Хронологія становлення і розвитку проблеми професійного самовизначення особистості у поглядах науковців ХХ-ХХІ століття

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка

Кафедра педагогіки та спеціальної освіти

Дубінка М.М., к.п.н., доцент

м. Кропивницький

Анотація

У статті розглянуто умови і погляди науковців ХХ-ХХІ століття (проблема професійного самовизначення особистості отримала наукове вивчення тільки у XX столітті) на питання професійного самовизначення особистості, шляхи для вирішення проблеми самореалізації особистості, виявлення самовизначення особистості через свою діяльність. Закцентовано увагу на тому, що формування успішного професійного самовизначення молодої особистості вимагає від неї певних психічних, психологічних і фізичних властивостей, які відповідають вимогам обраної професії і сприяють успішному оволодінню нею.

Проаналізовано зовнішні умови та індивідуальні особливості суб'єкта професійного самовизначення у період ХХ-ХХІ століття. Вони мають історичний характер і змінювалися відповідно до зміни зовнішніх і внутрішніх факторів формування змісту освіти. Доведено, що до зовнішніх чинників належать, зокрема, політичні, економічні, науково-технічні, демографічні, морально-етичні, культурологічні чинники; до внутрішніх чинників належать такі, як наявність нових педагогічних ідей, концепцій, теорій; впровадження нових педагогічних технологій; усвідомлена соціальна значущість професії; освітні традиції тощо. Професійне самовизначення на різних етапах історичного розвитку має свої особливості і фактори впливу.

На основі вищезазначеного та ретроспектива дослідження проблеми професійного самовизначення дали підстави виокремлення хронологічних періодів становлення та розвитку окресленої проблеми: І період - 1930-1950 роки; ІІ період - кінець 50-х - середина 80-х років; ІІІ період - 1984-1991 роки; ІУ період - з 1991 року до сьогодні, як період становлення і розвитку особистості в ролі активного суб'єкта професійного самовизначення, де предметом дослідження науковців є системи підготовки до свідомого вибору професії та подальшого професійного самовизначення.

Ключові слова: хронологія, періоди, професійне визначення, пошук та вибір професії, професійна орієнтація, історичні умови та індивідуальні особливості суб'єкта професійного самовизначення, нормативно-правові документи.

Abstract

Chronology of the formation and development of the problem of professional self-determination of the individual in the views of scientists of the XX-XXI centuries

Dubinka M.M., C. Ped. Sci., Ass. Professor of the Department of Pedagogy and Special Education, Central Ukrainian State University named after Volodymyr Vinnichenko, Kropyvnytskyi

The article examines the conditions and views of scientists of the XX-XXI centuries (the problem of professional self-determination of a personality was studied only in the XX century) on the issue of professional self-determination of a personality, ways to solve the problem of self-realization of a personality, and revealing self-determination of a personality through their activities. The author emphasizes that the formation of successful professional self-determination of a young person requires certain mental, psychological and physical properties that meet the requirements of the chosen profession and contribute to the successful mastery of it.

The article analyzes the external conditions and individual characteristics of the subject of professional self-determination in the period of the twentieth and twenty-first centuries. They are historical in nature and have changed in accordance with changes in external and internal factors of education content formation. The author proves that external factors include, in particular, political, economic, scientific, technical, demographic, moral, ethical, and cultural factors; internal factors include the availability of new pedagogical ideas, concepts, and theories; introduction of new pedagogical technologies; realized social significance of the profession; educational traditions, etc.

Professional self-determination at different stages of historical development has its own peculiarities and factors of influence. Based on the above and a retrospective study of the problem of professional self-determination, we can distinguish chronological periods of formation and development of the problem: I period - 1930-1950; II period - late 50s - mid-80s; III period - 1984-1991; IV period - from 1991 to the present, as a period of formation and development of the individual in the role of an active subject of professional self-determination, where the subject of research by scientists is the system of preparation for the conscious choice of a profession and further professional self-determination.

Keywords: chronology, periods, professional definition, search and choice of profession, professional orientation, historical conditions and individual characteristics of the subject of professional self-determination, regulatory and legal documents.

Постановка проблеми

Значущість проблеми професійного самовизначення обумовлюється, перш за все, потребами суспільства в кваліфікованих фахівцях, що здатні професійно розв'язувати завдання (високий рівень сформованості фахових компетентностей), передбачати та вирішувати проблеми, визначається також особистісною усвідомленістю професійного призначення (цінно-значеннєва ідентифікація власне особистості й оточення) й характеризується високим рівнем рефлексії, творчого самовияву та успішністю самореалізації й самовдосконалення в обраному напряму підготовки. Але відсутні наукові дослідження, метою яких було б проаналізувати процес становлення і розвитку проблеми самовизначення в історико-педагогічному аспекті, вибудувавши хронологію цього процесу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема «самості», самовизначення та самоорганізації особистості зокрема є об'єктом наукових пошуків ряду зарубіжних та вітчизняних науковців. І це не випадково, адже прагнення особистості до пізнання самого себе, а також набуття навичок, що сприяють підвищенню рівня самоорганізації, є важливим кроком подальшого самовизначення та самовдосконалення у професійній діяльності. Так, феномен самоорганізації особистості та його сутнісно-змістовне наповнення є предметом вивчення в низці досліджень (Н. Башавець, С. Кульневич, В. Львович, І. Міщенко, К. Майнцер, Д. Ніколіс, Дж. Томас та ін.). Процес самоорганізації та його педагогічний супровід досліджується в працях В. Арешонкова, Т. Гури, О. Дубасенюк, Т. Новаченко, Л. Сущенко. Визначенню умов самоорганізації майбутніх фахівців різних напрямів підготовки присвячені роботи М. Аверіна, Ю. Болотіна, О. Гончарук, О. Демченка, Т. Козловської, І. Мельник, Н. Мирончук, В. Наумчук, О. Тесленкова, Т. Шевченко, А. Яворського та ін. Питанням формування умінь самоорганізації та її культури присвячені наукові пошуки таких дослідників, як Н. Дуднік, А. Килівник, О. Князькова, С. Котова, В. Одарченко, І. Репко, В. Федорчук.

Проблему загального розуміння та трактування поняття «професійне самовизначення» розглянуто у дослідженнях Л. Божович, Л. Виготського, М. Гінзбурга, І. Захарової, І. Кона, Г. Костюка, Т. Кудрявцевої, Г. Нікова, В. Сафіна, Л. Шнейдер. Їх сутність полягала в аналізі теорії становлення професійного самовизначення, його факторів та зв'язку з життєвими перспективами особистості у плануванні майбутнього.

Проведений аналіз наукових досліджень свідчить, що професійна самореалізація майбутнього фахівця є складним та багатогранним процесом поступової трансформації потенційної професіоналізації у реальну, який відбувається протягом усього життя та професійної діяльності. У цьому контексті дослідниками обґрунтовано теорію особистості як суб'єкта життє - діяльності (С. Рубінштейн та ін.); концепцію саморозвитку особистості (Г. Костюк та ін.); теорії розвитку особистості протягом професійної діяльності та особистого життя (Є. Головаха, О. Кронік, E. Anatarella, T. Holmes, R. Rahe та ін.).

Розкрито узагальнені показники та критерії самореалізації (С. Максименко та ін.) і висвітлено проблеми самореалізації особистості у професійній сфері (В. Гупаловська, І. Жигаренко, Л. Карамушка, О. Коропецька, С. Максименко, О. Мірошниченко, Н. Старинська, М. Ткалич, Л. Шатирко та ін.). Науковцями з'ясовано особливості формування важливих якостей для професійної діяльності фахівців (В. Бут, О. Вавринів, В. Вареник, Г. Грибенюк, І. Коваль, М. Коваль, С. Миронець, О. Назаров, В. Садковий, О. Стельмах та ін.). Визначено особливості професійної підготовки фахівців, розкриті питання професійної придатності та психологічної готовності особистості до діяльності (В. Ільїн, І. Попович, О. Савчук, О. Слободяник, Я. Чаплак та ін.).

Мета статті - проаналізувати історико-педагогічну літературу, а також джерельну базу з метою визначення витоків, основних хронологічних етапів розвитку проблеми самовизначення особистості у визначений період (30-ті роки ХХ-ХХІ ст.).

Виклад основного матеріалу

Аналіз проблеми професійного самовизначення особистості (30-ті роки ХХ-ХХІ ст.) передбачає ґрунтовний аналіз історико-педагогічної літератури, а також джерельної бази з метою визначення її витоків, основних етапів розвитку у визначений період, еволюцію та сучасний стан вивчення досліджуваної проблеми.

Вдалий вибір професії - одна із головних складових і умов становлення особистості, усвідомлення своєї значимості в соціумі. Тому актуальним є питання цілеспрямованого впливу на процес професійного самовизначення молоді. В залежності від умов кожного історичного періоду існували різні підходи до тлумачення поняття «професійне самовизначення» та його складових. Однією із таких складових є професійна орієнтація, як комплексна науково обґрунтована система форм, методів та засобів впливу на особу з метою оптимізації її професійного самовизначення на основі врахування професійно важливих особистісних характеристик кожного індивідуума та потреб ринку праці. Для розуміння того, що являє собою професійне самовизначення, слід з'ясувати, коли і де виникла профорієнтація.

Якщо говорити про причини виникнення та розвитку профорієнтації як науково-практичного спрямування на початку XX ст. в західних країнах, то вони наступні:

1) економічні причини, пов'язані з бурхливим зростанням виробництва і потребою роботодавців в якісному відборі і підготовці кадрів («промисловий бум»);

2) соціальні причини, пов'язані з міграцією значних мас населення з сіл у міста в пошуках роботи. Але була і психологічна причина, пов'язана зі зміною свідомості багатьох людей: це проблема свободи вибору, коли людина, вихований в патріархальних традиціях з високим ступенем визначеності свого майбутнього (діти селян, ремісників і т.п. зазвичай брали справу своїх батьків і проблема вибору перед ними гостро не стояла), раптом опинявся у великому місті, де маса заводів, фабрик і багато професій.

Так, важливим напрямом на шляху підвищення ефективності підприємств вважалось їх укрупнення. Держава здійснювала заходи по удосконаленню системи управління важкою промисловістю, надавала перевагу її укрупненню. Півтора десятка металургійних заводів і кілька кам'яновугільних шахт були в тресті «Південьсталь». Машинобудівні заводи об'єднував «Машинотрест», залізорудну промисловість - Південнорудний трест. У хімічній промисловості діяли трести «Хімвугілля», «Склосода» і «Коксобензол», у харчовій промисловості - «Цукротрест», «Олійтрест», «Бассіль» та ін. Всього на діючих промислових підприємствах, охоплених трестами, працювало близько 220 тис. робітників.

Пріоритетним завданням радянської влади та важливою передумовою економічного відродження було налагодження електроенергетичного господарства. На кінець 1926 р. виробництво електроенергії перевищило довоєнний рівень. Розпочалося будівництво великих енергетичних об'єктів - Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської гідроелектростанції. Промисловий розвиток, який почався у період непу, забезпечив переселення сільського населення до міст. Кількість міських мешканців зросла з 4,2 млн. у 1920 р. до 5,3 млн. у 1926 р. й сягнула в 1928 р. довоєнного рівня - в містах України проживало 5,6 млн. осіб. Міське населення особливо швидко зростало в Донбасі та Катеринославщині і в адміністративних центрах. Упродовж 1923-1926 рр. українські міста щороку поглинали майже 200 тис. нових мешканців. Загальна кількість робітників у промисловості, на транспорті та зв'язку впродовж 1924-1927 рр. зросла вдвічі - з 1,2 до 2,7 млн. осіб. Ці дані свідчать, що український селянин почав переселятися у місто. Селянин перестав чіплятися за землю і все сміливіше вступав у промислове середовище. Отже, в роки НЕПу в Україні почалося господарське піднесення в промисловості. Зменшилася інфляція, зміцнювалась грошова система. Відкрились біржі, ярмарки, різні торговельні підприємства, що викликало важливі соціальні зрушення, а саме: встановлення міцного зв'язку державної промисловості з ринком та селом [4].

Наступне, на що робимо акцент, це те, що спостерігалась певна розгубленість людей у нових ситуаціях, тому вони потребували допомоги. Цим завданням опікувались вже існуючі біржі праці, однак у своїй роботі їх працівники не завжди враховували інтереси і можливості людей, що опинилися перед складним вибором. Саме тому багато людей стикаються з проблемою свободи вибору.

Пояснимо стосовно до проблеми самовизначення, які основні ознаки свободи:

1) наявність альтернатив вибору;

2) доступність альтернатив;

3) привабливість альтернатив;

4) готовність особистості виділяти і реалізовувати ці альтернативи;

5) система підготовки до самовизначення в умовах свободи, оскільки більшість спочатку такою готовністю не володіють.

Таким чином, сама можливість самовизначатися (як реальна свобода) виявляється лише «ілюзією», якщо людину спеціально не готувати до ефективних, самостійних і усвідомлених дій в умовах свободи. При цьому чим більше реальної свободи, тим складніше вибори і тим більш затребуваною виявляється профорієнтація. Більш того, підготовка до дій в умовах свободи передбачає не тільки разові (нехай навіть і ефективні) консультації, а й тривалу підготовку особистості до самовизначення, починаючи ще з дитячих років.

Перше бюро професійної консультації з'явилося в 1927 р. при Ленінградській біржі праці. У 1928 р. організовуються Бюро з профконсультації, зокрема в Києві та Одесі. Зазначимо, що цілі та зміст роботи профконсультаційних бюро, сформульовані в Положенні НКП РРФСР від 18 лютого 1929 року, передбачали доцільний добір, розподіл та використання робочої сили (у тому числі підлітків) та скорочення плинності з урахуванням спеціальних здібностей, протипоказань до професії, праці щодо різних професій. За період з 1930 до 1933 р. відкрито 47 бюро профконсультації. Це відкривало шлях до вивчення людини як особистості, хоч і в утилітарних цілях. При Наркоматі створюється Міжвідомча рада з профорієнтації для координації діяльності в галузі, Центральна лабораторія з професійної консультації та профпідбору в Москві, створюється система психотехнічних служб.

У школах питаннями профорієнтації (профвідбору) займалися педологи. У 30-і рр. Центральна лабораторія з профконсультації та профвідбору ВЦРПС стала розробляти систему шкільної профорієнтації. У 1927 р. була вперше розроблена програма трудового навчання, яка поряд з прищепленням учням навичок обробки дерева, металів, тканин та інших матеріалів ставила завдання навчання елементам, необхідним у будь-якому трудовому процесі: планування, вибору матеріалу та інструменту, оцінки виконаного виробу та ін. Практикувалися екскурсії на виробництво, працювали технічні гуртки, у низці шкіл було запроваджено виробничу практику учнів. Організаційно-методична робота у школах була покладена на центральну психотехнічну лабораторію.

Підсумки цієї роботи підбив I з'їзд Всесоюзного товариства психотехніки та прикладної психофізіології (травень 1931 р.) У доповідях «Про методологію профконсультації» та «Про систему профконсультаційної роботи» було проаналізовано стан профорієнтаційної роботи, узагальнено досвід, розкрито причини недоліків у розвитку профорієнтації, їх зв'язки із завданнями організації праці та політехнізації навчання. Наголошувалося на низькому рівні підготовленості кадрів, організаційна та методична роз'єднаність, відставання шкільної профконсультації, що випереджає розвиток профвідбору порівняно з профконсультацією. Наголошувалося, що профконсультаційні установи різної відомчої підпорядкованості працюють ізольовано один від одного, відсутня координація та стратегія розвитку професійної орієнтації. З огляду на викладене, у 1932 р. було створено штаб з координації досліджень проблем шкільної профорієнтації.

Однак, через поступове згортання у 30-х роках ринкової економіки, перехід до адміністративних методів кадрової роботи, зокрема профорієнтації, накопичений досвід, цінні напрацювання, служби та лабораторії ліквідувалися. Отже, у період сталінського тоталітаризму профорієнтацію, пов'язану із проблематикою свободи вибору, просто заборонили. професійний педагогічний самовизначення особистість

Таким чином, період НЕПу і до середини 30-х рр., коли ще існувала відносна економічна свобода, можна назвати початком становлення профорієнтації, що характеризувався зростанням промисловості, розвитком торгівлі, що викликало в країні великі соціальні зрушення та виникнення цілої мережі профорієнтаційних установ і регіональних шкіл профорієнтації.

Ліквідацію 1936 р. профорієнтаційних підрозділів пов'язують із Постановою ... від 4 липня 1936 р. «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросу», з якої почався наступ на гуманітарні науки, зокрема й профорієнтацію. Цей рік слід вважати початком другого етапу розвитку професійного самовизначення особистості, який продовжився до 50-х рр. ХХ ст. Так, у 1937 р. відбулося скасування трудового навчання у школі, «яке за змістом та організацією не відповідало директивам партії про загальне та політехнічне навчання.», а також різке згортання профорієнтаційної роботи.

У роки війни (1941-1945 рр.) професійна орієнтація здійснювалася в контексті трудового виховання. В умовах масового призову до армії працівників виробничої сфери у вирішенні проблеми трудових ресурсів стала переважати практика примусового залучення (мобілізації) молоді до навчання різних робітничих професій. Так, на період військового часу дозволялося призивати (мобілізувати) до шкіл фабрично-заводського навчання міську та сільську молодь чоловічої статі у віці 15-17 років та жіночої статі у віці 16-18 років. Практика примусової мобілізації молоді до вивчення різних робітничих професій полягала в обов'язковому виконанні місцевими органами розкладу уряду щодо певної кількості юнаків та дівчат, спрямованих у ті чи інші установи початкової професійної освіти.

На початку 50-х рр. ХХ ст. в Українській РСР (як і на всьому радянському просторі) намітилися протиріччя між суспільно-економічними потребами в технологізації промисловості і сільського господарства та нездатністю існуючої системи шкільної освіти забезпечити відповідну підготовку молоді. Зміст загальноосвітнього навчання відставав від досягнень науки.

Вибір професії молоддю визначався в ці роки насамперед змістом і рівнем отриманої освіти, а також станом здоров'я. Специфіка профорієнтації і профвідбору не вкладалася в рамки офіційної політики тих років, згідно з якою суспільні інтереси повинні повністю домінувати над особистими, а для оцінки можливостей людини вважалося за достатнє визначити її соціальні мотиви, морально-політичну зрілість. Гострій критиці піддавалося все те, що було пов'язане зі спробою завчасно вивчити індивідуальні особливості людини, її нахили та здібності, знайти можливість для максимально повного їх використання. В цей період не існувало спеціальних служб з профорієнтації.

Але незважаючи на зазначене, тогочасна молодь все-таки отримувала допомогу в професійному самовизначенні. Певна робота проводилася вчителями шкіл, викладачами професійних навчальних закладів, засобами масової інформації [9]. Цікавим у цьому сенсі є дослідження періодичних видань Півдня України, здійснене М. Грибеник. Так, науковець акцентує, що основними засобами виконання державних приписів щодо здійснення політехнізації у школах Херсона, Миколаєва, Одеси тощо, на думку авторів статей, стали проведення системи позаурочної, позашкільної діяльності і суспільно-корисної праці, екскурсій на підприємства, шкільних лабораторних занять в учбових кабінетах інститутів, введення практичних занять в навчальних майстернях та уроків ручної праці [2].

Отже, як зауважує О. Пономаренко, у 50-ті роки відбувалося забуття колишнього досвіду і майже повна відсутність нового, відхід від вирішення цієї проблеми, незначна участь учених і фахівців у процесі профорієнтації. У цей період припинилася діяльність з організації єдиної державної служби профорієнтації, і упродовж майже тридцяти років вітчизняна шкільна освіта була однаковою на усій території країни [6].

Відновлення психолого-педагогічних досліджень з професійної орієнтації учнівської молоді, насамперед школярів, відбулося наприкінці 50-х років. Початком нового періоду у дослідженні професійного самовизначення особистості (1958-1984 рр.) стало ухвалення Закону України «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» від 24.12.1958 р. В основу Закону покладено принцип поєднання навчання з продуктивною працею. Так, Закон передбачає, що з метою підготовки учнів середньої школи до суспільно корисної праці навчання та виховання дітей до 15-16 років здійснюється шляхом поєднання вивчення основ наук, політехнічного навчання та трудового виховання, а також широкого залучення школярів до доступних їм форм суспільно корисної праці. Відповідно до Закону, особи, які закінчують середню школу повинні отримувати повну середню освіту та професійну підготовку до роботи в одній із галузей народного господарства чи культури. Виходячи з того, що підростаюче покоління житиме і працюватиме при комунізмі, Закон визначає вищі вимоги до виховної роботи школи. У виховній роботі пріоритети надаються розвитку в учнів любові до праці, а також поваги до людей праці.

Отже, розвиток народної освіти тогочасного суспільства на початку цього періоду був позначений перебудовою системи освіти. Необхідність у реформі була обумовлена нестачею кваліфікованої робочої сили через наслідки війни, поганою підготовкою випускників школи до практичної діяльності та орієнтацією їх лише на продовження навчання у внз та технікумах. Підготовка кваліфікованої робочої сили стає однією з найважливіших функцій освіти. Фактично, наприкінці 50-х у 60-ті роки відбувається професіоналізація середньої школи. Питання педагогіки індивідуального підходу до професійного самовизначення молоді залишаються поза увагою дослідників.

У 60-х роках була відкрита лабораторія профорієнтації в НДІ психології в Києві, керівником якої був призначений Б.А. Федоришин - педагог, фундатор психолого-педагогічної школи професійної орієнтації Він наголошував на усвідомленому ставленні дітей різного віку до вибору професії, а згодом - на прагненні молодої людини реалізуватися у професійній діяльності. Таке ставлення до професії у сучасної молоді забезпечується реальними життєвими потребами, очікуванням якісного продукту їх діяльності [5].

Таким чином, у період Хрущовської «відлиги» (відновлення деяких демократичних свобод) в Україні спостерігалося відродження профорієнтації. У цілому процеси реформування освіти на цьому етапі були обумовлені соціально-економічними передумовами, тоді як гуманістично орієнтовані, індивідуально-особистісні передумови залишалися на другому плані.

70-ті роки характеризуються ухваленням низки постанов з метою подальшого зміцнення зв'язку навчання та виховання з життям, практикою, покращенням підготовки школярів до свідомого вибору професії та праці у народному господарстві. Серед них вказуємо на Постанову Ради Міністрів СРСР «Про організацію міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів» від 23.08.1974 року №662, де в основі були такі завдання: ознайомлення учнів з трудовими процесами й змістом праці робітників на підприємствах; здійснення профорієнтаційної роботи учнів з метою підготовки їх до усвідомленого вибору професії.

Важливою подією у розвитку профорієнтаційної роботи стало прийняття Міжнародною організацією праці Рекомендації МОП №2 117 «Щодо професійного навчання» 1962 р. та Конвенції про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів від 23.06.1975 р. №142. У Резолюції термін «професійне навчання» трактується як будь-який вид навчання, яке дає можливість набути або розвинути знання й майстерність технічного чи професійного характеру або ж такі, які є необхідними для виконання функцій молодшого керівного персоналу, незалежно від того, викладаються вони на підприємстві чи поза ним, і яке включає професійне перенавчання [10].

Відповідно до Конвенції про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів, держава ухвалює й розвиває всебічну й скоординовану політику, програми професійної орієнтації і професійної підготовки, що враховують:

а) потреби, можливості і проблеми зайнятості як на регіональному, так і на національному рівні;

б) стадію й рівень економічного, соціального й культурного розвитку;

в) взаємозв'язок між розвитком людських ресурсів та іншими економічними, соціальними й культурними цілями. Зазначена політика й програми призначені для підвищення здатності окремої особи створювати і справляти вплив (індивідуально або колективно) на виробниче й соціальне середовище. Вони також стимулюють і дають змогу всім особам на засадах рівності й без будь -якої дискримінації, розвивати й застосовувати свої здібності до праці у власних інтересах і відповідно до прагнень, але з урахуванням потреби суспільств [3].

70-ті роки - початок 80-х років ХХ століття характеризуються поверненням командно-адміністративної системи, що вплинуло й на розвиток професійного самовизначення у цей період. Так, у профорієнтації в ці роки починає затверджуватись управлінський підхід, що регламентує вибір учнями масових робітничих професій у сфері матеріального виробництва.

Четвертий етап (1984-1991 рр.) характеризується для системи освіти сприятливим поєднанням двох факторів: реформою загальноосвітньої та професійної школи та перебудовою соціально-економічного та політичного життя країни. Початок цього етапу поклала реформа загальноосвітньої та професійної школи (1984 р.), поставивши питання про якісне поліпшення підготовки школярів до життя та праці, а також про досконалість системи управління профорієнтацією. У другій половині 80-х у надрах радянської школи народжується і починає розширюватися педагогічна ініціатива, з'являється зовсім нове соціально-педагогічне явище - вчителі-новатори, які використовують нові засоби, методи та організаційні форми навчання, діяльність яких була орієнтована на особистість учня. Саме у ці роки починає зростати роль системно-організаційних та індивідуально-особистісних передумов трансформації школи. Посилення уваги педагогів до індивідуальних освітніх запитів учнів, що визначається, насамперед, потребами особистості у широкій загальноосвітній підготовці з метою самореалізації у світі, що змінюється, актуалізувало необхідність розробки нових підходів до професійного самовизначення молоді. У цей час на законодавчому рівні закріплювався обов'язок базових підприємств на правах своїх структурних підрозділів створювати шкільні та міжшкільні майстерні, навчально-виробничі комбінати, навчальні цехи та дільниці, окремі учнівські робочі місця, стаціонарні польові стани учнівських виробничих бригад, табори праці та відпочинку. До профорієнтаційної роботи активно залучалися наставники з числа ветеранів праці, передовиків виробництва. Профорієнтаційну діяльність шкіл планувалося поєднати з вихованням поваги до людини праці.

Останній період становлення професійного самовизначення починається з 1991 року до сьогодні і характеризується активним науковим пошуком нових форм і методів професійної орієнтації, дослідження професійної орієнтації як науково-практичної системи підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення. Головний акцент у системі професійного самовизначення зміщується на активність особи, свободу вибору нею напряму професійного зростання, суворе дотримання правових і моральних правил ділової активності, а також повну відповідальність за результати і наслідки своєї праці і творчої професійної самодіяльності. До основних нормативних документів, що визначили концептуальні засади професійного самовизначення особистості, слід віднести Концепцію державної системи професійної орієнтації населення (1994), Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається (1995), Концепцію профільного навчання у старшій школі (2009), Закон «Про освіту» (2017) із впровадженням профільної освіти.

Так, відповідно до Концепції державної системи професійної орієнтації населення (1994), початок 90-х років характеризується як період переходу до ринкової економіки, коли інтенсифікується процес вивільнення робочої сили і підвищуються якісні вимоги до кваліфікації працівників [8]. Основою професійного самовизначення особи є самопізнання та об'єктивна самооцінка індивідуальних особливостей, співставлення своїх професійно важливих якостей і можливостей з вимогами, необхідними для набуття конкретних професій, та кон'юнктурою ринку праці [7].

У цей період відбувається перехід до гуманістичної освітньої парадигми, за якої увага зосереджується на особистості кожного учня, створюються умови для розвитку і реалізації природних задатків учнів, самоусвідомлення себе як особистості в єдності своїх соціальних і індивідуальних якостей. Компетентнісний підхід і система, що реалізовується в його контексті ключових компетенцій, виступає як засіб інтеграції особистого і соціального аспектів розвитку [1]. Компетентність людини в провідних видах діяльності стає у досліджуваний період способом існування її знань, умінь і навичок з вираженим особистим компонентом, що визначає процеси саморозвитку і самореалізації особи, знаходження свого місця в житті.

Висновки

Отже, аналіз джерел, в яких здійснюється дослідження проблеми професійного самовизначення особистості з 30-х років ХХ до ХХІ століття, та нормативно-правових документів окресленого періоду сприяв виокремленню хронологічних етапів становлення і розвитку професійного самовизначення особи: І період 1930-1950 роки - зародження професійного визначення особи, який має два етапи: 1930-1936 роки, що характеризуються підйомом у розвитку досліджень професійного самовизначення. 1936-1950 рр. - етап згортання досліджень професійного самовизначення, що пов'язано з виданням постанови ... від 4 липня 1936 року; ІІ період - кінець 50-х - середина 80-х років - період відновлення досліджень з професійної орієнтації учнівської молоді, який починається з ухвалення Закону України «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» від 24.12.1958 р. Характеризується подальшим зміцненням зв'язку навчання та виховання з життям, практикою, покращенням підготовки школярів до свідомого вибору професії та праці у народному господарстві; ІІІ період - 1984-1991 роки - період формування державної системи професійної орієнтації. Початок періоду пов'язаний з виданням Постанови ... «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», характеризується зростанням роль системно-організаційних та індивідуально-особистісних передумов трансформації школи; IV період - з 1991 року до сьогодні - період становлення і розвитку особи як активного суб'єкта професійного самовизначення, де предметом дослідження науковців вже є системи підготовки особистості до свідомого вибору професії та подальшого професійного самовизначення, самореалізації та самовдосконалення.

Література

1. Галюта В.Н. Компетенція та компетентність в професійному самовизначенні старшокласників. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. №22 (257), Ч. V, 2012. С. 6-12.

2. Грибеник М.В. Політехнізація шкільної освіти у 1953-1964 рр. (за матеріалами періодичних видань Півдня України). Історичний архів. 2014. Вип. 13. С. 137-142

3. Конвенція МОП №142 «Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів» від 23.06.1975 р. Конвенції та рекомендації, ухвалені МОП: у 2-х т. Женева: Міжнар. бюро праці, 1999. Т. II (1965-1999). С. 1025-1027.

4. Коріненко П.С., Бармак М.В., Фартушня А.К., Терещенко В.Д., Старка В.В. Курс лекцій з історії України ХХ - початку ХХІ століття. У двох частинах. Частина І (поч. ХХ ст. - 1939 р.). Пробне видання. Тернопіль, 2010. 376 с.

5. Побірченко Н.А., Сергєєнкова О.П., Сургун Н.А. Витоки неперервної професійної орієнтації у працях вітчизняного дослідника Бориса Федоришина. Ринок праці та зайнятість населення. 2014. №4. С. 45-48.

6. Пономаренко О.Г. Історичні аспекти становлення й організації профорієнтаційної роботи в Україні та Великій Британії. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. 2013. №34. С. 104-109.

7. Про затвердження Положення про професійну орієнтацію молоді, яка навчається: Наказ Міносвіти, Мінпраці України, Мінмолодьспорт України від 02.06.1995 р. №159/30/1526.

8. Про Концепцію державної системи професійної орієнтації населення: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.1994 №48.

9. Професійна орієнтація: підручник [для студентів] / Єгорова Є.В., Ігнатович О.М., Кобченко В.В., Литвинова Н.І., Марченко І.Б., Мерзлякова О.Л., Синявський В.В., Татаурова-Осика Г.П., Шевенко А.М.; [за ред. О.М. Ігнатович]. Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014. 240 с.

10. Рекомендація МОП №117 щодо професійного навчання від 27.06.1962 р.

References

1. Haliuta, V.N. (2012). Kompetentsiia ta kompetentnist v profesiinomu samovyznachenni starshoklasnykiv [Competence and competence in the professional self-determination of high school students]. Visnyk LNU imeni Tarasa Shevchenka. №22 (257), Ch. V. S. 6-12. [in Ukrainian].

2. Hrybenyk, M.V. (2014). Politekhnizatsiia shkilnoi osvity u 1953-1964 rr. (za materialamy periodychnykh vydan Pivdnia Ukrainy) [Polytechnicization of School Education in 1953-1964 (based on the materials of periodicals of the South of Ukraine)]. Istorychnyi arkhiv. Vyp. 13. S. 137-142.

3. Konventsiia MOP №142 «Pro profesiinu oriientatsiiu ta profesiinu pidhotovku v haluzi rozvytku liudskykh resursiv» vid 23.06.1975 r. Konventsii ta rekomendatsii, ukhvaleni MOP: u 2- kh t. Zheneva: Mizhnar. biuro pratsi. (1999). [ILO Convention №142 "On Vocational Guidance and Training in the Field of Human Resources Development" of 23.06.1975 r. Conventions and Recommendations adopted by the ILO: in 2 vols: International Labor Office.]. T. II (1965-1999). S. 1025-1027. [in Ukrainian].

4. Korinenko, P.S., Barmak, M.V., Fartushniak, A.K., Tereshchenko, V.D., Starka, V.V. (2010). Kurs lektsii z istorii Ukrainy ХХ - pochatku ХХІ stolittia. U dvokh chastynakh. Chastyna I (poch. ХХ st. - 1939 r.). [A course of lectures on the history of Ukraine in the twentieth and early twenty-first centuries. In two parts. Part I (early twentieth century - 1939). Trial edition]. Probne vydannia. Ternopil, 2010. 376 s.

5. Pobirchenko, N.A., Serhieienkova, O.P., Surhund, N.A. (2014). Vytoky neperervnoi profesiinoi oriientatsii u pratsiakh vitchyznianoho doslidnyka Borysa Fedoryshyna [The Origins of Continuous Professional Orientation in the Works of the Ukrainian Researcher Borys Fedoryshyn]. Rynokpratsi ta zainiatist naselennia. №4. S. 45-48. [in Ukrainian].

6. Ponomarenko, O.H. (2013). Istorychni aspekty stanovlennia y orhanizatsii proforiientatsiinoi roboty v Ukraini ta Velykii Brytanii [Historical aspects of the formation and organization of career guidance in Ukraine and the Great Britain]. Suchasni informatsiini tekhnolohii ta innovatsiini metodyky navchannia v pidhotovtsi fakhivtsiv: metodolohiia, teoriia, dosvid, problemy. №34. S. 104-109.

7. Pro zatverdzhennia Polozhennia pro profesiinu oriientatsiiu molodi, yaka navchaietsia: Nakaz Minosvity, Minpratsi Ukrainy, Minmolodsport Ukrainy vid 02.06.1995 №159/30/1526 (1995). [On approval of the Regulation on professional orientation of young people in education: Order of the Ministry of Education, the Ministry of Labor of Ukraine, the Ministry of Youth and Sports of Ukraine of 02.06.1995 r. №159/30/1526].

8. Pro Kontseptsiiu derzhavnoi systemy profesiinoi oriientatsii naselennia: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 27.01.1994 №48 (1994). [On the Concept of the State System of Vocational Guidance of the Population: Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine of 27.01.1994 №48].

9. Profesiina oriientatsiia: pidruchnyk [dlia studentiv] (2014). [Professional orientation: a textbook [for students]]. Yehorova, Ye.V., Ihnatovych, O.M., Kobchenko, V.V., Lytvynova, N.I., Marchenko, I.B., Merzliakova, O.L., Syniavskyi, V.V., Tataurova-Osyka, H.P., Shevenko, A.M.; [za red. Ihnatovych, O.M.]. Kirovohrad: Imeks-LTD. 240 s. [in Ukrainian].

10. Rekomendatsiia MOP №117 shchodo profesiinoho navchannia vid 27.06.1962 r. (1962). [ILO Recommendation №117 concerning Vocational Training, 27.06.1962.].

Размещено на Allbest.Ru