Особливості керівництва освітньо-виховним процесом в навчальних закладах Києва у другій половині ХІХ століття

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет фізичного виховання і спорту України

Особливості керівництва освітньо-виховним процесом в навчальних закладах Києва у другій половині ХІХ століття

Попова О.Б., кандидатка філософських наук, доцентка,

доцентка кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Соколова Н.Д., кандидатка історичних наук, доцентка,

доцентка кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Олексин І.Я., кандидат філософських наук, доцент,

доцент кафедри соціальногуманітарних дисциплін

Україна, Київ

Анотація

Розглядаються принципи та прийоми керівництва освітньо-виховним процесом у навчальних закладах Києва другої половини ХІХ ст., які є актуальною і цікавою темою для історичного та історико-філософського дослідження на сучасному етапі. Метою є розгляд заходів, прийомів та методів керівництва навчальним процесом в середніх навчальних закладах м. Києва у другій половині ХІХ ст., зокрема, контролю за поведінкою під час навчального процесу і поза ним. Підкреслюється, що освітня бюрократія у другій половині ХІХ століття приділяла значну увагу до способу життя та культурі поведінки вихованців як під час так і поза навчальним процесом, відслідковувало прояви вільнодумства, залучаючи до цього жандармське відділення, опікувалось рівнем вербальної культури та політико-правової освіченості вихованців середніх освітніх закладів. Характер управлінської діяльності у сфері освіти мав авторитарно-самодержавні риси, але певні раціональні особливості прийомів і методів управління освітнім процесом у зазначену епоху заслуговують на увагу науковців. Підкреслюється, що формування громадянського суспільства відбувалось у зазначений період у боротьбі з тиском і обмеженнями з боку влади.

Ключові слова: Народна освіта, наставництво, освітньо-виховна-політика, бюрократизація контролю за освітнім процесом, педагогічний досвід, керівництво навчальним процесом, самодержавно-авторитарний характер управління

Abstract

Peculiarities of management of the educational process in educational institutions of Kyiv in the second half of the nineteenth century

Popova O., candidate of philosophical sciences, associate professor, associate professor of the department of social and humanitarian disciplines of the National University of Physical Education and Sports of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Sokolova N., candidate of historical sciences, associate professor, associate professor of the department of social and humanitarian disciplines of the National University of Physical Education and Sports of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Oleksyn I., candidate of philosophical sciences, associate professor, associate professor of the department of social and humanitarian disciplines of the National University of Physical Education and Sports of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Feature of the management of the educational process in educational institutions of Kyiv on the second half of the 19th century are considered, which are a relevant and interesting topic for historical and historical-philosophical research at the current stage. The purpose is to consider measures, techniques, and methods of guiding the educational process in secondary educational institutions of Kyiv in the second half of the 19th century, in particular, monitoring behavior during the educational process and outside it. It is emphasized that the educational bureaucracy in the second half of the 19th century paid considerable attention to the way of life and culture of behavior of pupils both during and outside the educational process, monitored manifestations of free-thinking, involved the gendarmerie department, took care of the level of verbal vulture and political and legal education of secondary school pupils educational institutions. The historical background of the development of the education system in Ukraine has been covered in many monographs, but researchers have not paid attention to the problems of managing educational institutions in Kyiv in the postreform period. The purpose of this article is to examine the measures, techniques, and methods of managing the educational process in secondary schools in Kyiv in the second half of the nineteenth century, in particular, control over the behavior during and outside the educational process, hygiene, medical and social issues (language, culture, propriety, and autocratic patriotism), consideration of conscience in education, tracking the range of students ' interests, selection of teachers, tutors, and supervisors, etc. The method of historical review and analysis of historical documents in the field of education system management of this period is used.

The nature of management activities in the field of education had authoritarian-autocratic features, but some rational features of techniques and methods of managing the educational process in the specified era deserve the attention of scientists. The period under review is important in terms of the formation of new forms of civic engagement, including in the education system. It is emphasized that the formation of civil society took place in the specified period in the struggle against pressure and restriction from the authorities.

Keywords: Public education, mentoring, educational policy, bureaucratization of control over the educational process, pedagogical experience, management of the educational process, autocratic-authoritarian nature of management

Принципи та прийоми керівництва освітньо-виховним процесом у навчальних закладах Києва другої половини ХІХ ст. є актуальною й цікавою темою для історичного та історико-філософського дослідження на сучасному етапі, оскільки це і частина вітчизняної історії, і складова того педагогічного досвіду, який має бути переосмислений і значною мірою засуджений для майбутнього позитивного розвитку вітчизняної системи освіти.

Метою даної статті є розгляд заходів, прийомів та методів керівництва навчальним процесом в середніх навчальних закладах м. Києва у другій половині ХІХ ст., зокрема, контролю за поведінкою під час навчального процесу і поза ним, питання гігієни, медичної та соціальної (мова, культура, дотримання пристойності та самодержавного патріотизму), врахування сумління у навчанні, відслідковування кола зацікавленості вихованців, підбір викладачів, вихователів та наглядачів та ін. Вітчизняний досвід управління системи освіти даного періоду, безумовно, має самодержавно-авторитарний характер, все ж містить актуальні та специфічні елементи адміністрування навчально-виховного процесу. Розглядуваний період важливий із точки зору формування нових форм громадської активності, зокрема, і в системі освіти.

На сучасному етапі спостерігається тенденція до зростання наукового інтересу щодо проблем розвитку освіти в Україні, насамперед у Києві, імперської доби. Серед авторів, які зробили вагомий внесок у розвиток проблеми розвитку жіночої освіти слід відзначити В. Вірченко, Т Сухенко, О. Заєць [24; 20; 2]. Історичний екскурс із розвитку системи освіти в Україні висвітлено в монографії С. Сірополка [23]. Н. Ігнатенко, Л. Березівська розкрили особливості реформування освітньої системи в другій половині ХІХ початку ХХ ст. [21; 1]. Однак, поза увагою дослідників залишились проблеми управління освітніми закладами Києва в післяреформений період.

Управління середньою ланкою системи освіти в імперії будувалося на принципах бюрократичного централізму: з представників Міністерства народної просвіти, Міністерства внутрішніх справ, Духовного відомства, Повітового земства та самоуправління, утворювали Повітові ради, які мали право видавати дозволи на відкриття середніх навчальних закладів та слідкувати за навчальним процесом. Крім того, ці ради займались закриттям навчальних закладів, що з'являлись без дозволу чиновництва, переслідуванням прогресивних викладачів та громадських діячів у сфері освіти, серед яких були М. Бунге, М. Корф, Т. Лубенець, М. Чехов та інші.

Перші гімназії в центральній Україні, зокрема, у Києві з'явилися ще на початку ХІХ століття, вступників до яких готували парафіяльні та повітові училища. В 1859 році була відкрита Перша київська жіноча гімназія. Значних зусиль до цього доклав, цивільний губернатор І. Фундуклей, який передав закладу два власних будинки і взяв зобов'язання з утримання закладу, виділив 1200 крб. щорічно. В грудні 1857 року на прохання попечителя Петербурзького навчального округу Г Щербатова, імператором дозволено відкриття приватних навчальних закладів [22, с. 182-183]. Як наслідок, в Києві організовано низку приватних гімназій (Приватна чоловіча гімназія В. Науменка, приватна чоловіча гімназія В. Петра, Приватна чоловіча гімназія Г. Валькера, приватна чоловіча гімназія М. Стельмашенка, приватна гімназія В. М. Ващенко-Захарченко для дівчат). Створювались численні сирітські притулки, зокрема, для дівчат, що утримувались у розглядуваний період на приватні кошти.

Ще з кінця 40-х років ХІХ століття почався широкий громадський рух за відкриття недільних шкіл, який став яскравим свідченням формування на українських землях громадянського суспільства. Недарма цей процес викликав чимале занепокоєння самодержавної влади і недільні школи, навіть заборонили у 1862 році, але через два роки знову дозволили, хоча і з великими обмеженнями у повноваженнях.

У 1864 році прийнято «Положення про початкові народні училища», згідно з яким останні підпорядковано Міністерству народної просвіти і занесено до розряду загальностанових. У невеликих містах, де ще не було гімназій, з'явилися так звані прогімназії, навчання в яких продовжувалося від 4 до 6 років і їхні випускники, як правило, пізніше вступали у гімназії, зокрема, в Києві. В цей же період гімназії поділено на класичні, де вивчали латинську та грецьку мови та реальні, де ці мови не вивчали. Випускники останніх не мали права вступати в університети, хоча могли складати іспити у вищі технічні заклади. У 1871 році реальні гімназії перейменовано у прогімназії. освіта навчальний вільнодумство імперський

З 1872 р. розпочинають роботу реальні училища. Згідно Статуту даних навчальних закладів від 15 травня 1872 р. училища мали надавати загальну освіту, пристосовану до практичних потреб і набуття технічних знань [25]. Вихованці, на відміну від гімназистів, не вивчали класичні мови (давньогрецьку та латинську), акцент робився на природничо-математичних дисциплінах, а саме: математиці, фізиці, природознавстві, кресленні. Перше реальне училище в Києві відкрито 1 липня 1873 р., згодом, відкриються реальне училище Ф. Донциса та С. Фельдмана, Київське Катерининське реальне училище.

У 80-х роках ХІХ століття Міністерство народної просвіти надсилає до навчальних закладів листи із проханням та пропозицією врахувати усі сади та помістя, що знаходяться при закладах, із метою використання їх для навчального процесу і матеріального утримання установ [3]. Українською історіографією давно доведено, що чиновники від освіти чимало шкодили розвитку даної галузі, бюрократизуючи навчально-виховний процес. Але були і виключення: завдяки зусиллям попечителя Київського навчального округу у 18591861 роках, видатного ученого та державного діяча М. Пирогова, був реорганізований документ Попечителя Київського учбового округу «Циркуляр з управління Київським навчальним округом» у щомісячне періодичне видання, на сторінках якого мали право друкуватися і рядові викладачі зі своїми роздумами та пропозиціями із питань обміну передовим досвідом. Він також регламентував правила покарання і виключення вихованців з навчальних закладів, започаткував недільні школи.

У циркулярах Попечителя навчального округу знаходимо підтвердження того, що самодержавна влада намагається ввести у систему освіти елементи «патріотичного монархічного» виховання: 20 жовтня 1888 року у циркулярі Попечителя округу висловлюється побажання, що виглядає як розпорядження, перед заняттями у присутності викладачів відслужити службу на честь порятунку його величності імператора та імператриці та їхній «августєйших» дітей від небезпеки на шляху з Севастополя біля станції Борки 17 жовтня того ж року, а 3 жовтня 1889 року на честь порятунку від небезпеки «августєйшего» сімейства на курсько-ярославській залізниці [3, арк. 61, 63].

З державного бюджету на середні навчальні заклади виділялися чималі кошти. Зокрема, у 1899 році вартість утримання одного вихованця у Києво-Печерській гімназії складала 109 карбованців 46 копійок, а загальне утримання навчального закладу «без утримання пансіонів» досягало 43783 карбованців, 75 копійок [4, арк. 8]. Все більше поширювалась приватна ініціатива щодо підтримки успішних вихованців не тільки вищих, але і середніх навчальних закладів. Наприклад, у 1888 році було затверджено капітал в 3500 карбованців при Імператорській академії наук для присудження премії імені генерал-ад'ютанта Грейга за кращі твори із політичної економії та державним фінансам у розмірі одна тисяча карбованців кожні п'ять років [3, арк. 64]. Вихованці польського походження Другої київської гімназії могли претендувати на стипендію Ю. Зубковича з капіталом у 5000 карбованців [26, арк. 11].

У документах Міністерства народної просвіти зазначеного періоду знаходимо чимало свідчень підтримки, сприяння і спонукання багатих людей до меценатства і підтримки органів освіти. Так, у зауваженнях щодо проекту статуту Колегії Павла Галагана зазначається, що «об'єднані департаменти законів та державної економіки» з великим задоволенням звертають увагу на «співчуттям патріотичним думкам» та настроям серед вихованців та їхніх батьків, підкреслюючи, що підтримують приватну ініціативу у такій важливій справі народної освіти. У статуті колегії Павла Галагана зазначалося, що правління закладу повинно займатися наступними справами: 1) визначення, хто з молодих людей, що прагнуть вступити в колегію, заслуговують бути прийнятими; 2) перевід вихованців із класу в клас; 3) звільнення вихованців із закладу внаслідок прохань батьків; 4) визначення згідно зі загальним статутом нагород вихованцям, що відзначились сумлінням та успіхами у навчанні; 5) утвердження промов, призначених для читання на публічних і урочистих зборах; 6) обрання з вихователів двох членів для присутності в Раді колегії; 7) складання звітів; 8) підбір навчальних керівництв та посібників; 9) утвердження правил дисципліни; 10) визначення методів та програм вкладання; 11) розподіл класних і позакласних занять вихованців [11, Сп.1105, арк. 1].

Вищий нагляд за навчальною, виховною та господарською частинами покладався на так звану Особливу раду, до складу якої входили 4 професора, яких обирала Рада Університету Св. Володимира (по одному з кожного факультету), директор колегії, 2 викладача за вибором правління [11, арк. 2]. На Раду колегії покладено відповідальність за турботу про цілісність капіталів та майна закладу, розгляд фінансових та інших звітів, утвердження кошторису на майбутнє [11, арк. 2]. Тут же бачимо, що будь-які зміни щодо кола дій колегії мають розглядатися за участю попечителя Київського учбового округу та за умови погодження з Міністерством народної просвіти. Усі фінансові надходження для колегії повинні проходити і зберігатися в київській конторі Державного банку або в іншому фінансовому закладі за рішенням Ради колегії і не можуть використовуватися для інших цілей [11, арк. 2].

У 1877 році бюджет колегії Павла Галагана складав суму біля 30 тисяч карбованців. У дохідну частину входили: базовий прибуток від помістя 12 тисяч, а від додаткових легальних надходжень 5 000 карбованців [12]. Державна рада в Департаменті законів та державної економіки надіслала особливого листа у зв'язку з оприлюдненням Статуту новоствореної колегії Павла Галагана, в якому підкреслюється важливість ініціативи дійсного статського радника Григорія Галагана відкрити навчальний заклад «для підготовки молодих людей до проходження університетського курсу», «така пожертва відкрила нову еру приватної ініціативи уважливій справі народної освіти» [10, арк. 28]. У 1877 році з помість сім'ї Галаганів виділялись 12 тисяч карбованців гарантованого доходу на утримання колегії, дохід з міської нерухомості складав 2 тисячі карбованців, з бюджетів колегіальних володінь 5 тисяч карбованців, а всього на заклад пішло 29. 187. 99 карбованців [12, арк. 1-2].

Колегія Павла Галагана як приватний освітній заклад володіла великою самостійністю у реалізації освітньо-виховної політики. Зокрема, колегія самостійно призначала доволі значну суму оплати за урок 1 крб.50 коп. викладачам, які заміщали тих, хто захворів, при цьому, треба сказати посилалися на досвід державних гімназій [5, арк.24]. Дирекція колегії опікувалась утвердженням наглядачів на посадах класних вихователів, посиленням повноважень вихователів та полегшенням виконання їхніх функцій, зокрема збільшувались повноваження наглядачів через надання їм обов'язків слідкувати за станом учнів у нічні години, а тому на ці посади мають підбиратися особи достатньо освічені і культурні, зокрема пенсіонери при гімназіях відомства Міністерства народної просвіти, тобто тих, хто у молоді роки виконували обов'язки викладачів та вихователів [8, арк. 7-8].

На засіданнях Правління колегії розглядалися окремі випадки некоректної поведінки вихованців: 8 травня 1875 року «обговорювали вчинок вихованця Мановського», який був тричі помічений у намаганні списати роботу під час письмового екзамену з латини; питання для розгляду відклали, а даного вихованця до екзамену вже не допускали [8, арк. 24]. На цьому ж засідання запропоновано перемістити на майбутній рік 4-го класу у приміщення читальні, для поліпшення роботи чергового вихователя з нагляду за учнями під час приготування уроків [8, арк.25]. Не цуралася адміністрація колегії розгляду зовсім дрібних деталей поведінки дітей: 10 травня 1975 року слухали питання про випадок із вихованцем Оболонським, який був відпущений на прогулянку до 19.30 , а повернувся після 21 години. Керівництвом закладу вирішено карати останнього не дуже суворо не відпускати на прогулянку на найближчі свята, оскільки він попереджав про можливе затримання [8, арк. 25]. На цьому ж засіданні розглядалося питання про взяття в оренду телескопа для уроків з астрономії [8, арк. 28].

Увага до успішності учнів була достатньо великою і допускала індивідуальний підхід у вирішенні питань оцінювання знань вихованців. Так, 23 травня 1875 року на засіданні правління колегії Павла Галагана розглядалось питання успішності вихованця Іванова, який не отримав допуску до усного екзамену з математики, оскільки в середньому мав бал 2,5. Було взято до уваги, що, хоча з алгебри та тригонометрії цей учень отримав дуже низькі бали 2, але завдання з алгебри, геометрії, з латини та російської мови він виконав на задовільно, в деякі навіть на відмінно, і впродовж року в основному навчався сумлінно, тому правління вирішило просити директора допустити цього вихованця до усних екзаменів з математики, оскільки він демонстрував успіхи в інших предметах [8, арк. 29].

За поведінкою вихованців пильно слідкували і вихователі гімназій, і жандармське відділення: «1 лютого 1875 року обговорювалася ситуація з вихованцем Гіляровим, який смалив «у клозеті», за що було суворо покарано «йому оголосили догану перед класом через директора колегії» [4, арк. 14]. До посадових посад у гімназіях додано посаду наглядача та класного наставника, з даною пропозицією звернувся директор колегії Павла Галагана до Міністерства народної просвіти у 1875 році [8, арк. 7].

У циркулярах попечителя Київського навчального округу знаходимо докази турботи про так званих «недостатніх» вихованців, тобто про дітей із бідних сімей, зокрема, 29 вересня 1883 року у листі директору 2-ї Київської гімназії висловлюється побажання прийняття на казенний, тобто державний, кошт дітей з незаможних сімей, які відзначилися сумлінням та гідною поведінкою [13, арк. 63]. При цьому Попечитель посилався на циркуляр Міністерства народної просвіти від 22 квітня 1882 року, де висловлювалося вказане побажання щодо усіх округів самодержавної імперії. Детально у листі розглядається питання про можливість для учнів залишатися в одному класі не більше двох зайвих років, незалежно від типу оплати та джерела утримання вихованців, що уже саме по собі свідчить про поширеність подібна практика вчитися в одному класі по багато років. Рада Міністерства просвіти прийняла спеціальні правила, згідно яких вихованці, котрі продемонстрували негативну поведінку, «незважаючи на усі заходи для їх переконання», мають бути звільнені з навчальних закладів усіх типів підпорядкування пансіонів, чоловічих гімназій чи реальних училищ (згідно пункту 7, параграфа 12 правил про покарання, утверджених 4 травня 1874 р.), не тільки по закінченні навчального року, але і протягом навчального періоду [Там само]. У листі до директора 2-ї гімназії від 25 листопада 1883 року попечитель Київського навчального округу С. Голубцов нагадує про циркуляр, запропонований Міністерством народної просвіти 20 листопад 1882 року, доведений до відома 2 грудня того ж року, в якому вказувалось, що учні, які звільнені з одного навчального закладу і бажаючі вступити в новий заклад, повинні були спеціально розглянуті на педагогічній раді, особливо з точку зору, чи зможе він виправитися [13, арк. 64]. Чиновник зазначає, що, з огляду на донесення попечителів із різних округів, які надходять у Міністерство просвіти, помітне неспівпадіння дисциплінарних вимоги у різних округах і навчальних закладах. Попечитель висловив побажання, щоб ці дисциплінарні вимоги і заходи були б однаковими усюди: «...вкрай бажаним є встановлення, по можливості, однорідних покарань за найбільш важкі порушення.» А за особливо складні вчинки учня мали виключати і не допускати до вступу в інший заклад, щоб «провини не допустимі в одному закладі, не допускалися в іншому», а земському начальству повідомлялось, у чому полягала провина [13, арк. 64].

З канцелярії Київського учбового округу регулярно надсилали витяги із протоколів засідань учбової комісії, зокрема, щодо питань характеру поведінки учнів та якості їхнього навчання. 26 січня 1886 року під час засідання піднімалось питання про те, що, прямуючи на заняття і після них по дорозі додому учні ведуть себе не гідно, штовхаються, бігають один за одним по вулицях, галасують та заважають перехожим. «При зустрічах із керівництвом не вміють пристойно вклонитися», «ходять розхристані», «непристойно розмахують руками» або «закладають руки у кишені», що «не відповідає поняттю про учня середнього навчального закладу» [3, арк. 82]. У цьому ж протоколі особлива увага приділяється рівню грамотності вихованців, неохайній манері їхнього письма, на що звертали увагу і професори Київського університету Св. Володимира, які читали відповіді учнів під час іспитів на атестат зрілості. Вказується, що провину за такий низький стан мовної культури не можна покладати лише на одну систему освіти, значною мірою це залежить від сім'ї, культурного рівня стосунків між дітьми і батьками, низького рівня освіти батьків, від рівня домашнього затишку та забезпеченості. Підкреслювалось, що «школа має звертати увагу на зовнішню сторону виховання», вона повинна утверджувати в учнях переконання в необхідності дотримання вимог пристойності та моралі, бо інакше, це потягне за собою дуже негативні наслідки для подальшої долі дітей [3, арк. 82]. Пропонуються дисциплінарні ігри для привчання молодого покоління до пристойної поведінки стояти, ходити, триматися правильно, вміти вклонятися. Тут же бачимо пропозицію, щоб класні наставники оглядали одяг та речі вихованців, директор та інспектор закладу час від часу робили огляди учням, оцінюючи їхній одяг куртки, кашкети, пальта та ранці, а також, як правильно вони вміють носити одяг та триматися у ньому. Крім наставників, кожний викладач зобов'язувався слідкувати за одягом, його охайністю, вмінням та манерою триматися та поводитися учнів, зокрема, і під час занять [3, арк. 82].

На засіданні комісії Міністерства народної просвіти від 25 лютого 1885 року підкреслювалась необхідність заведення у навчальних закладах спеціального порядку фіксації небажаних вчинків учнів і всього, «що стосується як окремих індивідів, так і цілого класу» [13, арк. 84]. Відповідальні за навчально-виховний процес особи зобов'язувались мати щоденник, кондуїтний список та штрафний журнал. У щоденнику наставники, викладачі, а також, у разі необхідності, інспектори, мали фіксувати впродовж дня усе те, що вони вважають важливим і потрібним щодо поведінки учнів [13, арк. 84]. У цей же документ заносились і рішення директора закладу, класного наставника або інспектора щодо вчинку учня. Таким чином, щоденник надавав повну картину усього, що відбувалося з цілим класом або окремим учнем за день.

Рішенням цієї ж комісії заводились в обов'язкові кондуїтні списки, де детально фіксувались усі вихованці навчальних закладів. Учні вписувались в алфавітному порядку, і навпроти кожного прізвища фіксувалась детальна інформація про особу молодої людини рік народження, стать, соціальне походження, віросповідання, рік вступу до навчального закладу [13, арк.84]. Крім того, у список вносились і всі записи у даний конкретний день щодо поведінки кожного учня окремо, розпорядження зроблені з метою покарання за погані вчинки. Наприкінці кожної чверті при обговоренні на засіданні класної комісії поведінки учнів в кондуїтні списки вносилися усі відомості, включаючи і рішення про покарання. Окремо підкреслювалось про необхідність виділяти по декілька сторінок паперу у кондуїтному списку для детального опису покарань. Ведення кондуїтний списків доручалося класному наставнику під загальним наглядом інспектора. Списки мали зберігатися впродовж року при справах інспекції, а після закінчення цього терміну разом з відомчими документами при діловодстві канцелярії [13, арк. 85].

У штрафний журнал заносяться більше серйозні порушення учнів, а для вихованців це має виглядати як дуже суворе покарання само по собі. Штрафний журнал дозволялось заводити на декілька років.

На засіданнях комісії міністерства приділялась велика увага на письмові роботи вихованців, зазначалась їх невисока якість, що знижується кожен рік поспіль. Саме на цю проблему варто звертати особливу увагу під час засідань усіх педагогічних рад [13, арк. 85].

Попечитель учбового округу наполегливо радить керівникам гімназій вступати у взаємодію з батьками вихованців або з особами, що їх заміняють, з метою відслідковувати порушення правил поведінки їхніми дітьми [13, арк. 86].

У березні 1886 року в листі від канцелярії Попечителя Київського учбового округу до директора 2-ї київської гімназії звертається увага на те, що декілька учнів гімназії зібралися у гурток задля читання книг, які не входили до навчального списку і що такі явища мають відбуватися під контролем наставників та викладачів [13, арк. 95]. Прискіпливу увагу до поведінки учнів бачимо і у жіночих гімназіях: «поведінка вихованок у всіх відношеннях може вважатися відмінною» повідомляється у звіті про стан Київської жіночої гімназії за 1883 рік [6, арк. 26]. У першому півріччі гімназія складалася з 7 основних класів, підготовчого класу та 5 і 6-го паралельних, додаткового 8-го класу ще не було, який з'явився пізніше після того, як навчання закінчили учениці у другому півріччі. Педагогічна рада у другому півріччі поставила питання про створення 7-го додаткового класу. Тут же бачимо рішення ради про збільшення плати за навчання на одну вихованку на 10 карбованців у порівнянні з минулим роком з 35 до 45 карбованців [6, арк. 24]. На січень 1883 року в закладі навчались 443 дівчинки, що набагато більше у порівнянні з минулим роком, коли їх було 402 [6, арк. 25].

Остаточно закінчили курс із званням домашньої учительки 40 учениць, декілька вихованок вибули, не закінчивши курс прогімназії. Загалом було випущено 346 гімназисток. [Там само] До жіночих гімназій у Києві вступали і вихованки із середніх навчальних закладів, зокрема, прогімназій на території Південно-Західного краю, як тоді називалась наша земля в офіційних документах. У зазначеному звіті ми бачимо свідчення того, що викладачів залучали у різних навчальних закладах, педагоги і професора університету та Духовної академії викладали у класичних гімназіях, а викладачі класичних гімназій у прогімназіях, що призводило до вимушених пропусків занять, які у жіночій гімназії склали за 1883 рік 4,38% від усіх занять [6, арк. 27].

Адміністрація закладу докладно у своїх рапортах керівництву робила описи всього майна, рухомого і нерухомого, яке знаходилось у розпорядженні персоналу і вихованок, зокрема, кількість книжок, що зберігалися в бібліотеці: на кінець 1876 року учнівська бібліотека складала 231 том, 141 назву та 4 журнали «Сім'я та школа», «Дитяче читання», «Сімейні вечори», «Дитячий сад» за 1871 -1876 роки [4, арк. 6]. Перераховуються і назви видань, що були закуплені для бібліотеки: у недовгому списку бачимо такі видання «Бабусині казки» 1 карбованець 50 коп., «Тисяча і одна ніч» 2 карб. 50 коп., «Мандрівки Азією» 2 крб., «Мандрівки Африкою» 2 карб. 50 коп., всього лише декілька підручників [4, арк. 6]. На кінець 1876 року бібліотека гімназії складала уже з 391 твору, що складало 770 томів, в цьому ж році надсилалося до бібліотеки 39 творів у кількості 74 томів, але виписано з останніх було лише 37 у 72 томах на суму 98 карб. 4 коп. [4, арк. 7]. Таким чином, розмір бібліотеки збільшувався, але якість друкованих видань залишала бажати кращого, змістом своїм спрямована на формування загальної освіченості юних вихованок, але з явним акцентом на дотриманні суто жіночої соціальної орієнтації, прийнятої в тодішній самодержавній імперії. У 1878 році звільнено викладача російської мови та словесності, а на його місце прийнято учителя Київської другої чоловічої гімназії В. Науменка, майбутнього видатного політичного діяча періоду українських визвольних змагань 1917-1921 рр., одного з керівників УНР [8, арк. 32]. Так у самодержавній системі освіти з'являються обличчя майбутньої України.

У 1896 році керівництву київських гімназій направлялися листи із рекомендаціями про вихованців гімназій щодо вступу до «інститутів про правила вступу до них», зокрема, до Інституту Безбородька, щоб директори таких інститутів направляли рекомендації щодо своїх випускників [18]. Уважно відслідковували чиновники від освіти і прийом на роботу у середні навчальні заклади «неблагонадійних» випускників університетів. Так, цього ж 1896 року у листі Попечителя округу до директора Печерської чоловічої гімназії повідомлялося, що «пан Міністр народної просвіти» довів до відома, інформацію про «студентів Казанського університету Петра Полякова та Варшавського, Івана-Станіслава Київського внаслідок їхньої політичної неблагонадійності», які не повинні бути ані допущені до педагогічної діяльності, ані знову прийняті до числа студентів вищих навчальних закладів відомства Міністерства народної просвіти [15]. Під номером 571 у цій же справі бачимо попередження про недопустимість прийняття на роботу або допуску до навчання студентів Піскорського, Цетлінга та інших, котрі обвинувачені у державному злочині [16]. Попечитель В. Вельямінов-Зернов повідомляє, що колишній учень Поланчеської прогімназії Лігнарський римо-католицького віросповідання звільнений із цієї освітньої установи за наругу над православною іконою і не може бути прийнятий до жодного навчального закладу [14]. Попечитель навчального округу у своїх листах до керівництва київських гімназій опікувався проблемою щодо доступу вихованців до приміщень, що знаходилися у розпорядженні Міністерства просвіти, з метою покращення умов навчального процесу. У листах Попечителя знаходимо свідчення того, що середні навчальні заклади залучалися до участі у наукових конгресах і конференціях, як надаючи власні приміщення та локаційні можливості, так і участю у засіданнях та науковій роботі вихованців. В кінці 1886 року попечитель повідомляє директору Києво-Печерської гімназії про проведення міжнародного геологічного конгресу влітку 1897 року і про можливість участі вихованців гімназії в екскурсіях, що будуть влаштовуватися в рамках цього заходу [17]. В той же час у секретних дописах Попечителя Київського навчального округу на ім'я директора Київського реального училища в лютому 1886 році знаходимо стурбованість щодо утворення у закладі гуртка саморозвитку, про що стало відомо завдяки інформації про вихованця Д. Балаховського, якого помічено у купівлі книг, відсутніх в учнівських бібліотеках. Попечитель у листі просив надати йому біографічні відомості про згадуваного вихованця, про його успіхи «в науках і поведінці» [19, арк. 83].

Отже, у другій половині ХІХ століття Міністерство народної просвіти Російської імперії та підпорядкований йому Попечитель Київського учбового округу приділяло значну увагу способу життя, культурі поведінки вихованців як під час так і поза навчальним процесом, відслідковувало прояви вільнодумства, залучаючи до цього жандармське відділення, опікувалось рівнем вербальної культури та політико-правової освіченості вихованців середніх освітніх закладів. Прискіпливість чиновників від освіти до контролю над поведінкою, проявами самостійності і креативності вражає, але історико-педагогічна наука давно довела, що бюрократизація контролю за навчальновиховним процесом не підвищує якості останнього. Очевидно, що характер управлінської діяльності у сфері освіти мав авторитарно-самодержавні риси, але певні раціональні особливості прийомів і методів управління освітнім процесом у зазначену епоху можуть бути використані навіть сьогодні. Крім того, слід підкреслити, що формування громадянського суспільства відбувалось у зазначений період у боротьбі з тиском і обмеженнями з боку влади.

Список використаних джерел

1. Березівська Л. Д. (2008). Спроби реформування шкільної освіти в імперську добу (1899-1917). Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті: монографія. Київ, 2008. С. 1984.

2. Вірченко В. В. (2006). Жіночі навчальні заклади у м. Києві (1861-1920 рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2006. 207арк.

3. Державний архів м. Києва. Ф.55, Оп.2, Од. зб. №1.

4. Державний архів м. Києва. Ф.55, Оп.2, Од. зб. № 21.

5. Державний архів м. Києва. Ф.55, Оп.2, Од. зб. № 23.

6. Державний архів м. Києва. Ф.55, Оп.2, Од. зб. № 42.

7. Державний архів м. Києва. Ф.254, Оп.5, Од. зб. №3

8. Державний архів м. Києва. Ф.185, Оп.1, Сп. № 6.

9. Державний архів м. Києва. Ф.185, Оп.1, Сп. №23.

10. Державний архів м. Києва. Ф.185, Оп.1, Сп. №

1104.Державний архів м. Києва. Ф.185, Оп.1, Сп. №1105.

11. Державний архів м. Києва. Ф.185, Оп.1, Сп. № 1107.

12. Державний архів м. Києва. Ф.81, Оп.54, Сп. №11.

13. Державний архів м. Києва. Ф.78, Оп.1, Сп. № 460.

14. Державний архів м. Києва. Ф.78, Оп.1, Сп. № 569.

15. Державний архів м. Києва. Ф.78, Оп.1, Сп. № 571.

16. Державний архів м. Києва. Ф.78, Оп.1, Сп. 1282.

17. Державний архів м. Києва. Ф.78, Оп.1, Сп. 2641.

18. Державний архів м. Києва. Ф.95, Оп.3, Сп. № 2.

19. Заєць О. (2006). З історії приватної жіночої гімназії О. Ф. Плетньової. Київська старовина. № 4С. 55-60;

20. Ігнатенко Н. І. (2006). Реформування освітньої галузі в другій половині ХІХ на початку ХХ століття. Школа першого ступеня: теорія і практика: зб. наук. пр. / Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ін-т. Тернопіль, 2006. Вип. 19. С. 515.

21. Из представления и. д. попечителя Петербургского учебного округа Г. А. Щербатова управляющему Министерством народного просвещения П. А. Вяземскому о необходимости возобновления деятельности частных учебных заведений в столице 21 октября 1856 г. Начальное и среднее образование в Санкт-Петербурге ХІХ начало ХХ века: сборник документов. СПб.: Лики России, 2000. С. 182-183.

22. Сірополко С. (2001). Історія освіти в Україні. Київ: Наук. думка, 2001. 912 с.

23. Сухенко Т. (2001). Середня жіноча освіта в Україні: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук: 07.00.01Історія України. К., 2001. 20 с.

24. Устав гимназий и прогимназий Министерства народного просвещения 30 июня 1871 г. Хрестоматия по истории педагогики [Електронний ресурс] / Под ред. С. А. Каменева; сост. Н. А. Желваков. М.: Учпедгиз, 1936. Режим доступу: http:// www.detskiysad.ru/raznlit/istped001.html

25. Центральний державний історичний архів. Ф.707, Оп.225, Спр.20

References

1. Berezivska, L. D. (2008) Sproby reformuvannia shkilnoi osvity v impersku dobu (1899-1917). Reformuvannia shkilnoi osvity v Ukraini u ХХ stolitti: monohrafiia [in Ukrainian].

2. Virchenko V.V. (2006) Zhinochi navchalni zaklady u m.Kyievi (1861-1920 rr.) [in Ukrainian].

3. DAK 55, 2. 1. [in Russian].

4. DAK 55. 2, 21. [in Russian].

5. DAK 55. 2. 23. [in Russian].

6. DAK 55. 2. 42. [in Russian].

7. DAK 254. 5. 3. [in Russian].

8. DAK 185. 1. 6. [in Russian].

9. DAK 185. 1. 23. [in Russian].

10. DAK 185. 1. 1104. [in Russian].

11. DAK 185. 1. 1105. [in Russian].

12. DAK 185. 1. 1107. [in Russian].

13. DAK 81. 54. 11. [in Russian].

14. DAK 78. 1. 460. [in Russian].

15. DAK 78. 1. 569. [in Russian].

16. DAK 78. 1. 571. [in Russian].

17. DAK 78. 1. 1282. [in Russian].

18. DAK 78. 1. 2641. [in Russian].

19. DAK 95. 3. № 2. [in Russian].

20. Zaiets O. (2006) Z istorii pryvatnoi zhinochoi himnazii O. F. Pletnovoi. Kyivska starovyna. [in Ukrainian].

21. Ihnatenko N. I. (2006) Reformuvannia osvitnoi haluzi v druhii polovyni XIX na pochatku ХХ stolittia. Shkola pershoho stupenia: teoriia i praktyka: zb. nauk. pr. [in Ukrainian].

22. Yz predstavlenyia y.d. popechytelia Peterburhskoho uchebnoho okruha H. A. Shcherbatova upravliaiushchemu Mynysterstvom narodnoho prosveshchenyia P. A. Viazemskomu o neobkhodymosty vozobnovlenyia deiatelnosty chastnbikh uchebnbikh zavedenyi v stolytse 21 oktiabria 1856 h. (2000). Nachalnoe y srednee obrazovanye v Sankt-Peterburhe ХІХ nachalo ХХ veka: sbornyk dokumentov. [in Russian].

23. Siropolko. S. (2001) Istoriia osvity v Ukraini. [in Ukrainian].

24. Sukhenko T. (2001) Serednia zhinocha osvita v Ukraini [in Ukrainian].

25. Ustav hymnazyi y prohymnazyi Mynysterstva narodnoho prosveshchenyia 30 yiunia 1871 h. (1936) Khrestomatyia po ystoryy pedahohyky. [in Russian].

26. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv. 707. 225. 20. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru