Культура педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва як маркер сформованості емоційно-етичної компетентності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Культура педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва як маркер сформованості емоційно-етичної компетентності

Брянський Гліб Єгорович здобувач ступеня доктора філософії, аспірант кафедри педагогіки

м. Одеса

Анотація

Статтю присвячено актуальній темі формування культури педагогічного спілкування майбутнього вчителя, зокрема майбутнього вчителя образотворчого мистецтва. Визначено поняття та сутність педагогічного спілкування. Розкрито методи формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів як багатогранного процесу, який потребує комплексного підходу.

З'ясовано, що педагогічне спілкування є фундаментальною складовою освітнього процесу, яке охоплює всі форми взаємодії між вчителем та учнями. Воно виконує навчальну, виховну, комунікативну, організаційну функції.

Зазначено, що вербальні та невербальні засоби комунікації забезпечують ефективний обмін інформацією, емоціями та почуттями між учасниками освітнього процесу, їх взаєморозуміння.

Наголошено на важливості культури педагогічного спілкування, яка впливає на створення сприятливої емоційної атмосфери в класі, мотивує учнів до навчання, допомагає вирішувати конфлікти та сприяє встановленню партнерської взаємодії між учнями та вчителями. Важливими складниками педагогічного спілкування є емпатія, активне слухання, емоційна грамотність, професійна етика.

Схарактеризовано методи формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів образотворчого мистецтва, серед яких активна лекція, психолого-педагогічні тренінги, інтерактивні методи навчання, рольові ігри, моделювання педагогічних ситуацій, групові дискусії, кейс-метод, рефлексія, що сприяють відпрацюванню навичок спілкування у різних контекстах. Інтерактивні методи, зокрема, використання відеоматеріалів, онлайн-курсів, вебінарів дозволяють здобувачам вищої освіти отримати реальний досвід та зворотний зв'язок. Особливу увагу слід приділяти розвитку здатності до саморегуляції, що є важливим елементом ефективного педагогічного спілкування.

Доведено, що культура педагогічного спілкування вчителя виступає маркером сформованості його емоційно-етичної компетентності.

Ключові слова: компетентність, емоційно-етична компетентність, сформованість емоційно-етичної компетентності, учителі, майбутні вчителі образотворчого мистецтва, педагогічне спілкування, культура педагогічного спілкування вчителя образотворчого мистецтва.

Abstract

Bryansky Hlib Egorovich candidate for the degree of doctor of philosophy, postgraduate student of the department of pedagogy, State Institution "South Ukrainian national pedagogical university named after K.D. Ushynskyi", Odesa

CULTURE OF PEDAGOGICAL COMMUNICATION OF THE FUTURE FINE ART TEACHER AS A MARKER OF THE FORMATION OF EMOTIONAL AND ETHICAL COMPETENCE

The article is devoted to the topical issue of forming a culture of pedagogical communication of the future teacher, in particular, the future teacher of fine arts. The concept and essence of pedagogical communication are defined. The methods of forming a culture of pedagogical communication in future teachers as a multifaceted process that requires an integrated approach are revealed.

It has been found that pedagogical communication is a fundamental component of the educational process, which covers all forms of interaction between teachers and students. It performs educational, upbringing, communicative, and organizational functions.

It is noted that verbal and non-verbal means of communication ensure an effective exchange of information, emotions and feelings between participants in the educational process, their mutual understanding.

The importance of a culture of pedagogical communication is emphasized, which affects the creation of a favorable emotional atmosphere in the classroom, motivates students to learn, helps resolve conflicts, and promotes partnerships between students and teachers. Important components of pedagogical communication are empathy, active listening, emotional literacy, and professional ethics.

The article characterizes the methods of forming a culture of pedagogical communication in future fine arts teachers, including active lectures, psychological and pedagogical trainings, interactive teaching methods, role-playing games, modeling of pedagogical situations, group discussions, case method, reflection, which help to develop communication skills in different contexts. Interactive methods, such as the use of videos, online courses, and webinars, allow higher education students to gain real-world experience and feedback. Particular attention should be paid to the development of self-regulation, which is an important element of effective pedagogical communication.

It is proved that the culture of teacher's pedagogical communication is a marker of the formation of his/her emotional and ethical competence.

Keywords: competence, emotional and ethical competence, formation of emotional and ethical competence, teachers, future fine arts teachers, pedagogical communication, culture of pedagogical communication of a fine arts teacher.

Постановка проблеми

Сучасні тенденції розвитку освіти вимагають високого рівня професійної компетентності від педагогів, включаючи їх здатність до ефективної комунікації. Педагогічне спілкування є ключовим елементом освітнього процесу, що забезпечує не тільки передачу знань, але й формування особистісних якостей учнів, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в освітньому середовищі.

Дослідження питання педагогічного спілкування та його культури має тривалу історію. Значний внесок у розвиток теорії педагогічного спілкування зробили такі вчені, як О. Корніяка, Г. Мачуська, Н. Дусь, З. Смеркова, які розглядали основні функції, види та структуру педагогічного спілкування, а також його роль у професійній діяльності вчителя. В. Сухомлинський досліджував психологічні та педагогічні аспекти взаємодії, акцентуючи увагу на важливості емоційного та етичного компоненту спілкування між учителем і учнем. педагогічний спілкування вербальний комунікація

Однак, залишається недостатньо вивченим питання формування культури педагогічного спілкування саме у майбутніх учителів в їх подальшій професійній діяльності. В сучасних умовах швидкого розвитку технологій і змін в освітньому процесі, важливо досліджувати, як забезпечити високий рівень культури спілкування у здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей, враховуючи їхні індивідуальні особливості та нові виклики, що постають перед системою освіти.

Протиріччя, які виникають у цій сфері, включають: наявність теоретичних розробок щодо педагогічного спілкування та недостатня практична реалізація методик формування його культури у майбутніх учителів; потреба в адаптації традиційних методів навчання спілкування до сучасних умов та технологій; необхідність інтеграції різних аспектів спілкування у процес підготовки педагогів та відсутність системного підходу до цього питання у навчальних програмах.

Таким чином, проблемою, на розв'язання якої спрямоване наше дослідження, є впровадження ефективних методів формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів, зокрема образотворчого мистецтва.

Ми вважаємо, що культура педагогічного спілкування вчителя виступає маркером сформованості його емоційно-етичної компетентності. Нашу думку підтверджено також в змісті професійного стандарту «Вчитель закладу загальної середньої освіти», в якому до переліку професійних компетентностей віднесено емоційно-етичну компетентність, а саме: здатність усвідомлювати особисті відчуття, почуття та емоції, потреби, керувати власними емоційними станами; здатність конструктивно та безпечно взаємодіяти з учасниками освітнього процесу; здатність усвідомлювати та поцінувати взаємозалежність людей і систем у глобальному світі.

Мета статті - теоретично обґрунтувати актуальність та методи формування культури педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва як маркера сформованості емоційно-етичної компетентності.

Виклад основного матеріалу

Педагогічне спілкування є невід'ємною частиною освітнього процесу, оскільки воно забезпечує взаємодію між учителем та учнями, що сприяє ефективному навчанню та вихованню. Це спілкування не лише передає знання, але й формує ціннісні орієнтири, розвиває навички спілкування та підтримує психологічний комфорт у класі. Зокрема, в українській педагогічній науці дослідженням цієї теми плідно займалися такі відомі науковці, як Н. Волкова, Л.Волченко, С.Гарькавець, Н. Дусь, І. Зязюн, В. Кан-Калик, Г. Мачуська, Л. Орбан-Лембрик, Р. Сеульський, О. Ставицька, В. Теслюк та інші [4, 7, 9].

Поняття «педагогічне спілкування» з'явилося в науковій літературі у зв'язку з усвідомленням важливості комунікативної взаємодії в освітньому процесі. Спершу цей термін використовувався для опису загальних принципів та методів комунікації між учителем і учнями. З часом, завдяки дослідженням таких науковців як Н. Паніна та Є. Головаха, поняття «педагогічного спілкування» набуло більшої конкретизації, охоплюючи психологічні, соціальні та етичні аспекти взаємодії в освітньому середовищі [2].

Дослідження педагогічного спілкування показали, що успішність навчання залежить не тільки від академічних знань учителя, але й від його здатності ефективно комунікувати з учнями, передаючи ці знання, а також цінності та орієнтири. В. Кан-Калик акцентував увагу на необхідності розвитку комунікативних умінь у майбутніх педагогів, підкреслюючи, що культура спілкування є ключовим елементом педагогічної майстерності [6]. Досліджував методи оптимізації педагогічного процесу, зокрема через вдосконалення педагогічного спілкування [1].

В. Сухомлинський писав, що мудра влада педагога розкривається в спілкуванні, а майстерність виховання полягає у доброму слові до вихованця [10].

На думку З. Грузевич, педагогічне спілкування - це специфічна форма комунікації, вона має власні особливості, проте в той же час відповідає і загальним законам та правилам взаємодії із людьми [3, с.228].

Проаналізувавши літературу, виокремлено і таке тлумачення педагогічного спілкування, як сукупності методів та засобів вербальної, або невербальної комунікації, за допомогою яких виконують певні цілі і завдання навчально-виховного характеру.

Таким чином бачимо, що поняття «педагогічного спілкування» виникло як відповідь на потребу в усвідомленому підході до комунікативної взаємодії в освітньому процесі, а його дослідження продовжує залишатися актуальним завданням сучасної педагогіки.

Як ключова складова педагогічної діяльності, спілкування виконує декілька завдань: виступає як засіб вирішення освітніх цілей; є системою соціально-психологічного забезпечення освітнього процесу; організовує взаємовідносини (навчання та виховання) між вчителем та учнем, між викладачем та студентом; бере участь у процесі виховання особистості та творчої індивідуальності.

В такий спосіб через спілкування вчитель здійснює освітній процес, передає знання, формує навички та виховує особистість учня, тому педагогічне спілкування - це спеціально організований, цілеспрямований процес взаємодії вчителя та учнів, який сприяє ефективному досягненню освітніх цілей.

Сутність педагогічного спілкування полягає в тому, що воно не обмежується лише передачею інформації. Воно включає в себе весь спектр міжособистісних відносин між вчителем та учнями, де важливу роль відіграють емоційні, етичні та психологічні аспекти взаємодії. У процесі педагогічного спілкування відбувається обмін не тільки знаннями, але й емоціями, цінностями, ставленнями, що впливає на формування особистості учня.

Однією з важливих характеристик педагогічного спілкування є його функціональна багатогранність. Воно виконує декілька основних функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивну, емоційно-оцінювальну та мотиваційну. Інформаційно-комунікативна функція забезпечує передачу знань і навчальної інформації. Регулятивна функція полягає в організації освітнього процесу, управлінні діяльністю учнів, корекції їх поведінки та навчальних дій. Емоційно-оцінювальна функція допомагає створювати сприятливу атмосферу в класі, формувати позитивне ставлення до навчання та один до одного. Мотиваційна функція спонукає учнів до активної участі в навчальному процесі, пробуджує інтерес до пізнання і саморозвитку.

Педагогічне спілкування також має свою специфіку, яка відрізняє його від інших видів спілкування. По-перше, воно завжди є цілеспрямованим та організованим, адже здійснюється в межах освітнього процесу. По-друге, у педагогічному спілкуванні важливою є роль педагогічного такту, який включає повагу до особистості учня, врахування його індивідуальних особливостей, підтримку позитивної самооцінки. По-третє, педагогічне спілкування вимагає від вчителя високого рівня комунікативної культури, здатності до емпатії, вміння слухати і розуміти учнів.

Таким чином, педагогічне спілкування є комплексним, багатогранним процесом, який відіграє вирішальну роль у навчально-виховній діяльності. Воно вимагає від педагога не тільки глибоких знань з предмету, але й високих комунікативних здібностей, емоційної стійкості, педагогічного такту та творчого підходу. Від якості педагогічного спілкування залежить успіх освітнього процесу, формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості учня.

У педагогічній науці виділяють кілька основних видів педагогічного спілкування, кожен з яких має свої специфічні характеристики та значення для освітнього процесу.

Вербальне і невербальне спілкування. Вербальне спілкування здійснюється за допомогою мови і включає всі форми мовлення: усне, письмове, монологічне, діалогічне тощо. Воно є основним засобом передачі знань, інструкцій, завдань і зворотного зв'язку. Невербальне спілкування відбувається за допомогою міміки, жестів, пози, інтонації голосу і поглядів. Воно доповнює і підсилює вербальні повідомлення, допомагаючи передавати емоції, ставлення і наміри вчителя.

Діалогічне і монологічне спілкування. Діалогічне спілкування передбачає активну взаємодію між учителем і учнями, де обидві сторони беруть участь у обговоренні, обміні думками та ідеями. Такий вид спілкування стимулює розвиток критичного мислення, сприяє активному залученню учнів до навчального процесу і підвищує їх мотивацію. Монологічне спілкування, навпаки, є одностороннім процесом, де вчитель передає інформацію учням у формі лекцій, пояснень або інструкцій. Хоча цей вид спілкування є менш інтерактивним, він ефективний для подання нових знань і концепцій.

Інформаційне і мотиваційне спілкування. Інформаційне спілкування орієнтоване на передачу знань, фактів і навчальних матеріалів. Його головна мета - забезпечити учнів необхідною інформацією для засвоєння навчального матеріалу. Мотиваційне спілкування спрямоване на підвищення зацікавленості учнів у навчанні, стимулювання їхньої активності та формування позитивного ставлення до освітнього процесу. Цей вид спілкування включає використання заохочень, похвали, створення ситуацій успіху та підтримку позитивної атмосфери в класі.

Організаційне і регулятивне спілкування. Організаційне спілкування пов'язане з організацією навчальної діяльності учнів, включає планування, координацію, розподіл завдань і контроль за їх виконанням. Регулятивне спілкування спрямоване на корекцію поведінки і діяльності учнів, забезпечення дисципліни та порядку в класі. Воно включає встановлення правил, норм і вимог, а також їх дотримання і контроль.

Емоційне і раціональне спілкування. Емоційне спілкування базується на вираженні і обміні емоціями, почуттями і настроями між учителем і учнями. Воно відіграє важливу роль у створенні психологічного комфорту, підтримці позитивної атмосфери і формуванні позитивних відносин. Раціональне спілкування засноване на логічному, аргументованому поданні інформації, аналізі та обговоренні навчального матеріалу. Воно сприяє розвитку мислення, логіки та аналітичних здібностей учнів.

Таким чином, педагогічне спілкування охоплює різні види взаємодії, кожен з яких відіграє важливу роль в освітньому процесі. Уміння ефективно використовувати різні види спілкування, комбінувати їх дозволяє вчителю створювати сприятливе навчальне середовище, сприяти всебічному розвитку учнів і забезпечувати високий рівень їхніх навчальних досягнень.

Педагогічне спілкування в сучасній школі є ключовим компонентом освітнього процесу, який значною мірою визначає його ефективність та якість. Сучасні тенденції в освіті, пов'язані з впровадженням нових технологій, змінами в соціальних і культурних умовах, а також підвищеними вимогами до професійної компетентності педагогів, вносять свої корективи в характер педагогічного спілкування.

Однією з основних особливостей педагогічного спілкування в сучасній школі є інтерактивність. Сучасні освітні технології та методики все частіше базуються на активному залученні учнів в освітній процес. Інтерактивні форми навчання, такі як групові проєкти, дискусії, рольові ігри та інтерактивні презентації, сприяють не тільки кращому засвоєнню матеріалу, але й розвитку комунікативних навичок учнів. Вчитель у такій взаємодії виступає не лише як джерело знань, але й як фасилітатор, координатор навчальної діяльності.

Ще однією важливою особливістю є використання інформаційно- комунікаційних технологій (ІКТ). Сучасні педагоги активно використовують комп'ютери, планшети, інтерактивні дошки та інтернет-ресурси для проведення уроків. Це дозволяє зробити навчання більш цікавим і доступним, а також забезпечити різноманітність у поданні навчального матеріалу. Застосування ІКТ також сприяє розвитку медіаграмотності учнів, що є важливою навичкою в сучасному інформаційному суспільстві. Проте, з'являється і відповідно новий стиль комунікації між вчителем та учнем, який тепер базується на правилах та закономірностях інтернет-спілкування.

Особливої уваги потребує психологічний аспект педагогічного спілкування. Сучасні діти відрізняються високим рівнем стресу, що пов'язано з швидкими темпами життя, великим обсягом інформації та високими вимогами до навчальних досягнень. У цьому контексті роль вчителя як підтримуючої фігури, яка може створити позитивний психологічний клімат у класі, є надзвичайно важливою. Педагог повинен володіти навичками емоційного інтелекту, вміти розпізнавати емоційні стани учнів та надавати їм необхідну підтримку.

Зміни в соціальних умовах також впливають на характер педагогічного спілкування. Сучасна школа є значно більш багатокультурним середовищем, ніж раніше. Вчителі стикаються з необхідністю враховувати культурні, етнічні, конфесійні та соціальні відмінності учнів. Це вимагає від педагога високого рівня толерантності, відкритості та вміння працювати в мультикультурному середовищі.

Крім того, педагогічне спілкування в сучасній школі відрізняється високим рівнем персоналізації. Індивідуальний підхід до кожного учня у формі особистісно-зорієнтованого навчання стає все більш важливим, оскільки кожна дитина має свої унікальні здібності, потреби та інтереси.

Вчителі повинні вміти адаптувати свої методи і стилі спілкування відповідно до індивідуальних особливостей учнів, що сприяє ефективнішому навчанню і розвитку.

Отже, педагогічне спілкування в сучасній школі є багатогранним і динамічним процесом, який потребує від вчителя високого рівня професійної компетентності, володіння сучасними технологіями, емпатії та гнучкості. Це спілкування сприяє не лише передаванню знань, але й всебічному розвитку особистості учня, формуванню його соціальних і комунікативних навичок, що є необхідними для успішного життя в сучасному світі.

Варто звернути уваги на те, що вплив різних умов, особливостей та комбінування видів педагогічного спілкування утворюють повноціну культуру педагогічного спілкування між вчителем та учнем.

Культура педагогічного спілкування є невід'ємною складовою професійної діяльності вчителя, що відображає рівень його професійної компетентності, моральної зрілості та особистісної культури. Це поняття охоплює сукупність знань, умінь, навичок і якостей, необхідних для ефективної комунікації з учнями, колегами, батьками та іншими учасниками освітнього процесу. Культура педагогічного спілкування містить в собі не тільки вербальні і невербальні засоби комунікації, але й етичні, емоційні, мовні та поведінкові компоненти, які сприяють створенню позитивного психологічного клімату в освітньому середовищі [10].

Етичний компонент.

Етичний компонент культури педагогічного спілкування визначає морально-етичні норми і принципи, яких повинен дотримуватися вчитель у процесі взаємодії з учнями. Це включає повагу до особистості кожного учня, справедливість, толерантність, чесність та відповідальність. Вчитель повинен демонструвати етичну поведінку, бути прикладом для учнів і сприяти формуванню у них моральних цінностей. Етичний компонент також передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів, їхніх потреб і можливостей.

Емоційний компонент.

Емоційний компонент охоплює здатність вчителя керувати своїми емоціями та розуміти емоційні стани учнів. Це включає вміння створювати позитивну емоційну атмосферу на уроці, підтримувати емоційну рівновагу, демонструвати емпатію та емоційну стійкість. Важливим аспектом є також вміння вчителя мотивувати учнів, заохочувати їхню активність та підтримувати позитивний емоційний фон, що сприяє підвищенню мотивації та залученості учнів у навчальний процес. Емоційний компонент відіграє ключову роль у створенні довірливих відносин між учителем і учнями, сприяючи формуванню позитивного ставлення до навчання.

Комунікативний компонент.

Комунікативний компонент культури педагогічного спілкування охоплює вербальні та невербальні засоби комунікації, що використовуються вчителем у взаємодії з учнями. Це включає вміння чітко і зрозуміло формулювати думки, слухати і розуміти учнів, використовувати різноманітні мовні засоби для передавання інформації. Невербальні засоби, такі як міміка, жести, інтонація голосу, також відіграють важливу роль у спілкуванні і допомагають підсилити або скоригувати вербальні повідомлення. Високий рівень комунікативної культури дозволяє вчителю ефективно організовувати освітній процес, підтримувати дисципліну і залучати учнів до активної участі в обговореннях і дискусіях.

Мовний компонент.

Мовний компонент передбачає вміння вчителя використовувати літературну мову, уникати мовних помилок і жаргонізмів, вживати багатий і різноманітний лексичний, фразеологічний, термінологічний запас. Вчитель повинен бути зразком для учнів у використанні правильного мовлення, що сприяє розвитку мовної культури учнів і формуванню у них навичок ефективної комунікації. Мовний компонент також включає здатність адаптувати мовлення до вікових і психологічних особливостей учнів, роблячи його доступним і зрозумілим.

Поведінковий компонент.

Поведінковий компонент культури педагогічного спілкування охоплює вміння вчителя організовувати свою поведінку відповідно до педагогічних задач і ситуацій. Це включає вміння контролювати свої реакції, дотримуватися педагогічного такту, демонструвати врівноваженість і впевненість у своїх діях. Поведінка вчителя має бути еталоном для учнів, сприяти формуванню у них відповідних моделей поведінки, поваги до оточуючих і соціальної відповідальності.

Висока культура педагогічного спілкування є запорукою успішного освітнього процесу. Вона сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в класі, формуванню довірливих і партнерських відносин між учителем і учнями, підвищенню мотивації учнів до навчання. Крім того, культура педагогічного спілкування впливає на розвиток особистісних якостей учнів, таких як відповідальність, комунікативні навички, вміння працювати в команді та самостійність. Своїм власним прикладом вчитель демонструє прийнятну для соціуму модель вихованої, культурної особистості. За словами З. Грузевич в культурі педагогічного спілкування важливим є саме культурний компонент, який репрезентується у загальній культурі особистості, культурі слухання, культурі мислення [3, с.229].

Педагог, який володіє високою культурою, здатен ефективно вирішувати конфліктні ситуації, запобігати непорозумінням і створювати атмосферу співробітництва і взаємної підтримки. Це, в свою чергу, сприяє підвищенню якості освіти і виховання, забезпечуючи всебічний розвиток учнів і підготовку їх до життя в сучасному суспільстві.

Отже, культура педагогічного спілкування включає загальну культуру особистості, зокрема етичну, педагогічні знання, вміння та навички, позитивне емоційне налаштування та спрямованість вчителя щодо ефективної подальшої діяльності. Культура педагогічного спілкування майбутнього вчителя виступає маркером сформованості емоційно-етичної компетентності.

Проаналізуємо методи формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів образотворчого мистецтва.

Формування культури педагогічного спілкування у майбутніх вчителів є важливим аспектом їх професійної підготовки. Це процес, який потребує цілеспрямованого впливу та використання різноманітних методів навчання і виховання. Важливою складовою цього процесу є використання відповідних методів, які сприяють розвитку комунікативних здібностей майбутніх педагогів, їх морально-етичних якостей та професійної компетентності.

Метод - це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких досягається певна мета у будь-якій діяльності. У педагогіці методи відіграють ключову роль, оскільки вони визначають організацію освітнього процесу, способи передачі знань і формування навичок у учнів. Методами називають також систематизовані дії, спрямовані на досягнення конкретного результату, що забезпечують ефективність педагогічного впливу. Вони можуть бути різноманітними за формою і змістом, від традиційних до інноваційних, але всі вони спрямовані на досягнення однієї мети - забезпечення успішного навчання і виховання учнів.

Одним із ефективних підходів до формування культури педагогічного спілкування є використання інтегрованих та інтерактивних методів, які передбачають поєднання різних видів діяльності та методів навчання, що дозволяє створити цілісний і багатогранний процес навчання. Вони забезпечують не лише передачу знань, але й формування у студентів комплексних умінь і навичок, необхідних для ефективного педагогічного спілкування.

Інтегровані та інтерактивні методи включають в себе різноманітні підходи, такі як проєктні методи, інтерактивні технології, методи ситуаційного навчання, міждисциплінарні підходи та інші. Наприклад, проєктні методи дозволяють студентам працювати над спільними проєктами, що сприяє розвитку навичок командної роботи, комунікації, планування та організації діяльності. Інтерактивні технології, такі як групові дискусії, рольові ігри, дебати, сприяють активному залученню студентів до освітнього процесу, розвивають їх критичне мислення і комунікативні вміння.

Наприклад, розробка і проведення навчального проєкту на тему «Збереження довкілля». Студенти працюють у групах, розробляючи план проєкту, який включає дослідницьку діяльність, презентації, інтерактивні заходи та підсумковий звіт. Кожна група повинна представити свої результати перед іншими групами та відповідати на запитання аудиторії. Метою є розвиток навичок командної роботи, комунікації, планування і організації діяльності, публічних виступів та ведення дискусій.

Також до інтегрованих методів можна віднести проведення дебатів на тему «Переваги та недоліки дистанційного навчання». Студенти поділяються на дві групи - прихильників і опонентів дистанційного навчання. Кожна група готує аргументи на підтримку своєї позиції і бере участь у дебатах, де представляє свої погляди та відповідає на контраргументи. Метою є розвиток критичного мислення, аргументації, вміння слухати і розуміти протилежну точку зору, комунікативних навичок.

Методи ситуаційного навчання, що включають аналіз конкретних педагогічних ситуацій, кейсів, проблемних завдань, допомагають студентам навчитися приймати рішення в умовах невизначеності, розвивають їх здатність аналізувати і оцінювати різні аспекти педагогічної діяльності. Міждисциплінарні підходи, що передбачають поєднання знань і методів різних дисциплін, сприяють формуванню у студентів системного мислення, вміння бачити проблеми в комплексі і знаходити нестандартні рішення.

До прикладу, аналіз педагогічної ситуації з класу, де один з учнів постійно порушує дисципліну. Студенти отримують опис конкретної педагогічної ситуації і мають розробити кілька варіантів її вирішення. Вони обговорюють свої пропозиції в малих групах, а потім презентують їх перед класом, обґрунтовуючи вибір того чи іншого підходу. Метою є розвиток здатності аналізувати ситуацію, приймати рішення в умовах невизначеності, знаходити ефективні способи вирішення педагогічних проблем, вміння аргументувати свою точку зору.

Або проведення рольової гри «Конфлікт в школі», де здобувачі вищої освіти виконують ролі учасників конфлікту (вчитель, учень, батьки, директор школи) і намагаються знайти рішення проблеми. Кожен студент повинен підготуватися до своєї ролі, продумати стратегії вирішення конфлікту і представити їх під час гри. Після гри відбувається обговорення результатів і аналіз поведінки кожного учасника. Мета полягає у розвитку навичок міжособистісного спілкування, безконфліктної поведінки, емпатії, вміння знаходити компроміси і працювати в стресових умовах.

Таким чином, використання інтегрованих та інтерактивних методів і завдань сприяють всебічному розвитку майбутніх педагогів, їхньої здатності до ефективного педагогічного спілкування, сформованості культури педагогічного спілкування, емоційно-етичної компетентності, що є необхідною умовою успішної професійної діяльності в сучасних закладах освіти.

Оскільки, використання інтегрованих та інтерактивних методів у процесі підготовки майбутніх учителів образотворчого мистецтва сприяє формуванню у них високої культури педагогічного спілкування, розвитку їх професійної компетентності, морально-етичних якостей і особистісних здібностей, ці методи дозволяють забезпечити цілісність і комплексність освітнього процесу, підвищити його ефективність і результативність, готуючи майбутніх учителів до успішної професійної діяльності.

До наступної групи методів формування культури педагогічного спілкування у здобувачів вищої освіти педагогічних спеціальностей мистецького профілю входять психолого-педагогічні тренінги, які спрямовані на вдосконалення комунікативних навичок, розвиток емоційно-етичної компетентності та формування професійно важливих особистісних якостей. Вони базуються на активних методах навчання, що включають практичні заняття, рольові ігри, моделювання педагогічних ситуацій, кейс-метод, групові дискусії та рефлексію.

Одним із прикладів активного методу формування педагогічного спілкування є ігрові технології, як наприклад «Крокодил». Така гра допомагає розвивати невербальні комунікативні навички, підвищує емоційну грамотність та вміння виражати і розпізнавати емоції, розуміти один одного, що є важливими аспектами культури педагогічного спілкування.

Правила гри полягають у тому, що всі учасники сідають у коло або в ряд, щоб кожен міг бачити всіх інших; ведучий гри (викладач або обраний студент) готує картки з емоціями. Наприклад: радість, сум, здивування, страх, гнів, розчарування, відраза, захоплення, заздрість, смуток тощо. Студент №2, побачивши емоцію на картці, повинен без слів, використовуючи тільки невербальні засоби (міміку, жести, рухи тіла), показати загадану емоцію іншим учасникам гри. Інші учасники гри уважно спостерігають за невербальною демонстрацією емоції і намагаються її відгадати. Учасники можуть піднімати руки для оголошення свого варіанту відповіді. Перший учасник, який правильно відгадає емоцію, отримує бал і стає наступним загадуючим (студентом №1), а новий демонстратор (студент №2) обирається ведучим. Гра продовжується доти, доки всі учасники не спробують себе у ролі демонстратора емоцій або до запланованого завершення часу гри.

Психолого-педагогічні тренінги дозволяють створити безпечне освітнє середовище, де майбутні вчителі образотворчого мистецтва можуть експериментувати з різними стилями спілкування, отримувати зворотний зв'язок від тренерів і колег, аналізувати свої помилки і досягнення. Це сприяє розвитку самосвідомості, підвищенню рівня самоконтролю і саморегуляції, що є важливими для ефективного педагогічного спілкування.

Психолого-педагогічні тренінги мають декілька важливих функцій у процесі формування культури педагогічного спілкування:

Підвищення рівня сформованості емоційної компетентності. Під час тренінгів учасники навчаються розуміти і керувати своїми емоціями, виявляти емпатію, знижувати рівень стресу і емоційного напруження, етично себе поводити. Це допомагає створити позитивний емоційний клімат у класі.

Формування професійних якостей. Тренінги сприяють розвитку таких особистісних якостей, як відповідальність, толерантність, етичність, впевненість у собі тощо. Це важливо для створення авторитету вчителя і побудови ефективних взаємовідносин з учнями в умовах парнерської взаємодії.

Практичне застосування знань. Завдяки тренінгам майбутні вчителі можуть застосувати теоретичні знання на практиці, моделювати і аналізувати педагогічні ситуації, що дозволяє краще підготуватися до реальної педагогічної діяльності.

Рефлексія і саморозвиток. Тренінги сприяють розвитку навичок рефлексії, самоаналізу і самовдосконалення, що є важливими для постійного професійного зростання і підвищення рівня культури педагогічного спілкування.

Відтак, психолого-педагогічні тренінги є ефективним інструментом для формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів образотворчого мистецтва, забезпечуючи їх всебічний професійний розвиток і підготовку до успішної педагогічної діяльності.

Н. Дусь зазначає, що формування культури педагогічного спілкування відбувається також і у процесі педагогічної практики. Дослідниця наголошує, що саме під час захисту педагогічної (виробничої) практики можна обговорити зі студентами їхній досвід педагогічного спілкування, проаналізувати розвиток уміння висловлюватися, аргументувати свою позицію. Допомагає формуванню педагогічної емпатії та рефлексивних умінь у майбутніх учителів таке завдання, як складання психолого-педагогічних характеристик особистсті школяра та учнівського колективу, які створюється студентом після завершення практики. Цінним для аналізу сформованості культури педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва є відгук директора закладу освіти або відпочинку дітей. Такий вид діяльності допомагає визначити у здобувачів вищої освіти якість володіння основними педагогічними здібностями (комунікативними в тому числі) [4, с. 137].

Отже, існує широкий спектр методів, які можуть сформувати та скорегувати культуру педагогічного спілкування у майбутніх учителів образотворчого мистецтва.

Висновки

Культура педагогічного спілкування завжди є показником того, як за допомогою найбільш важливих конкретних педагогічних завдань, способів спілкування вдається реалізувати загальні соціально-значущі принципи навчально-пізнавальної діяльності здобувачів освіти. Чим ширший діапазон засобів і прийомів спілкування, який застосовує вчитель, тим більш високим є рівень його культури. Говорячи про професійну культуру педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва, ми, насамперед, повинні бачити в усіх його взаємостосунках уміння досягати поставленої мети у професій підготовці майбутнього фахівця.

Професіоналізм, уміння, навіть талант вчителя полягають у тому, щоб запобігати, пом'якшувати труднощі у спілкуванні через різницю у рівні підготовки, різні здібності, характери; допомогти здобувачам освіти відчути впевненість у собі через спілкування.

Педагогічне спілкування є фундаментальною складовою педагогічного процесу, яке охоплює всі форми взаємодії між вчителем та учнями. Воно виконує декілька важливих функцій, включаючи навчальну, виховну, комунікативну та організаційну.

Основні компоненти педагогічного спілкування включають вербальні та невербальні засоби комунікації, що забезпечують ефективний обмін інформацією, емоціями та взаєморозумінням між учасниками освітнього процесу.

Важливість формування культури педагогічного спілкування майбутнього вчителя образотворчого мистецтва полягає в тому, що воно сприяє створенню сприятливої емоційної атмосфери в класі, мотивує учнів до навчання, допомагає вирішувати конфлікти та сприяє формуванню партнерських взаємовідносин між учнями і вчителем. Одним з маркерів сформованості емоційно-етичної компетентності майбутнього вчителя образотворчого мистецтва виступає культура педагогічного спілкування.

Література

1. Бондаренко І. С. Педагогічне спілкування: культура, функції, такт, здібності.

2. Головаха Є.І., Паніна Н.В. Психологія людського взаєморозуміння. Київ, 1989.

3. Грузевич З.В. Формування культури педагогічного спілкування майбутніх вчителів трудового навчання. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми, 2010. №26. С. 227-232.

4. Дусь Н. А. Культура педагогічного спілкування в контексті компетентної парадигми професійної підготовки фахівців. Наукові записки ВДПУ. Серія: Педагогіка і психологія, 2005. Вип. 15. Вінниця, Вид-во «Діло». С.135-139.

5. Зязюн І. Я. Основи педагогічної майстерності. К., 1989. 345 с.

6. Кан-Калик В. А. Вчителю про педагогічне спілкування. К., 1987.

7. Комарова І.І. Формування культури педагогічного спілкування у майбутніх учителів: автореф. дис.. ..канд.наук. Тернопіль, 2000. 19 с.

8. Корніяка О.М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування. Практична психологія і соціальна робота, 2003. № 1. С.38-43.

9. Мачуська Г.М. Формування культури спілкування суб'єктів навчально-виховного процесу. Педагогіка і психологія ,1997. №3. С.5-8.

10. Савенко Л.О. Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх педагогів до професійного спілкування: автореф. дис. доктора пед. наук. Київ, 1998, 32 с.

References

1. Bondarenko, І. S. Pedagogjchne spdkuvannja: kul'tura, funkcti, takt, zdbnosti [Pedagogical communication: culture, functions, tact, abilities].

2. Golovaha, Є.І., Panma, N.V. (1989). Psihologja ljudskogo vzacmorozummnja [Psychology of human mutual understanding]. Ki'iv [in Ukrainian].

3. Gruzevich, Z.V. (2010). Formuvannja kul'turi pedagogmhnogo spdkuvannja majbutmh vchitehv trudovogo navchannja [Formation of the culture of pedagogical communication of future teachers of labor education]. Suchasm mformacym tehnologdta mnovacym metodiki navchannja p^go^d faMvdv: metodologya, teorija, dosvd problemi - Modern information technologies and innovative teaching methods for training specialists: methodology, theory, experience, problems, 26, 227-232 [in Ukrainian].

4. Dus', N. A. (2005). Kul'tura pedagogichnogo spilkuvannja v konteksti kompetentnoi paradigmi profesijno'i pidgotovki fahivciv [The culture of pedagogical communication in the context of the competent paradigm of professional training of specialists]. Naukovi zapiski VDPU. Serija: Pedagogika і psihologija - Scientific notes of VDPU. Series: Pedagogy and psychology, 15, 135-139 [in Ukrainian].

5. Zjazjun, І. Ja. (1989). Osnovi pedagogichnot majsternosti [Fundamentals of pedagogical mastery]. K. [in Ukrainian].

6. Kan-Kalik, V. A. (1987). Vchitelju pro pedagogichne spilkuvannja [To the teacher about pedagogical communication]. K. [in Ukrainian].

7. Komarova, І.І. (2000). Formuvannja kul'turi pedagogichnogo spilkuvannja u majbutnih uchiteliv [Formation of a culture of pedagogical communication among future teachers]. Extended abstract of candidate's thesis. Ternopil' [in Ukrainian].

8. Kornijaka, O.M. (2003). Pedagogichna dijal'nist' i kul'tura pedagogichnogo spilkuvannja [Pedagogical activity and culture of pedagogical communication]. Praktichna psihologija i social'na robota - Practical psychology and social work, 1, 38-43 [in Ukrainian].

9. Machus'ka, G.M. (1997). Formuvannja kul'turi spilkuvannja sub^ktiv navchal'no- vihovnogo procesu [Formation of a culture of communication between the subjects of the educational process]. Pedagogika ipsihologija - Pedagogy and psychology, 3, 5-8 [in Ukrainian].

10. Savenko, L.O. (1998). Teoretiko-metodichni osnovi pidgotovki majbutnih pedagogiv do profesijnogo spilkuvannja [Theoretical and methodological foundations of training future teachers for professional communication]. Extended abstract of Doctor's thesis. Ki'iv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru