Формування сучасного глобального світогляду філолога (на прикладі творчості Г. Гейне)

Особливий світ смислової комунікації, що працює по глобальних осях пізнання (пізнання «я в світі», «світ у мені» та «світ як такий»), абсолютно необхідний для ідентифікації особистості в просторі культури в плані того, «що вона може повідомити світ і що світ може повідомити її» [цит за 1, c. 33]. А. Маслоу розумів смислову комунікацію на глобальних осях розуміння дуже широко: «Я включаю сюди всі процеси сприйняття і навчання, як і всі форми мистецтва і творчості, розглядаю як пізнання лише на рівні первинних процесів (архаїчне, міфологічне, метафоричне, поетичне), так та вербальну, раціональну комунікацію, що здійснюється на рівні вторинних процесів» [цит за 3, с. 177].

Світоглядний акцент позитивного (фактичного, чуттєвого) знання реалізує відомий принцип єдності духовного та наукового у межах сучасної постіндустріальної культури: «...наука, інноваційна діяльність вимагають для свого розвитку не лише серйозних інвестицій, а й сприятливої соціальної та духовної атмосфери. Інакше висловлюючись, духовність і активна інтелектуальна діяльність не лише не є антагоністами у всіх випадках, але можуть взаємно підкріплювати одне одного» [4, з. 137].

Когнітивний синтез світогляду як пізнавального процесу, згідно з Е. Гуссерлем, «не тільки здійснюється у всіх окремих переживаннях, що протікають у свідомості, і не тільки випадковим чином пов'язує їх між собою; адже і все життя свідомості, як ми вже говорили, утворює синтетичну єдність... (Вона) є, таким чином, універсальна cogito, що синтетично обіймає в собі всі окремі, що поперемінно виступають на перший план переживання, що володіє своїм універсальним cogitatum і ґрунтується на різних рівнях у різноманітті особливих cogitata» [3, с. 42]. Таке багаторівневе когнітивне «фундування» інтелектуально обґрунтованої рухомої картини світу (світогляду) іманентно не тільки людині як універсальному суб'єкту світу, що розвивається, але і самому світу як універсального сценічного майданчика історії, на якій розігрується драма індивідуального буття. Е. Гуссерль писав у «Картезіанських роздумах»: «Це фундування не слід розуміти, як певну здійснювану у тимчасової послідовності генетичну побудову, оскільки кожне окреме переживання виникає, скоріш, лише в результаті його виділення всередині всеосяжної свідомості, що завжди вже передбачається як єдине. Універсальне cogitatum є найуніверсальнішим життям у його відкри- то-нескінченній єдності та цілісності» [3, с. 43]. Таким чином, визначаючи світогляд як складне духовно-ціннісне і, одночасно, інтелектуально орієнтоване розуміння, ми говоримо про нього, як про когнітивний синтез. який не відбиває, не спостерігає життя, а завжди включений в буття, що виростає з нього і вростає в нього. Це не «картина світу», це «проживання світу» у найяскравіших інтелектуальних та духовних формах. Слід усвідомити, що можливості світогляду як «розширеної», багатоаспектної, текст-орієнтованої універсальної каузації не можуть бути реалізовані ні в рамках політичної ідеології, як правило, позбавленої смислової та соціально-економічної «підкладки» та принципово не трансльованої культурою в міжпоколінському варіанті, ні в рамках дисциплінарного парадигмального знання, обмеженого завданнями «предметного» (завжди - часткового чи гіпертрофованого) уявлення світу.

Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія, що сформувались на ранніх етапах людської цивілізації.

Найдавнішою формою світогляду вважається міфологія, яка була ровесницею людської історії.

Міфологія (від грец. mifos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) - форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об'єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії. Лише у пізніші часи ці елементи отримали самостійне життя і розвиток.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. У ній буття осягається іншими, ніж у міфі, засобами. У релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт та об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Релігія (від лат. relegio - благочесність, побожність, святиня, предмет культу) - така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, і потойбічний - “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ. Специфіка релігії полягає в особливому характері “другого” світу та його смислової ролі. Земний світ починає розглядатись як наслідок надприродного.

Особливості світогляду філолога на прикладі аналізу поезії Г. Гейне

Мовно-образна система поетичного ідіостилю Г. Гейне відзначається динамізмом образного слова, індивідуально-авторські пошуки реалізуються в оригінальних літотах як органічних лінг- вопоетичних компонентах системи поетичного тексту.

Ми дотримуємося погляду, згідно з яким фрейм - це завжди структурована одиниця знання, в якій виділяються певні компоненти і відносини між ними, на тій підставі, що фрейми мають внутрішню структуру, елементи якої представлені складною конфігурацією слотів або термінальних вузлів. У слотах може бути стереотипна інформація різної складності: від простої ознаки реальних об'єктів до спеціальних фонових знань і навіть енциклопедичних даних.

Вже на етапі дефініції епітет як категорія поетики та стилістики, впливаюча на світогляд філолога, виявляє свою складність та багатозначність. У кожному з визначень епітету підкреслюється той чи інший його бік: образність, виразність, закріпленість за художнім контекстом як сферою функціонування.

Зазначимо, що розгляд цієї проблематики у науковій літературі має фрагментарний характер; часто епітет розчиняють у метафорі (метафоричний епітет) або метонімії (метонімічний епітет).

Наведемо декілька визначень епітета різних мовознавців. «Епітет - один із основних тропів, художнє образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, поняття, дії» [2, с. 76].

Епітет - це «будь-яке художнє означення, призначення якого, як свідчить його етимологічне походження, виявляється в тому, щоб надати предмету поетичності та живопису, тобто визначити індивідуальну якість предмета, яка належить лише йому одному і не переноситься на інші предмети» [4, с. 1].

«Епітет - стилістична фігура, троп, що є означенням чи обставиною в реченні як атрибут предмета, дії, стану й характеризується високою емотивно-експресивною зарядженістю, оціннісністю й образністю» [3, с. 145].

Таким чином, звернення до методу фреймового аналізу для дослідження значення мовної одиниці, продиктоване необхідністю враховувати не тільки лінгвістичні, а й екстралінгвістичні, енциклопедичні знання людини.

Мовно-образна система поетичного ідіостилю Г. Гейне відзначається динамізмом образного слова, індивідуально-авторські пошуки реалізуються в оригінальних епітетах як органічних лінгвопоетичних компонентах системи поетичного тексту.

Описуючи корпус власне якісних ад'єкти- вів, що виступають як епітети в ліриці Г. Гейне, можна виділити: епітети, виражені якісним прикметником у повній формі, у тому числі відносним у значенні якісного; епітети, виражені якісним прикметником у порівняльному ступені; епітети, виражені якісним прикметником найвищого ступеня.

Якісний прикметник - основний розряд атрибутивних слів, що репрезентує епітет. Він містить інформацію про об'єктивну, чуттєво сприйману ознаку, її образне цілісне уявлення: Це він, казковий давній лісі / [...] / Стрімчастий замок між дерев / [...] / О дивний сфінксе! Розв 'яжи / [...] / Зостався тільки той нестримний жар (Г. Гейне «Сновидіння»).

Зазначимо, що ад'єктив у поезії Г. Гейне набуває важливої особливості. У рядках І ніжно зітхав я (Г. Гейне «Сновидіння») використання ознакового слова, наділення об'єкта тією чи іншою властивістю проводиться поетом ситуативно та окказіонально - звідси несподівані, неу- зуальні епіфраза ніжно зітхав: зітхання викликає асоціації «почуття занепокоєння, тривоги, душевне збудження», а епітет ніжний покликаний пом'якшити це значення.

Деякі епітети, виражені якісним прикметником у повній формі, демонструють антропоцентричність поезії Г. Гейне: О муки солодкі і радісний біль (Г. Гейне «Сновидіння»); Якийсь тривожний сум поніс /[...]/Мій списати дикий біль (Г. Гейне «Сновидіння»).

Активне вживання поетом порівняльного ступеня з суфіксом -іш, -іша обумовлено, з одного боку, підвищеною експресивністю даних лексем, а з іншого - тенденцією розвитку поетичної мови даного періоду, до якого належить творчість Г. Гейне: Бо значно мені від наук цікавіша / [...] / Веселіше! Все дарма! (Г. Гейне «Сновидіння»).

Порівняльний ступінь ад'єктиву покликаний передати більший або менший ступінь прояву ознаки.

Епітети у поезії Г. Гейне виражаються також якісним прикметником найвищого ступеня за допомогою префікса -най-, який сприяє актуалізації вищого ступеня ознаки: Я був Мортімер найкращий / [...] / Найбіднішим з бідарів (Г. Гейне «Сновидіння»).

Якісні епітети є дуже різноплановими за семантикою. До епітетів, виражених якісним прикметником відносяться лексеми, що характеризують якості та ознаки живих істот: Браво, гурте злих примар! (Г. Гейне «Сновидіння»); І дум сумних мелодію смутну (Г. Гейне «Сновидіння»).

Клас відносно присвійних прикметників також не залишається семантично постійним. Присвійні прикметники містять у своєму значенні такі семи, які часто дозволяють кваліфікувати такі ад'єк- тиви як умовно якісні. Прикметники з суфіксом -ськ, що мають значення «що відноситься до», збагачуються різними значеннями: Одягнений в білий студентський сюртук / [...] /З диявольським зіллям рейнвейн змішав / [...] / В люстро рейнських вод живе (Г. Гейне «Сновидіння»). Присвійні ад'єктиви оціночно та емоційно називають якість одухотвореної (людської, у тому числі міфологічної) реалії: Вставай, сідлай свого коня (Г. Гейне «Гонець»); Це полотно на саван твій (Г. Гейне «Сновидіння»); Мого серця господине! / [...] / Ти про наших прабатьків (Г. Гейне «Сновидіння»).

У поезії Г. Гейне наявні епітети, виражені іменником. Епітетна конструкція, що виражається іменником-прикладкою, поєднуючи в собі атрибутивну та компаративну семантику, є перехідною між прикметниковим епітетом та порівняльною сполучниковою структурою: У гори я несу свою / [...] /Гірку печаль-невдачу (Г. Гейне «Блідний Петер»).

Прикордонний морфологічний статус слова (частіше це стосується прислівника і прикметника) виникає в мові поета спонтанно, при багатосторонній характеристиці реалії. Виділені епітети можна віднести як до прислівників, тому що вони позначають ознаку дії, так і до коротких прикметників, тому що наступний компара- тив вимагає поєднання цих слів з субстантивом. Незвичайне семантичне використання прислівників, їх образна природа дозволяє відносити слова цієї частини промови до епітетів.

За структурою епітети бувають простими, складними, зокрема складовими. Складний епітет представлений поліос- новними прикметниками та використовується насамперед як ланцюжки епітетів: Скажи мерщій, кому воно, / [...] /Це сніжно-біле полотно? (Г. Гейне «Сновидіння»).

До семантичного ядра авторських епітетів належать епітети, об'єднані семою «коштовності»: І сонце золоте з-під хмар / [...] /1 золота важка коса /[...] / Нам глибоко в серце запали її слова золоті /[...] / Зблиск на хвилі золотій (Г. Гейне «Сновидіння»).

Категорія кольору як психологічне явище займає прикордонне положення між категоріями фізичного і духовного. Якщо колірний прикметник сплітається з абстрактними іменниками, що позначають почуття, стан людини, прояви її внутрішнього життя тощо, словами, природа яких із кольором не пов'язана, колірна символіка виражається безпосередньо: в основі поєднань такого типу лежать моральні категорії, символіка добра і зла.

У натурфілософській ліриці Г. Гейне наявні наступні колірні епітети: Личко біле та ясне (Г. Гейне «Сновидіння»); Одягнений в білий студентський сюртук (Г. Гейне «Сновидіння»); На килимі зелених трав (Г. Гейне «Сновидіння»); І я побачив - сірий луг (Г. Гейне «Сновидіння»). Наявність в натурфілософській ліриці Г. Гейне епітетів, які позначають колір, дозволяє встановити певну ієрархію кольорів в їх символічних значеннях: білий - початкова порожнеча як готовність до початку життя; червоний - життя в динаміці; чорний - спустошеність як результат динамічного процесу, як готовність до злиття з абсолютом; блакитний - злиття з абсолютом, безсмертя, буття духу; зелений - уособлення природності та свіжості, колір життя; жовтий - колір сонця, тепла, життєдайного світла.

На нашу думку, колір пов'язаний із соціально-лінгвістичною традицією етносу, багато кольоропозначень «обтяжені» переносними значеннями, конотаціями, символами, що передбачає відмінності у сприйнятті одного й того ж відтінку представниками різних культур.

Семантику світла реалізують наступні епітети: Веселий, в світлому саду / [...] /Рейн з поверхні світлий плине (Г. Гейне «Сновидіння»); І вибивсь на ясний моріг (Г. Гейне «Сновидіння»). В натурфілософській диниці Г. Гейне наявні одиниці опозиційного плану, де зазначено явне зниження чи відсутність світлового початку. Ті ж компоненти можуть виконувати і функцію опорного слова, що виводить значення відсутності світла на перший план, а кольорономінацію нівелює: І темний жах мій не минав (Г. Гейне «Сновидіння»); На похмурій верховині (Г. Гейне «Два брати»); Бреде, неначе мрець, блідий (Г. Гейне «Блідний Петер»).

У підгрупу лексем зі значенням дотикового сприйняття входять визначення вагової семантики: І раптом легенький, немов вітерець / [...] / Хто вчив вас, пташки легкокрилі / [...] /1 золота важка коса (Г. Гейне «Сновидіння»).

Епітети, утворюючи ядро якісної домінанти тексту, організують простір оповіді, акцентуючи на собі увагу читача. Якісна домінанта тексту є основне поле функціонування епітету, у якому він найпослідовніше реалізує свій художній потенціал. Епітет є експресивно-образним, оцінним, суб'єктивним визначенням об'єкта дійсності, що функціонує в рамках художнього дискурсу.

В рамках структурної класифікації прийнято виділяти епітети прості та складні. За ступенем використання мовою епітети поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. За ступенем стійкості зв'язку з визначальним словом епітети можна поділити на вільні і постійні. За семантичним параметром виокремлюють оцінні та колірні епітети.

Колірна характеристика в композиті може з'єднуватися із позначенням матеріалу, речовини тощо, що також визначають об'єкт епітетації.

Значну частину складають епітети, у яких перший компонент є колоративом, а другий - безсуфіксним прикметником, утвореним від основ імен, що позначають частини тіла живої істоти.

Таким чином, світогляд постає як результат синтетичної діяльності свідомості, здатної породжувати цілісні світи та системи. Когнітивний синтез, що виступає у вигляді динамічної основи світогляду, перетворює нерухому картину світу на особливий познавальний процес, що має також чуттєво екзистенційну основу.