Взаємодія педагога соціального та громадських організацій для попередження насильства в родині

Размещено на http://www.allbest.ru

Взаємодія педагога соціального та громадських організацій для попередження насильства в родині

Софія Рацул

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтва)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, старший викладач Руденко Ю. Ю.

Стаття присвячена аналізу взаємодії педагога соціального з громадськими організаціями в контексті профілактики насильства в сім'ї. Проблема насильства в родині є однією з найбільш актуальних у сучасному суспільстві, і ефективна протидія цьому явищу вимагає комплексного підходу. В статті розглядається аналіз досліджень та публікацій з даної теми, висвітлені стратегії співпраці між педагогом соціальним та громадськими організаціями, а також зазначені перешкоди та перспективи подальших досліджень. Результати дослідження дозволяють зрозуміти значущість спільної роботи у боротьбі з насильством в сім'ї та визначити шляхи для подальшого покращення цієї співпраці.

Ключові слова: насильство в сім'ї, громадські організації, профілактика, взаємодія, співпраця, ефективність, соціальне партнерство, перспективи.

взаємодія педагог соціальний насильство

Постановка проблеми. Проблема насильства в сім'ї є однією з найбільш актуальних та складних проблем сучасного суспільства. Насильство в родині має серйозні наслідки для фізичного та психічного здоров'я та благополуччя індивідів, а також порушує основні права людини. Педагоги соціальні, як професіонали, які працюють з дітьми та сім'ями, мають важливу роль у протидії цьому явищу. Одним із способів ефективної роботи з цією проблемою є співпраця з громадськими організаціями, але дійсна ефективність цього підходу вимагає додаткового аналізу та досліджень.

Аналіз досліджень і публікацій. Ряд досліджень та публікацій підкреслюють важливість співпраці педагогів соціальних з громадськими організаціями у сфері профілактики насильства в сім'ї. Вони вказують на те, що спільна діяльність може забезпечити більш ефективну реалізацію програм та проєктів у цьому напрямку, а також сприяти залученню більш широкого спектру ресурсів та експертів для розв'язання проблеми.

Мета статті. Метою даної статті є аналіз взаємодії педагога соціального з громадськими організаціями з метою профілактики насильства в сім'ї та висвітлення результатів дослідження в цьому напрямку.

Виклад основного матеріалу (результати) дослідження. Сімейне насилля як форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне неблагополучия і порушення в ціннісно-нормативній сфері індивідів. Насилля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціально - психологічної та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.

Для України термін «насильство в сім'ї» є не зовсім традиційним, вважається, що сім'я - це особиста сфера, «сміття з неї не треба виносити», а дружина в синцях відшматована ременем дитина чи та, що підкоряється наказам батьків у виборі друзів, місця навчання тощо, - це сімейні справи, методи родинного виховання. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людина практикує над іншою; домагання; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена родини з жінкою та іншими членами великої сім'ї. Насильство в сім'ї визначається також як погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків.

І. Трубавіна та Н. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство у сім'ї:

сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприйняття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статтями праці та права розпоряджатися ресурсами;

громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок, забезпечуючи сім'ю чи громаду правовою основою для подальшого підтримування таких відносин [1, с.114].

Теорії насильства в сім'ї:

Ситуаційна теорія. Згідно з нею ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю впливу певних ситуативних і структурних змінних:

а) фактори, які зумовлені віком осіб (фізична та емоційна залежність);

б) структурні фактори (економічні труднощі, соціальна ізоляція);

в) фактори, які співвідносяться з особистістю піклувальника (життєва криза, насильство стосовно піклувальника у минулому).

Теорія соціальних змін. Її зміст полягає в тому, що процес соціальної взаємодії являє собою послідовну зміну заохочень і покарань і кожна людина у процесі взаємодії з іншими прагне збільшити частину винагород та зменшити частину покарань. Оскільки є залежні члени сім'ї, які не в змозі захистити себе від піклувальників, то останні збільшують свою агресію, яка залишається без покарання і зміни ситуації.

Теорія символічної взаємодії. Причина насильства полягає у відсутності диференціацій між тим, як сприймалася піклувальником особа в минулому, та її образом сьогодення [2, с. 85].

Для пояснення механізмів насильства взагалі та сімейного насильства зокрема, в наукових дисциплінах використовуються наступні міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціально - психологічний і соціокультурний.

Згідно концепції психобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантних рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого - потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих гвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері невідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань на жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір'ю.

На відміну від першого і другого підходів, у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокультурний підхід розглядає проблему більш широко - у контексті соціальної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і на внутрішньо сімейні відносини [1, с. 118].

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бондаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро- і макротеорій - від наявності психічних порушень до впливу соціально - культурних цінностей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулись між послідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну причинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність і алкоголізм. Прихильники теорій соціальної причинності Х. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу на культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соціальній структурі, домінуючій ролі чоловіків.

Насильство тісно пов'язане із соціальним стресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічним занепокоєнням невирішеними проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство.

Вчений Н. Бердникович проаналізував теорії, що пояснюють природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити три найбільш часткові підходи до даної проблеми: ситуаційна модель, теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [3, с.156].

Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуативних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них також відносять наявність комунікативних труднощів, а також фактори, що співвідносяться з особистістю опікуна.

В основі теорії соціальних змін («насильство, породжуване залежністю») лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілкування з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними нагород і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні члени родини більш безпомічні, залежні і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність «одержання здачі» невисока.

У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. Трубавіна, А. Бондаренко, Л. Алексєєва) та закордонні дослідники (Х. Вільфінг, Дж. Бариз) емпірично одержали деякі характеристики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі виділяються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

насильство в переважній більшості не одиничний акт, а повторюване явище;

потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки друзів чи в спеціальних організаціях;

частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною приналежністю;

рівень освіти не корелює з частотою насильства;

питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька - 10-15%, тоді як люди з різними психологічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях [4,с.121].

Удосконалення психолого - педагогічної культури батьків є важливою передумовою правильного виховання дітей, оскільки первинна соціалізація, прищеплення культури і взаємостосунків й розвиток гармонійної особистості належить сім'ї. Саме в сім'ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культури поведінки, засвоює норми поведінки.

В.О. Сухомлинський стверджував, що якщо батько дома завжди гримає, завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній і неслушній нагоді хапається за палицю або пасок, на кожне питання відповідає грубо, кожну провину дитини відзначає покаранням, - то це є придушенням. Такий батьківський терор тримає в страху всю сім'ю, не тільки дітей, але й матір. Він завдає шкоди не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір нульовою істотою, яка здатна бути тільки слугою. Не треба й доводити, наскільки шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей триматися далі від страшного батенька, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво і в той же час він виховує в дитині жорстокість [5,с.470].

Вирішальний позитивний вплив на виховання дітей має бути почуття взаємної любові й поваги до матері і батька та виявлення цих почуттів у їхніх щоденних взаєминах, а також їхнє гуманне ставлення до інших людей. В.О. Сухомлинський справедливо стверджував, що людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять одне одного і разом з тим люблять і поважають дітей. У таких дітей - мир і спокій в душі, стійке моральне здоров'я, щиросердечна віра в добро, віра в красу людську [5, с.525].

Покращення реального стану процесу сімейного виховання, попередження та подолання проблеми сімейного насильства в сучасних умовах повинна стати одним із основних напрямків роботи педагога соціального.

У результаті нашого дослідження ми виявили, що ефективність взаємодії педагога соціального з громадськими організаціями у сфері профілактики насильства в сім'ї залежить від декількох факторів. По- перше, важливо мати чітку стратегію співпраці, яка включає у себе розподіл обов'язків, обмін інформацією та координацію дій. По-друге, важливо мати змогу залучати до співпраці різноманітні організації та експертів, які мають відповідні знання та досвід у цій сфері. Однак існують певні перешкоди, такі як різні підходи до роботи, недостатність ресурсів та можливі конфлікти між учасниками співпраці.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Загалом, взаємодія педагога соціального з громадськими організаціями має великий потенціал у попередженні та протидії насильству в сім'ї. Проте для досягнення максимального ефекту необхідно подальше дослідження цієї проблеми, вдосконалення практичних методів співпраці та активна участь усіх зацікавлених сторін у реалізації заходів з профілактики насильства в сім'ї. Дослідники також повинні продовжувати вивчати різні аспекти взаємодії та шукати нові, інноваційні методи роботи у цьому напрямку.

Список використаних джерел

Соціальна робота в Україні: Навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько. - К.:2004.С.114.

Соціальна педагогіка: Навчальний посібник / А.Й. Капська. - К.: 2003. С.85.

Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей/ Упорядники: Р.Г. Драпушко, С.В. Толстоухова, - К.: УДЦССМ. - 1999. С.156.

Система захисту дітей від жорсткого поводження: Навчально-методичний посібник/ За ред.:К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. - К.: Держсоцслужба, 2005. С.30.

Серце віддаю дітям / В.А. Сухомлинський. - К.: 1973.

Размещено на Allbest.ru