Педагогіка трансгресії як шлях формування толерантного освітнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогіка трансгресії як шлях формування толерантного освітнього середовища

Бурбела Алла Леонідівна викладач кафедри фінансів, банківської справи та фондового ринку, Хмельницький університет управління і права імені Леоніда Юзькова, м. Хмельницький

Анотація

“Гранична” ситуація, у якій опинилося людство, недостатня здатність людини адаптуватися до швидкоплинного життя й відшукати адекватні відповіді на виклики стрімко змінного світу, спонукає її до пошуків нових життєвих смислів, що здатні вивести її із всеохоплюючого анабіозного стану ситуативної тривожності, задовольнити вітальні та духовні потреби. У цьому зв'язку певний інтерес викликає концепція трансгресії. Трансгресія - поняття, запозичене у постмодернізмі, де воно означає феномен переходу непрохідної границі, і передусім границі між можливим і неможливим. Наявний світ, досвід окреслює сферу для людини вже відомого можливого, замикаючи її в своїх границях, відсікаючи у такий спосіб для неї будь-яку перспективу новизни. Це звичний, знайомий відрізок життя людини лише підтримує вже відоме їй. У цьому плані трансгресія - це визнання неможливості далі залишатися в даній системі відліку і вихід за її межі, спростування існуючих і створення нових меж знання. Світ розуміється як множинність “можливих” світів та сенсів, багатоманітність їх інтерпретацій. За таких умов людське буття набуває рис полі культурності та свідомої солідарності. Такі підходи у царині освіти потребують передусім переосмислення принципів та стратегії освітньої діяльності, перехід від монологічного середовища до інтерсуб'єктивного простору діалогу-комунікації.

Наголошується, що у контексті педагогіки трансгресії освіта розглядається як процес розгортання людської сутності і виступає як можливість досягнення людиною своєї самобутності. Людина виступає не як “елемент” створеної наукової картини світу, а як “інструмент” її зміни, є основною точкою відліку у будь-якому знанні про світ. Учні мають “відчути себе" на місці іншої людини та в іншому часі. Діалогічний підхід є морально- етичною гуманізацією освітнього середовища, суть котрого зводиться до розуміння Іншого, “включення його у власне життя", утвердження принципу толерантності замість ще не зжитого: “хто не з нами, той проти нас".

Освіта побудована на трансгресивних інтенціях покликанна сприяти формуванню особистості небайдужої, здатної перейматися вселенським болем людських проблем, культивувати почуття співпричетності як важливої компоненти його світоглядної мобільності. У такий спосіб навчальний процес “олюднюється": досліджуються різні можливі характеристики суб'єкта як учасника пізнавального процесу, чим він керується у своїй пізнавальній діяльності, як здійснюється пізнавальна практика, на що спрямований його процес пізнання.

Ключові слова: педагогіка трансгресії, толерантність, співпречетність, пізнання, освіта, розвиток особистості.

Hanaba Svitlana Oleksandrivna doctor of philosophy, professor, professor of the department of psychology, pedagogy and socio-economic disciplines, National Academy of the State Border Service of Ukraine named after Bohdan Khmelnytskyi, Khmelnytskyi

Burbela Alla Leonidivna lecturer at the Department of Finance, Banking and Stock Market, Leonid Yuzkov University of Management and Law, Khmelnytskyi, Khmelnytskyi, педагогіка трансгресії толерантність співпречетність

PEDAGOGICS OF TRANSGRESSION AS A WAY OF FORMING A TOLERANT EDUCATIONAL ENVIRONMENT

Abstract. The "borderline" situation in which humanity has found itself, the insufficient ability of a person to adapt to a fast-moving life and find adequate answers to the challenges of a rapidly changing world, prompts him to search for new life meanings that can lead him out of the all-encompassing anabiotic state of situational anxiety, satisfy vital and spiritual needs. need. In this connection, the concept of transgression is of some interest. Transgression is a concept borrowed from postmodernism, where it means the phenomenon of crossing an impassable border, and above all, the border between the possible and the impossible. The existing world, experience outlines the sphere of the already known possible for a person, locking it in its borders, thus cutting off any perspective of novelty for it. This is a familiar, familiar segment of a person's life only supports what is already known to him. In this regard, transgression is the recognition of the impossibility of remaining in a given frame of reference and going beyond it, refuting existing and creating new boundaries of knowledge.

Постановка проблеми

Аналіз основних досліджень і публікацій

У цій статті має місце спроба аналізу потенціалу освітньої сфери у подоланні процесів конфронтації та духовного “відчуження” у суспільстві, побудові людського буття на принципах толерантності та взаєморозуміння.

Різні аспекти цієї проблеми вивчаються зарубіжними авторами, серед них - О. Больнов, Д. Д'юї, Г Жиру, М. Липман, П. Фрейре, К.Ясперс. Ця тема є також цікавою і для вітчизняних дослідників, таких як В. Андрущенко, В. Гайденко, Л.Горбунова, С. Кримський, Н.Кочубей, В. Лутай, І. Предборська, В.Табачковський.

Необхідність звернення до освітньої сфери зумовлена її особливим суспільним статусом. Виконуючи роль трансляції соціокультурного досвіду людства, вона забезпечує входження нових поколінь у активне соціальне життя. “Освіта, у широкому сенсі цього слова, є засобом підтримання неперервности життя”, - пише Д. Д'юї [5, с. 8]. А за умови нестійкості, динамізму, непередбачуваності сучасного світу, що породжує для людини все нові ризики та невизначеності, освіта залишається єдиним соціальним інститутом, котрий може підтримати пошуки нею власної ідентичності, допомагає не втратити себе. Зазначена обставина зумовлює орієнтацію освітньої системи на творення умов, які б сприяли становленню особистості, здатної протидіяти конфронтації та відчуженню і готової засівати у суспільстві зерна терпимості і взаєморозуміння.

У цьому зв'язку певний інтерес викликає концепція трансгресії. Трансгресія - поняття, запозичене у постмодернізмі, де воно означає феномен переходу непрохідної границі, і передусім границі між можливим і неможливим. Наявний світ, досвід окреслює сферу для людини вже відомого можливого, замикаючи її в своїх границях, відсікаючи у такий спосіб для неї будь -яку перспективу новизни. Це звичний, знайомий відрізок життя людини лише підтримує вже відоме їй. У цьому плані трансгресія - це визнання неможливості далі залишатися в даній системі відліку і вихід за її межі, спростування існуючих і створення нових меж знання. Вона розуміє суб'єктів пізнання такими, що долають межі об'єктивно сконструйованих соціальних, культурних, політичних уявлень [2, с.101]. Новий обрій пізнання, що відкривається трансгресивним проривом, є дійсно новим у тому сенсі, що по відношенню до попереднього стану не є таким, що лінійно “випливає” з нього очевидним і єдиним наслідком. Навпаки, новизна у даному випадку володіє по відношенню до всього попереднього статусом і енергією заперечення. Крім того, постмодернізм однозначно пов'язує акт трансгресивного переходу з можливостями вибору різних шляхів подальшого розвитку.

Метою статті є аналіз концептуальних ідей педагогіки трансгресії як умови формування толерантного освітнього середовища.

Виклад основного матеріалу

Трансгресія є одним з ключових понять граничної педагогіки професора Макмастерського університету Г. Жиру. На думку дослідника трансгресія у своєму проекті апелює до оновлення тих форм знання, які характеризують альтернативних та опозиційних Інших, сприяють творенню образу “людини культурної”. Це поняття, вважає вчений, також “служить прообразом для культурної критики та педагогічних процесів як форми подолання межі. Тобто це означає форми трансгресії, де створені в рамках домінування існуючі межі можуть бути піддані сумніву та перевизначені”. Отже, створюються умови, коли суб'єкти освітнього процесу “стають трансгресорами для пізнання іншості в її власному розумінні, для створення “прикордонної зони”, де різноманітні культурні ресурси оформляють нові ідентичності в рамках існуючих конфігурацій влади” [6, с. 81]. Відтак долається замкненість культур, традицій, парадигм, відбувається вихід у простір інтеркультурності, співпраці, порозумінню. Знання набуває рис плюральності, констентуальності, інтердисциплінарності. У цьому контексті виникає нова і досить конструктивна дослідницька позиція: у номадичному світі, що стрімко змінюється й створює повсякчас нові калейдоскопічні образи буття, яке враз здатне розсилатися у друзки, щоб утворити нові смислові й буттєві “візерунки”. Єдино вартісним є те, що існує “тут і тепер”. Воно формулюється й змінюється у процесі пізнання людиною світу та себе у ньому.

Очевидно, що відбувається поворот науки, освіти та філософії від пізнання тоталізованої і раціоналізованої істини до розмови та комунікації “можливих світів”. Це робить затребуваним можливісне мислення (посибілізм). “Можливісне мислення є не стільки мисленням про дійсне з погляду його можливостей, скільки про можливості конкретного об'єкта. Це мислення про дійсне з погляду його можливостей, тобто можливостей бути іншим”, - пише Л. Горбунова [4, с. 32]. Світ розуміється як множинність “можливих” світів та сенсів, багатоманітність їх інтерпретацій. За таких умов людське буття набуває рис полі культурності та свідомої солідарності. Суспільний консенсус досягається як розуміння та шанобливе ставлення до “ін шості”, а не сприйняття “іншого” як “чужого”, “ворожого”. Такі підходи у царині освіти потребують передусім переосмислення принципів та стратегії освітньої діяльності, перехід від монологічного середовища до інтерсуб'єктив- ного простору діалогу-комунікації.

Інтерсуб'єктивність у перекладі з латинської розуміється як міжсуб'єк- тивність і передбачає певний зв'язок між суб'єктами, що постають не як тотожні Я-Я, а сприймаються як унікальне, одиничне, рівноправне Я-Інший.

Зв'язок Я-Інший постає як автономний, унікальний за своєю природою світ екзистенцій. Незводимість Іншого до єдиного універсального Я, не означає опозиції, протиставлення Я-Інший, а лише розуміння їх двох самоцінних світів, що представляють інші форми мислення та інші культури[2, с.103].

Наявність можливості формування взаємозв'язку між ними, що утворює інтерсуб'єктивну спільність Ми. Ми розуміється як трансценендальна спільнота. Я переносить свою іманентність на Ти, що в свою чергу є Іншим Я. Спів-буття, спів-переживання, спів-існування Я та Іншого є умовою розвитку Я. За таких умов Інші постають у ролі соціальних дзеркал, вглядаючись у які Я не лише отримує інформацію, але й проводить корекцію особистісної сфери (сприймаючи та переживаючи цінності Іншого, перетворює їх на власні ціннісні орієнтири), формує вміння слухати і чути.

У цьому контексті освітня модель отримує дещо інший акцент: вона розглядається як категорія буття, як процес розгортання власне людської сутності і виступає як можливість досягнення людиною своєї самобутності. Людина виступає не як “елемент” створеної наукової картини світу, а як “інструмент” її зміни, є основною точкою відліку у будь-якому знанні про світ. “Освітній процес постає як гнучкий та варіативний й зорієнтований на розкриття внутрішнього потенціалу людини, задоволення її індивідуальних потреб та інтересів. Йдеться про створення освітнього простору свободи, у якому відбувається трансформація та самотворення особистості” [3, с.99]. Такий підхід в освітній сфері веде до зміни статусних ролей учасників педагогічної взаємодії. Учень мотивує свою навчальну діяльність не побоюванням, обов'язком або “уникненням невдач”, а прагненням досягти успіху, творчого задоволення, само актуалізації. Кожний учень порівнюється лише з самим собою (поступ) за багатьма особистісними показниками. У такий спосіб навчальний процес “олюднюється”: досліджуються різні можливі характеристики суб'єкта як учасника пізнавального процесу, чим він керується у своїй пізнавальній діяльності, як здійснюється пізнавальна практика, на що спрямований його процес пізнання.

Елімінування суб'єкт-об'єктної позиції означає, що вони більше не створюють дуальність, а зумовлюють один одного. “У такій ситуації протиставлення “учитель-учень” недоречне, оскільки кожний учасник педагогічного процесу і вчить, і вчиться водночас” - зазначає І. Предборська [8, с. 39]. Відтак педагогічний процес розглядається як співпраця, партнерська взаємодія, діалог, у якому педагог є рівним учасником дискусії, а не наставником. Трансгресивне, можливісне, імовірнісне мислення є основою для співпраці, співтворчості та взаєморозуміння, площиною для діалогічної взаємодії. Використання діалогічних модусів мислення не є якоюсь певною новацію, це нове розуміння потенціалу діалогової взаємодії у умовах глобалізованого світу.

Метод маєвтики, як спосіб діалогічного осмислення буття, вніс до світової культурно-філософської скарбниці ще Сократ. Філософ вважав, що мудрість та істина не проголошуються та не народжуються у суперечках чи дискусіях. Їх колискою є діалог. Діалог не визначає правоту одного з учасників та хибність думок інших, а спрямований на спілкування, співтворчість, спів розуміння сторін, які народжують свою власну істину. Проблемам діалогу присвятив свої роздуми Л.Фойєрбах. Мислитель вважав, що взаємозв'язок “ЯТи”, за своєю природою не є монадним, а багатовимірним, неоднозначним, екзитенційно-напруженим. Діалог відбувається за законом “не тотожності”, а взаємо доповнення “іншостей”, що є самоцінними та вартісними. Він пов'язаний з аксіологічним виміром. Мова йде про діалогічний плюралізм, що відображає культурно-онтологічну ієрархію смислів та цінностей.

Концепт діалогу розуміється як особлива форма людського спілкування, як співтворчість, котра здатна відкрити “світ вперше”. “Саме у діалозі, і завдяки йому відбувається актуалізація співбуття людей і вперше з'являється принципово важливий феномен повноцінного людського спілкування - зустріч, в якій перетинаються людські долі і відбувається взаємопроникнення людських світів” - пише В.Табачковський [9, с.164]. Діалогічне мислення зумовлює нові можливості відкриття множинності сенсів, значень, конотацій, що не підпорядковані єдиній концептуальній домінанті та не обмежуються раціонально-системною тотальністю. В контексті процесів формування нової освітньої парадигми діалог набуває практичного значення. Це зумовлено його евристичним потенціалом, що спрямований на подолання кризи монологічного “науковчення” (В. Біблер). В діалогічному модусі мислення долається як релятивізм, так і авторитаризм окремих смислів і способів розуміння, і саме завдяки цій обставині в людському досвіді конституюється простір всезагальних смислів. Атрибут всезагальності, опосередкований міжособистісною взаємодією, діалогом різних свідомостей.

Наголос на екзистенційних вимірах діалогу-комунікації робить К. Ясперс. Він окреслює параметри продуктивності такої комунікації, зауважуючи, що становлення відкритості і довіри у діалозі означає любов, люблячу боротьбу. Власне любов постає субстанційним первнем, джерелом діалогу.

К. Ясперс виокремлює наступні принципи такої люблячої боротьби:

- небажання переваг та перемог: той, хто відчуватиме таке бажання, відчуватиме й неспокій та провину й мусить намагатися подолати їх;

- взаємна прозорість та зрозумілість, що охоплює зміст та шляхи досягнення комунікації: кожен приходить сам до себе з допомогою іншого;

- відкриття себе та іншої людини екзистенціально;

- неприпустимість боротьби двох екзистенцій, а, навпаки, спільна боротьба супроти себе й іншого, та насамперед, це боротьба за істину[10, с.146].

У цьому контексті освітня модель отримує дещо інший акцент: вона розглядається як категорія буття, як процес розгортання власне людської сутності і виступає як можливість досягнення людиною своєї самобутності. Людина виступає не як “елемент” створеної наукової картини світу, а як “інструмент” її зміни, є основною точкою відліку у будь-якому знанні про світ.

Як приклад розглянемо можливості діалогу у сфері історичної освіти, де науковість історичного знання виявляється через зіставлення різних історіософських концепцій, як діалог-зустріч з минулим. Орієнтирами у цьому підході служать загальнолюдські цінності, критичне мислення, вміння конструктивно розглядати суперечливі ситуації. Досягнення виваженого балансу в моделюванні історичного процесу можливе за умови, коли концепції не лише будуть конкурувати з іншими, але враховують результати їх наукового пошуку, тим самим розсуваючи обрії свого наукового досвіду. Розуміння діалогічного характеру педагогічного процесу не зводиться, на думку О.Больнова, до формального чи вербального діалогу, а вбачається а екзистенційній зустрічі вихователя і вихованця у кризовій ситуації. Причому, у якості вихователя може слугувати історична подія, ідея, емоційне переживання пов'язане з ними чи постать минулого [1, с. 158].

Діалогічна взаємодія між минулим і сучасним, толерантне розуміння історичного буття можливі за умови виокремлення “людського змісту” історії, аксіологічності історичних фактів, явищ, тенденцій суспільного розвитку. Учні мають “відчути себе” на місці іншої людини та в іншому часі. Відтак, історичний процес пізнається не ззовні шляхом застосування наукових схем чи категорій, а зсередини, через людину, через проникнення у чуттєвий світ епохи та повсякденність. Людина за допомогою історії вдивляється у саму себе і, занурюючись у глибини минулого, вона знаходить не лише чисельні сліди, залишені її попередниками, але виявляє власне буття.

Предметом уваги постає людська діяльність, у всіх її різновидах, а історія розглядається як історія рішень, подій, які складають її справжній сенс. Діалогічний підхід є морально-етичною гуманізацією освітнього середовища, суть котрого зводиться до розуміння Іншого, “включення його у власне життя”, утвердження принципу толерантності замість ще не зжитого: “хто не з нами, той проти нас”. Толерантність у сучасному контексті сполучається із утвердженням цінності особистості та її вимог. Вона, на думку С. Кримського, може бути розглянута як комунікативна прилученість людей одне до одного, котра дає змогу заповнити відстань між полярними позиціями полем взаєморозуміння, застосування консенсусу [7, с. 478]. Окреслені стратегії впровадження ідей педагогіки трансгресії у царину освіти покликані сприяти утвердженню ідеалів і практики толерантності як спосіб пізнання і поваги щодо інших, як шлях до взаємного духовного збагачення.

Висновки

Освіта побудована на трансгресивних інтенціях покликанна сприяти формуванню особистості небайдужої, здатної перейматися вселенським болем людських проблем, культивувати почуття співпричетності як важливої компоненти його світоглядної мобільності. У такий спосіб навчальний процес “олюднюється”: досліджуються різні можливі характеристики суб'єкта як учасника пізнавального процесу, чим він керується у своїй пізнавальній діяльності, як здійснюється пізнавальна практика, на що спрямований його процес пізнання.

Література:

1. Больнов О. Зустріч / Сотниченко Л. А. Першоджерела комунікативної філософії. Київ : Либідь,1996. С.157-169.

2. Ганаба С.О. Творчий потенціал педагогіки трансгресії. Ноосфера та цивілізація. 2012. Вип. 1. С.99-105.

3. Ганаба С.О. Трансформативна освіта в умовах “плинної модерності”: окреслення проблемного поля. Збірник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія. Педагогічні науки. 2023. № 2 (33). С. 94-1о5.

4. Горбунова Л.С. Принципи формування вищої освіти в контексті інтеграційних процесів. Філософські науки. Суми: СумДПУ,2007. С. 28-34.

5. Д'юї Д. Демократія і освіта. Львів : Літопис,2003. 288 с.

6. Жиру Г. Гранична педагогіка і постмодерністські політики. Гендерна педагогіка: хрестоматія / За ред. В. Гайденко. Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. С.81-96.

7. Кримський С. Принципи духовності ХХІ століття. Дві Русі. Київ : Факт, 2003. С. 468-485.

8. Предборська І. У пошуках філософських засад сучасного освітнього дискурсу. Філософські абриси сучасної освіти: монографія / за заг. ред. І. М. Предборської. Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006. С.7-34.

9. Табачковський В. Людина-екзистенція-історія. Київ : Наукова думка,1993. 184с.

10. Ясперс К. Комунікація / Сотниченко Л.А. Першоджерела комунікативної філософії. Київ : Либідь,1996. С.136-148.

References:

1. Bolnov, O. (1996). Zustrich [Meeting] / Sotnychenko L. A. Pershodzherela komunikatyvnoi filosofii [Primary sources of communicative philosophy]. Kyiv : Lybid, 157-169. [in Ukrainian].

2. Hanaba, S. O. (2012). Tvorchyi potentsial pedahohiky transhresii [Creative potential of transgression pedagogy]. Noosfera ta tsyvilizatsiia. Vyp. 1. 99-105. [in Ukrainian].

3. Hanaba, S. O. (2023). Transformatyvna osvita v umovakh “plynnoi modernosti”: okreslennia problemnoho polia [Transformative education in the conditions of "flowing modernity": outline of the problem field]. Zbirnyk Natsionalnoi akademii Derzhavnoi prykordonnoi sluzhby Ukrainy. Seriia. Pedahohichni nauky. № 2 (33). 94-105. [in Ukrainian].

4. Horbunova, L. S. (2007). Pryntsypy formuvannia vyshchoi osvity v konteksti intehratsiinykh protsesiv. [Principles of formation of higher education in the context of integration processes]. Filosofski nauky. Sumy: Sum DPU. 28-34. [in Ukrainian].

5. Diui, D. (2003). Demokratiia i osvita [Democracy and education]. Lviv : Litopys. 288. [in Ukrainian].

6. Zhyru, H. (2006). Hranychna pedahohika i postmodernistski polityky. Henderna pedahohika: khrestomatiia [Frontier pedagogy and postmodern politics. Gender pedagogy: a textbook]. / Za red. V. Haidenko. Sumy: VTD “Universytetska knyha”. 81-96. [in Ukrainian].

7. Krymskyi, S. (2003). Pryntsypy dukhovnosti KhKhI stolittia. Dvi Rusi. [Principles of spirituality of the 21st century. Two Russias]. Kyiv :Fakt, 468-485. [in Ukrainian].

8. Predborska, I. U. (2006). poshukakh filosofskykh zasad suchasnoho osvitnoho dyskursu. Filosofski abrysy suchasnoi osvity: monohrafiia [In search of philosophical foundations of modern educational discourse. Philosophical outlines of modern education: monograph] / za zah red. I. M. Predborskoi. Sumy: VTD “Universytetska knyha”.7-34. [in Ukrainian].

9. Tabachkovskyi, V. (1993). Liudyna-ekzystentsiia-istoriia [Man-existence-history]. Kyiv : Naukova dumka. 184. [in Ukrainian].

10. Yaspers, K. (1993). Komunikatsiia [Communication] / Sotnychenko L.A. Pershodzherela komunikatyvnoi filosofii [ Primary sources of communicative philosophy]. Kyiv: Lybid, 136-148. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru