Погляд на самовизначення як рушійну силу професійного розвитку майбутнього фахівця з позицій науковців кін. ХХ - ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Погляд на самовизначення як рушійну силу професійного розвитку майбутнього фахівця з позицій науковців кін. ХХ - ХХІ століття

Гриньова Марина Вікторівна доктор педагогічних наук, професор, ректор університету, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, м. Полтава

Анотація

У статті обґрунтовано та проаналізовано досвід науковців кін. ХХ - ХХІ століття щодо розкриття концептуальних засад процесу розвитку особистості, що розуміється як рух від нищого до вищого за висхідною лінією, від старого якісного стану до нового, більш високого; як процес відновлення, народження нового. Поняття «розвиток» характеризується як цілеспрямований, багатоаспектний процес у результаті якого змінюється стан об'єкта до нового, більш досконалого якісного стану, завдяки чому особистість має здатність та потребу розвиватися з метою перспективи реалізації її життєвого потенціалу.

У змісті розкрито вплив особистісного розвитку на професійний розвиток майбутнього фахівця, що пов'язано з проблемою персонального ставлення людини до професії та її особистісного розвитку в професійній діяльності. Професійний розвиток розуміється як зростання, становлення, інтеграція у професійній праці особистісних якостей і здібностей, професійних знань і умінь, як якісне перетворення особистістю свого внутрішнього світу, як самореалізація у професії. Він охоплює різні напрями професійного вибору, кар'єрного росту, наявність професійних досягнень, зміну або стабільність робочого місця, задоволеність від процесу і результатів праці. Професійний розвиток студента невіддільний від особистісного, адже в їх основі лежить принцип саморозвитку, який спрямовує особистість до творчої самореалізації.

Автором закцентовано та доведено, що важливим підґрунтям ефективності професійного розвитку та становлення майбутнього фахівця є його самовизначення, що є їх рушійною силою та сприяє свободі самовираження. Самовизначення характеризується провідними науковцями як здатність: чітко розуміти сенс існування в інтерпретації до власних потреб і можливостей; формувати конкретні цілі та рухатися до їх реалізації; вибудовувати власний смисловий простір та особистісну траєкторію руху в ньому.

Ключові слова: розвиток особистості, професійний розвиток, самовизначення, свобода самовираження, професійне становлення, само- реалізація, кар'єра.

Abstract

самовизначення професійний розвиток фахівця

Hryniova Maryna Viktorivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Rector of the University, Poltava National Pedagogical University named after V. G. Korolenko, Poltava

A VIEW OF SELF-DETERMINATION AS A DRIVING FORCE OF THE PROFESSIONAL DEVELOPMENT OF THE FUTURE SPECIALIST FROM THE POSITION OF CINEMA SCIENTISTS. XX - XXI CENTURIES

The article substantiates and analyzes the experience of scientists. 20^th - 21st centuries regarding the disclosure of the conceptual foundations of the process of personality development, which is understood as a movement from nothing to higher along an ascending line, from an old qualitative state to a new, higher one; as a process of restoration, the birth of a new one. The concept of «development» is characterized as a purposeful, multifaceted process, as a result of which the state of the object changes to a new, more perfect qualitative state, thanks to which the individual has the ability and need to develop in order to realize the prospect of his life potential.

The content reveals the impact of personal development on the professional development of a future specialist, which is related to the problem of a person's personal attitude to the profession and his personal development in professional activity. Professional development is understood as growth, formation, integration in professional work of personal qualities and abilities, professional knowledge and skills, as a qualitative transformation of the individual's inner world, as self-realization in the profession. It covers various directions of professional choice, career growth, availability of professional achievements, change or stability of the workplace, satisfaction with the work process and results. A student's professional development is inseparable from personal development, because they are based on the principle of self-development, which directs the individual to creative selfrealization.

The author emphasized and proved that an important basis for the effectiveness of professional development and formation of a future specialist is his self-determination, which is their driving force and promotes freedom of self-expression. Self-determination is characterized by leading scientists as the ability to: clearly understand the meaning of existence in the interpretation of one's own needs and capabilities; form specific goals and move towards their implementation; to build one's own semantic space and personal trajectory of movement in it.

Keywords: personality development, professional development, selfdetermination, freedom of expression, professional formation, self-realization, career.

Постановка проблеми

Процеси «само» («autos»), що мають вияв через самопізнання, самовизначення, саморозвиток, самореалізацію є важливими константами проблематики формування і розвитку особистості. Прояви активної життєвої позиції особистості в процесі життєдіяльності, чітке розуміння ролі, місця та змістовно-цільової спрямованості, складання власної траєкторії життя та вияв власного потенціалу на шляху її реалізації є значущими характеристиками благополуччя сучасної людини, її зреалізованості в сучасному соціумі. Як результат, саморозвиток є складною системою постійного удосконалення людиною себе, що здійснюється в процесі діяльності. Завдання саморозвитку і шляхи їх вирішення становлять особливий простір особистісно-професійного становлення та розвитку молодої людини, де значущими є питання самовизначення особистості. Тому є необхідність проаналізувати дослідження науковців кін. ХХ - ХХІ століття щодо розкриття сутності окресленої проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні основи процесу професійного розвитку та саморозвитку особистості представлені сукупністю різноманітних наукових підходів. Проблема професійного розвитку особистості знаходить різноаспектне висвітлення у працях як вітчизняних (І. Бех, О. Біда, Н. Бідюк, О. Боднар, Г. Дмитренко, О. Дубасенюк, Г. Єльникова, І. Зязюн, М. Кириченко, Л. Литвинюк, В. Моляко, В. Олійник, О. Просіна, О. Самойленко, В. Сидоренко, Т. Сорочан Б. Федоришин, О. Фурс, Ю. Шабала та ін.), так і зарубіжних вчених (С. Балей, Дж. Бьюдженталь, Е. Еріксон, Д. Ловінгфосс, А. Маслоу, Д. Міллер, К. Роджерс, М. Фуллан, K. Харріс, В. Франкл та ін.). В їх змістовній основі прослідковуються різні характеристики зазначених дефініцій.

Учені Н. Авшенюк, О. Боднарчук, Н. Вінник, О. Вознюк, В. Гриньова, М. Кононова, Л. Мартинець, М. Марусинець, О. Музика, В. Нечипоренко, Н. Чепелєва, М. Смульсон розкривають структуру, основні напрями та механізми професійного розвитку майбутнього фахівця; В. Бондар,

Т. Дмитренко, О. Дубасенюк, В. Желанова, О. Мороз, Н. Ничкало, О. Пєхота, О. Савченко, З. Шевців у своїх дослідженнях вивчають шляхи та етапи професійного розвитку. Закордонний досвід професійного розвитку педагогів представлений у працях Н. Бідюк, Н. Мукан, Л. Пуховської, Г. Яремко тощо.

Метою статті є обґрунтування науковцями кін. ХХ - ХХІ століття концептуальних засад процесу розвитку особистості та його вплив на професійний розвиток майбутнього фахівця, де важливим підґрунтям ефективності професійного становлення людини є її самовизначення.

Виклад основного матеріалу

Процес модернізації та вдосконалення системи фахової підготовки майбутнього фахівця, спонукає до дослідження проблем, які впливають на професійний розвиток майбутнього фахівця, що є безперервним цілісним процесом особистісного розвитку й саморозвитку. При цьому рушійною силою, своєрідним «запусковим механізмом» на шляху професійного становлення фахівця є процес його самовизначення в обраному напрямі підготовки.

Базою для власне процесу професійного зростання є ґрунтовний аналіз, інтерпретація попереднього соціального досвіду, його осмислення та інтеріоризація через особистісні константи, шляхом входження у соціокультурне середовище та створення індивідуального змістовно- ціннісного простору, що є вагомим чинником розвитку особистості взагалі та професійного зокрема. Це сприяє аналізу наявного світоглядного багажу, формуванню нового життєвого смислоутворення, що задає вектори особистісного та професійного розвитку, які базуються на відкритості новому досвіду через систему ціннісно-значеннєвої природи самовизначення, утвердження Я-концепції майбутнього фахівця.

Саме рух до відкритості, до здатності аналізувати та адаптувати наявний досвід, сприяє процесу самовизначення. У цьому контексті, особистість, самовизначаючись, спрямовує власну діяльність на створення: 1) власного задуму, тобто окреслення образу Я-можливого, Я- бажаного та співставлення з Я-ідеальним; 2) структурної побудови, певної сюжетної лінії подальшого життя і себе у ньому; 3) моделі реалізації окресленого задуму шляхом вибудовування бажаної, передбачуваної ідеальної історії власного життя або плану, за яким втілюватиметься задум, а також конструювання власної ідентичності, адекватної задуму [10, с. 7-8]. Отже, самовизначення пов'язане з розвитком особистості, є його необхідною складовою і передбачає самодетермінацію, на противагу зовнішній детермінації, яка забезпечує лише соціальний розвиток індивіда.

Аналізуючи сутність категорії «розвиток» з позицій учених кін. ХХ - ХХІ століття, констатуємо, що існують різноманітні виміри цього поняття. Так, Д. Леонтьєв зазначає, що в одному з них людина виступає як біологічна одиниця. Саме такий розвиток є універсальним, адже його результатом є морфологічне та функціональне дозрівання, яке дозволяє оптимально пристосуватися до навколишнього [2, с. 69]. Н. Чепелєва, аналізуючи цей вимір, характеризує його як досеміотичний рівень розвитку людини, вказуючи, що в особистості ще відсутня потреба у символізації, яка є однією з основних психологічних потреб людини, немає знакового опосередкування власної діяльності та розвитку. Дискурси на цьому рівні задаються ззовні, причому вони є нормованими згідно тієї чи іншої соціокультурної епохи [10, с. 9].

Другий вимір розвитку - соціальний, результатом якого є соціальний індивід і те, що можна назвати базовою особистістю. За В. Розіним, соціальний індивід - це людина, що належить до певної культури і діє відповідно до її основних реалій. Така особистість не створює власний «Я-текст», а запозичає тексти, міфи, сценарії тощо із соціокультурного оточення. Вона ще не є автором, а, скоріше, читачем соціокультурного дискурсу. Тому базова особистість не створює власні життєві та особистісні проєкти, а використовує те, що їй пропонують соціум і культура. На цьому рівні немає також саморозвитку, а є розвиток, що визначається соціокультурними інститутами - сім'єю, школою, ЗМІ. При цьому розвиток особистості, як зазначає В. Розін, визначає фундаментальний дискурс, що є соціальною нормою й сприймається як реальність. Засвоюється фундаментальний дискурс через соціальні дискурсивні практики, до яких належать освіта, засоби масової інформації, мистецтво, професійні заняття, образ та стиль життя тощо. Ці дискурси задають також моделі поведінки, а також життєві та особистісні проєкти. Таку особистість належить до конформістського типу, якій нічого більше не потрібно: є біологічні потреби та соціальні ролі, вона цілком задоволена життям у цих двох вимірах, третього для неї просто не існує [10, с. 9]. Людина рухається згідно обставин, будуючи життя адаптивним чином, тобто пристосовуючись до мінливих умов оточуючого середовища та критеріїв оцінки за рахунок присвоєння норм і цінностей даного суспільства.

Цінним є підкреслити, що коли першочерговими стають психологічні потреби, тоді важливості набувають питання про сенс життя, побудови образу майбутнього, що створює підґрунтя для опосередкування життя у вигляді життєвих цілей, смислів, завдань. Тобто, особистість самовизначається, відкриваючи при цьому шлях до переходу на наступний, особистісний рівень розвитку, рухаючись на шляху самопізнання, самопрогнозування, самовиявлення, самореалізації.

Однак деякі індивіди, на думку С. Мадді, рухаються індивідуалістським шляхом розвитку на основі виникнення психологічних потреб у символізації, судженні та уяві, побудови картини світу та часової перспективи, пошуку смислу та вибору невизначеності. Тим самим вони виходять на третій, власне особистісний рівень свого розвитку. Вихід на цей рівень робить можливим самовиховання, самоосвіту, саморозвиток - усі процеси, що є основою як життєвого, так й особистісного самовизначення та самопроєктування, і, як зазначає Д. Леонтьєв, особистість стає чинником свого розвитку, хоча відбувається це далеко не в усіх [2, с. 75]. При цьому роль самовизначення полягає в розвитку здатності ставити й розв'язувати завдання, вибудовувати власний ціннісно-змістовий простір, який втілюється в авторський задум, чітку Я-концепцію, сюжет-текст відносно себе, майбутнього життя, власної особистості. Можна передбачити, що на другому рівні розвитку особистість є інтерпретатором «тексту життя», до якого належать сімейні оповіді, чужі біографії тощо. На третьому (авторському) рівні особистість є творцем власної біографії, базуючись не лише на інтерпретації соціокультурних дискурсів, а насамперед на їх розумінні. Таке розуміння забезпечується завдяки діалогу особистості з самою собою, з оточуючими, соціумом та культурою за допомогою соціокуль- турних дискурсів, що сприяє розширенню та зміні внутрішнього контексту через взаємодію з контекстом зовнішнім. При цьому, як слушно зазначає Н. Чепелєва, для особистості поряд з контекстом минулого важливу роль відігріє контекст майбутнього, що розглядається як процес смислоутворення минулого через майбутнє [10, с. 10]. З поняттям авторства, яке є характерним для третього рівня розвитку, тісно пов'язане поняття автономії та самодетермінації особистості. Як зазначає Д. Леонтьєв, ці два процеси потрібні для того, щоб орієнтувати поведінку у просторі можливого, тобто здійснюється рух до самовизначення. При чіткому визначенні простору можливого, значущою є власне самодетермінація, адже перетворення можливого у дійсність відбувається лише через самодетермінований вибір та рішення суб'єкта. Автори В. Ковальчук, І. Сахневич, С. Соколовська зазначають, коли людина протиставляє своє свідоме рішення механізмам, що спрацьовують автоматично, вона вводить у регуляцію своєї життєдіяльності нові, вищі принципи регуляції та організації діяльності та переходить на новий етап розвитку [7, с. 71].

Отже, на вищому, особистісному рівні розвитку з'являється самовизначення як здатність: чітко розуміти сенс існування в інтерпретації до власних потреб і можливостей; формувати конкретні цілі та рухатися до їх реалізації; вибудовувати власний смисловий простір та особистісну траєкторію руху в ньому. Здійснюючи процес самовизначення людина «створює власну ментальну модель світу і самої себе, вибудовує власні життєві стратегії» [10, с. 11]. Отже, «самовизначення є процесом, відносно самостійним станом соціалізації, суть якого «полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети й змісту життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвідношення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, які застосовуються до індивіда з боку оточення і суспільства» [8, с. 325], що є основою розвитку особистості.

Дослідниця Н. Чепелєва обґрунтовує, що люди ставлять перед собою два види цілей - цілі оцінки та цілі розвитку. Перші передбачають перевірку або підтвердження певної особистісної характеристики. Люди, що мають цілі розвитку, прагнуть набувати або розвивати особистісні якості [10, с. 12]. На нашу думку, люди, що орієнтуються на цілі оцінки, великою мірою залежать від думки оточуючих та на відповідність власної особистості зовнішнім стандартам. Тому при інтеріоризації соціальних завдань на смисл вони, як правило, орієнтуються на їх перевизначення, з тим щоб «підігнати себе» до існуючого у соціумі стандарту.

Спираючись на викладені вище положення, можна припустити, що основними стратегіями реалізації особистісного проєкту є стратегії стабільності і розвитку. Перша базується на цілях оцінки і перевизна- ченні основних життєвих завдань і передбачає засвоєння проєктів і стандартів їх реалізації, які пропонує соціум, таких, що відповідають типовому для тієї чи іншої культури життєвому плану та вимогам до особистості, здатної його реалізувати. Друга - спирається на цілі розвитку та довизначення основних життєвих завдань, які пропонує особистості соціокультурне середовище. Все це є процесом становлення особистості як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації і виховання й у своїй сутності визначає розвиток особистості. Отже, вихідним є «розвиток», варіанти визначення цього поняття є у багатьох наукових роботах. Не випадково, що «розвиток» характеризується багатоаспектністю. Так, у соціолого-педагогічному словнику його визначають як: «неповторну спрямовану закономірну зміну матеріальних та ідеальних об'єктів, у результаті якої виникає їхній новий якісний стан; рух від нищого до вищого за висхідною лінією, рух від старого якісного стану до нового, більш високого, процес відновлення, народження нового; ступінь свідомості, освіченості, культурності» [8, с. 316].

Сучасний дослідник О. Фурс, аналізуючи досвід відомого психолога Б. Ананьєва, який визначає розвиток як «дві різні, хоча і тісно пов'язані один з одним категорії явищ: 1) власне біологічне, органічне дозрівання мозку, дозрівання його анатомо-біологічних структур; 2) психічний (зокрема, розумовий) розвиток як певна динаміка рівнів психічного (розумового) розвитку, як свого роду розумове дозрівання» [9, с. 42-43], зазначає, що під розвитком людини варто розуміти саме динаміку її психічного стану, рівня усвідомленості, сприйняття дійсності, перехід від одного стану психіки до іншого.

Заслуговують на увагу ряд теорій, напрямів, підходів щодо «розвитку особистості», що набули своєї актуальності на початку ХХІ століття. Так, автор генетико-психологічної теорії народження, зростання та існування особистості С. Максименко, трактуючи поняття особистості як «форми існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності і саморегуляції, та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ», особливу увагу звертає на виділення «чинника системотвірності» у структурі особистості та її ключових ознак: цілісність, унікальність, активність, здатність до вираження, відкритість та незавершеність, саморегуляція, що є важливим для освіти, спрямованої на її розвиток [3, с. 25].

Представники особистісно орієнтованого підходу (О. Пєхота, А.Старєва та ін.) під розвитком розуміють незворотний спрямований і закономірний процес зміни або модифікації форми і змісту, складу і структури діяльності, що визначає найвищі досягнення в соціально- педагогічних і хронологічних умовах [9, с. 50]. Аналізуючи праці О. Мартинчук, доходимо висновку, що розвиток особистості можна визначати як процес самовдосконалення розумової, емоційної й духовної діяльності, що приводить до позитивних змін у характері й життєвому досвіді. Розвиток особистості відбувається, насамперед, у контексті спільної діяльності, яка, у свою чергу, спонукає до вдосконалення й розвитку завдяки різноманітній діяльності, навчанню, спілкуванню та самоосвіті [5].

Узагальнюючи результати досліджень науковців ХХІ століття (В. Ковальчук, С. Максименко, Л. Мартинець, О. Мартинчук, Ю. Шабала, О. Фурс), можна дійти висновку, що поняття «розвиток» є цілеспрямованим, багатоаспектним процесом у результаті якого змінюється стан об'єкта до нового, більш досконалого якісного стану. Тобто, особистість має здатність та потребу безперервно розвиватися з метою перспективи реалізації її життєвого потенціалу.

Ми переконані, що розвиток особистості відображає суттєві зміни в об'єктивній реальності майбутнього фахівця, і це трактування слугуватиме підґрунтям для визначення дефініції «професійний розвиток».

Цей термін, як стверджує О. Фурс, є міждисциплінарним поняттям, оскільки включає в себе різні напрями професійного вибору, кар'єрного росту, наявність професійних досягнень, зміну або стабільність робочого місця, задоволеність від процесу і результатів праці [9, с. 43]. Досить часто поняття «професійний розвиток» ототожнюється з прогресивними змінами людини: визріванням, формуванням, саморозвитком та самовдосконаленням .

Аналізуючи феномен професійного розвитку у науковому висвітленні дослідників кін. ХХ - ХХІ століття робимо узагальнення, що дотичними поняттями є категорії «саморозвиток» і «власна активність», що свідчить про народження особистісно орієнтованої професійної освіти, центральною ланкою якої є професійний розвиток - розвиток особистості в процесі професійного навчання, засвоєння професії і виконання професійної діяльності. Їх поєднує те, що суб'єкт сам ініціює й організовує процес свого учіння [9, с. 50].

Слушною є думка В. Олійника, що професійний розвиток особистості - це одна із категорій розвитку, є процесом об'єктивних змін, який можна спостерігати, досліджувати, описувати й аналізувати; має завжди визначений напрям, зміст і перебіг; проявляється у професійних знаннях і вміннях, зацікавленості, здібностях, мотивах діяльності, переконаннях, світогляді; створює відчуття професійної тотожності і здійснених бажань [11, с. 51].

Узагальнюючи змістовну сторону науково-педагогічної літератури кін. ХХ - ХХІ століття з окресленої проблеми констатуємо, що професійний розвиток - це «зростання, становлення, інтеграція у професійній праці особистісних якостей і здібностей, професійних знань і умінь, але головне - якісне перетворення особистістю свого внутрішнього світу, що приводить до принципово нового його ладу самореалізації у професії» [9, с. 48-49].

Продовжуючи аналіз наукового доробку вчених зазначеного періоду, доходимо висновку, що професійний розвиток особистості безпосередньо пов'язаний з проблемою особистого ставлення людини до професії та її особистісного розвитку в професійній діяльності. Для нас цінними є погляди науковців кін. ХХ - ХХІ століття (Н. Бідюк, В.Ковальчук, Л. Мартинець, О. Мартинчук, Л. Мітіна, Л. Пуховська, Ю. Шабала, В. Ягупов) щодо проблеми професійного розвитку особистості. Так, вченою Л. Мітіною виділені інтегровані характеристики особистості менеджера, психолога (педагогічна спрямованість, компетентність, емоційна гнучкість), які зумовлюють ефективність його діяльності та професійного розвитку. Ми вважаємо, що «обмеження професійного розвитку тільки виявленням особистісних якостей фахівця з тим, щоб на їх основі відстежувати динаміку цього процесу, а, відповідно, оцінити його результативність, супроводжувати цей процес і управляти ним, є недостатнім» [1, с. 81]. Згідно положень сучасних психологічних концепцій, висвітлених у працях Л. Мартинець, зміст професії формулює певні психологічні вимоги до особистісних якостей її представника, тому провідними критеріями професійного розвитку виступають особистісні характеристики фахівця, що включають професійні установки, інтереси, мотиви, цінності, спрямованість особистості [4].

Професійний розвиток можна означити як розвиток суб'єкта, що відбувається в системі міжлюдських відносин у даній професійній спільноті, який передбачає формування всіх елементів структури суб'єкта діяльності. Цей розвиток невіддільний від особистісного, адже в їх основі лежить принцип саморозвитку, який спрямовує особистість до творчої самореалізації. Так, на початкових етапах професійної освіти джерелом професійного розвитку є рівень особистісного розвитку. На наступних стадіях професійного становлення співвідношення особистіс- ного і професійного розвитку набуває динамічної неврівноваженої цілісності. На стадії професіоналізації професійний розвиток особистості починає домінувати над особистісним і визначає його [1, с. 82]. Тож, поряд із позицією, яка визначає професійний розвиток як процес, що спрямований на професійні досягнення, у науково-педагогічній літературі ХХІ століття найбільш часто виділяється та, яка об'єднує особистісний і діяльнісний аспекти у професійному розвитку, що уможливлює розглядати професійний розвиток фахівця як процес формування особистості, яка орієнтована на високі професійні досягнення й професіоналізм, здійснюваний в саморозвитку, професійної діяльності і професійних взаємодіях [9, с. 50]. А усвідомлення професійної ролі, осмислення можливих професійних кроків та наслідків з них, прогнозування своєї професійної діяльності та її перспектив, що відбуваються в процесі самовизначення, здатність до самоконтролю та самовдосконалення утворюють підґрунтя розвитку майбутнього професіонала [7].

Ряд науковців кін. ХХ - ХХІ століття відстоюють позицію, що професійний розвиток здійснюється як розвиток діяльності, спрямованої на професійні досягнення. Так, дослідник Е. Зеєр доводить, що професійний розвиток - це, насамперед, зміни психіки в процесі засвоєння та здійснення професійно-навчальної, трудової та професійної діяльності; Ю. Поваренков зазначає, що особливе значення у професійному розвитку набуває розвиток внутрішньої мотивації особистості як системи, яка визначає його ключові моменти і зумовлює процес професійного розвитку, оскільки «мотиваційні механізми направляють роботу психічних процесів на рішення професійно важливих завдань відображення професійно значущої інформації. Після цього (або в ході цього) починається перебудова операційних механізмів відповідно до вимог діяльності» [1, с. 81]. Тож, діяльнісний характер професійного розвитку теж є об'єднуючою ознакою багатьох підходів: діяльність виступає і умовою, і критерієм, і результатом професіоналізації людини.

Аналізуючи розглянуті підходи та позиції науковців кін. ХХ - ХХІ століття, можна виділити загальну тенденцією у визначенні сутності професійного розвитку - актуалізацію його системного й інтегративного характеру, де особистість представлена з позицій цілісності. Відповідно, проблема професійного розвитку студента ЗВО може розглядатися у контексті досліджень науково-педагогічної проблематики професійного розвитку будь-якого фахівця (менеджера, педагога, психолога), і полягає в тому, що цей процес характеризується незаданістю й може бути спрямований на вирішення широкого спектру професійних завдань. Це свідчить про те, що створення певних умов, які сприяють професійному розвитку, дозволить, на наш погляд, посилити активну роль самого суб'єкта у професійному розвитку і досягти особистісно орієнтованої спрямованості цього процесу.

Представники особистісно орієнтованого підходу (Є. Андрієнко, О. Пєхота, А. Старєва, О. Романовський, М. Канівець та ін.) під професійним розвитком розуміють незворотний спрямований і закономірний процес зміни або модифікації форми і змісту, складу і структури його педагогічної діяльності, що визначає найвищі професійні досягнення в тих чи інших соціально-педагогічних і хронологічних умовах. При цьому, Л. Маринець у своєму дослідженні доводить, що разом із тим, особливої значущості в сучасних умовах набуває проблема результативності професійного розвитку фахівця, адже нині проблема професійного розвитку аналізується дослідниками, насамперед, з позицій вимог сучасного соціального розвитку [4]. Тому пріоритетним завданням сучасної вищої освіти виступає необхідність навчити майбутнього студента ЗВО самостійно взаємодіяти зі світом професійної діяльності, що постійно розвивається, відповідати швидким змінам у сфері праці, які виражаються в ускладненні професійних завдань та вимагають творчого підходу до їх вирішення. У цьому контексті слушною видається позиція А. Ткаченка, який підкреслює, що своєрідним рефреном у концепціях різних авторів- дослідників проблематики професійного розвитку звучать активність і самодетермінація як головні рушійні сили професіогенезу [1, с. 83-84].

Ми переконані, що у процесі професійного розвитку майбутнього фахівця самовизначення є його рушійною силою, де самовизначаючись, особистість має відчути свободу самовираження. І це є надважливим, адже лише за утвердження професійної свободи можлива ефективна організація процесу професійного зростання студента ЗВО, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного «голосу», власного «почерку» [1, с. 84]. Особа, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання інших.

На підставі аналізу наукових праць (Е. Андрієнко, І. Бех, Є. Бондаревська, Н. Вінник, О. Вознюк, В. Ільчук, Л. Мартинець, М. Марусинець, О. Музика, Н. Мукан, В. Нечипоренко, Л. Пуховська, Р. Попелюшко, В. Фрицюк) виявлено, що поняття «професійний розвиток» і «професійне становлення» взаємопов'язані. Становлення поєднує у собі зміст понять «розвиток» та «формування» і розглядається у взаємозв'язку з ними [1, с. 84]. «Становлення» трактується як синонім «розвитку», як процес перетворення структури дійсності, що реалізується через зв'язки та взаємоперетворення явищ, як «процес формування будь-якого матеріального або ідеального об'єкта» [8, с. 369]. Загалом, становлення - це сходження від нижчого до вищого, від меншого ступеня складності до вищого.

Імпонує позиція В. Орлова, на думку якого професійне становлення визначається як: процес перетворення сформованих професійних якостей; етап розвитку професійної культури, на якому професійні якості вже сформувалися, але професійна діяльність не набула остаточної форми; форма відображення у свідомості індивіда власного об'єктивно реального розвитку особистісних професійних якостей; рух до розв'язання суперечності між наявними рефлексивними уявленнями, способами мислення, знаннями, уміннями та навичками професійної діяльності і відсутністю досвіду їх реалізації на практиці, між минулим досвідом особистісного розвитку та майбутнім розвитком професійної майстерності, культури праці, між двома етапами усвідомлення власного Я: Я-студент, що опановує професію, і Я-фахівець [6, с. 58].

Можемо погодитися з думкою учених (С. Максименко, К. Максименко, М. Папуча) у тому, що сутність професійного становлення полягає у тому, що майбутній фахівець, взявши на себе професійну роль, лише розпочинає освоєння функціонального змісту професійної діяльності, продовжує процес самовизначення в царині здобутої спеціальності [3, с. 118]. При цьому дослідниця Н. Волянюк під професійним становленням розуміє багаторівневий, динамічний процес вироблення комплексу професійно важливих якостей.

Аналізуючи підходи психологів (Е. Зеєр, Є. Климов, Д. Леонтьєв, С. Мадді) та узагальнюючи їх доробок, професійне становлення студентів характеризуємо як неперервний динамічний процес проєктування особистості майбутнього фахівця, як її професійний розвиток у навчально- професійній та професійній діяльності, що спрямовується на формування стійких позитивних мотивів професійної діяльності, тих якостей особистості, які є професійно та соціально значущими, готовності до неперервного професійного зростання, творчого підходу до професійної діяльності. При цьому, метою професійного становлення студентів, окрім формування професійної спрямованості, компетентності, соціально та професійно значущих якостей особистості, є також готовність пошуку шляхів якісного, творчого виконання своїх професійних обов'язків, до неперервного професійного зростання. Професійне становлення - це стадія формування та розвитку особистості, у процесі чого відбувається освоєння педагогічної професії, починаючи з її вибору і закінчуючи набуттям професіоналізму. Де професіоналізм, як зазначає Є. Климов, є складною системою, що виконує не лише зовнішню функцію («віддачу»), але й необхідні різноманітні внутрішні функції, до яких належать: побудова образу майбутнього результату діяльності; деяке «виношування» уявлень про шляхи і способи, варіанти досягнення цього результату; попереднє емоційне налаштування на роботу; певний загальний образ світу, що оточує [1, с. 86-87].

У процесі професійного становлення, у першу чергу, майбутній фахівець самовизначається, результатом чого є уточнення уявлення про себе як професіонала, а потім формування ставлення до професії та себе у ній. Підготовка є періодом професійного становлення, адже саме у її процесі відбувається набуття професійних знань, умінь, навичок та їх наповнення особистісним змістом. Таке становлення значущих для майбутнього професіонала якостей, якісне перетворення особистістю її внутрішнього світу, набуття компетентностей, є основою для творчої професійної реалізації, подальшого професійного зростання.

Незаперечним є той факт, що професійний розвиток починаючого фахівця тісно пов'язаний з поняттям професійної кар'єри - послідовності професійних ролей, статусів і видів діяльності в житті людини, її просування шляхом виробничої, соціальної, адміністративної чи іншої ієрархії. Актуальною перспективою самореалізації особистості фахівця, її професійного розвитку є кар'єрні нахили, які мають динаміку розвитку. Ми переконані, що кожен випускник вибудовує свою кар'єру, виходячи з особистісних особливостей, ціннісних установок, умінь, мотивів і потреб. Успішність кар'єри залежить від того, наскільки правильно зроблено професійний вибір, наскільки вдалим було професійне самовизначення. Кар'єрні орієнтації для студентської молоді постають як більш конкретизована стратегія самореалізації. Одним із важливих аспектів професійного розвитку є свідоме планування кар'єри.

Фахівці у галузі професійної освіти виділяють різні підходи до професійного розвитку особистості у процесі професійного самовизначення, професійного навчання та у період виконання професійної діяльності. Феномен професійного розвитку, переконують М. Гриньова, М. Кононова, є одним із найважливіших для вивчення педагогікою і психологією, оскільки втілює в собі водночас і інструмент, і результат організації спільної діяльності учасників освітнього процесу в ЗВО, виступаючи як процес освоєння соціального аспекту професійної діяльності майбутнього фахівця, і разом із тим - результат народження індивідуально неповторної, своєрідної особистості, що, реалізуючи у власній практиці значущі для себе орієнтири життєтворчості, вміє це робити узгоджено з умовами суспільного середовища і наділена необхідними якостями суб'єкта такого узгодження [1, с. 91].

Теоретичний аналіз науково-педагогічних досліджень кінця ХХ - початку ХХІ століття в контексті розгляду окресленої проблеми дає підстави стверджувати, що становлення професіонала можливе лише в результаті єдності особистісного та професійного розвитку на основі принципу саморозвитку. Аналіз наукових концепцій О. Власової, В. Ковальчук, В. Маралова. Л. Мітіної, О. Чепішко дозволяє визначити професійний саморозвиток як процес цілеспрямованої безперервної діяльності фахівця зі становлення, інтеграції та реалізації в педагогічній роботі професійно значущих особистісних якостей, професійних знань та умінь, активного перетворення власного внутрішнього світу. При цьому саморозвиток професіонала здійснюється завдяки професійному самопізнанню та самовизначенню, засобами яких виступають аналіз власної діяльності, спілкування та себе самого; порівняння себе з деякою нормативною моделлю фахівця; оцінка особистості та діяльності іншими людьми; систематичне підвищення кваліфікації та самоосвіта.

Висновки

Отже, професійний розвиток студента закладу вищої освіти має чимало сфер вияву, що виокремлюються відповідно до обраного фаху, професійного середовища, основних цілей, особливостей людини, освітнього середовища ЗВО, у якому здійснюється фахова підготовка тощо. При цьому розвиток і професійний розвиток є тісно пов'язаними процесами, де особистість не тільки розвивається, а й пізнає та будує себе - самовизначається, відточує свій шлях професійного становлення, завдяки різним формам «само»: самопізнанню, самореалізації та самовдосконаленню.

Узагальнення й систематизація наукового доробку вчених кінця ХХ - початку ХХІ століття дає можливість дійти висновку, що в широкому сенсі поняття «професійний розвиток» відображає розвиток людини в її професійній ролі, де визначається як зростання його професійних досягнень у результаті накопичення практичного досвіду і систематичного перегляду власної професійної діяльності, готовність до неї та постійне її удосконалення, мотивація до освіти упродовж усього життя, постійне розширення професійного світогляду, саморегуляція.

Література

1. Гриньова М. В., Кононова М. М. Саморегуляція навчальної діяльності та професійний розвиток студентської молоді : монографія. Полтава : Астрая, 2021. 384 с.

2. Леонтьев Д. А. Личностное измерение человеческого развития. Вопросы психологии. 2013. № 3. С. 67-80.

3. Максименко С. Д., Максименко К. С., Папуча М. В. Психологія особистості : підручник. К.: ТОВ «КММ». 2007. 296 с.

4. Мартинець Л. А. Теорія і практика управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів у загальноосвітньому навчальному закладі: Дис. ... доктора пед. наук. Вінниця, 2018. 513 с.

5. Мартинчук О. В. Теорія та практика підготовки фахівців зі спеціальної освіти до професійної діяльності в інклюзивному освітньому середовищі: Дис. ... доктора пед. наук. Київ, 2019. 513 с.

6. Орлов В. Ф. Професійне становлення вчителів мистецьких дисциплін: монографія. К. : Наукова думка, 2003. 262 с.

7. Професійний саморозвиток майбутнього фахівця : монографія / за ред. В. А. Ковальчук. Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. 204 с.

8. Соціолого-педагогічний словник / За ред. В. В. Радула, вид. 2-е. Харків: Мачулін, 2015. 444 с.

9. Фурс О. Й. Саморегуляція освітньої діяльності та професійний розвиток здобувачів закладів професійної (професійно-технічної) освіти: навчально-методичний посібник. Біла Церква: БІНПО ДЗВО «УМО» НАПН України, 2024. 130 с.

10. Чепелєва Н. В. Спрямованість особистості на розвиток як підґрунтя само- проектування. Психологія саморозвитку особистості: збірник наукових праць [Електронний документ] / за ред. Н. В. Чепелєвої, Я. Ф. Андреєвої. Чернівці-Київ, 2016. 284 с. C. 5-19.

11. Шабала Ю. А. Професійний розвиток учителів початкової школи у системі методичної роботи закладів загальної середньої освіти. Дис. ... доктора філософії. К., 2022. 325 с.

References

1. Hryn'ova, M. V., Kononova, M. M. (2021). Samorehulyatsiya navchal'noyi diyal'nosti ta profesiynyy rozvytok studentskoyi molodi. [Self-regulation of educational activity and professional development of student youth]: monohrafiya. Poltava : Astraya, 384 р. [in Ukrainian].

2. Leont'yev, D. A. (2013). Lichnostnoye izmereniye chelovecheskogo razvitiya. [Personal dimension of human development]. Voprosypsikhologii. № 3. P. 67-80.

3. Maksymenko, S. D., Maksymenko, K. S., Papucha, M. V. (2007). Psykholohiya osobystosti. [Personality psychology] : pidruchnyk. K. : TOV «KMM». 296 p. [in Ukrainian].

4. Martynets', L. A. (2018). Teoriya i praktyka upravlinnya osvitnim seredovyshchem profesiynoho rozvytku vchyteliv u zahal'noosvitn'omu navchal'nomu zakladi. [Theory and practice of management of the educational environment for the professional development of teachers in a general educational institution] : Dys. ... doktora ped. nauk. Vinnytsya. 513 p. [in Ukrainian].

5. Martynchuk, O. V. (2019). Teoriya tapraktykapidhotovky fakhivtsiv zi spetsial'noyi osvity do profesiynoyi diyal'nosti v inklyuzyvnomu osvitn'omu seredovyshchi. [Theory and practice of training specialists in special education for professional activity in an inclusive educational environment] : Dys. ... doktora ped. nauk. Kyiv. 513 p. [in Ukrainian].

6. Orlov, V. F. (2003). Profesiyne stanovlennya vchyteliv mystets'kykh dystsyplin: monohrafiya. [Professional formation of teachers of art disciplines: monograph]. K. : Naukova dumka. 262 p. [in Ukrainian].

7. Profesiynyy samorozvytok maybutn'oho fakhivtsya. (2011). [Professional selfdevelopment of the future specialist] : monohrafiya / za red. V.A. Koval'chuk. Zhytomyr : Vyd-vo ZHDU im. I. Franka. 204 p. [in Ukrainian].

8. Sotsioloho-pedahohichnyy slovnyk (2015). [Sociological and pedagogical dictionary]. / Za red. V. V. Radula, vyd. 2-e. Kharkiv : Machulin, 2015. 444 р. [in Ukrainian].

9. Furs, O. Y. (2024). Samorehulyatsiya osvitn'oyi diyal'nosti ta profesiynyy rozvytok zdobuvachiv zakladiv profesiynoyi (profesiyno-tekhnichnoyi) osvity. [Self-regulation of educational activity and professional development of students of professional (vocational and technical) education institutions] : navchal'no-metodychnyy posibnyk. Bila Tserkva: BINPO DZVO «UMO» NAPN Ukrayin. 130 p. [in Ukrainian].

10. Chepelyeva, N. V. (2016). Spryamovanist' osobystosti na rozvytok yak pidgruntya samoproektuvannya. [Orientation of personality towards development as a basis for selfprojection]. Psykholohiya samorozvytku osobystosti: zbirnyk naukovykh prats' [Elektronnyy dokument] / za red. N. V. Chepelyevoyi, YA. F. Andreyevoyi. Chernivtsi-Kyiv. 284 p. Pp. 5-19. [in Ukrainian].

11. Shabala, YU. A. (2022). Profesiynyy rozvytok uchyteliv pochatkovoyi shkoly u systemi metodychnoyi roboty zakladiv zahal'noyi seredn'oyi osvity. [Professional development of primary school teachers in the system of methodical work of institutions of general secondary education]. Dys. ... doktora filosofiyi. K., 325 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru