Академік Зязюн І.А. - творець теорії педагогічної майстерності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра педагогіки, психології, соціальної роботи та менеджменту

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Академік Зязюн І.А. - творець теорії педагогічної майстерності

Кузьмінський Анатолій Іванович

доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент

Національної академії педагогічних наук України

Розглянуто проблеми педагогічної майстерності та роль творця теорії і практики педагогічної майстерності академіка Зязюна Івана Андрійовича, який стверджує, що майстерність учителя це є найвищий рівень педагогічної діяльності, вияв творчої активності особистості педагога. Подано також функції та завдання центрів і лабораторій педагогічної майстерності. Розкрито необхідність відмови від прогресистсько-просвітницької, сцієнтистської парадигми едукації людини до гуманітарно-екзистенційного, ноосферного, космологічного дискурсу становлення й розвитку особистості. Названо вихідні положення концепції особистісно орієнтованої педагогічної освіти в Україні.

Ключові слова: педагогічна майстерність, гуманоорієнтована освіта, вчитель, становлення особистості, центри і лабораторії педагогічної майстерності.

Academician I.A. Zyazyun is the creator of the theory of pedagogical mastery

Kuzminskyy Anatoliy Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Corresponding member of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Professor at the Department of Pedagogy, Psychology, Social Work and Management Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University

Introduction. The article examines the problems of pedagogical mastery and the role of the creator of the theory and practice of pedagogical mastery, Academician Zyazyun Ivan Andriyovych, who claims that the mastery of a teacher is the highest level of the pedagogical activity, a manifestation of the creative activity of a teacher's personality. The functions and tasks of centres and laboratories ofpedagogical excellence are also presented. The need to abandon the progressive-enlightenment, scientific paradigm of human education to the humanitarian - existential, noospheric, cosmological discourse ofpersonality formation and development is revealed. The starting points of the concept ofpersonally oriented pedagogical education in Ukraine are named.

Purpose. To investigate the contribution of Academician I.S. Zyazyun in creating the theory of pedagogical mastery and its implementation in the educational system of Ukraine.

Methods. Practical and observational methods were used.

Results. Education is an important component of society's vital activities, it functions and develops according to its laws, and has a few characteristic properties, among which it is appropriate to note purposefulness, integrity, and interaction with the environment and other systems. The functions of education in a dynamic information society are thoroughly characterized by I. A. Zyazyun. The scientist convincingly proves that the functioning of education as a process involves multiple and multifactorial clarifications of initial goals, their technologization, and emphasis on new, perhaps still unknown, social development goals. In this regard, the importance of tasks related to the formation of self-realization qualities in youth in solving economic, political, ideological, scientific, educational, and educational state-building problems is increasing.

The functions of education in a dynamic information society are thoroughly characterized by I. A. Zyazyun. The scientist convincingly proves that the functioning of education as a process involves multiple and multifactorial clarifications of initial goals, their technologization, and emphasis on new, perhaps still unknown, social development goals. In this regard, the importance of tasks related to the formation of self-realization qualities in youth in solving economic, political, ideological, scientific, educational, and educational state-building problems is increasing.

The pedagogical work of I. A. Zyazyun is impressive with the scope of the directions, and the diversity of the topics he researched. Without any exaggeration, we can say that the scientist is a leading didactic, methodologist, theoretician, and practitioner of pedagogy, an educator of a large group of scientists, teachers, and teachers. Academician I. A. Zyazyun's opinion is fundamental in this regard, he considers the mastery of the teacher as the highest level ofpedagogical activity, as a manifestation of the creative activity of the teacher's personality. When we seek to understand the sources of skill development, the author notes, to understand the ways of professional selfimprovement, it is appropriate to formulate the definition of this pedagogical category as follows: pedagogical skill is a complex of personality properties that ensures self-organization of a high level of professional activity on a reflective basis. Scientific and methodical centres and laboratories of pedagogical excellence created by I. A. Zyazyun in many regions of Ukraine work under this motto. Scientific and methodical centres and laboratories of pedagogical excellence created by I. A. Zyazyun in many regions of Ukraine work under this motto.

Originality. The ideas of Academician I. A. Zyazyun and his scientific and methodological works on the problems of pedagogical mastery are widely implemented in higher educational institutions of Ukraine and institutes ofpostgraduate pedagogical education of Ukraine. Ivan Andriyovych's ideas have a future.

Conclusion. Academician Zyazyun I.A. claims that only a teacher who is a carrier of humane-oriented axiological qualities can educate a person of a new, democratic, civil society. He considers the mastery of a schoolteacher as the highest level ofpedagogical activity, as a manifestation of the creative activity of the teacher's personality. In the teaching of I. A. Zyazyun, theoretical and methodological provisions and non-traditional didactic principles of pedagogical mastery were developed and substantiated. The centres and laboratories of pedagogical skills created by the scientist implement the main ideas and positions of the author of the above-mentioned theory.

Keywords. Pedagogical Skill, Humanistic Education, Teacher, Personality Formation, Centers and Laboratories of Pedagogical Skill.

Вступ

Постановка проблеми. Дослідити внесок академіка Зязюна І. А. у створення теорії педагогічної майстерності та реалізацію її в освітній системі України.

Виклад основного матеріалу

педагогічна майстерність академік зязюн

Освіта - важливий складник життєдіяльності суспільства, вона функціонує і розвивається за своїми законами, має низку характерних властивостей, серед яких провідними доцільно відзначити цілеспрямованість, цілісність, взаємодію з навколишнім середовищем та іншими системами [1, с. 326-327]. Під освітою, вважає академік Зязюн І. А., слід розуміти процес входження людини в життя суспільства, у цілісний світ живої і «неживої» природи. Отже, сама освіта створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості [2, с. 14].

Функції освіти в динамічному інформаційному суспільстві ґрунтовно характеризує І. А. Зязюн. Учений переконливо доводить, що функціонування освіти як процесу передбачає багаторазове і багатофакторне уточнення вихідних цілей, їх технологізацію, акцентування на нових, можливо, ще достатньо невідомих цілях суспільного розвитку. У зв'язку із цим зростає вага завдань, які зв'язані з формуванням у молоді якостей самореалізації у розв'язанні економічних, політичних, ідеологічних, наукових, освітніх, виховних державотворчих проблем. Водночас учений наголошує, що кінцевий результат сучасної освіти - це внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні й духовні цінності, допомагати ближньому, бути добротворцем. Найвищий результат освіти - духовний стан нації, зростання національної самосвідомості, коли в суспільстві існують ідеї, які мають загальний інтерес і можуть бути доступними для кожного громадянина [3, с. 24].

«Освіта, - стверджує І. А. Зязюн, - неможлива без Учителя, з іменем якого пов'язані перемоги і поразки. Він завжди уособлював у собі мудрість суспільної свідомості і мав непересічний вплив на все суспільство. Він завжди був громадянином і професіоналом, він завжди був наставником, поводирем у майбутнє» [3, с. 24-31]. Водночас, стверджує академік Кремень В. Г., учитель має бути готовий до сучасної соціальної ролі - виховати людину, ефективну в національному і глобальному демократичному просторі.

Звідси акцент на формування самодостатньої людини, перехід від авторитарної до толерантної педагогіки, на надання всьому процесу взаємодії з учнем конструктивно-позитивного змісту [4, с. 19].

Філософсько-педагогічна ідея неперервності освіти, обґрунтовує І. А. Зязюн, уособлює декілька змістових цілеспрямувань. Це передусім усвідомлення освіти як процесу, що охоплює все життя людини; це невпинне цілеспрямоване засвоєння людиною соціокультурного досвіду з використанням усіх ланок існуючої освітньої системи; це дотримання означеного принципу організації освіти, освітньої політики, що спрямована на створення умов для навчання людини протягом усього її життя, забезпечення взаємозв'язку і наступності різних ланок освіти [5, с. 11-60].

Виховати людину нового, відкритого, громадянського суспільства може лише педагог нової формації, який сам є носієм гуманоорієнтованих аксіологічних якостей. А. С. Макаренко наголошував, що завдання педагогів найбільш важливі - створювати людські кадри для всіх сфер життя. На жаль, у нинішніх реаліях унікальна роль педагога в удосконаленні суспільства лише декларується, а не підкріплюється ні статусно, ні морально, ні матеріально. І як завжди цю невідповідність найбільш гостро відчувають і об'єктивують талановиті представники людинознавчих наук.

Система гуманоорієнтованого виховання нині детально досліджена у працях науковців і підтверджена досвідом педагогів-новаторів людино-центричного спрямування. Одним із провідних учених-практиків, теоретиків гуманітарно-екзистенційної педагогіки є відомий в Україні і за її межами філософ, педагог, ректор, міністр освіти, академік Іван Андрійович Зязюн.

За П. П. Блонським, Іван Зязюн, мабуть, міг би теж сказати після закінчення університету: «Далі все більше й більше мені стало впадати в очі наше педагогічне невігластво... У мене в міру того, як я підучувався педагогіці, почало все більше тягнути освічувати нею інших, стало тягнути до того, що я називав педагогічним просвітництвом» [6, с. 33]. До проблем освіти й просвітництва Іван Андрійович підходить з позицій філософа й людини, яка до періоду системного нявчання й початку педагогічної діяльності пройшла нелегкий і тернистий життєвий шлях. Як знаний теоретик і практик педагогічної ниви, він справедливо стверджує, що в нас велика увага приділяється розробці різних законів, програм, концепцій, положень, в яких усе передбачено, окрім найголовнішого - положення про вчителя.

Працюючи ректором Полтавського педагогічного інституту імені В. Короленка (1975-1990), учений розробив експериментальну цільову програму «Школа - педвуз - школа», у якій досить чітко сформулював основні вимоги до вчителя та шляхи й засоби формування педагога-людини і той духовний і матеріальний мінімум, яким держава повинна забезпечити його ефективну діяльність.

Педагогічна творчість І. А. Зазюна вражає масштабністю напрямів, різноаспектністю тем, дослідженням яких він займався. Без будь -якого перебільшення можна сказати, що вчений є провідним дидактом, методистом, теоретиком і практиком педагогіки, вихователем великої групи науковців, викладачів, учителів.

У 1987 році вперше в колишньому Радянському Союзі вийшов навчальний посібник «Основи педагогічної майстерності», який змусив освітян задуматися, викладачів ЗВО про можливість навчати майбутнього вчителя педагогічній техніці, як обов'язковому, базисному елементу педагогічної діяльності, професіоналізму.

В анотації до цього посібника вказано, що він базується на досягненнях психолого -педагогічної науки щодо сутності педагогічної майстерності. У цій роботі були опрацьовані й процитовані праці не лише філософів, а й театральних діячів, представників інших галузей мистецтва, педагогів -практиків, ораторів. І мабуть, чи не вперше наводяться варіанти проведення практичних занять зі спецкурсу «Основи педагогічної майстерності». Це був етапний продукт роздумів і практичної праці педагога-філософа.

Сутність майстерності - в особистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на підставі реалізації власної системи цінностей. Майстерність - вияв найвищої форми активності особистості вчителя у професійній діяльності, активності, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії в кожній конкретній ситуації навчання і виховання [7, с. 25].

Основоположною в цьому плані є думка академіка І. А. Зязюна, який розглядає майстерність учителя як найвищий рівень педагогічної діяльності, як вияв творчої активності особистості педагога. Коли ж ми прагнемо усвідомити джерела розвитку майстерності, зазначає автор, зрозуміти шляхи професійного самовдосконалення, доцільно сформулювати визначення цієї педагогічної категорії так: педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексійній основі [7, с. 25].

До таких важливих властивостей особистості або елементів педагогічної майстерності у науковій літературі відносять гуманістичну спрямованість діяльності вчителя, його професійну компетентність, педагогічні здібності і педагогічну техніку. Отже, одним із визначних у педагогіці важливих елементів педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Саме вони визначають ефективність професійної діяльності вчителя.

Концепція педагогічної майстерності І. А. Зазюна має глибоке коріння, від джерел української історії, культури, етнонаціональних традицій, мудрості українського народу. Упродовж багатьох років Іван Андрійович обґрунтовував, відшліфовував і, можна сказати, викристалізовував теоретико -методологічні положення й нетрадиційні дидактичні засади педагогічної майстерності. За цей історичний період, що охоплює складні й важливі етапи у розвитку системи освіти України, народжувалася, проходила становлення і динамічно розвивалася сучасна українська наукова школа педагогічної майстерності. Незаперечним є те, що її творець - видатний філософ-педагог І. А. Зязюн.

Педагогічна майстерність як характеристика фахівця не зростає сама собою, вона ґрунтується на досконалому знанні педагогіки, її законів, закономірностей і принципів. Такі вимоги до власної діяльності як сучасна креативність, критичність мислення відрізняють викладача з високим рівнем педагогічної майстерності.

І. А. Зязюн недвозначно підкреслював, що педагогічна майстерність - це високий рівень професійної діяльності викладача. Конкретні показники майстерності виявляються у високому рівні виконавства, якості праці, доцільних, адекватних педагогічним ситуаціям діях викладача, досягненні високих результатів навчання і виховання. Саме за таким девізом працюють створені І. А. Зязюном у багатьох регіонах України науково-методичні центри і лабораторії педагогічної майстерності.

Головною метою роботи цих центрів і лабораторій є прагнення навчити майбутнього фахівця стати майстром педагогічної справи, що означає мати особистісно-гуманну вихідну позицію; сформувати уяву майбутніх фахівців про те, що педагог - це завжди яскрава особистість, мудра, доброзичлива, принципова людина.

Серед функцій і завдань центрів і лабораторій педагогічної майстерності виокремлюються:

-- забезпечення виконання експериментальних завдань планових фундаментальних і практичних наукових робіт викладачами закладу, на базі якого створено центр чи лабораторію;

-- реалізація науково-дослідних робіт за грантами та господарськими договірними темами;

-- робота з аспірантами й магістрантами закладу, сприяння підвищенню якості підготовки спеціалістів та рівня їхньої педагогічної майстерності;

-- співпраця з науковцями Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, з учителями-новаторами, школами-лабораторіями;

-- залучення вчителів до науково-дослідницької роботи;

-- організація роботи з обдарованими дітьми.

Визначені також основні заходи й форми роботи центрів і лабораторій педагогічної майстерності, серед них:

-- організація та проведення міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференцій, симпозіумів, круглих столів з проблеми педагогічної майстерності;

-- підготовка доповідей, усних журналів, «педагогічної крамниці», різноманітних «бліцінтерв'ю»;

-- диспути, дискусії, методичні консиліуми, інтерактивні тренінги;

-- майстер-класи.

Стояв Іван Андрійович і біля витоків створення Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України - нині Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, який названий на честь його засновника і є справжньою кузнею наукових кадрів вищої кваліфікації. Під його керівництвом плідно розвивається перспективний напрям педагогічної науки - теорія і методика професійної освіти. В Інституті створено потужні інноваційні наукові відділи, які сприяють розквіту української педагогічної думки, підносять її до нових вершин світової педагогіки.

Вийшли у світ статті Івана Андрійовича «Яким бути педагогу?», «Учитель: експериментальна цільова програма», «Школа - педвуз - школа», «Морально-естетичні погляди В. О. Сухомлинського» і багато інших. Видано десятки книг, статей, виступів з різних напрямів розвитку, вдосконалення освіти, з актуальних проблем педагогіки і філософії освіти.

У виступі «Світоглядний аспект філософії освіти» І. А. Зязюн розкриває сутність світогляду як результат освіти на засадах реалізації законів життя, філософії: «Безсумнівно, світогляд - складна організація людської свідомості, за допомогою якої суб'єкт духовно практично опановує навколишню дійсність з позиції розуміння ним цілей, сенсу власного існування, свого місця в світі, з позиції інтегруючих знань про суб'єкт. Опочуттєвлюючись, набуваючи яскравого аксіологічного забарвлення, а отже, й віри у відповідні знання, він перетворюється в зумовлюючу, цілеспрямовуючу і діяльнісну висхідну силу поведінкової активності людини. При цьому кожна людина сама для себе відкриває світоглядні істини, оволодіває ними лише тоді і постільки, коли і поскільки вистраждає їх життєвим досвідом і роздумами. Лише за таких умов основні принципи світогляду здатні стати справжніми орієнтирами повсякденної діяльності й життя людини» [8, с. 67--68].

У промові «Філософія серця П. Д. Юркевича» вчений підкреслює, що і священнослужителі, і науковці-освітяни, і представники влади повинні виховувати своїх громадян так, щоб вони були джерелом сили, свободи і розквіту держави, «Вона (держава - А.К.) повинна находити опору в мужності й мудрості своїх громадян, а не в насильстві над ними. Тому лише Дух людини є метою виховання» [9, с. 143]. І далі: «Культурно-освітня соціалізація особистості передбачає та є «вростання» людини в культуру, освіту, науку, мистецтво, щоб задовольнити її потреби в гармонії зі спільними інтересами свого народу, всього цивілізованого світу, щоб навчитися підкоряти свої дії, вчинки, наміри моральним, духовним вимогам культурного, цивілізованого середовища» [9, с. 144].

Останнім часом у світі набув поширення «фрейрівський рух». Бразильський педагог П. Фрейр, як і академік Зазюн І. А., вбачає спосіб демократизації суспільства шляхом його педагогізації. Він вважає, що сучасне суспільство є замкненим, де людина відчужена від культури, освіти, де вона є прирученою і не має критичності. П. Фрейр стверджує, що ми маємо потребу в гуманному вихованні; це поверне нам здатність до прийняття рішень, до соціальної і політичної відповідальності. Виховання - це демократична практика свободи, що опирається на використання активного методу, основаного на діалозі, на критиці і на формуванні судження.

На початку XXI століття все гостріше постає питання щодо виживання людства, збереження життя на планеті Земля. Антропогенна діяльність, беззастережний технократичний підхід у всіх сферах господарювання руйнує біосферу, веде до моральної деградації, знецінення людського життя, врешті -решт до реальної загрози самознищення людства. Хижацьке ставлення до навколишнього світу, варварське втручання в біосферу, руйнування природного довкілля, невситима жадоба збагачення приводять до тяжких і сумних наслідків. Війни, тероризм, техногенні катастрофи, поширення смертельно небезпечних хвороб - грізні провісники недалекої загибелі цивілізації. Така сумна перспектива здавна хвилювала кращі людські уми. Італійський мислитель Макіавеллі (1469-1527) стверджував, що коли проблема лише виникає, розпізнати її складно, але легко розв'язати. Коли ж проблема очевидна для всіх, з нею надзвичайно важко впоратися. Мудрість суспільства полягає в тому, щоб завчасно передбачити виникнення загрозливих проблем і усунути чинники, які їх породжують.

Значні можливості для розв'язання цього складного завдання містить у собі сфера гуманітарно- екзистенційно орієнтованого виховання людини. І з усією очевидністю постає необхідність відмови від домінуючої в останні століття прогресистсько-просвітницької парадигми виховання до ноосферного, космологічного дискурсу становлення й розвитку людської особистості. Потрібна переорієнтація вектора суспільної свідомості. У планетарному масштабі необхідно формувати такий світогляд, таке світорозуміння, культивувати такий світолад, за якими основною цінністю на Землі було б прагнення гармонійного співіснування й розвитку природи й людини. Досягнення цієї мети можливе за умови включення в цю сферу зорієнтовану на ноосферне виховання людини систему освіти, яка на сучасному переломному етапі розвитку людства виходить на перший план серед багатьох важливих соціально -економічних проблем. Освіта стає стратегічним чинником виживання людства, його подальшого стійкого й безпечного розвитку.

Держава має ширше і предметніше опікуватися екологічним вихованням молоді, сімейними справами, сприяти шлюбності, народжуваності, значно підвищити відповідальність батьків за виховання дітей. Це ті питання, що турбували І. А. Зязюна.

Необхідно, вважав учений на державному, регіональному і місцевому рівні відчутно підвищити соціальний і матеріальний статус педагога і освітніх інституцій, паралельно підвищивши їхню відповідальність за виховання довірених їм контингентів молодих людей. Адже виховати покоління гуманоорієнтованих молодих людей може тільки вчитель, який сам відчуває турботливе, доброзичливе ставлення до себе, держави і суспільства.

Немало залежить і від педагогічно грамотної і свідомої частини суспільства, передовсім, інтелігенції, яка може багато чого зробити для просвіти батьківської громадськості з питань виховання молодого покоління і застереження від тих небезпек, які таять у собі байдуже й зневажливе ставлення до виховання дітей. Відома вчена Елеонора Кей слушно стверджувала, що не треба говорити про виховання, а треба створювати такі умови, в яких виховання дитини здійснювалося б природньо й органічно.

Особливої уваги в умовах навчальних закладів потребують так звані категорійні учні й студенти: інваліди, сироти, потерпілі від Чорнобильської катастрофи, тяжко хворі. У відносинах з цією категорією викладачеві необхідно особливо ретельно дотримуватись вимог педагогічного такту й етики. Саме в цьому секторі відносин найгостріше проявляються суперечності між консервативністю викладача і максималізмом та футуристичністю молодої людини. /

Отже, ми погоджуємось з твердженням І. А. Зязюна, що у XXI столітті на планеті має домінувати людиноцентрична педагогіка й поширюватися ноосферний підхід до становлення й розвитку людської особистості.

Праці академіка Івана Андрійовича Зязюна, його унікальний соціально -педагогічний досвід - глибоке джерело для педагогічних і психолого- педагогічних досліджень.

До особистості вчителя, до якості його професійно-педагогічної діяльності, до нього як до суб'єкта освітнього процесу, суб'єкта педагогічного спілкування нині висуваються нові, зрослі вимоги. Це помітно впливає на розширення комплексу взаємозв'язаних завдань, що покладаються на педагогічну освіту, це, зокрема, необхідність:

- створити необхідні соціально-культурні і соціально-економічні умови

- для розвитку особистості студента закладу вищої освіти, майбутнього педагога, для його фундаментальної загальнокультурної підготовки, формування високих морально -етичних якостей, любові до педагогічної професії, відданості їй;

- сприяти професійному становленню, самовдосконаленню педагогів;

- стимулювати інноваційну діяльність у різних освітньо-виховних системах, педагогічну творчість, що дає можливість досягти рівня педагогічної майстерності [10, с. 255].

У цьому контексті важливе значення має Концепція багаторівневої педагогічної освіти в Україні, проєкт якої свого часу підготовлено академіками В. П. Андрущенком та І. А. Зязюном. Учені обґрунтували вихідні положення концепції особистісно орієнтованої педагогічної освіти в Україні, її принципи (гуманізації, гуманітаризації, фундаменталізації, інтеграції, демократизації).

Автори виокремили 5 ключових положень та обґрунтували шляхи їх реалізації:

1. Удосконалення змісту освіти і організації навчально-виховного процесу з метою розвитку особистісної педагогічної майстерності як системи педагогічних компетентностей і творчої спроможності основного суб'єкта педагогічної дії - вчителя.

2. Зміцнення зв'язку педагогічної освіти з фундаментальною і прикладною наукою.

3. Удосконалення структури підготовки і перепідготовки педагогів.

4. Багаторівнева система неперервної педагогічної освіти, оптимізація системи закладів педагогічної освіти.

5. Забезпечення соціальної підтримки студентів, підвищення престижу педагогічної праці [11, с. 4].

Ідеї академіка І. А. Зязюна, його науково -методичні праці з проблем педагогічної майстерності широко впроваджуються у вищих навчальних закладах України та інститутах післядипломної педагогічної освіти України. Ідеї Івана Андрійовича мають майбутнє.

Висновки

Академік Зязюн І. А. стверджує, що виховати людину нового, демократичного, громадянського суспільства може лише педагог, який є носієм гуманоорієнтованих аксіологічних якостей. Він розглядає майстерність шкільного вчителя як найвищий рівень педагогічної діяльності, як вияв творчої активності особистості педагога. У вченні Зязюна І. А. розроблено й обґрунтовано теоретико-методологічні положення і нетрадиційні дидактичні засади педагогічної майстерності. Створені науковцем центри і лабораторії педагогічної майстерності реалізовують основні ідеї й положення автора вищеозначеної теорії.

Список використаної літератури

1. О. Щербак. Педагогічна майстерність у підготовці майбутніх педагогів професійного навчання до професійно-педагогічної діяльності. Педагогічна майстерність академіка Івана Зязюна: зб. наук. пр. / редкол.: Н. Г. Ничкало (голова) та ін.; Ін-т пед. освіти і освіти дорослих НАПН України. Київ: Богданова А. М., 2013. 465 с.

2. Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи: монографія / за ред. І. А Зязюна. Київ: Віпол, 2000. 636 с.

3. Зязюн І. А. Світоглядна парадигма освіти. Проблеми інженерно-педагогічної освіти: зб. наук. праць / Українська інж.-пед. академія. Харків, 2003. Вип. 5. С. 24-31.

4. Кремень В. Г. Освіта і наука в Україні - інноваційні аспекти: Стратегія. Реалізація. Результати. Київ: Грамота, 2005. 447 с.

5. Зязюн І. А. Філософські засади освіти: освітні і виховні парадигми, освітні технології, діалектика педагогічної дії. Педагогічна майстерність у закладах професійної освіти: монографія / за ред. Н. Г. Ничкало, І. А. Зязюна, М. П. Лещенко, М. М. Солдатенка та ін.; Ін-т педагогіки і психології проф. освіти АПН України. Київ, 2003. С. 246.

6. Блонський П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения: в двух томах. Москва: Педагогика, 1979. Т. 1. 304 с.

7. Педагогічна майстерність: підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; за ред.; І. А. Зязюна. 3-тє вид., допов. і переробл. Київ: СПД Богданова А. М., 2008. 376 с.

8. Зязюн І. А. Світоглядний аспект філософії освіти. Всеукраїнська наук.-практ. конф. з проблем роботи середніх загальноосвітніх навч.-виховн. закладів нового типу, 2-4 лютого 1994 року. Київ: АПН, 1994. С. 67-68.

9. Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. Київ: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997. 302 с.

10. Становлення і розвиток науково-педагогічних шкіл: проблеми, досвід, перспективи: зб. наук. праць / за ред. В. Г. Кременя, Т. Левовицького. Житомир: Вид-во ЖДУ імені І. Франка, 2012. 302 с.

11. Концептуальні підходи до розвитку багаторівневої педагогічної освіти в Україні / Ін-ту і пед. освіти дорослих НАПН України, Асоціація ректорів педагогічних університетів України. Київ: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. 15 с.

References

1. Shcherbak, O. (2013). Pedahohichna maisternist u pidhotovtsi maibutnikh pedahohiv profesiinoho navchannia do profesiino-pedahohichnoi diialnosti. Pedahohichna maisternist akademika Ivana Ziaziuna [Pedagogical skill in preparing future teachers of professional education for professional and pedagogical activities. Pedagogical mastery of Academician Ivan Zyazyun]. Kyiv: In-t ped. osvity i osvity doroslykh NAPN Ukrainy. [in Ukrainian]

2. Ziaziuna, I. A. (2000). Neperervna profesiina osvita: problemy, poshuky, perspektyvy [Continuing professional education: problems, searches, prospects] K., Vipol, 636 p. [in Ukrainian]

3. Ziaziun, I. A. (2003). Svitohliadna paradyhma osvity. Problemy inzhenerno-pedahohichnoi osvity [Worldview paradigm of education. Problems of engineering and pedagogical education]. Zbyrnyk naukovuh prats Ukrainska inzh.-ped. Akademiia - Collection of scientific papers of Ukrainian Eng.-Ped. Academy, 5, 24-31. [in Ukrainian]

4. Kremen, V. H. (2005). Osvita i nauka v Ukraini - innovatsiini aspekty Stratehiia. Realizatsiia. Rezultaty [Education and science in Ukraine - innovative aspects: Strategy. Realization. Results]. Kyiv: Hramota. [in Ukrainian]

5. Ziaziun, I. A. (2003). Filosofski zasady osvity: osvitni i vykhovni paradyhmy, osvitni tekhnolohii, dialektyka pedahohichnoi dii. Pedahohichna maisternist u zakladakh profesiinoi osvity: [Philosophical foundations of education: educational and upbringing paradigms, educational technologies, dialectic of pedagogical action. Pedagogical mastery in vocational education institutions]. Kyiv: In-t pedahohiky i psykholohii prof. osvity APN Ukrainy. [in Ukrainian]

6. Blonskyi, P. P. (1979). Izbrannyie pedagogicheskie i psihologicheskie sochineniya [Selected pedagogical and psychological works]. (Vols. 1-2). (Vols. 1), (p. 304). Moscow: Pedahohyka. [in Russian]

7. Ziaziun, I. A. (Ed.). (2008). Pedahohichna maisternist: pidruchnyk [Pedagogical skill: a textbook]. (3d ed.). Kyiv: SPD Bohdanova A. M. [in Ukrainian]

8. Ziaziun, I. A. (1994). Svitohliadnyi aspekt filosofii osvity Vseukrainska nauk. - prakt. konf. z problem roboty serednikh zahalnoosvitnikh navch. - tvykhovn zakladiv novoho typu [Worldview aspect of the philosophy of education AllUkrainian scientific and practical conference on the problems of work of secondary general education institutions of a new type]. Kyiv: APN. [in Ukrainian]

9. Ziaziun, I. A., & Sahach, H. M. (1997). Krasa pedahohichnoi dii [The beauty of pedagogical action]. Kyiv: Ukrainsko-finskyi instytut menedzhmentu i biznesu. [in Ukrainian]

10. Kremenia, V. H., & Levovytskoho, T. (Eds.). (2012). Stanovlennia i rozvytok naukovo-pedahohichnykh shkil: problemy, dosvid, perspektyvy [Formation and Development of Scientific and Pedagogical Schools: Problems, Experience, Prospects]. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU imeni I. Franka. [in Ukrainian]

11. Kontseptualni pidkhody do rozvytku bahatorivnevoi pedahohichnoi osvity v Ukraini [Conceptual approaches to the development of multi-level pedagogical education in Ukraine]. (2011). Kyiv: In-tu i ped. osvity doroslykh NAPN Ukrainy, Asotsiatsiia rektoriv pedahohichnykh universytetiv Ukrainy, NPU imeni M. P. Drahomanova. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru