Музична співтворчість як засіб травмоінформованої допомоги в умовах війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка

Музична співтворчість як засіб травмоінформованої допомоги в умовах війни

Ірина Растригіна студентка ІІ курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Колоскова Ж. В.

Анотація

Здійснено спробу проаналізувати досвід зарубіжних науковців та мистців щодо надання травмоінформованої допомоги через мистецтво громадянам, постраждалим під час війни. Представлено змістові характеристики досвіду зарубіжних науковців з трамоінформованої допомоги через арт- комунікаційну взаємодію. Констатовано, що співтворчість у музичному виконаввстві є дієвим засобом у відновленні психоемоційного стану та підтримки метального здоров'я дітей, що може підгрунтям для розширення меж професійної діяльності майбутніх вчителів музичного мистецтва.

Ключові слова: музичне мистецтво, травмоінформована допомога, співтворчість, ментальне здоров'я зарубіжний досвід.

Постановка проблеми

У всі часи музика була, є і буде життєдайним джерелом людських емоцій і почуттів людини. І сьогодні, коли реалії нашого життя України все ще пов'язані з найжорстокішою кровопролитною війною, розв'язаною російським окупантом, коли на полі бою гинуть найкращі представники української спільноти, коли звірячий натовп рашистів перетворює на згарище наш квітучий край, коли у кожному куточку країни вдень і вночі звучать сигнали тривоги, попереджаючи про ворожі безпілотники та ракетну небезпеку, мистецтво в цілому й музичне мистецтво зокрема, не стоять осторонь. Оскільки мистецтво це та зброя, яка додає нам наснаги для руху вперед. Музичний фронт миттєво реагує на сьогоденні потреби суспільства, створюючи в такий не простий час низку концертних заходів, що допомагають зібрати кошти на підтримку ЗСУ, ознайомлюють слухачів з українськими композиторами та автентичними зразкам музики народів України та підтримують бойовий дух українців, котрі виборюють свою незалежність і свободу [2] .

Аналіз досліджень і публікацій

Мистецтво сьогодні є одним із дієвих способів висвітлення теми війни в інформаційному просторі. Воно як потужний рупор сигналізує по всьому світі про почуття та думки українців, демонструючи трагічні події, які відбуваються у серці Європи. Дехто помилково вважає, що війна - не час для музики і пісень. Але, з покон віків у культурному коді української нації закарбована пісня як символ, що веде у бій, допомагає впоратися з емоціями в найскрутніші часи та піднімає бойовий дух. Тож для українців як одної із найспівочіших націй у світі, саме музика і пісня є не тільки засобом передачі своєї ненависті до ворогів і любов до своєї країни та рідних, а й способом вираження своїх внутрішніх переживань через власну творчість.

Тож український мистецький продукт, виражений у різних видах мистецтва, сучасні українські митці, які в той же час є очевидцями та учасниками війни, демонструють у країнах ЄС витвори мистецтва, що дають змогу поринути в реальність гуманітарної катастрофи в Україні, спричиненої російським нападом. Це відбувається за сприяння Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства закордонних справ України та Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти, а також різноманітних громадських організацій [1]. І саме завдяки плідній співпраці ЦДУ ім. В.Винниченка з однією з таких громадських організацій, АртДОТ, ми, студенти спеціальності «Музичне мистецтво» отримали можливість прийняти участь у роботі Міжнародної Програми «Мистецтво та комунікації». травмоінформований допомога комунікаційний

Організована у рамках проекту «Art Therapy Force» професором Единбурського університету Найджелом Осборном у співпраці з музичним відділенням кафедри мистецької освіти, програма, спрямована на імплементацію в університети України досвіду колег із Великої Британії з метою підготовки вчителів музичного мистецтва до застосування трамоінформованої допомоги через мистецтво для відновлення та підтримки ментального здоров'я дітей у майбутній професійній діяльності. Тож під час регулярних зустрічей з британськими професіоналами у галузі трамоінфомованої допомоги через арт-комунікаційну взаємодію, ми отримуємо можливість набувати все більш глибоких знань, розумінь та способів дій у вищеозначеному напрямку для розширення меж майбутньої профечсійної діяльності.

Мета статті - проаналізувати практичний досвід британських науковців щодо застосування трамоінформованої допомоги через мистецтво для постраждалих від війни.

Виклад основного матеріалу дослідження

Для розуміння змісту травмоінформованої допомоги через мистецтво в умовах війни, ми звернулися до переосмислення лекцій та практичного досвіду зарубіжних науковців, що викладали в нашому університеті у рамках об'єднаної програми «Арт-комунікації та травмоінформоване мистецтво». Зокрема, досвід професора Единбургського університету Найджела Осборна, який біля двадцяти років працює у гарячих точках планети за авторською методикою, розробленою для подолання кризових станів у дітей в умовах війни; клінічно-психологічний досвід травмоінформованих практик провідної фахівчині Британської Спілки дій після травми, докторки Анжели Кеннеді; наукові розвідки кафедри військових досліджень Лондонського Королівського коледжу щодо розбудови громадянського суспільства під час та після війни (доктор Г. Редвуд); творчо-проєктивний досвід британських митців-практиків Даррена Абрахамса, Тіни Еллен Лі, Роберта Голдена та ін., виконавська діяльність яких спрямована на зцілення постраждалих від війни через колективне креативне мистецтво.

Протягом щомісячних цьогорічних зустрічей ми прослухати курс лекцій за двома напрямами. У першому семестрі лекції проф. Осборна було присвячено розглядові категорії «арт -комунікація», де було прослідковано еволюції її виникнення, починаючи з давніх часів, коли комунікація через мистецтво була екзистенційною потребою й ознакою життя для первісної люди й до сьогодення, коли сучасна людина через мистецтво передає свої віддчуття й емоції іншому та як ця комунікація впливає на людину.

У другому семестрі разом з професором Осборном над засвоєнням тем, пов'язаних з інформованою допомогою при травмі , котрі поступово об'єднуються з метою нашого більш глибокого розуміння нами, як використовувати мистецтво для подолання постравматичного синдрому та допомогти тим, хто отримав травму в умовах війни та підтримувати їхнє ментальне здоров'я під час повоєнної адаптації [5].

Доктор Анжела Кенеді зосередилася на розкритті інформації щодо управління ризиками у мистецтві, заснованому на травмі. Докторка розглянула найкращі практики щодо того, як підтримати людину, коли вона розповідає про свій травматичний досвід або має реакції, пов'язані з цим; окреслила ризики, про які слід знати та івміти керувати ними задля уникнення можливої ятрогенної шкоди та представила приклади рефлексивної практики. Крім того, доктор Анжела надала аргументи і докази на користь уваги до травми та способів її моніторингу і оцінки [4].

Особливо цікавими з точки зору набуття практичного досвіду, стали для нас лекції Даррена Абрахамса, присвячені питанням опанування майбутніми вчителями-музикантами лідерськими навичками для допомоги постраждалим від війни через травмоінформоване мистецтво, який змінив сферу своєї діяльності від оперного співака до фахівця з трамоінформованої допомоги людям у країнах, де точиться війна. Даррен розповів нам як мистецтво й зокрема музика, впливає на травму, як розпізнати травму і що необхідно з цим робити. Представивши нервову систему травмоінформої людини як таку, що розриває на шматки особистість, лектор окреслив можливості «склеїти всі ці шматочки до купи знову» як у межах освітніх проєктів, так і працюючи з креативним мистецтвом та мистецькими проектами[3].

На прикладі власної практичної діяльності в організованих ним двох волонтерських організаціях («Людський вулик» та «Оркестр єдиного світу»), де збираються музиканти з усього світу задля допомоги травмованим війною, митець розкрив важливість та особливості арт-комунікацій через лідерство у травмоінформоване групі. Мова йшла про створення безпечного середовища для людей, які пережили травму. Він наголосив, що це має бути виняткове середовище, в якому присутні почуваються захищеними й убезпеченими. А також підкреслив, що філософія такої діяльності грунтується на принципі «з», а не «для», щоформує атмосферу стосунків й співпраці між людьми. Метою такої колаборації є створення спільного продукту. Тож головною ідеєю створюваних таким чином проєктів є співтворення та співлідерство, що є основою трасформації, яка поступово відбувається з людиною на трьох рівнях: криза, пристосування, розширення. Й саме останній етап є тим, де з'являється потреба у визначанні мети подальшого руху та власне визначення умов такої транформації (досвід учасника, процес, а не результат, майстерність лідера) [3].

Тематика лекцій лектора кафедри військових досліджень Лондонського Королівського коледжу Генрі Редвуда, була пов'язана проблемою емансипації державотворення та естетичної розбудови громадянського суспільства після війни. Ми познайомилися з власною позицію доктора Г. Редвуда щодо альтернативних засобів залучення спільнот, постраждалих від травми, які може запропонувати мистецтво. Йшлося про сучасні типи репрезентативної стратегії, які пропонує мистецтво під час роботи з травмою та переналаштування динаміки формування громади у більш емансипованому напрямку. Зокрема, про існуючі у суспільстві традиційні підходи до репрезентації травми, котрі почасти все ще відтворюють умови, в яких може продовжуватися насильство. Принаймні це пов'язано з травмами війни, котрі мають надмірну залежність від юридичного чи правового розуміння істини у звичному для країн Європи та США розумінні, з чим власне стикається сьогодні й Україна, перебуваючи в умовах війни. За твердженням доктора Редвуда, саме мистецтво має доступ до естетичних способів виробництва знань, які прагнуть подолати цей нав'язливий пошук істини, отримати доступ і відкрити різні способи пізнання та вказати на різні регістри знання [6] .

З величезною зацікавленістю ми прослухали представлені доктором Редвудом факти застарілості й хибності все ще існуючих в сьогоденному світі підходів до травми та аргументацію щодо дієвості травмоінфомованого мистецва на відновлення метального здоров'я постраждалих у війні, що має будуватися за принципами як: відмова від остаточної істини; заклик до діалогу та обміну; занепокоєння тим, як виробляється розуміння минулого; виклик домінуючим перспективам і наративам; центрування методів, за допомогою яких створюється мистецтво; увага до того, що часто ігнорується в тому, як ми розуміємо травму [6].

Висновки

Таким чином ознайомлення з досвідом британських науковців щодо досвіду травмоінформованої допомоги та арт-комунікаційної взаємодії, дозволило усвідомити вартісність такої діяльності для майбутнього вчителя музичного мистецтва задля збереження метального здоров'я дітей й української нації в цілому.

Список використаних джерел

1. І музика може стати зброєю.

2. Музика в час війни..

3. Abrahams D.

4. Kennedy A.

5. Osborne N. Atma and Maya.

6. Redwood H.

Размещено на Allbest.ru