Особливості організації анімаційної діяльності у контексті професійної діяльності фахівців соціальної сфери

В. Українська, студентка

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Особливості анімаційної діяльності полягають у тому, що вона здійснюється у вільний час; має свободу вибору, добровільність, активність та ініціатива як окремої особи, так і різних соціальних груп; обумовленість національно-етичними та регіональними особливостями і традиціями; різноманітність видів, що базуються на різних інтересах дорослих, молоді та дітей; глибоку індивідуальність; гуманістичний, культурологічний, розвиваючий, оздоровчий і виховний характер [3].

Аніматорська діяльність відбувається у різних соціокультурних установах, таких як асоціації, клуби, об'єднання, заклади культури та міністерства, і вимагає використання різноманітних методів. Це передбачає, що аніматор повинен мати відповідні компетенції та кваліфікацію для здійснення культурної, художньої, естетичної, громадської та спортивної діяльності. Згідно з соціологічними дослідженнями, аніматори організовують різноманітні види діяльності, зокрема художню творчість (84%), фізичний розвиток та спорт (51%), реалізують економічні проекти (51%), займаються громадською та політичною роботою (51%), психолого-педагогічною діяльністю (46%), культурно-освітньою роботою (43%), а також туристичною та науковою діяльністю (36% та 28% відповідно) [1].

Пріоритетними напрямами соціокультурної анімації є:

1. Робота з соціально незахищеними верствами населення, такими як люди з інвалідністю, безробітні, мігранти, люди похилого віку, діти-сироти, самотні та інші. Ця робота ефективно здійснюється у клубах, творчих гуртках, групах взаємопідтримки та спрямована на збагачення духовного життя людини, надання доступу до культури і різноманітних форм творчості, подолання соціально-культурного відчуження та відчуття власної неповноцінності. Основні ознаки цього відчуження включають почуття безсилля і непотрібності, нездатність до самоконтролю, сприйняття навколишнього світу як зруйнованого, втрату особистої ідентичності та руйнування самовизначення особистості. Основні принципи роботи з такими групами полягають у вірі в нескінченність людських можливостей у духовному й творчому розвитку, в унікальності кожної людини та взаємозв'язку між захворюванням і процесами формування особистості. Мета соціокультурної анімації, у цьому контексті, досягається через використання методів, що включають залучення людини до певних видів діяльності (наприклад, художня творчість, спорт, громадська діяльність) та рефлексію (усвідомлення, діалог, осмислення).

2. Анімація у закладах культури переосмислює роль театру, розширюючи його функції від аналізу тексту до створення оптимальних умов для творення театральної анімації. Театр стає мультимедійним центром, що поєднує різні види мистецтва, такі як література, живопис, музика, танець, скульптура, пантоміма та драма, для сприяння емоційному та культурному розвитку глядачів. Театральна анімація спрямована на розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості, впроваджуючи активні форми спілкування з аудиторією, такі як виїзні вистави, театральні уроки, обговорення спектаклів, екскурсії, вікторини та ігрові конкурси. Ці нетрадиційні методи спілкування допомагають глядачам краще розуміти та оцінювати театральні вистави, створюючи міцний зв'язок між акторами та глядачами. Головний принцип театральної анімації полягає в залученні глядача до процесу створення спектаклю.

3. Рекреаційна анімація включає різноманітні культурно-розважальні програми, які поєднуються з медично-оздоровчими заходами у рамках рекреаційно-туристичних закладів. Розвиток рекреаційної анімації у туристичних та готельних комплексах призводить до покращення соціально-культурного обслуговування, включаючи програми дозвілля та розваг, культурно-мистецькі події (від відвідування фестивалів, карнавалів, театралізованих вистав та національних свят до активної участі), а також спортивні змагання.

4. Шкільна анімація входить у склад педагогіки дозвілля та спрямована на підтримку особистісного самовираження через використання ігрових, театралізованих та психотерапевтичних методів. Основними принципами „активного” виховання є: урахування ритму життя кожної особи та її унікальних можливостей; врахування бажань і потреб індивіда та стимулювання нових мотивацій; сприяння самостійному вибору різних форм анімаційної діяльності; збереження поваги та рівності при взаємодії з дітьми; визнання дитини як повноцінної особистості з власними бажаннями, потребами та правом на вибір; залучення дитини до фізичної, інтелектуальної та емоційної участі в анімаційних заходах.

5. Туристична анімація є добре розвиненою як у світовій, так і вітчизняній практиці і спрямована на забезпечення задоволення туристів за допомогою активного включення їх у різноманітні розважальні програми туристичних комплексів (готелів, круїзних лайнерів, туристичних баз). Туристична анімація ґрунтується на співпраці між аніматором та туристом і має на меті забезпечити туристові задоволення відпочинком (покращення настрою, позитивні емоції, відновлення моральних та фізичних сил). Вона може бути класифікована як турпродукт, елементи анімації в туристичних послугах та додаткові анімаційні послуги на туристичних маршрутах. Анімаційні туристичні маршрути - це спеціально спроектовані туристичні маршрути, які включають різноманітні анімаційні програми, такі як культурно-пізнавальні заходи, фольклорні шоу, спортивні змагання та інші. Елементи анімації в туристичних послугах - це туристичні послуги, що включають анімаційні елементи, які додають живості події, дозволяючи гостям наочно сприймати екскурсійний матеріал, наприклад, шоу-музеї або костюмовані екскурсії. Додаткові анімаційні послуги на туристичних маршрутах призначені для підтримки основних туристичних послуг і надаються за бажанням туристів за додаткову плату, такі як відвідування концертів, спортивних подій або фестивалів [4].

Розважальні заходи класифікуються наступним чином: культурно-розважальні програми, спортивно-оздоровчі заходи, спортивні змагання, дитяча анімація у міні-клубі - це заходи, які проводяться з урахуванням особливостей дитячого організму та участь професійних педагогів і тренерів; підліткова анімація - програми, що розроблені спеціально з урахуванням інтересів та характерів підлітків, аналогічні дорослим; вечірні програми, які включають танцювальні виступи, театральні вистави та комедійні шоу з участю анімаційних команд; шоу професійних танцювальних, фольклорних та сучасних виступів; гостьові вистави, циркові та акробатичні виступи; дискотеки та вечірки, які можуть проходити на території саду, біля басейну або в таборі. соціальний педагогічний анімаційний гра самореалізація дитина

Часто анімацію розглядають як засіб для розваг, проте сьогодні багато хто забуває про ігротехніку (ігротерапію), яка є спорідненим поняттям. Давайте розглянемо особливості використання ігри в анімаційній діяльності.

Гра може бути чудовим „лікарем”, може підвищити настрій людині без болісних процедур, зменшити біль і додати сил. Добрий настрій вважається запорукою доброго здоров'я. Медики вже давно використовують ігри в своїй практиці, а педагоги також можуть стати „ігротерапевтами” і впроваджувати цей підхід в Україні.

Ігрова програма має безмежний потенціал виховання, який охоплює різні аспекти розвитку особистості дитини. К.Ушинський вважав, що гра формує всі аспекти людської душі: інтелект, емоції і волю.

Гра значно впливає на розвиток здібностей та талантів дитини, а отже, і на її майбутнє.

Одна з основних відмінностей ігрової діяльності від інших полягає у тому, що участь у грі є добровільною. Дитину не можна змусити гратися. Отже, для організатора виникає завдання залучення дітей до гри.

Існують два способи запропонувати ігрову програму:

1) неігровий (наприклад, „Сьогодні я пропоную вам гру „Веселий потяг”);

2) ігровий (наприклад, використовуючи конверт із завданнями або розіграш телеграми від Зайчика, у якій прохання про допомогу).

Під час пропозиції нової ігрової програми важливо її пояснити. Найкраще зробити це, розставивши всіх присутніх у коло, при цьому вихователь краще стає на лінію кола, а не в центр, щоб половина дітей не була за його спиною.

Пояснення може включати наступні елементи: назву ігрової програми та короткий опис її суті, що є інтелектуальною грою; успіх у грі залежатиме від згуртованості команди; важливо не лише швидкість руху, а й точність виконання завдань на кожній станції; мета ігрової програми; роль учасників та їх початкове положення; умови завершення гри та критерії визначення переможця; пояснення правил, які можуть бути чітко сформульовані і записані на плакаті; визначення сигналів для початку, припинення та завершення гри, таких як свисток, словесна команда чи музичний сигнал; методи покарання за порушення правил гри, такі як штрафні бали, виконання фантів або перебування на лаві штрафників; можливість зміни ролей або виключення з гри для тих, хто порушує правила.

На кожному кроці ігрової програми оголошуються чіткі умови та завдання. Вибір ведучого, який є необхідним у багатьох іграх, можна проводити різними шляхами: на власний вибір одного з гравців; шляхом голосування; жеребкуванням; за допомогою лічилки; на основі результатів попередньої гри (якщо передбачено, що переможець чи переможений попередньої гри стане ведучим у наступній); по черзі; за результатами міні-змагань (наприклад, відгадування загадки, метання тенісного м'ячика у мішень, розповідь анекдота тощо). Головним ведучим ігрової програми повинен бути педагог або кваліфікований аніматор/ігротехнік. Ведучий може використовувати образ казкового персонажу [2].

Для організації командних ігрових програм необхідно розподілити учасників на команди, якщо немає постійного складу. Проте цей етап не завжди включений у ігрові програми, оскільки, по -перше, не всі ігри передбачають командний формат, а по-друге, такі ігри зазвичай менше ефективні для учнів початкових класів. Проте підлітки і старшокласники часто захоплюються командними іграми і можуть самостійно обирати команди.

Існують інші способи формування команд: капітани обирають гравців, починаючи з першого, а потім черга переходить до наступного; розподіл гравців за рядом, наприклад, „перший - другий - третій...” заздалегідь вишикувавши їх у порядку зросту, кольору очей або довжини волосся; розділення листівки на частинки, кількість яких відповідає кількості учасників у команді.

Капітанів команд, суддів, експертів та помічників вибирають самі діти або призначає педагог. Характер взаємодії між дорослими і дітьми у ігровій програмі (який, в свою чергу, визначає стиль педагогічного керівництва) залежить від того, чи є ця діяльність добровільною, самостійною та творчою. Тут не існує місця авторитарному способу спілкування (якщо він не визначений правилами гри), але переважає колективна співпраця та спільне творче створення [2].

Участь педагога в ігровій програмі може бути прямою або опосередкованою. Вихователь може виконувати роль наставника, організатора, ведучого, капітана команди, рівноправного учасника, консультанта, посередника або арбітра. Рівень участі вихователя в ігровій програмі в значній мірі залежить від підготовки вихованців, їхнього досвіду участі в колективних справах та рівня самостійності.

Успішність будь-якої ігрової програми значною мірою залежить від правильного вибору реквізиту: елементи костюмів учасників (шапочки, прикраси, маски та інше), реквізит (чарівна паличка, торбина, імпровізована кінокамера, карта подорожі) перетворюють ігрову програму на театралізоване дійство і роблять її естетично привабливою.

Для завершення ігрової програми потрібно відвести кілька хвилин на організаційні моменти: підведення підсумків, нагородження переможців та найактивніших учасників, надання необхідних педагогічних порад, поступове зменшення емоційного напруження гри. Бажано обговорити свої досягнення та помилки. Важливо, щоб загальний тон обговорення був спокійним і підбадьорливим, стимулюючим нові досягнення.

Ігрова програма вважатиметься успішною, якщо вона досягла своєї мети. Головна мета полягає не в перемозі над іншими, а в духовному та фізичному розвитку всіх учасників.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що будь-яка ігрова діяльність складається з певного алгоритму та послідовності дій. Неможливо гарантувати, що сценарій, який був успішним для однієї групи дітей певного віку, матиме такий самий ефект на іншій групі дітей того ж віку. Це має свої причини, такі як емоційний стан учасників, соціальний рівень, взаємини між дітьми та аніматорами, а також моральна готовність дітей до запропонованої діяльності, виховний вплив та інші аспекти. На кожну сесію роботи потрібно використовувати певний вид ігротехніки, а аніматорам слід вміло діяти в „екстрених” ситуаціях та адаптуватися до змін.

Список використаних джерел

1. Бєлоліпцева О.В. Підготовка майбутніх соціальних педагогів до реалізації професійної ролі аніматора у процесі соціально-педагогічної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. Педагогічна освіта: Теорія і практика. Психологія. Педагогіка. Збірник наукових праць №22. 2014 р. С.70-74.

2. Донченко Н.П. Конкурсні розважальні ігрові програми. Різновиди нових форм та основні технології їхнього створення.

3. Максимовська Н.О. Анімаційна діяльність як соціально-педагогічна інновація. Zamojske Studia I Materialy. Ser. Pedagogika. 2013. T. 15, zeszyt 1. Р. 157-164.

4. Челоусова В.О. Соціально-культурна анімація як вид дозвілля. Матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. «Сучасні тенденції розвитку туризму». Частина ІІ. Миколаїв: ВП «МФ КНУКІМ», 2015. 145 с. С.134-138.

5. Чернишенко О.І. Соціокультурна анімація: міжнародний досвід, перспективи впровадження в Україні. Вісник Черкаського університету. Науковий журнал. 2008. №123. С.136-143

Размещено на Allbest.Ru