Роль і напрями реалізації екологічної освіти в системі державного управління України на сучасному етапі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль і напрями реалізації екологічної освіти в системі державного управління України на сучасному етапі

Савчин Володимир Федорович, аспірант кафедри регіонального та місцевого розвитку, Національний університет "Львівська політехніка"

Анотація

У статті розглядається роль екологічної освіти в рамках екологічної політики України. Наголошується на тому, що екологічна освіта слугує одночасно і базовим елементом, і пріоритетною ціллю у сфері державного управління, що передбачає не лише підвищення екологічної грамотності державних службовців, а й сприяння підвищенню екологічної свідомості всього суспільства. Державні службовці, як ключові постаті в управлінні та формуванні політики, повинні не лише мати глибоке розуміння екологічних принципів, але й очолювати ініціативи щодо поширення екологічної освіти в суспільстві. Це включає створення середовища, сприятливого для розвитку сталої екологічної освіти, підтримку наукових досліджень в галузі екології та активне просування екологічних цінностей та етики серед громадян.

Історично, екологічна освіта мала низький пріоритет у системі радянської освіти, що призвело до складних наслідків. Україна, на жаль, належить до держав із високим рівнем техногенного забруднення. Тому важливо забезпечити багатоступеневу екологічну освіту в навчальних закладах усіх рівнів. У контексті військової агресії та цілеспрямованої політики екоциду з боку російської федерації у поєднанні з недостатнім рівнем екологічної свідомості суспільства, виникає нагальна потреба у тісній співпраці та діалозі між органами державної влади, науковими спільнотами, освітніми установами, громадськими організаціями, засобами масової інформації та фахівцями з комунікацій. Такі спільні зусилля необхідно спрямовувати на всебічне поширення екологічних знань та формування екологічно свідомого та відповідального суспільства, здатного впливати на формулювання екологічно орієнтованих політичних рішень та законодавства.

Ключові слова: екологічна освіта, екологічне виховання і просвіта, екологічна свідомість, екологічна компетентність державного службовця, екологічні цінності, екологічна відповідальність.

Savchyn Volodymyr Fedorovych, PhD student at the Department of Regional and Local Development, Lviv Polytechnic National University

THE ROLE AND DIRECTIONS OF IMPLEMENTING ENVIRONMENTAL EDUCATION WITHIN THE REALM OF PUBLIC ADMINISTRATION OF UKRAINE AT THE PRESENT STAGE

Abstract. The article discusses the role of environmental education within the framework of Ukraine's environmental policy. It underscores how environmental education serves as both a foundational element and a primary objective within the realm of public administration. This encompasses not only enhancing the ecological literacy of public servants but also fostering a heightened ecological consciousness throughout society. Government officials, being instrumental figures in governance and policymaking, are tasked not merely with possessing an in-depth understanding of ecological principles but also with spearheading initiatives to facilitate the proliferation of environmental education within society. This includes fostering an environment conducive to the advancement of sustainable ecological learning, supporting scientific endeavors in ecological research, and actively promoting environmental values and ethics among citizens. екологічний освіта грамотність

Historically, environmental education had a low priority in the Soviet education system, leading to complex consequences. Unfortunately, Ukraine belongs to countries with a high level of technogenic pollution. Therefore, it is important to ensure multi-level environmental education in educational institutions at all levels. Amidst the backdrop of ongoing military aggression and the deliberate policy of environmental destruction orchestrated by the Russian Federation, coupled with the prevalent deficit in societal environmental awareness, there arises an urgent need for robust collaboration and dialogue between governmental bodies, scientific communities, educational institutions, civil societies, media outlets, and communication experts. This collaborative effort aims to disseminate ecological knowledge comprehensively and to cultivate an environmentally conscious populace that is empowered to influence the formulation of environmentally-focused policies and legislation.

Keywords: environmental education, ecological upbringing and enlightenment, environmental consciousness, ecological competence of civil servants, ecological values, ecological responsibility.

Постановка проблеми. Екологічна освіта, як ключовий елемент екологічної політики, відіграє критичну роль у формуванні свідомого та відповідального ставлення суспільства до навколишнього середовища. В контексті посилення глобальних екологічних викликів та загроз, екологічна освіта виступає як необхідна передумова для розробки та реалізації ефективних стратегій збереження природи та здійснення переходу до сталого розвитку. Вона не лише забезпечує набуття знань про екологічні проблеми, але й сприяє формуванню навичок прийняття обґрунтованих екологічних рішень та усвідомленого споживання ресурсів. У теперішніх реаліях України, в умовах воєнної агресії і цілеспрямованої політики екоциду з боку російської федерації, роль екологічної освіти як чинника національної безпеки суттєво зростає.

Безперечно, що успішна реалізація екологічної політики потребує належної підготовки державних службовців у питаннях екології. Як представники влади, вони мають великий вплив на формування та впровадження екологічних політик та програм. Їхнє володіння відповідними знаннями й уміннями не лише сприятиме ефективній реалізації програм і заходів з екологічного захисту, а й забезпечить їхню узгодженість із науковими принципами та передовими практиками у галузі охорони природи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання екологічної освіти в контексті екологічної і національної безпеки України є вкрай актуальним і привертає увагу багатьох дослідників, що підходять до аналізу проблеми з різних ракурсів. Зокрема М. Андрієнко і В. Шако аналізують сутність державної екологічної політики, В. Боголюбов, І. Личенко, М. Клименко, В. Шмандій, М. Хилько, Р. Кірін розглядають різні аспекти власне екологічної безпеки, Я. Дідух, Г. Мінічева та ін. акцентують на екологічних збитках внаслідок воєнних дій, тоді як М. Краснова, Н. Кобецька, Н. Пантелєєва, М. Сивий порушують питання відповідальності за екологічні злочини. Про важливість екологічного мислення, екологічного світогляду і екологічних цінностей як цілей екологічної освіти йдеться у публікаціях В. Іванової, Я. Сугоняк, В.-Т. Фанга, А. Гассана, А. Соли та ін. Досі залишаються актуальними комплексні дослідження взаємодії екологічної освіти, державного управління та екологічної політики.

Мета статті - дослідження сучасного стану державної політики щодо екологічної освіти України та виявлення наявних проблем її реалізації в контексті сучасних соціально-політичних та екологічних викликів в Україні.

Виклад основного матеріалу. В Україні, у зв'язку з воєнними діями, а також через зміни клімату, забруднення земель побутовими відходами, радіаційним забрудненням (Чорнобильська зона), тощо, питання екологічної безпеки стало невід'ємною складової національної безпеки. Екологічна безпека включає в себе збереження та раціональне використання водних, природних, енергетичних та інших ресурсів. Проблеми знищення екосистем і втрата біорізноманіття, наслідки екологічних катастроф, таких як виливи нафти, хімічні забруднення, рух важкої техніки, будівництво фортифікаційних споруд та активні бойові дії, негативно впливають на рослинний покрив, а також призводять до загибелі тварин. Ці фактори спричиняють деградацію ґрунтового покриву та посилення ерозії, як водної, так і вітрової. Внаслідок детонації ракет та артилерійських снарядів навколишні ґрунти, деревина, дернина, конструкції окислюються, що продукує численні хімічні сполуки органічного та неорганічного походження. Все це призводить до руйнування природних ландшафтів та зменшення кількості ендемічних видів флори і фауни України.

Основні показники техногенного навантаження на навколишнє природне середовище та витрат на природоохоронні заходи в Україні свідчать про погіршення стану довкілля як життєво важливого середовища для існування людини та складової частини національної безпеки країни. Така ситуація пов'язана, насамперед, із структурними деформаціями галузей економіки України, за яких впродовж тривалого часу перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних, галузей промисловості. Як наслідок, ці чинники, а також відсутність необхідних обсягів інвестицій для оновлення технологій та здійснення природоохоронних заходів, спричинили незадовільний стан довкілля. У результаті - ризик виникнення надзвичайних ситуацій в Україні значно вищий, ніж у розвинутих країнах [1].

З іншого боку, воєнні дії, які завдають чималої шкоди природному середовищу, є водночас і чинником, що сповільнює реалізацію екологічних програм. Адже під час воєнних дій багато екологічних аспектів стають вторинними, як порівняти з негайними військовими і гуманітарними потребами, і питання екології втрачають свою актуальність на період війни. Однак, в контексті відновлення України і її екологічної безпеки, важливо не відкладати ці програми на невизначене майбутнє, і у цьому роль державного управління в умовах додаткових загроз і викликів лише зростає. Несвоєчасні або некваліфіковані рішення владних структур можуть призвести до серйозних екологічних криз, які в свою чергу можуть спровокувати масове вимирання видів, екологічні катастрофи та зниження якості життя людей. Із цього випливає, що передумовою ефективного управління у галузі екологічної політики є освічені, ініціативні і з високими етичними якостями управлінці.

Звідси - визначальна роль екологічної освіти в системі державного управління України, яку ми розглядаємо як двовекторний процес:

- підвищення екологічної освіченості державних службовців;

- підвищення екологічної свідомості суспільства.

Іншими словами, державні службовці, як ключові актори в сфері управління та політики, мають не тільки володіти глибокими знаннями з екології, але й відповідати за створення сприятливих умов для розвитку екологічної освіти у суспільстві, підтримку наукових досліджень у сфері екології, а також за поширення екологічних цінностей та принципів серед населення.

Останнє є вкрай важливим, оскільки слабка екологічна свідомість суспільства є одним із головних чинників, який призводить до низької ефективності екологічної політики. У суспільстві із низьким рівнем екологічної свідомості домінує споживацька культура, пасивність щодо змін власної поведінки та сприйняття екологічних ініціатив чи навіть відкрите неприйняття зелених технологій та строгіших екологічних стандартів. Для успішної реалізації екологічної політики держави важливо підвищувати рівень екологічної свідомості серед населення через освіту, інформаційні кампанії, програми заохочення сталого споживання та активну участь громадян у процесі прийняття рішень.

Які ризики несе пасивність громадян і державних службовців у провадженні екологічної політики? Насамперед це призводить до того, що в Україні постійно доводиться говорити про необхідність покращення державної екологічної політики, але перманентно спостерігаються ті ж проблеми. Особливо проглядається стагнація і деградація управління на місцевому рівні, коли ухвалюють шкідливі рішення, надають суперечливі дозволи на різні види робіт, які несуть загрозу екологічній безпеці, збереженню біорізноманіття, тощо. А водночас населення пасивно реагує на ті чи інші порушення. Відсутність дієвих важелів протидії з боку суспільства призводить до "екологічного волюнтаризму" [2, С. 15], за якого державна політика дозволяє підприємницькій діяльності здійснюватись за відсутності дотримання будь-яких обмежень у сфері забезпечення екологічної безпеки. Ефективною протидією може стати освічена громадськість, яка, за характеристикою А. Соли, є найпотужнішим інструментом у боротьбі проти шкоди, завданої довкіллю [3, С. 336]. Для цього не обов'язково ставати екологічним активістом, а достатньо просто володіти необхідними знаннями про своє довкілля [там само].

На пріоритетності екологічної освіти у структурі державної екологічної політики України наголошує закон "Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року", який вступив у дію в січні 2020 р. і є доктриною формування нової екологічної політики відповідно до європейських екологічних стандартів [4]. Цей Закон визначив 5 стратегічних цілей, на досягнення яких повинна спрямовуватись державна екологічна політика, а межах кожної з цих цілей поставлено ряд завдань. Схематично ці цілі виглядають таким чином:

Рисунок 1

Основні цілі державної екологічної політики України

Прикметно, що безперервна екологічна освіта є пріоритетною ціллю і віднесена у законі до основних інструментів реалізації державної екологічної політики. Документ наголошує, що "випереджаючими темпами має розвиватися всеохоплююча екологічна просвіта та виховання підростаючого покоління шляхом підтримки діяльності позашкільних закладів освіти, еколого-натуралістичних центрів та природничих секцій центрів дітей і юнацтва та профільних громадських організацій" [4; Виділення моє - В.С.].

Дуже важливим є те, що цей документ включив до системи важелів екологічної політики такий інструмент, як екологічна комунікація, спрямований на формування і підвищення рівня екологічної свідомості громадян. Так склалося історично, що екологічна освіта не мала пріоритетного значення в загальній системі радянської освіти, що в сучасних умовах часто призводить до дуже складних наслідків. Україна, на жаль, належить до держав із високим рівнем техногенного забруднення, а в умовах повномасштабної війни екологічна ситуація за багатьма показниками є критична. Тому вкрай важливо забезпечити багатоступеневу й безперервну екологічну освіту в навчальних закладах усіх рівнів, а також формувати екологічну відповідальність й екологічно-свідому модель поведінки кожного громадянина. В науковій літературі навіть висловлювалися думки про необхідність спеціального закону, який би встановлював правові межі відповідальності кожного за дії, що шкодять навколишньому середовищу. Зокрема М. Краснова запропонувала прийняти Закон України "Про екологічну відповідальність за шкоду, завдану довкіллю", де б були передбачені "механізми формування відповідальних перед природою індивідів, колективів, державних органів, усього суспільства" [5, С.11].

Екологічна освіта та виховання екологічних цінностей є невід'ємною складовою для державних службовців та громадянського суспільства в цілому. Перші документи, які були ухвалені в Україні стосовно екологічної освіти, датуються 5 березня 1998 року, коли з'явилася постанова Верховної Ради України про створення системи екологічної освіти і виховання, а в 2001 році Україна першою серед країн Центральної та Східної Європи, прийняла "Концепцію екологічної освіти в Україні" [6]. Концепція передбачає, що одним із головних важелів у вирішенні екологічних проблем України є підготовка громадян із високим рівнем екологічної свідомості і культури і спрямована на безперервне формування екологічних знань, мислення та екологічної культури особистості як форми регуляції взаємодії людини з природою.

У Концепції зазначено кілька рівнів впровадження екоосвіти. Найперший - дошкільне виховання, але первинну роль все ж повинне відігравати сімейне виховання. Серед конкретних завдань, на які має орієнтуватися сім'я, Концепція називає "виховання любові, чуйності, доброзичливості до об'єктів природи" [6]. Наступним рівнем є середня освіта, де учні засвоюють позитивний емоційний досвід спілкування з природою і розвивають вже набуті знання та вміння жити в злагоді з природою. Це є найважливішим етапом освіти, де поглиблюється процес екологічного світосприйняття з урахуванням віку дітей. На цьому етапі Концепція пропонує проводити іспит з основ екологічних знань. Також передбачена вища екологічна і післядипломна освіта, що забезпечить неперервний освітній процес, який охопить всі вікові, соціальні та професійні групи населення [6].

Реалізація програм екологічної освіти здійснюється зокрема на основі Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті, Закону України "Про вищу освіту", Державної програми "Вчитель". На жаль, на сьогодні в Україні зволікають з прийняттям закону про екологічну освіту, хоча проект Закону існує ще з 2002 року.

Важливою ціллю екологічної освіти має бути формування екологічної компетентності, аналогічної до інших компетентностей, які отримує індивід у процесі здобуття освіти. Більше того, це має бути не просто навчальний предмет, а творення особливої філософії, яка визнає, що людина нерозривно пов'язана з довкіллям, і екологічне благополуччя є таким же важливим, як і особисте чи соціальне благополуччя. Це формування екологічної свідомості як ключового аспекту сучасного світогляду, що визначає наше сприйняття навколишнього середовища та взаємодію з ним. Цей концепт стає все більш значущим в умовах війни і зростаючих екологічних проблем. Збереження природних ресурсів, біорізноманіття та здоров'я людей - ось лише деякі з аспектів, що підкреслюють важливість екологічної свідомості.

Для формування екологічної свідомості важливо, щоб екологічні знання засвоювалися ще на етапі дошкільної освіти і мали безперервний характер, охоплюючи шкільну та вищу освіту, а також поширювалися через друковані видання, книги, веб-сайти та інші засоби масової інформації [7], що забезпечить підтримання сталого досвіду.

Корисним може стати досвід так званих "зелених" програм, які запроваджені в систему шкільної освіти в деяких країнах світу [8]. Такі програми прискорюють розвиток екологічної освіти від початкової школи до старшої школи і відіграють стратегічну роль у підвищенні екологічної свідомості, чуйності людини, екологічних знань, цінностей, ставлення та досвіду.

Забезпечення сталої екологічної освіти, що не обмежуватиметься навчальними закладами і не матиме вікових обмежень, є передумовою ефективного державного управління у сфері екологічної політики. Це дозволить досягнути таких стратегічних цілей, які стануть запорукою екологічно свідомого і відповідального суспільства:

Поінформованість: допомогти соціальним групам та окремим особам набути усвідомлення та чутливості до навколишнього середовища в цілому та пов'язаних з ним проблем;

Знання: допомогти соціальним групам та окремим особам набути різноманітного досвіду та базового розуміння навколишнього середовища та пов'язаних з ним проблем;

Ставлення: допомогти соціальним групам та окремим особам набути цінностей і почуттів турботи про навколишнє середовище, а також мотивів для активної участі у покращенні та захисті довкілля;

Навички: допомогти соціальним групам та окремим особам набути навичок виявлення та вирішення екологічних проблем;

Активна участь: надати соціальним групам та окремим особам можливість брати активну участь на всіх рівнях у роботі над вирішенням екологічних проблем [8, С. 11].

У контексті екологічної політики і екологічної освіти важливою є також співпраця державних органів і органів місцевого самоврядування із науковими інституціями. Як ілюстрацію сказаного, можна навести приклад слухань на тему "Вплив воєнних дій на довкілля в Україні та його відновлення до природного стану", які відбулися у листопаді 2022 року в Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування [9], у яких взяли участь вчені НАН України. Науковці наголосили, що для оцінки екологічних збитків, завданих війною, необхідна участь фахівців різних галузей (екологів, економістів, юристів), а також даних від об'єднаних територіальних громад. Особливістю реалізації екологічної політики в Україні в умовах війни є труднощі із здійсненням моніторингу і контролю за екологічною ситуацією відповідними органами. Прикладом є неможливість державного морського моніторингу, який мало б проводити чи організовувати Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Тому науковці висловлюють пропозиції щодо доступу профільних фахівців до безпечних ділянок під контролем Збройних Сил України, аби мати можливість зібрати емпіричний матеріал для точніших висновків щодо стану екосистеми і надання відповідних пропозицій державним органам, що реалізують екологічну політику [9]. Все це свідчить, що ефективна екологічна політика залежить також від об'єднання інституційних та інтелектуальних ресурсів на національному рівні.

Ще одним важливим напрямом екологічної освіти є просвітницька діяльність. Незважаючи на пережитий досвід життєво небезпечних екологічних катастроф, як наприклад, аварія на Чорнобильській АЕС, екологічні проблеми у свідомості українців не мають високої значущості на фоні низького рівня життя, корупції і фізичної загрози для життя, яку несе війна. Також громадяни схильні применшувати свою роль у впливі на здійснення екологічної політики у своєму регіоні і рівень екоактивізму недостатньо високий, що, у поєднанні із низькою екологічною свідомістю людей, не створює реальних механізмів громадського впливу на органи влади у цих питаннях. Очевидно, що необхідно проводити більше комунікаційних кампаній серед населення для роз'яснення того, які соціальні й економічні виклики несуть із собою невирішені екологічні проблеми. Блогери, медійні кампанії, ток-шоу та інформаційні програми створюють платформу для висловлення різних точок зору на екологічні проблеми та пошук рішень, заохочення громадян до участі в екологічних ініціативах.

Співпраця науковців, освітніх установ, громадських організацій, фахівців з комунікацій з органами державної влади дозволить не тільки передавати актуальні наукові дослідження та екознання суспільству через різноманітні канали комунікації, а й впливати на прийняття екологічно орієнтованих політичних рішень та законів і стимулювати стратегічні партнерства між різними секторами суспільства для реалізації спільних проектів та ініціатив. Така співпраця може стати ключовим фактором у формуванні екологічно свідомого та відповідального суспільства та вирішенні актуальних екологічних проблем.

Висновки

Екологічні проблеми, з якими ми стикаємося сьогодні, окрім тих, що спричинені військовими діями, частково виникають через втрату традиційних знань, соціальних цінностей, людської поведінки та етики. Одним із чинників низької ефективності екологічної політики є низька екологічна свідомість українського суспільства, що пояснюється цілою сукупністю факторів. Тому одним із шляхів покращення ситуації у сфері охорони природнього середовища, є заходи, спрямовані на підвищення рівня екологічної свідомості, відповідальності і екоактивізму громадськості, з метою впливу на місцеві органи влади та інші державні інституції, що відповідають за реалізацію екологічної політики. Серед важливих завдань публічного управління - активне сприяння вихованню екологічно свідомого населення через впровадження науково обґрунтованих заходів та програм, спрямованих на підвищення екологічної грамотності та усвідомлення важливості збереження природи для майбутнього.

Література

1. Андрієнко М.В, Шако В.С. Сутність державної екологічної політики на загально - державному та регіональному рівнях // Державне управління: удосконалення та розвиток. № 9. 2016. http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1051.

2. Хилько М.І. Екологічна безпека України: Навчальний посібник. - К., 2017. - 266 с.

3. Sola A.O. Environmental Education and Public Awareness // Journal of Educational and Social Research. № 4(3) 2014, p. 333-337.

4. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року. Закон України від 28 лютого 2019 року № 2697-VTTT - Електронний ресурс. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text.

5. Краснова М. Правові основи сучасної екологічної політики України: науково- методологічні питання // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. № 1(102). 2016, с. 9-13.

6. Про концепцію екологічної освіти в Україні: Рішення Колегії Міністерства освіти і науки України від 20 грудня 2001 року № 13/6-19. - Електронний ресурс. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6-19290-01#text.

7. Іванова В., Сугоняк Я. Шляхи формування екологічного світогляду та екологічної культури майбутніх вчителів географії // Розвиток сучасної освіти і науки: Результати, проблеми, перспективи. Інтердисциплінарні виміри / Ред. Я. Ґжесяк, І. Зимомря, В. Ільницький. Конін: Посвіт, 2019. - с. 223-225.

8. Fang W.-T., Hassan A., LePage B. The Living Environmental Education: Sound Science Toward a Cleaner, Safer, and Healthier Future. - Springer, 2023. - 279 p.

9. Біологи Академії - про екологічні наслідки війни: Повідомлення НАН України. https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View.aspx?MessageTD=9679.

10. References:

11. Andriienko, M.V., Shako, V.S. (2016). Sutnist derzhavnoi ekolohichnoi polityky na zahalnoderzhavnomu ta rehionalnomy rivniakh [The Essence of State Environmental Policy at the National and Regional Levels]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok - Public Administration: Improvement and Development, 9. http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=1051 [in Ukrainian].

12. Khylko, M.I. (2017). Ekolohichna Bezpeka Ukrainy: Navchalnyi posibnyk [Environmental Safety of Ukraine: A Textbook]. - Kyiv, 266 p. [in Ukrainian].

13. Sola, A.O. (2014). Environmental Education and Public Awareness. Journal of Educational and Social Research, 4(3), 333-337.

14. Zakon Ukrainy "Pro osnovni zasady (stratehiiu) derzhavnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy na period do 2030 roku": vid 28 liutoho 2019 roku, № 2697-VIII [Law of Ukraine "On the basic principles (strategy) of the state environmental policy of Ukraine for the period up to 2030" from February 28, 2019, № 2697-VIII]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697- 19#Text. [In Ukrainian].

15. Krasnova, M. (2016). Pravovi osnovy suchasnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy: Naukovo- metodolohichni pytannia [Legal Bases of Modern Environmental Policy of Ukraine: Scientific and Methodological Issues]. VisnykKyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Yuryduchni nauky - Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal sciences, 1(102), 9-13. [in Ukrainian].

16. Rishennia Kolehii Ministerstva osvity i nauky Ukrainy "Pro kontseptsiiu ekolohichnoi osvity v Ukraini": vid 20 hrudnia 2001 roku [Decision of the Board of the Ministry of Education and Science of Ukraine "On the concept of environmental education in Ukraine" from December 20, 2001, № 13/6-19]. (n.d.). https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v6-19290-01#text.

17. Ivanova, V., Suhoniak, Ya. (2019). Shliakhy formuvannia ekolohichnoho svitohliadu ta ekolohichnoi kultury maibutnikh vchyteliv heohrafii [Ways of forming ecological awareness and ecological culture of future geography teachers]. Rozvytok suchasnoi osvity i nauky: Rezultaty, problem, perspektyvy. Interdystsyplinarni vymiry - Development of modern education and science: Results, Problems, Prospects. Interdisciplinary dimensions, ed. by Ya. Gzhesiak, I. Zymomria, V. Ilnytskyi. - Konin, Конін, 223-225. [in Ukrainian].

18. Fang, W.-T., Hassan, A., LePage B. (2023). The Living Environmental Education: Sound Science Toward a Cleaner, Safer, and Healthier Future. Springer.

19. Biolohy Akademii - pro ekolohichni naslidky viyny: Povidomlennia NAN Ukrainy [Biologists of the Academy on the environmental consequences of war: Report of the National Academy of Sciences of Ukraine]. (2022). https://www.nas.gov.ua/UA/Messages/Pages/View. aspx?MessageID=9679. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru