вирішення якої стало наскрізним завданням усіх наступних трансформацій.



Висновки

Підсумовуючи зазначене, можна зробити висновок, що дослідження впливу державної політики України в галузі освіти на трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі 1991-2020 рр. стало предметом багатьох наукових праць. Проте не всі аспекти даної проблеми висвітлені у них в однаковій мірі повно. Встановлено, що тематика більшості досліджень присвячена аналізу загальних тенденцій розвитку освіти в Україні. Специфіка ж трансформацій у теорії та методиці навчання історії в школі висвітлена фрагментарно. Очевидними є також відсутність загального бачення проблемно-хронологічної динаміки змін у розвитку державної політики України в галузі історичної освіти, нестача історико-педагогічних матеріалів, які б дозволили встановити логічні причинно-наслідкові зв'язки між соціально-політичними й економічними змінами на різних етапах розвитку українського суспільства й детермінованими ними трансформаціями в галузі освіти, дискретність висвітлення трансформаційних процесів у теорії та методиці навчання історії в школі.

Перспективним є опрацювання та узагальнення джерельної бази з проблеми формування державної політики України в галузі освіти та її впливу на трансформаційні процеси у теорії та методиці навчання історії в школі у 1991-2020 рр.



Література

1. Красняков Є. Державна освітня політика: сутність поняття, системність, історико-політичні аспекти. Віче. 2011. № 20. URL: https://veche.kiev.ua/journal/2757/ (дата звернення: 25.05.2022).

2. Журавський В. С. Державна освітня політика: поняття, системність, політичні аспекти. Правова держ ава: щорічник наукових праць Інст ит ут у держ ави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 2003. Вип. 14. С. 20-30.

3. Андрущенко В. Освітня доктрина як основа стратегії модернізації освіти в Україні. Вестник Херсонского государственного университета. 2001. № 2 (11). С. 5-7.

4. Коршунова Н.В. Поняття державної політики: теоретико-правове дослідження : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ. Київ, 2018. 240 с.

5. Кравець В.М., Павлишин О.В., Роговенко М.М. Політика як соціальне явище. Історія розвитку політичної думки: Курс лекцій. 2018. URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/ politolog(2018-11-14)/inf/autors.html

6. Корсак К. Освіта, суспільство, людина в ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз. Київ; Ніжин, 2004. 218 с.

7. Ланських О. Б. Метаморфози державної освітньої політики у контексті глобалізаційних процесів. Multiversum Philosophical almanac. 2015. № 5-6.

8. Філіпова В. Д. Законодавство як чинник державної політики в галузі освіти України: нормативноправовий аспект. Державне управління: інвестиції: практика та досвід. 2013. № 10. С. 155-158.

9. Колодій І. С. Сучасні тенденції державної освітньої політики України. Проблеми та перспективи розвитку економіки і підприємництва та комп'ютерних технологій в Україні: зб. тез доп. ХІ наук.- практ. конф., 30 бер.-4 квіт. 2015 р. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2015. С. 235-239.

10. Наливайко Л. П. Трансформація державної освітньої політики в Україні в умовах євроінтеграції. Право і суспільство. 2015. № 3. Ч. 3. С. 31-36.

11. Андрущенко В.П., Савельєв В.Л. Освітня політика (огляд порядку денного). Київ : «МП Леся», 2010. 368 с.

12. Тицька Я. О. Державна політика у сфері освіти: правовий аспект. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. № 2. С. 55-60.

13. Парпан У. М., Хомишин І. Ю. Значення та вплив освітніх концепцій на становлення людини як особистості в сучасному освітньому просторі. Митна справа. 2011. № 5. Ч. 2. С. 69-73.

14. Прокопенко Л. Державна освітня політика: історико-теоретичний аспект. Державне управління та місцеве самоврядування. 2009. № 3. С. 19-27.

15. Веремієнко Т. Соціокультурна динаміка в процесі глобальних трансформацій. Міжнародна економічна політика. 2008. № 1-2. ULR: http://iepjournal.com/journals/8- 9/2008_6_Veremienko.pdf

16. Марченко О. В. Методологічні стратегії дослідження освітнього простору: монографія. Дніпропетровськ: Інновація, 2012. 350 с.

17. Подольська Є.А., Подольська Т.В. Соціологія: 100 питань - 100 відповідей : навчальний посібник. Київ: Інокс, 2009. 352 с.

18. Пометун О. Проблеми розвитку шкільної історичної освіти в Україні в ХХ столітті: автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.01; 13.00.02. / Інститут педагогіки АПН України. Київ, 1996. 51 с.

19. Баханов К. О. Оновлення змісту сучасної шкільної історичної освіти: монографія. Донецьк : Юго-Восток, 2005. 326 с.

20. Удод О. Українська історична дидактика: академічний дискурс (До 80-річчя Інституту історії України): монографія. Київ: НАН України, Ін-т історії України, 2016. 214 с.

21. Томаченко О. В. Політика України у галузі шкільної історичної освіти (19912009 рр.) : дис. ... канд. істор. наук: 07.00.01 / Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2015. 285 с.

22. Томаченко О. Трансформаційні процеси у шкільній історичній освіті України. Історичний архів. Вип. 4. 2010. С. 112-115.

23. Яковенко Н. Нариси кризової історіографії. Критика. 2006. №1-2. С. 23-27.

24. Зашкільняк Л. Замітки про сучасну українську історіографію. Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. 2009. №15. С. 13-29.

25. Зашкільняк Л. О. Про свободу і обмеження в пізнанні минулого: українська історіографія на початку ХХІ століття. Харківський історіографічний збірник. 2016. Вип. 15. С. 14-26.



References

1. Krasniakov Ye. (2011). Derzhavna osvitnia polityka: sutnist poniattia, systemnist, istoryko-politychni aspekty. [State educational policy: the essence of the concept, systematicity, historical and political aspects]. Viche. 20. Retrieved from URL: https://veche.kiev.ua/journal/ 2757/ [in Ukrainian].

2. Zhuravskyi V. S. (2003). Derzhavna osvitnia polityka: poniattia, systemnist, politychni aspekty. [State educational policy: concept, system, political aspects]. Pravova derzhava: shchorichnyk naukovykh pratsInstytutuderzhavy i pravaim. V. M. KoretskohoNAN Ukrainy. 14. 20-30. [in Ukrainian].

3. Andrushchenko V. (2001). Osvitnia doktryna yak osnova stratehii modernizatsii osvity v Ukraini. [Educational doctrine as the basis of the strategy of modernization of education in Ukraine]. VestnykKhersonskoho hosudarstvennoho unyversyteta. № 2 (11). 5-7. [in Ukrainian].

4. Korshunova N.V. (2018). Poniattia derzhavnoi polityky: teoretyko-pravove doslidzhennia : dys. ... kand. yuryd. nauk : 12.00.01 [The concept of state policy: theoThe concept of state policy: theoretical and legal research: diss. ... candidate law Sciences: 12.00.01 rhetorical and legal research: diss. ... candidate law Sciences: 12.00.01]. / Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav. Kyiv. 240. [in Ukrainian].

5. Kravets V.M., Pavlyshyn O.V., Rohovenko M.M. (2018). Polityka yak sotsialne yavyshche. Istoriia rozvytku politychnoi dumky: Kurs lektsii. [Politics as a social phenomenon. History of the development of political thought: A course of lectures]. Retrieved from URL: https://arm.naiau.kiev.ua/books/politolog(2018-11-14)/inf/autors.html [in Ukrainian].

6. Korsak K. (2004). Osvita, suspilstvo, liudyna v ХХІ stolitti: intehralno-filosofskyi analiz. [Education, society, man in the ХХІ st century: integral-philosophical analysis]. Kyiv; Nizhyn. [in Ukrainian].

7. Lanskykh O. B. (2015). Metamorfozy derzhavnoi osvitnoi polityky u konteksti hlobalizatsiinykh protsesiv. [Metamorphoses of state education policy in the context of globalization processes]. Multiversum Philosophical almanac. 5-6. [in Ukrainian].

8. Filipova V. D. (2013). Zakonodavstvo yak chynnyk derzhavnoi polityky v haluzi osvity Ukrainy: normatyvnopravovyi aspekt. [Legislation as a factor of state policy in the field of education of Ukraine: regulatory aspect]. Derzhavne upravlinnia: investytsii: praktyka ta dosvid. 10. 155-158. [in Ukrainian].

9. Kolodii I. S. (2015). Suchasni tendentsii derzhavnoi osvitnoi polityky Ukrainy. [Modern trends of the state educational policy of Ukraine]. Problemy taperspektyvy rozvytku ekonomiky i pidpryiemnytstva ta kompiuternykh tekhnolohii v Ukraini : zb. tez dop. KhI nauk.- prakt. konf, 30 ber.-4 kvit. 2015 r. Lviv : Vyd-vo Lvivskoi politekhniky. 235-239. [in Ukrainian].

10. Nalyvaiko L. P. (2015). Transformatsiia derzhavnoi osvitnoi polityky v Ukraini v umovakh yevrointehratsii. [Transformation of the state education policy in Ukraine in the conditions of European integration]. Pravo i suspilstvo. 3. 3. 31-36. [in Ukrainian].

11. Andrushchenko V.P., Saveliev V.L. (2010). Osvitnia polityka (ohliad poriadku dennoho). [Education policy (overview of the agenda)]. Kyiv : «MP Lesia». [in Ukrainian].

12. Tytska Ya. O. (2018). Derzhavna polityka u sferi osvity: pravovyi aspekt. [State policy in the field of education: legal aspect]. Prykarpatskyiyurydychnyi visnyk. 2. 55-60. [in Ukrainian].

13. Parpan U. M., Khomyshyn I. Yu. (2011). Znachennia ta vplyv osvitnikh kontseptsii na stanovlennia liudyny yak osobystosti v suchasnomu osvitnomu prostori. [The importance and influence of educational concepts on the formation of a person as an individual in the modern educational space]. Mytna sprava. 5. 2. 69-73. [in Ukrainian].

14. Prokopenko L. (2009). Derzhavna osvitnia polityka:istoryko-teoretychnyi aspekt. [State educational policy: historical and theoretical aspect]. Derzhavne upravlinnia ta mistseve samovriaduvannia. 3. 19-27. [in Ukrainian].

15. Veremiienko T. (2008). Sotsiokulturna dynamika v protsesi hlobalnykh transformatsii. [Sociocultural dynamics in the process of global transformations]. Mizhnarodna ekonomichna polityka. 1-2. Retrieved from ULR: http://iepjournal.com/journals/8-9/2008_6_Veremienko.pdf [in Ukrainian].

16. Marchenko O. V. (2012). Metodolohichni stratehii doslidzhennia osvitnoho prostoru: monohrafiia. [Methodological strategies of educational space research: monograph]. Dnipropetrovsk: Innovatsiia. [in Ukrainian].

17. Podolska Ye.A., Podolska T.V. (2009). Sotsiolohiia: 100 pytan - 100 vidpovidei : navchalnyi posibnyk. [Sociology: 100 questions - 100 answers: study guide]. Kyiv: Inoks. [in Ukrainian].

18. Pometun O. (1996). Problemy rozvytku shkilnoi istorychnoi osvity v Ukraini v ХХ stolitti: avtoref. dys... d-ra ped. nauk: 13.00.01; 13.00.02. [Problems of the development of school history education in Ukraine in the 20th century: autoref. dis... Dr. Ped. Sciences: 13.00.01; 13.00.02]. / Instytut pedahohiky APN Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

19. Bakhanov K. O. (2005). Onovlennia zmistu suchasnoi shkilnoi istorychnoi osvity: monohrafiia. [Updating the content of modern school history education: a monograph]. Donetsk : Yuho-Vostok. [in Ukrainian].

20. Udod O. (2016). Ukrainska istorychna dydaktyka: akademichnyi dyskurs (Do 80- richchia Instytutu istorii Ukrainy): monohrafiia. [Ukrainian historical didactics: academic discourse (To the 80th anniversary of the Institute of History of Ukraine): monograph]. Kyiv: NAN Ukrainy, In-t istorii Ukrainy. [in Ukrainian].

21. Tomachenko O. V. (2015). Polityka Ukrainy u haluzi shkilnoi istorychnoi osvity (1991-2009 rr.) : dys. ... kand. istor. nauk: 07.00.01[Policy of Ukraine in the field of school history education (1991-2009): dissertation. ... candidate history Sciences: 07.00.01]. / Skhidnoievropeiskyi natsionalnyi universytet imeni Lesi Ukrainky. Lutsk. [in Ukrainian].

22. Tomachenko O. (2010). Transformatsiini protsesy u shkilnii istorychnii osviti Ukrainy. [Transformational processes in school historical education of Ukraine]. Istorychnyi arkhiv. 4. 112-115. [in Ukrainian].

23. Yakovenko N. (2006). Narysy kryzovoi istoriohrafii. [Essays of crisis historiography]. Krytyka. 1-2. 23-27. [in Ukrainian].

24. Zashkilniak L. (2009). Zamitky pro suchasnu ukrainsku istoriohrafiiu. [Notes on modern Ukrainian historiography]. UkrainaХХst.: kultura, ideolohiia, polityka. 15. 13-29. [in Ukrainian].

25. Zashkilniak L. O. (2016). Pro svobodu i obmezhennia v piznanni mynuloho: ukrainska istoriohrafiia na pochatku ХХІ stolittia. [About freedom and limitations in knowledge of the past: Ukrainian historiography at the beginning of the ХХІ st century]. Kharkivskyi istoriohrafichnyi zbirnyk. 15. 14-26. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...