Особливості впровадження інклюзивного навчання у фізкультурно-оздоровчі, спортивні заклади освіти

студент II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету фізичного виховання

Анотація

В статті визначено, що пріоритетний напрям державної політики у сфері освіти - це створення умов дітям з різними порушеннями психофізичного розвитку для реалізації їх прав на рівний доступ до якісної освіти, розвиток особистих можливостей. Установлено, що в Україні останніми роками в напрямі розвитку інклюзивної освіти досягнуто певних успіхів: на законодавчому рівні закріплено право створювати в закладах середньої освіти спеціальні та інклюзивні класи; ухвалено ряд нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію норм і положень законодавства.

Аналіз літературних джерел та останніх досліджень підтвердив необхідність розробки та застосування новітніх технологій у фізкультурно-оздоровчій роботі для дітей з особливими освітніми потребами.

Ключові слова: інклюзія, інклюзивна освіта, інклюзивне навчання, діти з особливими освітніми потребами, фізкультурно-оздоровчі заняття, фізкультурно-спортивна робота.

Основна частина

Постановка проблеми. Проблема інклюзії дітей з особливими освітніми потребами (ООП) в український освітній простір є актуальною, багатогранною і розглядається вітчизняними, так і зарубіжними науковцями [3-5, 7-9]. Вони в своїх дослідженнях розглядають інклюзію в освіті як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві загалом, наголошуючи, що інклюзія означає розкриття кожної особистості за допомогою освітньої програми. У зв'язку з цим в Україні постало важливе питання запровадження інклюзивного навчання, 350

формування нової філософії державної політики щодо дітей з інвалідністю, вдосконалення і розвиток нормативно-правової бази відповідно до міжнародних документів у сфері прав людини.

В Україні, відповідно змін до Закону «Про освіту» від 23.05.2017 р. №2053-VIII, уніфікували термін «дитина з особливими освітніми потребами» - особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту, сприяння розвитку її особистості, поліпшення стану її здоров'я та якості життя, підвищення рівня участі в житті громадян. Синонімом до наведеного визначення дітей з особливими освітніми потребами виступають альтернативні поняття: «діти з особливостями психофізичного розвитку», «діти з відхиленнями у розвитку», «нетипові діти», «діти з труднощами у навчанні», «виняткові діти», «діти з обмеженими можливостям здоров'я» та ін. [1].

Заняття фізичною культурою і спортом для дітей з особливими освітніми потребами є одним із засобів досягнення їх особистої незалежності, самостійності та інтеграції у сучасне суспільство. Світовою тенденцією є деінституалізація та забезпечення доступності ресурсів суспільства для дітей з особливими потребами. Дослідження підтверджують, що застосування засобів різних видів спорту на фізкультурно-оздоровчих заняттях в закладі освіти і взагалі занять спортом в закладах системи «Інваспорт» позитивно впливають на фізичний та психологічний розвиток дітей з ООП, сприяють їх соціалізації, адаптації до навчання та підвищують інтерес до фізичних вправ.

Проблема інвалідності є глобальною, яка існує у всіх країнах, незалежно від їх економічного розвитку. Більшість дітей з особливими освітніми потребами також мають певну форму інвалідності. Сьогодні державна політика у сфері освіти спрямована на створення умов для осіб з інвалідністю та дітей з різними порушеннями фізичного та психічного розвитку, з метою забезпечення їх прав на рівний доступ до якісної освіти та розвиток їх особистих, інтелектуальних і професійних можливостей. Так, згідно наказу Міністерства молоді та спорту для залучення дітей з ООП, осіб з інвалідністю у дитячо-юнацьких спортивних школах відкрили відділення для дітей з інвалідністю для занять видами спорту осіб з інвалідністю, що визнані в Україні.

Аналіз літературних джерел. Останнім часом значна увага приділяється проблемі фізичного виховання й навчання дітей шкільного віку з особливими освітніми потребами [2]. Це пов'язано зі створенням інклюзивного освітнього середовища. Від цього залежить не лише правильна організація навчального процесу, але і психологічна та мотиваційна складова навчання дітей з ООП. Створення інклюзивного середовища в закладах освіти передбачає не лише відкриття інклюзивних класів та забезпечення архітектурної доступності, але й підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей [5]. Актуальною є проблема запровадження новітніх технологій фізкультурно - оздоровчої діяльності, зокрема фізкультурно-оздоровчих занять із застосуванням елементів різних видів спорту для дітей з ООП.

Мета статті - визначення проблем та перспектив розвитку інклюзивної освіти, зокрема в закладах фізкультурно-спортивного профілю, в Україні на основі аналізу особливостей її впровадження на національному рівні.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження. Основними завданнями фізкультурно - оздоровчої роботи є оздоровлення дитини, фізичний розвиток і вдосконалення техніки рухів, а також виховання позитивного ставлення до свого здоров'я і формування прагнення до здорового способу життя. Як негативний чинник, який впливає на стан здоров'я дітей є те, що під час навчання в школі вони не отримують достатньої кількості рухової активності, а саме більшу кількість часу вони проводять у сидячому положенні.

За даними Борисенко Л.Л. [2] в інклюзивній освіті, саме фізичне виховання і фізична культура, можуть стати значно більшою проблемою в порівнянні з іншими шкільними предметами. А фізичні вправи, будучи могутнім засобом впливу на організм, розширюють діапазон можливостей в першу чергу рухової сфери, порушеною стійким дефектом. Вище вказане підтверджує необхідність розробки новітніх методик, не лише підготовки спортсменів з інвалідністю, але застосування елементів різних видів спорту у позаурочних формах фізичного виховання з учнями інклюзивних класів з метою їх залучення до занять спортом та фізичною культурою.

Вперше інклюзія була закріплена в Загальній декларації прав людини у 1948 р. і згодом знаходить відображення в усіх міжнародних документах у сфері освіти. У різних країнах світу інклюзія впроваджується вже не один десяток років та є світовою тенденцією, яка певною мірою віддзеркалює рівень цивілізованості суспільства тієї чи іншої держави.

Термін «інклюзія» означає процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціумі; процес реального залучення осіб із порушеннями в здоров'ї до активного суспільного життя, який передбачає адаптацію соціального середовища до потреб людини [3, 5].

У розвинених країнах Європи інклюзивне навчання в освітніх закладах різного типу відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Інклюзія означає розкриття кожного учня за допомогою освітньої програми, яка є досить складною, але відповідає його здібностям. Вона враховує потреби, а також спеціальні умови та підтримку, що забезпечується медико - соціальним та психологопедагогічним супроводом. Інклюзивне навчання в Європі орієнтоване на формування

спрямованості дітей з інвалідністю до повноцінного життя, до усвідомлення власної спроможності, підвищення якості власного буття.

Ця модель приваблива для країн, що позбулися тоталітарних режимів, а наразі й для України, з огляду на завдання та перспективи вирішення назрілих педагогічних і соціальних проблем.

В липні 2017 р. Президент України підписав Закон України №2053-VIII Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг [1]. Цим законом визначено право на освіту осіб з особливими освітніми потребами та надано їм можливість здобувати освіту в усіх навчальних закладах, в тому числі безкоштовно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від «встановлення інвалідності». Також передбачена можливість введення дистанційної та індивідуальної форм навчання; визначено поняття «особа з особливими освітніми потребами», «інклюзивне навчання»; надана можливість особам з особливими освітніми потребами отримувати психологопедагогічну та корекційно-розвиваючу допомогу, створювати для таких осіб інклюзивні та спеціальні групи (класи) в загальноосвітніх навчальних закладах.

Базовим документом для створення інклюзивної освіти в Україні є концепція «Нової української школи», яку затвердила Національна Рада Реформ у квітні 2017 р.

У 2017 р. Наказом Міністерства молоді та спорту №4607 було внесено зміни до Наказу №67 «Про організацію навчально-тренувальної роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл», які передбачали зміни мінімального віку вихованців, які зараховуються до груп відділень з видів спорту осіб з інвалідністю дитячо - юнацьких спортивних шкіл для осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл для осіб з інвалідністю паралімпійського та дефлімпійського резерву, дитячо - юнацьких спортивних шкіл, де є відділення (спортсмени) з видів спорту для осіб з інвалідністю.

У вересні 2018 р. було підписано Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг» [6]. Цим Законом було внесено зміни до ЗУ «Про позашкільну освіту». Відповідно, діти з особливими освітніми потребами отримали можливість займатися в позашкільних групах (гуртках) фізкультурно-спортивного або спортивного напряму. Даний напрям дозволяє заняття фізичною культурою і спортом, розвиток фізичних здібностей вихованців (незалежно від рівня їхнього здоров'я), повноцінне оздоровлення, набуття навичок здорового способу життя. Крім фізкультурно-спортивного напряму, діти з особливими освітніми потребами можуть обрати соціально - реабілітаційний напрям. Це допоможе соціалізуватися особам з інвалідністю в суспільстві, самореалізуватися та підготуватися до активної професійної та громадської діяльності.

З розвитком нормативно-правової бази інклюзивна освіта активно впроваджується на рівні вищої школи, а саме - розробляється науково-методичне забезпечення сфери інклюзивної освіти. У закладах вищої освіти країни запроваджено курс корекційної освіти.

Проте, незважаючи на пожвавлення роботи із запровадження інклюзивної освіти й певні успіхи на цьому шляху, є чимало перешкод для її успішного розвитку. Г оловним негативним чинником є брак фінансування інклюзивної освіти. Окремого фінансування освіти для дітей з особливими освітніми потребами немає і його не закладено в бюджет. Унаслідок цього постає проблема недостатнього матеріально-технічного та кадрового забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів (відсутність спеціального допоміжного навчального обладнання, спеціально розроблених навчальних методик та програм інклюзивного навчання, недостатня чисельність спеціально підготовлених фахівців для роботи з особами з інвалідністю).

Однією з основних проблем у сфері освіти дітей з особливими освітніми потребами є також відсутність послідовності в наданні освітніх та реабілітаційних послуг на всіх рівнях освітнього процесу з обов'язковою психолого-педагогічною, медичною та фізичною реабілітацією. Сьогодні відсутня і класифікація психофізичних порушень, що визначала б, з якими порушеннями діти можуть приходити до закладів освіти [5].

Окрім об'єктивних чинників, інтегрування дітей з інвалідністю у суспільство ускладнює непідготовленість до їх сприйняття. Спостерігаються непоодинокі випадки, коли дітям з інвалідністю відмовляють у прийнятті до навчального закладу через упереджене до них ставлення. Іноді до дітей з особливими освітніми потребами виявляють надмірну турботливість, що відповідно до європейських стандартів не є рівністю умов. Водночас залишається низьким рівень поінформованості суспільства про інклюзивну освіту.

Проте, слід зазначити, що протягом останнього часу в Україні значно зріс інтерес до спільних занять спортом дітей з інвалідністю та дітей, які не мають порушень розвитку. На державному рівні відбувається ефективне залучення всіх вихованців (учнів/студентів) до навчально-тренувального процесу, у тому числі й осіб з інвалідністю. Велика увага приділяється розвитку адаптивної фізичної культури та адаптивного спорту, що підкріплюється відкриттям інклюзивних гуртків позашкільного профілю, спортивних секцій зі «змішаними» групами вихованців.

Цікавим, на наш погляд є дослідження В.Л. Маринич, І.О. Когут [4], в якому на основі вивчення та аналізу нормативно-правових актів сфери освіти, фізичної культури і спорту визначено зміст термінів «фізкультурно-спортивна робота», «заклади позашкільної освіти» щодо можливостей для впровадження інклюзивної моделі навчання. Доведено, що у сфері освіти в рамках Законів України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», Порядку організації інклюзивного навчання в закладах позашкільної освіти передбачені необхідні механізми для впровадження інклюзивності фізкультурно-спортивної роботи в закладах позашкільної освіти. Водночас у нормативно-правових документах сфери фізичної культури і спорту не відстежено рекомендацій до запровадження інклюзивного навчально-тренувального процесу.

Автори окреслили визначення ключового поняття дослідження, а саме: «Фізкультурно-спортивна робота в закладах позашкільної освіти здійснюється за фізкультурно-спортивним або спортивним напрямом позашкільної освіти, забезпечує розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів, необхідні умови для повноцінного оздоровлення, загартування, змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підготовку спортивного резерву для збірних команд України, набуття навичок здорового способу життя. Передбачає інклюзивне навчання, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників, в тому числі осіб з ООП, та створення інклюзивного освітнього середовища» [4].

Таким чином, перспективи розвитку інклюзивної освіти вимагають узгоджених і невідкладних дій з боку керівництва держави, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці і соціальної політики, Міністерства молоді та спорту, а також громадських організацій та всього українського суспільства.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Аналіз питання державної політики у сфері запровадження інклюзивної освіти та її сучасного стану дозволяє стверджувати, що останніми роками в цьому напрямі досягнуто певних успіхів. Зокрема, на законодавчому рівні закріплено право створювати в закладах середньої освіти спеціальні та інклюзивні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами; ухвалено ряд нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію норм і положень законодавства; активізовано розробку науково-методичного забезпечення інклюзивної освіти; удосконалено сферу фізичної культури і спорту для виховання осіб з інвалідністю; змінено мінімальний вік вихованців з видів спорту для осіб з інвалідністю тощо.

Саме фізичному вихованню і спорту належить важлива роль в інтегруванні дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України, і є одним із напрямів гуманізації всієї системи освіти, що відповідає пріоритетам державної політики.

Для успішного розвитку системи інклюзивного навчання в закладах освіти різного типу необхідно продовжувати законодавче оформлення цієї системи навчання не лише в закладах середньої освіти, а й в закладах дошкільної, професійно-технічної та вищої освіти, закладах позашкільної освіти спортивного профілю; приділяти особливу увагу додатковій освітянській підготовці вчителів та вихователів, які працюють з дітьми з інвалідністю, підготовці тренерських кадрів для роботи у дитячо-юнацьких спортивних школах для осіб з інвалідністю, спортивних клубах.

Перспективи подальших досліджень пов'язані з визначенням впливу фізкультурно-оздоровчих занять на розвиток силових здібностей старшокласників з порушеннями фізичного розвитку у закладі позашкільної освіти.

Список використаних джерел

освіта фізкультурний інклюзивний

1. Закон України «Про освіту» №2145-VIII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2145-19 (дата звернення: 05.09.2017).

2. Борисенко Л.Л. Фізична культура як інклюзивне середовище. Система надання освіти дітям з особливими освітніми потребами в умовах сучасного закладу: Збірник за матеріалами VZ Всеукр. науково-практичної конференції. Лисичанськ: ФОП Чернов О.Г. 2018. С. 23-26.

3. Колупаєва А.А., Таранченко О.М. Навчання дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі: навч.-метод. посіб. Харків: Вид-во «Ранок», 2019. 304 с.

4. Маринич В.Л., Когут І.О. Інструменти впровадження інклюзивної моделі фізкультурно-спортивної роботи в закладах позашкільної освіти. Спортивна медицина, фізична терапія та ерготерапія №2, 2022. С. 65-72.

5. Порошенко М.А. Інклюзивна освіта: навчальний посібник. Київ: ТОВ «Агенство Україна», 2019. 300 с.

6. Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг: Закон України №2541-VIII; 2018 Вер. 6. Офіційний вісник України; 2018. 11 с.

7. Шевців З.М. Основи інклюзивної педагогіки: підручник. Львів: «Новий світ 2000», 2019. 264 с.

8. Armstrong F., Armstrong D., Barton L. Inclusive education: policy, contexts and comparative perspectives. Routledge. 2016: 176 р.

9. O'Hanlon C. Inclusive education in Europe. Routledge. 2017: 164 р.

Размещено на Allbest.ru