Обставини виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Льотна академія НАУ

Обставини виховання

Радул Валерій Вікторович доктор педагогічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, професор кафедри права та соціально-гуманітарних дисциплін

м. Кропивницький

Анотація

Виховання на перший погляд не має зовнішньої мети, воно призначене для людини, щоб вона досягла «самореалізації». Формування особистості є, з одного боку, результатом власних зусиль індивіда, а з іншого - формуючим впливом культури і суспільства. Виховання в ширшому соціальному значенні - це набір освітніх практик, які впливають на всі соціальні інституції, забезпечуючи передачу від одного покоління до наступного накопиченого культурного та соціального досвіду, моральних норм і цінностей.

У ширшому виховному розумінні - це процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи, що забезпечує взаємодію вихователів і вихованців. У вузькому педагогічному розумінні це спеціальна діяльність, спрямована на формування в людини певних якостей, властивостей і ставлень. Виховання є одним із елементів соціалізації.

Соціалізація - це процес соціального розвитку людини внаслідок спонтанних та організованих впливів усіх елементів суспільного буття. Виховання є одним із спеціально структурованих елементів розвитку людини.

Природа людини за своєю сутністю дихотомічна. З одного боку, це організм зі своїм механізмом дії та еволюції - зі своїм біологічним геномом (ДНК, РНК тощо). З іншого боку, людина є соціалізованим організмом, зі своїми еволюційними, соціалізуючими механізмами - із соціальним геномом (предметом, який нас давно цікавить).

Сукупність зовнішніх і внутрішніх якостей повнофункціональної людини, що формується протягом її життя на основі моральних якостей природи, основних психосоціальних характеристик її є активним процесом - самоорганізацією людини.

Весь педагогічний процес -- це активне суспільне життя, це трансформація напруги, це напружена робота, в якій найкращий вихователь бачить себе частиною суспільства. Всі свої особистісні елементи, всі свої душевні та розумові переживання, крім волі, він безперервно використовував в атмосфері гострої соціальної боротьби, що називається внутрішньою педагогічною працею. Серія особистих невдоволень, незручностей, прагнення до пристосування та їх наслідки - виховна відвертість, виховні уроки - це також елементи особистішої творчості.

Ключові слова: особистість, виховання, соціалізація, цінності, процес, суспільство, досвід, розвиток.

Abstract

Radul Valerii Viktorovych Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Honored Education Worker of Ukraine, Professor of the Department of Law, Social and Humanitarian Disciplines, Flight Academy of NAU, Kropyvnytskyi,

EDUCATION CONDITIONS

At first glance, education has no external goal. It is intended for a person to achieve «self-realization». The formation of personality is, on the one hand, the result of the individual's own efforts, and on the other hand, the shaping influence of culture and society. Education in a broader social sense is a set of educational practices that affect all social institutions, ensuring the transfer of accumulated cultural and social experience, moral norms and values from one generation to the next.

In a broader educational sense, it is a process of targeted personality formation in the conditions of specially organized educational system. This ensures the interaction of educators and pupils. In a narrow pedagogical sense, this is a special activity aimed at forming certain qualities, properties and attitudes in a person. Education is one of the elements of socialization.

Socialization is a process of person's social development as a result of spontaneous and organized influences of all elements of social life. Education is one of the specially structured elements of human development.

Human nature is inherently dichotomous. On the one hand, it is an organism with its own mechanism of action and evolution - with its own biological genome (DNA, RNA, etc.). On the other hand, a person is socialized organism, with its evolutionary, socializing mechanisms - with a social genome (a subject that has interested us for a long time).

The set of external and internal qualities of a fully functional person, which is formed during his / her life on the basis of the moral qualities of nature, its main psychosocial characteristics, is an active process - individuality self-organization.

The entire pedagogical process is an active social life. This is tension transformation. It is a stressful job in which the best educator sees him / herself as a part of society. He / she continuously used all his / her personal elements, emotional and mental experiences, except his / her will, in an atmosphere of acute social struggle. Such struggle is called internal pedagogical work.

Keywords: personality, upbringing, socialization, values, process, society, experience, development.

Постановка проблеми

Особистість у силу своєї творчості прокладає шлях для інших, започатковуючи новий зразок діяльності, але за умови залучення до колегіальної діяльності.

Виховання в індивіда поглядів, почуттів, знань, захоплень лише окреме вираження однієї спільної думки про становлення організму в цілому, в усіх його функціях, особливо в соціальній їх частині, оскільки виховання певних знань, почуттів одночасно є вихованням відповідної соціальної поведінки. Погляди, почуття, відчуття індивіда ні теоретично, ні практично не відокремлені від його “біологічних моментів“.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемами виховання в різних аспектах їх реалізації займалися та займаються такі українські науковці; Т. Ф. Алексєєнко, І. Д. Бех, А. М. Бойко, Г. Ф. Пономарьова, О. В. Сухомлинська, М. І. Сметанський, С. Я. Харченко та інші. Однак, останнім часом, нові виклики розвитку суспільства спонукають дещо по іншому сприймати певні розуміння та усталені погляди щодо виховання особистості та його впливу на розвиток суспільства.

Мета статті - показати особливості можливостей реалізації виховання особистості в розрізі сучасних реалій розвитку соціуму.

Виклад основного матеріалу

Процеси розвитку особистості, формування її якісних характеристик, соціалізації, долучення до культурних надбань людства -- це усе лише засоби її виховання. Суттєву роль в цьому процесі відіграє культура.

Особистість - соціальна якість (властивість) індивіда, що визначається його «залученістю» у суспільні стосунки. Спосіб життя індивіда, соціальні ролі, які він виконує, забезпечують формування, трансформацію і закріплення властивостей, які утворюють зміст його соціально-професійного спрямування. Саме в системі соціально- професійних стосунків відбувається перетворення внутрішніх, психічних процесів індивіда на якісні властивостї його особистостї.

Е. Дюркгейм вважає особистість соціалізованою, яка прийняла систему існуючих в суспільстві правил й здатна долати індивідуальні інтереси в ім'я суспільних [3].

Ю. Хабермас розглядає соціалізацію й особистісне становлення індивіда як процес розвитку й формування здатності людини до побудови та реалізації власного життєвого проекту [3].

Саме явище індивідуальності подається можливістю - «шансом», «ресурсом», що закладені в розвитку роду людського в його тенденції до змінюваності.

Цей шанс, або можливість, індивідуалізації подається тим ресурсом, яким володіє новонароджений індивід і який актуалізує (або ж ні) його особистість. В цьому й полягає механізм самоактуалізації, позначений А. Маслоу [5].

Близька до цієї ідеї думка Л. Виготського про вищі психологічні функції як «оволодіння» нижчими. Мова повинна йти скоріше не про співвіднесення вищих та нижчих психічних функцій, а про здатність особистості до організації всієї своєї психіки в індивідуальну систему, яка забезпечує її відтворення в життєдіяльності - на життєвому шляху.

У філософії «індивідуальність» розуміється як «неповторний, окремий спосіб існування конкретного індивіда як самостійно активного суб'єкта, індивідуальна форма суспільного життя людини. Особистість соціальна та індивідуальна за способом існування. Індивідуальність являє собою власний світ індивіда, який за своїм змістом детермінований соціальними умовами і є індивідуальним за походженням, структурою і формою. Природа особистості пояснюється унікальністю конкретного індивіда, здатністю бути самим собою в рамках соціальної системи.

Індивідуальність - неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини; протилежність загального, типового, в соціальній психології - колективного(групового).

Виховання, за словами М. Шелера, будучи самодостатнім і самооцінювальним, не є підготовкою до чогось: виховання існує не для того, щоб готуватися до життя, а навпаки, це саме життя, і будь-яка освітня підготовка до чогось існує завдяки вихованню [3]. Виховання не має жодної зовнішньої мети: вона призначена для людини, щоб вона стала «самосвідомою». Формування особистості є, з одного боку, результатом власних зусиль індивіда, а з іншого - формуючим впливом культури і суспільства.

Особистість, за визначенням Л. Виготського [1], це цілісна психічна система, яка виконує певні функції і виникає у людини, щоб обслуговувати ці функції. Основні функції особистості - творче освоєння суспільного досвіду і включення людини в систему суспільних відносин. Всі сторони особистості виявляються тільки в діяльності і у відносинах з іншими людьми. Особистість існує, виявляється і формується в діяльності і спілкуванні. Звідси і найважливіша характеристика особистості соціальний стан людини, всіма своїми виявами пов'язаний з життям навколишніх людей.

Як зазначає Е. Ільєнков: «Особистість взагалі є одиничне вираження життєдіяльності «ансамбля» соціальних відносин взагалі. Така особистість є одиничне вираження тієї необхідності обмеженої сукупності цих відношень (не всіх), якими вона безпосередньо зв'язана з іншими (з окремими а не з усіма) індивідами - «органами» цього колективного «тіла» - тіла роду людського [2, С. 14].

Сучасна педагогічна наука розглядає особистість як єдине ціле, в якому біологічне невіддільне від соціального. Зміни в біології особистості позначаються не тільки на особливостях її діяльності, але і на способі життя. Однак вирішальну роль тут мають ті мотиви, інтереси, цілі, тобто результати соціального життя, які, визначаючи увесь стан особистості, додають їй сили для подолання своїх фізичних недоліків і особливостей характеру (запальність, соромливість, спрямованість тощо).

Досвід суспільного розвитку протягом багатьох тисячоліть наочно демонструє, що суспільна самоорганізація виявляється чергуванням двох взаємовиключних процесів: ієрархізації і деієрархізації. Ієрархізація -- це послідовне поєднання базових дисипативних структур (структура, яка може існувати лише під час обміну речовиною, енергією та інформацією з навколишнім середовищем) у дисипативні структури вищого порядку; Деієрархізація -- це послідовне розкладання складних дисипативних структур на простіші. Такий підхід цінний для всіх явищ та процесів, у тому числі й соціальних. Правомірним є застосування його до виховного процесу як комплексного утворення. Аналіз такого процесу показує, що він може здійснюватися в різних напрямках: виховні структури (впливи) можуть реалізуватися в різній послідовності за різними правилами, це може призвести до появи різних типів ієрархічних виховних систем.

Діапазон напрямків, за якими можна досягти встановлення пріоритетів та ієрархії, не є абсолютно довільним: він визначається природою системи, яка проходить конкретний процес розробки. Іншими словами, це визначається біфуркацією - розгалуженням старої якості на кінцевий набір потенційних нових якостей. Це те, що називається нелінійністю першого роду, яка з самого початку надає процесу самоорганізації особистості вихованця неоднозначного («випадкового») характеру (результату виховання).

Перехід виховного впливу (виховної системи) з одного стану в інший вимагає виділення певної структури з безлічі можливих нових структур. Традиційний динамічний детермінізм, таким чином, замінюється істотно новим «стохастичним» або імовірнісним детермінізмом (послідовність біфуркацій і послідовність дій вибору вихованця).

Цим картина самоорганізації виховної системи не вичерпується. Розгалужений ланцюг біфуркацій здатний не тільки виводити самоорганізовану систему з початкового стану, але й повертати її до цього стану. виховання соціалізація освіта

Еволюція виховної системи, якщо спостерігати досить довго, часто не зводиться до простої ієрархії (переходу від простого до складного), а надто складна і певною мірою заплутана як процес, і складається з послідовності процесів на кілька етапів ієрархізації і деієрархізації (переходу від складного до простого).

Загальновідомо, що прогрес у розвитку будь-якої діяльності передбачає впровадження різноманітних удосконалень. Іншими словами, будь-яка інновація у сфері виховної діяльності є модифікацією цієї діяльності. Огляд сучасних досліджень показує, що в будь-якому виді діяльності існує природна межа інновацій.

Дійсно, з того факту, що людина стає особистістю тільки в діяльності і через діяльність, ще не слідує, що поняття діяльності безпосередньо пояснює нам всі вияви особистості, всю систему індивідуальних відмінностей. Висновок подібного роду слідує з того простого міркування, що особистість є не тільки продукт, але і умова діяльності, а це означає, що, принаймні, у відомому значенні ми повинні і саму діяльність пояснювати через особистість.

З нашого погляду, окремі дослідники справедливо наполягають на розмежуванні понять «людина як особистість» і «людина як суб'єкт діяльності», хоч, звичайно, є багато загального між людиною як особистістю і людиною як суб'єктом діяльності.

Як зазначає відомий філософ Е. Ільєнков: «Біологію слід розглядати як дещо суттєво недиференційоване, а соціально організовану життєдіяльність в конкретно-історичних формах її культурної еволюції - як дійсну причину виникнення психічних відмінностей» [2, С.21]. І далі «Тіло» людини, що виступає як особистість, - це її органічне тіло разом з тими штучними органами, які вона створює із речовини зовнішньої природи, «видовжуючи» й багатократно посилюючи природні органи свого тіла і тим самим ускладнюючи й урізноманітнюючи свої взаємні відносини з іншими індивідами, свою «сутність» [ 2, С.21].

За характеристикою Е. Ільєнкова,: «...масштаб особистості людини вимірюється лише масштабом тих реальних завдань, в ході вирішення яких вона і виникає, і оформляється у своїй визначеності, і розглядається в справах, які хвилюють і цікавлять не лише власну персону, а й багатьох інших людей. Тому сила особистості - це завжди індивідуально виражена сила того колективу, того «ансамблю» індивідів, який в ній ідеально поданий, сила індивідуалізованої спільності прагнень, потреб, мети, які нею керують» [2, С. 60].

Для того, щоб мати активний вплив на інших (вихованців) необхідно осмислено й свідомо сприймати реальну ситуацію їх життєдіяльності й функціонування, намагатися зрозуміти як і які зрушення відбуваються у їх свідомості, мисленні, які фактори впливають на кожного окремого вихованця.

Як засвідчують найрізноманітніші дані, для молодої людини, яка вступає на самостійний шлях (психологи часто цей період називають рівнем особистістого розвитку), специфічним є домінування не навчального закладу, не навчання, навіть не розваги й відпочинку, а суспільства, соціуму, але у власному світосприйнятті.

Осмислення соціального змісту даної проблеми в контексті розвитку й виховання людини - в сучасних умовах для педагогічної науки стає спеціальним завданням. Складність пояснення соціального характеру виховання прихована в особливому його змісті. Визначальною ознакою цього змісту є об'єкт виховання - людська особистість. Сутність людини вбачається або в самій людині, або в тому, що впливає на неї середовищі (біологічне, соціальне або фізичне). На емпіричному рівні досліджень особистість і її цілісність розглядаються як своєрідні соціальні явища, як деяка сукупність соціальних рис. І в цьому випадку соціальна якість особистості з'являється у всій повноті життя, вона, по суті, прихована за явищами буття особистості.

Будь-який вчинок особистості, якщо це дійсно суспільнозначущий акт, який викликає вчинки й інших людей: або їх допомогу, або протидію. Звідси кінцевий результат вчинку стає далеко не завжди тим, на який розраховувала особистість. У цьому зв'язку виникають проблеми передбачення особистістю наслідків своїх вчинків і розуміння відповідальності за них.

У педагогіці виховання найчастіше розглядається як цілеспрямований вплив психолого-педагогічними засобами на формування особистості, як педагогічний процес [4, С. 49], і, далі, якщо виховання розглядати як спеціально організоване в суспільстві, через певні соціальні інститути, тоді -- це «організована, цілеспрямована діяльність щодо надання індивідові рис і якостей, зумовлених суспільними потребами» [4, С. 49].

Суб'єктивний фактор формування особистості - вїдношення в мікросередовищі, які значною мірою складаються стихійно, під дією внутрішніх та зовішніх впливів, умов та обставин, в яких живе, розвивається і діє людина, формується спрямованість та вибірковість особи, її ціннісні орієнтації, світоглядна позиція.

Цікавим є твердження В. Франкла про значення освіти з погляду подолання екзистенційного вакууму. Воно повною мірою справедливе стосовно професійної освіти: «... освіта не повинна обмежуватися й задовільнятися передачею традицій та знань, вона повинна удосконалювати здатність людини відшукувати ті унікальні смисли, яких не торкнувся розпад універсальних цінностей... Отже, освіта повинна давати людині засоби для виявлення смислів. Замість цього, освіта часто сприяє екзистенційному вакууму. Відчуття порожнечі й беззмістовності в студентів часто посилююється через те, як їм подаються досягнення науки...» [ 3, С. 11].

Особистість, за визначенням Л. Виготського, це цілісна психічна система, яка виконує певні функції і виникає у людини, щоб обслуговувати ці функції. Основні функції особистості - творче освоєння суспільного досвіду і залучення людини до системи суспільних відносин. Всі сторони особистості виявляються тільки в діяльності та у відносинах з іншими людьми. Особистість існує, виявляється і формується в діяльності і спілкуванні. Звідси і найважливіша характеристика особистості соціальний стан людини, всіма своїми виявами пов'язаний з життям навколишніх людей.

Л. Виготський висловлював думку про те, що розвиток особистості здійснюється у нерозривному внутрішньому зв'язку з навчанням, у ході його поступального руху. Співпраця дитини й дорослого - центральний момент у освітньому процесі, оскільки розумовий розвиток дитини здійснюється шляхом формування в неї вищих психічних функцій з допомогою і за участю дорослого, тобто шляхом культурного розвитку дитини [1].

Людина дозріває виховуючись й навчаючись, тобто саме дозрівання й розвиток людини в ході навчання й виховання не тільки проявляється, але й здійснюється.

Будь-яка діяльність індивіда, навіть та, що здійснюється ним строго для себе, передбачає його залучення до соціального поля, функціонування його в системі суспільних відношень в ньому.

Рівень саморозвитку індивіда, його суб'єктності забезпечує здатність та можливість його самореалізації на відповідному такому саморозвитку рівні й відповідно оцінюється й приймається соціумом.

Суб'єктний досвід особистості стає можливим лише у результаті ставлення до себе як об'єкта. Зовнішні предмети стають для суб'єкта об'єктами лише тоді, коли з'являється перший, елементарний акт самопізнання.

Цілі формування особистості (вільної, різнобічно інтегрованої в культуру) у діалозі різних підходів можуть суперечити навчальним планам і програмам. Насиченість програм науковою інформацією зумовлює перевантаження вихованців, унеможливлює їх особистісне осмислення. А вимоги гуманітарної освіти, що вважаються надактуаль- ними, суперечать вимогам стандартів, що обмежують виховний та освітній потенціал і смисл навчального матеріалу.

Людина як суб'єкт - це сукупність зв'язків і відносин, в яких вона реально бере участь і може брати участь з іншими людьми, з різними об'єктами. Воно не вичерпується якимись приватними відносинами, його відрізняє від них і від об'єкта своєю загальністю.

Існуючи початково активним, людський індивід, не народжується, а стає суб'єктом у процесі спілкування, діяльності та інших видів активності, в процесі виховної діяльності.

Цілеспрямовані, систематичні педагогічні впливи спричиняють різні за глибиною й масштабом зміни, які врешті-решт узагальнюються у структурі людини.

Висновки

Щоб досягнути певних результатів діяльності, людина здійснює процес самоідентифікації - спеціально організованої суб'єктом діяльності, метою якої є ототожнення особистості із собою на основі самосвідомості, самосприйняття того, що є емоційний зв'язок із собою, виявлення себе у широкій дійсності й на відповідному рівні формування ставлення до неї.

Внаслідок залучення до діяльності стосовно самоідентифікації людина набуває розвинених механізмів рефлексії, позитивної „Я- концепції”, яку можна частково операціоналізувати через особистісну спрямованість, що у цей час повинна бути подана гуманістичним типом з індивідуалістичною акцентуацією. При цьому виховання особистості себе й вплив на інших в більшості є позитивним.

Пересування особистості по вертикалі життєвого шляху, пов'язане зі зміною групових ситуацій мікросередовища, породжує, з одного боку, якісно визначену дольову структуру особистості, а з іншого боку - проблему формування в ній соціально-психологічної стану до нових проявів виховного впливу та діяльності.

Література

1. Выготский Л. С. Педагогическая психология / под ред. В. В. Давыдова. Москва: Педагогика. 1991. 480 с.

2. Радул В.В. Соціальна зрілість особистості: монографія. Харків:Мачулін, 2017. 442 с., 3. Радул В.В. Соціально-професійні проблеми сучасної педагогічної науки: монографія. Харків: Мачулін, 2019. 320 с.

3. Соціолого-педагогічний словник/ За заг. ред. В.В.Радула, вид.2-е. Харків: Мачулін, 2019.

4. Maslow A. The Far Limits of the Psyche. 2001.

References

1. Vigotskii, L. S. (1991). Pedagogicheskaya psikhologiya [Pedagogical psychology]. pod red. V. V. Davidova. Moskva: Pedagogika. 480 s. [in Russian].

2. Radul, V. V. (2017). Sotsialna zrilist osobystosti [Social maturity of the individuality]. Monohrafiia. Kharkiv: Machulin. 442 s. S. 319-358. [in Ukrainian].

3. Radul, V. V. (2019). Sotsialno-profesiini problemy suchasnoi pedahohichnoi Nauky [Socio-professional problems of modern pedagogy Science]. Monohrafiia. Kharkiv. Machulin. 332 s. [in Ukrainian].

4. Sotsioloho-pedahohichnyi slovnyk (2019). [Sociological and pedagogical dictionary]. Za zah. red. V.V.Radula, vyd.2-e. Kharkiv: Machulin. [in Ukrainian].

5. Maslow, A. (2001). The Far Limits of the Psyche. [in English].

Размещено на Allbest.ru