Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали насилля

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЛЯ

Наталія ГЕРИЧ (студентка IV курсу першого (бакалаврського)

рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук,

доцент Стрілець-Бабенко О. В.

Анотація

насильство діти неповнолітній профілактика

Стаття присвячена особливостям соціально-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насилля. Розкрито актуальність соціально-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали насильства. Схарактеризовані принципи та методи роботи з дітьми, які зазнали насильства, окреслені категорії неповнолітніх, які можуть стати жертвами насилля. Висвітлюється питання про подолання та профілактику будь-яких проявів насильства щодо дітей.

Ключові слова: дитина, насилля, соціально-педагогічна робота.

Постановка проблеми

В сучасному світі діти є однією з найбільш вразливих категорій населення, які часто стають жертвами насильства, що завдається як дорослими, так і однолітками. Тому ключовим аспектом є попередження, своєчасне виявлення проблеми та проведення соціально-педагогічних заходів, спрямованих на подолання наслідків насильства по відношенню до неповнолітніх.

Щороку за даними Міністерства соціальної політики, в Україні зазнають насильства приблизно 800 дітей. На жаль, через те, що багато випадків приховують, можна дійти висновку, масштаби насильства над дітьми набагато більші. Можна стверджувати, що кожна третя-четверта дитина зазнає насильства [6].

Діти, які стали жертвами будь-якого виду насильства, зазнають труднощів у взаємодії з оточуючими, встановленні стосунків з дорослими і взаємодії з ровесниками. Частіше діти, що потрапили в ситуацію насильства, шукають вирішення своїх проблем у кримінальних або асоціальних середовищах. Більше того, насильство, яке вчиняється над дорослими членами сім'ї, також впливає на дітей, спричиняючи різні психологічні та емоційні розлади, проблеми з адаптацією у школі і в цілому перешкоди у розвитку процесів та соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються на насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками.

Соціально-педагогічна робота має на меті допомогти дітям уникнути насилля, подолати його посттравматичні наслідки та виявити причини, які можуть поглибити ці наслідки.

Загальні аспекти проблеми насильства над дітьми вивчали Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Т. Сафонова, Н. Максимова, К. Мілютіна, Е. Цимбала та інші.

До сучасних дослідників, які займаються попередженням насильства над дітьми можна віднести: Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, З. Білоусову, В. Бондаровську, Г. Голованову, І. Звєрєву, Н. Максимову, А. Мудрика, Л. Коваль, Т. Сафонова, С. Хлебік, О. Черепанову та ін.

Умови ефективного вирішення проблеми попередження насильства дітей у сім'ї розробляли Н. Асанова, Д. Доммінней, В. Колков, Е. Цимбал, І. Кон, В. Нагаєв, О. Романова, Н. Курасова та ін.

Аналіз проведених досліджень вказує на те, що хоча деякі аспекти проблеми насильства над дітьми вивчені досить добре, все ж відсутні праці, що б детально розкрили соціально -педагогічну роботу з дітьми, які стали жертвами насильства у сім'ї.

Виклад основного матеріалу

Згідно з чинним законодавством насильство розглядається як діяння фізичного, сексуального, психологічного та економічного характеру однієї людини щодо іншої, коли ці дії порушують конституційні права і свободи людини як індивіда та громадянина, завдають їй моральної шкоди, шкоди її психічному чи фізичному здоров'ю [6].

Також розглядають насильство як загрозу навмисного впливу або реальну дію з боку однієї особи на іншу з метою маніпулювання, залякування, сягання контролю та влади над жертвою.

На жаль, не всі діти, які зазнали насильства, повідомляють про це. Більшість неповнолітніх через відсутність життєвого досвіду можуть вважати, що це абсолютно нормальний прояв поведінки інших людей щодо них, на відміну від дорослих [3, с. 135]. Насильство щодо дітей може приймати різноманітні форми та види, які можуть призвести до серйозних наслідків, таких як шкода здоров'ю, розвитку та соціалізації дитини, а часто й загрожувати її життю.

Існує п'ять основних форм насильства: фізичне; сексуальне; емоційне (психологічне); економічне; нехтування.

Незалежно від того, яку форму насильства переживає дитина, воно значно впливає на її звичну функціональність. Порушення, спричинені насильством, можуть впливати на різні аспекти життя дітей [2, с. 151]:

- емоційну - може проявлятися через страхи, емоційну нестабільність, почуття сорому, гніву, провини, посттравматичний стресовий розлад, депресію і т.д.;

- когнітивну - затримка мовленнєвого та психічного розвитку, труднощі концентрації уваги, зниження успішності, відсутність інтересу до навчання;

- особистісну - занижена самооцінка, соціальна стигматизація, психотравми;

- поведінкову - ізольованість, гіперактивність, девіантність, аутоагресія;

- міжособистісну - комунікативна некомпетентність, агресивність, конфліктність і т. д.

Серед факторів, що можуть спричинити насильство по відношенню до дітей, можна визначити психологічні особливості самих дітей. Це не означає, що дитина є «винною» у тому, як до неї ставляться. Мова йде про те, що дорослі не можуть прийняти певні особливості дітей, виражають на них своє невдоволення та безрезультатність свого «виховного» впливу. Такі характеристики дітей можуть включати:

- фізичні та психічні (в т.ч. вроджені) аномалії розвитку дитини, які не лише ускладнюють виховання, а й обурюють та дратують окремих батьків або інших дорослих, які доглядають за такою дитиною;

- розумова відсталість або хронічні психічні захворювання (якщо в середньому поширення інтелектуальних вад серед дітей складає 2-3%, то серед дітей, які зазнали жорстокого ставлення, цей показник сягає 20-40%). Дорослі, перш за все вихователі (зокрема батьки), нерідко вдаються до насильства відсутності навичок вирішення проблем, пов'язаних з вихованням особливої дитини, і виражають своє розчарування через необгрунтовані очікування. Також важливим фактором стає нервово-психічне перевантаження, пов'язане з доглядом за дитиною з розвитковими або психічними порушеннями;

- гіперактивність, імпульсивність, агресивність дитини, які призводять до зниження здатності підкорятися вимогам дорослих, які їх виховують;

- плаксивість або крикливість дитини, яка в низці випадків призводить до зниження прив'язаності дорослого до дитини та підвищення його дратівливості.

Витоки формування насильницького поводження з дитиною не вичерпуються одним чинником, а як правило пов'язані із їх сукупністю.

Робота з дітьми, які стали жертвами насильства, має спрямовуватися на зменшення негативних наслідків травми для їхнього майбутнього розвитку, уникнення відхилень у поведінці, поліпшення соціальної адаптації та розвитку самовпевненості. У цьому контексті соціально-педагогічна робота повинна включати профілактичні, діагностичні та корекційні заходи.

Соціальні педагоги, які працюють з дітьми, постраждалими від сімейного насильства, та їх родинами, де виникає ця проблема, відіграють важливу роль у покращенні родинних відносин, подоланні причин та наслідків дисгармонії в сім'ї.

Професійна робота соціального педагога з конкретним випадком починається з проведення діагностики, або з визначення стану досліджуваного об'єкту щодо певного класу чи типу соціальних явищ. Тому важливо знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказати на можливість наявності насильства в сім'ї.

Розглянемо основні методи соціально-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали насильства в сім'ї:

Написання сценарію розв'язання проблем - дія, яку виконує клієнт за завданням соціального педагога після усвідомлення проблеми. Сценарій передбачає поділ опису на доцільні дії, слова, які їх супроводжують і відповідають діям, невербальні засоби спілкування, які відповідають діям і словам у зазначених обставинах. Стратегію і тактику власних дій клієнт визначає з консультантом [7, с. 60].

Метод вибуху передбачає доведення до межі конфлікту особистості з колективом (з сім'єю). При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, чи змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість опиняється перед конфліктною ситуацією, перед нею постає питання: як бути далі? Як наслідок - незадоволення собою, відраза до попереднього способу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення змінитися на краще [3, с. 136].

Метод перенавчання спрямований на ліквідацію поганих звичок, на відучування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відучування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою думку як найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. Виправлення особистості можливе лише на основі віри в позитивне у вихованця. Треба знайти «точку опори» в душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно підтримуються, а негативні - критикуються.

Етапами «реконструкції» є: вивчення особистості члена сім'ї, самої сім'ї з метою визначення перспектив майбутнього розвитку; актуалізація та поновлення позитивних якостей, що досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправ тощо); формування тих позитивних якостей, які швидко та легко поєднуються з провідними позитивними якостями; подолання опору педагогічному впливові членами сім'ї, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилося часу в нього на погані вчинки [3, с. 136].

Приклад - це показ дій інших людей у подібних обставинах. Він може бути словесним, відтворюватися за допомогою аудіота відеозаписів, але при цьому обов'язково супроводжується описом ситуації, якостей людини, її особистісних ресурсів і можливостей тощо. Використання прикладів людей, що «зробили себе самі», зберегли сім'ю, в кризі є доцільним для підвищення самооцінки, формування впевненості в собі на основі порівняння та аналізу. Такі приклади можуть бути і літературними, і реальними, вони дозволяють членам сім'ї спиратися на кращі якості, наслідувати позитивний досвід.

Інформування як метод - це передача інформації клієнту без оцінок її та клієнта, без акценту на особливості клієнта, але з урахуванням специфіки його проблеми. Інформування передбачає виділення головного, посилання на нормативні документи, авторитет окремих осіб, на свідчення інших людей.

Перегляд та аналіз чого-небудь (відеота аудіозаписів, творчих робіт, ситуацій), що належить клієнтові або відображає його властивості, здійснюються з метою вивчення особливостей особистості, умов її життєдіяльності, позитивного в ній, ставлення її до інших. Метод передбачає перегляд матеріалів, виявлення в них головного, причинно наслідкових зв'язків разом з клієнтом, який дивиться на себе «збоку» і менш емоційно аналізує проблему, усвідомлює її разом із соціальним педагогом. Співпраця фахівця і клієнта в пошуках причини проблеми - сутність організації взаємодії.

Засобом формування звички соціально бажаної поведінки є використання педагогом виховної ситуації - спеціально заданого педагогом стану виховного процесу в сім'ї; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між членами сім'ї, які спрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з члена сім'ї [3, с. 137].

Можна виділити серед методів соціально-педагогічної роботи в конкретному випадку ті, що мають соціально-педагогічний зміст: підтримування, безпосередній вплив, рефлексію, аналіз реальних ситуацій.

Підтримування здійснюється з метою зменшення занепокоєння, поганого уявлення про себе, підвищення самооцінки клієнта. Складовими методу є висловлювання сприйняття, інтересу, розподілу з клієнтом його тривоги; переконання клієнта в тому, що консультант розуміє сильні, ірраціональні почуття, заохочення клієнта до стосунків і дій, які плануються; демонстрація бажання допомогти. Прийомами реалізації методу є контакт очима, дотики, що підтримують, розуміюче кивання головою тощо [3, с. 137].

Безпосередній вплив здійснюється з метою сприяння конкретній поведінці, передбачає спонукання до неї через висловлювання думок, пропозицій, підкреслень, вимог, наполягання, поради, через наголос на схвалених зразках поведінки тощо. Але при цьому важливо, щоб значущі рішення клієнтом були прийняті на основі нав'язування консультантом.

Доцільним є спонукання членів сім'ї до рефлексії щодо конкретної ситуації з метою покращення її розуміння клієнтом. Рефлексія передбачає аналіз ситуації за такими напрямками:

1) інші, навколишній світ, здоров'я;

2) вплив поведінки на себе самого та на інших;

3) власна поведінка;

4) причини, що лежать в основі взаємодій між самим собою та іншими і зовнішніми впливами;

5) самооцінка;

6) соціальний педагог і взаємодія з ним [5, с. 29].

Рефлексія є можливою під час спільного дослідження сім'єю і соціальним педагогом проблем сім'ї.

Аналіз реальних ситуацій у сім'ї дозволяє їй усвідомити проблему, проаналізувати причини її виникнення та її наслідки для кожного члена сім'ї, виявити вплив проблеми на членів сім'ї, її наслідків - на їхні почуття, прагнення, які виникають. Аналіз реальних ситуацій формує життєві вміння, батьківську компетентність, дозволяє застосувати набуті знання на практиці або слугує наочністю для теоретичних викладень, пов'язує теорію з практикою, він дозволяє впливати на мотивацію людини: ситуації вибору пов'язані з боротьбою мотивів, свідомою діяльністю щодо розв'язання проблеми.

Робота з дітьми потребує терпіння та делікатного підходу, кожній дитині необхідно надавати індивідуальний підхід. Важливо відзначити, що насильство може стати проблемою не лише для дітей з неблагополучних сімей. Існує багато груп неповнолітніх, які можуть стати жертвами насильства: це діти з відставанням у психофізичному розвитку, вихованці безпильності або недбалості з боку батьків, діти, що переживають жорстоке поводження у сім'ї, діти, які не усвідомлюють відмінностей між добрими і поганими вчинками інших людей; діти, які виростають без домівки, та діти з нервовими чи психологічними розладами.

Віддаленими наслідками пережитого в дитинстві насильства є відтворення такого досвіду в дорослому віці на інших, схильність до залежностей: алкоголізм, адиктивність, наркоманія, деліквентність і т. д. [2, с. 151].

Насильство, пережите у ранньому віці, може спричинити формування у дітей певних поведінкових та особистісних якостей, які можуть сприяти утворенню упередженого ставлення до них з боку суспільства. Це може призвести до прикріплення ярликів до цих дітей, що може загострити їх соціальну ізоляцію. Соціальному педагогові важливо усвідомлювати ці аспекти при роботі з даною категорією дітей і взаємодіяти з ними дуже обережно.

Висновки

Отже, соціально-педагогічну роботу з неповнолітніми, які стали жертвами насильства, слід організовувати у таких трьох напрямках: попередження ситуацій насильства, документування фактів насильства та надання практичної підтримки. На нашу думку, насильство - це явище, яке призводить до фізичних та емоційних наслідків для людини, що перебуває у беззахисному стані. Важливо зазначити, що соціальний педагог з розумінням причин насильства над дитиною, має можливість ефективно припинити насильницькі дії та надати допомогу у подоланні наслідків насильства для жертви.

Список використаних джерел

1. Війтова Л. В. Соціально-педагогічна робота щодо профілактики насильства над дітьми в сім'ї. Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2013. № 1. С. 79-86.

2. Краснокутський М. І. Деякі аспекти щодо надання психологічної допомоги дітям, які пережили насильство. Проблеми екстремальної та кризової допомоги. 2015. Вип. 17. С. 149-157.

3. Мельник Л. П. Насильство над дітьми як соціально-педагогічна проблема. Збірник наукових праць Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. 2013. Вип. 22(2). С. 135-143.

4. Ноур А. М. Насильство в сім'ї в Україні: стан проблеми, пошук шляхів розв'язання. Український соціум. 2016. №3. C. 70-76.

5. Права дитини: сучасний досвід та інновації / Заг. редакція Г. Лактіонової. Київ: Либідь, 2015. 113 с.

6. Радіо Свобода. Кількість дітей-жертв насильства може сягати мільйонів - Філіпішина. URL: https://www.radiosvoboda.Org/a/28929463.html (дата звернення: 10.04.2023).

7. Трубавіна І. М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю. Київ, 2002. 214 с.

8. Шаргородська С. Насилля в сім'ї: види, наслідки, шляхи подолання. Соціальний педагог. 2014. №2. С. 14-16.

Размещено на Allbest.ru