Основні напрями модернізації світової освітньої системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Основні напрями модернізації світової освітньої системи

Main trends of modernization of the international education system

Сергіна Світлана Володимирівна

Serhina Svitlana Volodymyrivna

Оскільки система освіти являє собою один із соціальних інститутів, її розвиток цілковито зумовлюється зміною потреб суспільства, характером і досягненнями науково-технічного та соціального прогресу. Динаміку сучасного суспільного розвитку характеризують швидкі й глибокі зміни в усіх галузях життя та діяльності людини - у науці й техніці, в економіці та політиці, в освіті та культурі, в організації виробництва та в управлінні ним. Освіта зазнає постійного розвитку відповідно до зміни цілей і потреб суспільства, з розробленням і впровадженням високих технологій.

При цьому зазвичай найбільш радикальної модернізації потребує такий елемент освіти, як її зміст, оскільки саме зміст базової освіти формує підґрунтя і можливості вдосконалення програм підготовки учнів у старшій та професійній школі, зумовлює рівень і якість вищої освіти. Зміст же професійної освіти безпосередньо впливає на характер розвитку і використання продуктивних сил суспільства, на матеріальну і духовну культуру, на добробут населення.

Зростання ролі освіти в соціально-економічному розвитку суспільств, держав і цивілізації у цілому обумовлюється таким основним фактором: освіта забезпечує розвиток і відтворення людського капіталу.

У педагогіці людський капітал визначається як сукупність знань і досвіду, цінних особистісно-професійних якостей, які забезпечують вмотивовану спроможність і готовність фахівця ефективно розв'язувати різноманітні соціально-особистісні та професійні завдання. А також як соціально-професійна компетентність фахівця, що є складною особистісною якістю, яка виражає здатність вмотивовано і відповідально застосовувати сформовані компетенції для ефективного розв'язання різноманітних соціально-професійних завдань.

Зростання ролі освіти в розвитку людського капіталу визначається, своєю чергою, такими чинниками:

1) недостатня відповідність якості людського капіталу (знань і досвіду, здібностей, мотивації та активності працівників) вимогам нової економіки, що базується на знаннях, і готовності до розв'язання глобальних проблем людства (енергетичних, екологічних, кліматичних, економічних, соціальних тощо). Нова економіка висуває підвищені вимоги до освіченості особистості, її здатності жити і працювати в інформаційному світі в умовах змін і невизначеності; розв'язувати нестандартні проблеми; постійно освоювати і створювати інновації;самостійно вчитися та підвищувати свій особистісний і професійний рівень. Тому система освіти має сприяти розвитку необхідних соціально-особистісних і професійних компетенцій людини, що забезпечують адекватне розуміння сучасних соціально -економічних проблем у країні та світі. При цьому освіта на всіх рівнях має бути спрямована на формування особистості учня як суб'єкта власної життєдіяльності, здатного до постійного самовдосконалення, відповідальної творчої діяльності;

2) підвищена затребуваність в умовах нової економіки не тільки професійних компетенцій працівників, а й їхніх духовно-моральних особистісних якостей. Як показала світова фінансово-економічна криза 2008 р., люди, які втратили духовно-моральні орієнтири і мають потужні ресурси, здатні заради користі та прибутку на колосальні деструктивні дії проти інтересів суспільства і держави. Фактично фінансово-економічна криза є наслідком кризи духовної. Сказане актуалізує роль вищої освіти як засобу виховання майбутніх фахівців. Теперішні студенти, які народилися наприкінці 1980-х і в 1990-ті рр. в умовах інформаційного буму, соціально -економічних трансформацій, відрізняються від своїх попередників. Більшість сучасних студентів цілеспрямовані, практичні; вони надають перевагу соціальній, академічній і професійній мобільності; впевнено поводяться в умовах невизначеності. Але водночас їх вирізняють зайва актуалізація споживацтва, зростання байдужості до базових цінностей, низький рівень особистої та соціальної відповідальності;

3) необмеженість і невичерпність людського капіталу.

Основною відмінною рисою ери інформаційного суспільства, у якому ми живемо, є орієнтація на коеволюцію соціального і природного розвитку. Те, яким буде майбутнє суспільство, залежить від того, який тип людини буде сформовано, якими виявляться рівень її індивідуальної свідомості, характер і широта міжособистісних зв'язків, ступінь залучення в соціальне життя. Ці особистісні властивості, необхідні для функціонування «відкритої відповідальної свідомості» особистості, суспільство задає за допомогою виховання й освіти. Унікальність соціального інституту освіти зумовлюється тим, що саме він задовольняє потреби не тільки в підготовці фахівців, а й розвитку особистості.

Освіта як спосіб відтворення людини в культурі передбачає не тільки засвоєння дидактично перетвореного соціального досвіду і розвиток особистості на цій основі, а й створення образу світу і свого образу в цьому світі.

Основними функціями освіти є функція трансляції культури та соціокультурного досвіду, що спрямована на передачу підростаючому поколінню усталеного соціокультурного досвіду та підготовку молоді до самостійного життя і праці в стабільному суспільстві, і функція розвитку особистості, суспільства загалом, що забезпечує підготовку особистості до постійної самоосвіти та професійного зростання, оволодіння технологіями та інноваціями та їхнього відповідального використання в житті та професії.

На сьогодні настає перехідний етап у розвитку людства від слідування за натовпом до етапу саморозвитку, адаптації досвіду і знань до того, у чому особистість хоче виявляти свою здатність до позитивного творення. Важливим чинником розвитку людини в умовах домінування раціональності та витіснення її чуттєво-емоційного і морального потенціалу стає гуманістичний потенціал освіти.

Очевидно, що розв'язання практично будь-якої глобальної проблеми сучасного суспільства перебуває в безпосередньому зв'язку з розв'язанням проблем у сфері освіти та підготовки кадрів. Цей зв'язок - двосторонній: розв'язання економічних, соціально-політичних і багатьох інших проблем залежить від ефективності формування та відтворення освітнього і соціально-професійного потенціалу суспільства. Своєю чергою, розв'язання освітніх проблем неможливе без суттєвих змін у його інших сферах.

Система освіти на сучасному етапі зазнає структурних і якісних змін. Освіта стає особистісно значущою цінністю, коли свідоме конструювання та здобуття фундаментальної освіти стає як суб'єктивною потребою майбутнього фахівця, так і об'єктивною потребою суспільства.

Пошук нових ідей духовного життя соціуму й особистості, зростання суспільного інтелекту як єдності суспільної свідомості, культури й освіти супроводжується розробкою нової концепції освіти майбутньої людини й людства. Змінюється парадигма освіти: від «людини освіченої» до «людини культури», людина розглядається в усьому різноманітті її зв'язків зі світом. Це не тільки людина, яка знає і вміє, з розвиненими здібностями, а й особистість із власною системою цінностей, ідеалів, світоглядом, моральними принципами, яка відчуває, має внутрішню свободу і здатність до вибору. На відміну від «людини освіченої», яка засвоїла і використовує досягнення соціуму, «людина культури» об'єднує у своїй свідомості різні культури, орієнтована на іншого, схильна до діалогу з ним.

Освіта як універсумна система (одночасно - цінність, мета, засіб, діяльність, результат), пов'язана з культурно зумовленим і соціально значущим процесом зміни можливостей людини, визначає орієнтири духовного життя, формує настанови людини щодо можливого і неможливого. У практиці сучасної освіти дедалі більше утверджуються ідеї феноменологічної концепції, згідно з якою сутність освіти полягає в тому, що вона покликана допомогти людині виявити те, що в ній вже закладено, а не навчати її, «відливаючи» в певну форму, вигадану кимось заздалегідь, апріорі. Навчання стає персонально значущим, а його функція полягає у створенні умов для реалізації людиною своїх природних потенціалів, самоактуалізації її «Я».

Саме середовище виховання стає своєрідним каталізатором успішного навчання. В основі гуманістично-орієнтованої освіти лежать особливого типу відносини співтворчості, співпраці, поваги, уваги, щирості, автентичності. У вирішенні цих завдань освіти на перший план висувається підготовка педагога, здатного реалізувати у своїй професійній діяльності основоположні принципи гуманістичної психології. Педагогічні цілі необхідно переводити в психологічні - формувати потребу в самоосвіті та самовихованні, сприяти розкриттю творчої індивідуальності студента, при цьому навчання стає для нього персонально значущим.

Стає пріоритетною сутнісно-особистісна концепція освіти, що ґрунтується на використанні системного підходу, який охоплює основні аспекти людини - сутність і особистість та алгоритми взаємодії між ними. Під «сутністю» розуміють здібності людини, закладені в ній від природи, вид діяльності, у якому вона може досягти найвищих результатів. «Особистість» розглядають як сукупність знань, поведінкових функцій, культурних і суспільних цінностей, систему смислів і стосунків, що їх набуває та реалізує людина у взаємодії із собою та іншими. Особистість виступає як міра реалізації сутності.

Найголовнішим критерієм ефективності освіти стає не опрацьованість навчальних програм, професійність підготовки, а те, наскільки багато приділяється уваги свідомості студентів, вихованню в них таких якостей, як доброта, готовність прийти на допомогу, усвідомлення цілей і завдань життя, що враховують як егоїстичні (власні) інтереси, так і інтереси, узгоджені з цілями та завданнями розвитку соціуму в цілому.

Гуманітарний ідеал освіти, звертаючись до особистості як вирішального чинника і способу, що керує професійною самореалізацією, втілюється в такій системі цінностей:

- важливі індивідуальні особливості, самостійна навчальна діяльність, життєвий досвід, а не окремі предметні знання й уміння;

- важливі особистісні смисли навчання в житті людини, а не знання;

- важливими є цілісний розвиток, саморозвиток і особистісне зростання студента, а не обсяг знань і кількість засвоєної інформації.

Модернізація суспільства спирається на модернізацію освіти, головним результатом якої вважають готовність і здатність молодих людей нести особисту відповідальність за власне і соціальне благополуччя. Важливими цілями освіти стають:

- розвиток самостійності та здатності до самоорганізації;

- уміння відстоювати свої права;

- готовність до співпраці, розвиток здатності до творчої діяльності;

- формування терпимості до чужої думки, вміння вести діалог, знаходити змістовні компроміси.

Ці обставини зумовлюють необхідність у постійному пошуку, дослідженнях і моніторингу як загальноцивілізаційних процесів, так і процесів функціонування освітніх систем з метою узгодження їхніх основних параметрів із суспільними змінами, з провідними напрямами та тенденціями науково-технічного і соціального прогресу.

Дослідники виокремлюють дві групи основних соціокультурних тенденцій, що впливають на розвиток освіти: 1) позаосвітні, зумовлені глобальними процесами у світі та проблемами людства, світовими соціальними та економічними тенденціями, соціокультурною та виробничою ситуацією на рівні країни; 2) освітні, що визначаються сучасними тенденціями розвитку освіти у світі та окремих регіонах, зростаючою роллю освіти в розвитку суспільної свідомості та соціуму.

У світовій системі освіти склалися і чітко проявляються такі глобальні тенденції.

Посилюється загальне прагнення до демократизації системи освіти, що забезпечує доступність освіти для всього населення країни, насамперед для здібної талановитої молоді незалежно від її соціального походження та матеріального становища, і спадкоємність ступенів та рівнів освіти.

Чіткішим стає прагнення до забезпечення права на освіту всім охочим, тобто реальна можливість і рівні шанси для кожної людини здобути освіту в навчальному закладі будь-якого типу та рівня, незалежно від національної та расової приналежності, політичних поглядів і віросповідання.

Відбувається поступове збільшення загальної тривалості та підвищення якості дошкільного навчання і виховання дітей. Як свідчить досвід освітніх систем франкомовних країн Європи, дошкільні заклади значно полегшують успішну роботу всіх наступних рівнів освіти.

Має місце помітне підвищення ефективності роботи початкової школи через перегляд її програми та змісту освіти, залучення до педагогічної роботи в ній переважно випускників університетів, а не педагогічних училищ.

Проходить перебудова основної (базової) школи. Вона полягає в тому, щоб закладати основи базових знань і вмінь одночасно із забезпеченням учнів максимально широкими можливостями навчально - професійної орієнтації. Характерно, що в наш час жодна розвинена країна світу не забезпечує успішного поєднання загальної освіти дітей та їхньої професійної підготовки високого рівня в стінах школи за період навчання в ній.

Загальною тенденцією для розвинених країн є поступове ускладнення систем професійної освіти, створення і використання нових її варіантів, більшість яких розрахована на молодь 18-23 років. Добре помітна також тенденція розширення системи професійної освіти на контингент дорослих людей, яким доводиться міняти професію, а також відмова від надто «вузьких» професій чи роду занять, і підготовка молодої людини одразу за кількома спеціальностями, опанування якими відбувається за короткий час після найму на роботу.

Помітними стають відхід школи від орієнтації на «середнього» учня та підвищений її інтерес до обдарованих дітей і молодих людей, до особливостей розкриття та розвитку їхніх здібностей і творчого потенціалу в процесі навчання саме засобами освіти.

Відбувається пошук додаткових ресурсів для забезпечення здобуття освіти дітьми з особливими потребами, тобто дітей з відхиленнями в розвитку та дітей-інвалідів.

Спостерігається поступове розростання ринку освітніх послуг і розширення їхнього спектра.

Освіта стає пріоритетним об'єктом фінансування в усіх розвинених країнах світу, має місце усвідомлення перспективності інвестицій у людський капітал.

У сфері управління освітою відбувається пошук розумного компромісу між жорсткою централізацією та стандартизацією освіти, з одного боку, і повною автономією навчальних закладів, з іншого.

Постійно розширюється спектр навчально-організаційних заходів, спрямованих як на задоволення різнобічних інтересів, так і на розвиток здібностей учнів.

Відбувається розвиток багаторівневої системи освіти, яка забезпечує ширшу мобільність у темпах навчання і у виборі учнями майбутньої спеціальності. Вона формує в того, хто навчається, здатність і прагнення освоювати на базі отриманої університетської освіти нові спеціальності та професії.

Для освітнього процесу у вишах характерне потужне збагачення сучасними інформаційними технологіями, широке включення в систему Internet з її величезними інформаційними ресурсами та інтенсивний розвиток дистанційних форм навчання студентів.

У світовій освітній системі істотно збільшується гуманітарна складова змісту підготовки фахівців загалом, а також за рахунок запровадження нових людиноорієнтованих наукових і навчальних дисциплін: філософії, психології, політології, соціології, культурології, екології, ергономіки, економіки.

Посилюються університизація вищої освіти та процеси інтеграції всіх вишів у систему провідних у країні та у світі університетів, що приводить до появи потужних університетських комплексів, науково - освітніх мегаполісів державного, континентального та міжрегіонального значення.

Відбувається також об'єднання університетів із промисловими комплексами. У результаті формується база для наукових пошуків та адресної підготовки унікальних фахівців для сучасних фірм і підприємств.

Підкреслимо, що проблемний і дослідницький характер професійної підготовки студентів у виші відіграє першочергову роль у зв'язку з необхідністю посилення інтеграції освіти, науки, виробництва і бізнесу. Така інтеграція стає особливо актуальною в умовах забезпечення інноваційного соціально - економічного розвитку країни. Як свідчить зарубіжний досвід, найперспективнішою моделлю інтеграції освіти, науки, виробництва і бізнесу є дослідницький університет, головна відмітна характеристика якого - генерація і поширення знань. Такі відомі американські університети, як Гарвард, Прістон, Стенфорд тощо, по суті дослідницькі. На їхній базі через активне залучення викладачів і студентів проводять найпередовіші фундаментальні дослідження, забезпечують впровадження наукових ідей та інновацій у виробництво й економіку. У дослідницьких університетах студенти під керівництвом викладача отримують науково- прикладні завдання міждисциплінарного характеру на проведення досліджень (наприклад, в інтересах сталого розвитку) і виконують їх. Мотивацією для студентів виступають реальні перспективи отримати патент на власну розробку, зробити власний внесок у розробку глобальних проблем людства, створити фірму на пільгових умовах, отримати від науковців кваліфіковану допомогу чи консультацію, претендувати на постійне місце роботи у відомих компаніях, що займаються інноваційними розробками. Головною стратегією навчання в дослідницьких університетах стає стратегія, що забезпечує участь студентів у дослідницькій діяльності, а саме: модель викладання в дії або «навчання на практиці» («Learning by doing»). Викладання в дії базується на залученні студентів до розв'язання науково-прикладних проблем, які є не просто квазіпрофесійними, як у контекстному навчанні, а найвищою мірою актуальними та затребуваними у виробництві, економіці, науці. Очевидно, щоб забезпечити необхідну готовність студентів до науково- прикладних досліджень, треба їхнє навчання з усіх дисциплін організовувати як навчальне дослідження. За такого навчання студенти проходять повний цикл науково-дослідницької діяльності спочатку під керівництвом викладача, а потім ступінь самостійної участі студентів постійно зростає. У зв'язку з цим прийоми створення в навчальному процесі проблемної ситуації, дослідницький метод, кейс-технологія, проєктна форма тощо мають переважати в процесі викладацької діяльності. Насамкінець зазначимо, що названі вище стратегії викладання висувають підвищені вимоги до професійних компетенцій викладача сучасного університету. Найважливішою вимогою виступає розширення предметно -орієнтованих компетенцій викладача системою надпредметних професійно -педагогічних компетенцій, що забезпечують поєднання теоретичної та практичної підготовки майбутніх фахівців, міждисциплінарну інтеграцію змісту навчання, упровадження проблемно-дослідницьких методик і стратегій активного, колективного навчання; створення в освітньому процесі ситуацій, які моделюють актуальні соціально -професійні й науково- прикладні проблеми, з якими випускаються студенти.

Регулярно оновлюються цілі, зміст і технології вищої професійної освіти, здійснюється коригування навчальних програм з урахуванням досягнень науково -технічного і соціального прогресу та вимог світових стандартів освіти.

Поглиблюється міждержавне співробітництво в галузі освіти. Активність розвитку цього процесу залежить від потенціалу національної системи освіти і від забезпечення рівних умов для партнерства держав і окремих учасників цього співробітництва.

Значного поширення набувають нововведення при збереженні сформованих національних традицій і національної ідентичності країн і регіонів. З огляду на це освітній простір стає полікультурним і соціально зорієнтованим на розвиток людини та цивілізації загалом, більш відкритим для формування міжнародного освітнього середовища, національним за характером культури та наднаціональним за характером знань, долучення людини до світових життєвих цінностей, до скарбниці загальноцивілізаційних здобутків.

Розглянуті світові тенденції розвитку освіти мають досить загальний характер. Водночас практично для розвитку кожного виду і рівня освіти мають місце і свої специфічні тенденції, зумовлені їхніми власними цілями, особливостями, характером здійснення та новими соціальними вимогами до рівня підготовки відповідних випускників. Так, для розвитку світової системи вищої технічної освіти наразі найхарактернішими є такі тенденції.

Відбувається гуманізація інженерної освіти, що має за основну мету «олюднення» техніки і технологій. Ця тенденція виступає віддзеркаленням загальної зміни цілей і характеру суспільного виробництва та його орієнтацією на потреби й інтереси людини, а також усвідомлення в суспільстві визначальної ролі особистісного чинника в забезпеченні високої ефективності виробництва. Система інженерної освіти приділяє дедалі більшу увагу формуванню у студентів розуміння ролі моральних норм і цінностей у їхній майбутній професійній діяльності. Саме це забезпечує виховання в них почуття особистої відповідальності перед нинішнім і майбутніми поколіннями за можливі результати цієї діяльності.

Спостерігається посилення ролі фундаменталізації інженерної освіти. В умовах істотного прискорення науково-технічного прогресу та швидкої зміни поколінь техніки і технологій для розроблення нових високих технологій та успішного їх використання в процесі створення сучасної конкурентоспроможної продукції одних спеціальних знань виявляється вже недостатньо. Сучасний фахівець повинен глибоко оволодіти фізичними, хімічними та біологічними основами технологій і завжди бути готовим до використання нових ефектів під час їх розроблення, застосовуючи при цьому методи математичного моделювання на основі комп'ютерної техніки та інформаційних технологій. Це видається дуже важливим для прискорення відпрацювання перспективних високих технологій і доведення до можливості промислового використання.

Підвищення професійної та соціальної мобільності як одна з визначальних рис способу життя сучасної людини вимагає відмови від вузької спеціалізації та переходу до універсалізації, до підготовки фахівця широкого профілю. Це дає змогу випускникам вільно орієнтуватися в досить широкому спектрі проблем у сфері професійної діяльності, швидко адаптуватися до неминучих змін продукції, технологій, умов і характеру виробництва.

Серйозне ускладнення екологічної ситуації, проблеми якої набувають сьогодні глобального характеру, вимагає відповідної екологізації інженерної освіти. Ця тенденція проявляється, з одного боку, в посиленні екологічного виховання і прищепленні екологічної культури всім інженерам, а з іншого - в організації підготовки інженерів принципово нової якості - фахівців у галузі екологічного моніторингу та природоохоронної діяльності.

Вступ світової цивілізації в третє тисячоліття характеризується початком нової ери - епохи глобалізації, що посилюється, інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційно-мережевих суспільств. Очевидно, що в цих умовах постає питання не тільки про роль освіти в цьому процесі, а й про вплив глобалізації на розвиток вищої освіти, вимоги до її модернізації.

По-перше, наростаючий процес глобалізації пов'язаний, як відомо, з формуванням глобальної системи знань, яка об'єднує культури різних народів, охоплює економіку і політику, науку, освіту. Створюються передумови для розвитку не тільки європейського освітнього простору. Можна припустити, що світ перебуває на порозі виникнення глобальної системи освіти. У зв'язку з цим вона повинна своєчасно реагувати на соціальні зміни і забезпечувати формування в учнів якостей мобільності та відкритості (до діалогу, самоосвіти, творчості, інновацій). З глобального погляду фундаментальна роль сучасної вищої освіти полягає в забезпеченні наукового та соціально-економічного прогресу, соціальної інтеграції та згуртованості, міжкультурного діалогу та взаєморозуміння в ситуаціях соціально-культурного розмаїття, а також у створенні міцної основи для безперервної самоосвіти протягом життя. При цьому освітній процес у сучасному виші має бути організований з опорою на суб'єктну позицію студента і сприяти набуттю майбутніми фахівцями вмінь самостійного та відповідального прийняття рішень у різних навчально - соціальних і професійних ситуаціях. Крім того, з формуванням європейського та світового освітнього простору загострюватимуться проблеми ефективності та якості вищої освіти. Це передбачає впровадження в освітній процес вишів міжнародних механізмів якості освіти.

По-друге, в умовах переходу до інформаційного суспільства, економіки, заснованої на знаннях, не матерія та енергія, а інформація та наукове знання стають основними чинниками, які визначають стратегічний потенціал і перспективи розвитку суспільства. Основні зміни у сфері освіти у зв'язку з цим характеризуються відмовою від привласнення готового знання та уявлення про педагога як основного (або єдиного) носія інформації та знань. Оновлення змісту і методик навчання має відповідати зростаючій необхідності самому студенту більшою мірою самостійно засвоювати інформацію. Професійна підготовка кадрів у системі вищої освіти має ширше спиратися на досягнення в галузі фундаментальних наук, проведення наукових досліджень, зокрема міждисциплінарних, міжнародних проєктів, посилення взаємодії вишу, науки і виробництва.

Концептуально-методичне підґрунтя модернізації освітнього процесу з урахуванням зазначених тенденцій і чинників становлять положення таких методологічних підходів: гуманістичного, особистісно орієнтованого, міждисциплінарного, компетентнісного, середовищного.

Реалізація в освітньому процесі гуманістичного та особистісно орієнтованого підходів передбачає: 1) створення умов для ефективного особистісно-професійного розвитку студентів, формування в них соціального мислення, забезпечення їхньої самореалізації; 2) більш повне врахування індивідуальних особливостей тих, хто навчається, і опертя на їхній соціокультурний досвід; 3) надання студентам психолого-педагогічної допомоги та підтримки під час засвоєння освітніх програм, адаптації до вимог вишу, майбутньої професійної діяльності.

Гуманістичний підхід виступає своєрідним компенсаторним механізмом для особистості, покликаним пом'якшити або врівноважити вплив негативних проблем світу, що глобалізується. Опора на гуманістичний та особистісно орієнтований підходи означає педагогічно доцільне поєднання індивідуальних форм і колективних стратегій навчання. Ідеться, з одного боку, про забезпечення гнучкості та варіативності навчальних планів і освітніх програм через модульну систему навчання, вивчення дисциплін і спецкурсів за вибором, широку реалізацію індивідуальних освітніх траєкторій. З іншого боку, наголос робиться на колективну стратегію викладання і навчання, яка включає в себе навчання у співпраці, методики роботи в команді, колективні способи навчальної роботи. До них належать мозковий штурм, дискусія, навчальні дебати, ділові, рольові ігри та інші комунікативні методики, що забезпечують вимушену навчально-пізнавальну активність і високий рівень навчальної комунікації студентів. Ця стратегія сприяє формуванню в майбутніх фахівців комунікативного, рефлексивного досвіду, а саме: досвіду співпраці, узгодження інтересів і позицій, спільного прийняття рішень тощо. Такий досвід буде особливо затребуваний у майбутній професії в умовах посилення соціально-економічної інтеграції, що посилюється, міжнародної науково-проектної діяльності.

Реалізація міждисциплінарного підходу у вищій освіті традиційно розглядається як процес і результат змістовно-технологічного об'єднання навчальних дисциплін у блоки, комплекси або модулі. Інноваційним механізмом міждисциплінарної інтеграції в сучасному виші є включення до змісту навчання (незалежно від навчальної дисципліни) міждисциплінарного контенту через комплексні соціально-професійні проблеми (задачі-ситуації), що відображають різні аспекти інтеграційних процесів, цивілізаційну кризу, що виявляється, глобальні проблеми людства. Великого значення набувають міждисциплінарні науково-прикладні проблеми, що мають глобальний або регіональний характер. До них належать глобальні проблеми людства (руйнування природного середовища, виснаження ресурсів, демографічний вибух тощо), проблеми «сталого розвитку», ефективного управління економікою та ресурсами на рівні окремої країни та світу в цілому тощо. Названі проблеми можуть бути включені до змісту навчальних дисциплін або представлені в окремому міждисциплінарному спецкурсі для студентів усіх спеціальностей. Під час обговорення та пошуку розв'язання таких проблем студенти розуміють необхідність міждисциплінарності, діалогу наук (або навчальних дисциплін), виявляють можливості та способи майбутньої професійної діяльності для їх розв'язання.

Компетентнісний підхід передбачає практико-орієнтований, прикладний, міждисциплінарний характер навчання, найповніше врахування вимог роботодавців. При цьому зміст і методики навчання у виші мають відповідати змісту і способам майбутньої професійної діяльності випускника, відображаючи комплексний характер соціально-професійних проблем.

Міждисциплінарний і компетентнісний підходи у вищій освіті визначають нову стратегію підготовки кадрів, орієнтовану на формування у студентів відповідних компетенцій. Вони ґрунтуються на гнучких, багатофункціональних, інтегрованих знаннях та узагальнених уміннях, сформованість яких сприяє синтезу здобутків у суміжних дисциплінах, продуктивному розв'язанню широкого кола комплексних задач з використанням теорій і методів різних наук, а головне - розвитку в студентів перспективного бачення проблем, глобального та системно-аналітичного мислення. Стратегії викладання, що реалізують міждисциплінарний і компетентнісний підходи, визначаються контекстним навчанням і навчанням «дією», або активними формами та методами навчання.

Головним елементом змісту контекстного навчання виступають продуктивні завдання -ситуації, що моделюють проблеми майбутньої професійної діяльності студентів. Активні форми та методи навчання базуються на рефлексійно-діяльнісній основі, забезпечують суб'єктну позицію студентів у навчально- дослідницькій діяльності, активізують їхню самостійну роботу. Ці стратегії викладання реалізуються, насамперед, через кейс-технології, проектну форму навчання, технологію навчання як навчального дослідження, ігрові та інші активні методики. Використання зазначених методик і технологій забезпечує створення в освітньому процесі проблемних ситуацій, що моделюють актуальні проблеми в суспільстві та професії, і залучення студентів до їх вирішення. У процесі інформатизації освіти організація та здійснення освітнього процесу в сучасному виші відбуваються в інформаційно-освітньому середовищі. В умовах його функціонування загострюється проблема розвитку творчого мислення учнів.

Особливо затребуваними є рекомендації щодо подолання кліпового мислення, коли в учнів блокується здатність до аналізу; геймерівського мислення (як наслідку комп'ютерних ігор), яке характеризується зниженням творчого потенціалу особистості. Розв'язання названих проблем можливе лише через стратегії навчання і викладання, які забезпечують проблемно-дослідницьку спрямованість освітнього процесу. Як відомо, ці стратегії визначаються технологіями проблемного навчання (це методи проблемного викладу, створення проблемних ситуацій, дослідницький метод), технологіями навчання як навчального дослідження, кейс-технологіями, проєктними технологіями. В умовах інформаційно-освітнього середовища названі технології необхідно вміло впроваджувати в сукупності з електронними засобами, забезпечуючи в освітньому процесі дієвий зворотний зв'язок, активізацію пошуково-дослідницької діяльності студентів, навчальну комунікацію. Головне - забезпечити не просте зчитування «готового» тексту в електронному вигляді, а надати студентам підґрунтя для пошукової, рефлексивної роботи, міркувань і доказів, для розв'язання навчально-професійних ситуацій.

Інтенсифікація процесів глобалізації світогосподарських зв'язків на засадах принципів ринкової економіки зумовлює необхідність посилення економічної та правової підготовки інженерів. Без цього вони не можуть належним чином оцінити техніко-економічні характеристики своєї продукції, показники її конкурентоспроможності, а також забезпечувати правовий захист своїх винаходів та інших науково - технічних розробок, своєї інтелектуальної власності.

У зв'язку із серйозною зміною цілей, характеру і структури професійної діяльності сучасного інженера та підвищенням ролі особистісного чинника істотно посилюється роль управлінської компетенції та функцій навчання, перенавчання і виховання персоналу. Ця обставина викликає необхідність внесення відповідних змін і до змісту їхньої професійної освіти. Йдеться, зокрема, про серйозне підвищення якості управлінської та психолого-педагогічної підготовки інженерів. Зараз відповідні знання стають не просто елементом загальної культури інженера, а невід'ємною складовою його професійної компетенції.

З тенденціями розвитку світової системи освіти тісно пов'язана і проблема взаємовизнання та еквівалентності періодів навчання, освітньо-кваліфікаційних рівнів і документів про здобуття освітніх кваліфікацій (атестатів і дипломів), а також вчених ступенів і звань. Для успішного розв'язання проблеми міжнародні експерти мають обов'язково враховувати особливості та характеристики кожної національної системи вищої освіти, які при цьому мають відповідати також стандартизованому опису і використовуватися для об'єктивного оцінювання якості навчання та заключних освітніх кваліфікацій.

До теперішнього часу у світі склалися такі основні моделі освітніх систем.

Американська модель включає молодшу середню школу - середню школу - старшу середню школу - коледж дворічний - коледж чотирирічний у структурі університету - магістратуру - аспірантуру.

Французька модель включає єдиний коледж - технологічний, професійний і загальноосвітній ліцей - університет - магістратуру - аспірантуру.

Німецька модель: загальна школа - реальне училище, гімназія та основна школа - інститут та університет - аспірантура.

Англійська модель: об'єднана школа - граматична та сучасна школа-коледж - університет - магістратура - аспірантура.

Українська модель: загальноосвітня школа - повна середня школа, гімназія та ліцей-коледж - інститут, університет та академія - магістратура - аспірантура.

У розв'язанні проблем світової освіти важливого значення набувають великі міжнародні проєкти та програми, оскільки вони за потребою передбачають спільну участь у них навчальних закладів і педагогів - представників різних освітніх систем.

Серед найвідоміших сучасних великих міжнародних проєктів і програм слід відзначити такі.

Проєкт Еразмус, завдання якого полягає в тому, щоб забезпечити мобільність студентів з країн Європейського Союзу (наприклад, у межах цієї програми до 10% студентів вишу обов'язково мають пройти частину терміну навчання у виші іншої європейської країни).

Проєкт Лінгва являє собою програму, призначену для підвищення ефективності вивчення іноземних мов. Вона розрахована на різний контингент, починаючи з учнів молодших класів.

Проєкт Еврика - його завдання полягає в тому, щоб здійснювати координацію наукових досліджень вишів держав - членів Європейського Союзу з вишами країн Східної Європи.

Проект Еспріт має на меті об'єднання зусиль європейських університетів, науково-дослідних організацій і комп'ютерних фірм у створенні нових інформаційних технологій та їх використанні в подальшому вдосконаленні освіти.

Проект Темпус є однією з найпотужніших загальноєвропейських програм, орієнтованих на розвиток мобільності університетської освіти та підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку праці.

Програма Іріс - це система проєктів, спрямованих на розширення можливостей здобуття жінками професійної освіти та їхнього подальшого працевлаштування.

Функцію координації та нормативно-правової підтримки процесу розвитку світового освітнього простору успішно виконує ЮНЕСКО. Ця організація розробляє для всіх країн міжнародно-правові акти як глобального, так і регіонального характеру. Міжнародні правові акти ЮНЕСКО глобалізують сучасну освіту, виводячи на рівень першочергових завдань людської цивілізації проблеми виховання людей у дусі миру, демократії та гуманізму, толерантності та поваги до прав людини, історичних і культурних цінностей та традицій інших народів, збереження довкілля.

Нормотворча діяльність ЮНЕСКО спрямована на:

- створення умов для розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки і культури;

- забезпечення загальної поваги законності та прав людини;

- залучення більшої кількості країн до процесу підготовки правових основ для міжнародної інтеграції у сфері освіти;

- дослідження стану освіти у світі, прогнозування найефективніших шляхів розвитку та інтеграції;

- пропаганду прийнятих конвенцій і рекомендацій;

- збір і систематизацію щорічних звітів держав - членів цієї організації про стан освіти.

Необхідно підкреслити, що для сучасного світового освітнього простору найхарактернішими є такі якості, як динамічність та інтернаціоналізація освіти, різна щільність контактів і зв'язків між окремими складовими міжнародної освітньої системи, посилення концентрації освітніх систем.

Під час сьогодення формується імператив виживання людства, здійснення якого пов'язане з моделлю сталого розвитку - керованою соціоприродною еволюцією на базі суспільного інтелекту й освітнього суспільства.

Зміну освітньо-цивілізаційних парадигм - перехід від освітньо-педагогічної формації «просвітництва» та «освітніх послуг» до формації «освітнього суспільства», у якому освіта, будучи соціальним інститутом (соціогенетичним механізмом відтворення суспільного інтелекту, освітньо- педагогічним відтворенням людини), поширюється на всі аспекти життя суспільства і де діє провідний закон розвитку суспільства й економіки - закон випереджувального розвитку якості людини, якості освітньої системи і якості освітніх послуг, а також на всі сторони життя людини.

Загалом зміни в сучасній освіті ґрунтуються на імперативах:

- всебічного, універсально-цілісного, гармонійного розвитку особистості;

- формування нової парадигми проблемноорієнтованого професіоналізму;

- переході від одновимірної до багатовимірної людини.

Навчання людини стає мистецтвом сприяння її прагненню до власного розвитку. Найяскравіше ці тенденції проявляються у сфері технічної освіти. Позитивістська модель технічного університету визнається застарілою на фоні нового гуманістичного ідеалу - «гуманітарного університету». З недавньої «кузні кадрів» для народного господарства технічний університет перетворюється на сферу проєктування власного життя, формування ідей і проєктів, що втілюються надалі в життя.

Зміст концепції технічного університету зводиться не до відмови від підготовки фахівців з технічних наук і природознавства, а до перегляду фундаментальних принципів цієї підготовки. Зміни, що відбуваються сьогодні в програмах підготовки фахівців на прикладі Харківського політехнічного університету, явно свідчать про тенденції гуманізації освітнього процесу. В університеті відкрито низку гуманітарних факультетів, які не поступаються за соціальним статусом традиційним технічним факультетам. Гуманітарна складова науково-дослідницької роботи студентів наділяється академічним статусом і стає пріоритетною. Відбувається переосмислення психолого-педагогічних засад викладацької діяльності.

У технічному університеті відбуваються локальні (введення нових предметів у навчальний план, що відображають регіональний компонент освіти), модульні (різнорівнева, різнотемпова, варіативна освіта) і системні зміни, які зачіпають компоненти діяльності вишу: мету, зміст, організацію, технологію навчання та управління.

У підсумку можна зробити висновки, що в умовах інформаційного суспільства актуалізувалися питання про тенденції розвитку сучасної освіти. Зміна засад соціокультурної картини світу, що відбувається, яка ставить як першочергову проблему виживання в нестабільному просторі культури, визначає культуру освіти загалом, головним завданням якої стає освіта людини, яка вміє орієнтуватися в кризових, проблемних ситуаціях, здатна до рефлексії та творчості в культурно ненормованих умовах, має навички роботи з різними типами мислення, з ідеями різних культур, готова до полікультурного діалогу. Для системи освіти реалізація цих ідей означає тенденцію, що утверджує цінність і гідність людини, зміну освітньої парадигми з системи «людина - світ» на «людина - світ - «Я» людини».

Джерела

модернізація освіта інформаційне суспільство

1. Бех І. Д. Формування особистісних цінностей як складових образу «Я» вихованця у процесі розв'язання соціально-моральних завдань // Бех І. Д. Вибрані наукові праці. Виховання особистості. Т. 1. Чернівці: Букрек, 2015. С. 180-187.

2. Васянович Г. П. Гуманітарна освіта у процесі підготовки кваліфікованого робітника // Васянович Г. П. Вибрані твори у 7 т. Т. 5: Збірник наукових праць. Львів: Норма, 2015. С. 278-287.

3. Васянович Г. П., Нагірняк М.. Культурно-гуманітарні засади навчального процесу і сучасна реальність // Сучасні виклики професійної освіти: теорія і практика: зб. наук. праць. Львів, 2019. С. 18-25.

4. Вінтюк Ю. Професійна підготовка майбутніх психологів: проблема та її складові // Педагогіка і психологія професійної освіти. 2016. № 3. С. 92-102.

5. Герасімова Н. Є. Підготовка спеціалістів у ВНЗ // Вісн. Черкас. ун-ту. Вип. 36. Черкаси,2008. С. 109-112.

6. Дубовик О. В Креативна особистість і методики її розвитку // Інформаційно-комунікативні технології як засіб формування креативної особистості: матеріали обл. наук.-практ. конф., м. Львів, 5 лютого 2020 р.; уклад. О. В. Дубовик. Львів, 2020. С. 27-33.

7. Кисельова О. І., Коломієць Л. В., Шевцов А. Г.Якість вищої освіти: організація навчання та вимірювання знань: монографія. Одеса. 2017. С. 244.

8. Концепція та методологія реалізації науково-дослідницької діяльності суб'єктів навчально-виховного процесу університетів: монографія /

О. І. Бульвінська, Н. О. Дівінська, Н. О. Дяченко та ін.; за ред. О. Г. Ярошенко. Київ: Інститут вищої освіти НАПН України, 2016. 178 с.

9. Матюх С. А. Вплив глобалізаційних процесів на формування освітніх послуг вищих навчальних закладів // Вісн. Хмельниц.нац. ун-ту. 2014. № 3. Том 2. С. 259-263.

10. Михайличенко В. Є., Полянська В. В. Роль мотивації навчально-пізнавальної діяльності у формуванні професійної спрямованості студентів // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах: зб. наук. пр. Класич. приват. ун-т. Вип.17 (70). Запоріжжя, 2017. С. 320-327.

11. Ничкало Н. Г. Трансформація професійно-технічної освіти України: монографія. Київ: Педагогічна думка, 2008. 200 с.

Размещено на Allbest.ru