Сутність і структура самоосвітньої компетентності майбутніх юристів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Сутність і структура самоосвітньої компетентності майбутніх юристів

Лисицький Микола Юрійович, аспірант



Анотація

Стаття присвячена дослідженню проблеми формування самоосвітньої компетентності майбутніх фахівців в освітньому процесі закладу вищої освіти.

На підставі узагальнення дocлiджeнь вчених проаналізовано різні підходи до трактування сутності поняття «самоосвітня компетентність». Обґрунтовано, що самоосвітня компетентність є професійно значущою характеристикою юристів (адвоката, судді, прокурора та ін.), оскільки їхня професійна діяльність вимагає постійної самостійної роботи із законодавчими та нормативно-правовими документами, які постійно оновлюється.

Доведено, що зміст самоосвітньої компетентності майбутніх юристів складають: знання щодо раціонального планування, організації та здійснення самоосвітньої діяльності, уміння і навички самоосвітньої діяльності, сукупність мотивів здійснення самоосвітньої діяльності, сформованість емоційно-вольових якостей, рефлексивних вмінь.

Виокремлено і розглянуто комплекс самоосвітніх вмінь майбутніх фахівців: навчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-комунікативні, навчально-інтелектуальні, які складають основу самоосвітньої компетентності.

Запропоновано авторське визначення поняття «самоосвітня компетентність майбутніх юристів» як динамічна інтегративна характеристика особистості, що обумовлена мотиваційно-ціннісним ставленням до самоосвіти і прагненням до самовдосконалення, яка реалізується шляхом самостійної пізнавальної діяльності і дозволяє досягти певних особистісно значущих освітніх, культурних та професійних цілей.

У структурі досліджуваного феномену виокремлено: знаннєво-операційний, ціннісно-мотиваційний, особистісно-рефлексивний компоненти. Знаннєво-операційний компонент поєднує систему знань та вмінь щодо реалізації самоосвітньої діяльності, її раціонального планування, організації та здійснення. Ціннісно-мотиваційний компонент відображає наявність ціннісних орієнтацій і сукупність мотивів здійснення самоосвітньої діяльності. Особистісно-рефлексивний компонент характеризує сформованість емоційно-вольових якостей особистості, які необхідні для здійснення самоосвітньої діяльності.

Ключові слова: самоосвітня діяльність, самоосвітня компетентність, вміння самоосвітньої діяльності, компоненти самоосвітньої компетентності, студенти, юристи.



Lysytskyi Mykola Yuriyovych postgraduate student, Kharkiv National University of Internal Affairs

ESSENCE AND STRUCTURE OF SELF-EDUCATIONSAL COMPETENCE OF FUTURE LAWYERS

Abstract

The article is devoted to the study of the problem of the formation of self-educational competence of future specialists in the educational process of a higher education institution.

On the basis of the review and generalization of the scientific researches of scientists, various approaches to the interpretation of the essence of the concept of "self-educational competence" were analyzed. It is well-founded that self- educational competence is a professionally significant characteristic of lawyers (attorney, judge, prosecutor, etc.), since their professional activity requires constant independent work with legislative and regulatory documents, which are constantly updated.

It is proven that the content of self-educational competence of future lawyers consists of: knowledge about rational planning, organization and i mplementation of self-educational activities, abilities and skills of self-educational activities, a set of motives for self-educational activities, formation of emotional and volitional qualities, reflective skills.

The complex of self-educational skills of future specialists is singled out and considered: educational-organizational, educational-informational, educational- communicative, educational-intellectual, which form the basis of self-educational competence.

The author's definition of the concept of "self-educational competence of future lawyers" is proposed as a dynamic integrative characteristic of the personality, which is determined by a motivational and valuable attitude to self-education and the desire for self-improvement, which is realized through independent cognitive activity and allows to achieve certain personally significant educational, cultural and professional goals.

In the structure of the studied phenomenon, the following: cognitive- operational, value-motivational, personal-reflective components are distinguished.

The knowledge-operational component combines the system of knowledge and skills regarding the implementation of self-education activities, its rational planning, organization and implementation. The value-motivational component reflects the presence of value orientations and a set of motives for self-education. The personal-reflective component characterizes the formation of emotional and volitional qualities of the individual, which are necessary for the implementation of self-educational activities.

Keywords: self-educational activity, self-educational competence, ability of self-educational activity, components of self-educational competence, students, lawyers.



Вступ

Постановка проблеми. Тенденції модернізації вищої юридичної освіти характеризуються тим, що знання перестають бути головною метою навчання, натомість пріоритетного значення набуває формування у студентів здатності користуватися знаннями, самостійно застосовувати їх у різних життєвих і професійних ситуаціях.

Інтеграція України в європейський та світовий освітній простір обумовила необхідність переглянути підходи до навчання студентів, визначити та створити умови для розкриття у студентів потенціалу самопізнання, самооцінки, самоактуалізації, саморегуляції, самореалізації.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державні освітні стандарти вказують на необхідність формування у студентської молоді сучасного світогляду, розвитку творчих здібностей і навичок самоосвітнього наукового пізнання. Ці вимоги знаходять відображення в сучасних освітніх стандартах, які орієнтовані на підготовку юристів, здатних до безперервного професійного самовдосконалення та саморозвитку. Це обумовлює необхідність розвитку самоосвітньої компетентності майбутніх юристів як важливої умови якісної професійної підготовки фахівців юридичного профілю.

Для майбутніх юристів самоосвітня компетентність є професійно значущою, оскільки не залежно від сфери діяльності юриста (адвокат, суддя, прокурор та ін.) йому доводиться працювати з великим обсягом різноманітної інформації та нормативно-правовою базою, яка постійно оновлюється. Юрист повинен володіти уміннями планувати, організовувати і регулювати власну освітню діяльність, застосовувати результати самоосвітньої діяльності в конкретних ситуаціях професійної діяльності.

Заклади вищої освіти є тією ланкою, де формується самоосвітня компетентність особистості. Саме тому одним з пріоритетних завдань сучасної вищої юридичної освіти є розвиток у студентів здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Ці характеристики складають основу самоосвітньої компетентності майбутнього фахівця, результатом розвитку якої є спроможність самостійно й творчо розв'язувати професійні завдання.

Проте освітня практика свідчить, що студенти не володіють достатніми самоосвітніми вміннями і навичками, не завжди прагнуть до самостійної пізнавальної діяльності, а викладачі, у свою чергу, не мають повного уявлення про важливість самоосвітньої діяльності студентів для їх майбутньої професійної діяльності і тому не проводять спеціальної, систематичної роботи в цьому напрямку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У психолого-педагогічній літературі проблема самоосвіти студентської молоді має багатоаспектне теоретико-методологічне висвітлення. Проблемі формування самоосвітніх компетенцій студентів різних спеціальностей в контексті сучасних освітніх реформ присвячені праці таких вітчизняних науковців як-от В. Бобрицька, H. Бухлова, С. Голотко, Н. Довмантович, О. Землянська, Н. Коваленко, Л. Коростіль, I. Мося, А. Ратушинська, П. Симоненко, З. Цвинда, А. Чернійчук, М. Яворський та інші. Дослідники вивчають особливості і функції самоосвіти, шляхи і засоби формування у учнів, студентів потреби і прагнення до самоосвіти. Попри наявність певних здобутків, практичне їх застосування свідчить про необхідність модернізації системи фахової підготовки майбутніх юристів задля формування у них самоосвітньої компетентності шляхом впровадження нових підходів і сучасних технологій в освітній простір закладів вищої юридичної освіти.

Разом з тим, проведений аналіз наукових досліджень свідчить про те, що проблема формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів у процесі їх фахової підготовки до теперішнього часу не ставала предметом окремого дослідження.

Розглядаючи цю проблему, необхідно, насамперед, визначити сутність поняття «самоосвітня компетентність», його структуру, умови, які сприяють формування. Необхідно зазначити, що поки ще відсутнє однозначне визначення поняття самоосвітньої компетентності майбутніх юристів.

Мета статті - на підставі огляду і узагальнення наукових досліджень вчених проаналізувати підходи до визначення сутності поняття «самоосвітня компетентність майбутнього юриста», розкрити його сутність та структуру.



Виклад основного матеріалу дослідження

Огляд психолого-педагогічної літератури та інформаційних джерел з цієї проблеми свідчить, що можна виокремити декілька підходів до визначення поняття «самоосвітня компетентність».

Аналіз вітчизняних досліджень дозволяє стверджувати, що у педагогічній літературі «самоосвітня компетентність» розглядається як інтегрована характеристика, здатність особистості самостійно організовувати пізнавальну діяльність, спрямовану на отримання й аналіз інформації з метою неперервного професійного розвитку й самовдосконалення. Дослідники (А. Алексюк, А. Аюрзанайн, Н. Бухлова, С. Голотко, Н. Довмантович, Н. Коваленко, П. Підкасистий, М. Яворський та ін.) підкреслюють, що самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формується в освітньому процесі закладів освіти.

Дослідники підкреслюють, що самоосвітня компетентність - це інтегрована якість особистості, що базується на уміннях самоосвітньої діяльності та визначає готовність особистості до самоосвіти, самонавчання, самореалізації упродовж життя. Вона виявляється у здатності до самостійно організованої пізнавальної діяльності, спрямованої на продовження власної освіти у професійному та загальнокультурному аспектах

У науково-педагогічному аспекті феномен самоосвітньої компетентності здебільшого досліджується у контексті ключових компетентностей. Наприклад, експерти програми «DeSeCo» (Definitionand Selection of Competencies) ключовими компетентностями фахівця визначають: здатність діяти самостійно; уміння використовувати засоби самостійно; функціонування в соціально неоднорідних групах [1].

Самоосвітня компетентність розглядається вченими (В. Бобрицька, Н. Бухлова, С. Голотко та ін.) як необхідна складова професійної компетентності та виявляється як інтегрована якість особистості, що характеризується наявністю певним чином структурованих та організованих знань, умінь і навичок, самоосвітніх мотивів, прагнень та інтересу до самовдосконалення, наявність досвіду самостійної діяльності, направленістю на здобуття освіти впродовж життя, ціннісних орієнтацій, що сприяють успішному вирішенню питань власної самореалізації, саморозвитку та самовиховання.

В «Українському педагогічному словнику» самоосвітня компетентність визначається як «інтегративна властивість особистості, що характеризується емоційно-ціннісним ставленням до саморозвитку й самоосвіти, комплексом знань щодо планування та реалізації самоосвітньої діяльності, знаннями про способи самовиховання; наявністю досвіду ефективного вирішення проблем саморозвитку, розробки й реалізації моделей підготовки студентів до самоосвітньої діяльності; спрямованістю на безперервний саморозвиток, розвиток якостей професіонала, самовдосконалення та самоосвіту в майбутній професії» [2, с. 480].

Самоосвітня компетентність, як зазначає С. Голотко [3], виявляється в наявності вмінь і навичок самостійної пізнавальної діяльності, метою якої виступає розвиток інтелектуального потенціалу відповідно до загальнокультурних і освітніх запитів суспільства, тобто в самоосвіті. Самоосвіта є визначальним фактором саморозвитку внутрішнього світу суб'єкта, стає необхідною частиною його життя. Отже, самоосвітня компетентність реалізується не тільки у зовнішній діяльності суб'єкта, але й у внутрішній, сприяючи перетворенню і вдосконаленню себе.

Узагальнюючи наукові пошуки зарубіжних і вітчизняних вчених з теорії самоосвіти щодо визначення поняття «компетентність», Н. Коваленко самоосвітню компетентність особистості визначає як «складну інтегративну властивість особистості, яка забезпечує готовність задовольняти індивідуальні і соціальні потреби пізнання нею дійсності на основі оволодіння знаннями, уміннями та навичками, методами діяльності та здобутого досвіду ефективно здійснювати систематичне самостійне набуття соціального досвіду людства» [4, с. 32]. Науковець вважає, що навички самоосвітньої діяльності людини передбачають наявність системи цінностей, усвідомлення важливості освіти в сучасному житті, особистісної відповідальності за власне життя; системи знань про методи пізнання, інформаційний пошук; уміння та прагнення використовувати їх у навчанні для потреб власної самоосвіти, у повсякденному житті; активної позиції.

Дослідники (А. Алексюк, А. Аюрзанайн, Н. Бухлова, С. Голотко, Н. Довмантович, Н. Коваленко, П. Підкасистий та ін.) підкреслюють, що самоосвітня компетентність формується на основі набуття досвіду самостійних спроб і досягнень в самоосвітній діяльності, вироблення власної індивідуальної системи навчання, поступового переходу від копіювання зразків самоосвіти до вироблення її власної моделі, включення самоосвіти в спосіб життя. При чому самоосвітня компетентність є невід'ємною частиною професійної компетентності та одночасно показником успішності професійно- особистісного розвитку фахівця.

Самоосвітня компетентність ґрунтується на здатності самостійно здобувати знання, яка є необхідною складовою життя сучасної людини і єдиною детермінантою саморозвитку її внутрішнього світу. Згідно з А. Чернійчук, самоосвітня компетентність притаманна суб'єкту та реалізується ним не тільки в результаті діяльності, а й у ньому самому, перетворюючи себе в ній. Отже, самоосвітня компетентність - це розвиток, перетворення людиною самої себе [5].

Вчені переконані, що сутність самоосвітньої компетентності полягає в самостійному здобутті знань та необхідної інформації із різноманітних джерел, для їх використання у різних сферах життя. Самоосвітня компетентність є одним із проявів і показником соціальної та професійної зрілості особистості, що має особливе значення в умовах переходу до інформаційного суспільства, слугує одним із головних критеріїв оцінки якості випускника, невід'ємною й природною складовою способу його життя в будь-якому.

О. Землянська [6], І. Мося [7], З. Цвинда [8] та ін. зазначають, що самоосвітня компетентність пов'язана із самостійним розширенням людиною наявних знань, їх оновленням, підвищенням компетентності у певному питанні і, як результат, використання у різних сферах життя.

Як відзначає Н. Довмантович, самоосвітня компетенція виступає як інтегративна характеристика, що охоплює особистісну та професійну сферу майбутнього фахівця у вигляді знань, умінь, способів реалізації самоосвітньої діяльності; засвоєний досвід; професійно-особистісні якості, які проявляються в ціннісному ставленні студента до обраного виду діяльності та спрямовані на задоволення професійних потреб, здійснення безперервного саморозвитку протягом усього життя [9].

С. Голотко [3], М. Яворський [10] та ін. розглядають самоосвітню компетентність як цілісне багатокомпонентне явище, що виявляється у готовності і здатності до ефективної самостійної пізнавальної діяльності з метою самовдосконалення та ефективної реалізації професійних, соціальних та особистісних функцій.

Самоосвіта передбачає: внутрішню мотиваційну активність; прояв вольових зусиль; наявність цілеспрямованості й самоорганізованості; прагнення високого рівня інтелектуального розвитку; сформованість певної сукупності пізнавальних навчальних умінь; досягнення високої самостійності; наявність адекватної самооцінки.

Дослідники (А. Алексюк, А. Аюрзанайн, Н. Бухлова, С. Голотко, Н. Довмантович, Н. Коваленко, П. Підкасистий та ін.) виокремили основні чинники важливості цієї компетентності: 1) забезпечення освітньої мобільності студента, його готовності до освоєння програми вищої освіти; 2) розвиток особистісних якостей студента, який має здібності не тільки до подальшого розвитку своїх самоосвітніх навичок, але й готовність при необхідності змінити сферу своєї освітньої діяльності, що в світлі останніх подій у вітчизняній системі освіти набуло особливої актуальності; 3) сприяння підвищенню ефективності роботи закладу вищої освіти.

Як вказують дослідники, структура самоосвітньої компетентності базується на основі: розуміння особистих потреб на підставі самоаналізу, самопізнання, врахування сильних і слабких сторін своєї діяльності; розробки та виконання програми самоосвіти з урахуванням особистих потреб і сучасних запитів суспільства; упорядкування своїх знань, знаходження зв'язків між ними; критичного оцінювання отриманої інформації, вироблення особистої позиції у процесі здобуття певних знань; розв'язання різних проблем на основі самостійно здобутих знань; гнучкості застосування знань, умінь і навичок в умовах швидких змін; представлення, обґрунтування та захист отриманого результату; знаходження нестандартних рішень на основі самостійно здобутих знань; організації особистих прийомів самонавчання; використання для отримання інформації різноманітних баз даних, джерел інформації; використання нових технологій інформації та комунікації; подолання труднощів, невпевненості; адекватне оцінювання значення здобутих знань у своїй діяльності; співробітництво з іншими людьми, здобування знань шляхом колективної діяльності; прийняття рішень на основі співробітництва, толерантного ставлення до опозиційної точки зору; відповідальність за організацію самоосвітньої роботи; самоаналіз та самоконтроль самоосвітньої діяльності; удосконалення результатів, набутих шляхом самоосвіти.

Структурно самоосвітня компетентність включає в себе такі компоненти: а) мотиваційно-ціннісна установка на самоосвітню діяльність, усвідомлення необхідності додаткових знань і надання їм особистісного сенсу; б) орієнтація на саморозвиток і самовдосконалення; в) загальнокультурна компетенція - спрямованість на власний загальнокультурний розвиток, пов'язаний із загальним духовним ростом; г) навчально-пізнавальна компетенція - переведення навчання в самонавчання, робота щодо із формування в себе навичок цілепокладання, планування, аналізу, самооцінки успішності власної діяльності, оволодіння евристичними методами вирішення проблем; д) інформаційна компетенція - здатність за допомогою інформаційних технологій самостійно шукати, аналізувати, відбирати, обробляти і застосовувати необхідну інформацію; е) дослідницька компетенція - навички проектно-дослідницької діяльності, практичні навички.

Н. Довмантович наводить наступні характеристики самоосвітньої компетентності: багатофункціональність (розв'язання різноманітних проблем у професійній, соціальній та особистісній сфері); багатомірність (пізнавальні, інструментальні, емоційні, мотиваційні й інші складові; надпредметність та міждисциплінарність (загальні принципи та засоби самоосвітньої діяльності); універсальність (має широкий спектр та міру застосування); об'ємність (є широкою концепцією в освіті та забезпечує зв'язок з актуальними проблемами з погляду особистості); інтелектуальна насиченість (спирається на сформованість мислення, інтелектуальних вмінь, вимагає значного розумового розвитку); інтегративність (мобілізує весь комплекс знань, умінь, досвіду, поведінкових відносин і цінностей для розв'язання конкретної ситуації); дієвість і практико-орієнтованість (проявляється у здатності до дії, спрямовується на результативність діяльності фахівця в конкретних умовах); соціальність (характеризує взаємодію людини із суспільством, формується та проявляється в соціумі) [9].

Дослідники наводять такі ознаки самоосвітньої компетентності студентів: наявність мотивації до самоосвіти (пізнавальної, соціальної та ін.); здатність і готовність до зміни сфери, виду і способу діяльності; самонавчання та самовиховання, готовність і здатність до самоосвіти впродовж життя; уміння та навички, пов'язані із самонавчанням і самовихованням; здатність аналізувати, осмислювати, засвоювати, відтворювати та використовувати набуті знання і навички у власному житті; уміння збирати та узагальнювати інформацію, працювати з різними джерелами; уміння контролювати роботу за самостійно складеним планом; працювати з таблицями, опорними схемами; стійкий інтерес та потреба у творчій діяльності.

Самоосвітня компетентність випускників ЗВО, на думку Н. Бухлової [11], С. Голотко [3], А. Ратушинської [12], З. Цвинди [8] та ін., це передусім сформованість таких особистісних якостей як цілеспрямованість, відповідальність, підприємливість, наполегливість, ініціативність, креативність, воля, активність мислення, розумова самостійність, самоорганізація, здатність до рефлексії.

С. Голотко [3], Н. Довмантович [9], А. Ратушинська [12], П. Симоненко [13], М. Яворський [10] та ін. переконані, що самоосвітня компетентність студента передбачає оволодіння метазнаннями методологічного характеру та самоуправлінням діяльністю, що відбувається на рефлексивній основі. Метазнання забезпечують можливість розвитку пізнавальних та творчих здібностей студентів. Самоуправління особистості на основі постійної рефлексії забезпечує розвиток здібностей. Якість самоуправління визначається рівнем розвитку таких його стадій: самопізнання, самоусвідомлення, самовизначення, самоствердження, самовираження, самореалізації, саморегуляції.

Досліджуючи проблему самоосвіти студентів, науковці дійшли висновку, що її формуванню сприяє розвиток мотивації до навчання, пізнавальної самостійності та активності. Процес навчання студентів відбувається із подоланням труднощів, проявом пізнавальної активності та самостійності студентів. В одних випадках він має репродуктивний, відтворювальний характер, в інших - пошуковий чи творчий. Саме характер реалізації процесу навчання впливає на його кінцевий результат - рівень набутих знань, умінь, навичок, досвіду.

Оволодіваючи все більш складними інтелектуальними вміннями, студент починає проявляти активне смислове орієнтування, що дозволяє йому навчитися самостійно розв'язувати проблеми у процесі самоосвіти. Студент не лише оволодіває навичками самостійної пізнавальної та творчої діяльності, самоорганізації, але й набуває звичку систематично займатися самоосвітою. При цьому студент усвідомлює, що самоосвітня діяльність відрізняється від навчальної вже тим, що вона є пошуковою, а її результат - це розв'язання проблемних ситуацій [2; 4; 6; 11; 11; 12].

П. Симоненко [13] під готовністю до самоосвітньої діяльності студентів розуміє динамічну цілісну характеристику особистості, яка відображає вміння організовувати і здійснювати самоосвіту для вирішення навчальних завдань і включає в себе мотиваційно-ціннісне ставлення до самостійної навчальної діяльності.

Самоосвітня компетентність передбачає: самостійну діяльність студентів щодо застосування отриманих знань, трансформацій їх в різні форми; самостійну діяльність студентів з визначення критеріїв оцінювання певних об'єктів; самостійне визначення об'єму, змісту завдання для опрацювання; самостійну діяльність щодо поповнення своїх знань з різних джерел; самостійний пошук помилок, труднощів в процесі пізнавальної діяльності; закріплення знань на практиці.

С. Голотко [3] розглядає поняття «самоосвітня компетентність» як потребу особистості як у самостійному удосконаленні наявних знань, умінь та навичок, так і у самостійному розвитку інших навчальних та особистих характеристик, яких вимагають життєві ситуації і які безпосередньо не спрямовані на професійну діяльність, але є необхідними для професійної компетентності, та є базовою для самоосвітньої компетентності студента. Автором визначено компоненти самоосвітньої компетентності: мотиваційний, когнітивний, рефлексивний та оцінюючий компоненти. Мотиваційний компонент являє собою сукупність особистісно-важливих потреб у професійній діяльності, яка спонукає в подальшому до інноваційної діяльності та професійного удосконалення. Когнітивний компонент поєднує систему знань, отриманих людиною впродовж життя і зокрема в процесі професійної діяльності, які спрямовують студента до подальшого саморозвитку, впровадження цих знань у професійній діяльності. Рефлексивний компонент характеризує здатність до самопізнання, цілепокладання та досягнення цілей. Оцінюючий компонент пов'язаний із вміннями об'єктивно аналізувати, оцінювати власну самоосвіту, особисті здобутки під час самостійного оволодіння знаннями (якість підібраної інформації, кількість затраченого часу на виконання завдання, важливість інформації та ін.); вірно спрямовувати, коригувати, розробляти та контролювати нові подальші завдання, особистий самоосвітній процес; не упереджено ставитися до знань інших та здатність спрямувати інших на удосконалення своїх знань.

Отже, всі компоненти самоосвітньої компетентності тісно пов'язані між собою і сформованість кожного з них впливає на формування самоосвітньої компетентності студента в цілому.

На думку М. Яворського [10] структура самоосвітньої компетентності представлена такими компонентами: мотиваційно-ціннісним, організаційним, процесуально-інформаційним і контрольно-рефлексивним.

Мотиваційно-ціннісний компонент відображає активність, прагнення, усвідомлену особистісну настанову на самовдосконалення в інтелектуальній сфері; усвідомлення самоосвіти як особистісно та суспільно значущої діяльності; внутрішню потребу в систематичному оновленні й збагаченні професійних знань; емоційно-вольовий механізм щодо подолання труднощів під час самоосвітньої діяльності; наявність ціннісних орієнтацій і мотивів здійснення самоосвіти.

Організаційний компонент відображає побудову самоосвітньої діяльності, цілеспрямованість, сконцентрованість, самоуправління, рефлексію в пізнавальній діяльності; цілепокладання (орієнтація, визначення мети); раціональне планування й організація самостійної пізнавальної діяльності (проектування власних дій, регламентація часу, вибір форм, прийомів, джерел самоосвіти, створення оптимально сприятливих умов для самоосвіти та організація робочого місця).

Процесуально-інформаційний компонент відображає рух від пізнавальної мети до результату засобами самостійно організованої пізнавальної діяльності; інформаційно-пошукові (пошук, відбір потрібної інформації), навчально-інформаційні та технологічні вміння (ефективне й раціональне використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій для роботи з інформацією); здатність і готовність працювати з інформацією, інформаційними технологіями з метою власної самоосвіти, самореалізації.

Контрольно-рефлексивний відображає уміння студента здійснювати самоаналіз та самооцінку; самоконтроль та саморегуляцію; рефлексію (самозвітування щодо результативності роботи, розроблення нових завдань для наступного циклу самоосвіти, визначення напрямів удосконалення власної самоосвітньої діяльності).

Н. Бухлова [11] виокремлює такі структурні компоненти самоосвітньої компетентності учнів (студентів): мотиваційно-смисловий; когнітивний; організаційно-діяльнісний; оціночно-рефлексивний.

Мотиваційно-смисловий компонент відображає потребу в самоосвіті, визначає позитивне ставлення й інтерес до самоосвітньої діяльності, наявність самомотивування й усвідомлення як особистої, так і соціальної значущості самоосвітньої діяльності. Когнітивний компонент пов'язаний із наявністю системи знань (загальноосвітніх, предметних), умінь і навичок самоосвітньої діяльності, готовності й здатності до безперервної самоосвіти. Організаційно-діяльнісний компонент відображає володіння знаннями і вміннями планувати, організовувати й регулювати самоосвітній процес, використовувати сучасні методи пізнання, застосовувати результати самоосвітньої діяльності в конкретних ситуаціях навчальної діяльності. Рефлексивний компонент характеризує здатність до самоаналізу й самооцінки готовності до самоосвіти, адекватну оцінку результатів своєї самоосвітньої діяльності.

А. Чернійчук вважає, що у структуру самоосвітньої компетентності учнів (студентів) мають входити чотири компоненти, які взаємопов'язані між собою і створюють цілісну систему формування умінь та навичок. До них належать: 1) мотиваційний; 2) настановчий; 3) процесуальний; 4) контрольно- оцінювальний [5]. Мотиваційний компонент охоплює різні види мотивів. Настановчий - поради, рекомендації щодо виконання відповідних самоосвітніх дій. Процесуальний - пов'язаний з реалізацією самоосвітньої діяльності. Контрольно-оцінювальний відображає самоаналіз власних досягнень, що розкриває глибину і повноту засвоєння навчального матеріалу та, відповідно, самооцінювання виконаної роботи.

Оскільки самоосвітня компетентність - це здатність студента самостійно здійснювати різні види навчальної діяльності, дослідники конкретизують комплекс самоосвітніх вмінь студентів:

- навчально-організаційні вміння (уміння працювати за алгоритмом, самостійно складати алгоритм, гігієна праці, тайм-менеджмент, вміння працювати в колективі);

- навчально-інформаційні вміння: орієнтуватися у змістовій побудові наукової та навчальної літератури (підручників, навчальних посібників, енциклопедій, словників, довідників) та інших інформаційних джерел, володіння різними способами читання, складання плану, рецензії, конспекту, вміння користуватися електронними ресурсами для пошуку інформації та ін.;

- навчально-комунікативні вміння (володіння монологічною та діалогічною мовою, уміння управляти увагою, володіння прийомами запам'ятовування інформації);

- навчально-інтелектуальні вміння (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення, вміння виконувати творчі завдання).

У дидактичній літературі (А. Алексюк, А. Аюрзанайн, П. Підкасистий [14], В. Бобрицька [15]) розглядається питання про показники сформованості у студентів самоосвітньої компетентності. До них відносять:

- вміння студента самостійно здобувати нові знання з різних джерел і здобувати нові вміння та навички як шляхом заучування, так і шляхом самостійного дослідження і відкриття;

- вміння використовувати набуті знання, вміння та навички для подальшої самоосвіти;

- вміння застосовувати їх в практичній діяльності для вирішення будь- яких проблем та завдань [4; 6; 15].

С. Голотко [3] визначає такі рівні самоосвітньої компетентності студентів: 1) підготовчий - володіння вміннями здійснювати первинну обробку навчальної інформації за вказівкою викладача; 2) перший - уміння вибирати відомі способи дій; 3) другий - уміння здійснювати окремі самоосвітні дії та операції; 4) третій - володіння умінням творчо-пошукової діяльності.

Узагальнюючи підходи різних учених з даної проблеми, дійшли висновку, що самоосвітня компетентність майбутніх юристів - це динамічна інтегративна характеристика особистості, що обумовлена мотиваційно- ціннісним ставленням до самоосвіти і прагненням до самовдосконалення, яка реалізується шляхом самостійної пізнавальної діяльності і дозволяє досягти певних особистісно значущих освітніх, культурних та професійних цілей. Самоосвітня компетентність сприяє оволодінню студентами вміннями і навичками самостійного здобуття знань з метою їх подальшого застосування у навчальній та подальшій професійній діяльності.

Враховуючи вище викладене, у структурі самоосвітньої компетентності майбутніх юристів можна виокремити такі компоненти: знаннєво-операційний, ціннісно-мотиваційний, особистісно-рефлексивний.

Знаннєво-операційний компонент поєднує систему знань та вмінь щодо реалізації самоосвітньої діяльності, її раціонального планування, організації та здійснення (знання сутності і видів самоосвітньої діяльності; знання про специфіку самоосвітньої діяльності юриста; розуміння сутності самоосвітньої компетентності й усвідомлення важливості самоосвітньої діяльності для професійного самовдосконалення; проектування власних дій, регламентація часу, вибір форм, прийомів, джерел самоосвіти та ін.); уміння і навички самоосвітньої діяльності: навчально-організаційні (уміння визначати мету самоосвітньої діяльності відповідно до професійних і особистих потреб та способи її досягнення; уміння раціонального планування, організації та здійснення самоосвітньої діяльності); навчально-інформаційні (уміння самостійно здобувати професійні (юридичні, нормативно-правові) знання з різних джерел, працювати з різними джерелами, з таблицями, опорними схемами; уміння адекватно співвідносити результати самоосвітньої діяльності та професійні вимоги; уміння ефективно й раціонально використовувати засоби інформаційно-комунікаційних технологій для роботи з інформацією (юридичною, нормативно-правовою)); навчально-пізнавальні (уміння збирати, аналізувати, порівнювати, систематизувати та узагальнювати юридичну, нормативно-правову інформацію; уміння критично оцінювати інформацію (юридичну, нормативно-правову), вироблення особистої позиції y процесі здобуття певних знань; уміння застосовувати результати самоосвітньої діяльності в конкретних ситуаціях навчальної і професійної діяльності; готовність й здатність до безперервної самоосвіти впродовж життя).

Ціннісно-мотиваційний компонент відображає наявність ціннісних орієнтацій і сукупність мотивів здійснення самоосвітньої діяльності; наявність стійкої внутрішньої мотивації, позитивного ставлення та інтересу до самоосвітньої діяльності; внутрішню потребу у систематичному оновленні й збагаченні знань; наявність самомотивації й усвідомлення як особистої, так і соціальної значущості самоосвітньої діяльності; вмотивоване прагнення до безперервної самоосвіти, самовиховання та самовдосконалення.

Особистісно-рефлексивний компонент характеризує сформованість емоційно-вольових якостей особистості, які необхідні для здійснення самоосвітньої діяльності: самостійність (самостійне виконання навчальних завдань без потреби постійного контролю ззовні), цілеспрямованість (усвідомлення власних цілей); стійкість (здатність переносити навантаження), наполегливість (здатність до подолання перешкод на шляху досягнення мети), самовладання (здатність володіти собою, стриманість), організованість (планування своїх дій та встановлення порядку їх виконання), рішучість (швидке і зважене прийняття рішень при виконанні тієї чи іншої дії, вчинку); сформованість рефлексивних вмінь (вміння здійснювати систематичний самоконтроль процесу засвоєння та опрацьовування навчальної та професійної (юридичної, нормативно-правової) інформації; вміння аналізувати, оцінювати власну самоосвіту, особисті здобутки під час самостійного оволодіння фаховими знаннями (якість підібраної інформації, кількість затраченого часу на виконання завдання, важливість інформації та ін.); здатність критично оцінювати свої особистісні якості та результати діяльності; прагнення до постійного удосконалення власної самоосвітньої діяльності.

Вказані структурні компоненти знаходяться у тісному взаємозв'язку, створюючи цілісну, динамічну структуру і змістовно відображають сутність досліджуваного феномену «самоосвітня компетентність».

При визначенні компонентів самоосвітньої компетентності майбутніх юристів ми враховували вимоги Стандарту вищої освіти першого (бакалаврського) рівня вищої освіти галузі знань 08 Право, спеціальності 081 Право (Затвердженого та введеного в дію Наказом Міністерства освіти і науки України від 20.07.2022 р. № 644) та результати наукових досліджень в галузі освіти упродовж життя.



Висновок

самоосвітня компетентність юрист

Отже, поняття «самоосвітня компетентність майбутніх юристів» - це динамічна інтегративна характеристика особистості, що обумовлена мотиваційно-ціннісним ставленням до самоосвіти і прагненням до самовдосконалення, яка реалізується шляхом самостійної пізнавальної діяльності і дозволяє досягти певних особистісно значущих освітніх, культурних та професійних цілей. У структурі досліджуваного феномену виокремлено знаннєво-операційний, ціннісно-мотиваційний, особистісно-рефлексивний компоненти, які характеризують змістове наповнення досліджуваної характеристики.

Перспективні напрями подальшого дослідження. На сучасному етапі також не дістали теоретичного обґрунтування методологічні підходи, принципи, педагогічні умови формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів у процесі фахової підготовки, що являється перспективним напрямком нашого дослідження і потребує подальшого вивчення та впровадження в системі вищої юридичної освіти.



Література

1. Definitionand Selectionof Competencies. Country Contribution Process: Summaryand Country Reports. OESD. University of Neuchatel. October 2001. 279 p.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. Рівне: Волинські обереги, 2011. 552 с.

3. Голотко С. М. Самоосвітня компетентність: метод. підручник. Київ: Либідь, 2018. 158 с.

4. Коваленко Н. В. Формування самоосвітньої компетентності учнів основної школи сільської місцевості: автореф. дис....канд. пед. наук: 13.00.09. Суми, 2009. 292 с.

5. Чернійчук А. Розвиток в учнів самоосвітніх навичок. Початкова освіта. 2012. № 28. С. 7-12.

6. Землянська О. В. Формування самоосвітньої компетентності учнів. Завуч. 2005. № 6. С. 10-12.

7. Мося І. Педагогічні умови формування самоосвітньої компетентності майбутніх кваліфікованих робітників. Гуманітарний вісник Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди». Педагогіка. Психологія. Філософія. 2013. Вип. 28 (1). С. 204-209. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/gvpdpu_2013_28_1_41.

8. Цвинда З. Формування самоосвітньої компетенції молодших школярів. Початкова освіта. 2010. № 10. С. 2-5.

9. Довмантович Н. Г. Самоосвітня компетентність майбутніх фахівців у педагогічній теорії. Педагогічний процес: теорія і практика. 2014. Вип. 3. С. 18-22.

10. Яворський М. М. Педагогіка самоосвіти і саморозвитку: підручник. Київ: Академія, 2011. 344 с.

11. Бухлова Н. В. Організація самоосвітньої діяльності учнів. Харків: Основа, 2003.122 с.

12. Ратушинська А. С. Розвиток самоосвітньої компетентності студентів ВНЗ. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Переяслав-Хмельницький, 2012. Вип. 26. С. 258-263.

13. Симоненко П. О. Самоосвітня діяльність студентів: навч. посібник. Харків: Пагода, 2017. 233 с.

14. Алексюк А. М., Аюрзанайн А. А., Підкасистий П. І. Організація самоосвітньої роботи студентів в умовах інтенсифікації навчання: навч. посіб. Київ: ІСДО, 1993. 336 с.

15. Бобрицька В. І. Дослідження проблеми формування самоосвітньої компетентності у майбутніх учителів у контексті євроінтеграційних процесів. Проблеми освіти в Польщі і в Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції: мат-ли Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 21-24 квітня 2009 р.). Київ-Житомир. Київ: КІМ, 2009. С. 306-316.



References

1. Definitionand Selectionof Competencies (2001). Country Contribution Process: Summaryand Country Reports. OESD. University of Neuchatel [in English].

2. Honcharenko, S. U. (2011). Ukrainskyipedahohichnyislovnyk. [Ukrainianpedagogical dictionary]. Rivne: Volynski oberehy [in Ukrainian].

3. Holotko, S. M. (2018). Samoosvitnia kompetentnist: metod. pidruchnyk. [Self-educational competence]. Kyiv: Lybid. [in Ukrainian].

4. Kovalenko, N. V. (2009). Formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti uchniv osnovnoi shkoly silskoi mistsevosti [Formation of self-educational competence of primary school students in rural areas]. Sumy. [in Ukrainian].

5. Cherniichuk, A. (2012). Rozvytok v uchniv samoosvitnikh navychok. [Development of students' self-educational skills]. Pochatkova osvita. (Vol. 28), (pp. 7-12). [in Ukrainian].

6. Zemlianska, O. V. (2005). Formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti uchniv [Formation of self-educational competence of students]. Zavuch. (Vol. 6), (pp. 10-12). [in Ukrainian].

7. Mosia, I. (2013). Pedahohichni umovy formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti maibutnikh kvalifikovanykh robitnykiv. [Pedagogical conditions for the formation of self-educational competence of future skilled workers] Humanitarnyi visnyk Derzhavnoho vyshchoho navchalnoho zakladu «Pereiaslav-Khmelnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni H. S. Skovorody». Pedahohika. Psykholohiia. Filosofiia. (Vol. 28 (1)), (pp. 204-209) [in Ukrainian].

8. Tsvynda, Z. (2010). Formuvannia samoosvitnoi kompetentsii molodshykh shkoliariv [Formation of self-educational competence of younger schoolchildren]. Pochatkova osvita. (Vol. 10), (pp. 2-5). [in Ukrainian].

9. Dovmantovych, N. H. (2014). Samoosvitnia kompetentnist maibutnikh fakhivtsiv u pedahohichnii teorii. [Self-educational competence of future specialists in pedagogical theory]. Pedahohichnyi protses: teoriia i praktyka. (Vol. 3), (pp. 18-22). [in Ukrainian].

10. Yavorskyi, M. M. (2011). Pedahohika samoosvity i samorozvytku [Pedagogy of selfeducation and self-development]. Kyiv: Akademiia. [in Ukrainian].

11. Bukhlova, N. V. (2003). Orhanizatsiia samoosvitnoi diialnosti uchniv. [Organization of self-educational activities of students]. Kharkiv: Osnova. [in Ukrainian].

12. Ratushynska, A. S. (2012). Rozvytok samoosvitnoi kompetentnosti studentiv VNZ. [Development of self-educational competence of university students]. Humanitarnyi visnyk DVNZ «Pereiaslav-Khmelnytskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet imeni Hryhoriia Skovorody». Pereiaslav-Khmelnytskyi, (Vol. 26), (pp. 258-263) [in Ukrainian].

13. Symonenko, P. O. (2017). Samoosvitnia diialnist studentiv. [Self-educational activities of students]. Kharkiv: Pahoda [in Ukrainian].

14. Aleksiuk, A. M., Aiurzanain, A. A., Pidkasystyi, P. I. (1993). Orhanizatsiia samoosvitnoi roboty studentiv v umovakh intensyfikatsii navchannia [Organization of self-educational work of students in conditions of intensification of studies]. Kyiv: ISDO. [in Ukrainian].

15. Bobrytska, V. I. (2009). Doslidzhenniaproblemy formuvannia samoosvitnoi kompetentnosti u maibutnikh uchyteliv u konteksti yevrointehratsiinykh protsesiv. [Study of the problem of formation of self-educational competence among future teachers in the context of European integration processes]. Problemy osvity v Polshchi i v Ukraini v konteksti protsesiv hlobalizatsii ta yevrointehratsii: mat-ly Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Kyiv, 21-24 kvitnia 2009 r.). Kyiv- Zhytomyr. Kyiv: KIM. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru

...