Традиційна і нетрадиційна освіта в США

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Традиційна і нетрадиційна освіта в США

Палкуш Віталія Петрівна

Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає інтенсивного дослідження систем освіти різних зарубіжних країн, узагальнення і творчого переосмислення результатів для впровадження кращих здобутків у вітчизняну систему освіти. Вартим, на нашу думку, є освітній досвід США, різні аспекти якого досліджуються українськими вченими (І. Бахов, Н. Бідюк, М. Братко, О. Коваленко, Т. Олендр, Л. Сідун, О. Стойка та ін.). Проте недстастньо дослідженими залишаються питання нетрадиційної освіти в США. Водночас, питання нетрадиційної (неформальної, альтернативної) освіти останнім часом набувають все більшої актуальності як в США, так і у всьому світі.

Система освіти США має децентралізований характер. Кожний штат пропонує власний варіант освіти, хоч загалом характерним для американської традиційної освіти є те, що в усіх штатах вона представлена такими ланками: дошкільна, початкова, середня, вища [1-3].

Дошкільна освіта зазвичай починається у віці 3 років. Часто дошкільні заклади відкриваються на базі початкових шкіл, проте вони можуть існувати і як окремі самостійні освітні установи. Слід відзначити, що переважна більшість закладів дошкільної освіти у США належить до приватного сектору, де передбачена досить значна оплата за надання освітніх послуг. Не всі батьки мають можливість оплатити перебування дитини в дошкільному закладі. Для бідних сімей існує спеціальна програма «Head Start», яка допомагає батькам оплатити послуги дошкільного закладу. Цією програмою часто користуються родини мігрантів, діти-сироти.

На сьогоднішній день попит на місця у дитячих дошкільних закладах в США дуже великий і не задовольняється повністю. Іноді для того, щоб дитина могла відвідувати дитячий заклад, батьки подають заяви заздалегідь (мінімум за рік до початку відвідування).

Більшість дошкільних закладів працюють з дітьми 3 -4 години, проте окремі з них передбачають перебування дитини в закладі весь день. Існують також садки-пансіонати, де діти перебувають весь тиждень і тільки на вихідні батьки забирають їх додому.

В дошкільних закладах більша частина часу відводиться на ігрову діяльність, проте велика увага надається розвиваючій ігровій діяльності, тобто має місце поєднання ігрової і навчальної діяльності. Значні зусилля спрямовуються також на естетичне, фізичне виховання дітей.

Найчастіше діти відвідують садок до 5 років, а потім переходять до початкової школи. Але за бажанням батьків (або за рекомендацією вихователя, лікаря, психолога) дитина може залишатися в дошкільному закладі до 6-7 років і пізніше розпочати навчання в школі.

Початкова освіта - це перші 5 класів шкільного навчання, яка передбачає вивчення обов'язкових дисциплін, заняття творчістю. Основні предмети: орфографія, письмо, рідна мова, література, математика, природознавство, історія, фізичне виховання, малювання, музика.

Середня школа, або середній рівень освіти (Middle School), починається з 6-7 класу і закінчується 8-9 класом (в залежності від конкретного штату). Обов'язкові дисципліни доповнюються мистецтвознавством, світовою історією, технологіями, іноземною мовою (за вибором). Кожний предмет викладається окремим педагогом. Для учнів передбачені також спеціальні консультативні і факультативні заняття.

Важливо підкреслити, що навчання в середній школі містить 2 етапи, кожний з яких продовжується 3 роки. Відбувається перерозподіл учнів по класах в залежності від їх успішності. Учні з вищими показниками навчаються за більш складними програмами. Учні з нижчими показниками успішності опановують менш складні програми, зосереджуються на повторенні і закріпленні вивченого раніше матеріалу.

Другий етап навчання в середній школі США прийнято називати «старшою школою», або «старшим ступенем» (High School). Він охоплює навчання в 9-12 класах. Під час навчання в «старшій школі» пріоритетність вивчення обов'язкових дисциплін не є характерною, більша увага надається вибірковим дисциплінам, власним уподобанням учнів, можливостям академічної свободи, самовираженню.

Заслуговує уваги той факт, що учні мають право не тільки обирати дисципліни, але й складати власний графік їх вивчення. При цьому більшість учнів активно відвідують різні секції, гуртки, займаються спортом, беруть участь у різних змаганнях, що заохочується адміністрацією освітніх закладів, навіть, якщо на ці заняття відводиться більше часу, ніж на вивчення загальноосвітніх предметів.

Водночас під час навчання у старших класах учень повинен вивчати біологію, хімію, фізику (не менше одного року на кожну дисципліну), історію і суспільствознавство (не менше трьох-чотирьох років загалом), математичні науки (не менше трьох років), фізична культура (не менше двох років), іноземні мови на вибір (від двох до чотирьох років), літературу (чотири роки).

Також слід відзначити, що в США працюють державні (public) і приватні (private) школи, програми яких можуть суттєво відрізнятися.

Що стосується вищої освіти, то в США до «вищих навчальних закладів» відноситься будь-який навчальний заклад після середньої школи. Тому вищу освіту навіть іноді називають «післясередня». Такі навчальні заклади повинні бути офіційно визнані (схвалені відповідною державною чи приватною організацією, або їхні повноваження повинні бути підтверджені трьома визнаними закладами вищої освіти).

Вища школа США включає широкий діапазон навчальних закладів, що відрізняються як поставленими перед ними завданнями, так і якістю освітніх послуг. У сферу вищої освіти США входять і, власне, вищі навчальні заклади, і середні спеціальні навчальні заклади. Тому американська статистика, відповідно до європейських стандартів, із другої половини XX століття стала виділяти із загальної кількості закладів вищої освіти дворічні навчальні заклади, що забезпечують населення країни фаховою освітою, і чотирирічні навчальні заклади, які дійсно надають вищу освіту (ступінь бакалавра або магістра).

Вищу освіту в США можна одержати в різних навчальних закладах: дослідницьких університетах, державних університетах штатів, гуманітарних коледжах, державних міських коледжах, релігійних навчальних закладах, військових академіях та інших спеціалізованих інститутах.

Серед усього різноманіття навчальних закладів США виділяють три основних типи: коледжі, університети, спеціалізовані інститути.

Основним типом вищого навчального закладу в США є коледж [4; 5]. Сучасні американські коледжі відрізняються між собою, серед них можна виділити три основних типи: 1) звичайні чотирирічні коледжі, по закінченні яких присуджується ступінь бакалавра; 2) багатоаспектні або комплексні коледжі зі строком навчання понад чотири років, по закінченні яких присуджуються ступені бакалавра й магістра; 3) дворічні коледжі, по закінченні яких можна отримати тільки ступінь ад'юнкт-бакалавра або молодшого фахівця. Діють також коледжі вільних мистецтв. Коледжі перших двох типів організовані за принципом університету, тобто також мають два щаблі навчання: академічний коледж і професійні школи. Але якщо рівень першого щабля, підготовчий, є приблизно однаковим у всіх вищих закладах країни, то рівень другого щабля відрізняється за якістю освіти. У всіх комплексних вишах (як коледжах, так і університетах) другий щабель - це однорічні, рідше дворічні професійні школи, які не володіють ні необхідною матеріально- технічною базою, ні кваліфікованим професорсько-викладацьким складом.

Слід відзначити, що в США існують також спеціальні етнічні коледжі, де навчаються переважно представники різних національних меншин.

Університети США представлені двома типами: об'єднані інститути з кількома коледжами й професійними школами й університети, що мають ті ж підрозділи, а також дослідницькі й аспірантські відділення. Складна організаційна структура американського університету, як правило, містить у собі наступні інститути: молодший коледж, чотирирічний коледж, професійні школи, аспірантські школи, науково-дослідні інститути або центри, експериментальні станції й лабораторії. Великі університети мають філії в інших містах і регіонах країни. Сама структура університетів закріплює чіткий розподіл вищої освіти на три цикли: перший - загальноосвітній, який здійснюється молодшими дворічними коледжами, другий - представлений старшими дворічними або чотирирічними коледжами гуманітарних і природничих наук, що здійснюють загальну й спеціальну підготовку, і третій - аспірантський рівень, що забезпечує аспірантську підготовку. Другий цикл вищої освіти містить також професійні спеціалізовані школи, що входять до складу університету на правах департаменту. Вони здійснюють підготовку фахівців-практиків вищої кваліфікації й фахівців-дослідників у різних областях знання: фізика, архітектура, педагогіка, медицина та ін. Незважаючи на те, що студенти цих циклів уже пройшли частково або повністю програму коледжів вільних мистецтв, строки навчання, що дають ступінь бакалавра, у них різні: від чотирьох до восьми років. В області інженерії й педагогіки - чотири роки, в архітектурі - п'ять років, у юриспруденції - сім років, у медицині - вісім років. За той же строк здійснюється підготовка фахівців- дослідників у тих самих галузях. Таким чином, професійні школи пропонують підготовку на двох рівнях - чотирирічних і аспірантському, і двох напрямках - практичному й науково-дослідницькому. Дуже часто професійні школи мають певну автономію, яка підтримується самостійними джерелами фінансування. Їхня академічна політика перебуває більшою мірою під впливом відповідних професійних структур суспільств і держави, ніж з боку університету. У структуру університету можуть входити й університетські коледжі, мета яких - підготовка студентів на аспірантському рівні. Ці коледжі можуть бути частиною університету або географічно ізольованими адміністративно незалежними інститутами. Вони значно підвищують стандарти навчання, і після їхнього закінчення випускники можуть зараховуватися на аспірантські відділення університету [6; 7].

Елітними вважаються в США дослідницькі університети, які здійснюють як навчальну, так і науково-дослідницьку діяльність. Американські дослідницькі університети виконують три основні функції: надання населенню країни можливості одержання якісної вищої освіти; проведення наукових досліджень; впровадження у виробництво результатів наукових досліджень.

Саме у взаємодії цих трьох функцій, на думку американських учених, і полягає сила сучасного університету, що робить його найбільш прийнятним вищим навчальним закладом у сучасних умовах.

Дослідницькі університети отримують суттєве фінансування з боку держави і підтримують тісні зв'язки з бізнесом, виробництвом. При цьому існує небезпека «комерціалізації» університетів, все більшої переорієнтації дослідницьких університетів на комерційні дослідницькі проекти, відхід від традиційних освітніх, виховних, соціальних функцій вищої школи [8].

Крім коледжів і університетів в США існують спеціалізовані інститути. Це навчальні заклади, що пропонують навчання в одній конкретній професійній галузі, наприклад, в галузі бізнесу, юриспруденції, медицини, ветеринарії, теології й деякі інші. Навчатися в цих інститутах можна тільки за наявності диплома бакалавра.

В США ще в 70-х роках минулого століття Комісією Фонду Карнегі з вищої освіти була розроблена класифікація акредитованих вищих навчальних закладів. Ця класифікація стала основою для організації діяльності закладів вищої освіти США та їх оцінки. Вона періодично оновлюється внаслідок зміни критеріїв віднесення вишів до тих або інших груп.

До першої групи (дуже незначної за кількістю серед всіх закладів вищої освіти) відносяться дослідницькі університети, які проводять навчальну,, науково-дослідницьку діяльність і надають докторські ступені. До другої групи відносяться державні і приватні коледжі й університети, що надають ступінь магістра. До третьої групи відносяться коледжі, які забезпечують навчальний процес і надають ступінь бакалавра. Вони діляться на такі категорії: гуманітарні коледжі і багатопрофільні коледжі. До четвертої групи, яка є досить значною за кількістю, відносяться здебільшого державні коледжі, що надають ступінь ад'юнкт-бакалавра, тобто дворічні навчальні заклади, які видають також сертифікати і пропонують програми для одержання ступеня бакалавра. До п'ятої групи відносяться теологічні семінарії та інші спеціалізовані релігійні інститути, медичні школи й медичні центри, інженерні й технічні школи, школи бізнесу й менеджменту, школи мистецтв, дизайну й музичні школи, юридичні школи, педагогічні школи, інші спеціалізовані інститути: морські академії, військові інститути та інші інститути, які не ввійшли в попередні групи. До шостої групи, яка є найменшою серед усіх груп, відносяться етнічні коледжі й університети, які, за невеликим винятком, розташовуються в резерваціях американських індіанців і входять у Консорціум вищої освіти американських індіанців.

Незважаючи на значні досягнення в розвитку освіти, в США, як і у всьому світі, продовжуються пошуки шляхів вдосконалення традиційної освіти.

Сьогодні в багатьох країнах проявляється все більший інтерес до нетрадиційних, альтернативних форм освіти. Альтернативні школи існують в США, Великій Британії, Канаді, Фінляндії та інших країнах, де вони функціонують на одному рівні з державними. Альтернативні школи дають можливості для ефективного індивідуального розвитку особистості.

Аналіз наукових праць американських учених дає підстави розглядати альтернативну освіту як педагогічну парадигму в освітній практиці, орієнтовану на створення в спеціально організованому педагогічному середовищі умов для розвитку природжених властивостей дитини й надання їй повної волі для самореалізації; спрямовану на розширення суб'єкт-суб'єктних взаємин з метою прилучення індивіда до соціального досвіду у всіх сферах особистого й суспільного життя й забезпечення підготовки до свідомої активності й самостійної творчої діяльності в рамках тісного взаємозв'язку навчання й виховання з навколишнім світом [9-10].

Альтернативна освіта передбачає:

- варіативність і альтернативність освіти, що дає можливість відійти від традиційної однакової освітньої системи до різноманітності форм і шляхів одержання освіти;

-відкритість освіти, внутрішню розкутість, що демонструє звільнення від будь-яких догм;

- плюралізм освіти, що перетворює альтернативну освіту з уніфікованої системи в різноманітну за цілями, змістом, організацією освітнього процесу, педагогічними підходами і технологіями педагогічну систему;

- самостійність освітніх установ у виборі стратегії свого розвитку, цілей, змісту, організації й методів роботи, включаючи юридичну й економічну самостійність;

- право педагогів на творчість, на власний педагогічний стиль, на свободу вибору педагогічних технологій, підручників, навчальних посібників, методів оцінки діяльності учнів і т.д.;

- право учнів на вибір профілю освіти, на навчання за індивідуальними навчальними планами, на участь в управлінні даною освітньою установою.

Аналіз сутнісно-змістової характеристики поняття «альтернативна освіта» і його трактування зазвичай зводяться до опису різних програм, форм і методів роботи з учнями, які використовуються, як правило, замість традиційних підходів у звичайних навчальних закладах. Тому під альтернативною освітою часто розуміють освіту, структуровану на новаторських методичних принципах і нестандартних стосовно традиційних, загальноприйнятих способів одержання знань.

У цьому зв'язку, говорячи про нестандартність, дуже важливо підкреслити, що в альтернативних школах в організації освітнього процесу опираються на такі основні принципи, як:

- свобода вибору, коли кожний учень бере активну участь у розробці власного навчального плану, в який включається й мінімальна база, схвалена міністерством освіти, проте учні все-таки самі визначають, які предмети вони будуть вивчати; вибір дисциплін обмежений тільки самими дітьми);

- самоврядування, в процесі якого розв'язуються питання, що впливають на шкільне життя, вони ухвалюються більшістю голосів (тут право голосу мають як учителі, так і учні та їх батьки);

- самодіяльність учнів у повсякденному пізнавальному процесі, коли діти вчаться і займаються своїми власними справами стільки часу, скільки їм необхідно (у ході цієї діяльності вони реалізують свої власні проекти й захоплюються тими видами діяльності, які їх дійсно цікавлять).

Альтернативна освіта зазвичай представлена такими основними компонентами: організаційна структура (пов'язана з формуванням невеликих за обсягом класів; структурування навчальних програм з урахуванням зв'язку навчання з майбутнім життям учнів); навчальний план і викладання (забезпечення варіативності вибору методів і прийомів навчання, включаючи індивідуалізацію навчання, колективний спосіб навчання, компетентнісний підхід, тьюторство і т.д.); культура й клімат (орієнтація як на академічний, так і на емоційний і соціальний розвиток дітей); зв'язок з іншими програмами (забезпечення тісного зв'язку із громадою, батьками, соціальними службами, органами охорони здоров'я і т.д.)

На основі аналізу наукових джерел у розвитку альтернативної освіти в США можна умовно визначити кілька етапів становлення даної освітньої парадигми: освіта альтернативний школа навчальний

- перший етап (кінець XVI - початок XIX ст.) фрагментарний - існування в колоніальній Америці різних можливостей навчання (домашня освіта, приватні школи, парафіяльні школи), доступні тільки для заможних громадян;

- другий етап (30-90 рр. XIX ст.) уніфікований - створення масової загальноосвітньої школи, спроби введення уніфікованої системи освіти, пов'язаної з єдиною системою цінностей, властивих демократичному політичному суспільству і стабільному конституційному устрою;

- третій етап (кінець XIX ст. - початок XX ст.) прогресивістсько- експериментальний - створення на противагу традиційному авторитарному освітньому процесу і традиційним закладам шкільної освіти експериментальних шкіл і нових дидактичних систем (Ф. Паркер, Дж. Дьюї, К. Уошберн, В. X. Килпатрик, X. Рагг, Дж. С. Каунтс, B. X. Боуд та ін.);

- четвертий етап ( 70-і роки XX ст.) пошуковий - активний пошук альтернативних шляхів розвитку освіти США, виникнення поряд з домінуючими авторитарними загальноосвітніми масовими школами альтернативних можливостей навчання (вільні школи, що виникли на основі ліберальної гуманістичної філософії; альтернативні школи, які базувалися на консервативних релігійних і культурних традиціях; школи змішаного типу);

- п'ятий етап (90-і роки. ХХ ст.) інноваційно-реформаторський - визнання на законодавчому рівні політики створення альтернатив у системі середньої освіти; широке розповсюдження альтернативних шкіл для забезпечення якісною освітою етнічних меншин і невстигаючих у традиційній школі учнів;

- шостий етап (кінець ХХ ст. - початок XXI ст.) варіативний - активізація федеральної освітньої політики, орієнтація на ріст соціальної справедливості в освіті; розвиток програм освітнього вибору, що приводять до поширення нових типів альтернативних шкіл (школи- магніти, чартерні школи, ваучерні програми, домашнє навчання).

Актуальними й діючими на сьогоднішній день є наступні моделі альтернативної освіти США, що сповідують величезне різноманіття підходів до складання навчального плану, процесу навчання і управління школою: школи, що розбудовують унікальні підходи до навчальної програми й навчання (школи Монтесорі; відкриті школи, що беруть початок від британських дошкільних установ; Вальдорфські школи; школи, засновані на теоріях психолога Г. Гарднера; школи Paideia, засновані філософом М. Адлером; вільні школи й школи самостійного навчання, засновані на концепціях англійського педагога А. Нейлла; школи «безперервного прогресу», «школи без стін» і традиційні школи); школи, які прагнуть відповідати особливим потребам та інтересам учнів (школи для підлітків, які стали батьками в неповнолітньому віці, школи для тих, хто кинув навчання в традиційній школі і для профілактики цього явища, школи для відрахованих учнів, школи для ув'язнених, а також школи для талановитих і обдарованих дітей); школи, спрямовані на кар'єрне зростання і поглиблений професійний розвиток учнів (школи мистецтв, школи радіо- і телемовлення, школи охорони здоров'я, юридичні школи, науково-технічні школи, учительські школи й школи, де вивчаються академічні предмети з ухилом на міжнародні проблеми, проблеми полікультурності, охорони навколишнього середовища та ін); школи, спрямовані на експериментальне навчання, часто засновані на ідеях Дж. Дьюї («Школи без стін» де учні вчаться на підприємствах, в банках, у судах, музеях, державних установах замість звичайних класів; «Фоксфаір», де учні навчаються, збираючи й вивчаючи фольклор свого регіону; школи «Навчання відкритих кордонів», де учні вчаться в ході експедицій і різних заходів у своїй місцевості); школи, спрямовані на організацію, управління й фінансування (незалежні альтернативні школи; школи всередині шкіл; кластери альтернативних шкіл; комплексні системи альтернативних шкіл; чартерні школи); альтернативні, або факультативні школи (варіюються від шкіл для проблемних підлітків, правопорушників, учнів, виключених з інших шкіл, до шкіл для обдарованих дітей); школи, орієнтовані на кар'єру, або школи з технічним ухилом; контрактні школи; школи-інтернати; виправні школи; фундаментальні школи; школи в школі; полікультурні школи; школи з поглибленим вивчанням предметів; освітні центри; відкриті програми; ваучерні програми; домашнє навчання; інтернет-курси й програми; об'єднані школи й коледжі; місцеві навчальні центри; чартерні школи; магнітні школи.

У вищій школі США, як і в середній школі, також мають місце нетрадиційні форми освіти. Зокрема, все більшого значення набуває теорія й практика «перманентної» освіти, що виражається в створенні при університетах курсів перепідготовки, післядипломного навчання. Новим явищем для американської вищої школи стало співробітництво кількох закладів вищої освіти у наданні одночасних освітніх послуг з одержанням двох і більше спеціальностей, що дозволяє забезпечити більше стабільний і масштабний приплив абітурієнтів.

Впродовж останніх десятиріч у США набувають поширення нетрадиційні вищі навчальні заклади формальної освіти, що дають можливість одержати освіту без відриву або із частковим відривом від виробництва, Щорічно цим правом користуються понад 5 млн. студентів нетрадиційного віку. Більшість «нетрадиційних» студентів зараховуються в коледжі із правом вибору режиму відвідування й навчального розкладу, включаючи не тільки навчання за системою «неповного навчального дня», але й заняття у вихідні дні й під час канікул. Студенти неповного навчального дня, в основному, не планують одержати по закінченні курсу навчання академічний ступінь, вони відчувають потребу в придбанні й розширенні якоїсь певної галузі знань, чого вони досягають шляхом слухання окремих курсів навчальної програми дворічних коледжів, і рідше - коледжів з повним чотирирічним курсом. Деякі з подібних навчальних закладів концентруються навколо університетів, а контингент студентів становить вікова група старше 25 років. Найпоширенішими структурами нетрадиційного типу є «університет без стін», «коопероване навчання», «дистанційне навчання» і деякі інші. Частина з них дає рівень вузівської, а частина - післядипломної освіти і підвищення кваліфікації, Особливостями нетрадиційних форм вищої освіти є: тісний зв'язок з виробництвом, визначення спрямованості навчання самими учнями, активна участь студентів у керуванні навчальним закладом і вирішенні місцевих проблем, що мають соціально-економічне значення, підвищення значення самоосвіти й самоконтролю в процесі навчання, що багато в чому обумовлене віковими й соціальними особливостями студентського контингенту.

У США, за аналогією з «відкритим університетом» Англії, одержали широке поширення «університети без стін», навчання в яких будується відповідно до принципу участі студента в розробці власних навчальних програм і використанні різноманітних і, навіть, ексклюзивних, наданих тільки йому засобів, форм і методів навчання як у навчальному закладі, так і за його межами. У цих цілях для кожного студента розробляється індивідуальна програма навчання, тривалість якої може становити від одного року до 20 років. Така програма передбачає використання методів програмованого навчання, курсові роботи, самостійну роботу й інші форми навчання. Студенти мають можливість вивчати те, що їм необхідно, коли й де їм це зручно, зокрема, для проведення консультацій у різних містах створюються навчальні центри, на допомогу студентам висилаються відеоплівки із записами навчальних матеріалів, які можна переглядати в домашніх умовах. Основними перевагами такого «університету без стін» є його висока мобільність, здатність швидко перебудовуватися, оновлювати навчальні програми в міру їхнього старіння, індивідуалізація освітніх процесів, підвищення ролі й активності студентів в освітньому процесі.

Іншим різновидом нетрадиційних форм безперервної освіти є «навчання на базі досвіду», для якого характерні тісні зв'язки зі світом праці, виробництвом. Створено Ради з навчання на баз досвіду, у які входять представники навчальних закладів і виробництва. Тут домінують програми робіт «поза кампусом» під керівництвом фірми або агентства, так звані програми «робота-навчання». Студенти одержують вищу освіту за цими програмами «на робочих місцях», це, в основному, «дорослі студенти». Більше 30 традиційних університетів також надають вузівські ступені «поза кампусом» (найбільша кількість таких ступенів присуджує Вашингтонський університет).

«Коопероване навчання» передбачає чергування навчання й роботи. Тут навчаються в основному студенти - випускники середніх шкіл. Студенти, які навчаються на цій програмі, закінчують навчання на 1 рік пізніше, ніж ті, які опановують академічні програми, але натомість одержують можливість поєднувати навчання зі своєю професійною трудовою діяльністю. Майже третина закладів вищої освіти США на сьогоднішній день пропонують програми «кооперованого навчання».

До нетрадиційної організаційної системи безперервної освіти можна віднести навчання екстерном або присудження так званих «зовнішніх» ступенів (у США - Регентських зовнішніх ступенів). Це - один з видів навчання на відстані, при якому ставиться мета одержання вищої освіти й присудження ступеню без відвідування навчального закладу. При цьому вищий навчальний заклад виступає тільки в ролі екзаменатора, а не навчального органа. Всі ці форми є стимулами для розширення вікового діапазону студентів, можливості поєднувати навчальну і трудову діяльність.

Популярними в США, як і в багатьох інших західних країнах, є «університети третього віку», де здобувають знання люди старшого, навіть пенсійного віку.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що система освіти США відрізняється значною своєрідністю й різноманіттям, поряд із традиційними формами освіти поширеними є і нетрадиційні форми, що стосується як середньої, так і вищої школи.

Джерела

1. І.Коваленко О. Ю. Структура системи освіти США. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітніх школах. Зб. наук. праць. 2009. №9. С. 172-177.

2. Educating Americans for the 21st century. Washington D. C.: Nat. Science Found, 1995. 251 p.

3. Senge P. The fifth discipline: The art and practice of the learning organization. New York: Doubleday, 2009. 371 p.

4. Birnbaum R. How colleges work: The cybernetics of academic organization and leadership. San Francisco: Jossey-Bass, 1999. 280 p.

5. Weathersby G. В. State Colleges in Transition. N. Y.: Proc. of the Academy of polit. science, 1993. 126 p.

6. 6.Kerr С. The Uses of the University. N. Y.: Harvard University Press, 2001. 243 р.

7. Duderstadt J. J. A University for the 21st Century. Ann Arbor, МІ: Univ. of Michigan press, 2000. 358 p.

8. Geiger R. L. The Commercialization of the University. American Journal of Education. V. 110. 2004. №4. P. 389-392.

9. Raywid M. A. Alternative schools: The state of the art. Educational Leadership, 2004. № 52(1).р. 26-35.

10. Lake, S. E. Alternative schools: Legal guidance for serving special education students. Horsham, PA: LRP

11. Publications, 2010. 123 p.

Размещено на Allbest.ru