Спілкування та суспільні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спілкування та суспільні відносини

Стрижаков Артем Олегович, кандидат педагогічних наук, директор ТОВ «Цифромаркет»

Культура спілкування майбутнього фахівця передбачає виникнення діалогу, в якому висловлювання кожного з учасників є значущим для всіх. Під час діалогічного спілкування суб'єкт здійснює рух не тільки ззовні всередину, тобто здійснює інтеріоризацію, а й із середини назовні, створюючи цим рівність співрозмовників. Таке розуміння спілкування ґрунтується на поважливому ставленні до інших студентів як до рівноправних учасників діалогу, суб'єктів спілкування.

Ключові слова: культура, спілкування, діалог, суб'єкт, професійна діяльність.

Communication and social relations

Stryzhakov Artem Olehovych

The communication culture of the future specialist presupposes the dialogue emergence in which the statements of each of the participants are significant for all. During dialogic communication, the subject moves not only from the outside to the inside, but also from the inside to the outside, thus creating the equality of the interlocutors. This understanding of communication is based on respectful attitude towards other students as an equal participant in the dialogue, a subject of communication.

Communication is the result of the social history development, an indicator and the basis of our culture. At the same time, communication is a means of social development. In the process of communication, the unity of people's actions and their consolidation is ensured. Purposeful activity is also regulated.

The constructiveness of communication with others largely depends on how emotionally the specialist perceives what is behind the available facts. The main thing is to understand the state of the other person, his / her mood and adjust yourself to the perception of other people's emotions. It is necessary to be able to help another individual to feel that he / she is perceived. The main product of communication based on this skill is conception, which includes the ability to predict the logic of actions and behavior according to a certain position, the ability to perceive a message, distinguishing in it the main and secondary facts and arguments. A person's ability to empathize (the level of its formation can be different) is characterized by such parameters as the features of its direction, breadth, stability, effectiveness of manifestations.

The constant variability of professional activity requires the future specialist to be aware of his / her role in this process, to show a creative approach taking into account the changing situations of interaction. The specialist's personality dynamism is explained by the need to choose means, forms, and methods of communication depending on the age characteristics of other students, their individual characteristics, and the level of education.

The system of professional training developed at the faculties of higher education institutions lacks diversity, mobility, flexibility, continuity, continuity, and variability. The process of training a future specialist does not contribute to the formation of a systematic vision of reality. On the other hand, the higher school is in conditions under which, first of all, the functional skills of the teacher become necessary. This reflects the contradiction between society's need for a specialist as a self-organizing individual and the overburdening of higher education institutions' focus on functional training.

The specialist is still the object of the mass process of professional reproduction; his creative individuality is not revealed or cultivated. There is no purposeful work that prepares a specialist-researcher for a developing production, managers capable of creating conditions for transferring organizations to the path of development.

Keywords: Culture, communication, dialogue, subject, society, professional activity.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

Важливою рисою майбутнього фахівця є комунікативність. Вона формується і розвивається на основі потреби у спілкуванні - однієї з основних соціогенних (соціально зумовлених) потреб людини.

Сукупність таких рис, як рефлексивність, гнучкість, емпатійність, комунікативність, виникає на основі справжнього інтересу до партнера, до його діяльності, бажання працювати разом, брати участь у загальній справі.

Комунікативні уміння та здібності забезпечують майбутньому фахівцеві здатність до ефективної реалізації завдань фахової діяльності. Для реалізації цих умінь на практиці необхідне знання ціннісних орієнтацій інших людей. Можна констатувати, що власне уміння вербального спілкування передбачає, по-перше, привернення до себе уваги (за допо могою мови, пауз, наочності), встановлення психологічного контакту (для передання інформації та її сприйняття іншими учасниками освітнього процесу) та управління спілкуванням у професійному процесі. Ці уміння забезпечують ефективну взаємодію з викладачами, колегами за будь-яких ситуацій, вони є зовнішньою формою поведінки фахівця й допомагають йому створити власний професійний імідж, тобто сукупність візуального, внутрішнього, вербального та акторського образів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Проблеми спілкування та соціально-професійних відносин майбутніх фахівців, їх професійного розвитку, становлення студентів як суб'єктів життєтворчості та комунікативного взаємовпливу досліджували та досліджують Біблер В., Гавриляк Л., Денисенко Н., Дрешпак В., Канюк О., Козубовська І., Кривич Н., Різун В. та ін.

Мета статті - показати, що спілкування студентів-майбутніх фахівців є дієвим фактором інтенсифікації соціалізації їх особистості та як цей фактор впливає на суспільний розвиток.

Виклад основного матеріалу дослідження

Комунікативні уміння та здібності забезпечують майбутньому фахівцеві здатність до ефективної реалізації завдань фахової діяльності, допомагають спілкуватися з іншими студентами та колегами, обмінюватися інформацією і на цій основі налагоджувати оргаізаційно доцільні стосунки з ними.

Говорячи про комунікативність особистості, мається на увазі, що це явище необхідно розглядати не лише як сукупність деяких характерологічних властивостей і якостей, які дозволяють здійснювати процес спілкування, а й враховувати те, що комунікативність особистості є компонентом мотиваційно-потребнісної сфери. Йдеться про те, що комунікативність вимагає наявності відповідної спрямованості особистості, що визначає соціальну й етичну вагу особистості, її потреби, інтереси, переконання, ідеали та відповідні ціннісні орієнтацї, які, зазвичай, не безпосередньо мотивують поведінку, а виконують координуючу функцію, зокрема й «фільтруючу». «Комунікативність в цілому визначається такими компонентами, як комунікативна активність, емоційна реактивність в спілкуванні, комунікативна упевненість, комунікативний об'єкт» [8, с. 73].

Існує багато комунікативних технологій, які сприяють формуванню успішної та комунікативно зрілої особистості, яка має бути соціально активною й включатись у суспільні інтеграційні процеси на сучасному етапі розвитку українського суспільства, не втративши своєї унікальності й культурної ідентичності. Однак, багато здатностей майбутнього фахівця часто залишається значною мірою позбавленими концептуально-смислової наповненості, принципи комунікативної філософії і науково-освітнього досвіду не впроваджено в освітній процес закладів вищої освіти, етичні засади і нове знання теж здобуваються за старим сцієнтистським підходом. Як зауважує Н. Денисенко, аналіз літератури з обраної тематики «дає можливість стверджувати, що більшість авторів, які займаються питанням комунікативної компетентності, оминають питання комунікативного діалогу і діалогу взагалі, залишаючись у межах професійної компетентності, водночас наголошуючи на принципах ситуативного підходу для вирішення сучасних проблем підготовки фахівця, а також розуміючи комунікативну компетентність як додаток до професійної компетентності та як момент підкріплення професійних навичок» [4, с. 38].

Як відомо, спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим. Автори навчального посібника «Соціальна психологія» Н. Волянюк, Г. Ложкін та інші зазначають: «Безпосереднє спілкування - це спілкування «віч-на-віч», при якому кожна сторона сприймає іншу й здійснює контакт, використовуючи всі наявні в її розпорядженні засоби. У безпосередньому спілкуванні існує більше каналів для зворотного зв'язку, через які учасники спілкування отримують інформацію про міру прийняття змісту іншою стороною, реакції на нього. Опосередковане спілкування - здійснюється через проміжну ланку - третю особу, технічний засіб або матеріальну річ» [10, с. 79]. При цьому опосередкованість може бути мінімальною й значною. Мінімальною вона може бути, якщо двоє людей спілкуються за допомогою Skype: вони бачать і чують один одного, але не можуть відчути присутність співрозмовника іншими каналами сприймання. Якщо ж одна людина надсилає іншій лист або передає інформацію через третіх осіб, опосередкованість є значною [10, с. 79].

Спілкування сприяє розширенню світогляду людей, розвитку інтелекту, оволодінню новими знаннями, уміннями, навичками, необхідними для успішної діяльності. Воно створює умови для розвитку цілеспрямованості почуттів, волі, оцінок, орієнтацій - всього того, що характеризує не просто потребу жити, існувати серед собі подібних, а й брати активну участь у суспільному творенні [6, с. 19-20].

Розуміння студента, готовність зрозуміти і прийняти його позицію, здатність до рефлексії, до критичної оцінки власної діяльності, самого себе є основними ознаками професійно орієнтованого спілкування фахівця.

Сучасні науковці вивчають спілкування у взаємозв'язку з різними видами діяльності. Існує два погляди на процес спілкування:

1. Спілкування ділове, якщо його визначальним змістом є соціально значуща спільна діяльність;

2. Усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми. «Спрямованість цих досліджень практична, оскільки має на меті досягти ефективності, результативності й досконалості в професійній діяльності» [1, с. 13-14].

Системі професійної підготовки, що склалася на факультетах закладів вищої освіти, не вистачає різнорівневості, мобільності, гнучкості, безперервності, наступності, варіативності.

Процес навчання майбутнього фахівця не сприяє формуванню у нього системного бачення реальної дійсності. З іншого боку, вища школа перебуває в умовах, за яких стають потрібними, передусім, функціональні уміння викладача. Це відбиває протиріччя між потребою суспільства у спеціалістові як особистості, яка самоорганізується, й переобтяженням орієнтації закладів вищої освіти на функціональну підготовку.

Фахівець і досі виступає об'єктом масового процесу професійного відтворення; не виявляється й не культивується його творча індивідуальність. Відсутня цілеспрямована робота, що здійснює підготовку фахівця-дослідника для виробництва, яка розвивається, менеджерів, здатних створити умови для переведення організацій на шлях розвитку.

Виходячи із сучасних реалій, провідним завданням освітньої підготовки майбутніх фахівців в університетах слід вважати формування і розвиток особистості фахівця, що володіє творчою індивідуальністю.

Культура професійно орієнтованого мислення ґрунтується на теоретичному осмисленні професійної та соціальної реальності, усвідомленні закономірностей і принципів освітнього процесу, на передбаченні результатів професійної діяльності. Важливими характеристиками професійної спрямованості мислення майбутнього фахівця слід вважати гнучкість, альтернативність і творчість, тобто здатність знаходити у конкретних ситуаціях різноманітні варіанти їх вирішення, уміння відшукувати розумний вихід із суперечливих та конфліктних випадків.

Динамізм особистості характеризується не простим відтворенням, а по ступальним розвитком. Складний характер людської соціальності легко піддається деформації, потребує спрямованого гуманістичного розвитку, сутність якого полягає у розумінні людини як невичерпної індивідуальності. Це, по-перше, передбачає осмислення таких форм взаємодії між суб'єктами соціалізації, які існують між ними як індивідуальностями й виключають будь-який соціологізаторський або біологізаторський підходи до студента. По-друге, необхідний глибокий аналіз усієї багатоманітності соціокультурних умов, оскільки одна із центральних характеристик людини зумовлена її потребою і здатністю проживати у культурному середовищі.

Культурне середовище, як життєвий простір людини, ставить її перед вибором, формуючи й реалізуючи її суб'єктні якості, її самість.

Самоствердження розуміється, як реальне соціально-психологічне явище, сутність якого полягає у реалізації фундаментальної потреби людини в самовираженні та саморозкритті. Мотивом самоствердження прийнято вважати прагнення людини до досягнення максимальної повноти життя, доступної за даних умов існування, забезпечення позитивного соціально-психологічного статусу в середовищі, суспільстві. Механізмом, який підсилює самоствердження, є вищі почуття: моральні, інтелектуальні, естетичні, а також високий рівень бажань та впевненість, що мобілізує всі ресурси людини для задоволення життєвих потреб. Самостверджуючись, людина прагне до поважного ставлення до себе з боку інших членів суспільства та самосхвалення своєї поведінки.

Основним елементом структури професійного самоствердження особистості є професійна самосвідомість. Вона взаємопов'язана із самооцінкою, професійними прагненнями, кар'єрою тощо.

Показниками реального професійного самоствердження є:

- сформованість професійного «образу Я»;

- адекватна самооцінка;

- сукупність способів і результатів самореалізації;

- упевненість у собі.

В останні десятиліття фахівець перебуває у новій соціокультурній ситуації, значно відмінній від тієї, яка склалася й існувала тривалий час у нашому суспільстві.

Питання про витоки цілісної особистості та шляхи її становлення повертають нас до культури як місця її існування та перетворення. Культура, її філософські концепції, являють собою коло, де фахівець знаходить рішення професійного, методологічно-світоглядного, особистісного характеру. Наука нерозривно пов'язана з культурою, хоча й спираються на окремі її фрагменти, виходить із найбільш розвинених у науковому відношенні форм.

Фахівець, який методологічно сприймає процес освіти особистості, звертається до тих філософських концепцій культури, у яких чітко виокремлюється освітній початок. Культура формує в людини норми, демонструє приклади ставлення до життя, зразки поведінки, які стають для неї соціальними, морально-ціннісними регулятивами.

Більше того, забезпечення по-справжньому високого рівня сервісності публічної служби практично неможливе без використання засобів підтримуючого спілкування, що дозволяють вирішувати проблеми налагодження й підтримання в належному стані соціального діалогу між адміністрацією і громадянами - споживачами адміністративних послуг. Саме тому, наголошує В. Гошовська, «керівники зобов'язані не лише самі оволодівати відповідними комунікативними навичками, а й сприяти їх засвоєнню підлеглими публічними службовцями. Інакше кажучи, підтримуюча комунікація - це не просто техніка «створення враження гарної людини», а й спосіб забезпечення конкурентних переваг» [7, с. 26].

Складність реалізації суспільних (культурних) смислів полягає в тому, що вони не можуть бути виокремлені з абстрактно поданого явища, події, процесу. Це творчість особистості зі створення власного індивідуального світовідчуття, світопочуття та світорозуміння. Тобто, загальне

- смисложиттєві цінності (моральні ідеали, естетичні критерії тощо) - може транслюватися тільки через конкретно-загальне, чи то наукове відкриття, чи художній твір, чи інше.

Якісно новий підхід до вдосконалення професійної підготовки майбутнього фахівця передбачає:

- по-перше, подолання протиріч між предметно-методичною, психолого-педагогічною та соціально-культурологічною підготовкою;

- по-друге, забезпечення збалансованості теоретичного навчання та системи виробничих практик. Через це доцільним, на наш погляд, буде запроваджувати освітнє наповнення змісту всіх циклів навчальних дисциплін, які вивчаються, та фундаменталізацію професійної підготовки майбутнього фахівця.

Конструктивність спілкування з іншими багато у чому залежить від того, настільки емоційно фахівець сприймає те, що стоїть за наявними фактами.

Масове спілкування, як і будь-який вид комунікації, за своєю природою є формою соціальної взаємодії, пов'язаної з наданням інформаційних послуг населенню, пропагуванням системи цінностей, агітуванням за новий спосіб життя, вихованням дітей, залученням до купівлі товарів і послуг, виборів народних депутатів і т. ін. Тобто, масова комунікація не є самоціллю, вона лише форма, засіб досягнення суспільних цілей. Вона завжди включена в «загальне суспільне виробництво» як необхідна ланка задоволення суспільних потреб. «Оскільки майже всі види соціальної взаємодії не можуть обійтися без комунікаційної участі в них зацікавлених сторін, то з високою вірогідністю можна стверджувати, - наголошує В. Різун, - що всі суспільні процеси взаємодії між людьми в той же час, з точки зору форми існування, є комунікаційними процесами, різновидом яких є масовокомунікаційний процес» [9, с. 21].

Як уже зазначалося, комунікативність є однією з цінних якостей майбутнього фахівця, яка формується і розвивається на основі потреби у спілкуванні. Ця потреба належить до основних соціоген- них (соціально зумовлених) потреб людини.

Враховуючи зазначене вище, наголосимо, що в сучасному світі електронні засоби комунікації набувають безпрецедентного розвитку і значення, що свідчить про безупинну еволюцію інноваційних технологій у цій сфері. Однак у сфері міжо- собистісних відносин такий прогрес, на жаль, не спостерігається. Люди, як і раніше, ображаючись, обмінюються в'їдливими словами та й спілкуються доволі «незграбно». А втім, інтерперсональні аспекти комунікації, охоплюючи природу відносин між учасниками спілкування, спрямовані на гармонійне спілкування. Ось чому перепоною на шляху ефективного розповсюдження інформації є, на думку Голена, не відсутність можливостей для точного передавання повідомлень, а саме цей міжособистісний аспект комунікації [7, с. 21].

Функції комунікативної підсистеми публічного управління у їх взаємозв'язку з функціями публічного управління можуть розглядатися як спеціальні, зорієнтовані на застосування комунікативних засобів, види управлінських впливів держави та інших суб'єктів публічної сфери та їх взаємозв'язків як цілісного суб'єкта публічного управління. На думку В. Дрешпак, «ключовими функціями даної підсистеми є такі: забезпечення інформаційних обмінів, репрезентації та легітимації системи публічного управління, а також забезпечення цілеспрямованого управлінського впливу» [5, с. 12].

Визначаючи професіоналізацію особистості на етапі навчання у закладі вищої освіти як процес, за принципом не тільки координації чи кореляції, але насамперед субординації, доцільно враховувати те, що нормальне функціонування організму потребує певної організації часового середовища.

Згідно з ученням про соціокультурну динаміку (Е. Дюркгейм, П. Сорокін, Г Спенсер, О. Шпенглер та інші), інтелектуальна діяльність спрямована на пізнання законів природи та суспільства, а матеріальна - на відтворення у цілому та оптимізацію виробничих відносин. Духовний початок відбиває ставлення людей до ідеалів і цінностей: істини, добра, краси. Розвиток життєдіяльності суспільства пов'язується зі зміною цих пріоритетів.

Розвинена самосвідомість пов'язана, переважно, із критичним самоставленням, а тому слугує основою для удосконалення професійної діяльності й особистісної культури. Тут осмислюються способи детермінації діяльності та її результати, і тут, у самосвідомості, формуються імпульси, як зазначає В. Біблер, «слабкі поля» самодетермінації, що визначають індивідуальну відповідальність людини за свої вчинки, свідомість, мислення, волю.

За твердженням психологів, у самосвідомості особистість сприймає, вибудовує чисельні образи самої себе у різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми, на основі яких формується цілісне утворення - поняття власного «Я» як суб'єкта, відмінного від інших [2, с. 30].

Розвинена особистість усвідомлює себе. Суб'єктивно для індивіда особистість є його «Я», система уявлень про себе, що підтверджує себе у процесах спілкування та діяльності.

Ідеальна модель комунікацій всередині організації полягає в тому, що всі рішення керівництва повинні доводитись до підлеглих, а самі рішення мають базуватися на тих потоках інформації, які надходять від різних структурних підрозділів за умови налагоджених комунікаційних зв'язків. Із створенням налагодженої системи комунікацій організація отримує єдині стандарти, єдині підходи в роботі, створюється система корпоративних цінностей, зменшується плинність кадрів. Це набуває особливої актуальності в умовах розгалуженої структури та територіально віддалених структурних підрозділів організації. До основних характеристик якісної комунікації відносять «залучення співробітників у процес комунікаційної взаємодії, їх готовність до співпраці та здатність працювати з великими інформаційними масивами; неформальний характер комунікацій в організації, наявність атмосфери довіри в організації; використання ефективних комунікаційних технологій; кількість комунікаційних каналів; сприятливий соціально-психологічний клімат та своєчасність розповсюдження інформації» [3].

спілкування суспільний фахівець самоствердження

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, нами у статті показано, що успішність та конструктивність взаємодії базуються й на психологічних особливостях фахівця, включають їх у себе, хоч і не зводяться до них. Особлива система типових за виявом емоційно-почуттєвих, раціональних та вольових реакцій поведінки особистості надає неповторності й індивідуальності кожному майбутньому фахівцеві.

Діяльність може сприяти найбільш повному розвитку внутрішнього світу особистості. Показником високого рівня діяльності є відповідність свідомого, цілеспрямованого, активного й творчого ставлення особистості до діяльності. Якість діяльності майбутнього фахівця в суспільстві виявляється через соціальну активність на основі перетворення й самодіяльності в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Перспективи подальших досліджень цієї проблеми ми вбачаємо у дослідженні взаємовпливів комунікації та соціально-професійних характеристик розвитку особистості.

Список джерел

1. Берестенко О.Г. Культура професійного спілкування: навч.-метод. посіб. для студ. ден. та заоч. форм навчання всіх спец. гуманіт. Профілю / Держ. закл. «Луган. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка». Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 299 с.

2. Гавриляк Л.С. Комунікативна компетентність як складова професійної підготовки сучасного фахівця. Науковий журнал «ЛОГОЕ. Мистецтво наукової думки». К.: 2019. № 3. С. 70-73.

3. Делія О. Ефективна комунікація в управлінні персоналом Соціально-економічні проблеми і держава. 2012. Вип. 1 (6). С. 36-40.

4. Денисенко Н. Комунікативно-діалогічна компетентність майбутнього фахівця: філософсько-освітня рефлексія. Вісник Львівського університету. Серія філос.-політолог. студії. 2017. Вип. 14. С. 37-42.

5. Дрешпак В.М. Комунікації в публічному управлінні: навч. посіб. Дніпро: ДрІДУ, НАДУ, 2015. 168 с.

6. Канюк О.Л., Козубовська І.В. Формування умінь іншомовного ділового спілкування у майбутніх соціальних працівників: монографія. Ужгород: Ужгородський національний університет, 2008.139 с.

7. Комунікації в публічному управлінні: аспекти організаційної культури та ділового спілкування: навч. посіб. / уклад. Гошовська В.А. та ін. Київ: К.І.С., 2016. 130 с.

8. Кривич Н.Ф. Комунікативний підхід як парадигма підготовки майбутнього фахівця. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). 2017. Вип. 9. С. 70-81.

9. Різун В.В. Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 Журналістика та інформація. Київ: Вид. центр «Просвіта», 2008. 260 с.

10. Соціальна психологія: навч. посіб. для здобувачів ступеня бакалавра / Н.Ю. Волянюк та ін.; КПІ ім. Ігоря Сікорського. Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. 254 с.

References

1. Berestenko О.H. (2013). Kultura profesiinoho spilkuvannia. [Culture of professional communication]. Luhansk.

2. Havryliak L.S. (2019). Komunikatyvna kompetentnist yak skladova profesiinoi pidhotovky suchasnoho fakhivtsia. [Communicative competence as a component of the modern specialist professional training]. Kyiv.

3. Deliia O. (2012). Efektyvna komunikatsiia v upravlinni personalom. [Effective communication in personnel management]. Kyiv.

4. Denysenko N. (2017). Komunikatyvno-dialohichna kompetentnist maibutnoho fakhivtsia: filosofsko-osvitnia refleksiia. [Communicative and dialogic competence of the future specialist: philosophical and educational reflection]. Lviv.

5. Dreshpak V.M. (2015). Komunikatsii v publichnomu upravlinni. [Communications in public administration]. Dnipro.

6. Kaniuk O.L., Kozubovska I.V. (2008). Formuvannia umin inshomovnoho dilovoho spilkuvannia u maibutnikh sotsialnykh pratsivnykiv. [Formation of foreign language business communication skills in future social workers]. Uzhhorod.

7. Komunikatsii v publichnomu upravlinni: aspekty orhanizatsiinoi kultury ta dilovoho spilkuvannia (2016). [Communications in public administration: aspects of organizational culture and business communication]. Kyiv.

8. Kryvych N.F. (2017). Komunikatyvnyi pidkhid yak paradyhma pidhotovky maibutnoho fakhivtsia. [Communicative approach as paradigm for future specialist training]. Kyiv.

9. Rizun V.V. (2008). Teoriia masovoi komunikatsii. [Theory of mass communication]. Kyiv.

10. Sotsialna psykholohiia (2019). [Social psychology]. Kyiv.

Размещено на Allbest.ru