Взаємодія закладів освіти як чинник інноваційних процесів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія закладів освіти як чинник інноваційних процесів в Україні

Заболотній Олександр Анатолійович кандидат педагогічних наук, доцент кафедри природничо-математичних та загальноінжерних дисциплін, ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний інститут»

Анотація

У сучасних умовах глобалізації та інформатизації освітнього процесу, питання взаємодії соціальних мереж освітніх установ набуває особливої актуальності. Взаємодія соціальних мереж сприяє обміну знаннями, досвідом та інноваціями, що підвищує якість освітніх послуг і забезпечує безперервний професійний розвиток педагогів.

У статті розглядаються основні аспекти організації мережевої професійної взаємодії в освітній діяльності. Визначено чинники, що сприяють становленню взаємодії соціальних мереж освітніх інститутів, та проаналізовано поняття "взаємодія соціальних мереж". Обґрунтовано необхідність співробітництва, а не суперництва, у мережевій взаємодії та наведено приклади успішного досвіду такої взаємодії в освітній діяльності.

Докладно описані різні типи мереж, ролі резидентів та функції освітніх мереж, що використовуються у сучасній освіті. Застосування таких мережевих структур може суттєво покращити якість освітнього процесу, сприяти розвитку професійних спільнот та підвищенню ефективності використання ресурсів.

Проведене дослідження показало, що для успішної організації мережевої професійної взаємодії в освітній діяльності необхідно зосередитися на співробітництві та об'єднанні ресурсів освітніх установ. Важливими чинниками є якісна зміна використання потенціалу Інтернету, інтеграція в міжнародний освітній простір, зростання вимог до кваліфікації педагогів та розробленість концепції безперервної педагогічної освіти.

Визначено функції освітніх мереж: аналітична, організаційна, інформаційна, освітня, консультаційна, інтеграційна та рефлексивна, що є важливим аспектом управління освітніми мережами. Підкреслюється роль, яку можуть виконувати резиденти-ресурси та резиденти-клієнти. Наявність компетентних кадрів, інформаційних та матеріально-технічних ресурсів є критичною для успішної реалізації освітніх програм.

Соціальні мережі можуть організовуватися для реалізації різних освітніх заходів та програм. Це відповідає сучасним тенденціям у освіті, де важливим є не лише передача знань, але й створення спільнот практики, що сприяє безперервному професійному розвитку педагогів

Підкреслюється важливість вільних, гнучких та рівноправних відносин між учасниками мережі. Це є основним принципом для створення ефективних мережевих структур, які здатні швидко адаптуватися до змін та нових викликів. Гнучкість та рівноправність сприяють підвищенню мотивації та залученості учасників до спільної діяльності.

Ключові слова: взаємодія соціальних мереж, освітні установи, професійний розвиток, інновації в освіті, мережеве співробітництво.

Zabolotniy Oleksandr Anatoliyovich VP NUBiP of Ukraine "Nizhyn Agrotechnical Institute" associate professor of the department of natural and mathematical and general engineering disciplines

INTERACTION OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS AS A FACTOR OF INNOVATION PROCESSES IN UKRAINE

Постановка проблеми

Однією з найважливіших місій сучасної державної політики в галузі освіти є сприяння всебічному партнерству, включаючи розвиток взаємодії у соціальних мережах на різних рівнях освіти. Щоб побудувати ефективну модель співпраці соціальних мереж у сфері освіти, необхідно чітко визначити терміни «взаємодія», «взаємодія соціальних мереж», та «взаємодія соціальних мереж у сфері освіти». Ми розглянемо ці концепти послідовно, ретельно аналізуючи всі їх аспекти.

У різних наукових дисциплінах термін «взаємодія» трактується по- різному. З точки зору педагогіки, взаємодія -- це спільна або узгоджена за цілями, місцем і часом діяльність освітніх установ між собою або з іншими організаціями, підприємствами, та громадськими організаціями. Ця взаємодія базується на нормативних документах та спрямована на досягнення передбачених завдань і цілей шляхом раціонального використання наявних ресурсів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Останні дослідження зосереджені на розгляді діяльності педагогічних закладів вищої освіти та їхньої ролі в мережевій взаємодії. Визначено, що ключовими елементами мережі є вузли (освітні установи або індивіди) та зв'язки між ними, які структурують відносини та сприяють обміну знаннями і ресурсами. Окремо виділяється роль Інтернету як середовища для співробітництва та інтеграції у міжнародний освітній простір.

Вчені Hargreaves A., Fullan M акцентують увагу на необхідності взаємодії між різними суб'єктами освітньої системи, чіткого розподілу функцій для ефективної роботи мережі, обґрунтовуючи це комплексністю завдань, що стоять перед системою освіти. Сучасні дослідження підтримують цю думку, наголошуючи, що міждисциплінарний підхід та колаборація є ключовими для інноваційного розвитку освітніх програм [8].

Wenger E зазначає, що концепція соціальних мереж у сучасній освіті розглядається як засіб підвищення якості освітнього процесу через обмін ресурсами та досвідом [11]. Соціальні мережі дозволяють створювати динамічні спільноти практики, що сприяє професійному розвитку педагогів.

Вузли та зв'язки є основними компонентами мережі, з чим погоджуються багато дослідників. Наприклад, М. Granovetter стверджує, що сила слабких зв'язків у мережах може сприяти доступу до нової інформації та ресурсів, що є важливим для інновацій у сфері освіти [7].

Загалом вчені Powell W. W., Grodal S., зазначають, що не будь-яку взаємодію між освітніми установами можна назвати мережевою. Це важливе уточнення, яке підкреслює необхідність формальних структур та цілей у мережевих взаємодіях. Підхід до розрізнення формальних та неформальних мереж у сфері освіти є підтриманим сучасними дослідниками, які вказують на важливість стратегічного управління мережами [10].

Важливим аспектом, що піднімається у наукових працях Burt R. S., є роль мережевого брокера, який ініціює створення мережі та координує взаємодію. Ця роль часто розглядається як критична у забезпеченні ефективності мережевих взаємодій, адже мережевий брокер допомагає оптимізувати використання ресурсів та забезпечувати досягнення спільних цілей [1].

J. S. Coleman вказує, що це відповідає концепції соціального капіталу, де різні учасники мережі вносять свої ресурси для досягнення спільних цілей [5].

Дослідження E Wenger підтверджують існування різних типів мереж та їхню роль у забезпеченні ефективної взаємодії. Мережі, наприклад, сприяють демократизації освітнього процесу та залученню всіх учасників до спільної роботи без централізованого контролю [11].

W. W. Powell, S. Grodal, дослідивши ієрархічні мережі, вказали, що вони забезпечують структурованість та контроль, що важливо для досягнення конкретних цілей [10]. Мультисервісні мережі, на думку R. S Burt, поєднують переваги обох підходів, можуть забезпечити гнучкість та ефективність у різних умовах [3].

Метою статті є аналіз та визначення основних чинників, що сприяють ефективній організації мережевої професійної взаємодії в освітній діяльності, а також розробка рекомендацій щодо підвищення якості цієї взаємодії.

Виклад основного матеріалу

Необхідність взаємодії в системі освіти зумовлена такими чинниками:

- об'єктивною необхідністю взаємодії всіх об'єктів системи освіти один з одним, і системи в цілому з зовнішнім середовищем (установами, організаціями, підприємствами, державними установами);

- комплексним характером завдань, що стоять перед системою освіти;

- відмінностями в методах і формах діяльності суб'єкта взаємодії при вирішенні загальних завдань;

- територіальною віддаленістю освітніх об'єктів один від одного;

- необхідністю мобільного використання коштів для вирішення спільної роботи;

- усуненням дублювання при вирішенні загальних завдань;

- економією зусиль, грошей і часу;

- найбільш ефективним використанням ресурсів [1].

Розглянемо поняття "мережа". Аналіз цього поняття показує, що різні науки трактують цей термін по-різному, але є і подібні твердження. З цього можна зробити висновок, що мережа - це сукупність позицій, суб'єктів і вузлів, об'єднаних декількома зв'язками, відносинами і взаємодіями.

Також необхідно розрізняти два неупереджених поняття, які є загальними в розумінні поняття "взаємодія в соціальній мережі". Це концепція вузлів і взаємозв'язків.

Вузлом може бути будь-який суб'єкт, який може бути представлений як окрема людина, так і у вигляді формальної організації або неформальної групи, в залежності від рівня і завдання.

Між вузлами існують певні відносини або зв'язки. Набір вузлів і зв'язки між ними утворюють мережу, яка структурує відносини.

Німецький дослідник R. Хойслінг у своєму дослідженні показує, що компонентами мережі є вузли та зв'язки. Деякі вузли, що вступають у відносини, утворюють мережу. У соціальних науках вузол зазвичай представляє особистість, тобто людину, групу, організацію чи іншу соціальну структуру. Відносини можуть відбуватися через соціальну діяльність (наприклад, дружнє спілкування, діяльність органів влади) різних типів фігур (вузлів), залучених в них.

Аналізуючи поняття "взаємодія" і "мережа", ми можемо означити деякі особливості у визначенні терміна "взаємодія в соціальній мережі".

Взаємодія соціальних мереж освітніх установ - це спільна діяльність освітніх установ (організацій), при якій формується спільна (мережева) група суб'єктів для освоєння освітніх програм певного рівня і спрямованості, що використовує ресурси декількох освітніх установ [2].

Взаємодія соціальних медіа полягає у розробці, тестуванні та наданні професійній освітній спільноті інноваційних моделей освітнього контенту та управління освітніми системами.

Взаємодія соціальних мереж в освіті - це механізм з певними параметрами, такими як об'єднання цілей, конкретні ресурси для їх досягнення, загальний центр управління і тому не всі взаємодії, які відбуваються між освітніми установами, називаються мережами. Наприклад, якщо кілька викладачів беруть участь в діалогах, конференціях, семінарах, оглядових курсах, де один викладач (умовно) обмінюється інформацією з колегами в іншій організації за допомогою деяких ресурсів [1].

Тому ми називаємо організацію резидентом взаємодії в соціальній мережі. Резидентами також можуть бути окремі особи (вчителі, бізнесмени, громадські діячі і т.д.).). Між резидентами організовуються певні відносини і зв'язки. Сукупність взаємодіючих резидентів і зв'язку між ними утворюють мережу. Безсумнівно, в першу чергу, повинен бути якийсь мережевий брокер, який виконує три основні функції управління: 1) створює мережу та взаємодію з іншими мережами; пошук резидентів з взаємодоповнюючими та конкурентоспроможними ресурсами, які можуть працювати у партнерстві.; реалізує роль організаторів взаємодії між соціальними мережами та мережевими проектами. Пірінгові мережі використовуються в контексті взаємодії з іншими установами: освітніми та вищими навчальними закладами, установами додаткової освіти, спорту, організаціями культури, державними установами, підприємствами реального сектора економіки, тобто це мережі децентралізовані.

Окрім однорангових мереж, існує також ієрархічна мережа, яка забезпечує наявність керівного органу, який контролює всі процеси взаємодії.

Останнім часом все частіше згадуються мультисервісні мережі. Взаємодія мультисервісних мереж явно централізована або децентралізована, поєднуючи всі переваги однорангових та ієрархічних мереж.

В якості резидентних ресурсів і клієнтів-резидентів можуть виступати всі типи освітніх установ та інституцій, включаючи професійні та вищі навчальні заклади, організації додаткової освіти, спорту і культури, державні установи та підприємства реального сектору економіки. Постачальники ресурсів можуть надавати людські ресурси, інформацію, логістику, інфраструктуру, освітні та методологічні, а також соціальні ресурси. Розглянемо ці види ресурсів детальніше:

- Людські ресурси - компетентний персонал (викладачі, методисти, інженери, юристи, економісти тощо), персонал з відповідною професійною кваліфікацією;

- Інформаційні ресурси - бази даних, спеціалізовані бібліотеки, сховища мультимедійних продуктів і т. д.

- Матеріально-технічні ресурси - спеціалізоване апаратне та програмне забезпечення.

- Інфраструктурні ресурси - спеціалізовані приміщення (аудиторія, комп'ютерний зал, навчальний клас).

- Навчально-методичні ресурси - розробка освітніх програм, модулів, методичних матеріалів (навчальних посібників, рекомендацій для викладачів і студентів і т.д.).);

- Діагностичний інструмент для оцінки рівня засвоєння матеріалу - комп'ютерні навчальні та діагностичні програми.

- Соціальні ресурси - контактна інформація з різними установами, організаціями, некомерційними об'єднаннями і т.д., а також контактна інформація із зацікавленими сторонами.

Мережа освітніх установ включає в себе всі види установ, включаючи професійні та вищі навчальні заклади, установи додаткової освіти, спорту і культури, державні установи та підприємства реального сектора економіки і виконує наступні функції:

1. Аналітична функція.

2. Організаційна функція.

3. Інформаційна функція.

4. Освітня функція.

5. Консультаційна функція.

6. Інтегрована функція.

7. Рефлексивна функція [2].

У сфері освіти взаємодію соціальних мереж може бути організовано наступним чином: 1) реалізація освітніх програм (паралельна або послідовна); спільні заходи (систематичні, постійні): змагання, Олімпіади, конференції, майстер-класи, круглі столи, підготовка школярів до Всеукраїнських олімпіад і конкурсів; реалізація великих проектів; організація методичних та інших об'єднань; побудова індивідуальних освітніх маршрутів.

Конкретний опис взаємодії окремих типів у соціальній мережі залежить від мети, обраного формату, типу мережі та взаємодії, а також від кількості осіб, які у ній беруть участь.

Отже, мережева взаємодія - це цілеспрямована спільна діяльність (взаємовідносини) декількох суб'єктів (резидентів соціальної мережевої взаємодії), в залежності від рівня і виконуваних завдань, окремих осіб і організацій, які виступають в якості вузлів мережі, на основі вільних і гнучких, переважно рівноправних відносин незалежних партнерів з різними ролями і функціями. Вона може бути представлена як взаємодія неформальної групи [1].

Становлення і актуальність самої мережевої системи освіти підтверджується збільшенням числа мереж в реальній освітній практиці. Наприклад, з'явилося поняття "Мережева педагогіка", мережа шкіл, мережа вчителів, мережа університетів, мережа закладів додаткової професійної освіти (ці та попередні у вигляді асоціацій), які вже заявили про себе і отримали розвиток. Крім того, мережева форма взаємодії інституціоналізована в законодавчих актах, що надає можливість учням освоювати освітні програми з використанням ресурсів деяких організацій, що здійснюють освітню діяльність, особливо зарубіжних організацій [9].

Однак особливістю описаної вище мережі є "горизонтальне" розташування, тобто організація, яка вирішує схожі завдання, об'єднана всередині мережі. У зв'язку з цим проводиться визначення чинників і умов, що сприяють формуванню взаємодії між соціальними мережами освітніх установ, в тому числі і в Інтернет-просторі нашої країни.

Отже, під мережевою взаємодією в освіті ми розуміємо механізм формування динамічних інноваційних та ціннісних взаємовідносин між освітніми та іншими організаціями, що забезпечує якість освіти, відповідаючи викликам часу, вимогам суспільства і держави. Функціонування цього механізму опосередковане використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Аналіз вітчизняної освітньої практики по створенню мережевих структур, що підвищують інноваційний потенціал системи освіти, підтверджує такі напрямки цієї діяльності:

1. Вивчення інформації, пов'язаної із взаємодією соціальних мереж, на офіційному сайті ЗВО, науково-дослідних установ;

2. Варіанти практичної участі студентів, викладачів і співробітників освітніх установ в реалізації взаємодій інших соціальних мереж, в тому числі неформальних освітніх структур;

3. Вивчення інтернет-ресурсів і структур, що сприяють формуванню взаємодії соціальних мереж освітніх установ в Інтернет-просторі нашої держави;

4. Вивчення нормативних документів, що визначають сучасні вимоги до викладачів [1].

Вивчаючи офіційні сайти освітніх установ, можна зробити висновок, що навіть на рівні окремих установ, які активно використовують мережеві ресурси і сервіси на практиці, наявні лише окремі ланки, які не інтегровані в освітню діяльність інституту в єдиний ланцюжок, що вибудовує систему безперервної освіти. У більшості випадків організація таких взаємодій між соціальними мережами базується на особистості конкретного викладача або групи викладачів іншого факультету, але логічно не інтегрована в систему навчання та підвищення кваліфікації всього закладу, орієнтуючись на важливі результати, досягнуті спільними зусиллями.

Візьмемо для прикладу міжнародну програму неформальної підготовки вчителів "навчання для майбутнього", освітню ініціативу корпорації Future Education Corporation, яка реалізується вже більше 10 років. За ці роки була створена цікава система взаємодоповнюючих і взаєморозширювальних мережевих заходів, що дозволяє викладачам постійно підвищувати свою кваліфікацію за допомогою курсів, тренінгів, майстер-класів, професійних конкурсів, конференцій, онлайн-дискусій, експертних іспитів. Взаємодія в соціальних мережах створює нові людські взаємини і підтримує реальну взаємодію суб'єктів, засновану на виборі індивідуальних траєкторій участі і творчого співробітництва [9].

Досвід реалізації програми наочно демонструє ідею про те, що просторові відносини не відіграють вирішальної ролі у визначенні спільноти. Надзвичайно важливими є характеристики інтернет-спільноти, такі як спільні цілі, інтереси, цінності та потреби, спільні ресурси, до яких можуть отримати доступ члени спільноти та характеристики самої спільноти.

З огляду на те, що діяльність онлайн-спільноти педагогів пов'язана з вирішенням професійних освітніх завдань, таке співтовариство можна віднести до категорії педагогічних, а його існування і діяльність визначаються як педагогічною стратегією і технологією, так і інтернет-технологіями. Таке мережеве співтовариство виступає не тільки як соціальний та інформаційний майданчик, але і як колективний суб'єкт освітньої діяльності в Інтернеті.

Відтак багато представників навчальних закладів по всій Україні є окремими викладачами, які беруть активну участь у цій спільноті, залучаючи до неї студентів та колег. Однак при вивченні багатьох веб-сайтів освітніх установ, за аналогією з освітніми програмами освітніх установ в контексті освітньої політики, ми не змогли побачити опису цілеспрямованого використання вищезгаданого поєднання освітніх технологій та інтернет- технологій для формування умінь, необхідних сучасним викладачам в єдиному освітньому просторі.

З цього можна зробити висновок, що при розгляді організації мережевої професійної взаємодії освітньої діяльності акцент робиться на вирішенні професійних завдань викладачів, на оволодінні реальною інформацією та комунікацією.

Дуже важливо, щоб організація взаємодії між соціальними мережами базувалася не на конкуренції, а на співпраці. В ході нашого дослідження ми виявили чинники, які сприяють формуванню взаємодії між соціальними мережами освітніх установ:

- рух від розуміння можливостей Інтернету як місця та пошуку інформації до використання його як засобу співпраці;

- посилення інтеграції в міжнародні освітні простори на основі відкритості та співпраці;

- підвищені вимоги до рівня кваліфікації викладачів у контексті впровадження нових освітніх стандартів;

- обмежені людські та часові ресурси;

- розробка концепції безперервного освітнього процесу;

- наявність успішного досвіду взаємодії з соціальними мережами в освітній діяльності;

- успішний досвід взаємодії соціальних мереж у сфері неформальної освіти та співпраці;

- інтерес і затребуваність молодого покоління викладачів до мережевих форм співпраці і різних мережевих активностей;

- конкуренція на ринку освітніх послуг посилюється, і потрібно об'єднання ресурсів і співробітництво.

Тому організація всебічного партнерства та розвиток взаємодії між соціальними мережами у сфері освіти дозволяє нам застосовувати комплексний підхід до вдосконалення системи освіти.

Висновки

Розглянувши організацію всебічного партнерства та розвиток взаємодії соціальних мереж у сфері освіти, запропоновано комплексний підхід до вдосконалення освітньої системи.

Не торкаючись технічної складової, до умов, що сприяють становленню взаємодії соціальних мереж освітніх інститутів у нашій країні, у тому числі в інтернет-просторі, можна віднести: прийняття керівництвом організації форм взаємодії соціальних мереж закладів як стратегічного спрямування досягнення сучасних результатів освіти, наявність перспективного планування використання взаємодії соціальних мереж з орієнтацією на очікувані результати у контексті оцінки рівня кваліфікації педагогічного працівника та/або рейтингу освітньої установи загалом, наявність локальних та спільних нормативних документів, що враховують додатковий обсяг робіт у рамках взаємодії соціальних мереж відповідно до рівня досягнення запланованих результатів, організація внутрішньо-корпоративного підвищення кваліфікації працівників освітніх установ в контексті вирішення професійних завдань у процесі самої взаємодії соціальних мереж, а не абстрактних курсів підвищення кваліфікації, розробка індивідуальних маршрутів осмисленого переходу від інформативного до контекстного вирішення практично значимих завдань, забезпечення мотивації спільної мережевої діяльності для співпраці закладів освіти з опорою на взаємозбагачувальну продуктивну діяльність, наявність керівника напряму, що має досвід взаємодії соціальних мереж на суб'єкт- суб'єктному рівні, створення та розвиток спільних освітніх, наукових ресурсів та мережевих заходів як основи формальних та неформальних варіантів підвищення кваліфікації педагогів з акцентом на соціалізацію та саморозвиток, використання наявного досвіду організації результативної взаємодії соціальних мереж, зміщення акценту безпосередньо з освоєння ІКТ- технологій на змістовні професійно значущі професійні завдання з формування компетенцій сучасного педагога.

Загалом, обґрунтовано концепцію взаємодії соціальних мереж у сфері освіти, враховуючи як теоретичні, так і практичні аспекти. Важливість партнерства та обміну ресурсами є ключовою для сучасного освітнього процесу, що підтверджується багатьма сучасними дослідженнями. Однак, для ефективного впровадження запропонованої моделі необхідно чітко визначити структуру та функції мережевих взаємодій, а також забезпечити відповідне управління цими процесами.

Література:

1. Мережеві освітні структури: теорія і практика / Під ред. С.О. Сисоєвої. Київ: Педагогічна думка, 2010. 256 с.

2. Хойслінг Р. Теорія соціальних мереж. Київ: Логос, 2012. 272 с.

3. Burt R. S. Brokerage and Closure: An Introduction to Social Capital. Oxford University Press, 2005. 296 p.

4. CastellsM. The Rise of the Network Society. Wiley-Blackwell, 2000. 594 p.

5. Coleman J. S. Social Capital in the Creation of Human Capital. American Journal of Sociology, 1988, 94, S 95-S120.

6. Future Education. URL: https://www.futureeducation.co.uk/

7. Granovetter M. The Strength of Weak Ties. American Journal of Sociology, 1973, 78(6), 1360-1380.

8. Hargreaves A., Fullan M. Professional Capital: Transforming Teaching in Every School. Teachers College Press, 2012. 240 p.

9. Lave J., Wenger E. Situated Learning: Legitimate Peripheral Participation. Cambridge University Press, 1991. 138 p.

10. Powell W. W., Grodal S. Networks of Innovators. In The Oxford Handbook of Innovation. 2005. 594 p.

11. Wenger E. Communities of Practice: Learning, Meaning, and Identity. Cambridge University Press, 1998. 318 p.

References:

1. Sysoieva, S. O. (Ed.). (2010). Merezhevi osvitni struktury: teoriia i praktyka [Network

educational structures: theory and practice]. Kyiv: Pedahohichna dumka. 256 s. [in Ukrainian]

2. Khoislinh, R. (2012). Teoriia sotsialnykh merezh [Theory of social networks]. Kyiv:

Lohos. 272 s. [in Ukrainian]

3. Burt, R. S. (2005). Brokerage and Closure: An Introduction to Social Capital. Oxford University Press.

4. Castells, M. (2000). The Rise of the Network Society. Wiley-Blackwell.

5. Coleman, J. S. (1988). Social Capital in the Creation of Human Capital. American Journal of Sociology, 94, S95-S120.

6. Future Education. https://www.futureeducation.co.uk/

7. Granovetter, M. (1973). The Strength of Weak Ties. American Journal of Sociology, 78(6), 1360-1380.

8. Hargreaves, A., & Fullan, M. (2012). Professional Capital: Transforming Teaching in Every School. Teachers College Press.

9. Lave, J., & Wenger, E. (1991). Situated Learning: Legitimate Peripheral Participation. Cambridge University Press.

10. Powell, W. W., & Grodal, S. (2005). Networks of Innovators. In The Oxford Handbook of Innovation.

11. Wenger, E. (1998). Communities of Practice: Learning, Meaning, and Identity. Cambridge University Press.

Размещено на Allbest.ru