Український фольклор як маркер становлення етнічної ідентичності школярів у "Читанці" Т. Хуторного

Кафедра української літератури, українознавства та методик їх навчання

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Український фольклор як маркер становлення етнічної ідентичності школярів у «Читанці» Т. Хуторного

Сивачук Наталія Петрівна

кандидат педагогічних наук, професор



Анотація

Українська усна народна творчість стала рушійною силою у боротьбі нашого народу за незалежну державу. У цьому процесі непересічна роль належить свідомій українській інтелігенції, яка прагнула «віддати свій борг народу», прагнула злитися з ним. Важливою ділянкою її роботи була фольклористика. У цій царині особлива місія належить М. Драгоманову, П. Житецькому, Ф. Колессі, М. Максимовичу, О. Потебні, І. Срезневському, М. Цертелєву, П. Чубинському та ін., священикам І. Прісовському, В. Ящуржинському, письменникам Марку Вовчку, Г. Квітці-Основ'яненку, П. Кулішу, О. Пчілці, С. Руданському, Лесі Українці, І. Франкові, Т. Шевченку.

Діяльність патріотично налаштованої інтелігенції була спрямована на освіту, створення україномовних підручників для початкових шкіл, просвітницької літератури. На важливу роль фольклору у вихованні українських дітей вказували О. Духнович, Т. Лубенець, С. Русова, К. Ушинський. Їх діяльність мала особливу місію у становленні етнічної ідентичності українців.

Тимофій Григорович Лубенець був одним з перших педагогів, хто залучив побутовий, етнографічний, фольклорний матеріал до створеного ним рідномовного підручника. Кредо педагога - виховання на народній основі, рідною мовою, в національному ключі.

Хоч а терміна етнічна ідентичність на той час не існувало, однак наш аналіз «Читанки» засвідчив, що весь фольклорний матеріал, вміщений у підручнику був спрямований на формування етнічної ідентичності і виступав маркером такої. Сьогодні вчені маркерами етнічної ідентичності визначають мову, територію, релігію, предмети побут, фольклор, архетипи, історична пам'ять, правила поведінки, система цінностей, ментальність, моральні імперативи і т. ін.

Перш за все у «Читанці» ми виокремили архетипові принципи становлення української етноментальності і їх маніфестацію у різних фольклорних жанрах від колискових до анекдотів. Ми звернули увагу на такі етнічні архетипи як архетип матері, його утвердження у різних словесних творах.

Етнічна ідентичність тісно пов'язана з ментальністю - кордоцен- тризмом, антеїзмом, софійністю, що чітко виявляється у фольклорі, закоріненому в українську культуру землеробства, яка має тисячолітню історію. Чуття єдиної роди, роду, народу, гурту яскраво культивується у таких розділах «Читанки» як «Сім'я», «Рід», «Гурт», «Господарство». Особливе місце у змісті «Читанки» приділяється праці на землі, ідеалам і моральним імперативам, пов'язаним з культурою землеробства, антеїзмом, на основі якого сформовані народні ідеали українця та українки - хазяїна та хазяйки на своїй землі.

Психоповедінкові маркери етнічної ідентичності містять українські народні казки, які є особливо важливим інструментом виховання у молодшому шкільному віці.

Емоційна чутливість, кордоцентризм - важлива ознака нашої етнічної ідентичності, вона особливо виявляється у нашій сміховій культурі, яка розгортається від дитячий потішок до анекдоту і була рятівним колом у найскладніші часи нашої історії.

Ключові слова: фольклор, ідентичність, етнічна ідентичність, виховний потенціал, маркер етнічної ідентичності, ментальність, кордоцентризм, антеїзм, софійність, моральні імперативи.



Syvachuk Natalia Petrovna Candidate of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of the Department of Ukrainian Literature, Ukrainian Studies and Teaching Methods, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman

UKRAINIAN FOLKLORE AS A MARKER OF ETHNIC IDENTITY FORMATION OF SCHOOL STUDENTS IN T. KHUTORNY'S "READER"

Abstract

Ukrainian oral folk art became a driving force in the struggle of our people for an independent state. In this process, a unique role belongs to the conscious Ukrainian intelligentsia, which sought to "return its debt to the people", sought to merge with it. An important part of her work was folkloristics. In this area, a special mission belongs to M. Dragomanov,

P. Zhitecki, F. Kolessi, M. Maksimovich, O. Potebna, I. Sreznevskyi, P. Chubynskyi, M. Tsertelev, etc., priests I. Prisovskyi, V. Yashurzhynskyi, writers Marko Vovchok, H. Kvitka-Osnovyanenko, P. Kulish, O. Pchiltsa, S. Rudanskyi, Lesya Ukrainka, I. Frankov, T. Shevchenko.

The activities of the patriotic intelligentsia were aimed at education, the creation of Ukrainian-language textbooks for primary schools, and educational literature. The important role of folklore in the education of Ukrainian children was pointed out by K. Ushinskyi, O. Dukhnovych, S. Rusova, and T. Lubenets. Their activities had a special mission in forming the ethnic identity of Ukrainians.

Tymofiy Hryhorovych Lubenets was one of the first teachers who included every day, ethnographic, folklore material in the native language textbook he created. The pedagogue's credo is education on a folk basis, in the native language, in a national way.

Although the term ethnic identity did not exist at that time, our analysis of "Chitanka" proved that all the folklore material contained in the textbook was aimed at the formation of ethnic identity and acted as a marker of such. Today, scientists identify language, territory, religion, household items, folklore, archetypes, historical memory,rules of conduct, value system, mentality, moral imperatives, etc. as markers of ethnic identity.

First of all, in "Chitanka" we singled out the archetypal principles of the formation of Ukrainian ethno-mentality and their manifestation in various folklore genres, from lullabies to anecdotes. We paid attention to such ethnic archetypes as the archetype of the mother, its confirmation in various verbal works.

Ethnic identity is closely connected with mentality - cordocentrism, atheism, sophistry, which is clearly manifested in folklore rooted in the Ukrainian culture of agriculture, which has a thousand-year history. The sense of a single family, kindred, people, group is vividly cultivated in such sections of "Chitanka" as "Family", "Clan", "Group", "Household", and moral imperatives related to the culture of agriculture, atheism, on the basis of which the national ideals of the Ukrainian man and woman - the master and mistress of their land - were formed.

Psycho-behavioral markers of ethnic identity include Ukrainian folk tales, which are a particularly important tool of education in primary school age.

Emotional sensitivity, cordocentrism is an important feature of our ethnic identity, it is especially evident in our culture of laughter, which unfolds from children's jokes to anecdotes and was a lifeline in the most difficult times of our history.

Keywords: folklore, identity, ethnic identity, educational potential, ethnic identity marker, mentality, cordocentrism, atheism, sophistry, moral imperatives.



Вступ

Постановка проблеми. У житті українського народу фольклор посідав особливе місце, оскільки став «нашим порятунком від хвороб цивілізації, пройшов органічний шлях від архетипу до стереотипу й генетично закодував в образах-символах безсмертні смисли життя» [1]. У ХІХ столітті усна народна творчість стала тією відцентровою силою, що підняла хвилю національного відродження, яка мала три етапи: академічний, культурний та політичний. Саме на першому етапі свідома українська інтелігенція звернулася до нашого героїчного минулого з метою пробудити серед народу почуття національної гідності, бажання боротися за незалежну державу.

Представники патріотично налаштованої інтелігенції, студентства і учнівської молоді об'єднувались ідеєю національно-культурного відродження. Їх бурхлива діяльність була спрямована на освіту, створення українських підручників для дітей, просвітницьких і популярних книжок для народу, дослідження у галузі мовознавства, історії, етнографії, антропології, фольклористики.

Свідома інтелігенція намагалася таким чином «віддати свій борг народу», що передбачало «злиття» інтелігенції з народом. Ці діячі працювали на селі вчителями, лікарями, агрономами, землемірами, статистами і таким чином поширювали освіту серед народу, формували національну ідентичність, маркерами якої були мова, усна народна творчість, якій надавалося особлива вага. У процесі збереження народної словесної пам'яті непересічна місія належить фольклористам М. Цертелєву, М. Максимовичу, І. Срезневському, П. Житецькому, П. Чубинському, О. Потебні, Ф. Колессі, М. Драгоманову та ін., священикам І. Прісовському, В. Ящуржинському, письменникам Марку Вовчку, Г. Квітці-Основ'яненку, П. Кулішу, О. Пчілці, С. Руданському, Лесі Українці, І. Франкові, Т. Шевченку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Патріотично налаштовані інтелігенти розуміли, що усна народна творчість має дві важливі функції - інтегральну, яка об'єднує людей у справі боротьби за незалежність, і диференційну, що вирізняє нас від інших народів. На важливу роль фольклору у вихованні нового покоління українців вказували О. Духнович, Т. Лубенець, С. Русова, К. Ушинський та ін. Постать Тимофія Григоровича Лубенця посідає особливе місце у процесі становлення національної освіти в Україні, оскільки він надавав особливого значення навчанню дітей рідною мовою, утверджував принцип народності в педагогіці, створював підручники на народній основі, сповідував принцип зв'язку навчання з життям.

Мета статті - довести, що саме український фольклор у «Читанці» Т. Лубенця є маркером становлення національної ідентичності школяра.



Виклад основного матеріалу

український фольклор читанка лубенець

Тимофій Григорович Лубенець свій педагогічний шлях розпочав 18-річним юнаком у с. Вороньки на Чернігівщині. Молодий учитель спостеріг, що шкільні підручники занадто далекі від життя сільської дитини, тому вирішив змінити цю ситуацію і залучив побутовий, етнографічний, фольклорний матеріал до занять. Тимофій Григорович захоплювався ідеями Ушинського і прийшов до висновку, що навчання української дитини має бути рідною мовою і на національній основі. Саме з цією метою він створив підручники нового зразка. У 1883 році педагог видає «Граматку», а потім - «Читанку», до змісту яких широко використав значну кількість народознавчого матеріалу. Ми ж акцентуємо увагу на українській усній народній творчості як відцентровій силі формування етнічної ідентичності школяра саме у «Читанці».

Етнічна ідентичність є складним соціокультурним феноменом, у якому поєднуються особистісні, соціальні та культурні аспекти. Будучи формою організації культурних відмінностей, вона виступає продуктом складних взаємодій об'єктивного та суб'єктивного, зовнішнього (соціального) та внутрішнього (психологічного) [4, с. 356]. Вчені до підсистеми-групи культурних маркерів етнічності визначають такі: мова, територія, релігія, антропологічні дані, назви, написане слово, мистецтво, етнічні символи, архітектура, предмети побуту, фольклор, звичаї і традиції. До психоповедінкових маркерів етнічності - віра у спільне походження, спільна історична пам'ять, архетипи, почуття етнічної солідарності, релігія, правила поведінки, система цінностей, ментальність, мораль [3, с. 142].

Педагоги кінця ХІХ - початку ХХ століття, хоча і не використовували терміни ідентичність, національна ідентичність, етнічна ідентичність, проте у своїх працях активно розвивали ідею консолідації нації «від Сяну до Дону», її незалежності та самобутності, а зразком такого підходу і може бути «Читанка» Т. Лубенця, що складається з 25 розділів, містить 124 сторінки, 60 ілюстрацій, на яких зображено світ українського села. Автор використовує повною мірою усну народну творчість числом 253 у жанровому різноманітті, а саме: колискові, забавлянки, приказки, прислів'я, загадки, скоромовки, казки, небилиці, заклички, замовляння, побажання, колядки, щедрівки, посівальні пісні, веснянки, жнивні, жартівливі пісні та ін.

Окрім фольклору, у «Читанці» українська етноментальність ґрунтується на архитипових принципах конституювання життєвого світу і культурного простору українства як кордоцентризм, софійність, антеїзм тощо [5, с. 187-194]. Підручник відкривається ілюстрацією, на якій зображено хатній простір, посеред якого сидить жінка-мати рукою пряде, а ногою колише дитя і співає колискову, текст якої подано нижче:

1)...Котику сіренький,

Котику біленький,

Котик волохатий,

Не ходи по хаті,

Не буди дитяти... [12].

2) Ой ходить сон коло вікон,

А дрімота коло плота... [12].

Мати-українка зображена в типовому інтер'єрі за звичною роботою, вона - берегиня хатнього затишку возвеличується у народній свідомості обожнюється її творча енергія породила поетичний світ дитинства - колискові, забавлянки, чукикали, потішки, казки, примовки, що стали міцною основою народної педагогіки. В «Пісні сироти» образ матері підноситься до сакрального рівня:

Мати ж наша, мати!

Де ж тебе шукати?

Матір не купити,

А ні заслужити.

Намалюю мати На божничку в хаті;

На божничок гляну - Матір іспомину;

Назад обернуся - Сльозами заллюся [12, с. 5].

Апогеєм вербалізації архетипу доброї матері є Мати Божа, образ якої присутній у кожній українській хаті. Цей архетип посідає перше місце серед інших, він проявився вже в часи Трипільської культури, де був тісно пов'язаний з культурою землеробства. Автор підручника подає ідеальну модель до наслідування для кожної дівчинки, яка у майбутньому стане мамою, хазяйкою, господинею свого життєвого простору, а її образ постає у прислів'ях:

Діти плачуть, а в матері серце болить.

У кого ненька, в того й головка гладенька.

Коли дитину не научиш в пелюшках, то не научиш і в подушках. Тоді мама біду знає, коли маленьку дитину має [12, с. 2].

Така фольклорна модель образу української матері формує у хлопчиків повагу до рідної неньки, пошану до жінок, дівчат, що в майбутньому відгукнеться гармонійними стосунками у родинному житті, бо «міцна сім'я - міцна держава». А виховання свідомих громадян для побудови незалежної держави Україна і було основним завданням педагогів-народників.

Царат нав'язував простому українцю думку, що мова наша недолуга, вторинна, а культура меншовартісна. На противагу цьому у «Читанці» український світ постає перед школярем у всій його поетичній красі. Поезія пестування материнської школи закладала фундамент, на основі якого вибудовували величну споруду духовного супротиву чужинському ярму.

Сакрального значення для українців було «чуття єдиної родини», повага до старших, дотримання звичаїв та традицій, знання імен предків до сьомого коліна. Людина, яка не знала дерева свого роду, вважалася безрідною, покидьком. Така людина навіть у середовищі найближчих не могла мати шани. Юнакові або дівчині, що не знали свого роду заборонялося одружуватися і мати дітей, продовжувати рід. Коли хто й не прагнув до пізнання, такого виганяли геть за межі роду. Незнання дерева роду свого, за твердим переконанням пращурів, обертається в наступних поколіннях великою бідою та лихом. Щоб такого не сталося, батьки й матері, дідусі та бабусі ще змалку прилучали своїх нащадків до всього, що знали про свій рід і народ [9, с. 8]. Цю особливість народної педагогіки добре знав Тимофій Григорович, тому його «Читанка» починається двома розділами, об'єднаними назвою «Сім'я». Цінність роду, родинних зв'язків вербалізуються у прислів'ями:

Шануй батька та Бога, буде тобі всюди дорога.

Як брат брату не допоможе, то що вже чужі люди.

Як мати рідненька, то й сорочка біленька [12].

Моральні імперативи української родинної педагогіки утверджують приказки:

До свого роду хоч через воду.

Свого доправляйся, роду не чужайся.

Нещаслива родина, коли лиха година.

Добрий рід на ноги поставить, а лихий із ніг звалить.

Погана птиця, що своє гніздо паскудить, а ще гірше той, хто свій рід гудить.

Свого ледачого не хвали, а чужого доброго не гуди [12, 65].

У розділі «Рід» педагог також подає словник родоводу Середньо- наддніпрянщини відповідно рівня родинних зв'язків.

Рідня: Дід. Баба. Батько. Мати. Брат. Сестра. Син. Дочка. Дядько. Дядина. Онуки. Тітка. Предки.

Свояки: Отчим. Мачуха. Зять. Невістка. Пасинки. Сват. Сваха. Свекор. Свекруха. Тесть. Теща. Шурин. Ятрівка.

Про взаємини в українській родині, її морально-етичну атмосферу йдеться також у казках, народних оповіданнях та анекдотах, наприклад: про підступну мачуху - в анекдоті «Кому більше», про ліниву родину - у переказі «Дожидай долі, то не матимеш льолі».

Почуття етнічної ідентичності культивується у 16 розділі, який називається «Гурт», тобто громада. Громада - це така структурна одиниця (у місті чи селі), яка має спільну територію й певну власність (насамперед земельну), свій уклад, і згідно установленими нормами регулює усі аспекти життя своїх мешканців [10, с. 242]. На селі громадська думка важлива більше, ніж маєтність; відступ від загальноприйнятних норм поведінки призводив до ославлення на весь загал. Морально-етичні стосунки селян наприкінці ХІХ - початку ХХ століття засвідчили їх глибоке розуміння і утвердження таких цінностей як працелюбність, чесність, непідкупність, надійність, безкорисливість, взаємовиручка, які маніфестовані у «Читанці» приказками:

Громада - великий чоловік.

Де густо, там не пусто.

В гурті їсти йробити треба.

В гурті всі за одного і один за всіх.

Поздоров, Боже, громаду!

Нехай буде так, як скажуть люди.

Хто став в ряду, то держи й біду.

Хто людей не слуха, той Бога не боїться.

Дружній череді вовк не страшний.

Не тім погорілі, що ласо їли,

а тим, що в гурті не робили [12, с. 69].

Почуття громади, громадського обов'язку є складовою нашої ментальності, маркером, що згуртовує нас, ідентифікує в етнос. Моральні якості нашого народу сьогодні нам потрібно повернути і примножити, щоб об'єднатись у протистоянні ворожій навалі.

Про глибоко наукове розуміння поняття громада Тимофієм Григоровичем свідчить словник: Громада. Артіль. Купа. Складка. Спілка. Товариство. Поміч. Рада. Толока. Мир. Вечорниці. Досвітки. Вулиця. Юрба. Танці. Табун. Стая. Ватага.

В українській ментальності, яка тісно пов'язана з етнічною ідентичністю і зберігає в собі риси характеру, формує кодекс норм, правил і цінностей, які утвердилися в громаді, є ідеали чоловіка-хазяїна і жінки-хазяйки. Найвищою похвалою серед сільської громади було визнання «добрий господар», «міцний хазяїн», «добра господиня», «знана хазяйка». Саме такі зразки плекає у дитячій душі Т. Лубенець, а розділі «Господарство» глорифікує їх фольклорними текстами:

Не знав добрий чоловік Та із чого жити,

Мусив собі хазяйство купити:

Возочок - скрипу-скрипу,

А волочок - рипу-рипу,

Коровнька - муму-муму,

А кізонька - страку-страку... [12, с. 7].

Ідеальний образ української жінки опоетизовано у наступних рядках: У хаті її, як у віночку,

Хліб випечений, як сонце,

Сама сидить, як квіточка [12, с. 9].

У приказці: Хазяйка в дому - покрова всьому [12, с. 72].

На сторінці 56 подається - «Чого бажає хазяйка»:

Щоб дійниця текла, а хазяйка весела була; щоб хазяйка не засипала, до корови рано вставала; щоб корова стояла та багато молока давала [12, 56].

«Читанка» плекає у дітей повагу до чесної і невтомної праці:

Хату руки держать.

Кочерга до печі: вона своє діло знає - жар загрібає.

Що у лісі родиться, то у дворі згодиться.

Привикай до хазяйства змолоду - не будеш знати на старості голоду [12, 8].

У змісті етнічної ідентичності важливе місце посідає антеїзм - принцип зв'язку з землею, що виявляє «вкоріненість» в буття, в рідний ґрунт і «життєвий світ». Важко уявити собі українця без любові до землі, тобто до свого Дому, Поля, Храму, до рідної Батьківщини [5, с. 187-194]. Антеїзм згуртовує, ідентифікує українців у всьому світі і вирізняє нас серед інших етносів. Праця на землі - сакральна місія буття українця, єдино справедливе джерело добробуту, багатства, а виплекане на власному полі зерно - мірило усіх цінностей, які широко представлені народними пареміями, як-от:

Хліб всьому голова.

Їж хліб з сіллю та водою і живи правдою святою.

Хліб убирає, хто його має, а хліб розбирає, хто його не має.

Іще то не біда, як у просі лобода, а оттоді біда, як в полі нічого нема [12, с. 35].

Лучче їсти хліб з водою, ніж буханець з бідою [12, с. 16].

Уславлення праці як священнодійства, життя для загального добра спостерігаємо у розділі «Ремство»:

Ремство їсти не просить, а само кормить.

Бджола мед носить не для себе,

Вівця вовну носить не для себе,

Учитель дітей учить не для себе [12, с. 50].

Тема праці розвивається у анекдотах «Хто більш працює», «Хто чим орудує, той теє і знає», а також у побутовій казці «Робочий кінь».

У розділі «Що кому потрібно до праці» подається словник, який вербалізує знаряддя праці відповідно кожної професії, наприклад:

Хліборобові: Лопата. Заступ. Граблі. Коса. Соха. Рало. Борона. Плуг. Сапа. Серп. Ціп.

Шевцеві: Шило. Копил. Ніж. Кліщі. Молоток. Дратва.Смола.

Кравцеві: Ножиці. Голка. Нитки. Утюг (праска).Аршин. Мірка... [12, с. 55].

Словник супроводжується ілюстраціями знарядь праці, що стосуються конкретного професійного заняття.

Серед ремісників складалися свої традиції, звичаї, обряди, морально-етичні норми, які знайшли своє відображення у народних прислів'ях та приказках, що містяться у тексті «Читанка»:

Хто чим орудує, той на тім і сидить.

Без приправи й палиці не зробиш.

До всякого діла треба способу.

В ремісника золота рука.

Серед українського народу побутувало іронічне ставлення до невдалих майстрів, що теж знайшло себе у фольклорі:

- Шиєш, дівонько?

- Шию.

- Чи будеш пороти?

- Зараз, тільки ниточки дошию... [12, с. 55].

Особливу увагу автор підручника приділяє хліборобській професії,

яка є основною в селі і найбільш знайомою дітям, тому для самостійної роботи подає низку запитань з цієї царини:

Де сіють жито? Чим обробляють поле? Як орють і скородять? Як сіють жито? Коли поспіває жито? Що роблять зі спілим житом в полі? Де молотять жито? Хто молотить? Скільки кіп змолотить у день робітник? Як віють? На що потрібна солома й полова? [12, с. 54].

Оскільки етноментальний антеїзм зароджується в хліборобському характері праці, у селянському побуті традиційного життя, він виявляється у наших обрядах та піснях, що їх супроводжують. Саме тому маркерами етнічної ідентичності є уснопоетичні твори, є колядки, щедрівки, веснянки, косарські та жниварські пісні. Так, зимовий календарний цикл презентують дитячі щедрівки:

Щедрик, ведрик,

Дайте вареник,

Грудочку кашки,

Кільце ковбаски... [12].

Виявом етноментального антеїзму є поклоніння жіночим божествам давнього слов'янського пантеону, наприклад, Весні:

Ой весна, весна та весняночка!

Де твоя дочка паняночка? [12, с. 87].

Значна частина фольклорних текстів присвячена косовиці, жнивам:

1)...Гей, ну-те, косарі,

Що не рано почали,

Хоч не рано почали,

Та багато утяли! [12, с. 91].

2) Як діждемо літа,

Та нажнемо жита,

Поставимо в копи,

Ударимо в гопи! [12, с. 88].

3) Та вже не багато,

Та вже не далеко,

Та вже видно край - Боже, помагай! [12, с. 59].

Психоповедінкові маркери етнічної ідентичності такі як спільна історична пам'ять, почуття солідарності, вірування, світоглядні установки, вербальна комунікація, етносоціотипи, система цінностей, моральні імперативи, поведінкові моделі і т.ін. [3, с. 142] містять в собі українські народні казки, яких залучено до «Читанки» числом 11, від казки-міфа «Курочка ряба» до казки-мораліте «Цар в голові» і розміщено відповідно теми у порядку від простого до складного. Так, казка «Курочка ряба» у контексті психоповедінкових маркерів етнічної ідентичності по суті є давнім міфом про походження світу, усним посланням у вічність наших пращурів, попередженням про необхідність бережного ставлення до життя на Землі, що є сьогодні понад актуальним.

Спочатку розміщено казки, які тісно пов'язані з буденним життям, близькі, дитині, зрозумілі, виокремлюються цікавістю і стислі за змістом, бо, за словами автора, «ніколи дитина не буває така сприятлива, як у моменти вивчення азбуки. У цей час у душі дитини закладаються ті основи, які надовго, якщо не назавжди, визначають розвиток дитини як у розумовому, так і моральному аспектах» [11, с. 161].

У молодшому шкільному віці відбувається становлення особистості, розвивається і зміцнюється пам'ять, мислення, формуються морально-етичні норми та емоційно-чуттєва сфера. Саме емоційна чуттєвість, кордоцентризм виокремлюють наш етнос серед інших і в той же час згуртовують нас у соціумі, особливо в час епохальних змін.

Казка демонструє позитивні моделі поведінки, чітко розмежовує добро і зло, виокремлює добротворців і злотворців, дає чіткі орієнтири буття, закарбовує мовленнєві формули, народні риторичні прийоми, розвиває логічне мислення, творчу уяву, формує емоційну сферу. У казці акумулюються національні цінності українців, у ній «народ цінує людину не за соціальним становищем, а за тим, яка вона - добра чи зла, правдива чи підступна, що несе своїм існуванням людям» [2, с. 513].

Важливо, що в той час, коли готувалася до друку «Читанка», в освітньому просторі точилася дискусія щодо доцільності використання казкового матеріалу у навчально-виховному процесі. По суті Тимофій Григорович сміливо став на захист української народної казки і довів її непересічне значення у навчально-виховному процесі початкової школи, вводив у текст підручника найбільш популярні тексти, а саме: «Курочка ряба», «Рукавичка», «Лисиця і вовк», «Колобок», «Лисичка, вовк і півник», «Комар і овід», «Коза-дереза», «Горобець і билина», «Шевців син», «Робочий кінь», «Коли не коваль, то й рук не погань», «Дожидай долі, то не матимеш льолі», «Чоловік, вовк, дикий кабан і ведмідь», «Цар в голові» та ін.

Тексти казок коротенькі за змістом, проте мають могутній виховний потенціал, що спрямований на становлення етнічної ідентичності української дитини.

Суто народознавче спрямування має мовний потенціал «Читанки» Т. Лубенця, який орієнтувався на світоглядні уявлення нашого народу про мову, мовлення, Слово. Відомо, що серед українців мали велику пошану люди, які були цікавими оповідачами, могли гострим словом відповісти на кривду, а ласкавим і ніжним заспокоїти, веселим - підняти настрій, а розважливим - припинити сварку. Особливим авторитетом серед сільської громади мали баби-знахарки, яких в народі називали шептухами, вони досконало володіли магією слова, замовляннями, тому про них казали: «Говорить, як про зорях читає».

Ставлення до мовлення як до сакрального дійства плекає у своїх підопічних Тимофій Григорович Лубенець і використовує тексти української словесної аграрної магії:

Дай, Боже, час добрий, щоб моя капусточка приймаласґя і в головки складалася: щоб моя капусточка була із кореня корениста, із листу головиста; щоб не росла високо, а росла широко; щоб була туга, як камінець, головата, як горщик, а біла, як платок! [12, с. 35].

Сюди також належать побажання на Новий рік:

Сійся, родися, жито, пшениця Йусяка пашниця.

На щастя, на здоров'я,

На Новий рік!

Щоб краще вродило, як торік! [12, с. 95].

Українська щирість, сердечність, гостинність є ознакою такої важливої риси нашого характеру як кордоцентризм. Вчені зауважують: «В українському національному характері кордоцентризм пов'язаний з емоційністю, чутливістю, ліризмом, романтизмом, сентименталізмом. Звідси й походить знана українська поетичність, пісенність, ісіхастський містицизм. В етнопсихології кордоцентризм корелює з феноменами очікування чуда, сподівання на диво, які породжують «метафізику дивовижності» й «естетику зачарованості» культурної душі українства [6].

Українці щиро вірять, що слово стане дійсністю чудовим чином, тому в народній мовній культурі. Особливо в контексті родинної обрядовості годиться гарно висловити побажання, привітатися відповідно звичного етикету. Такі зразки народної риторики пропонує своїм вихованцям Тимофій Григорович:

1) Будь здорова - як риба,

Гожа - як вода,

Весела - як весна,

Робоча - як бджола,

Багата - як наша земля! [12, с. 33].

2) Дай тобі, Боже, спішно і охотно робити: щоб твої думки були повні, як криниця водою; щоб твоя річ була тиха і багата, як нив а колом;пошли тобі, Мати Божа, на все гаразд [12, с. 109].

Болісним явищем вважається мовна недорікуватість дитини, коли вона заїкається, шепелявить. Таких невправних у мовленні в селі називали кривоязикими, тобто фальшивими, лукавими, такими, що не викликають довіри. Через такі світоглядні уявлення людина з вадами мовлення не мала авторитету і довіри, оскільки могла накликати біду на громаду. З цією метою подолання мовленнєвих вад в народній педагогіці використовують скоромовки, їх у значній кількості залучив до «Читанки» Т. Лубенець:

1) Летів горобець через безверхий хлівець,

Ніс горобець чет верик гороху без червот оку, без червот очини [ 12, с. 45].

2) Затвердила сорока Якова, та все одно про всякого [12, с. 61].

Особливістю української вдачі є софійність як принцип мудрої

організації буття, що виявляється у таких рисах української етномен- тальності, як її настанови та мотивації до порядку, ладу, лаштування, довершеності, гармонії в «життєвому світі» українства [5, с. 187-194]. Українська софійність - мудрість, яка є вищою за знання, раціональність, науку. Це - «істина серця», «світло одкровення», «мистецтво життя», «шлях до спасіння» [5, с. 187-194]. Такі риси української вдачі як кмітливість, розсудливість, розважливість, креативність, закорінені в нашу глибокі міфологічну свідомість з її особливою логікою світу, яку маніфестують народні загадки, а розуміння їх мови і оволодіння способом їх використання є суто мовними операціями і в той же час дають можливість оволодіти логікою світу. Тема походження Всесвіту наполегливо вимагала тлумачення її у формі питання і відповіді. Оскільки царина сущого для міфологічної традиції завжди невидима і недосяжна, тому про неї можна говорити недоступною, «невидимою» мовою для профанної більшості. Жрець чи ясновидець містичним чином знають чи просто пам'ятають про те, що було «спочатку», але можуть висловити це у формі загадки. Такий алегоричний виклад думки у формі загадки не лише дозволяє належним чином пояснити виникнення Всесвіту, але й відокремити свого від чужого, знаючого від незнаючого, посвяченого від профана.

Дослідники вважають, що мета і зміст ритуалу розгадування - це перевірка збереженості «словника» картини світу колективом через певний проміжок часу. Процедура загадування-відгадування відбувалася не будь-коли, вона прив'язувалася до певного ритуалу, її приурочували до Нового року, коли світ поринав у Хаос і необхідно було шляхом першотворення знову перетворити його в Космос. Загадуванням- відгадуванням послуговувалися у процесі ініціації жерців, коли перед жертвоприношенням влаштовувалися їх словесні змагання, в процесі яких вони повинні були продемонструвати свої знання сокровенного змісту. Відгадування загадок у давнину прирівнювалося до військогового поєдинку.

Загадка досить міцно вживилася в нашу культуру. У наших казках кара чекає на жениха, який не зумів розгадати загадку царівни, а смерть чатує на дівчину, яка не розгадали загадки русалки. Лінгвісти свідчать, що слов'янські назви gad - єднають загадку з ритуалом гаданням і спрямовують нашу увагу до особливого типу мовлення, що використовувалось в сакральних промовах у контексті ритуалу. У спільноіндоєвропейській традиції gatha - пісня священного типу, релігійний спів. Отож українська загадка походить зі сфери сакрального і посідає важливе місце у нашому культурному просторі, у нашій ментальності, становленні креативності. Цю суть загадки у розвитку молодшого школяра добре розумів Т. Лубенець, тому й залучив до тексту 53 зразка цього фольклорного жанру відповідно теми до кожного розділу «Читанки». Варто зауважити, що переважна більшість цих загадок записані ним з народних уст:

Сім соколят на одній постелі сплять.

По спині дорога, коло дверей тривога, а в середині ярмарок [12,с. 72].

Зоря-зірниця по землі ходила, ключі загубила; сонце зійшло, ключі знайшло [12, с. 96].

Наших пращурів об'єднував космогонічний світогляд, який значною мірою відрізнявся від сучасного техногенного. Людина знала, що її життя залежить від природи, тому вона намагалася не нашкодити, ощадливо споживати її ресурси, дотримуватися аскези у побуті. Згідно анімістичного світогляду, людина могла прихилити до себе природу за допомогою спеціальних словесних формул та ритуальних дій, у яких поряд із дорослими брали активну участь діти. У світоглядних уявленнях українців дитина до семи років безгрішна, тому саме до її безвинного голосу скоріш за все прислухається природа та зласкавиться на закличку [8, с. 77]. У «Читанці» автор теж використовує тексти закличок:

1) Роди, Боже, жито на новеє літо,

Густе, колосисте, на стебло стеблисте,

Щоб наші люди мали і стоячи жали [12, с. 88].

2) Іди, іди, дощику!

Зварю тобі борщику В зеленім горщику,

Поставлю на дубочку.

Дубочок схитнувся,

А дощик линувся Цебром, цебром, дійничкою,

Холодною водичкою

Над нашою пашничкою [12, с. 97].

Світ української дитини був тісно пов'язаним з культурою землеробства, адже молоде покоління рано прилучалося до сільськогосподарської праці, що й виражалося в антеїзмі - архетиповому принципі конституювання життєвого світу і культивуванні простору українства [5, с. 187-194]. Саме тема хліборобської праці об'єднує всі пісні, які залучив до тексту «Читанки», а саме: «Господарство», «Два ведмеді горох молотили», «Женці», «Не ладна спілка», «Ледачий Грицько», «Гей, гей, мій чорний воле», «Як діждемо літа», «Косарі». Пісні належить особлива роль у житті українців. Спів - це природний стан душі українця. Співає душа, а коли додати до неї голосу, то вийде пісня. Про наших пращурів говорили, що в них роздольні пісні. А це свідчить, що у них широкі душі, ясна свідомість, особлива чуттєвість, яка виявляється у кордо центризмі. Оцю особливу емоційність, здатність любити від усього серця і до глибини душі культивує «Читанка» Т. Лубенця. Пісня є інструментом етнічної ідентифікації українців у всьому світі, а побутовий хоровий спів на вулиці, у контексті обряду завжди об'єднував нас.

Українці ніколи не втрачали життєвого оптимізму навіть у найскладніші роки нашої історії, мабуть, тому і побутує у нашому мовленні вислів «вдарити лихом об землю», «дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам». У всіх життєвих негараздах українець не втрачав надії на краще, бо Віра, Надія і Любов - то наші християнські чесноти. Відомо, що людина з позитивним мисленням і позитивним спогляданням світу довше живе, має міцне здоров'я і швидше долає труднощі. Народна педагогіка культивує ці якості, які і зберегли наш етнос від загину, за допомогою слова - спочатку потічками, забавлянками, чукикалками, потім - казками небилицями, далі - усмішками, жартами, нпркшті - анекдотами. Все це жанрове різноманіття повною мірою представлено у тексті означеного підручника Т. Лубенця, зокрема використано 15 українських народних анекдотів, як-от: «Голодний циган», Заєць і жаба». «Хто більш працює», «Хто чим орудує, той теє і знає», «Мудрий коваль», «Глухий не дочує, так надумає», «На злодію шапка горить», «Плаксива дитина», «Цікавий старшина і розумний небіж», «Кому більше», «Дожидай долі - не матимеш льолі», «Батьки й діти», «Окуляри», «Чоловік та купець», «Щедрий», «Тепер мені не до солі».



Висновки

Отже, Тимофій Григорович Лубенець повною мірою використав виховний потенціал жанрового різноманіття українського фольклору, який відіграв особливу роль у період визвольних змагань за незалежність і послужив чітким маркером етнічної ідентичності

Досвід видатного педагога-патріота особливо актуальний у зв'язку з тим, що в процесі глобалізації зростає ризик втрати етнічної ідентичності. До того ж у час нашого протистояння російські агресії, етноциду, подальшого наукового осмислення потребує проблема збереження «українськості».



Література

1. Дмитренко М. Генетичний код нації. Літературна Україна. 2006. 30 листоп. (№ 46). С. 7.

2. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. Київ: Вища школа, 1987. 127 с.

3. Крячко В. І. До питання про визначення маркерів етнічності у соціальному просторі. Нова парадигма. 2013. Вип. 116. С. 136-147.

4. Кучера І. Етнічна ідентичність як соціокультурний феномен. Наукові записки [Національного університету «Острозька академія»]. Сер.: Культурологія. 2013. Вип. 12 (2). С. 353-357.

5. Личковах В. Сакральні горизонти української культури: Архетипи - хронотопи - сигнатури. Художня культура. Актуальні проблеми. 2010. Вип.7. С. 187-194.

6. Личковах В. А. Метафізика дивовижності і естетика зачарованості Чернігово- Сіверського краю. Totallogy-ХХІ: Постнекласичні дослідження. 17/18 випуск. Київ, 2007. С.467-475.

7. Самоплавська Т. О. Лубенець Тимофій Григорович. Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник: у 2 кн. Кн. 2 / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ: Либідь, 2005. С. 69-74.

8. Сивачук Н. Український дитячий фольклор. Київ: Деміур, 2003. 288 с.

9. Ткач М. М. Дерево роду. Київ: Анфас, 1995. 111 с.

10. Українське народознавство: навч. посібник / за ред. С. П. Павлюка, Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва [та ін.]. Львів: Фенікс, 1994. 608 с.

11. Фізеші О.Й. Виховні традиції в змісті українських букварів початку ХХ століття [Електронний ресурс]. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. 2011. Вип. 20. С. 160-163.

12. Хуторний Т. Читанка. Перша книжка після граматики. Київ: Тип. Кульженко, 1883. 124 с.



References

1. Dmytrenko M. (2006) Henetychnyi kod natsii [The genetic code of the nation]. Literaturna Ukraina. 46. 30 lystop. 7 [in Ukrainian].

2. Dunaievska L. F. (1987). Ukrainska narodna kazka [Ukrainian folk tale]. Kyiv: Vyshcha shkola, 127 [in Ukrainian].

3. Kriachko V. I. (2013). Do pytannia pro vyznachennia markeriv etnichnosti u sotsialnomu prostori [To the issue of defining markers of ethnicity in social space]. Nova paradyhma. 116. 136-147 [in Ukrainian].

4. Kuchera I. (2013). Etnichna identychnist yak sotsiokulturnyi fenomen [Ethnic identity as a sociocultural phenomenon]. Naukovi zapysky [Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia»]. Ser.: Kulturolohiia. 12 (2). 353-357 [in Ukrainian].

5. Lychkovakh V. (2010). Sakralni horyzonty ukrainskoi kultury: Arkhetypy - khronotopy - syhnatury [Sacred horizons of Ukrainian culture: Archetypes - chronotopes - signatures]. Khudozhnia kultura. Aktualniproblemy. 7. 187-194 [in Ukrainian].

6. Lychkovakh V. A. (2007). Metafizyka dyvovyzhnosti i estetyka zacharovanosti Chernihovo-Siverskoho kraiu [The metaphysics of wonder and the aesthetics of enchantment of the Chernihiv-Siver region]. Totallogy-KhKhI: Postneklasychni doslidzhennia. 17/18. Kyiv, 467-475 [in Ukrainian].

7. Samoplavska T. O. (2005). Lubenets Tymofii Hryhorovych [Lubenets Tymofiy Hryhorovych]. Ukrainska pedahohika v personaliiakh: navch. posibnyk: u 2 kn. Kn. 2 / za red. O. V. Sukhomlynskoi. Kyiv: Lybid. 69-74 [in Ukrainian].

8. Syvachuk N. (2003) Ukrainskyi dytiachyi folklor [Ukrainian children's folklore]. Kyiv: Demiur. 288. [in Ukrainian].

9. Tkach M. M. (1995). Derevo rodu [Family tree]. Kyiv: Anfas. 111 [in Ukrainian].

10. Pavliuk S. P., Horyn H. Y., Kyrchiva R. F. (1994). Ukrainske narodoznavstvo: navch. posibnyk [Ukrainian ethnology: education manual]. Lviv: Feniks, 1994. 608 [in Ukrainian].

11. Fizeshi O.Y. Vykhovni tradytsii v zmisti ukrainskykh bukvariv pochatku KhKh stolittia [Elektronnyi resurs]. [Educational traditions in the content of Ukrainian primers of the early 20th century [Electronic resource]]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia: Pedahohika. Sotsialna robota. 2011. 20. 160-163 [in Ukrainian].

12. Khutornyi T. Chytanka. Persha knyzhka pislia hramatyky [Reader. The first book after grammar.]. Kyiv: Typ. Kulzhenko, 1883. 124 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...