Готовність молодших школярів до особистісних досягнень у позаурочній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Готовність молодших школярів до особистісних досягнень у позаурочній діяльності

Станіслав Русін

студент І курсу

другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету фізичного виховання)

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Мельнік А.О.

Анотація

У статті обґрунтовано особливості формування готовності молодших школярів до особистісних досягнень у позаурочній діяльності. Проаналізовано особливості дітей молодшого шкільного віку, методологічні підходи та компоненти готовності.

Ключові слова: готовність, методологічний підхід, позаурочна діяльність, молодші школярі.

Актуальність

школяр позаурочний освітній особистісний

Сучасне суспільство характеризується стрімкою зміною темпів життя, технологій, зростанням інформації, ускладненням праці та соціальної діяльності. Відповідно до цього суспільству потрібна особистість, яка максимально розвиває свої задатки, має високий моральний і діяльнісний потенціал, прагне досягти поставлених цілей, володіє якостями, вміннями, властивостями, необхідні для життя. Успішність виступає одним із показників сформованості особистісних якостей, таких як мобільність, творча активність, здатність вільно орієнтуватися в просторі [7].

Постановка проблеми

Одним із основних місць соціалізації та індивідуалізації особистості є школа. Модернізація освіти поставила школу перед необхідністю нового осмислення сутності та принципів організації освітнього процесу, які б забезпечили низку базових потреб особистості школярів - у самореалізації, самоствердженні, співпраці та досягненнях. Саме індивідуальні здобутки є показниками продуктивності особистості школярів у процесі самореалізації і виступають критерієм ефективності освітньої системи загалом. Впровадження та реалізація державних освітніх стандартів загальної освіти спричинили появу та апробацію нових форм та видів навчальної діяльності, одним з яких стала позаурочна діяльність [4].

Аналіз досліджень і публікацій

Позаурочна діяльність передбачає таку організацію діяльності, в ході якої інтенсивно розвиватиметься особистість школярів. У зв'язку з цим у педагогічній науці актуалізується пошук засобів та методів формування у молодших підлітків готовності до особистих досягнень у позаурочній діяльності, які дозволять збагатити емпіричний досвід педагогічної науки [1].

Мета статті - визначити основні особливості дітей молодшого шкільного віку, методологічні підходи та компоненти готовності.

На думку вчених [1; 4; 9] існують методологічні підходи, які виступають провідними у формуванні готовності молодших школярів до особистісних досягнень: системний, особистісно-орієнтований, діяльнісний та середовищний.

Системний підхід активно використовується у науковому світі з метою вирішення безлічі теоретичних завдань. Важливим завданням системних досліджень є аналіз та синтез систем. Системний підхід передбачає відношення до формування готовності молодших школярів до особистісних досягнень як сукупності тісно взаємопов'язаних між собою компонентів. Сутність системного підходу у формуванні готовності молодших підлітків до особистісних досягнень у позаурочній діяльності полягає в тому, що самостійні компоненти готовності молодших підлітків до особистісних досягнень розглядаються у взаємозв'язку, в системі з іншими компонентами [8].

Особистісно-орієнтований підхід характеризує уявлення про діяльнісну та творчу сутність людини як особистості. У рамках цього підходу основне місце приділяється особистості як носію культури. Враховуючи дані положення щодо проблеми формування готовності до особистісних досягнень молодших підлітків, слід наголосити, що організацію позаурочної діяльності необхідно пов'язувати з активною пізнавальною та практичною діяльністю молодших підлітків. Важливо визнавати індивідуальність, самобутність, самоцінність кожного школяра, їх розвитку та вдосконалення як індивіда, наділеного неповторним суб'єктним досвідом. Тобто слід враховувати індивідуальні особливості темпів фізичного розвитку кожного молодшого школяра, накопичення та усвідомлення досвіду особистісних досягнень. Отже, особистісно-орієнтований підхід у формуванні готовності молодших підлітків до особистісних досягнень у позаурочній діяльності проявляється у формуванні особистості, здатної до самовизначення, самоосвіти, самореалізації [8; 9].

В рамках діяльнісного підходу готовність до особистісних досягнень постає як інтегративна характеристика особистості, що включає знання, уміння, цінності, досвід, особисті якості, рефлексію у різних варіантах. Діяльність - це доцільна зміна людиною навколишньої дійсності. Перетворюючи її, людина змінює свою свідомість, виявляючись як суб'єкт власного розвитку. Але визнання факту, що в діяльності особистість формується та проявляється, ще не є діяльнісним підходом. Він вимагає спеціальної роботи щодо вибору та організації діяльності дітей [1]. Діяльнісний підхід у формуванні готовності до особистісних досягнень розглядається як діяльність, що акцентує увагу на процесуальному рівні освіти, головним аспектом якого є не обсяг інформації, а вміння творчо знаходити, засвоювати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки із ситуацій, які виникають у процесі позаурочної діяльності. Це досягається шляхом реалізації різних видів позаурочної діяльності у процесі формування готовності молодших підлітків до особистісних досягнень, залучення молодших підлітків до змагальних та ігрових ситуацій, спортивно-оздоровчих заходів. Таким чином, саме діяльнісний підхід є ефективною методологічною основою формування готовності молодших підлітків до особистісних досягнень у позаурочній діяльності [4].

Середовищний підхід є теорією здійснюваного через спеціально сформоване середовище процесом формування та розвитку учнів. Система дій із середовищем має перетворювати засіб комплексного цілеспрямованого впливу на особистість вшколярів. Середовище формує учнів за своїм образом, розкриває можливості для розвитку школярів. Середовище представляє можливості: спілкуватися, співдружнити з іншими людьми, співпрацювати з ними, змагатися, співпереживати і т.п. У контексті середовищного підходу позаурочну діяльність можна розглядати як освітнє середовище, що реалізує інтегративну взаємодію суб'єктів навчально-виховного процесу, спрямоване на досягнення запланованих результатів, та надає кожному суб'єкту можливості для ефективного особистісного саморозвитку [7].

Під інтегративною взаємодією ми розуміємо суб'єкт-суб'єктну взаємодію вчителя фізичної культури та молодших школярів, а також здійснення зворотнього зв'язку між ними. Чим повніше використовуються можливості даного середовища, тим успішніше відбувається самореалізація молодших школярів, у тому числі і в аспекті позитивної динаміки формування готовності до особистісних досягнень.

Виклад основного матеріалу дослідження

Проблема формування готовності молодших підлітків до особистісних досягнень у позаурочній діяльності нині залишається недостатньо вивченою.

Різні аспекти проблеми формування особистісних досягнень відображені в роботах відомих психологів [3; 10]. У дослідженнях вчених-психологів проблема особистісних досягнень розкривається через вивчення мотиву досягнення успіху. Фахівці визначили такі характеристики: як прагнення до самоактуалізації та саморезалізації, цінності, суб'єктність, наявність цілей, позитивний емоційний стан, сформована Я-концепція, саморегуляція, вольові якості особистості. Саме цілеспрямований розвиток цих показників сприяє підвищенню мотивації досягнення успіху [2].

Так, С.С. Занюк розуміє особистісні досягнення як «соціальні досягнення всередині та поза школою». Дослідник зазначає, що необхідність соціальної адаптації школярів обумовлена існуванням двох функцій освіти: адаптаційної та розвиваючої. Контроль над соціальними досягненнями відбувається внаслідок анкетування, проведення рольових ігор та ін. [2].

Л.М. Строкач [5] під особистісними досягненнями розуміє суб'єктивний позитивно значущий результат, ступінь прогресу особистості стосовно її попередніх проявів [5]. При цьому термін «позитивний» трактується як позначення розвиваючого характеру будь-якого досягнення, оскільки сам процес розвитку особистості сприймається як послідовне здійснення зростаючих досягнень. Особистісні досягнення розуміються як категорія, що відображає ступінь прогресу особистості стосовно її попередніх проявів в освітній діяльності. При цьому автор зазначає, що категорію особистісних досягнень у педагогічному процесі можна розглядати з погляду наступних ідей: ціннісної (будь-яке досягнення - цінність), особистісної (потреба особистому зростанні досягнень) та прагматичної (затребуваність результату) [5].

Особливо актуальною є проблема формування готовності до особистісних досягнень учнів молодшого шкільного віку. На думку вченої [4], даний вік є кульмінаційним моментом розвитку особистості: це сензитивний період для розвитку самосвідомості, коли з'являється прагнення усвідомлювати свої мотиви і процес набуття ними особистісного сенсу, проводиться активна робота з їхньої підпорядкуванню та перепідпорядкуванню, активізуються механізми рефлексії, відбувається становлення Я-концепції, складаються уявлення молодшого підлітка про свої можливості та здібності. Саме у молодшому підлітковому віці набувають особливого значення демонстрація своїх успіхів, можливість широкого спілкування з однолітками [4; 9].

Розглядаючи проблему розвитку особистості молодших школярів, дослідники [3; 10] приходять до висновку, що з однієї сторони, для цього складного періоду показовими є негативні прояви, дисгармонійність, протестуючий характер поведінки по відношенню до дорослих, а з іншої сторони - підлітковий вік відрізняється масою позитивних факторів: зростає самостійність дитини, більш різноманітними і змістовними стають всі відносини з іншими дітьми та дорослими, значно розширюється та суттєво змінюється сфера його діяльності, розвивається відповідальне ставлення себе до інших людей тощо [7].

Аналізуючи особливості молодших школярів, методологічні підходи, які виступають провідними у формуванні готовності до особистісних досягнень у позаурочній діяльності нами виділено чотири взаємопов'язані компоненти: мотиваційно-ціннісний, емоційно-вольовий, когнітивний та операційний.

Мотиваційно-ціннісний компонент відображає домінування мотиву досягнення та потреб у саморозвитку та самореалізації, наявність мотиву самовдосконалення як ціннісної основи позаурочної діяльності спортивно-оздоровчої спрямованості. Емоційно-вольовий компонент характеризується наявністю стійкого інтересу до позаурочної діяльності, емоційним ставленням до досягнення, показниками волі та розвитку особистісних досягнень. Цей компонент складають особистісні характеристики: цілеспрямованість, рішучість, ініціативність, здатність до вольової напруги та самоконтролю при плануванні та здійсненні діяльності з самовдосконалення. Когнітивний компонент характеризується знаннями, засвоєнням знань, методів та засобів загальної фізичної підготовки, процесів функціонування організму, оптимальних способів виконання сукупності фізичних вправ, необхідних для поступового формування рухових якостей. Операційний компонент визначається руховими вміннями та навичками. Він пов'язаний з готовністю молодших школярів здійснювати різні види та способи практичного засвоєння рухових якостей (сили, спритності, швидкості, витривалості, гнучкості) [5].

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Теоретичний аналіз педагогічної, філософської та психологічної літератури дозволив зробити висновок, що особистісні досягнення молодших школярів у позаурочній діяльності - це позитивний їх результат, що виражається в набутті нових знань, в оволодінні руховими вміннями та навичками, у прояві та розвитку рухових якостей, у формуванні особистісних якостей. Формування готовності молодших підлітків до особистісних досягнень у позаурочній діяльності - це цілеспрямований процес діяльності вчителя фізичної культури та молодшого підлітка, що складається з мотиваційно-ціннісного, емоційного та операційного компонентів.

Список використаних джерел

1. Іващенко В.П. Теорія і методика фізичного виховання: навч. посібник. Ч. 1. Черкаси: ЦНТЕІ, 2005. 263 с.

2. Занюк С.С. Психологія мотивації. К.: Либідь, 2002. 304 с.

3. Калашникова Л.В. Психолого-педагогічні умови формування просоціальної поведінки у дітей молодшого шкільного віку.

4. Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Кропивницький, 2012.

5. Круцевич Т.Ю. Теорія і методика фізичного виховання. Загальні основи теорії і методики фізичного виховання. К.: Олімпійська література, 2008. 391 с.

6. Строкач Л.М. Формування мотивів досягнення молодших школярів. Київ: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2014.

7. Теорія і методика фізичного виховання. К.: Олімпійська література, 2008. Т. 1. 424 с.

8. Чекстере О.Ю. Вплив ІКТ на розвиток учбової самостійності сучасних дітей. Київ: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2014. С. 61-74.

9. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 1. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2012. 272 с.

10. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина 2. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2010. 248 с.

11. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: К.: Вища шк., 2006. 382 с.

Размещено на Allbest.ru