Перспективи розвитку електроприладобудування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Історія та перспективи розвитку електроприладобудування

2. Основна частина

2.1 Призначення верстату та коротка характеристика його силового електроустаткування

2.2 Схема електрична принципова верстату та порядок її дії

2.3 Будова та принцип дії силового електроустаткування

2.4 Монтаж силового електроустаткування

2.5 Основні пошкодження, технічне обслуговування та ремонт силового електроустаткування верстата

3. Розрахункова частина

3.1 Розрахунок електродвигуна головного руху

3.2 Розрахунок трансформатора керування

4. Спеціальна частина

4.1 Захисне заземлення

Список використаної літератури

1. Історія та перспективи розвитку електроприладобудування

Вся практична діяльність людини пов'язана з вимірюваннями. Не існує такої галузі народного господарства та області точних наук де б не проводилися вимірювання. Дослідження космосу і мікромиру, виробництво електричної енергії, проведення найскладніших хірургічних операцій неможливі без використання кількісної інформації про властивості об'єктів матеріального світу, про значення фізичних величин: механічних, теплових, електричних та інших. Цю інформацію отримують за допомогою спеціальних технічних засобів, так званими засобами вимірювання.

З розвитком техніки розвивалися і засоби вимірювань. З'явилася галузь техніки, зв'язана з виробництвом та застосуванням засобів вимірювань - вимірювальна техніка. Серед різних засобів вимірювань особливе місце займають засоби вимірювань електричних величин. Вони виникли завдяки вченню про електрику та магнетизм. Завдяки ряду достоїнств засоби електровимірювальної техніки отримали широке поширення. Перший електровимірювальний прилад був призначений для вивчення атмосферного струму - прототип електрометра. У першій половині XIX ст. були закладені основи електротехніки, розроблені методи електричних вимірювань. Електровимірювальна техніка, як галузь виникла у другій половині XIX ст., цьому супроводило промислове виробництво електричної енергії та її практичне застосування. З'явилася необхідність у вимірюваннях різних електричних і магнітних величин. Великий внесок у розвиток приладобудування внесли інженери дореволюційної Росії. Перші спроби внести єдність у вимірювання електричних величин зробив російський вчений Б.С.Якоб. Він створив ряд приладів для вимірювання електричного опору, виготував умовний еталон опору із мідного дроту і розіслав усім фізикам країни. Особливо швидкими темпами розвивалося приладобудування в після воєнні роки, відмічені неухильним збільшенням електроенергії в країні і послідовною автоматизацією та механізацією виробництва.

У 1960 році освоювався випуск електровимірювальних приладів із цифровим відліком. У загальному випуску частка цих приладів неухильно зростає. У приладобудуванні широко використовують досягнення радіо електроніки, комп'ютерної техніки та інших областей наук і техніки. Довгострокове планування розвитку коштів ЄЗВ дозволяє підвищити ефективність і якість науково - дослідних робіт.

До найбільш характерних тенденцій розвитку сучасного приладобудування відноситься поліпшення метрологічних та експлуатаційних характеристик ЄЗВ, збільшення в загальному випуску частки продукції вищої категорії якості. В основних напрямках економічного і соціального розвитку України на 2000р. поряд із обчислювальною технікою приладобудуванню відводиться ведуча роль у всесвітньому прискоренні науково - технічного процесу.

Всі електроприлади базують на різних системах, наприклад:

- амперметр та вольтметр базується на магнітоелектричній системі

(Рис 1.1):

Будова магнітоелектричної системи:

1. Постійний магніт підковоподібної форми;

2. Котушка;

3. Спіральна пружина;

4. Стрілка;

Рис 1.1 Магнітоелектрична система.

- ватметри базуютьтя на електромагнітній системі (Рис 1.2);

Будова електромагнітної системи:

1. Котушка;

2. Залізне осердя;

3. Стрілка;

4. Спіральна пружина;

Рис. 1.2 Електромагнітна система вольтметри які вимірюють високу напругу працюють на електростатичній систем

Рис.1.3; Рис.1.4:

Рис 1. 3 Електростатична система. Будова електростасичної системи:

1.Нерухомі провідники;

2. Рухомі провідники;

3. Спіральна пружина;

4. Стрілка;- лічільники базуються на індукційній системі (Рис. 1. 4)

Будова індукційної системи:

А. Алюмінієвий диск;

В. Спіральна пружина;

С. Стрілка;

D. Електромагніт;

G. Котушка електромагніта;

S. Алюмінієва пластинка;

Рис 1.4 Індукційна система

Амперметри і вольтметри які вимірюють у колах змінного струму базуються на електродинамічній системі (Рис. 1.5)

Будова електродинамічної системи:

1. Нерухома котушка;

2. Рухома котушка;

3. Спіральна пружина;

4. Стрілка;

5. Шкала вимірювання;

Рис. 1.5 Електродинамічна система

Герцметри базуються на вібраційній системі

(Рис. 1.6):

Будова вібраційної системи:

1. Електромагніт;

2. Залізний якір;

3. Планка;

4. Язички;

Рис.1.6 Вібраційна система

- Омметр базується на феродинамічній системі(Рис.1.7)

Будова феродинамічної системи:

1. Полюси;

2. Нерухома котушка;

3. Рухома котушка;

4. Осердя;

5. Нерухоме циліндричне осердя;

2.Основна частина

2.1 Призначення верстата та коротка характеристика силового електроустаткування

Токарно-револьверний верстат моделі 1П365 призначений для високопродуктивної обробки різноманітних сталевих і чавунних деталей інструментом з твердих сплавів та швидкорізальної сталі. На верстаті можна виконувати чорнове і чистове точіння та розточування, свердління, зенкування, розгортання і нарізування різьблення спеціальними пристосуваннями. Потужний головний привод, широкий діапазон чисел оборотів, велика кількість подач, прискорене поздовжнє переміщення обох супортів, застосування пристосувань і приладдя на верстаті дають можливість виконувати різні токарно-револьверні роботи.

Рисунок - Будова верстата 1П365:

1.Передня бабка з коробкой швидкостей;

2.Ручний поворот;

3.Лампа місцевого освітлення;

4.Револьверний супорт;

5.Задня бабка;

6.Станина;

7.Супорт;

8.Основа;

9.Коробка передач.

На верстаті встановлені трьохфазні двигуни (номінальна напруга 380В, частота 50Гц).

Електричні схеми верстатів прості і надійні. Електричні машини і апарати індивідуальну і загальний захист від перенавантаження і коротких замикань.

Токарно-револьверні верстати мають револьверний супорт з вертикальною віссю револьверної головки.

Характеристика силового електроустаткування верстату

Двигун головного руху (ДГР)

Модель: 4А71А4УЗ

Потужність: 13кВт

Напруга: 380/220В

Кількість обертів: 1500об/хв.

Двигун охолодження (ДО)

Модель: ПА-22-С2

Потужність: 12кВт

Напруга: 380/220В

Кількість обертів: 2800об/хв.

Трансформатор керування

Модель: ТБС2-0,1

Потужність: 100Вт

Напруга: 380В

Вторинна напруга: 110 и 24В.

Всі управління коробки швидкостей і коробки подач на всіх моделях гідравлічне. Вибір кількості обертів шпінделя і величини подач преселективний. Переключення чисел обертів шпінделя і величин подач виконують при повільному повороті шестерні.

2.2 Схема електрична принципова верстата 1П365 та порядок її дії

При ввімкнені автоматичного вимикача QF по силовому ланцюзі та ланцюзі управління протікає струм.

Для запуску головного електродвигуна М1 потрібно натиснути на кнопку SB2 пуск при цьому спрацьовує магнітний пускач КМ1 и замикає свої силові контакти,при цьому струм протікає до двигуна М1 і він спрацьовує. Для запуску реверса потрібно натиснути на кнопку SB1 (двигун зупиниться), потім натиснути на кнопку SB3 при цьому спрацьовує магнітний пускач КМ2 і вмикається реверс.

Для запуску електродвигуна М2 потрібно натиснути на кнопку SA1 (трьохполюсний вимикач) і ввімкнеться двигун охолодження. Для ввімкнення освітлення потрібно натиснуті на кнопку SA2 (однополюсний вимикач). Захист силового ланцюга і управління здійснює автоматичний вимикач QF (здійснює захист від струмів короткого замикання та від довготривалих струмів навантаження); Плавкі запобіжники FU (які захищають від токів КЗ та навантаження);Теплові реле КК (захищають від короткотривалих токів навантаження).

2.3 Будова та принцип дії силового електроустаткування

До силового електроустаткування верстату відносять:

а) електричні машини, або двигуни;

б) трансформатори.

Електричні машини.

Електричні машини широко застосовують на електричних станціях, у промисловості, на транспорті, в авіації, у системах автоматичного регулювання і керування, у побуті.

Електричною машиною називається такий пристрій в якому відбувається перетворення механічної енергії в електричну і навпаки. Машина , що перетворить механічну енергію в електричну, називається генераторам.

Перетворення електричної енергії в механічну здійснюється двигунами. Будь-яка електрична машина може бути використана як генератор, так і як двигун. Це властивість електричної машини змінювати напрямок утвореної нею енергії називається оборотність машини. Електрична машина може бути для перетворення електричної енергії одного роду струму (частоти, числа фаз змінного струму, напруги постійного струму) в енергію іншого роду струму. Такі електричні машини називаються перетворювачами.

У залежності від роду струму електроустановки, у якій повинна працювати електрична машина, вони поділяються на машини постійного і машини змінного струму.

Машини змінного струму можуть бути як однофазними, так і багатофазними. Найбільш широке застосування знайшли трифазні синхронні й асинхронні машини.

У будь-якої електричної машини рухома частина називається - ротором, а не рухома статором. У машини постійного струму ротор складається з якоря і колектора.

На станині будь якої машини кріпляться охолоджуюча система і коробка виводів. Як на статорі так і на роторі машини кріпляться обмотки різного типу, в залежності від типу машини.

Електричні машини змінного струму.

Електричні машини змінного струму поділяються на синхронні і асинхронні, які в свою чергу поділяються на: асинхронні машини з коротко замкнутим ротором і фазним ротором.

Магнітне поле статора, що обертається, представимо у вигляді постійного магніту, що обертається з синхронною частотою обертання n1. У провідниках замкнутої обмотки ротора індукують ся струми. Полюси магніта переміщаються за годинниковою стрілкою. Спостерігачеві що розмістилося на магніті, що обертається, здається, що магніт не рухомий, а провідники роторної обмотки переміщаються проти годинникової стрілки. Напрями роторних струмів, визначенні за правилом правої руки, вказані на рис 2.2.

В основі роботи машини змінного струму лежить утворення в просторі обертового магнітного поля.

(Рис 2.2):

Для того щоб зрозуміти, як утворюється обертове магнітне поле, розглянемо модель статора трифазної машини змінного струму. Кожна фаза обмотки статора схематично представлена одним витком, сторони якого укладені у діаметрально протилежні пази. Площини витків трьох фаз розміщенні в просторі під кутом 120° одна відносно одної, їхні початки і кінці позначені відповідно C1, C2, C3, C4, C5, C6.

Струм кожної фази утворює змінне магнітне поле напрямок і величина якого визначаються напрямком і величиною струму. В сумі змінні магнітні поля трьох фаз утворюють результуюче магнітне поле. Якщо за позитивний прийняти напрямок струму від початку до кінця кожної фази, то можна визначити напрямок результуючого магнітного поля для моментів часу, коли струм у фазах відсутній (дорівнює нулю) або дорівнює якомусь значенню. Користуючись значенням право ходового гвинта, можна побудувати магнітні лінії, які охоплюють провідники із струмом, і встановити напрямок результуючого магнітного потоку. Якщо до зазначених результуючих магнітних потоків додати Фрез для моментів часу то виявиться, що результуючий магнітний потік, створений трифазним струмом, безперервно й рівномірно змінює свій напрямок, тобто обертається в просторі; таке магнітне поле називається обертовим.

Отже, вісь результуючого магнітного поля здійснює один повний оберт за час, що дорівнює періоду струму Т при частоті струму і=I/Tмагнітне поле за одну секунду робить декілька обертів. Тоді кутова швидкість двополюсного магнітного поля чисельно дорівнює кутовій швидкості струмів, які протікають через обмотку статора.

За схемою з'єднання провідників обмотки струми, що протікають у трифазній обмотці, можуть створювати багато полюсне магнітне поле. При незмінній кутовій частоті струмів багатополюсне магнітне поле обертається в просторі повільніше, ніж двополюсне. В таку кількість разів, що дорівнює числу пар його полюсів р. Кутова швидкість обертання багатополюсного магнітного поля відносно нерухомої обмотки статора називається синхронною швидкістю.

Напрямок обертання результуючого магнітного поля змінюється тоді, коли змінюється порядок чергування амплітуд струму у фазах обмотки, що досягається поре меканням будь-яких двох проводів з трьох, якими обмотка статора приєднується до мережі.

Обертове магнітне поле статора може бути круговим і еліптичним. Кругове поле характеризується тим, що вектор магнітної індукції цього поля обертається рівномірно і своїм кінцем описує коло, тобто значення вектора індукції в кожному його природному положенні залишається не змінним. Вектори магнітної індукції всіх фаз однакові, тобто являють собою симетричну систему. Якщо вектори магнітної індукції фаз не утворюють симетричної системи, то обертове поле статора стає еліптичним, просторовий вектор магнітної індукції цього поля в різні моменти часу не залишається постійним і, обертаючись нерівномірно, своїм кінцем описує еліпс. Вектор магнітної індукції еліптичного поля можна подати у вигляді суми векторів індукцій прямого Впрі зворотного Взвмагнітних полів. Зворотне магнітне поле несприятливо впливає на властивості змінного струму. Наприклад, у двигунах воно здійснює протидіючий (гальмівний) електромагнітний момент і погіршує їхні експлуатаційні властивості.

Асинхронні машини з коротко замкнутим ротором.

Асинхронний двигун з короткозамкненим ротором є найпоширенішим з електричних двигунів, що застосовуються в промисловості (рис2.3).

Рис. 2.3 Загальний вигляд і розріз асинхронного двигуна з короткозамкненим ротором

1. Обмотка статора.

2. Осердя статора.

3. Ротор.

4. Підшипниковий вал.

5. Корпус статора.

На нерухомій частині двигуна - статора 1 розміщується трифазна обмотка 2, що живить трифазним струмом. Початок трьох фаз цієї обмотки виводяться на загальний щиток, укріплений зовні на корпусі 3 двигуна.

Так як в обмотках статора протікає змінний струм, то по сталі статора буде проходити змінний магнітний потік. Для зменшення вихрових струмів, що виникають в статорі, його роблять з штампованих листів легованої сталі товщиною 0,35 і 0,5 мм. Окремі листи ізолюють один від одного лаком.

Листи з виштампувані пазами для обмотки стягують між собою болтами, ізольованими від статора зміцнюють у чавунному корпусі 3 двигуна.

Обертову частину двигуна - ротор 4 збирають також з окремих листів сталі. У пази ротора мідні стержні, які з двох сторін припаюють до мідних кілець 5.

Якщо уявити собі одну обмотку такого ротора, то вона на вигляд нагадуватиме «біляче колесо» (рис. 2.5 а).

В даний час у всіх двигунів потужністю до 100кВт «біляче колесо» робиться з алюмінію шляхом заливання його під тиском у пази ротора (рис. 2.5 б).

Вал 6 ротор (рис. 2.4) обертається в підшипниках, закріплених в підшипникових щитах 7 і 8. Щити за допомогою болтів кріпляться до корпусу двигуна. На один кінець вала ротора насаджується шків для передачі обертання робочим машинам або верстатам. Пуск двигуна с короткозамкненим ротором дуже простий. Для цього потрібно за допомогою рубильника (або іншого пускового пристрою) включити обмотку статора під напругу, і ротор почне обертатись. При пуску двигун з короткозамкненим ротором бере з мережі пусковий струм в 5-7 разів більший, ніж струм, який споживає двигун при нормальній роботі (номінальний струм). Принци дії: Статорна обмотка цього двигуна така ж, як і статорна обмотка електродвигуна з короткозамкненим ротором, а ротор має трифазну три фазну обмотку, виконану з ізольованого проводу і з'єднану в зірку. Кінці обмоток приєднані до контактних кілець. За допомогою щіток, розміщених на кільцях, у коло обмоток ротора, що значно зменшує пусковий струм. У нормальному режимі електродвигун працює як короткозамкнений і обмотки його ротора замикаються на коротко.

Великі пускові струми двигунів викликають велике падіння напруги в мережі, що шкідливо відображається на роботі інших споживачів. У момент пуску, коли частота струму ротора дорівнює частоті струму статора, індуктивне опір роторної обмотки велике, кут зсуву фаз е. д. с. і струмом ротора також великий. Тому пусковий обертаючий момент двигуна буде невеликим. Вище було зазначено, що шляхом збільшення активного опору кола роторної обмотки можна збільшити обертаючий момент двигуна. Можна було б зробити роторну обмотку більшого опору, але це викликало б великий нагрів обмотки і зменшення к. к. д. двигуна. Для поліпшення пускових характеристик асинхронних двигунів з короткозамкненим ротором застосовують двигуни з двома короткозамкненими обмотками на роторі і двигуни з глибоким пазом.

Асинхронні машини з фазним ротором.

Основними частинами будь-якого асинхронного двигуна є нерухома частина - статор і обертаюча частина, яка називається ротором.

Статор трифазного асинхронного двигуна складається з шихтованого магнітопроводу, запресованого в литу станину. На внутрішній поверхні магнітопроводу є пази для укладки провідників обмотки. Ці провідники є сторонами багатовиткових м'яких котушок, що утворюють три фази обмотки статора. Геометричні осі котушок зрушені в просторі один відносно одного на 120 градусів. Принци дії: Статорна обмотка цього двигуна така ж, як і статорна обмотка електродвигуна з короткозамкненим ротором, а ротор має трифазну три фазну обмотку, виконану з ізольованого проводу і з'єднану в зірку. Кінці обмоток приєднані до контактних кілець.

Фази обмотки можна з'єднати за схемою «зірка» або «трикутник» залежно від напруги мережі. Наприклад, якщо в паспорті двигуна вказана напруга 220/380 В, то при напрузі мережі 380 В фази з'єднують «зіркою». Якщо ж напруга мережі 220 В, то обмотка з'єднується в «трикутник». В обох випадках фазна напруга двигуна дорівнює 220В. Ротор трифазного асинхронного двигуна являє собою циліндр, набраний з штампованих листів електротехнічної сталі і насаджений на вал. Залежно від типу обмотки ротори трифазних асинхронних двигунів поділяються на коротко замкнені і фазні.

В асинхронних електродвигунах більшої потужності і спеціальних машинах малої потужності для поліпшення пускових і регулювальних властивостей застосовують фазні ротори. У цих випадках на роторі укладається трифазна обмотка з геометричними осями фазних котушок, зрушеними в просторі один відносно одного на 120 градусів.

Фази обмотки з'єднуються зіркою і кінці їх приєднуються до трьох контактних кілець, насадженим на вал і електрично ізольованим як від валу, так і один від одного. За допомогою щіток, що знаходяться в ковзному контакті з кільцями, є можливість включати в ланцюзі фазних обмоток регулювальні реостати.

Асинхронний двигун з фазним ротором має кращі пускові та регулювальні властивості, проте йому притаманні велика маса, розміри і вартість, ніж асинхронного двигуна з короткозамкненим ротором.

Синхронні машини.

Виникнення ЕДС у провідниках можливо як при переміщенні цих провідників у нерухомому магнітному полі, так і при переміщенні магнітного поля відносно нерухомих провідників. У першому випадку полюси, тобто індукуючи частина машини, що збуджує магнітне поле, містяться на нерухомій частині машини (на статорі), а індукована частина (якір), тобто провідники, у яких створюється ЕДС, - на обертовій частині машини (на роторі). В другому випадку полюси містяться на роторі, а якір - на статорі. Принцип дії. Трифазну обмотку у разі ввімкнення якої в мережу трифазного змінного струму утворюватиметься обертове магнітне поле з частотою обертання за хвилину 60. На роторі двигуна знаходиться обмотка збудження, яка вмикається в мережу джерела постійного струму. Струм збудження утворює магнітний потік полюсів обертове магнітне поле, утворене струмами статорної обмотки, веде за собою роторні полюси. При цьому ротор може обертатися тільки синхронно з полем, тобто з частотою, яка дорівнює частоті обертання статорного поля. Отже, частота обертання синхроного двигуна стала, якщо незмінна частота струму живильної мережі.

Вище ми розглянули принцип дії синхронного генератора з нерухомими полюсами й обертовим якорем. У генераторі з нерухомими полюсами й обертовим якорем енергія, вироблювана ним, передається приймачу енергії за допомогою ковзних контактів - контактних кілець і щіток.

Ковзний контакт у ланцюзі великої потужності створює значні втрати енергії, а при високих напругах наявність такого контакту в край небажано. Тому генератори з обертовим якорем і нерухомими полюсами виконують тільки при невисоких напругах (до 380/220 В) і невеликих потужностях (до 15 кВ?А). Найбільш широке застосування одержали синхронні генератори, у яких полюси переміщені на роторі, а якір - на статорі.

Будова генератора показано на рисунку 2.7. Струм збудження протікає по обмотці збудження, що являє собою послідовно з'єднання котушки, поміщені на полюси ротора.

Кінці обмотки збудження з'єднані с контактними кільцями, що кріпляться на валу машини. На кільцях містяться нерухомі щітки, за допомогою яких в обмотку збудження підводиться постійний струм від стороннього джерела енергії - генератора постійного струму, названого збудником. Пристрій статора синхронного генератора аналогічно пристрою статора асинхронної машини.

Ротор синхронних генераторів виконують або з явно вираженими (виступаючими) полюсами, або з неявно вираженими полюсами, тобто без виступаючих полюсів.

У машинах з відносно малою частотою обертання (при великому числі полюсів) ротори повинні бути з явно вираженими полюсами, рівномірно розташованими по окружності ротора.

Полюс складається із сердечника, полюсного наконечника і котушки обмотки збудження, що поміщається на сердечнику полюса.

Первинні двигуни синхронних генераторів з явно вираженими полюсами звичайно являють собою гідравлічні турбіни, які є тихохідними машинами.

При великій частоті обертання такий пристрій ротора не може забезпечити потрібної механічної міцності і тому високошвидкісних машин ротори виконують з неявно вираженими полюсами.

Сердечники роторів з неявно вираженими полюсами звичайно виготовляють з цільних кувань, на поверхні яких фрезеруються пази. Після укладання обмоток збудження на роторі пази його забиваються клинами, а лобові з'єднанняобмотки збудження зміцнюються сталевими бандажами, поміщеними на торцевих частинах ротора. При такій конструкції ротора допускаються великі частоти обертання.

Для генераторів з неявно вираженими полюсами первинними двигунами звичайно є парові турбіни, що належать до числа швидкохідних машин.

Для можливості монтажу та нормальної експлуатації електричних, машин приміщення з електроустановками повинні задовольняти ряд вимог. Так, відстань між елементами електроустаткування, що транспортуються, і елементами будівлі має бути не менше 0,3 м по вертикалі і 0,5 м по горизонталі. Ширина проходів між фундаментами або корпусами машин, між машинами і частями будівлі має бути не менше 1 м. Ширина проходу для обслуговування між машинами і щитами управління має бути не менше 2 м (при відкритих дверцях щита управління ця відстань має бути не менше 0,6 м для установок напругою до 1000 В). Електричні машини мають бути встановлені так, щоб їх робота не викликала шуму і вібрації самої машини, її фундаменту і самої будівлі вище допустимих меж. Крім того, в електромашинному приміщенні мають бути передбачені монтажні майдани, на яких може проводитися ремонт і монтаж устаткування, а також необхідні вантажопідйомні пристрої для підйому і перенесення устаткування. Лише при дотриманні цих необхідних умов можливий нормальний монтаж електричних машин, їх поточне обслуговування і проведення ремонтних робіт.

Машини постійного струму.

Зовнішній вигляд колекторного двигуна наведено на рисунку 2.8.Нерухома (індукуючи) частина машини складається з головних полюсів, додаткових полюсів і станини. Головний полюс являє собою електромагніт, що створює магнітний потік. Він складається із сердечника, обмотки збудження і полюсного наконечника. Полюси кріпляться на станині за допомогою болта. Осердя полюса відливається зі сталі і має поперчений переріз овальної форми. На сердечнику полюса поміщено котушка обмотки збудження , намотана з ізольованого мідного проводу.

Котушки всіх полюсів з'єднуються збудження. Струм, що проходить по обмотці збудження, створює магнітний потік. Полюсний наконечник утримує обмотку збудження на полюсі і забезпечує рівномірний розподіл магнітного поля під полюсом. Полюсному наконечнику додають таку форму, при якій повітряний зазор між полюсам і якорем однаковий по всій довжині полюсної дуги.

Додаткові полюси мають також сердечник і обмотку. Додаткові полюси розташовані між головними полюсами, і число їх може бути або рівним числу головних полюсів, або вдвічі меншим. Додаткові полюси встановлені у машинах великих потужностей; вони служать для усунення іскріння під щітками у машинах малих потужностей додаткових полюсів звичайно немає.

Станину відливають зі сталі; вона є кістяком машини на станині кріплять головні і додаткові полюси, а також на торцевих сторонах її - бічні щити про підшипниками, що отримують вал машини.

Вигляд якоря представлено на рисунку (2.9 В). Сердечник якоря являє собою циліндр зібраний з листів електротехнічної сталі. Листи ізолюються друг від друга лаком чи папером для зменшення втрат на вихрові струми. У тілі якоря роблять повітряні канали для охолодження обмотки і його сердечника. Обмотка ретельно ізолюється від сердечника і закріплюється в пазах дерев'яними клинами. Лобові з'єднання зміцнюються сталевими бандажами. Усі секції обмотки, поміщені на якорі, включають між собою послідовно, утворити замкнутий ланцюг, і приєднуються до колекторних пластин.

Колектор являє собою циліндр, що складається з окремих пластин. Колекторні пластини виготовляють із твердотягнутої міді й ізолюють між собою і від корпуса прикладками з міканіту. Для кріплення втулці колекторним пластинам додають форму « ластівкового хвоста» , що затискаються між виступом на втулці і шайбою, які мають форму що відповідає формі пластини. Шайба кріпиться до втулки болтами.

Колектори є найбільш складною в конструктивному відношенні і найвідповідальнішою в роботі частиною машини. Поверхня колектора повинна бути строго циліндричною щоб уникнути биття й іскріння щиток.

Для з'єднання обмотки якоря з зовнішнім ланцюгом на колекторі поміщають нерухомі щітки, що можуть бути графітними, вугільно - графітними чи бронзо - графітними. У машинах високої напруги застосовують графітні щітки, що мають великий перехідний опір між щіткою і колектором, у машинах низької напруги - бронзо - графітні щітки.

Щітки поміщають в особливих щіткотримачах. Щітка, поміщена в обмотці щіткотримача, притискається пружиною до колектора. На кожному щіткотримачі може знаходитися кілька щіток, включених паралельно.

Щіткотримачі містяться на щіткових болтах-пальцях, що у свою чергу, закріплені на траверсі.

Щіткові пальці ізолюють від траверси ізоляційними шайбами і втулками.

Число щіткотримачів звичайно дорівнює числу полюсів. Траверса встановлюється на підшипниковому щиті в машинах малої та середньої потужності чи прикріпляють до станини в машинах великої потужності. Траверсу можна повертати і цим змінювати положення щіток щодо полюсів.

Звичайно траверса знаходиться в такому положенні, при якому розташування щіток у просторі збігається з розташуванням осей головних полюсів. Принцип дії та будова машини постійного струму.

(Принцип дії машини постійного струму розглянемо на прикладі моделі генератора постійного струму (рис. 2.10). Магнітна система моделі генератора складається з двох нерухомих у просторі полюсів N-S, що створюють постійний за часом магнітний потік. У між полюсному просторі вміщений виток abcd(приводиться в рух будь-яким двигуном), кінці якого приєднують до ізольованих один від одного двох металевих півкілець. На обертові разом з витком півкільця накладено нерухомі щітки так, що кожна з них стикується тільки з тим пів витком і провідником, які перебувають у сфері дії одного і того самого полюса. Наприклад, при обертанні витка верхня щітка в кожний момент часу стикується с півкільцем, яке з'єднується з провідником, що міститься під північним полюсом.

У між полюсному просторі вміщений виток abcd(приводиться в рух будь-який двигуном), кінці якого приєднуються до ізольованих один від одного двох металевих півкілець. На обертові разом з витком півкільця накладено нерухомі щітки так, що кожна з них стикується тільки з тим пів витком і провідником, які перебувають у сфері дії одного і того самого полюса. Наприклад, при обертанні витка верхня щітка в кожний момент часу стикується з півкільцем, яке з'єднується з провідником, що міститься під північним полюсом.

Отже, при обертанні витка в однорідному магнітному полі з постійною кутовою швидкістю в його провідниках індукується змінна синусоїдальна е. р. с. Проте в колі навантаження струм тече тільки в одному напрямку (від верхньої щітки до нижньої) - відбувається випрямлення індукованої у витку змінної е. р. с. і змінного струму.

Випрямлення змінної е. р. с. на щітках генератора відбувається з допомогою колектора, який у моделі подано двома півкільцями. Величину е. р. с. можна збільшити, а її пульсації зменшити, якщо виток замінити обмоткою, розподіленою по колу й укладеною в пази обертальної частини машини - якоря.

Отже, під час роботи машини постійного струму в режимі генератора останній одержану від первинного двигуна механічну енергію перетворює в електричну. Модель двигуна постійного струму не відрізняється від моделі генератора. Для переходу від генераторного режиму до режиму в роботі двигуна слід відімкнути від щіток навантаження і подати на них напругу від джерела постійного струму. При цьому струм у витку потече у зворотному напрямку, а внаслідок взаємодії магнітного поля і струму у провідниках з'явиться електромагнітна сила.

Електромагнітні сили, напрямок яких визначається за правилом лівої руки, створюють у моделі обертальний момент. Під його впливом виток почне обертатися в напрямку дії моменту з певною кутовою швидкістю. Щоб змінити напрямок обертання витка, слід змінити напрямок струму в провідниках.

Отже, машина постійного струму може працювати як у режимі генератора, так і в режимі двигуна. Властивість оборотності можна використовувати в електроприводах для здійснення електричного гальмування. Трансформатори.

Трансформатором називається електромагнітний статичний пристрій, призначений для перетворення за допомогою електромагнітної індукції електричної енергії змінного струму однієї напруги в електричну енергію іншої напруги. Це пристрій найчастіше складається з двох (а іноді і більшого числа) взаємно нерухомих електрично не пов'язаних між собою обмоток, розташованих на феромагнітному магнітопроводі.

Принцип дії трансформатора являє собою магнітний зв'язок, здійснюваний змінним магнітним полем. Феромагнітний магнітопровід призначений для посилення магнітного зв'язку між обмотками. Іноді в трансформаторах феромагнітний сердечник може бути відсутній. Такі трансформатори називаються повітряними. Вони застосовуються в спеціальних випадках при перетворенні змінних струмів високої частоти.

Обмотка трансформатора, що споживає енергію з мережі, називається первинною обмоткою.

Обмотки трансформатора підключаються до мереж з різними напругами. Обмотка, призначена для приєднання до мережі з більш високою напругою (ВН), а приєднується до мережі з меншою напругою, - обмоткою нижчої напруги (НН).

Якщо вторинна напруга менше первинної, то трансформатор називається понижуючими, а якщо більше - підвищує. Залежно від включення тих чи інших обмоток до мережі трансформатор може бути як підвищувати, так і понижувати.

Однофазні трансформатори невеликої потужності застосовують як зварювальних, вимірювальних, випробувальних, спеціального призначення і для побутових потреб.

Потужні однофазні силові трансформатори служать для трансформації електричної енергії трифазного струму і для живлення спеціальних промислових установок. Найпростіший однофазний трансформатор (рис. 2.11) складається з рамо образної магнітної системи, що включає два стрижня 3, верхнє 4 і нижнє 5 ярмо, обмоток вищої 1 і нижньої 2 напруги.

Лівий стрижень, якщо дивитися на трансформатор з боку виведених на обмотку ВН кінців (відводів), прийнято позначати літерою А, правий - Х.Щоб двухстрижневу магнітну систему однофазного трансформатора використовувати найбільш раціонально і трансформатор конструктивно був більш компактним, обмотки ВН і НН як би ділять на дві частини і розміщують їх на стержнях А і Х. Поєднавши між собою паралельно чи послідовно окремі частини обмоток ВН і відповідально НН, від обмоток, розміщенні на стержні А, виводять їх «початку», а на стержні Х їх «кінці».

Трансформація трифазного струму однофазними трансформаторами здійснюється наступним чином (рис. 2.12): встановлюють поруч три однофазних трансформатора, що обмоток ВН і НН (при три обмоткових трансформаторах і СН) з'єднують в трифазні електричні схеми ( зірка-зірка, зіка-трикутнин). Отримана трифазна трансформаторна група має загальну електричну схему, а електромагнітна система кожного трансформатора працює окремо.

У трифазному трансформаторі електричні й електромагнітні системи трьох однофазних трансформаторів об'єднані в одну.

Фізичну сторону такого суміщення схематично можна пояснити наступним чином. Якщо три магнітних системи однофазних трансформаторів з обмотками ВН і НН, розміщеному на одному стрижні, скласти під кутом 120°, один до одного, вільні від обмоток стрижні примкнути - зістикувати в один, з'єднати обмотки в трифазні схеми та подати на одну з них трифазну напругу, то і вийдетрифазний трансформатор іззагальноюелектричної та магнітної системою, щоскладається з трьохстрижнів з обмотками і одного центрального стрижня без обмоток.

Однак виходячи з відомого положення електротехніки про те, що сума миттєвих значень струмів і магнітних полів трифазної системи дорівнює нулю, магнітний потік в центральному стрижні буде відсутній, а отже, в ньому немає необхідності, тому його з конструкції магнітної системи видаляють. Отримана при цьому трьохстержнева просторова магнітна система (рис. 2.13, б) є симетричною - у неї довжина шляхів основного магнітного поля кожної фази однакова.

Симетрична магнітна система найбільш досконала, проте труднощі, пов'язані з технологією виготовлення і ремонту трансформаторів з такою магнітною системою, обмежують її застосування; вона використовується тільки в трансформаторах деяких серій потужністю в основному до 250 кВ-А. На рис. 2.13 а) зображена одна з трифазних просторових магнітних систем, що застосовується в трансформаторах І ічастково II габаритів. Вона складається з трьохстрічкових магнітних систем, складених під кутом 60 ° і скріплених стеклобандажною стрічкою. Кожна з них навита (намотана) безперервною (без стиків) електротехнічною стрічкою.

Щоб форма складеного стержня була близька до кола і в місцях стику. Так як навита магнітна система нероз'ємна, то обмотки за допомогою спеціальних верстатів доводиться намотувати («вмативать») безпосередньо на стрижні. У навитих магнітних систем перехід зі стрижнівв ярма плавний, що співпадає з напрямком магнітного потоку, тим самим виключаються додаткові втрати в місцях переходу стрижнів в ярма під прямим кутом при застосуванні анізотропної сталі. Крім того, процес складання трансформаторів з просторовими магнітними системами може бути повністю механізований. Однак, за раніше зазначених причин, вони знайшли застосування тільки в трансформаторах невеликої потужності.

Для спрощення конструкції і технології складально-розбірних операцій в трифазному трансформаторі застосовують головним чином плоску несиметричну магнітну систему (рис. 2.13 б). Вона складається з трьох стрижнів, розташованих в одній площині, і перекривають їх ярем - верхнього й нижнього. З рис. 2.13 б) видно, що довжина шляху A-Б магнітного потоку середнього стержня менше довжин шляху потоку крайніх стержнів. Асиметрія магнітної системи дещо позначається на значенні струмів холостого ходу окремих фаз.

Фазні обмотки на стержнях трифазної магнітної системи розміщуються так само, як і на однофазної, - концентрично соосно і з'єднуються в трифазні схеми.

Вартість виготовлення і монтажу одного трифазного трансформатора нижче вартості трьох однофазних на ту ж сумарну потужність. Сучасні силові трансформатори переважно мають трифазне виконання. Маса трифазного трансформатора на 30-35% менше маси трьох однофазних трансформаторів. Крім того, він економічніший в роботі і обслуговуванні.

Застосування в окремих випадках однофазних силових трансформаторів пояснюється тим, що одночасне пошкодження декількох фаз мало ймовірно. Тому досить мати один запасний однофазний трансформатор, щоб у разі аварії замінити пошкоджену фазу. Проте в даний час однофазні трансформатори застосовують тільки для дуже великих потужностей, де транспортування та встановлення трифазних трансформаторів, які мають великі маси і розміри, викликає значні труднощі.

2.4 Монтаж силового електроустаткування

Силове електроустаткування:

1. Електродвигуни.

2. Трансформатори.

Монтаж електродвигунів

При монтажі електродвигунів керуються спеціальними інструкціями заводів - виготовлювачів. Однією з основних операцій підготовчих робіт перед початком монтажу є перевірка фундаментів. Перевіряють бетон, який використовується для фундаментів.

В склад підготовчих робіт входять підбір необхідних інструментів, вимірювальних приладів, такелажних механізмів із стропами, заздалегідь випробувальних за правилами «Госгортехнадзора». Далі проводять розпаковку електричних двигунів, очистку від бруду, іржі, анти корозійних покрить.

При перевірці фундаментів розміри звіряють з даними двигуна: подовжньою віссю вала двигуна, поперечними осями станин, реперами висоти. Перевірку проводять нівеліром і натягнутими струнами стальних проволок.

Підготовка таких двигунів до монтажу включає в себе слідуючі технологічні операції:

- зовнішній огляд;

- очистку фундаментальних плит і лап станин;

- промивку фундаментальних болтів уайт - спіритом і перевірку якості різьби (прогонкою гайок);

- огляд стану підшипників, промивку підшипникових стояків і картерів;

- огляд виводів, щіткового механізму, колекторів або контактних кілець, масловказуючої та іншої арматури;

- перевірку зазору між кришкою і вкладишем підшипника ковзання, валом і ущільненням підшипників, вимірювання зазору між вкладишем підшипника ковзання і валом;

- розтин повітряного зазору між активною сталлю ротора і статором;

- перевірку мегомметром опору ізоляції всіх обмоток, щіткової траверси і ізольованих підшипників.

Огляд електричного двигуна проводять на стенді у спеціально виділеному в цеху приміщенні.

Якщо зовнішніх пошкоджень не виявлено, електродвигун продумають стисненим повітрям. При продувці ротор електродвигуна провертають вручну, перевіряючи вільне обертання вала у підшипниках. Зовні електродвигун обтирають ганчіркою, змоченою у керосині.

Вимірювання опору ізоляції електродвигунів постійного струму проводять між якорем і котушками збудження (полюсами), перевіряють опір ізоляції якоря, щіток та котушок збудження по відношенню до корпуса. При вимірюванні опору ізоляції під`єднаного до мережі електродвигуна необхідно від`єднати всі проводи, підведені до електродвигуна від мережі і реостата. Між щітками і колектором при вимірюванні поміщають ізолюючу прокладку із міканіту, електрокартону, фібри, гумової трубки і т.д.

У електродвигунів трифазного струму з короткозамкненим ротором проводять вимірювання опору ізоляції тільки обмоток статора по відношенню до землі (корпуса) і друг до другу. Це можливо при виведених шести кінцях обмотки. Якщо виведені тільки три кінці обмотки, вимірювання проводять тільки по відношенню до землі (корпуса).

У електродвигунів з фазним ротором окрім визначення опору ізоляції обмоток статора по відношенню до землі і друг до друга вимірюють опір ізоляції між ротором та статором, а також опір ізоляції щіток по відношенню до корпуса (між кільцями і щітками повинні бути прокладені ізолюючі прокладки). Ізоляцію обмоток електричних двигунів вимірюють мегомметром на 1 кВт для двигунів напругою до 1 кВ і на 2,5 кВ - для двигунів напругою вище 1 кВ. З`єднання електродвигуна з приводимим його в обертання механізмом виконують за допомогою муфт або через ту або іншу передачу (зубчасту, ремінну). При всіх способах з`єднання потрібна перевірка положення двигуна рівнем горизонтальній плоскості в двох взаємно перпендикулярних направленнях. При ремінній і клиноремінній передачах необхідно дотримувати паралельність валів електродвигуна і обертаємого їм механізмі, а також співпадіння середніх ліній по ширині шківів. Якщо ширина шківів однакова, а відстань між центрами валів не перевищую 1,5 м, вивірку проводять стальною вивірочною лінійкою. Для цього лінійку прикладають до торців шківів і підганяють електродвигун так, щоб лінійка торкалась двох шківів в чотирьох точках. Якщо відстань між центрами валів більше 1,5 м, а вивірочна лінійка відсутня, вивірку електродвигуна проводять за допомогою струни і тимчасово встановлюючи на шківи скоб. Центри валів підганяють до отримання однакової відстані від скоб до струни. Вивірку можна проводити також тонким шнурком, натягнутим від одного шківа до іншого.

Промивку підшипників ковзання в час монтажу проводять слідуючим образом. Із підшипників видаляють остатки мастила, відвернув спускні пробки.

Потім, загвинтивши їх, в підшипники наливають керосин і обертають руками якір або ротор. Далі вигвинчують спускні пробки і дають стекти всьому керосину. Після промивки підшипників керосином їх необхідно промити мастилом, яке уносить за собою остатки керосину. Тільки після цього їх заповнюють свіжим мастилом на Ѕ або 1/3 об`єму ванни.

Для зняття підшипників ковзання, як правило, застосовують прості знімачі. Зняття проводять обертанням рукоятки центрального гвинта, який впирається кінцем в торець валу. Якщо підшипник зняти не виходить, його підігрівають до 100 єС, поливаючи гарячим мінеральним мастилом.

Новий підшипник перед посадкою на вал ретельно промивають бензином. Місце посадки на валу ретельно очищають, промивають бензином і змазують мінеральним мастилом. Підшипник перед посадкою прогрівають в чистому мінеральному мастилі температурою 80 - 100 єС.

Посадку проводять відрізком труби (бажано мідною), впираємо у внутрішнє кільце підшипника. Шків, полу муфту, шестерню насаджують на вал спеціальним гвинтовим пристосуванням.

Насадку шківа, полу муфти або шестерні на вал електродвигуна проводять після змивання керосином з вала бруду та іржі. Після очистки вала в канавку (виїмку на валу) закладають шпонку, кінець злегка змазують мінеральним мастилом і тільки після цього проводять насадку.

Центрування валів з`єднуючих між собою двигунів і механізмів виконують для усунення їх бокових або кутових зміщень.

При центруванні валів по полу муфтам спочатку кріплять скобу на ободі полу муфти гвинтом. Потім визначають бокові зазори між вимірюючим гвинтом, вивернутим в скобу, і зовнішньою поверхнею полу муфти. Далі вимірюють кутові зазори при чотирьох положеннях (0, 90, 180, 270є) полумуфт. Затяжку гайок фундаментальних гвинтів проводять у два прийоми. При центруванні валів виконують попередню затяжку стандартними гайковими ключами без надставок.

Через 30 хв. після закінчення підливки бетонної суміші повторно контролюють вивірене положення електричних двигунів. При досягненні підливкою міцності не менше 12000 кПа, але не раніше ніж через 4 доби за допомогою надставок остаточно затягують гайки фундаментальних гвинтів.

Затяжку проводять рівномірно в два - три обходи у потрібній послідовності. Починають з фундаментальних гвинтів, розташованих на осяг симетрії опорної частини, після чого затягують ближні до них гвинти, а потім, поступово віддаляючись від осі симетрії, останні.

Для ручної затяжки гайок фундаментальних гвинтів застосовують одно - і двосторонні гайкові ключі з відкритим зівом або накидні на відповідні розміри гайок, а також динамометричні ключі з граничним крутячим моментом до 1 200 Н·м або трьохщіточні з моментом до 1 400 Н·м, для механізованої затяжки - електро - або пневмогайковерти з регулюючим граничним крутячим моментом.

Монтаж трансформаторів:

Приступаючи до монтажу КТП внутрішньої установки перевіряють осі підстанції, вивіряють відмітки основи під опорні швелери РУ і салазки трансформаторів, а також необхідні розміри будучої частини.

Блоки РУ піднімають інвентарними стропами, котрі кріплять за скоби, встановлені в отворах на кінцях опорних швелерів. Якщо крани відсутні, то блоки РУ встановлюють на фундаменти за допомогою катків, виконаних із відрізків залізних труб.

Якщо блоки РУ не мають опорних швелерів, для їх переміщення збільшують кількість катків (не менше чотирьох на блок). Багатоблочні РУ монтують поетапно. Блоки встановлюють по черзі, перед цим знявши спеціальні заглушки, закриваючи виступаючі кінці шин, і підйомні скобі з опорних швелерів. Установочні швелери окремих шаф з`єднують зваркою за допомогою перемичок із смушкової сталі перерізом 40х4 мм². Борозни в фундаментах після установки блоків РУ і приварки шини заземлення до опорних швелерів заливають цементом і встановлюють за проектом трансформатор.

Розподільним прилад з`єднують з трансформатором гнучкою перемичкою, закриваючи коробом із смужкової сталі, котрий приходить в комплекті з КТП. Короб до трансформатора і вхідній шафі РУ кріплять гвинтами. З`єднання шин виконують за допомогою шинних затисків або гвинтів.

По закінченні монтажу блоків КТП перевіряють справність проводки і приборів, надійність кріплення гвинтових з`єднань, особливо контактних і заземлюючих, роботу механічних блокувань, стан ізоляторів (не повинно бути тріщин, сколів, порушень арміровки). Після цього приєднують кабелі високої та низької напруги. На відхідних кабельних лініях напругою о,4 кВ виконують епоксидні (за допомогою гумових рукавиць) або сухі (стрічкою ПХВ) розділки. Для заземлення КТП швелери приварюють до контура заземлення в двох місцях (кожний шов - 70 мм).

Комплектні ТПН монтують за допомогою крану на автомобільному шасі. На місці монтажу виконують основу у вигляді гравій-подушки, при цьому об`єм гравію повинен бути не менше об`єму мастила у трансформаторі.

Трансформаторні підстанції із об`ємних елементів готують на заводах. Монтаж об`ємних трансформаторних підстанцій виконують в такій послідовності: електроустаткування концентрують в блок-коробки або окремі блоки. Ці об`ємні елементи разом з електроустаткуванням транспортують на будівельний майданчик. Тут збирають блоки, формуючи трансформаторну підстанцію. Фундаменти закладають на твердий материковий грунт і засипають їх зовні землею до рівня червоних вертикальних міток. Потім встановлюють вентиляційні жалюзі з сітковими гратами, а також закладають азбоцементні труби діаметром 100 мм і довжиною, такою що виходить за зону отмостки на 0,5 м.

Після перевірки і приймання фундаментів приступають до установки блоків підстанції. Особливу увагу звертають на ретельне нівелювання опорної площини фундаментів під блоки.

Блоки встановлюють підйомним краном вантажопідйомністю 20т в такій послідовності: на фундаментами ставлять блоки БТП-1 і БТП-2, потім їх основи з`єднують з фундаментами цементним рочином. Технологія збірки будівельної частини підстанції включаає виконання слідуючих електромонтажних робіт: установку прохідних ізоляторів; з`єднання шинами секційних розчеплювачів з прохідними ізоляторами в РУ 6-10 кВ; установку і підключення сілових трансформаторів; прокладку кабельної перемички між щитами № 1 і 2 блоків БТП-1 і БТП-2; ввід у будівлю підстанції кабельних кінців (високої та низької напруги) і виконання заземлюючого пристрою.

Використання об`ємних трансформаторних підстанцій дає можливість передавати значний об`єм робіт на заводи - виробники. Впровадження блочних трансформаторних підстанцій дозволяє скоротити строки їх ться на 118%.будування приблизно в п`ять раз і тривалість електромонтажних робіт в монтажній зоні удвоє.

2.5 Основні пошкодження, технічне обслуговування та ремонт силового електроустаткування верстата

Положенням про планово попереджувальні ремонти електрообладнення промислових підприємств ряду галузей промисловості передбаченно виконання декількох видів ремонтів

1.Поточний.

2.Капітальний.

Найбільш прогресивна система виконання для більшої частини електрообладненнядвух ремонтів - поточного і капітального.

При поточному ремонті замінюють невеликі деталі з дефектами регулюють механізм електрообладнення й забезпечують його роботу. До поточного ремонту відносяться також очищення електрообладнення промивка підшипників заміна щіток що зламалися й тому подібне. Під час поточних ремонтів перевіряють стан ізоляції обмоток електромашин а також проводять різні випродування з цілью виявлення і своєчасного усування несправностей. Поточні ремонти виконуються без розбирання електрообладненя використовуючи короткочасні зупинки обладнення, попереджуютьнебезпекунадмірного зношування найбільщ відповідальних деталей. При цьому виді ремонту заміняють окремі деталі механізма апаратів відновляють надійність електричних зєднань усувають дефектиізоляціїзамінюють пружинишліфують контактні кільця електродвигунів з фазним ротором і т.д.

При капітальному ремонті електрообладнення відновляють або заміняють окремі частини і деталі електрообладнення. До капітального ремонту відносяться наприклад перемотку роторної та статорної обмоток електродвигунів намотування й встановлення нової обмотки силового трансформатора й інш.

Виконаня капітального ремонту електрообладненнязвязано як правило з необхідність часткового або повного розбирання. В деяких випадках при капітальних ремонтах електрообладнення модернізують покращують експлуатаційні якості та інше. Основна мета модернізації наближення технічних параметрів старого й конструктивно несучасного електрообладненя технічних параметрів сучасних електричних машин й апаратів. Модернізацію здійснюють коли конструкція електрообладненя, що ремонтуєтьсядопускае внесення в нього потрібних змін. Якщо модернізація електрообладненя що виконується при капітальному ремонтіповязана з необхідністю корінних змін в його конструкції й основних технічних параметрів то такий ремонт називають капітально-реконструюючим.

Пошкодження та ремонт електроустаткування. Електрична машина поступаючи на ремонт повинна бути укомплектована усіма потрібними деталями вичищена від грязі та пилушкіф та полумуфта повинні бути зняті. Потрібно перевірити стан корпуса кріплящих деталейфланцівпанелей зажимів виводів та інших частин. Пошкодження електричних частин поділяють на електричні та механічні. До електричних відносяться: пробій ізоляції на корпус, обриви провідників в обмотці, замикання між витками обмотки, неприпустиме зниження опору ізоляції внаслідок її старіння, зволоження, руйнування. До механічних слід віднести пошкодження активної сталі станинипідшипникових щитів та корпусу електродвигуна.

...