Про інтегрований підхід до процесу використання духовного потенціалу держави у збройних силах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про інтегрований підхід до процесу використання духовного потенціалу держави у збройних силах

Голота Анатолій Анатолійович

науковий співробітник наукового центру Повітряних Сил Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Україна

Яскравим прикладом інтегрованого підходу до модернізації науки є синтез, або процес конвергенції системи морально-психологічного забезпечення (МПЗ) та стратегічних комунікацій (СК) Збройних Сил України, як складової стратегічних комунікацій держави. Про цей процес сказано вже чимало, але важливо відмітити, що це має стати значною подією у військовій науці і вона напряму пов'язана з агресією Росії в Україні.

Нагадаємо, що відповідно до Постанови ЦК КПРС від 21 січня 1967 року в Радянській армії були створені військово-політичні училища. Ці заходи не були випадковими і були направлені на підвищення військової дисципліни та якісне оволодіння військовослужбовцями новою бойовою технікою. Офіцери- політпрацівники були наділені особливими повноваженнями і через партійні і комсомольські організації та політоргани мали суттєві важелі впливу на особовий склад, в тому числі і на своїх командирів. Вони були головними організаторами ідеологічної та політико-виховної роботи з особовим складом, відповідали разом з командиром за бойову готовність військових підрозділів, мобілізацію військовослужбовців на високі результати в бойової підготовці, належне несення ними караульної служби та бойового чергування, зміцнення військової дисципліни, індивідуально-виховну роботу, згуртування військових колективів тощо. Заступник командира з політчастини особисто оцінював політико-моральний стан військового підрозділу. Певним чином і командири звикли до такого розподілу повноважень майже штучно віддаляючись від важливих завдань, які можна було вирішити сформованим ідеологічно - партійним репресивним механізмом. наука психологічний збройний

Інерція діяльності, яка сформувалась за 23 роки, після відміни 6 статті Конституції СРСР про керівну роль партії поступово переросла у створення військово-політичних (не партійних) органів, а далі - у введення посад помічників командирів по роботі з особовим складом. Але переконання в тому, що робота з особовим складом це сфера діяльності певного заступника командира тривалий час ще зберігалась. Вихід з цього положення був знайдений у 1994 році через введення у військах посад заступників командирів - начальників соціально-психологічних служб. Надати самостійності створеним службам було неможливо за відсутності професійної вертикалі управління, невміння командирів управляти структурами по роботі з особовим складом і відсутність спеціальної гуманітарної підготовки щоб взяти на себе їх функції.

Випуск офіцерів з виховної роботи припинився у 1995 році. Але завдання в цій сфері діяльності залишились. Нажаль кардинальних змін у системі гуманітарної підготовки командирів не відбулось. Щоб не втратити вертикаль управління національно-патріотичним та військовим вихованням, впливу на стан військової дисципліни, інформаційно-пропагандистське та психологічне забезпечення були збережені структури, які змінювали свою назву та уточнювали функціональні обов'язки майже через 4-5 років. Тобто розуміння того, що виховна робота, гуманітарне забезпечення, робота з особовим складом і особливо морально-психологічне забезпечення це справа не окремого заступника командира і певної структури у штаті військової частити, а робота всіх командирів і начальників та ще й великої кількості людей у державних і керівних відомчих органах тривалий час не знаходило свого впровадження.

Поступово втрачався практичний досвід роботи і приходило усвідомлення низької ефективності роботи офіцерів з виховної роботи, яких готували за ознаками схильності до роботи з особовим складом на короткострокових курсах, зростала безкарність за зловживання командного складу у збереженні військового майна і озброєння, знижувалась їх відповідальність за військову дисципліну та бойову готовність військових підрозділів. Відповідальність за стан військової дисципліни на мій погляд невиправдано була поділена з військовою службою правопорядку, працівники якої нерідко звинувачували командирів у бездіяльності, зловживали своїми повноваженнями і некоректно поводилась із старшими по званню.

Треба віддати належне більшості заступників командирів з виховної роботи (МПЗ) в тому, що, незважаючи на обмаль своїх прав та досвіду, на рівні особистої свідомості і відчуття відповідальності вони втручались у складні питання забезпечення бойової готовності військ. Я називаю це рухом ентузіастів та істинних патріотів своєї держави. Адже і на даний час мені не відомі державні замовлення на даних фахівців. І рівень їх підготовки, без перебільшення, повністю залежить від героїчних зусиль, рівня свідомості і відповідальності педагогів гуманітарних кафедр та командирів курсантських підрозділів вищих військових навчальних закладів.

На час анексії Росією Криму за офіційними повідомленнями Збройні Сили мали 6-7 тисяч боєздатних військ. Дозволю собі припущення, що великим чином підтримка боєздатності та стану військової дисципліни військовослужбовців під час розгортання збройної агресії на сході України залежала від зусиль заступників командирів з виховної роботи. Нестача їх базової підготовки та практичного досвіду певною мірою були компенсовані спеціалізованими командами внутрішніх комунікацій Генерального штабу, які працювали вибірково у бойових підрозділах. Але ж це були зусилля кризового стану, коли заступники командирів по роботі з особовим складом часто були рятівниками ситуацій, зв'язуючими ланками між командирами та бійцями, діючими органами соціально-правового захисту всіх військовослужбовців.

У 2015 році підготовка фахівців МПЗ отримала суттєве упорядження, але знову ж замість реформи гуманітарної підготовки командирів була підсилена підготовка офіцерів морально-психологічного забезпечення, які просто за визначенням не мали широких повноважень щодо прямого впливу на особовий склад. Структури МПЗ більшою частиною організовували діяльність суб'єктів МПЗ, а не свою особисту. Командири повністю покладались за організацію цієї роботи на своїх заступників, яки також потребували підтримки.

Сьогодні виникає питання наскільки врятовували ситуацію поїздки у війська груп внутрішніх комунікацій, які надавали епізодичну допомогу командирам замість формування у них у вищому військовому навчальному закладі базових знань по роботі з особовим складом.

Події широкомасштабної агресії Росії проти України показали величніший рівень духовного (морально-психологічного) стану особового складу Збройних Сил та громадян України, як результат використання духовного потенціалу держави і всього суспільства, нав'язування своєї волі в інформаційному просторі. З перших днів війни громадянами України реалізовувались такі складові духовного потенціалу як прихильність до європейських цінностей, любов до своєї незалежної держави, бажання захищати свою Батьківщину від агресорів, високий рівень національної свідомості та самоорганізації суспільства. І в більшості випадків відбулося це як прояв самосвідомості людей без спеціальних "реалізаторів" духовного потенціалу. Тобто немає ніяких підстав вважати за необхідне наявність спеціальних структур на кшталт політорганів в армії РФ як обов'язковий важіль мобілізуючого впливу на особовий склад.

Також треба відзначити, що внутрішні комунікації не є чимось новим і надзвичайним. Це природна сфера обміну інформацією всередині відомства, певний рівень (частина) комунікацій і один із шляхів реалізації СК. Тобто за визначенням внутрішні комунікації СК не мають конкретного змістовного наповнення і повинні включати всі комунікації інформаційного простору, в тому числі функції структур МПЗ.

Размещено на Allbest.ru