Загально-освітянський компонент сучасної підготовки майбутнього фахівця зі спеціальності 017 Фізична культура і спорт

Виклад основного матеріалу

Зміна сучасної парадигми системи освіти у закладах вищої освіти України зумовлена необхідністю професійної підготовки майбутніх фахівців, повинних бути конкурентоспроможними на ринку праці відповідно до швидкозмінних соціально-економічних процесів. Організація навчання у закладах вищої освіти має бути спрямована на формування особистості фахівця, якому властиві творчий самостійний пошук та якості, необхідні для здійснення ефективної майбутньої професійної діяльності; який володіє системою відповідних знань та умінь; здатного до саморозвитку та самонавчання упродовж усього життя.

Теоретичною основою організації професійної підготовки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти взагалі та з фізичної культури і спорту зокрема, слугують Конституція України та Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про фізичну культуру і спорт», Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Національна доктрина розвитку освіти України, Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту.

Досліджуючи питання, пов'язані з підготовкою майбутнього фахівця зі спеціальності 017 фізична культура і спорт до професійної діяльності, ми спиралися на розробки вітчизняних науковців, які розглядали у своїх дослідженнях різні аспекти підготовки фахівців у закладах вищої освіти [1-8].

На основі теоретичного аналізу нами з'ясовано, що незважаючи на значну кількість досліджень з питань організації процесу навчання фахівців у закладах вищої освіти, проблема підготовки майбутнього фахівця зі спеціальності 017 фізична культура і спорт до професійної діяльності висвітлена недостатньо. Залишаються нерозв'язаними питання відповідності вимог, які пред'являються суспільством до підготовки майбутніх фахівців відповідно до нових соціально-економічних умов і наявним рівнем підготовки цих фахівців до професійної діяльності.

Визначені аспекти окреслюють мету статті, яка полягає у з'ясуванні загально-освітянського контексту складової підготовки майбутнього фахівця зі спеціальності 017 фізична культура і спорт до професійної діяльності.

Посилення соціального значення процесу професійної підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту у закладах вищої освіти до професійної діяльності зумовлено новими соціально-економічними змінами, розбудовою нашої держави відповідно до нових ринкових умов.

Процеси трансформації, глобалізації та інтеграції, що відбуваються нині у соціально-економічному житті українського суспільства, вимагають якісних змін у концептуальних засадах професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців усіх галузей господарства, зокрема, у галузі фізичного виховання та спорту.

Ефективність майбутньої професійної діяльності фахівця зі спеціальності 017 фізична культура і спорт залежить від якості його підготовки, рівня професійних знань, умінь та навичок застосовувати отримані знання на практиці, рівнем готовності здійснювати професійну діяльність в сучасних ринкових умовах.

Підготовка майбутнього фахівця фізичної культури і спорту до професійної діяльності, загальний рівень його професійної майстерності залежить від комплексного підходу до побудови змісту освіти, виокремлення вагомих професійних знань, що сприяють оволодінню змістовою і процесуальною сутністю професійної діяльності майбутнього фахівця, забезпечення інтегративних міждисциплінарних зв'язків у формуванні цілісної системи професійних знань, розробки і впровадження форм і методів, використання, поряд з традиційним, інтерактивного навчання.

Розуміння сутності процесу підготовки майбутнього фахівця фізичної культури і спорту до професійної діяльності у закладах вищої освіти можливо завдяки з'ясуванню базових понять дослідження. Тому вважаємо за доцільне зупинитись на їх визначенні.

У руслі понять, що характеризують загально-освітянський контекст, ми визначимо поняття «освіта», «професійна освіта», «виховання», «виховання й розвиток», «розвиток особистості».

Проведений нами аналіз словників засвідчив наявність різноманіття тлумачень щодо поняття «освіта». Його визначають як «сукупність знань, отриманих в результаті навчання; рівень, ступінь знань, здобутих у процесі навчання; освіченість; піднесення рівня знань; навчання; процес засвоєння знань; загальний рівень знань» (Великий тлумачний словник сучасної української мови); «систему навчально-виховних заходів; систему закладів і установ, через які здійснюються ці заходи» (Новий тлумачний словник української мови); «процес здобуття (передачі), розширення, підвищення рівня знань; сукупність систематизованих знань, умінь, навичок, набутих в результаті навчання; загальний рівень знань людини, що часто співвідноситься з рівнем навчального закладу, який вона закінчила або в якому навчалася; система закладів і установ, призначених для навчання» (Тлумачний словник української мови); «духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини.

При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, вміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням, прийнятим XX сесією генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання. В освіті завжди є формальний аспект, тобто духовна діяльність або духовна здатність (яка розглядається поза залежністю від відповідного даному часу)» (Український педагогічний словник) [10].

Освіта» - це «соціально-економічні відносини між людьми у всіх сферах суспільного відтворення, які виникають з приводу навчання, виховання, підготовки робочої сили відповідних кваліфікаційних рівнів для різних галузей, що здійснюється спеціальними організаціями, закладами та установами державної, колективної та приватної форм власності» [0].

Привертає увагу дослідження, яке здійснила Л.В. Безкоровайна щодо визначення поняття «освіта» [3]. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури автором з'ясовано, що поняття «освіта» визначають як «духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини... головним є не тільки знання, а поєднання останніх з особистісними якостями, уміння самостійно розпоряджатися своїми знаннями»; процес і результат оволодіння людиною системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, формування їх на підставі світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвитку її творчих сил і здібностей. результат не тільки навчання, а й самоосвіти і впливу засобів масової інформації; засіб і умову організації життєдіяльності кожного студента, що будується на таких видах діяльності, як пізнання, перебудова та ціннісна орієнтація. Учена стверджує, результатом «освіти» має бути сама людина, яка пройшла навчання в певній освітній системі...її досвід, як сукупність сформованих інтелектуальних, особистісних, поведінкових якостей, знань і умінь дозволяють їй адекватно діяти на підставі цих знань у будь-якій ситуації. Також дослідниця з'ясувала, що головною метою освіти є - індивідуальна, а не соціальна., в освіті не повинно бути нічого, що не потрібно було б самому індивіду [3].

Освіта сьогодні активно перебудовується як особистісно орієнтована або індивідуально-розвиваюча й ставить перед дослідниками багато питань.

Насамперед, педагогічна реальність зіштовхується із проблемою екстенсивного росту знань, що приводить до необхідності перебудови системи освіти таким чином, щоб особистість могла вмістити в себе весь цей простір знань, який збільшується. Є всі підстави вважати, що теорія освіти повинна збагатитися необхідним компонентом - особистісною освітою. Тобто такою освітою, що зможе дати не тільки й не стільки якийсь об'єм знань, а й створити «простір осмислення» цього знання, точніше, можливість осмислення самої особистості у світі знань.

Однак, зміна парадигми освіти не означає відмову від «освіти знанням». Цей перехід припускає обов'язкове включення супутнього й розвиваючого компонента - «освіти особистістю», оскільки яким би не був набір навчальних дисциплін, все визначає світорозуміння й світогляд педагога.

Перехід до особистісно орієнтованої парадигми освіти обновляє розуміння цільових, змістовних і процесуальних характеристик освіти.

Освіта сьогодні прагне до звільнення від анонімності, знеособленості учасників освітнього процесу. Класична ідея педагогічної думки про те, що у навчанні все засновано на особистості визначає залежність педагогічного процесу від педагогічної індивідуальності.

Особистісний підхід в освіті можна розуміти як спільну діяльність, засновану на реалізації можливостей особистості як учня, так і педагога. Суть такого підходу припускає цілісність особистості викладача.

Педагогічна позиція, визначаючи характер взаємодії в педагогічному процесі, визначає її гуманістичну спрямованість. Ми дотримуємося фундаментального розуміння предмета педагогіки як науки про систему освітніх процесів. Категорія «освіти» посідає в педагогіці центральне місце.

Аналіз розвитку педагогічної теорії й практики засвідчив, що на всіх етапах становлення професійної освіти вчені здійснювали пошук нових підходів до підготовки майбутнього фахівця зі спеціальності 017 фізична культура і спорт, адекватних до існуючих соціокультурних вимог. Нині процес професійної підготовки педагогічних кадрів для вітчизняної школи й для всієї структури освіти вийшов на якісно новий етап розвитку. Освіта припускає цілісність виховання, навчання й розвитку, що розвертаються в логіку освітніх процесів.

Взаємозв'язок між процесами виховання, навчання й розвитку адекватні взаємозв'язкам між компонентами освітнього процесу: цілями, змістом і методами.

В Українському педагогічному словнику поняття «виховання» тлумачиться як «процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів [10]. У широкому розумінні виховання - це вся сума впливів на психіку людини, спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадському й культурному житті суспільства. Сюди входить як спеціально організований вплив виховних закладів, так і соціально-економічні умови, що діють певною мірою стихійно. У вузькому розумінні слова виховання є планомірним впливом батьків і школи на вихованця. Метою виховання є сприяння розвиткові у вихованця виявленого обдарування чи стримання якихось задатків відповідно до мети («ідеал виховання»). Засобом виховання є насамперед приклад, який вихователь подає вихованцеві, потім - наказ (вимога й заборона), переконання, привчання й навчання. Виховання поширюється на тіло, душу й дух і ставить завданням утворення із задатків і здібностей, що розвиваються, гармонійного цілого, а також набуття підростаючим вихованцем сприятливих для нього самого і для суспільства душевно-духовних установок стосовно до інших людей, сім'ї, народу, держави тощо. Виховання з боку батьків і школи припиняється з втратою ними авторитету у вихованця» [0].

Аналіз психолого-педагогічної літератури, який провела Л.І. Іванова, засвідчив наявність розбіжностей у визначенні поняття «виховання» [9]. За ствердженням дослідниці, його тлумачать як процес набуття навичок поведінки, які прищеплюються школою, сім'єю, середовищем та мають прояв у суспільному житті, а виховати - виростити, надавши освіту, навчивши правилам поведінки; процес систематичного та цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості з метою підготовки її до виробничої, суспільної й культурної діяльності; процес підготовки людини до сучасної або майбутньої життєдіяльності; формування системи особистісних змістів; процес передачі старшими поколіннями суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до життя та праці; процес, що веде до формування засобами педагогічного впливу високої культури особистості відповідно до вимог наступного етапу розвитку світової спільноти (Л.П. Сущенко).

В Українському педагогічному словнику подано таке визначення поняття «виховання й розвиток»: «індивідуальний розвиток людини - ряд послідовних кількісних і якісних змін, яких зазнає її організм від моменту зародження й до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти [10]. Виховання починається з народження людини й відіграє важливу, хоча й різну роль у всіх формах і на всіх етапах розвитку особистості. Між вихованням й розвитком існує тісний взаємозв'язок. Не лише розвиток особистості залежить від виховання, а й виховання від розвитку. Правильне розуміння взаємозв'язку виховання й розвитку, спростовуючи фаталістичні концепції психічного розвитку особистості, має важливе значення для наукового обґрунтування методів педагогічного керівництва всебічним розвитком особистості» [2, 4, 8].

Щодо визначення поняття «розвиток особистості», то в Українському педагогічному словнику пропонується тлумачення його як «процесу формування особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання [10]. Маючи природні анатомо-фізіологічні передумови до становлення особистості, дитина в процесі соціалізації вступає у взаємодію з навколишнім світом, оволодіваючи досягненнями людства. Оволодіння дійсністю у дитини реалізується в її діяльності за допомогою дорослих, тим самим процес виховання є провідним у розвитку її особистості. Розвиток особистості відбувається в діяльності, яка керується системою мотивів, притаманних даній особистості. Як передумова й результат розвитку особистості виступають потреби» [4].

Особистісна взаємодія в педагогічному процесі повинна ґрунтуватися на внутрішній потребі педагога бути максимально настроєним на діалог зі студентом, на співробітництво та співтворчість. Ми вважаємо, що гуманістична позиція педагога повинна бути заснована на збереженні педагогом своєї особистої цілісності та розуміння цілісності особистості студента.

Таким чином, на основі аналізу психолого-педагогічної літератури, нами з'ясовано загально-освітянський контекст складової підготовки майбутнього фахівця зі спеціальності 017 фізична культури і спорту до професійної діяльності, а саме: «освіта», «професійна освіта», «виховання», «виховання й розвиток», «розвиток особистості».

Література