Моральні цінності як елементи моральної свідомості особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моральні цінності як елементи моральної свідомості особистості

Шахов Володимир Іванович - доктор педагогічних наук, професор, професор Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Кудирко Інна Олександрівна - аспірант Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

ШАХОВ Володимир Іванович, КУДИРКО Інна Олександрівна. МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТИ МОРАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ

У статті розглянуто поняття "цінності", "моральні цінності", "мотив", "свобода", "гідність", "совість". Проаналізовано сутність цінностей у формуванні моральної свідомості особистості. Обґрунтовано, що цінності індивіда є невід'ємною складовою його моральної свідомості. Доведено, що моральні цінності особистості потребують особистісного мотиву і водночас є джерелом мотивації людини; відображають дійсність у свідомості особистості. моральний свідомість гідність

Ключові слова: цінності, духовні цінності, моральні цінності, мотив, свобода, гідність, совість, дитиноцентризм, виховання, процес виховання.

SHAKHOV Volodymyr Ivanowycz, KUDYRKO Inna Alexandrovna. MORAL VALUES AS THE ELEMENTS of PERSONALITY'S MORAL CONSCIOUSNESS

The article considers the concepts of "values", "moral values", "motive", "freedom", "dignity", "conscience".

The essence of values in the formation of the moral consciousness of a personality is analyzed. It is substantiated that the personality's values are an integral part of his moral consciousness. It has been proven that the moral values of the personality require a personal motive and at the same time are a source of human motivation; reflect reality in the mind of the personality.

The dominant values and outlook of the New Ukrainian School, based on the postulates of partnership pedagogy, positive psychology and the philosophy of child-centrism, is based on universal values (mercy, help, care, love, kindness, respect for oneself and other people, dignity, etc.), socially significant motivation life activity, joint responsibility and support of good ideas and ability for spiritual, moral and socio-cultural self-creation and pro-social service to the state and society.

The concept of "value" is very closely related to the concepts of "need", "interest". They exist in all spheres of social life. Thanks to them, we answer important questions: "What does a person need?", "What does he desire?", "What is important to him?" Human needs transformed into interests become values. Moral consciousness is one of the components of human consciousness in general, which reflects the degree of assimilation of social morality by a person, assimilation, interpretation, and sometimes the development of moral principles by a person.

Keywords: values, spiritual values, moral values, motive, freedom, dignity, conscience, childcenteredness, upbringing, the process of upbringing.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Кожне нове покоління відрізняється від попереднього. Це закономірність, яку можна простежити, вивчаючи історію. Діти завжди відрізнялися від своїх батьків. Можемо впевнено стверджувати, що кожний новий клас у школі - це інше покоління дітей, із іншими інтересами та цінностями, хоча різниця між ними - один два роки. А що говорити про десятиліття.

Проблема формування системи цінностей підлітка є актуальною та незаперечною, оскільки саме система цінностей визначає рівень розвитку особистості й суспільства в цілому. Особистісно орієнтована парадигма в педагогічному процесі виховання цінностей, яка домінує нині, потребує пошуку нових підходів щодо визначення сутності виховного процесу й обґрунтування нових виховних технологій. Щоб розробити теоретичні засади цієї проблеми, потрібно уточнити сутність поняття "цінності", "моральні цінності", виявити механізми їх становлення, закони функціонування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема цінностей порушувалась у працях багатьох як зарубіжних, так і вітчизняних учених: М. Вебера, М. Гартмана, Е. Гуссерля, Е. Дюркгейма, Р Лотце, А. Шопенгауера, М. Рокича, І. Беха, М. Боришевського та ін.

Мета статті: уточнити поняття "моральні цінності", визначити їх сутність у формуванні моральної свідомості особистості.

Виклад основного матеріалу дослідження. Духовна цінність, щоб стати надбанням вихованця, вимагає сформованості особливого мотиву - незвичного світосприйняття або, образно кажучи, "перетворення гусені в метелика". Останній, на відміну від першої, здатен літати, а отже сприймає світ по-іншому. Так само і духовна особистість полишає трясовину утилітарних життєвих цінностей і піднімається до вищих смислів життя, відправляється у політ, щоб утвердитися в духовно досконалішому. Це аж ніяк не означає, що духовній особистості не властиві земні печалі і радості, інтереси і прагнення; однак вони відтепер не визначають сенс її життя: у неї відбувається процес до повної міри відчуження від них [1].

Німецький учений Р Г Лотце охарактеризував одним із перших "цінності" в праці "Мікрокосм". Він вважає, що цінності не є властивістю навколишніх предметів, форм, а є внутрішнім утворенням, яке характеризує духовний розвиток людини. Відповідно, однією з форм прояву цінностей є ідея як результат розвитку духу. Формування ідеї проходить ряд етапів: споглядання предмета, результатом якого є просторовий образ; формування уявлення, яке узагальнює всі образи предмета й об'єднує їх в єдине ціле; виникнення поняття, що містить основні ознаки, що характеризують образ; формування ідеї як думки про призначення предмета. Таким чином, ідея предмета (або іншого об'єкта) не вичерпується його властивостями або діями, але охоплює зміст, в якому він реалізується Отже, поняття "цінність" у роботі Р.Г. Лотце пов'язано з поняттями ідеї, смислу певного об'єкта в житті людини [8].

У середині ХІХ століття поняття "цінність" було уведено в науку. На основі докладного й усебічного опрацювання цього терміну, сформувалася згодом спеціальна галузь філософського знання - вчення про цінності, яке отримало назву "аксіологія".

Поняття "цінність" є одним із ключових у філософській та психолого-педагогічній науках. У його основі є певні предмети, явища, ознаки й властивості, які відображають його значущість для людини чи суспільства, тобто якість і властивість предметів, явищ, котрі становлять актуальну потребу кожної особистості.

Однак якщо вважати феномен "цінності" лише як задоволення потреб суб'єкта, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Цінності мають наповнювати сенсом існування людини, духовно відтворювати людину. Отже, цінності - це дещо позитивне з погляду задоволення духовних та матеріальних потреб людини. Відповідно до цього, виділяють два типи цінностей:

1) матеріальні - ті, які задовольняють насущні потреби людини (потреби здебільшого належать до матеріальної сфери життєдіяльності);

2) духовні - ті, які відроджують особистість у новій якості (це сфера суспільної свідомості, яка тяжіє до духовної сфери суспільного життя). Серед духовних цінностей виділяють моральні, естетичні, пізнавальні та ін. [7].

Моральні цінності в житті людини відіграють вкрай важливу роль. Це можна пояснити тим, що повноцінний моральний вибір, твердість моральних позицій особистості, здатність "вийти" за межі безпосередньої потреби передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою основою є цінності, що виражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини. В етиці вищою цінністю вважають категорію "добро", яке відображає абсолютне, ідеально досконале, а вищими моральними цінностями є сенс життя, щастя, любов, правда, справедливість, дружба, тому що усвідомлення цих понять докорінно впливає на поведінку та свідомість людини [7].

К.В. Левківська представила узагальнені відомості про тлумачення поняття "цінність" у психології, зокрема:

- цінність як значущість, усвідомлена людиною; цінність виконує функцію орієнтації особистості в оточуючому середовищі;

- цінність як спосіб вибіркового сприйняття особистістю навколишнього світу;

- цінність як складна ієрархічна система, в структурі якої знаходяться мотиви, потреби, світогляд, свідомість особистості; виконує функції регулятора активності;

- цінності як особистісний смисл життєдіяльності;

- ціннісні орієнтації як абстрактні ідеї, що виражають людські переконання про зміст поведінки;

- цінності як переконання, як бажані людиною цілі й спосіб поведінки [5].

Проаналізувавши наукову літературу, можемо стверджувати, що цінності - це те, що є важливим для кожного індивіда. Підліток формується як особистість саме завдяки їх усвідомленню та реалізації. Особистість відчуває задоволення від своєї діяльності. Отже, цінності - це джерело мотивації діяльності.

Мотив з латинської movere - означає давати рух, штовхати. Це те, що особистість спонукає діяти, тобто зробити вчинок.

Мотив виступає в єдності внутрішнього та зовнішнього спонукання активності людини, в якому проявляється система змістових утворень та моральних цінностей людини. Під час розгляду питання причин виникнення активності організму як джерела активності розглядаються вияви потреб та інстинктів. Коли ж вивчається питання, на що спрямована активність організму, задля чого обираються певні дії, вчинки, досліджуються, насамперед, прояви мотивів як причин, які визначають вибір напряму поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив - до спрямованої діяльності. Потреба, конкретизуючись і знаходячи предмет, який здатний її задовольнити, перетворюється на мотив. Будь-яка діяльність і поведінка людини є полімотивованою, тобто регулюється одночасно кількома мотивами або навіть усіма базовими потребами одночасно, адже людина в своїй діяльності об'єктивно реалізує цілу систему ставлень: до предметного світу, інших людей, суспільства і до самої себе [2].

Учинки особистості залежать від моральної свідомості особистості, яка, як правило починає формуватися з раннього дитинства.

Для малечі в перші роки життя батьки стають єдиним прикладом наслідування. Від них вона переймає голос, поведінку, міміку, жести, тощо. Із часом дитина освоює сімейні цінності, які стають її особистими цінностями. Духовний, моральний, фізичний розвиток ґрунтується на цінностях її близького оточення - батьків, опікунів, або, в окремих випадках, оточення в дитячому будинку. Вибір дитини прямо залежить від закладених цінностей в її свідомість.

У психолого-педагогічній літературі визначено, що фундамент особистості дитини формує все, що вона бачить і чує: фотографії, картини, журнали, книги, музика, телепередачі, соціальні мережі, сайти мережі Інтернет.

Психологи стверджують, що від народження дитина не здатна мислити критично, тому все, що її оточує, є для неї нормою. У неї немає з чим порівнювати вчинки дорослих в її сім'ї, вона не розуміє, що буває інакше, не вміє аналізувати аргументи й факти.

Як показує життєвий досвід, усі дорослі мріють, щоб їхня дитина зростала здоровою, щасливою, освіченою, доброю, щедрою. У той же самий час батьки не контролюють свої слова в присутності дитини, дозволяють їй переглядати мультфільми, не замислюючись, як вони впливають на її свідомість, що вони пропагують; не контролюють віртуальне життя дошкільняти.

Дорослі не замислюються, що до досягнення повноліття, дитина вже зазнає впливу агітації, щодо досягнення своїх потреб. Жорстокі й цинічні вчинки оточення впливають на свідомість і моральність дитини. Тобто дитина навчена оточенням робити вибір у моральній ситуації, у неї вже сформована моральна свідомість.

Р.В. Павелків розглядає моральну свідомість як особливий конструкт психіки, що забезпечує розуміння та прийняття моральних законів й організацію відповідно до власної поведінки. Учений стверджує, що це є культурологічним і психологічним феноменом, який виступає важливою складовою суспільного й індивідуального буття людини. Моральна свідомість є одним із компонентів свідомості людини взагалі, що відображає ступінь асиміляції особистістю суспільної моралі, засвоєння, інтерпретації, а іноді й розвитку людиною моральних принципів [6].

Розуміємо, що моральна свідомість повинна мати певну структуру як складне психологічне утворення. Однак у психолого-педагогічній та філософській літературі не існує загальноприйнятої точки зору вчених щодо структури моральної свідомості особистості.

Структурні елементи моральної свідомості можемо віднести до потреб людини, адже без них особистість не зможе жити й комунікувати із соціумом. А потреби індивіда, перетворені на інтереси і необхідність, стають цінностями. Отже, цінності особистості віднесемо до невід'ємної складової моральної свідомості.

Однак, якщо вважати феномен "цінності" лише як задоволення потреб суб'єкта, то повністю нівелюється моральний аспект проблеми цінностей. Цінності мають наповнювати сенсом існування людини, духовно відтворювати людину. Отже, цінності - це дещо позитивне з погляду задоволення духовних та матеріальних потреб людини [7].

Проаналізувавши думки різних учених, зробимо висновки, що цінності відображають дійсність у свідомості особистості. Це суб'єктивно відображається реальність. Кожен індивід цінність трансформує в оціночне судження. Можемо стверджувати, що цінності мають відносний характер, бо дійсність не знає абсолютного. Коли особистість оцінює (оціночне судження), то обирає якийсь критерій, узагальнений образ, який буде для неї зразком.

У суспільстві є сформований багатовіковою історією комплекс поведінки, норм, правил. У свідомості суспільства - це є ідеал добра, правильної, загальноприйнятої поведінки. Незважаючи на це, кожний індивід по-різному чинитиме в кожній окремій ситуації. Усе залежить від моральної свідомості кожної особистості. Людина керується свої цінностями й життєвими позиціями, які переважно формуються в підлісковому віці. Тут формується ціннісна орієнтація - вибір особистості, як чинити: морально чи аморально.

Учений І. Кант визначив ряд критичних проблем, пов'язаних з визначенням поняття моральності. Одна із заслуг І.Канта полягає в тому, що він виокремив питання про існування Бога, душі, свободи. Це питання теоретичної свідомості. А питання практичної свідомості: що я повинен робити?

Проаналізуємо теоретичну складову свідомості - свободу. Це моральна цінність.

В історії філософії ми знаходимо три найбільш загальних підходи до тлумачення свободи:

- заперечувальний, або детермінізм (абсолютизація влади і, по суті, відкидання свободи волі);

- стверджувальний, або індетермінізм (гіпертрофуючий, навпаки, автономію волі, протиставлений необхідності);

- обмежувальний, або принцип єдності (взаємозумовленості свободи й необхідності) [3].

Однак, свобода - відносна. Людина, яка проживає в суспільстві, так чи інакше обмежена об'єктивно. Є багато обставин у житті, які за межами її влади. Свобода як повна автономія від необхідності - це феномен ілюзорної свідомості, а моральна свобода - це діалектична єдність моральної необхідності й суб'єктивної добровільності поведінки, як здатність набуття суб'єктом влади над своїми вчинками [7].

Оскільки ми не можемо уявити духовний розвиток поза межами духовної діяльності, то виникає необхідність у з'ясуванні відносин між свободою та цією діяльністю. Духовність неможливо визначити лише через її наслідки як ознаки зміни певної практично-духовної ситуації. Духовну дія визначаємо не за наслідком, а за мотивом. Особистість, яка духовно розвинена, понад усе прагне узгодити свою духовну дію з базовим мотивом, тобто цінністю. Це її основна мета, і вона прийме будь-які наслідки, які випливають із даної цінності.

Гідність - моральна цінність. У статті "Почуття гідності в духовному розвитку особистості" І. Д. Бех пише: "гідністю будемо розуміти усвідомлення і переживання особистістю самої себе у сукупності морально-духовних характеристик, що викликають повагу оточення. При цьому не виключається варіант, коли внутрішні утворення як характеристики особистості не викликають поваги до неї. У такому випадку слід говорити про ступінь суспільної значущості цих характеристик особистості, або ж про недостатню моральну вихованість того, хто вступає у взаємодію з носієм почуття гідності. Будемо мати на увазі, що цей зворотний зв'язок як повага ставлення об'єкта гідності до її суб'єкта є обов'язковим у концептуалізації почуття гідності" [1].

І.Д. Бех говорить, що гідність особистості має зовнішнє втілення: у поставі, ході, мові. Характер нашої ходи, рухів, мови з найперших хвилин формується під впливом нашої взаємодії з соціальним простором, який може бути або простором поваги, або зневаги. Конкретний стиль зовнішнього втілення є улюбленим предметом для творів письменників-сатириків. Однак у виховному плані більш важливим є внутрішній вимір почуття гідності, який вбачається у самодостатності та сенсі життя особистості. Наше визначення поняття гідності як ставлення особистості до себе у контексті поваги іншими є дієвим підґрунтям для розкриття процесу його виховання [7].

Оноре де Бальзак, французький письменник, говорив: "Наша совість - суддя непогрішний, поки ми не вбили її". Ці слова особливо актуальні були в добу науково-технічного, інформаційно-технологічного прогресу, коли поняття "совість" частиною суспільства почали сприймається скептично, як те, що залишилося в минулому. На жаль, люди під впливом матеріального збагачення, постійної зайнятості знищують у собі моральний закон як велику духовну цінність. І. Кант про це писав писав: "Дві речі наповнюють душу завжди новим і сильнішим здивуванням і шанобливістю, що частіше і триваліше ми розмірковуємо про них, - це зоряне небо наді мною і моральний закон у мені". Сьогодні поняття моральності особливо гостро стоїть в педагогічній діяльності вчителів-практиків. Виховання - це невід'ємна складова освітнього процесу. А без формування моральності неможливо виховувати підростаюче покоління.

Найбільша методична вада сучасного виховного процесу полягає у тому, що зростаюча особистість у своєму становленні зупиняється лише на знанні духовності, не стаючи її повноцінним носієм і представником. У вихованні духовності слід виходити з того, що індивід народжується з налаштованістю до розвитку, становлення самого себе як особистості. Було б добрим знаком, якби цей розвиток виявлявся однозначно продуктивним. Однак цього не трапляється: Я-духовне завжди зустрічає перепони як зовнішні, так і внутрішні, які впливають на його якість, гальмуючи чи змішуючи його у негативний бік. Вихованець мусить початково максимально усвідомити духовність (цінності, що її складають) як дію-вчинок, поведінку у цілому. І це діяльнісне відображення добра попереджатиме пасивність, яка йому притаманна, і яка виникає в освітньому процесі, коли більшість знань об'єктивно не могли бути використані в реальній практиці. З іншого боку, на основі саме такого розуміння духовності мають створюватися відповідні технології її виховання у зростаючої особистості [1].

Поняття "совість" розглядалося ще в часи грецької міфології. Хоча окремо його як термін не виокремлювали. Був сформований образ богинь помсти Ериній. Вони шукали гріхи у всіх людей, бо мали право карати за скоєне зло. Тоді ж з'явилося уявлень про совість. Індивід страждає вже не тільки від помсти богинь і суспільної думки, а від власних докорів совісті, від усвідомлення того, що скоїв. Наприклад, історія Еврипіди.

Сократ вважав джерелом моральних суджень людини її самопізнання. Отже, він одним із перших говорив про совість. Арістотель стверджував, що совість - це "правдивий суд доброї людини".

Згодом про "внутрішнє судилище" совісті розмірковуватиме й І. Кант. Згідно з думкою вченого, на "судилище" людина потрапляє, бо порушує моральний закон, відступає від вимог категоричного імперативу.

Важливим кроком до духовного розвитку підлітка, формування його моральної свідомості - є духовне спрямування, виховання духовних цінностей.

Значення цього кроку для вихованця зростатиме по мірі набуття цим спрямуванням значущості. Підліток повинен емоційно переживати його як відповідне бажання, і тут потрібна підтримка педагога. Якщо це внутрішнє переживання відбудеться, вихованець нелегко відвернеться від власного духовного спрямування, своїх духовних цінносте, які будуть в основі моральної свідомості. Це стане для індивіда постійним орієнтиром у тривалому виховному процесі, організованому педагогом, а далі - у житті.

І. Бех стверджує, що "гарантувати вихованцю можливість не просто оволодіти духовною цінністю, а стати досконалим володарем, який свідомо втілюватиме її у зовнішнє середовище - важливе завдання вихователя. Він повинен донести до розуміння вихованця істину, згідно з якою його проникнення у духовний зміст набуття відповідної значущості та духовно-практичного засобу не може бути загальмоване через непосильність такої роботи, як це схильний вважати вихованець. Такі сумніви вихователь змінить, використовуючи успішні діяльнісні моменти, які репрезентують життя вихованця".

Ціннісно-світоглядна домінанта Нової української школи, ґрунтуючись на постулатах педагогіки партнерства, позитивної психології та філософії дитиноцентризму, базується на загальнолюдських цінностях (милосердя, допомога, турбота, любов, добро, повага до себе й до інших людей, гідність тощо), соціально значущій мотивації життєдіяльності, солідарній відповідальності й підтримці добрих ідей та здатності на духовне, моральне й соціально-культурне самотворення і на просоціальне служіння державі та суспільству.

У психолого-педагогічній літературі зазначається, що система цінностей особистості створюється під час освітньої діяльності. Це пов'язано з тим, що в будь-якій діяльності людина вибудовує задум, ідею, план, а також загалом осмислює необхідність діяльності та її кінцеву мету; так створюється ціннісне підґрунтя діяльності особистості.

Запропоновані в концепції Нової української школи цінності є категоріями без змістовного наповнення. Їх інтерпретація вчителями є важливою основою особистісного розвитку здобувача освіти та ціннісних змін у закладі освіти. Педагоги є співавторами духовного та освітнього простору дитини, ретранслюють певні цінності, висловлюючи свої переконання та відтворюючи певні рольові моделі взаємодії.

Метод виховання - це одночасно і спосіб дії педагога. Вихователь може діяти по-різному:

• "впливати на дитину", і тоді маленька людина буде здаватись йому "м'яким воском";

• "протидіяти", тобто викорінювати щось погане в дитині, боротися з її неправильними уявленнями чи асоціальними поглядами;

• "сприяти" розвитку сутнісних сил дитини, що означає допомагати;

"взаємодіяти", тобто співпрацювати з дитиною, діяти синхронно і одночасно з нею [4].

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Отже, поняття "цінності" дуже тісно пов'язане з поняттями "потреба", "інтерес". Вони є у всіх галузях суспільного життя. Завдяки їм ми відповідаємо на важливі запитання: "Що людині потрібно?", "Чого вона прагне?", "Що для неї є важливим?" Цінностями стають потреби людини перетворені на інтереси. Моральна свідомість є одним із компонентів свідомості людини взагалі, що відображає ступінь асиміляції особистістю суспільної моралі, засвоєння, інтерпретації, а іноді й розвитку людиною моральних принципів.

Перспективи подальших наукових досліджень можуть бути пов'язані з дослідження моральної свідомості старших підлітків.

Список джерел

1. Бех І. Д. Особистість на шляху до духовних цінностей: монографія. Київ - Чернівці: Букрек, 2018. 320 с.

2. Боришевський М.Й., Шевченко О.В., Володарська Н.Д. та ін. Психологічні закономірності розвитку духовності особистості: монографія / за ред. M. Й. Боришевського. Київ: Педагогічна думка, 2011. 200 с.

3. Блощинська В.А. Етика: практикум. Київ: [б. в.], 2005. 488 с.

4. Кириченко В. І., Нечерда В.Б., Гарбузюк І. В., та ін. Зміст, форми і методи формування просоціальної поведінки підлітків уразливих категорій в закладах загальної середньої освіти: методичні рекомендації / за ред. В. І. Кириченка. Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2019. 96 с.

5. Левківська К.В. Ціннісні засади діяльності освітніх закладів: навчально-методичний посібник. Житомир: вид-во ЖДУ, 2017. 136 с.

6. Павелків Р В. Розвиток моральної свідомості та самосвідомості в молодшому шкільному віці: автореф. дис. . ..д-ра. психолог, наук: 19.00.07. Київ, 2016. 24 с.

7. Полухтович Т Г Моральні цінності в житті людини. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2013. № 11. С. 54-59.

8. Федорова М.А. Моральні цінності особистості: сутність поняття та основні характеристики. Проблеми освіти: збірник наукових праць. 2015. Спецвипуск. С. 105-109.

9. REFERENCES

10. Bekh, I. D. (2018). Osobystist na shliakhu do dukhovnykh tsinnostei. [Personality on the way to spiritual values]. Kyiv.

11. Boryshevskyi, M. Y, Shevchenko, O. V, Volodarska, N. D. ta in. (2011). Psykholohichni zakonomirnosti rozvytku dukhovnosti osobystosti. [Psychological regularities of the development of the spirituality of the individual]. Kyiv.

12. Bloshchynska, V A. (2005). Etyka:praktykum. [Ethics: practicum]. Kyiv.

13. Kyrychenko, V. I., Necherda, V B., Harbuziuk, I. V., ta in. (2019). Zmist, formy i metody formuvannia prosotsialnoi povedinky pidlitkiv urazlyvykh katehorii v zakladakh zahalnoi serednoi osvity: metodychni rekomendatsii. [Content, forms and methods of formation of prosocial behavior of adolescents of vulnerable categories in institutions of general secondary education: methodical recommendations]. Kropyvnytskyi.

14. Levkivska, K. V. (2017). Tsinnisni zasady diialnosti osvitnikh zakladiv. [Value principles of educational institutions]. Zhytomyr.

15. Pavelkiv, R. V. (2016). Rozvytok moralnoi svidomosti ta samosvidomosti v molodshomu shkilnomu vitsi. [The development of moral consciousness and selfawareness in elementary school age]. Kyiv.

16. Polukhtovych, T. H. (2013). Moralni tsinnosti v zhytti liudyny. [Moral values in human life].

17. Fedorova, M. A. (2015). Moralni tsinnosti osobystosti: sutnist poniattia ta osnovni kharakterystyky. Problemy osvity: zbirnyk naukovykh prats. [Moral values of the individual: essence of the concept and main characteristics. Problems of education: a collection of scientific papers]. Spetsvypusk.

Размещено на Allbest.ru