Проблема формування громадянських цінностей: від Сократа до Нової української школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради»

Проблема формування громадянських цінностей: від сократа до нової української школи

Шинкаренко В.В., Кульбач Л.М., Майданенко С.В., Швидун Л.Т., Тарабасова Л.Г.

Вступ

Сьогодні українське суспільство впевнено рухається на шляху свободи, незалежності, демократії, національної гідності та справедливості - до омріяної перемоги. Обравши вектор руху на європейську та євроатлантичну інтеграцію, починаючи від Декларації про державний суверенітет (16 липня 1991 року) і дотепер, Україна переживає надзвичайно важливий період формування громадянського суспільства, становлення демократичних цінностей, викорінення пострадянського синдрому, утвердження національної ідентичності та відродження традицій українського народу, відстоювання та захист права на життя, свободу й незалежність в умовах повномасштабної війни з російським агресором.

Зазначимо, що у прагненні українців до демократичного життя нового змісту набули цілі й пріоритети розвитку суспільства й держави. Безсумнівно, що політичні та економічні реформи й перетворення в країні на шляху євроінтеграції не принесуть очікуваних результатів, якщо ґрунтовно не займатися громадянською освітою населення.

Тож нового змісту набуває й система освіти та виховання молоді. Зауважимо, що формування громадянських цінностей є пріоритетним у європейській освіті, а проблеми виховання, зокрема поваги до прав і свобод людини, свободи думки та слова, завжди були і є актуальними для Ради Європи та європейського суспільства загалом. Спираючись на зазначений досвід, вважаємо, що громадянська освіта як освітня політика має бути пріоритетною і в Україні, а орієнтиром для її впровадження має бути європейський досвід [1, С. 10, 15].

Виклад основного матеріалу

Протягом останніх десятиліть Україна значно просунулася з окреслених питань, і в першу чергу це стосується низки законодавчих та нормативних документів. Так, поступ держави й суспільства у визначеному напрямі отримав узагальнення в Концепції розвитку громадянської освіти в Україні (2018 р.), де визначено ціннісні орієнтири, завдання та специфічні підходи до громадянської освіти, подано характеристику системи громадянської освіти та окреслено її нормативно-правову базу. Наголосимо, що в зазначеному документі громадянська освіта розуміється як навчання та громадянське виховання на основі національних та загальнолюдських цінностей. Її основними стратегічними напрямами є правова освіта громадян, зокрема в частині розуміння та вміння реалізовувати власні конституційні права та обов'язки; посилення здатності брати участь у суспільному житті та використовувати можливості впливу на процеси прийняття рішень на всеукраїнському та місцевому рівнях [2].

Аналіз теперішньої ситуації з розбудови демократії свідчить, що певним дороговказом для українців сьогодні є Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки, яка спрямовує владу й державні інституції на активізацію комплексних заходів щодо підвищення громадянської освіти населення, зокрема можливості захисту своїх прав та вираження інтересів через різні форми демократії участі, сприяє розвитку громадської ініціативи та самоорганізації населення , налагодженню взаємодії між органами влади та суспільством. У документі зазначено, що «партнерство між державою та громадянським суспільством є вагомим чинником реалізації демократичних цінностей, закріплених у положеннях Конституції України, зокрема щодо свободи та особистої недоторканності громадян, свободи слова і думки, свободи вираження поглядів і переконань, свободи світогляду і віросповідання, свободи об'єднання, участі громадян в управлінні державними справами тощо» [3].

Слушним вважаємо акцентувати увагу на законодавчих та нормативних документах, що регламентують освітній процес у розрізі досліджуваної проблеми. У Законі України «Про освіту» визначено, що «держава створює умови для здобуття громадянської освіти, спрямованої на формування компетентностей, пов'язаних з реалізацією особою своїх прав і обов'язків як члена суспільства, усвідомленням цінностей громадянського (вільного демократичного) суспільства, верховенства права, прав і свобод людини і громадянина» (ст. 5, п. 5) [4]. Визнаючи пріоритетну роль дошкільної освіти в становленні особистості, держава створює належні умови для її здобуття, і одним із завдань, визначених у Законі України «Про дошкільну освіту», є «виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля».(ст. 7) [5].

Стосовно загальної середньої освіти зауважимо, що ключовою реформою Міністерства освіти та науки України стала Нова українська школа. Концепція Нової української школи (НУШ) посилається на наскрізні соціальні та громадянські компетентності, які має забезпечувати система освіти [6]. Втім, нове «реформоване» розуміння є інтегральним компетентнісним підходом до освіти, що не містить чіткого розмежування між освітою та вихованням. Важливо зазначити, що громадянська та соціальна компетентності визначені одними з одинадцяти ключових компетентностей, якими має оволодіти школяр. Тож формування громадянських компетентностей відбувається шляхом набуття різногалузевих знань (зокрема правових), вироблення вміння критично й системно мислити, розвитку емоційного інтелекту, співпраці в команді з метою досягнення успішного колективного результату, конструктивного розв'язування конфліктних ситуацій, оволодіння учнями нормами поведінки в колективі. Громадянська і соціальна компетентності впливають на формування в особистості поваги до закону, дотримання прав і свобод людини, а також на підтримку на належному рівні соціокультурного різноманіття в суспільстві. Зі свого боку громадянська компетентність характеризує здатність школярів відповідально, активно та водночас ефективно реалізовувати свої громадянські права і обов'язки задля розвитку демократичного громадянського суспільства [7, С. 220].

Варто наголосити, що ключовою ідеєю Нової української школи є ціннісна складова освіти. Цінності формують особистість, а життєві цінності громадян формують націю. Тож щодо громадянської освіти молоді, слушним буде зауважити, що серед основних завдань вищої освіти, визначених у Законі України «Про вищу освіту», є «формування особистості шляхом патріотичного, правового, екологічного виховання, утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей, соціальної активності, громадянської позиції та відповідальності, здорового способу життя, вміння вільно мислити та самоорганізовуватися в сучасних умовах» (ст. 26, п. 4) [8].

Зміни, які відбуваються сьогодні в нашій державі, призводять до формування нової системи цінностей, нових еталонів поведінки в суспільстві, гуманного ставлення людини до суспільства та до іншої людини. Відбуваються ціннісні трансформації свідомості громадян, у результаті чого посилюється науковий «інтерес до процесів становлення у молоді таких цінностей, як людська гідність, честь, справедливість, рівність, свобода, право, громадянськість, відповідальність, які є аксіологічною основою громадянської освіти та виховання» [9, С. 29]. Тому проблема формування цінностей і компетентностей, зокрема громадянських, є сьогодні актуальною в науковому дискурсі.

Варто зазначити, що громадянська освіта та виховання в Україні стали об'єктом досліджень науковців задовго до проголошення незалежності. В історичному розвитку знаходить відображення в наукових працях таких науковців, педагогів та громадських діячів, як М. Грушевський, М. Драгоманов, С. Русова, К Ушинський, Г. Ващенко, В. Сухомлинський. Науковці-сучасники О. Сухомлинська, П. Ігнатенко, С. Рябов, О. Боренько, М. Іванов, Л. Зубрицька досліджують широкий спектр питань із громадянської освіти, О. Дашинська та І. Кучинська системно займаються вивченням процесу громадянського виховання в Україні в період XIX - ХХст. Системі цінностей та аксіологічній основі громадянського та патріотичного виховання присвятили свої наукові розробки Л. Кулішенко, В. Шинкаренко, В. Гуменюк, В. Кіндрат, А. Бондар, В. Бондар, М. Шкіль. Значне коло науковців і практиків, зокрема О. Виноградова, Л. Вережак, Д. Губарєва, Л. Ілійчук, В. Коваленко, Л. Писарєва, О. Пишко, Т. Ремех, М. Федоруц, К. Шахова, Л. Тарабасова вивчають проблематику формування громадянської та соціальної компетентностей школярів у Новій українській школі.

У ході нашого дослідження природи цінностей встановлено, що першим кроком до їх розуміння «було усвідомлення того, що з'ясування поняття реальності та істини не дає відповіді на питання, що таке цінність. Істина відповідає на питання, яким є те, що існує, якою є реальність. Цінність відповідає на питання, яким щось повинно бути. Скільки б ми не досліджували те, що існує фактично, ми не зможемо відповісти на питання, що повинно існувати» [9, С. 30]. Слушним, у даному контексті, вважаємо розуміння поняття цінності науковцями С. Возняком, В. Кононенком, М. Добриніним, С. Рубінштейном, які вважають нею все значуще, що задовольняє матеріальні, духовні та соціальні проблеми особистості. Схожої думки й вчений М. Рокич, який зазначає, що цінності - це «стійке переконання в тому, що певний спосіб поведінки чи кінцева мета існування має потенційне значення з особистого погляду, на відміну від протилежного чи зворотного способу поведінки або кінцевої мети існування», й вчений П. Менцер, на думку якого, цінності лежать в основі того, до чого людина прагне, ставиться з повагою та визнанням [10, С. 27]. Близький до попередніх науковців у своєму розумінні цінностей М. Головатий, який стверджує, що за їх допомогою люди задовольняють свої потреби. Вчений приходить до висновку, що цінності, з одного боку, це властивості задоволення цілей, інтересів та потреб людини, з іншого боку, - ставлення до оточуючого через ціннісні установки, переконання, орієнтації [11, С. 112].

Взявши до уваги, що в процесі громадянської освіти формуються демократичні цінності, у ході дослідження нами з'ясовано, які саме до них відносяться та які риси їх об'єднують. Спершу наголосимо, що громадянські принципи визначають принципи демократії, тож це поняття ототожнюють із демократичними принципами. І. Васильків, В. Кравчук, О. Сливка розглядають громадянські цінності як сукупність цінностей, які направлені на утвердження рівноваги в суспільстві, зміцнення стосунків між громадянами, визнання гідності людини [12, С. 247]. Група вчених до базових понять теми нашого дослідження відносять громадянські права й свободи, рівність, справедливість, верховенство права, громадянську відповідальність тощо.

У результаті наукового дослідження Е. Ситник прийшов до висновку, що громадянські цінності формуються на основі загальнолюдських та національних. Гідність, чесність, доброта, справедливість, правда, мудрість - ці загальнолюдські цінності є відображенням уявлення людини про духовність, свободу, відповідальність у суспільстві. Натомість власна територія, держава, національні ідентичність, мова й культура, традиції, історична пам'ять, родинні реліквії, єдність - національні цінності, що вироблені й накопичені народом протягом тривалого часу суспільного співіснування [13, С. 75].

Виступаючи в тісному взаємозв'язку, і будучи невід'ємною частиною культури, громадянські цінності є результатом тривалого історичного розвитку людства. Вони вказують на суспільне чи особистісне значення явищ та фактів дійсності. Зародившись ще на зорі цивілізації, ці цінності завжди були орієнтиром у житті багатьох поколінь. За довгу еволюцію свого розвитку феномен громадянських цінностей увібрав у собі різні смислові навантаження, що дозволяє їх використовувати представникам різних громадських об'єднань. Істотним є факт визнання їхнього універсального характеру для різних цивілізацій, пам'ятаючи про відмінності в їхньому смисловому наповненні [14, С. 128].

Виховання громадянина як завдання держави й суспільства досліджували педагоги, філософи й науковці, починаючи з античних часів. Сократ розмірковував про природу цінностей, найвищою цінністю вважав життя, а моральність, справедливість й розсудливість - основними чеснотами людини. Проблема громадянського виховання представлена в працях Платона й Арістотеля. Вони розглядають людину як суспільну істоту, для якої державний устрій є природною необхідністю, а основою виховання вважають навчити дитину «спільному співжиттю», формуючи в неї моральні чесноти й ідеали, свободу волі, соціальну справедливість та рівність. Метою виховання має бути через вплив спонукання вихованця пристрасно бажати та прагнути стати «досконалим громадянином» [15, С. 89]. Тож можемо зазначити, що провідна риса античної педагогіки - орієнтація на громадянсько-політичні цінності.

Безцінними вважаємо ідеї та творчість представників ренесансного гуманізму Я. А. Коменського та Н. Макіавеллі. Зокрема, в основі поглядів Я. А. Коменського лежать постулати: людина як вища цінність, людина-творець, людина - гармонійна особистість. Ключовими вважав рівноправність, оптимізм, повагу до життя, турботу про людину, мудрість, життєвий досвід. Н. Макіавеллі стверджував, що головне - навчити дитину бути «ковалем свого життя» через втілення ідеї свободи у виховний процес: «Добрі приклади народжуються добрим вихованням, добре виховання - гарними законами, гарні закони - самими непорядками, що їх багато хто безрозсудно засуджує» [16, С. 156].

Варто зазначити, що формування громадянських цінностей було основою процесу виховання в епоху Відродження. Так, у системі громадського життя Флоренції чітко прослідковувалася тенденція становлення нової особистості, життєво активної, енергійної, небайдужої до суспільних інтересів, із громадянськими та патріотичними якостями. Ідеалом громадянина стала, перш за все, суспільно активна людина. Виховання та практична діяльність шкіл ґрунтувалися на гуманістичній педагогіці, яка характеризувалася повагою до дітей, недопущенням фізичних покарань, розвитку здібностей, естетичних поглядів та смаків тощо.

Натомість в епоху Просвітництва французькі та англійські філософи обґрунтовують раціональний підхід до виховання системи цінностей. На думку англійця Д. Локка, виховання має «спиратися на розум і тоді в поєднанні з мудрістю ця чеснота стає корисною. Значну увагу філософ приділяв поступовому виробленню стійких звичок у дітей, відводив вирішальну роль прикладу вихователя» [17, С. 15]. У контексті сучасних підходів в освіті, дитиноцентризму та гуманізму, варто звернути особливу увагу на модель громадянської освіти з гуманістичним спрямуванням французького просвітителя Ж.-Ж. Руссо. Він стверджував, що насильство - це зло, що основою відносин у суспільстві є гуманне ставлення до людини, що саме завдяки суспільній організації, де дотримуються права, панують рівність та свобода, кожен громадянин може використати свій розум, здібності на благо цього суспільства.

У середині XX століття в західній педагогічній науці зароджується новий напрям, методологічною основою якого стала теорія прагматизму Дж. Дьюї, - ціннісне виховання. У науковій праці «Вступ до філософії виховання» Дж. Дьюї доводить, що виховання - це «лабораторія, де формуються, розвиваються, конкретизуються, перевіряються та уточнюються філософські цінності. Тому завдання батьків у процесі виховання занурити дитину в світ цінностей і розкрити їх багатогранність, щоб вони увійшли в життя дитини» [17, С. 16].

В основі сучасного ціннісного виховання лежать наступні ідеї науковців-дослідників: індивідуальні цінності особистості закладені в дитинстві й отримують відповідний розвиток протягом життя в процесі соціалізації (М. Рокіч), превалююча роль педагога, його особистісних якостей, переконань, моральних норм, ціннісних орієнтацій на становлення особистості дитини, формування її цінностей (М. Бубер), маючи генетичну основу, людські цінності розвиваються в процесі соціалізації (А. Маслоу) [17, С. 17].

Стосовно процесу становлення громадянських цінностей в Україні, зазначимо, що перші правові джерела («Руська правда» (XI - XII ст.), Литовські Статути (XVI ст.), «Права, за яким судиться малоросійський народ» (XVI - XVIII ст.), Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)) є свідченнями того, що українці здавна прагнули до утвердження прав і свобод, боролися за волю й незалежність, вірили в добро та справедливість. Витоками українського громадянського суспільства вважаються державні правила і порядки України- Руси (народне віче, вибір князя, народне самоврядування), літературні твори цього періоду («Слово про закон і благодать», «Ізборник Святослава», «Повчання Володимира Мономаха дітям», «Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім» тощо), політичні вчення ХV століття (М. Смотрицький, С. Оріховський, Х. Філалет, К-Т. Ставровецький), козацька демократія і судова система, магдебурзьке право міст і міське самоврядування тощо. У ході наукового дослідження О. Чувардинський прийшов до висновку, що «громадянська свідомість українців була просякнута свободолюбністю (інколи надмірною - хуторянська психологія, анархічне заперечення влади тощо), повагою до людської гідності (жінок також), прагненням до демократичних способів організації суспільного життя в контексті цінностей європейської цивілізації» [18, С. 12].

В історії української педагогічної думки визначне місце посідають ідеї та творчість Г. Сковороди. Культуро- та природовідповідність процесів навчання та виховання дитини; принцип народного виховання, що полягає в служінні народові, гуманності у навчання, вільному доступі до освіти, навчанні корисному; етнопедагогіка, «сродна праця»; родинна педагогіка - це основні ідеї видатного філософа. Згідно з його позицією, батьки мають «на добро народити й добра навчити» - у цьому сенс родинного виховання [19, С. 174].

Розв'язуючи соціально-педагогічні проблеми, мудрець вбачав виховання людини-громадянина через реалізацію нею «природного права» на гідний спосіб життя. У ході аналізу ідеї природовідповідності («природного права») у Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо та Г. Сковороди, нами було визначено, що, на відміну від попередників, український вчений вважав «сродну працю», тобто працю відповідно до природних здібностей і нахилів, основою просування в суспільстві та досягнення успіху, бо «справа для душі корисна не тільки для того, хто знайшов своє покликання, а й для всього суспільства загалом» [16, С.152].

У ході дослідження процесу утвердження громадянських та національних цінностей у світогляді українців спостерігаємо їх наявність в ідеях народної «вольниці» та демократизму козацтва (Д. Костомаров), в теорії про особливості української душі, національного духу як основ суспільного розвитку (П. Куліш), у понятті українця «нового типу» - людини особливого, національного, духу, яка знає, що треба для утвердження нації, як цього досягти і здатна це зробити (Д. Донцов), у твердженні, що «без власної Української Держави не може бути Української Нації, а без Української Нації не може бути на Українській землі громадського життя» (В. Липинський) [17, С. 15], у переконанні, що молодь варто виховувати на високих громадянських ідеалах, формуючи моральний настрій, спартанське почуття обов'язку, аскетизм і героїзм (М. Грушевський) [16, С. 152].

Запровадивши термін «мала батьківщина», К. Ушинський стверджував, що в процесі виховання громадянина важливо, щоб інтереси особистості співвідносилися з інтересами держави й суспільства, а педагогічний досвід інших країн треба вивчати, але не бездумно переносити, бо, в першу чергу, треба спиратися на національне коріння, традиції, ментальність, власний досвід. Слушним, на нашу думку, є позиція О. Дашинської, що К. Ушинський, один з небагатьох в дорадянські часи, висловлювався, що саме простий український народ є носієм «громадянської моралі», а придушення, знищення національного у вихованні з дитинства призведуть до зубожіння й знищення нації. [16, С. 154].

Вивчаючи спадщину видатної української педагогині С. Русової, серед найважливіших принципів її педагогічної концепції відмічаємо принципи громадянської освіти (демократизм, загальнолюдські цінності, соціальна обумовленість виховання), що лежать в основі її ідеї національного виховання (виховання національної самосвідомості та загальнолюдської моралі, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору заради досягнення успіху громади). За концепцією науковиці рідна українська школа має бути гуманною й демократичною перш за все, а в моральному вихованні педагогічні ідеї ґрунтуються на гуманістичній спрямованості. Формування у дітей високих моральних почуттів можливе через безпосередню активну участь у добрих і корисних суспільних справах, внаслідок чого виробляються моральні навички, поведінка, свідомість та стійкі моральні переконання. Слушною, на нашу думку, є ідея С. Русової про «коло дитячої любові», що полягає в поступовому перенесенні дитячої природженої любові до матері на батька, близьких і рідних, друзів, педагогів, потім - на суспільство, народ, націю, людство. Отже, усі цінні ідеї педагогині пронизані громадянськістю («людина стає людиною лише в громаді») та спрямовані на створення національної системи освіти [20, С. 17].

Враховуючи заполітизованість та заідеологізованість педагогічного процесу радянських часів, вважаємо за необхідне досліджувати доробок українських педагогів та науковців цього періоду, відшукувати цінність їх ідей та поглядів, роль та вплив на становлення громадянської освіти в Україні.

У цьому контексті варто зазначити, що видатний педагог-українець В. Сухомлинський (перший у радянські часи) громадянське виховання розглядає як основну педагогічну проблему. На його думку, громадянськість - це обов'язок і відповідальність особистості, «це та вища сходинка в духовному житті людини, на якій вона віддає себе служінню ідеалу» [21, С. 191]. Педагог стверджує, що організація освітнього процесу як емоційно насичена діяльність сприяє розвитку громадянської активності «кожного індивіда в контексті діяльного життя шкільного колективу» [21, С. 191]. Особливо важливим для формування громадянина вважає підлітковий вік, коли, окрім педагогічного впливу на особистість, певну роль відіграють некеровані соціальні впливи. Щодо педагогічного впливу слушною, на наш погляд, є думка В. Сухомлинського стосовно «піклування про громадянську лінію усього процесу виховання» з боку педагогічного колективу, який має намагатися, «щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула громадянські радощі, громадянські прикрощі» [21, С. 192].

Педагоги-науковці сучасності важливим вважають створення демократичного освітнього середовища, що зорієнтовано на взаємодію педагогів та здобувачів освіти, у процесі якої відбувається становлення особистості, формування життєвих компетентностей, загальнолюдських, національно-особистісних та громадянських цінностей. Досліджуючи найважливіші риси зростаючої особистості, Р. Сойчук стверджує, що дієвість сприятливого демократичного виховного середовища виявляється у злагодженій співпраці усіх суб'єктів виховного процесу. У той же час дослідниця наголошує, що кожен член громадянського суспільства повинен усвідомлювати свою національну приналежність, має солідарно співпрацювати з іншими громадянами, утверджуючи національні цінності, несучи відповідальність за свої дії та вчинки, приносячи користь громаді, державі, нації. «Всі громадяни, незалежно від їх етнічного походження, релігійного та соціального статусу, становлять українську націю як поліетнічну спільноту, ідентифікують себе як громадяни Української держави» [22, С. 15].

Зважаючи на те, що громадянська освіта передбачає формування громадянських компетентностей, сучасна наукова спільнота активно досліджує процес та умови їх становлення, причини низького рівня сформованості.

Поняття громадянської компетентності О. Власенко трактує як сукупність готовності й цінностей, що визначають можливість особистості до реалізації комплексу громадянських прав і обов'язків. Спираючись на критерії й показники сформованості громадянських цінностей, розроблені Г. Васильківською, О. Локшиною, С. Сисоєвою, дослідниця експериментальним шляхом доводить, що успішність сформованості зазначених цінностей залежить від громадянської спрямованості та світоглядної позиції особистості, які відображаються в духовних і соціальних потребах, мотивах поведінки, психологічних установках, ідеалах. Науковицею доведено, що активне включення школяра в безпосередню практичну діяльність є головною умовою реалізації громадянської освіти [23, С. 27]. громадянський цінність освіта компетентність

У ході дослідження проблеми розвитку громадянських компетентностей, Т. Ремех встановила, що відсутність або їх низький рівень проявляється в неспроможності людини ефективно розв'язувати життєві проблеми, ухвалювати рішення, впливати на суспільні процеси. На думку вченої, серед причин зазначених проявів може бути відсутність критичного мислення, навичок рефлексії, правових знань та невпорядкованість ціннісних орієнтирів. Несформованість громадянських компетентностей унеможливлює гнучкість людини в реагуванні на зміни в суспільстві, як наслідок, вона не відповідає вимогам соціуму, не виявляє громадянську позицію, стає суспільно пасивною особою. Ми погоджуємося з твердженням Т. Ремех, що громадянські компетентності можуть мати прояв в реальних життєвих ситуаціях, поєднуючи набуті знання, уміння, навички, досвід, особисте ставлення та цінності. Варто зауважити, що це твердження суголосно з думкою попередньої дослідниці [24, С. 36].

Ґрунтовним для нашого дослідження є наукова робота М. Іванова, який під процесом громадянської освіти має на увазі «освітянські заходи з формування цінностей, умінь і знань громадянина, принципово важливі для відтворення й розвитку демократичних механізмів у суспільстві» [25, С. 42]. Вчений досліджує протиріччя при тлумаченні понять «політична» і «громадянська» освіта, «громадянська освіта» і «громадянське виховання». Політичну освіту він розглядає як складову громадянської освіти, серед аспектів котрої є «питання функціонування найважливіших сфер суспільного життя», що аргументує її втілення у зміст всієї системи освіти суспільства. Спираючись на досвід civil education США, Канади, Франції, М. Іванов стверджує, що, «якщо відштовхуватися в цьому питанні від розуміння, характерного для розвинутих демократичних країн, то громадянська освіта є комплексний напрямок навчально-виховної роботи, що поєднує в собі, головним чином, елементи політичної, правової і етичної освіти» [25, С. 45]. Особливу увагу дослідник приділяє міжпредметному підходу у розумінні та формах громадянської освіти, її домінуванні серед інших видів освіти. Актуальність його думки відповідає сьогодні концепції Нової української школи: громадянська та соціальна компетентності є одними з ключових та формуються завдяки компетентнісному, інтегрованому та наскрізному підходах в освіті. Слушним, на нашу думку, є твердження вченого, що здатність громадянина сприяти реалізації власних інтересів через взаємодію з державою та іншими людьми, можлива завдяки певному рівню його демократичної політичної освіти (оволодіння відповідними знаннями, набуття досвіду громадської активності, визнання основних гуманістичних цінностей). «Головна її мета - навчити людину адекватно орієнтуватися в складному і суперечливому сучасному світі, представляти і захищати власні інтереси, поважаючи інтереси та права інших людей, колективно вирішувати спільні проблеми. Ця освіта спрямована також на формування у громадян поваги до демократичного порядку» [25, С. 45-46].

Продовжуючи думку М. Іванова, наголосимо, що європейські народи, як частина світової спільноти, мають знаходити міждержавне порозуміння, спілкуватися заради сталого розвитку суспільства. Об'єднуючись в громадські організації, асоціації, громади, спілки, люди встановлюють зв'язки з подібними організаціями інших країн. Таким чином, громадянська активність, свідомість, європейське мислення сприяє розбудові демократичного співтовариства.

При цьому варто враховувати специфіку конкретної держави та рівень розвитку її громадянської культури, оскільки відбувається накладення історичного та культурного досвіду народу на інтерпретацію змісту громадянських цінностей. Громадянська культура реалізується у конкретних, відповідних певному історичному досвіду, громадянських цінностях. Громадянські цінності формують ціннісну картину сучасного світу, дозволяють людині орієнтуватися, дають досить високі орієнтири для практики [14, С. 129].

У зазначеній площині розглядає проблему підвищення рівня громадянськості О. Осаульчик, акцентуючи увагу на тому, що українці мають позичати європейський та світовий досвід із громадянської освіти в частині теоретичних та практичних напрацювань, узагальнювати та активно впроваджувати. Освітяни та зацікавлені особи повинні мати доступу до кращих загальноєвропейських та національних здобутків у розробці змісту, форм і методів громадянської освіти; відчувати підтримку ініціатив та мають розраховувати на створення умов для співпраці освітніх установ і широкої громадськості в сфері громадянської освіти [26, С. 9].

Висновки

Таким чином, громадянські цінності глибоко вплетені у життєдіяльність сучасної цивілізації. Регулюючи відносини між суб' єктами суспільства, вони сприяють розвитку демократичної громадянської культури з урахуванням пріоритету права і свободи людини як члена суспільства. Взаємне дотримання права і свободи всіх суб'єктів суспільства веде до розвитку правової держави, що є однією з умов формування громадянського суспільства [14, С. 127].

У ході дослідження нами доведено, що громадянські цінності є результатом тривалого історичного розвитку людства. Зародившись ще на зорі цивілізації, вони були орієнтиром у житті багатьох народів та поколінь. Відповідно й становлення громадянських цінностей українського суспільства відбувається також протягом всього історичного шляху України. При цьому розвиток суспільства зумовлює постійну трансформацію та уточнення цінностей. Натомість серед них є засадничі (права і свободи людини, справедливість, рівність, відповідальність, гідність, єдність, незалежність, соціальна гармонія), які залишаються такими протягом тривалого часу.

На нашу думку, вплив демократичних змін на політичну, економічну та соціальну сфери життя українців, закономірно відображається на розвитку освітньої галузі, що висуває потребу у вчителях нової формації - агентах змін, які мають бути наділені високим рівнем професійних компетентностей, методологічної та загальної культури, з активною громадянською позицією, бути патріотами своєї країни, мати готовність до інновацій та здатність до навчання впродовж життя. Проблема становлення громадянських компетентностей педагогів лежатиме в основі наших подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Кульбач Л. М. Г оловні засади європейського досвіду з громадянської освіти. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. Запоріжжя, 2022. Вип. 84.С. 10-16.

2. Концепція розвитку громадянської освіти в Україні

3. Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки : затв. Указом Президента України від 27.09.2021 р. № 487/2021. Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України.

4. Про освіту : Закон України від 05.09.2017 р. № 2145-VHI. Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 27.10.2022.

5. Про дошкільну освіту : Закон України від 11.07.2001 р. № 2628-Ш. Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 02.04.2022.

6. Концепція Нової української школи.

7. Кульбач Л.М. Психолого-педагогічні умови ефективної організації методичної роботи в новій українській школі. Науково- педагогічні студії. Київ, 2021. Вип. 5. С. 43-53.

8. Про вищу освіту : Закон України від 01.07.2014 р. № 1556-VII. Законодавство України : база даних / Верхов. Рада України. Дата оновлення: 27.10.2022.

9. Кульбач Л. М. Цін ності української нації в умовах розбудови демократичного суспільства. Інноваційна педагогіка. Одеса, 2022. Вип. 45. С. 29-33.

10. Матяж С. В., Березянська А. О. Класифікація цінностей та ціннісних орієнтацій особистості. Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»] Сер. : Соціологія. 2013. Т. 225, Вип. 213. С. 27-30.

11. Головатий Н. Ф. Социология молодежи : Курс лекцій / ред. Н. Ф. Головатий. Київ : МАУП, 1999. 224 с.

12. Громадянська освіта. Інтегрований курс, рівень стандарту: підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. / І. Д. Васильків, В. М. Кравчук, О. А. Сливка, І. З. Танчин, Ю. В. Тимошенко, Л. М. Хлипавка. Тернопіль : Астон, 2018. С. 248.

13. Громадянська освіта. Уроки. 10 клас / Е. Ситник, Л. Махун, О. Лімонова та ін.; упоряд. Е. Ситник. Київ: «Видавничий дім «Перше вересня», 2019. 200 с.

14. Шинкаренко В. В. Сутність та зміст поняття «Патріотичне виховання особистості». «Нова педагогічна думка» : науково-методичний журнал Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Рівно : РОІППО, 2018. № 4 (96). С. 127-129.

15. Платон. Діалоги. Вид. друге. Київ : Основи, 2005. 399 с.

16. Кремень В. Г., Ільїн В. В. Філософія: мислителі, ідеї, концепції : підручник. Київ : Книга, 2005. 528 с.

17. Кульбач Л. М. Становлення системи цінностей у філософсько-громадянській та педагогічній думці. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. Запоріжжя, 2022. № 81. С. 12-19.

18. Чувардинський О. Г. Громадянське суспільство в Україні: становлення, функціонування, перспективи розвитку : автореф. дис. ... д-ра політ. наук : 23.00.02 / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. Львів, 2008. 59 с.

19. Пільгук І. І. Григорій Сковорода: художній життєпис. Київ : Дніпро, 1971. 264 с.

20. Русова С. Нова школа соціального виховання.

21. Катеринослав-Лейпциг: Українське видавництво в Катеринославі, 1924. 150 с.

22. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : в 5 т. Київ : Рад. шк., 1976. Т. 4. 560 с.

23. Сойчук Р. Л. Відповідальність як найважливіша характеристика зростаючої особистості. Інноватика у вихованні: збірка наукових праць. Вип. 8. Рівне : РДГУ, 2018. С. 96-106.

24. Власенко О. М. Система громадянських цінностей старшокласників: констатувальний експеримент. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 5. Педагогічні науки: реалії та перспективи. Вип. 66, 2019. С. 27-30.

25. Ремех Т. О. Сутність і структура громадянської компетентності учня нової української школи. Український педагогічний журнал. Київ, 2018. № 2. С. 34-41.

26. Іванов М. Що таке «громадянська» і що таке «політична» освіта? Політичний менеджмент. Київ, 2022. № 2. С. 41-49.

27. Осаульчик О. Б. Виховання “відповідального громадянина” в процесі оволодіння іншомовною мовленнєвою компетенцією. Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. № 1, 2015. С. 51-55.

Размещено на Allbest.ru