Інтеграція культурного контексту в медичній освіті: досвід та стратегії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтеграція культурного контексту в медичній освіті: досвід та стратегії

Абрамович Вероніка Євгеніївна

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри філософії, біоетики та іноземних мов, Одеський національний медичний університет, м. Одеса

Анотація

Сучасна медична освіта повинна відповідати потребам глобалізованого суспільства, готуючи професіоналів, здатних ефективно обслуговувати пацієнтів з різних культурних середовищ. Зростаюча важливість постнекласичної моделі освіти, яка акцентує увагу на особистісних та культурних аспектах, особливо актуальна у підготовці медичних фахівців. Ця модель вимагає інтеграції культурної компетентності на всіх рівнях освітнього процесу, визнаючи соціальні та культурні чинники, що впливають на здоров'я пацієнтів і їх взаємодію з медичними працівниками. У цій статті ми досліджуємо стратегії та методології формування культурної компетентності в медичній освіті, зосереджуючись на досвіді Сполучених Штатів, Великої Британії та Швейцарії. Ці країни є лідерами у впровадженні культурних аспектів у свої програми медичної підготовки, що дозволяє майбутнім медичним працівникам краще розуміти та задовольняти потреби пацієнтів з різних спільнот, тим самим підвищуючи якість наданої медичної допомоги.

Сполучені Штати стали піонерами з інтеграції культурної компетентності в медичні освітні програми, використовуючи різноманітні педагогічні підходи, включаючи аналіз випадків, навчання на базі спільнот та симуляційні вправи, які відображають реальні ситуації. Ці методи сприяють розвитку навичок культурно-орієнтованого спілкування та прийняття клінічних рішень, що є важливим для надання рівноправної медичної допомоги. Так само Велика Британія інтегрувала культурну компетентність у свою медичну освіту через включення модулів та навчальних сесій, що адресують різноманітні потреби її мультикультурного населення. Підхід Великої Британії відзначається акцентом на рефлексивній практиці, де студентів заохочують до самооцінки та безперервного навчання щодо культурних відмінностей і їх впливу на догляд за пацієнтами.

Модель Швейцарії пропонує унікальний погляд з акцентом на багато-мовність та її різноманітне культурне середовище. Швейцарська медична освіта включає культурну компетентність через мовну підготовку та розуміння регіональних особливостей країни. Цей підхід готує медичних студентів до сприйняття складностей культурних взаємодій та ефективного спілкування з пацієнтами з різних мовних і культурних середовищ.

На противагу цьому, Україна перебуває на початкових етапах інтеграції культурного контексту в свою систему медичної освіти. Існує нагальна потреба в прийнятті та адаптації західного досвіду для розробки контекстно-орієнтованих навчальних моделей, що відповідають вітчизняному соціокультурному середовищу. Це включає створення програм, що сприяють розвитку міжкультурної компетентності, коригування освітнього контенту з урахуванням специфічних культурних динамік українського суспільства, а також заохочення майбутніх медичних фахівців до критичного осмислення своїх культурних ставлень та упереджень.

Інтеграція культурної компетентності в медичну освіту є вкрай важливою для вирішення проблем нерівності у забезпечені охорони здоров'я, які часто виникають через культурні непорозуміння та упередження. Запровадження культурної компетентності в медичну підготовку допоможе майбутнім медичним працівникам краще надавати пацієнтоорієнтовану допомогу, яка поважає та відповідає культурним потребам та цінностям усіх пацієнтів. Ця стаття підкреслює важливість такої інтеграції та надає уявлення про те, як різні країни успішно вбудовують культурну компетентність у свої системи медичної освіти.

Ключові слова: культурна компетентність, медична освіта, постнекла- сичні концепції, контекстна сприйнятливість, західний досвід.

Abstract

Abramovych Veronika Yevgeniivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Philosophy, Bioethics and Foreign Languages, Odesa National Medical University, Odesa

INTEGRATING CULTURAL CONTEXTS INTO MEDICAL CURRICULUM: CHALLENGES AND STRATEGIES

Modern medical education must address the needs of a globalized society by preparing professionals to effectively serve patients from diverse cultural backgrounds. The increasing importance of a post-nonclassical model of education, which emphasizes personal and cultural dimensions, is particularly pertinent in medical training. This model demands the integration of cultural competence at every level of the educational process, recognizing the social and cultural factors that shape patient health and interactions with healthcare providers. In this paper, we explore strategies and methodologies for fostering cultural competence within medical education, with a specific focus on the experiences of the United States, the United Kingdom, and Switzerland. These countries are at the forefront of incorporating cultural elements into their medical training programs, enabling future healthcare providers to better understand and meet the needs of patients from various backgrounds, thereby enhancing the quality of care delivered.

The United States has pioneered in embedding cultural competence into medical curricula, utilizing a variety of pedagogical approaches including case studies, community-based learning, and simulation exercises that reflect real-world scenarios. These methods encourage medical students to develop skills in culturally sensitive communication and decision-making, which are essential in providing equitable healthcare. Similarly, the UK has integrated cultural competence into its medical education through the inclusion of modules and training sessions that address the diverse needs of its multicultural population. The UK's approach is characterized by its focus on reflective practice, where students are encouraged to engage in self-assessment and continuous learning about cultural differences and their impact on patient care.

Switzerland's model provides a unique perspective with its emphasis on multilingualism and its diverse cultural landscape. Swiss medical education incorporates cultural competence through language training and an understanding of the country's regional diversities. This approach prepares medical students to navigate the complexities of cultural interactions and effectively communicate with patients from different linguistic and cultural backgrounds.

In contrast, Ukraine is in the nascent stages of integrating cultural contexts into its medical education system. There is a pressing need to adopt and adapt Western experiences to develop context-oriented training models that are tailored to the local sociocultural environment. This includes creating programs that foster intercultural competence, adjusting educational content to reflect the specific cultural dynamics of Ukrainian society, and encouraging future medical professionals to critically reflect on their cultural assumptions and biases.

The implementation of cultural competence in medical education is crucial for addressing the disparities in healthcare outcomes that often arise from cultural misunderstandings and biases. By integrating cultural competence into medical training, future healthcare providers will be better equipped to deliver patient- centered care that respects and responds to the cultural needs and values of all patients. This paper underscores the importance of such integration and provides insights into how different countries are successfully embedding cultural competence into their medical education systems.

In conclusion, the globalized nature of contemporary society necessitates a shift towards educational models that prioritize cultural competence. The experiences of the USA, UK, and Switzerland offer valuable lessons for Ukraine as it begins to incorporate cultural contexts into its medical education. By embracing these lessons and developing culturally sensitive educational frameworks, Ukraine can enhance the quality of its healthcare services and ensure that its medical professionals are prepared to meet the diverse needs of their patients. This endeavor is not only essential for improving patient care but also for fostering a more inclusive and equitable healthcare system.

Keywords: cultural competence, medical education, post-nonclassical concepts, context-sensitivity, foreign countries' experience.

Постановка проблеми

культурна компетентність медична освіта

Сучасне реформування освіти передбачає перехід до постнекласичної особистісно-культурної моделі. Нині домінуюча професійна модель освіти поступово втрачає свої позиції. Нова модель повинна базуватися на педагогіці особистості та утвердженні індивідуального підходу до навчання. У процесах модернізації українського суспільства виникає потреба зміни парадигми здоров'я та вдосконалення політики. Це сприяє поширенню загальнолюдських гуманістичних цінностей у суспільному житті, включаючи здоров'я та здоровий спосіб життя.

Сучасна медична освіта повинна готувати фахівців до обслуговування різноманітних культурних груп. Культурна компетентність, яка охоплює здатність розуміти, спілкуватися та ефективно взаємодіяти з представниками різних культур, є необхідною навичкою для медичних працівників. З урахуванням глобалізації та зростання міграції, інтеграція культурних контекстів у медичну освіту набуває критичного значення.

Системи охорони здоров'я стикаються з необхідністю обслуговування все більш різноманітних груп пацієнтів. Підготовка медичних працівників повинна враховувати вплив соціальних і культурних факторів на переконання та поведінку як пацієнтів, так і лікарів. Інтеграція культурної компетентності на всіх рівнях медичної освіти має велике значення для надання якісного медичного обслуговування пацієнтам різного походження. Кінцева мета програм міжкультурної компетентності - зробити їх невід'ємною частиною медицини, де культурні аспекти завжди враховуються.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Колектив авторів (Дічек Н. П., Саух П. Ю., Євтух М. Б., Бойченко М. І., Антонець Н. Б., Загородня А. А., Шевченко С. М.) проаналізував сучасні парадигми розвитку та тенденції реформування шкільної освіти в Україні, зокрема філософсько-освітній дискурс реформаторських процесів і методологічне обґрунтування їх дослідження. Саух П. Ю. зазначає, що невдалі спроби інтеграції української освіти з європейською часто пов'язані з простим копіюванням елементів інших систем. Це не враховує культурні особливості української освіти, що є важливими в умовах постнекласичної освіти та глобалізації [1, c. 16]

Вітчизняні вчені, такі як Зіменковський Б.С., Гжегоцький М.Р., Солонинко І.І., Радченко О.М., Стрільчук Л. М., Астап'єва О.М., Вороненко В. Ю. та інші, досліджували зміни парадигми медичної освіти з урахуванням постнекласичних концепцій інтегративності та людиноцентрованості з соціокультурною спрямованістю.

Теоретико-методологічні аспекти формування професійної компетентності майбутніх працівників охорони здоров'я, зокрема їх міжкультурної компетентності, досліджували Сенюк Б. П., Борейко Л. Д., Бухальська С. Є., Мруга М. Р., Радзієвська І. В. та інші. Проте проблема інтеграції культурних контекстів у медичну освіту в Україні майже не досліджувалася.

З іншого боку, багатогранні аспекти цієї концепції докорінно вивчалися закардонними науковцями (Дж. Бетанкур, Тервалон М., Ленінгер М., Догра Н., Кеслер С., Кампінья-Бакоте Дж., Беннетта М., Дірдорф Д. тощо). Зрозуміло, що така зацікавленість цією проблемою здебільшого відбувається внаслідок значної глобальної міграції, що призвела до більшої різноманітності населення, і лікарі повинні навчитися ефективно працювати з пацієнтами різного походження. Але ми також повинні враховувати не лише інтернаціональний аспект, а й соціокультурне ромаїття нашого суспільства.

Метою статті є аналіз стратегій формування культурної компетентності в медичній освіті з урахуванням західного досвіду у розробці методологічних підходів до впровадження контекстно-орієнтованих моделей.

Виклад основного матеріалу

Постнекласичні концепції визначаються такими ознаками, як складність і нелінійність, міждисциплінарність, контекс- туалізація та рефлексивність. Ці концепції є важливими для розуміння та вирішення багатогранних проблем сучасної медичної освіти, основні аспекти яких включають:

- визнання численних взаємопов'язаних факторів, що впливають на освітні процеси та результати;

- інтеграція знань з різних дисциплін для створення комплексного освітнього підходу;

- адаптація педагогічної практики і змісту освітніх програм до конкретних культурних, соціальних та інституційних умов (контекстів);

- сприяння критичному самоусвідомленню учасниками освітнього процесу їх культурних ставлень та упереджень.

За визначенням західних дослідників, культурна компетентність включає здатність ефективно функціонувати з урахуванням різних культурних контекстів. Ленінгер (1991) трактує цей термін як використання культурних знань для забезпечення здоров'я та благополуччя осіб через сприятливий, допоміжний, творчий та безпечний догляд [2, с. 190].

Управління охорони здоров'я меншин Сполучених Штатів визначає культурну компетентність як комплекс узгоджених форм поведінки, ставлень і політики, впроваджені системою чи організацію, або групою професіоналів, і сприяють ефективній роботі в міжкультурних ситуаціях. Вони вважають, що культура в медичному обслуговуванні - це думки, спілкування, дії, звичаї, переконання, цінності та спілки расових, етнічних, релігійних або соціальних груп. Вона стосується всіх пацієнтів і постачальників медичних послуг, а не тільки дітей, підлітків, іммігрантів і біженців, та відіграє важливу роль у взаємодії між пацієнтами, їхніми родинами, постачальниками медичних послуг і системами й вимагає покращення розвитку культурної компетентністі в професійній підготовці медичних працівників [3, с. 20].

У Великій Британії Генеральна медична рада (GMC) наголошує на важливості формування культурної компетентності в медичній освіті, вимагаючи від медичних шкіл гарантувати, що випускники розуміють соціальні та культурні детермінанти здоров'я [4]. Вони визначаються у більшості окреслених результатах навчання (РН), які розподілені на три категорії: професійні цінності та поведінка, навички і знання і включають різноманітні аспекти культурних контекстів. Наприклад, серед іншого, майбутні лікарі повинні:

- демонструвати принципи особистісно орієнтованої допомоги та залучати пацієнтів і, де це доцільно, їхніх родичів, опікунів чи інших до прийняття рішень згідно їх потреб у медичній допомозі;

- враховувати значення національних опитувань і аудитів у визначенні якості медичної допомоги;

- приймати клінічні судження та рішення у співпраці з пацієнтом на основі його цілісної оцінки та потреб, пріоритетів і проблем, а також оцінюючи важливість зв'язків між патофізіологічними, психологічними, духовними, релігійними, соціальними та культурними факторами для кожної людини;

- застосовувати принципи, методи та знання соціальних наук у медичній практиці та інтегрувати їх у догляд за пацієнтами тощо.

Швейцарські дослідники визнають важливість саме міжкультурної компетентності медичного персоналу, аналізуючи розвідки американських колег (American Institutes for Research. Teaching cultural competence in health care: A review of current concepts, policies and practices. Report prepared for the Office of Minority Health. Washington DC, 2002), як здатність ефективно працювати з пацієнтами різного походження. Вона включає, з одного боку, розуміння взаємозв'язків між соціокультурними факторами, поняттями та поведінкою стосовно охорони здоров'я, а з іншого - навички, необхідні для належного визначення цих факторів і управління ними [5, с. 2214]. Окрім схожих з вище згаданими РН, визначених GMC, та тих, що спрямовані безпосередньо на подалання мовних бар'єрів (співпраця з перекладачами, наприклад), виокримлено наступні педагогічні цілі формування міжкультур- ної компетентності:

- розуміння філософії культурної освіти;

- знати демографічні особливості, епідеміологічний стан, характерні відмінності в стані здоров'я певної спільноти;

- знати нетрадиційні методи лікування;

- розуміти, як соціальні та культурні чинники впливають на здоров'я;

- усвідомлювати, що соціокультурна приналежність лікаря може вплинути на медичне обслуговування [5, с. 2216].

Прикладом інтеграції культурних контекстів у медичну освіту є досвід Департаменту громадської охорони здоров'я та медицини Женеви, який ще з 2004 року почав впроваджувати певні заходи, спрямовані на підвищення кваліфікації лікарів для ефективної роботи з пацієнтами різноманітного соціального та культурного походження, а саме:

1. На першому курсі - три дисципліни з медичної антропології, присвячені соціальним і культурним аспектам медицини, у формі нового міждисциплінарного навчального юніту «Людина, здоров'я і суспільство». Вони охоплюють такі теми, як антропологічне поняття культури, соціокультурні фактори, що впливають на перебіг хвороби, звернення за допомогою та спілкування лікар-пацієнт, культурні аспекти медицини і клінічні наслідки культурних відмінностей між лікарем і пацієнтом [6].

2. Студентам 5 курсу пропонується місячний факультативний курс «Медицина та соціокультурне різноманіття», мета якого - ознайомити їх з роллю культури в медичній практиці [7].

3. Інститут соціальної та профілактичної медицини пропонує для 5-6 курсів навчання з міжнародної охорони здоров'я та тропічної медицини, що включає стажування за кордоном. У медичній поліклініці лікарі-інтерни працюють з пацієнтами різного походження та відвідують численні семінари, присвячені особливостям спілкування, роботі з перекладачами та різноманітним аспектам надання допомоги вразливим групам населення, зокрема заявникам на притулок та біженцям [8].

4. Розроблено засоби оцінки знань, ставлення та навичок лікарів з міжкультурної допомоги, для визначення стратегії додаткових навчальних заходів [5, с. 2217].

У Сполучених Штатах медичні школи були в авангарді інтеграції культурної компетентності у свої навчальні програми. Ще у 2005 році Асоціація американських медичних коледжів (AAMC) розробила рекомендації та ресурси для допомоги медичним школам з її впровадження [9]. Вони наголошують на певних вимогах до освітнього закладу для ефективного впровадження освітньої програми з формування культурної компетентності, а саме:

- її розробку та впровадження мають підтримувати не лише керівництво, викладачі і студенти закладу, але й громади;

- заклад і його викладачі повинні взяти на себе зобов'язання забезпечити відповідні інтегровані освітні заходи;

- потрібно чітко визначити процес оцінювання рівня сформова- нності компетентності [9, с. 2].

Щоб допомогти медичним школам у їхніх зусиллях інтегрувати зміст культурної компетентності у свої освітні програми, AAMC за підтримки гранту Фонду Співдружності розробила «Інструмент для оцінювання формування культурної компетентності» (TACCT), який надає рекомендації, підтверджені науковими дослідженнями щодо змісту освітньої програми, визначає оптимальні методи навчання та стратегії оцінювання.

Першим кроком у розробці цієї моделі стало проведення грунтовних досліджень із визначення концепції міжкультурної компетентності та її оцінювання в медичній освіті (Бетанкур Дж. Р.), компонентів культури в охороні здоров'я (Тервалон М.) та стратегії зменшення міжкультурного непорозуміння та ймовірності покращення стану здоров'я населення (Кагава- Сінгер М. і Кассім-Лакха С.) у 2003 році.

Враховуючи, що метою освітньої програми формування культурної компетентності є покращення взаємодії пацієнта з лікарем і забезпечення того, щоб студенти мали знання, навички та ставлення, які дозволяють їм ефективно працювати з пацієнтами та їхніми родинами, а також з іншими членами медичної спільноти, Джозеф Бетанкур представив модель оцінювання змін за цими компонентами. Вона включала наступні стратегії та методи:

- Ставлення, що передбачає розвиток цікавості, емпатії та поваги у міжкультурній комунікації: стандартне опитування, структурована співбесіда, самооцінювання, презентація клінічних випадків, об'єктивний структурований клінічний іспит, аналіз відео/аудіозапису спілкування з пацієнтами;

- Знання (стилі спілкування, недовіра/упередження, автономія чи спільне прийняття рішень у сім'ї, роль біомедицини, традиції та звичаї, пов'язані зі здоров'ям, сексуальні/ґендерні проблеми тощо): тестування (до та після курсу), вичення та презентація клінічних випадків, об'єктивний структурований клінічний іспит;

- Навички (навчитись пояснювальній моделі і діалогу з пацієнтом): презентація клінічних випадків, об'єктивний структурований клінічний іспит, аналіз відео/аудіозапису спілкування з пацієнтами [9, с. 3; 10, с. 583-584].

Наступним кроком була робота експертної групи з медицини, антропології та інших галузей для визначення основних сфер або областей культурної компетентності, які необхідно включити до програм медичної освіти. Вони окреслили наступні сфери:

I. Обґрунтування, контекст і визначення: визначення та розуміння важливості культурної компетентності; вплив культурних контекстів на здоров'я, якість і вартість медичного обслуговування; визначення раси, етнічної приналежності та культури, включаючи культуру медицини; самооцінка лікаря, рефлексія та усвідомлення власної культури, припущень, стереотипів, упереджень тощо.

II. Ключові аспекти: епідеміологічний стан здоров'я населення; допомога, орієнтована на пацієнта/сім'ю; інституційні питання культури; анамнез пацієнта та його/її спільноти.

III. Вплив стереотипів на прийняття клінічних рішень: історія, визначення понять (включаючи расизм та дескримінацію), їх вплив на лікування.

IV. Відмінності та фактори, що впливають на здоров'я: історія утворення охорони здоров'я та дискримінації; епідеміологія специфічних відмінностей у здоров'ї; фактори нерівності в охороні здоров'я - доступ, соціально-економічні, екологічні, інституційні, расово-етнічні, демографічні; співпраця з громадами для усунення перешкод.

V. Міжкультурні клінічні навички [9, с. 9].

Відповідно, за цими сферами було запропановано схему для виявлення та моніторингу результатів формування культурної компетентності протягом усього навчального курсу, де кожна з них охоплює певні знання, навички і ставлення, яким потрібно навчити та оцінити. Експертна комісія, яка розробляла саме цей блок результатів навчання, також визначила місце для кожного компоненту у освітній прграмі (рік, дисципліна, елемент).

Нарешті, найважливіший крок у впровадженні будь-яких освітніх моделей - це отримання відгуків від студентів-медиків, викладачів та експертів із охорони здоров'я відповідної галузі, щодо її змісту, структури та ефективності.

В Україні інтеграція культурних контекстів у медичну освіту ще тільки зароджується. Нещодавні реформи передбачають розвиток міжкультурної компетентності, але стикаються з такими проблемами, як політична нестабільність та обмеження ресурсів.

Серед останніх досліджень слід виокремити, наприклад, запропоновану Тетяною Пилип структуру міжкультурної компетентності лікарів-терапевтів, яка включає когнітивний, афективний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент знання і вміння вербальної та невербальної комунікації у специфічних культурних контекстах; афективний - емоційне сприйняття та оцінка невербального контексту комунікації - «правильне розуміння ситуації, адекватність, саморефлексія, толерантність, гнучкість, відкритість, здатність до співчуття»; поведінковий - «вміння вирішувати конфлікти, здатність управляти стресовими ситуаціями та долати стрес» [11, с. 92].

З точки зору методології і методики формування та розвитку культурної компетентності в медичній освіті цікавим є методичний посібник розроблений групою авторів в рамках реалізації україно-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти» [12]. Теоретичною основою запропонованих методів було обрано компоненти компетентності, висвітлені Бетанкуром - знання, навички та ставлення. Методологія застосування компетентнісного підходу визначається за моделлю «конструктивного узгодження», яка складається з трьох взаємопов'язаних складових: освітнього процесу, оцінювання і зворотнього зв'язку та результатів навчання [12, с.19]. Ми згодні з авторами, що при визначені РН, згідно яких планується освітня діяльність (зміст, методи, форми) та оцінювання, треба враховувати, як їх можна виміряти та їх відповідність дійсним потребам медичної практики. Для формулювання РН пропонується застосовувати таксономію БлумаАндерсона когнитивних процесів навчання [12, с. 22-23].

В останньому розділі наводяться приклади з формування таких загальних компетентностей сімейного лікаря, які б ми віднесли до складових культурної компетенції, як: «Здатність використовувати людиноцентрований підхід як основу філософії відносин з пацієнтом», «Орієнтація на громаду» та «Холістичний (цілісний) підхід». Але у настановах з формування спеціальних компетентностей (надання екстреної допомоги, ведення медичної документації та визначення принципів і характеру лікування захворювання) у процесі формування ставлення також враховуються культурні контексти будь- якого виду медичного обслуговування.

Висновки

Розробка контекстно-орієнтованої концептуальної моделі формування культурної компетентності передбачає:

1. Аналіз та перепланування освітньої програми - оцінка існуючої програми для виявлення можливостей для інтеграції культурної компетентності, включаючи перегляд змісту дисциплін, методів навчання та практики оцінювання.

2. Навчання викладачів - розробка рекомендацій для покращення їх розуміння культурної компетентності та озброєння їх навичками для викладання та ефективного оцінювання.

3. Співпраця - встановлення партнерства з різноманітними спільнотами та закладами охорони здоров'я, щоб запропонувати студентам практичний, досвід навчання у різноманітних соціо-культурних середовищах.

4. Постійний моніторінг: впровадження механізмів для постійного оцінювання рівня сформованості відповідних компонентів культурної компетентності студентів та вдосконалення освітньої програми для забезпечення її актуальності та ефективності.

Інтеграція культурних контекстів у медичну освіту є глобальним імперативом, оскільки у різних регіонах формуються різноманітні підходи та досвід до педагогічної практики. Незважаючи на те, що проблеми, такі як обмеження ресурсів і інституційний спротив, залишаються, тематичні дослідження зі Сполучених Штатів та інших країн демонструють різні стратегії та ініціативи, спрямовані на сприяння формуванню культурної компетентності серед здобувачів медичних ЗВО.

В майбутніх дослідженнях ми маємо продовжувати вивчати інноваційні педагогічні підходи та розробити власну модель формування культурної компетентності, враховуючи соціокультурні особливості української нації.

Література:

1. Парадигми розвитку та тенденції реформування шкільної освіти в Україні у добу незалежності: монографія. [Електронне видання] / колектив авт.: Дічек Н. П., Саух П. Ю., Євтух М. Б., Бойченко М. І., Антонець Н. Б., Загородня А. А., Шевченко С. М.; за заг. ред. д-ра пед. наук, проф. Н. П. Дічек. Київ: Педагогічна думка, 2022. 507 с.

2. Leininger M. Culture care theory: A major contribution to advance transcultural nursing knowledge and practices. JTranscultNurs, 2002. 13:189-92. DOI: 10.1177/10459602013003005

3. 2020 Update on the Action Plan to Reduce Racial and Ethnic Health Disparities. HHS Office of Minority Health, 2020. 22 р. URL: https://cg-b88759ce-d31b-439a-9898-092a58f99 27c.s3.us-gov-west-1.amazonaws.com/s3fs-public/documents/Update_HHS_Disparities_Dept- FY2020.pdf

4. Outcomes for Graduates (Tomorrow's Doctors). General Medical Council, UK. 2018. 28 p. URL: https://www.gmc-uk.org/-/media/documents/dc11326-outcomes-for-graduates-2018_ pdf-75040796.pdf

5. Hudelson, P., Stalder, H. Diversite socioculturelle et formation medicale. Rev. Med. Suisse., 2005/034. Vol. 1. pр. 2214-2217. DOI: 10.53738/REVMED.2005.1.34.2214

6. Faculte de medecine: premiere annee. URL: http://dokeos.unige.ch/index.php?category=MD

7. Catalogue des activites a choix. URL: http://edumed.unige.ch/etudes/med_humaine/ pdf/catalogue_2005,pdf

8. Departement de Medecine Communautaire. URL: http://www.hcuge.ch/dmc/

9. Cultural Competence Education for Medical Students. Association of American Medical Colleges. 2005. 19 р. URL: https://www.aamc.org/media/20856/download

10. Betancourt J. R. Cross-cultural Medical Education: Conceptual Approaches and Frameworks for Evaluation. Acad Med. 2003. 78(6). рр. 560-569. DOI: 10.1097/00001888-20030 6000-00004

11. Пилип Т. Огруктурний аналіз міжкультурної компетентності лікарів-терапевтів. Нова педагогічна думка. 2016. № 2. с. 90-93. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npd_ 2016_2_24

12. Компетентнісний підхід у медичній освіті: методичний посібник / Анна Мигаль, Наталя Трамбовецька, Наталія Єрьоменко, Олена Ігнащук, Віктор Артеменко, Тетяна Степурко, Ірина Волошина, Олена Єременко. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти [та ін.]. Київ, 2021. 76 c.

References:

1. Dichek, N. P., Saukh, P. Yu., Yevtukh, M. B., Boichenko, M. I., Antonets, N. B., Zahorodnia A. A. et al. (2022). Paradyhmy rozvytku ta tendentsii reformuvannia shkilnoi osvity v Ukraini u dobu nezalezhnosti: monohrafiia. [Paradigms of development and trends in school education reforming in Ukraine at the time of independence: monograph]. Kyiv: Pedahohichna dumka. [in Ukrainian].

2. Leininger, M. (2002) Culture care theory: A major contribution to advance transcultural nursing knowledge and practices. J Transcult Nurs. 2002. Vol. 13.

3. HHS Office of Minority Health. (2020). 2020 Update on the Action Plan to Reduce Racial and Ethnic Health Disparities.

4. General Medical Council, UK. (2018). Outcomes for Graduates (Tomorrow's Doctors).

5. Hudelson, P., Stalder, H. (2005). Diversite socioculturelle etformation medicale. Rev. Med. Suisse., Vol. 1.

6. Faculte de medecine: premiere annee. URL: http://dokeos.unige.ch/index.php?category=MD

7. Catalogue des activites a choix. URL: http://edumed.unige.ch/etudes/med_humaine/ pdf/catalogue_2005,pdf

8. Departement de Medecine Communautaire. URL: http://www.hcuge.ch/dmc/

9. Association of American Medical Colleges. (2005). Cultural Competence Education for Medical Students.

10. Betancourt, J. R. (2003). Cross-cultural Medical Education: Conceptual Approaches and Frameworks for Evaluation. Acad. Med., 78(6).

11. Pylyp, T. (2016). Strukturnyi analiz mizhkulturnoi kompetentnosti likariv-terapevtiv. [Structural analysis of therapists' intercultural competence]. Nova pedahohichna dumka, No 2. [in Ukrainian]

12. Myhal, A., Trambovetska, N., Yeromenko, N., Ihnashchuk, O., Artemenko, V., Stepurko, T. et al. (2021) Kompetentnisnyi pidkhid u medychnii osviti: metodychnyi posibnyk. [Competency approach in medical education: methodical manual]. Natsionalne ahentstvo iz zabezpechennia yakosti vyshchoi osvity [ta in.]. Kyiv. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru