Педагогічне спілкування як провідна складова професійно-педагогічної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічне спілкування як провідна складова професійно-педагогічної комунікації

Ісаєва Світлана Дмитрівна

Кандидат педагогічних наук, доцент,

доцент кафедри іноземних мов математичних факультетів

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Соловей Ніна Василівна

Кандидат філологічних наук, доцент,

доцент кафедри іноземних мов математичних факультетів

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Анотація

В статті розглядаються основні складові професійно-педагогічної комунікації та чинники й передумови виникнення комунікації загалом. Вивчаються головні умови здійснення комунікації, а саме: присутність щонайменше двох осіб, наявність каналу комунікації, наявність зворотного зв'язку. Аналізуються компоненти, особливості та функції професійно-педагогічної комунікації. Серед функцій, зокрема, виокремлено навчальну, виховну, розвивальну, життєзабезпечувальну. Пропонується визначення суб'єкта і об'єкта професійно-педагогічної комунікації. Досліджуються цілі комунікації: інформаційна, комунікативна, спонукальна, емотивна, організаційна, розвиваюча, настановна, впливова. Надається визначення поняттю «комунікативність вчителя» та роз'яснюються такі спеціальні якості комунікативності вчителя, як: комунікативні знання, комунікативні навички, комунікативні вміння, комунікативні звички і комунікативний характер. Серед головних компонентів професійно-педагогічної комунікативності вчителя виділено стійку потребу в систематичному спілкуванні, отримання емоційного задоволення на всіх його етапах, та наявність здібностей до педагогічної комунікації.

Ключові слова: вчитель, учень, педагогічне спілкування, комунікативність вчителя, професійно-педагогічна комунікація.

Комунікація - це процес обміну інформацією щодо фактів, ідей і поглядів між двома або більшою кількістю осіб; спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів з метою передавання та одержання інформації. Існують різні гіпотези про походження мови як засобу спілкування, але жодна з них не підтверджується ніякими фактами через величезну віддаленість періоду їх виникнення від сьогодення. Гіпотези залишаються гіпотезами через те, що їх не можна ні спостерігати, ні якимось чином відтворити в експерименті [4].

На переконання вчених, виникнення комунікації зумовлене розвитком наукової думки. Серед мислителів Давньої Греції до неї вдавалися Арістотель, Демосфен, Сократ. Щодо мислителів Давнього Риму - Аврелій Гракх, Квінтіліан, Ціцерон та інші. Через інституалізацію педагогіки як самостійної науки в XVI--XIX ст., проблеми комунікації оформлялися в дидактичні принципи природовідповідності (Я.-А. Коменський, Ж.-Ж. Руссо), культуровідповідності й самостійної активності (А. Дістервег), практичної корисності (Дж. Локк). У XX ст. вивчалися найрізноманітніші аспекти комунікації: форми, методи, структура, комунікативні потреби, технології педагогічного спілкування, методи корекції комунікативної діяльності тощо. Стосовно педагогічної комунікації, вона трактувалася як організація навчально-виховної діяльності, в основу якої покладено сприйняття, засвоєння, використання й передача інформації [8].

Серед умов, необхідних для здійснення процесу комунікації, виокремлено такі: 1.присутність, як мінімум, двох осіб: відправника і одержувача (відправником є особа, яка генерує і передає інформацію, а одержувачем є особа, для якої інформація призначається і передається); 2.наявність повідомлення, тобто інформації, призначеної для передачі; 3.наявність каналу комунікації, тобто засобу, завдяки якому інформація передається; 4.наявність зворотного зв'язку, тобто процесу передачі повідомлення від одержувача до відправника, у якому міститься інформація стосовно ступеня сприйняття й зрозумілості отриманого одержувачем повідомлення [9].

Розглянувши сутність комунікації й умови її здійснення, і дослідивши трактування педагогічної комунікації, переходимо до визначення поняття професійно-педагогічної комунікації.

На думку О.М. Фенцик, професійно-педагогічна комунікація є засобом здійснення професійної діяльності педагога. Як зазначає науковиця, майстерність педагога повинна ґрунтуватись на різнобічних фахових уміннях і спеціальних професійних знаннях, та на вмінні ефективно взаємообмінюватися інформацією з усіма учасниками освітнього процесу. Спілкування є одним з найважливіших професійних інструментів педагогічної діяльності, оскільки все починається з педагога, з його вміння співпрацювати з учнями та організовувати «педагогічно доцільні відносини» [10].

Мета статті - систематизовано ознайомитися з сучасною теоретичною інформацією про професійно-педагогічну комунікацію.

Отже, повертаючись до визначення професійно-педагогічної комунікації, ще раз відмітимо, що це є система безпосередніх чи опосередкованих дій педагога, які можливо реалізувати завдяки вербальним і невербальним засобам та засобам комп'ютерної комунікації для взаємообміну інформацією, моделювання та управління процесом комунікації і, відповідно, регуляції професійно-педагогічних відносин [10].

Аналізуючи особливості професійно-педагогічної комунікації, Н.П.Волкова зазначає, що у постіндустріальному й інформаційному суспільстві однією з найважливіших проблем є проблема комунікації. Головним чином це стосується освітньої сфери, адже саме вона покликана забезпечувати підготовку людей до життя у світі найрізноманітніших зв'язків, взаємовідносин і комунікативних можливостей. Серед багатьох джерел розвитку комунікативних можливостей особистості Н.П. Волковою відмічено професійно-педагогічну комунікацію як «особливий тип активного взаємообміну інформацією у професійній педагогічній діяльності» [1].

Щодо суб'єкта і об'єкта професійно-педагогічної комунікації, вчена відмічає, що провідним суб'єктом є вчитель, професійна діяльність якого повинна бути спрямована на формування гармонійно розвиненої особистості учнів. На її думку, виконуючи таке соціальне замовлення та перебуваючи постійним учасником будь-яких актів комунікації, вчитель повинен дбати про навчання, виховання та розвиток особистості кожного учня. Суб'єктом комунікації може вважатися й соціальна група, яка, «взаємодіючи із суб'єктами зовнішнього середовища, впливає на поведінку і спілкування кожного причетного до неї індивіда». Об'єктом професійно-педагогічної комунікації є спільна діяльність суб'єктів комунікації, мета якої полягає у розвитку їх комунікативних умінь, підвищенні якості комунікативної діяльності та збагаченні комунікативного досвіду [1].

Оскільки професійно-педагогічна комунікація є досить складним видом педагогічної діяльності, спрямованої на навчання, виховання та розвиток особистості учнів, вона потребує досконалого дослідження і детального аналізу. Розпочнемо з функцій. На думку Волкової Н.П., основними функціями професійно-педагогічної комунікації є термінальні, тактичні, операціональні [1].

Через те, що головними функціями є термінальні, зупинимося більш детально саме на них. Термінальні функції педагогічної комунікації (функції-цілі) пов'язані зі стратегічними напрямками педагогічної діяльності та відображають її сутнісні завдання. До цієї групи відносяться навчальна, виховна, розвивальна, життєзабезпечувальна функції та функція соціалізації особистості. педагогічне спілкування професійна комунікація

Навчальна функція професійно-педагогічної комунікації передбачає оволодіння суб'єктами комунікації комунікативними знаннями та сприяє поглибленню й закріпленню набутих умінь і навичок.

Виховна функція професійно-педагогічної комунікації передбачає формування комунікативних і моральних якостей, завдяки яким забезпечується нормативна поведінка учня для успішної адаптації до певного освітнього та соціокультурного середовища. Дана функція сприяє формуванню комунікативної культури.

Розвивальна функція професійно-педагогічної комунікації передбачає оволодіння етичними правилами і нормами поведінки, збагачення комунікативного досвіду, та сприяє послідовному переходу на якісніші рівні культури педагогічної комунікації.

Життєзабезпечувальна функція професійно-педагогічної комунікації передбачає створення умов для самореалізації і задоволення комунікативних потреб суб'єктів комунікації, та сприяє збагаченню культури комунікації (вербальної й невербальної) і розширенню можливості використання комунікативних ресурсів.

Функція соціалізації передбачає підготовку до встановлення ефективних взаємовідношень із соціальним середовищем через вибір якомога доцільніших засобів комунікації, вибір оптимального стилю спілкування, та сприяє оволодінню правилами вербальної і невербальної поведінки у комунікативних ситуаціях, довірі між комунікативними партнерами, усвідомленню і подоланню бар'єрів комунікації, врегулюванню конфліктних ситуацій, усвідомленню власного місця в системі міжособистісних зв'язків [1].

Ознайомившись з головними функціями професійно-педагогічної комунікації, перейдемо до її цілей [6].

Перш за все відмітимо, що цілі комунікації завжди бувають різними в залежності від вікового етапу розвитку учнів, рівня їх психічного та інтелектуального розвитку, потреб та бажань, вимог суспільства до освітньої системи. Цілі педагогічної комунікації можна розділити на такі: інформаційну, комунікативну, спонукальну, емотивну, організаційну, розвиваючу, настановну, впливову.

Інформаційна ціль полягає в обміні інформаційними даними між суб'єктами освітньої діяльності, їх думками та переконаннями. Комунікативна ціль міститься у побудові ефективних відношень між вчителем і учнями на основі безперервної взаємодії. Спонукальна ціль означає комунікацію, яка породжує прагнення до діалогу в конкретному напрямку педагогічної діяльності. Емотивна ціль міститься в обміні емоційними переживаннями, а також у впливі на партнера за допомогою емоцій і почуттів. Організаційна ціль зорієнтована на реалізацію певного напрямку діяльності з метою досягнення конкретного результату. Розвиваюча ціль полягає в адекватному сприйнятті інформації, яку надсилає співрозмовник (вчитель чи учень), та у розумінні його особистості, поглядів та орієнтирів. Настановна ціль міститься у визначенні своєї ролі в різних соціальних відносинах. Впливова ціль полягає у впливі на особистісний розвиток співрозмовника (вчителя чи учня) шляхом зміни його думок, цінностей, поведінкових реакцій [6].

З метою всебічного ознайомлення з професійно-педагогічною комунікацією, розглянемо компоненти професійно-педагогічної комунікативності вчителя. Серед основних компонентів слід виокремити такі: 1.стійка потреба в систематичному спілкуванні з учнями; 2.наявність здібностей до педагогічної комунікації; 3.регулярне набуття комунікативних вмінь і навичок; 4.взаємодія загальнолюдських та професійних показників комунікативності; 5.отримання емоційного задоволення на всіх етапах спілкування [8].

На формування комунікативності вчителя впливають багато чинників, серед яких переважають особистісні, які визначають модель комунікативності вчителя. Науковцями виокремлено такі якості особистості вчителя як загальні (універсальні) і спеціальні [8].

До загальних (універсальних) якостей особистості вчителя відносять педагогічну спрямованість, психологічну підготовленість, дисциплінованість, організованість, доброзичливість, колективізм, активність у суспільно- політичній і педагогічній діяльності.

Спеціальні якості вчителя характеризують внутрішню структуру його комунікативності. До цих якостей особистості вчителя належать пізнавальні якості, експресивні якості, управлінські якості. Пізнавальні якості допомагають сприймати, розуміти та досліджувати навколишній світ, підтримують пізнавальний інтерес до оточуючого середовища. Експресивні якості створюють виразність особистості, завдяки якій вона стає зрозумілою іншим людям, та завдяки якій з'являється можливість підтримувати щирі стосунки з іншими людьми. Управлінські якості допомагають впливати на інших людей і контролювати власні дії [8].

Комунікативність вчителя є сукупністю його певних характерних рис і якостей, які «сприяють прийняттю, засвоєнню, використанню й передачі педагогічної інформації, спрямованої на навчання й виховання учнів» [8].

Ефективне педагогічне спілкування з учнями, та дотримання педагогічного такту вимагає від вчителя розвинених комунікативних умінь. Леонтьев А.Н. охарактеризував комунікативні уміння педагога таким чином: 1.здатність до соціальної перцепції, тобто «читання за обличчям»; 2.розуміння і адекватне моделювання особистості учня та його психічного стану за зовнішніми ознаками; 3.вміння «подавати себе» у процесі спілкування з учнями; 4.здатність до ефективного мовленнєвого спілкування; 5.володіння навичкою мовленнєвого і немовленнєвого контакту з учнями [7].

Зрозуміло, що всі ці властивості та ознаки педагогічної комунікації можуть розвиватися й удосконалюватися завдяки цілеспрямованій роботі над собою у процесі педагогічної діяльності.

Серед основних передумов оволодіння педагогічною комунікативністю, виокремлено такі: 1.уміння вчителя розуміти психологічний стан учня; 2.оволодіння рефлексією (зворотний зв'язок у спілкуванні); 3.уміння до емпатії (співпереживання); 4.уміння самопрезентації, самоподачі [7].

Висновки

Для ефективної організації педагогічного спілкування як провідної складової професійно-педагогічної комунікації кожен вчитель має володіти комунікативними якостями. До спеціальних якостей комунікативності вчителя належать: комунікативні знання, комунікативні навички, комунікативні вміння, комунікативні звички, комунікативний характер [8].

Комунікативними знаннями є узагальнений досвід людства в комунікативній діяльності, тобто відображення у свідомості різних комунікативних ситуацій в їх причинно-наслідкових зв'язках і відношеннях. Комунікативними навичками вважаються автоматизовані свідомі дії, які «сприяють швидкому відображенню у свідомості комунікативних ситуацій, визначають успішність сприйняття, розуміння об'єктивного світу й відповідного впливу на нього у процесі педагогічної комунікації». Комунікативними вміннями називають комплекс дій, які базуються на теоретичній і практичній підготовленості. Це дає можливість ефективно використовувати комунікативні знання і навички для відображення та перетворення дійсності. Комунікативні звички - це комунікативні дії, які доведено до автоматизму. Комунікативним характером є основні характерні риси людини, що виявляються у типових ситуаціях в процесі комунікативної діяльності й у відношеннях до себе, до інших людей, до навколишнього світу [8].

Список використаних джерел:

[1] Волкова, Н.П. (2006). Професійно-педагогічна комунікація. Київ: Академія.

[2] Ісаєва, С.Д. (2016). Вербальні і невербальні засоби сприяння педагогічній комунікації. Економіка, наука, освіта: інтеграція та синергія. Київ: Центр навч. літ-ри, (1), 67-68.

[3] Isaieva, S.D. (2017). The role of pedagogical strategies of effective communication in the process of teachers interaction with students. Science and Education a New Dimension, (112), 19-21

[4] Комунікація. Вилучено з https://uk.wikipedia.org/wiki/

[5] Mathematical and scientific symbols. Вилучено з http://www.uefap.com/ speaking/ symbols/symbols.htm.

[6] Педагогічна комунікація: поняття та цільове призначення. Вилучено з

https://vcf.vn.ua/tema-2-2-funkci%D1%97-mexanizmi-zasobi-struktura-spilkuvan nya/

[7] Розвиток комунікативності вчителя. Вилучено з https://pidru4niki.com/90498/ pedagogika/rozvitok_komunikativnosti_vchitelya.

[8] Сучасний педагог. Вилучено з https://wkola4.wixsite.com/wkola4/suchasnij-pedagog #:~:text=.

[9] Умови здійснення комунікації. Вилучено з https://uk.wikipedia.org/wiki/

[10] Фенцик, О.М. (2019). Педагогічна комунікація. Мукачево: МДУ.

Размещено на Allbest.ru