Основи матеріалознавства

Вільха має м'яку деревину, добре оброблюється. В умовах змінної вологості швидко загниває. Її застосовують у гідротехнічних спорудах, для виготовлення моделей, водопровідних труб, внутрішніх столярних виробів і клеєної фанери.

Клен - порода, що має гарну текстуру. Її застосовують для внутрішніх оздоблювальних робіт, виготовлення декоративної фанери.

Осика - м'яка порода. У сухому місці добре зберігається. Застосовують у фанерному виробництві, для виготовлення покрівельних матеріалів.

Береза має тверду, міцну й грузлу, але недовговічну в умовах змінної вологості деревину. Її застосовують для виготовлення клеєної фанери, лиж, будівельних деталей і виробів, карнизів, поручнів сходів, паркету й меблів.

Липа має м'яку, легку, в умовах змінної вологості нестійку деревину.

Ясен має деревину високої міцності, пружності, пластичності, гарну текстуру. Його застосовують для виготовлення меблів, столярних виробів.

Горіх має деревину темно-коричневого кольору з гарною текстурою. Застосовують для виготовлення декоративної фанери.

Властивості деревини

Властивості деревини як функціональні, так й естетичні, визначаються структурою і складом породи. Властивості деревини однієї і тієї ж породи розрізняються залежно від віку дерева, місця і умов росту, вологості деревини, розташування волокон та інших факторів. У деревини розрізняють позитивні й негативні властивості.

Позитивні властивості деревини

Низька густина. Абсолютна об'ємна вага деревини залежить тільки від щільності породи, тому що її вимірюють в абсолютно сухому стані. За густиною деревину поділяють на легку (о < 550 кг/м3), середньої густини ( 550 < о < 750 кг/м3) і важку (о 750 кг/м3).

Від густини деревини залежать її фізико-механічні властивості, такі як міцність, теплопровідність і водопоглинання.

Низька теплопровідність. Деревина має невелику теплопровідність, що залежить від характеру пористості, напрямку волокон, від породи й об'ємної ваги дерева, вологості й температури. Теплопровідність дерева уздовж волокон в 1,8 раза вища, ніж поперек волокон. Вона підвищується зі збільшенням вологості й об'ємної ваги, тому що при цьому зменшується кількість повітря, яке утримується в порах деревини. Так, стіна з дерев'яного бруса товщиною 15 см за теплопровідністю відповідає стіні з керамічної цегли товщиною в 2,5 цегли, що становить 30 см.

Декоративність (колір, блиск і текстура).

Колір деревини надзвичайно різноманітний. Він залежить від породи дерева й клімату. Як правило, деревні породи помірного пояса мають бліде фарбування, а породи тропічного пояса - яскраве. Інтенсивність фарбування підвищується з віком дерева. Деревина змінює забарвлення під впливом світла й повітря.

Палітра деревини:

Білий - береза, клен, липа, граб, ялиця, ялина.

Сірий - ясен, волоський горіх, біла акація.

Коричневий світлий - горіх лісовий, каштан, дуб, карагач.

Коричневий темний - тик, абрикос.

Червоний - макмора, махагоні, вільха.

Фіолетовий - деревоподібний амарант.

Рожевий - бук, груша, чинара, яблуня.

Жовтий - лимон, самшит, смерека.

Блиск. Деякі породи деревини мають блиск. Він залежить від ступеня розвиненості стрижневих променів. У радіальному розрізі блиск мають такі породи, як клен, бук, дуб, біла акація, цінна деревина. Сильно розвинені стрижневі промені дуба в радіальному розрізі дають блискучі плями.

Текстура деревини - це малюнок у радіальному або тангенціальному розрізі, залежить від будови деревини. Вона складається з ясно помітних великих судин, широких стрижневих променів, річних шарів, напрямку волокон (закручене, волокнисте). Чим складніша будова деревини, тим різноманітніша її текстура. Гарну текстуру в радіальному розрізі мають породи дуба й бука, у тангенціальному - ясен, каштан, горіх, дуб, модрина.

Висока міцність

Міцність деревини при стиску становить 35-70 МПа, а при вигині 80-120 МПа. Дерево добре опирається згинаючим зусиллям завдяки волокнистій структурі, тому його широко застосовують у таких конструкціях, як ферми, крокви, балки, прогони, решетування.

Однак зусилля можуть бути прикладені до деревини як уздовж волокон (колони, стійки, опори, палі), так і поперек волокон (стіни зрубів, мауерлати, шпали), тому це треба враховувати, бо деревина анізотропна. Наприклад, межа міцності при стиску поперек волокон в 10 разів менша, ніж при стиску уздовж волокон. При розтягу уздовж волокон міцність деревини вища в 2 рази, ніж поперек волокон, а міцність на розрив уздовж волокон в 10-40 разів більша, ніж поперек волокон. Межа міцності при відколі становить 0,15 Rст.

Твердість деревини визначається на зразках-кубах шляхом вдавлення сталевої кульки. Найбільшу твердість мають ясен, бук, в'яз, модрина. Твердість деревини коливається в межах 50-90 МПа.

Високий коефіцієнт конструктивної якості. Він становить близько 0,7.

Добра технологічність. Деревина легко обробляється: її можна стругати пиляти, різати, полірувати й шліфувати, вона має хорошу цвяхопрохідність, склеюється з іншими матеріалами і т.п.

Корозійна стійкість. Використання деревини у воді (але в незмінному рівні) приводить до зміни її властивостей тільки через кілька сотень років. У морській воді, кислотах і лугах термін служби деревини залежить від концентрації агресивного середовища, причому у хвойних порід довговічність вище.

Негативні властивості деревини

Анізотропність - залежить від розташування волокон деревини.

Горючість - обумовлена органічною природою сполук деревини.

Загнивання - бо є їстівним середовищем для комах, жуків, грибів тощо.

Вади деревини - утворюються або в процесі росту, або при порушенні умов експлуатації.

Всього відомо до 200 різних видів вад деревини, які об'єднали в 9 груп (див. табл. 3.1.1).



Таблиця - Вади деревини

Вологість. Волога в деревині перебуває в капілярному й гігроскопічному стані. Капілярна волога заповнює порожнини клітин, судин і міжклітинні простори й може складати до 200 % від ваги абсолютно сухого дерева. Волога в гігроскопічному стані перебуває в оболонках клітин у кількості до 30 %.

При висиханні вологи деревина спочатку втрачає капілярну вологу, а потім - гігроскопічну. Стан деревини, в якому відсутня капілярна волога й утримується тільки гігроскопічна, називають точкою насичення. Вологість, яку одержала деревина при тривалому знаходженні в повітряних умовах при постійній температурі повітря і його відносній вологості, називається рівноважною вологістю.

Вологість деревини, що зберігається в приміщенні при температурі й вологості повітря, можна визначити за діаграмою Н.Н. Чулицького. Стандартна вологість прийнята для деревини 12 %, тобто всі її властивості, які змінюються зі зміною вологості перераховують на стандартну й після цього роблять обґрунтування вибору виду деревини для тих чи інших цілей. Перерахування ведуть за формулою:

о12 = оw [1 + 0,01(1 - Ку)(12 - W)], (3.1.1)

де Ку - коефіцієнт об'ємної усушки;

W - вологість деревини в даний момент часу, визначена за діаграмою Н.Н.Чулицького, %.

R12 = Rw [1 + (W - 12)], (3.1.2)

де - коефіцієнт зниження міцності при зволоженні на 1 %, становить: при стиску й вигині 0,04, а при розтягу 0,01;

R12, Rw - межі міцності деревини, відповідно при 12 % вологості й при вологості в момент випробування, МПа;

W - вологість деревини в момент випробування, %.

Усушка, розбухання і жолоблення

Усушка деревини зі зменшенням її лінійних розмірів й об'єму відбувається тільки при випарі гігроскопічної вологи, але не капілярної. При випарі гігроскопічної вологи відбувається лінійне скорочення і, навпаки, при поглинанні гігроскопічної вологи - розбухання. Усушка в різних напрямках неоднакова, і усадка, що відбувається при цьому, деревини в тангенціальному напрямку значно більша, ніж у радіальному. Ці розходження викликають жолоблення й розтріскування.

При всіх позитивних якостях деревини, як конструктивного, так і виробного матеріалу, її висока вологість значною мірою скорочує термін служби, вироби й конструкції втрачають раніше строку свої якості й вимагають ремонту, часткової або повної заміни. Підвищена вологість також утруднює обробку поверхні деревини й склеювання. Підвищена вологість погіршує технічні властивості деревини, створює умови для появи цільових та інших грибків.

Сушіння деревини

Сушіння деревини є захисним заходом проти гниття, забезпечує схоронність деревини, підвищує її міцність. Процес сушіння деревини полягає у видаленні з неї вологи шляхом випару. Цей процес протікає нерівномірно й складається з наступних етапів: на першому етапі випар вологи не відбувається, можливе навіть збільшення кількості вологи за рахунок конденсації її з навколишнього повітря на поверхні холодної деревини, на другому етапі відбувається інтенсивне видалення вільної вологи, третій етап - видалення з деревини зв'язаної вологи.

При сушінні деревини можуть з'явитися такі дефекти, як жолоблення, розтріскування, випадіння сучків, залишкові внутрішні напруження і неоднорідність вологості висушеного матеріалу.

Сушіння може бути природним (на складах) і штучним (у сушилах, гарячих рідинах, в полі високої частоти).

Для повітряного сушіння пиломатеріали укладають у штабелі із проміжками між рядами, які утворюють повітряні канали для руху повітря всередині штабелів. Строки такого сушіння залежать від кліматичної зони, в якій відбувається сушіння, від пори року, товщини пиломатеріалів, від породи й коливаються в межах від 10 до 60 днів.

Камерне сушіння, розповсюджене в лісовій промисловості, відбувається в сушильних камерах при температурі 70-80 оС. Цей метод не залежить від атмосферних і кліматичних умов, що дозволяє одержати матеріал з кінцевою вологістю до 6-10 %. Строки сушіння скорочуються до 3-6 доби.

Швидкісне сушіння в петролатумі (побічний продукт депарафінізації нафтових масел) триває всього 8-12 годин.

Захист деревини від гниття

Для боротьби з грибами, які руйнують деревину, застосовують спеціальні речовини - антисептики. Їх підрозділяють на дві групи: водорозчинні й нерозчинні.

До водорозчинних антисептиків відносяться фтористонатрієві, дінітрофенолят натрію й мідний купорос.

Фтористий натрій - тонкомолотий білий порошок, сильний антисептик, добре проникає в деревину, не має запаху, не горючий, не має шкідливого впливу на метал.

Антисептики на основі дінітрофенолу добре проникають у деревину й важко з неї вимиваються, але застосовувати їх без спеціальних хімічних добавок не можна, тому що вони отруйні й шкідливо діють на людину, викликаючи подразнення слизової оболонки.

Водонерозчинні антисептики бувають маслянисті й кристалічні.

Маслянисті антисептики у зв'язку з їхньою горючістю і неприємним запахом застосовують для антисептування дерев'яних конструкцій і частин, що перебувають у повітряних або ґрунтових умовах при постійній або періодичній дії атмосферної або ґрунтової вологи. До їхнього числа відносяться кам'яновугільне креозотове масло, що служить для просочення залізничних шпал, антраценове масло, сланцеве масло, смоли й дьоготь.

Позитивною якістю цих антисептиків є велика отруйність для грибів і стійкість проти вилуговування водою. Вони не послабляють механічних властивостей деревини й не викликають корозії металу. Їх недоліком є те, що масляна плівка на поверхні деревини перешкоджає її висиханню. Проникати в деревину вони можуть тільки при особливих способах просочення, причому просочена ними деревина не здатна приймати фарбування. Способи антисептування деревини.

Спосіб антисептування залежить від характеру зволоження дерев'яних деталей, ступеня насичення вологою, умов роботи конструкцій, сортаменту лісового матеріалу й способів просочення. Розрізняють такі способи:

- вологе антисептування - застосовують для неглибокого захисного покриття поверхні водорозчинними антисептиками;

- обробка деревини у ваннах;

- просочення під тиском - застосовують у заводських умовах для антисептування залізничних шпал і стовпів.

- антисептування пастами.

Захист деревини від займання

Для захисту деревини від займання застосовують вогнезахисні просочувальні склади, фарби, пасти, які наносять на поверхню деревини, або якими штукатурять поверхні.

Вогнезахисні фарби підрозділяють на:

масляні (з додаванням антипіренів): перхлорвінілові; силікатні; казеїнові.

Силікатною фарбою називають суміш рідкого скла з наповнювачем (тонкомолотий кварцовий пісок, магнезит, крейда, важкий шпат), пігментом і пластифікатором.

Вогнезахисні обмазки сметаноподібної консистенції. Містять суперфосфат, сульфітний луг, глину й воду з пігментом.

Застосування деревини

Круглий ліс. Залежно від діаметра у верхньому торці круглий ліс підрозділяється на колоди, підтоварник і жердини.

Колода - очищена від сучків частина стовбура дерева, що має у верхньому торці діаметр від 14 см і більше й довжину колоди від 4 м і більше.

Підтоварник - круглий ліс діаметром 8 -14 см.

Жердина - круглий ліс з діаметром у верхньому торці від 3 до 8 см.

Пиломатеріали виготовляють шляхом поздовжнього розпилювання колод.

Пластина - колода, розпиляна по осі стовбура.

Четвертина - колода, розпиляна по осі по двох взаємноперпендикулярних напрямках.

Обапіл - крайні спили колод, одержувані як залишки при розпилі колод на дошки або бруси.

Дошки - пиломатеріали, що мають товщину 100 мм і менше, причому їхня ширина в 3 рази перевищує товщину.

Бруски - пиломатеріали товщиною 100 мм і менш, що мають відношення ширини до товщини менше двох.

Бруси - пиломатеріали шириною й товщиною більше 100 мм.

Погонажні деталі: поручні сходів, плінтуси й жолобники, лиштви для вікон і дверей, розкладки, підвіконні плити.

Столярні вироби: віконні й дверні блоки, перегородки, панелі.

Композиційні матеріали:

Фанеру одержують склеюванням деревного шпону в три й більше шари у взаємно перпендикулярному напрямку волокон.

ДСП й ДВП матеріали. Виготовляють на основі деревних стружок й обпилювань і полімерного в'яжучого.

Ксилоліт і фіброліт. Виготовляють на основі деревного волокна й магнезіального в'яжучого.

Оздоблювальні матеріали:

Паркет. Зовнішній вигляд паркетної підлоги залежить від розмірів паркетних планок і текстури деревини. Зі зменшенням розміру планок зменшується можливість жолоблення підлоги. Розрізняють штучний, щитовий і художній паркет.

Інтарсія - італійська техніка інкрустації поверхонь шпоном коштовних порід деревини. Відома з VIII-V ст. до н.е., розквіт приходиться на XVI-XVIII ст., коли в архітектурі переважав стиль бароко.

Маркетрі - французька техніка створення декоративних панно з шматочків цінної деревини різних відтінків, частіше червоного дерева. Відноситься до епохи ренесансу, XIV-XVI ст.

4. Метал

Метали - клас хімічних елементів з певними хімічними і фізичними властивостями: метали добре проводять електрику і тепло, непрозорі, але можуть відбивати світло; ковкі, що дозволяє надавати виробам з них потрібну форму і розкатувати в плоскі пластинки, пластичні, що дає можливість витягати тонкий дріт.

Металами є прості речовини більшості хімічних елементів (приблизно 80 %). Найпоширенішим хімічним елементом-металом, у земній корі є алюміній.

Широко використовуються такі типи металів:

чорні метали -- залізо, манган, хром.

дорогоцінні метали: золото, срібло і платина, використовуються переважно в ювелірній промисловості;

важкі метали: мідь, цинк, олово і свинець, застосовуються в машинобудуванні;

рідкісні важкі метали: нікель, кадмій, вольфрам, молібден, манган, кобальт, ванадій, вісмут, використовуються в сплавах з важкими металами;

легкі метали: алюміній, титан і магній;

лужні метали: калій, натрій і літій

лужноземельні метали: кальцій, барій і стронцій, застосовуються в хімії,

Будова

Всі метали мають кристалічну будову. Розташовані тим або іншим способом, атоми утворюють елементарну комірку просторової кристалічної ґратки. Тип ґратки залежить від хімічної природи і фазового стану металу.

У заліза, хрому, молібдену, вольфраму і деяких інших металів елементарна комірка є кубом із атомами у вершинах і додатковим - у центрі (об'ємноцентрована кубічна ґратка). При температурі понад 910°С у кристалічній структурі заліза відбувається перебудова, число атомів у елементарній комірці збільшується до 14-ти. В результаті перебудови симетрія елементарної комірки змінюється - атоми розміщуються у вершинах куба й додатково в центрі кожної грані (гранецентрована кубічна ґратка). Цинк, магній, титан мають елементарну комірку в формі шестигранної призми.

Елементарні комірки кожного даного кристала однаково орієнтовані в просторі, розташовуючись послідовно, вони мають загальні з сусідніми комірками атоми й утворюють разом просторову ґратку. Проте різні метали з ідентичною кристалічною ґраткою мають різні параметри, тобто відстані між сусідніми атомами.

Властивості

Область застосування металів визначається їх властивостями. Властивості металів поділяють на:

механічні

технологічні

фізичні

хімічні

До основних механічних властивостей відносяться ударна в'язкість, пластичність, міцність і твердість металу.

До технологічних властивостей відносяться фізична і технологічна зварюваність, ковкість, плавкість, оброблюваність різанням.

До фізичних властивостей металів відносяться колір, питома маса, теплова і електрична провідність, магнітні якості.

Хімічні властивості металів -- це стійкість проти корозії, жароміцність.

Фізичні властивості

Усі метали (за винятком ртуті) при звичайних умовах є кристалічними речовинами. Їхні атоми розташовані в певному геометричному порядку і утворюють просторову кристалічну ґратку. У вузлах кристалічної ґратки містяться іони металів. Валентні електрони дуже слабо зв'язані з атомами і можуть легко переміщатися по всьому об'єму металу, переходячи від одних іонів до інших.

Легкою рухливістю валентних електронів пояснюється висока електропровідність і теплопровідність металів. На відміну від розчинів і розплавів при проходженні електричного струму через металічний провідник переносу частинок речовини не відбувається. Метали мають електронну електропровідність. За електропровідністю і теплопровідністю метали розміщуються в однаковому порядку. Найкращими провідниками електричного струму є срібло, мідь, золото і алюміній.

Характерна особливість металів -- металічний блиск, тобто здатність добре відбивати світло. Але ця здатність проявляється лише тоді, коли метал утворює суцільну і гладку (поліровану) поверхню.

Дуже важливою властивістю більшості металів є пластичність, тобто здатність змінювати зовнішню форму при дії сторонньої сили і зберігати набуту форму після припинення впливу зовнішньої дії. На цій здатності базуються різні способи механічної обробки металів: прокатка, ковка, штамповка, волочіння тощо. Однак ця властивість у різних металів виявляється не однаково. Здатність розкатуватись у тоненькі листи і витягуватись у тоненький дріт найкраще виявляється у золота, срібла, міді, алюмінію і олова, трохи гірше в заліза і цинку. Деякі метали зовсім не виявляють пластичності, вони дуже крихкі -- це бісмут, манган і особливо стибій (сурма). При ударі вони розпадаються на шматочки.

За густиною метали умовно поділяють на легкі (густина яких менша 5 г/см3) і важкі (густина яких більша 5 г/см3). До найлегших металів належать літій, калій і натрій. Легкі метали -- манган, алюміній і титан. Найважчими вважаються ртуть, золото, платина і осмій. За твердістю метали теж дуже відрізняються один від одного. Найтвердішим металом є хром, який дряпає скло. За ним іде вольфрам, нікель і ін. До найм'ягших металів належать калій і натрій, які легко ріжуться ножем. Дуже м'яким є також свинець.

За температурами плавлення метали теж різко відрізняються один від одного. Найнижчу температуру плавлення має ртуть (--39°С), за нею йде цезій (28,5 °C), рубідій (38,5 °C), калій (62,3 °C), а найвищу -- вольфрам (3410 °C).

За забарвленням метали умовно поділяють на чорні -- залізо, манган та їх чисельні сплави (чавун, сталь) і кольорові, до яких відносять усі інші метали. Відповідно до цього і промисловість, яка їх добуває, називають чорною і кольоровою металургією.

Хімічні властивості

Характерною особливістю металів є здатність їх атомів віддавати свої валентні електрони і утворювати позитивно заряджені іони. На відміну від неметалів метали негативно заряджених іонів не утворюють. Отже, вільні метали є відновниками. Чим легше даний метал віддає свої валентні електрони, тим він активніший відновник. За хімічною активністю метали можна розподілити на три групи: сильно активні -- калій, натрій, барій, кальцій і ін., середньої активності -- цинк, залізо, нікель тощо і мало активні -- срібло, золото і платина. Сильно активні метали з киснем повітря енергійно взаємодіють вже при звичайній температурі, утворюючи оксиди

Метали в природі

Метали складають понад 80% усіх хімічних елементів. Переважна більшість металів зустрічається в природі у вигляді різних сполук і лише деякі з них -- у вільному стані. Це так звані самородні метали (золото і платина), а також інколи срібло, ртуть, мідь і інші метали.

Мінерали і гірські породи, придатні для добування з них металів заводським способом, називаються рудами. Важливішими рудами є оксиди (Fe2O3, Fe3O4, Al2O3 * nH2O, MnO2 тощо); сульфіди (ZnS, PbS, Cu2S, HgS і ін.), солі (NaCl, KCl, MgCl2 CaCO3 і т. д.). Малоактивні метали зустрічаються переважно у вигляді оксидів і сульфідів, а активні (лужні і лужноземельні) -- винятково у вигляді солей.

Властивості металів і сплавів

Технологічні властивості. Експлуатаційні властивості. Механічні

властивості: міцність, пластичність, ударна в'язкість (робота зародження тріщини, робота розвитку тріщини), поріг холодноламкості, температурний запас в'язкості; тріщиностійкість (в'язкість руйнування, коефіцієнт інтенсивності напружень); конструкційна міцність(зв'язок між окремими властивостями. Критерії надійності та довговічності.

Блок №2 - Фактори, що впливають на властивості металів і сплавів

Хімічний склад. Макроструктура, методи її дослідження. Елементи мікроструктури: зерна, субзерна, блоки. Вплив розміру зерна на властивості.

Атомно-кристалічна будова. Види дефектів: точкові, лінійні, поверхневі. Вплив дефектів кристалічної будови на властивості.

Блок №3 - Пластична деформація та рекристалізація

Види пластичної деформації, застосування її в техніці. Холодна пластична деформація. Зміна мікроструктури та атомно-кристалічної будови металу в процесі холодної пластичної деформації. Гаряча пластична деформація. Процеси, що відбуваються в металі при гарячій пластичній деформації. Утворення волокнистої структури, анізотропія властивостей після пластичної деформація.

Блок №4 - Основи теорії сплавів

Основні поняття: компонент, система сплавів, фаза, структурна складова. Діаграма стану. Діаграма стану для систем сплавів, компоненти якої взаємно не розчинні у твердому стані. Діаграми стану для систем сплавів з необмеженою та обмеженою розчинністю компонентів у твердому стані. Діаграма стану для системи сплавів, компоненти яких утворюють стійку хімічну сполуку.

Блок №5 - Залізовуглецеві сплави

Поліморфізм заліза. Діаграма стану залізо-цементит. Сталі та чавуни, їх класифікація в залежності від вмісту вуглецю. Вплив хімічного складу на властивості сталі. Поняття про постійні та випадкові домішки. Вплив кремнію та марганцю на властивості сталі.. Вплив способу виплавляння на чистоту сталі та її конструкційну міцність.

Блок №6 - Термічна обробка сталі

Теоретичні основи термічної обробки сталі.. Основні види термічної обробки сталі. Загартовуваність і прогартовуваність сталі.. Термомеханічна обробка (ТМО). Види ТМО. Технологія проведення. Вплив ТМО на властивості сталі.

Блок №7 - Методи поверхневого зміцнення стальних виробів

Поверхнева пластична деформація (ППД).. Поверхневе гартування. Особливості поверхневого гартування, способи здійснення. Газополуменеве гартування. Індуктивне гартування. Залежність глибини загартованого шару від частоти струму, переваги індукційного гартування. Гартування в електроліті. Лазерне гартування. Сталі для поверхневого гартування. Хіміко-термічна обробка сталі (ХТО).Цементація сталі. Азотування сталі. Нітроцементація. Дифузійна металізація.

Блок №8 - Леговані сталі

Теоретичні основи легування сталі.. Класифікація легованих сталей за хімічним складом, призначенням, структурою, що формується при охолодженні на повітрі з аустенітного стану. Маркування легованих сталей. Інструментальні матеріали. Класифікація за призначенням.

Сталі для різального інструменту. Сталі для вимірювального інструменту. Сталі для штампованого інструменту (для холодного та гарячого штампування). Вимоги, марки, режими термічної обробки. Спеціальні сталі. Зносостійкі сталі. Корозійностійкі сталі. Жаростійкі сталі. Жароміцні сталі і сплави.

Блок №9 - Чавун та його промислове використання

Хімічний склад чавуну у порівнянні зі сталлю. Класифікація і маркування. Сірий чавун з пластинчатим графітом. Ковкий чавун з пластинчатим графітом. Високоміцний чавун з кулястим графітом. Чавун з вермикулярним графітом. Галузі застосування кожного виду чавуну. Особливості термічної обробки чавуну.

Тематичний модуль 2 - Ливарне виробництво та металургія

Ливарне виробництво - вивчає спосіб одержання виливків металевих виробів шляхом заливання розплавленого металу чи сплаву в ливарну форму.

Ливарне виробництво має дуже велике значення. У машинобудуванні маса литих деталей складає близько 50% від маси машин і механізмів, у верстатобудуванні - близько 80%. Литтям одержують деталі як простої, так і дуже складної форми, які не можна або дуже важко одержати іншими способами. У багатьох випадках це найбільш простий і дешевий спосіб одержання виробів.

Змістовний модуль 1 - Ливарне виробництво

Блок №1. - Лиття в піщано-глиністі форми

Суть процесу. Схема технологічного процесу отримання заготовок в піщано-глинистих сумішах. Склад і вимоги до формових і стержневих сумішей. Елементи ливарної форми. Послідовність технологічного процесу отримання заготовок в разових формах. Ручна та машинна формовка. Механізація та автоматизація виготовлення ливарних форм. Спеціальні види лиття: лиття у оболонкові форми, точне лиття за витоплюваними моделями, лиття в кокіль, лиття під тиском, виготовлення виливків відцентровим виливанням. Ливарні сплави. Структура і властивості залізовуглецевих сплавів.

Блок №2 - Виготовлення відливок

Виготовлення відливок з сірого, високоміцного і ковкого чавуну. Області використання відливок з чавуну. Виготовлення стальних відливок. Області використання відливок з вуглецевої та легованої сталі. Виготовлення відливок з кольорових сплавів: мідних, алюмінієвих, магнієвих. Особливості виготовлення відливок з титанових сплавів.

Блок №3 - Види браку

Види браку в ливарному виробництві і шляхи їх попередження. Основні принципи конструювання литих виробів.

Змістовний модуль 2 - Металургія чорних і кольорових металів

Стан і основні напрями розвитку металургії на Україні. Задачі по прискорюванню науково-технічного прогресу і підвищенню якості металу. Вогнетривкі матеріали в металургійному виробництві.

Блок №1 - Металургія чавуну

Вихідні продукти доменного виробництва. Будова доменної печі і принцип її роботи. Фізико-хімічні процеси отримання чавуну в доменній печі. Продукти доменного виробництва. Техніко-економічні показники роботи доменної печі. Питання екології в доменному виробництві.

Блок №2 - Металургія сталі

Суть переробки чавуну в сталь. Фізико-хімічні процеси, що відбуваються при виплавці сталі. Основні засоби одержання сталі. Конверторне виробництво. Будова конверторів. Вихідні продукти основного кисневе-конверторного виробництва. Мартенівський процес. Класифікація мартенівських печей за шихтою. Будова і принцип роботи мартенівських печей. Переваги і недоліки мартенівського виробництва. Економічні показники роботи мартенівських печей.

Блок № 3 - Електрометалургія сталі

Будова і принцип роботи електродугових та індукційних печей. Особливості отримання сталі в електропечах. Перспективи розвитку металургії на Україні. Дуплекс-процес. Пряме відновлення заліза з руд. Розливання сталі. Способи розливання. Кипляча та спокійна сталь.

Тематичний модуль 3 Обробка металів тиском, зварювання, обробка металів різанням

Змістовний модуль 1 - Обробка металів тиском

Блок №1 - Вплив обробки тиском на структуру і властивості металів

Холодна пластична деформація. Гаряча пластична деформація. Вибір основних параметрів проведення гарячої пластичної деформації. Нагрівальні пристрої. Деформованість різних матеріалів при холодній і гарячій пластичній деформації. Принцип вибору матеріалу при виготовлені деталей методами холодної і гарячої пластичної деформації.

Блок №2 - Основні види обробки металів тиском

Прокатне виробництво. Суть процесу. Основні види прокатки. Сортамент прокату. Технологія отримання основних видів прокату. Інструмент і обладнання.

Блок №3 - Гаряча об'ємна штампова

Способи гарячої об'ємної штамповки. Вибір технологічних параметрів при отримані поковок у відкритих і закритих штампах. Вибір способу отримання заготовок в залежності від складності конфігурації.

Змістовний модуль 2 - Зварювання

Блок № 1 - Фізична суть процесу зварювання. Види зварювання

Електродугове зварювання. Автоматичне дугове зварювання під флюсом. Електрошлакове зварювання. Газове зварювання. Контактне зварювання. Стикове зварювання: опором і оплавленням. Нові види зварювання - електронним променем, вибухом, лазерне зварювання. Види зварних швів і з'єднань. Зварюваність вуглецевих і легованих сталей. Зварюваність чавуну. Холодне і гаряче зварювання. Дефекти зварних з'єднань. Методи контролю зварних з'єднань.

Змістовний модуль 3 - обробка металів різанням

Блок №1 - Загальні свідомості по обробці конструкційних матеріалів різанням. Металорізальні інструменти

Обробка різанням як різновидність розмірної обробки. Її переваги, недоліки. Області застосування обробки різанням. Види і схеми різання. Одержання різних форм поверхні. Процес різання металів і фізичні явища, що його супроводжують.

Рух, необхідний для механічної обробки. Стійкість різального інструменту. Вплив різних факторів на швидкість різання, яку допускає різальний інструмент. Продуктивність процесу різання. Основні групи інструментів. Класифікація різальних інструментів. Конструктивні особливості, загальні для всіх інструментів. Геометричні параметри на прикладі прямого прохідного правого токарного різця.

Матеріали різальної частини інструментів. Теплостійкість. Області застосування різних матеріалів, їх вплив на швидкість різання, продуктивність і розвиток обробки різанням. Необхідність збільшення випуску нових високо - стійких твердих сплавів. Прогресивні конструкції. Особливості конструкції, геометричних параметрів, елементів, засобів кріплення різальних інструментів різних груп: різців, свердел, зенкерів, розверсток, фрез, протяжок, прошивок, зубооброблючих, абразивних інструментів.

5. Скло

Мінеральні розплави залежно від вихідної сировини розділяються на такі групи: скляні, кам'яні, шлакові, ситали й шлакоситали. Матеріали з розплавів мають високі показники довговічності, хімічної стійкості до впливу агресивних середовищ, відмінні декоративні властивості, деякі з них прозорі. З мінеральних розплавів одержують вироби різного призначення: листові прозорі, конструкційні, оздоблювальні, лицювальні, труби спеціальні, тепло- і звукоізоляційні. Бурхливий розвиток техніки ХІХ ст. призвів до розвитку виробництва з мінеральних розплавів широкої номенклатури матеріалів і виробів, різних за властивостями, видом і призначенням. В останні роки швидко розвивалося виробництво спеціальних видів будівельного й технічного скла, а також теплоізоляційних матеріалів. Одержало поширення виробництво склоблоків, профільного скла, склопакетів. Використання склоблоків дозволяє знизити тепловтрати будинків більше ніж в 2 рази в порівнянні з одинарним склінням.

Скло і його властивості

Склом називають всі аморфні тіла, які одержують шляхом переохолодження розплавів незалежно від їх хімічного складу й температурної області затвердіння, які набувають у результаті поступового збільшення в'язкості механічні властивості твердих тіл, причому процес переходу з рідкого стану в склоподібний є оборотним. Ознакою склоподібного стану є відсутність чітко вираженої температури плавлення, гомогенність й ізотропність речовини. Скло здатне утворювати так звані склоутворюючі оксиди: SiО2, Р2О5 й В2Оз без яких-небудь добавок. Однак у більшості випадків сировинною масою для виробництва скла є багатокомпонентна шихта, що містить крім скло утворюючого оксиду різні добавки.

Скло та інші плавлені матеріали й вироби одержують з мінеральних силікатних розплавів, сировиною для яких служать розповсюджені гірські породи й деякі побічні продукти промисловості. У будівництві використовують майже винятково силікатне скло, основним компонентом якого є діоксид кремнію Si02. Скло не є речовиною з певним хімічним складом, що може бути описане хімічною формулою, тому склад скла умовно виражають сумою оксидів. Склад будівельних стекол залежно від виду й призначення містить наступні оксиди (% за масою): SiО2 - 64-73,4; Nа2Оз - 10-15,5; К2О - 0-5; СаО - 2,5-26,5; МgО - 0-4,5; АI2Оз - 0-7,2; Fе2Оз - 0-0,4; SОз - 0-0,5; В2Оз - 0-5.

Кожний з оксидів відіграє свою роль у формуванні властивостей скла. Оксид натрію прискорює процес варіння, знижуючи температуру плавлення, але зменшує хімічну стійкість скла. Оксид калію надає блиск і поліпшує світлопроходження. Оксид кальцію підвищує хімічну стійкість скла. Оксид алюмінію підвищує міцність, термічну й хімічну стійкість скла. Оксид бору збільшує швидкість скловаріння. Для одержання оптичного скла й кришталю в шихту вводять оксид свинцю, який підвищує показник світлозаломлення.

Сировинні матеріали для виробництва скла розділяються на основні й допоміжні. До основних належать мінеральна сировина й деякі продукти промисловості: кварцовий пісок, сода, доломіт, вапняк, поташ, сульфат натрію. Крім того, останнім часом стали широко використовувати відходи різних галузей промисловості - доменні шлаки, кварцевовмісні матеріали, тетраборит кальцію, склобій тощо.

Мінеральна сировина, як правило, має велику кількість домішок і непостійний склад. Домішки умовно розділяються на дві групи:

- що погіршують якість скломаси (оксиди заліза, хрому, титану, марганцю, ванадію);

- відповідні основним компонентам скла (оксиди алюмінію, кальцію, магнію, калію, натрію).

Домішки першої групи надають склу небажане забарвлення, а також можуть призвести до утворення вад скла у вигляді включень. Домішки другої групи звичайно враховуються при розрахунку рецепта шихти. Допоміжні сировинні матеріали (освітлювачі, глушники, барвники та ін.) додають до шихти для прискорення варіння скла й надання йому необхідних властивостей.

Освітлювачі (сульфати натрію й алюмінію, калієва селітра, миш'яковистий ангідрид) сприяють видаленню зі скломаси газових пухирців.

Глушники (кріоліт, плавиковий шпат, подвійний суперфосфат) роблять скло непрозорим.

Барвники надають склу заданий кольори: сполуки кобальту - синій, хрому - зелений, марганцю - фіолетовий, заліза - коричневий і синьо-зелений тони.

Виробництво будівельного скла складається з наступних основних операцій: обробка сировинних матеріалів; приготування шихти; варіння скла; формування виробів і їх відпал. Обробка включає подрібнення і помел матеріалів, що надходять на завод у вигляді шматків (доломіт, вапняк, вугілля), сушіння вологих матеріалів (пісок, доломіт, вапняк), просівання всіх компонентів через сита заданого розміру.

Скловаріння проходить у спеціальних склоплавильних печах безперервної (ванні печі) або періодичної (горшкові печі) дії. При нагріванні шихти до 1100-1150 °С відбувається утворення силікатів спочатку у твердому вигляді, а потім у розплаві. Ця маса неоднорідна за складом й настільки насичена газовими пухирцями, що її називають варильною піною. Для просвітління і гомогенізації температуру скломаси підвищують до 1500-1600 °С, при цьому в'язкість розплаву знижується, полегшується видалення газових включень й одержання однорідного розплаву. Скловаріння завершується охолодженням (студкою) скломаси до температури, при якій підвищується в'язкість, необхідна для формування скловиробів.

Формують вироби різними методами: витягуванням, литтям, прокатом, пресуванням і видуванням. Формуваня листового скла відбувається шляхом вертикального або горизонтального витягування стрічки з розплаву (рис. 6.1), прокатом або способом плаваючої стрічки (флоат-спосіб). Метод витягування застосовують для одержання скла товщиною 2-6 мм. Стрічка витягується зі скломаси обертовими валками машини через човник (вогнетривкий брус із поздовжнім прорізом) або вільної поверхні скломаси (безчовниковий спосіб).

Рис. 4.2.1 - Схема роботи машини вертикального витягування скла:

1 - стрічка скла; 2 - скляний розплав; 3- валики; 4 шахта машини; 5 - камера; 6 - пальник для підтримки високої температури в камері; 7-холодильники

Флоат-спосіб є найбільш високопродуктивним із всіх відомих у наш час. Він дозволяє одержувати скло з високою якістю поверхні. Особливістю способу є те, що процес формування стрічки скла протікає на поверхні розплавленого олова в результаті розтікання скломаси. Поверхня листового скла виходить рівна і гладенька, не вимагає подальшого полірування.

Відпал - обов'язкова операція при виготовленні виробів. При швидкому охолодженні для закріплення форми виробів у них виникають великі внутрішні напруження, які можуть привести навіть до мимовільного руйнування скловиробів. Загартування - ця операція застосовується при одержанні скла з підвищеної в 4-6 разів при стиску й 5-8 разів при вигині міцністю в порівнянні зі звичайним склом. Загартування проводиться доведенням скла до пластичного стану й потім різким охолодженням поверхні. Заключна обробка виробів містить у собі операції шліфування, полірування, декоративної обробки. Структура й властивості скла й скловиробів

У процесі виробництва скла й особливо на стадії його охолодження виникає така структура, що може бути охарактеризована як проміжна між повною безладністю часток рідкого розплаву й повною впорядкованістю часток речовини в кристалічному стані. У склі спостерігається лише ближній порядок розташування часток, що й спричиняє ізотропність його властивостей.

Густина звичайного будівельного силікатного скла складає 2,5 г/см3. Залежно від вмісту різних добавок скла спеціального призначення має густину від 2,2 до 6,0 г/см3. Густина теплоізоляційних скловиробів коливається в межах 15-600 кг/м3. Розрахункова теоретична межа міцності при розтяганні скла становить 12000 МПа, технічна дорівнює 30-90 МПа, що обумовлено наявністю в склі мікронеоднорідностей, мікротріщин, внутрішніх напружень, сторонніх включень та ін. Межа міцності при стиску скла може становити 600-1000 МПа й більше. Межа міцності скляних волокон діаметром 4-10 мкм досягає 1000-4000 МПа.

У скла відсутні пластичні деформації. Крихкість є головним недоліком скла, тому воно погано опирається удару. Міцність звичайного скла при ударному вигині становить усього 0,2 МПа.

Оптичні властивості скла є важливими властивостями й характеризуються показниками світлопропускання (прозорості), світлозаломленням, відбиттям і розсіюванням. Звичайні силікатні стекла пропускають всю видиму частину спектра й практично не пропускають ультрафіолетові й інфрачервоні промені. Коефіцієнт спрямованого світлопропускання стекол досягає 0,89.

Теплопровідність стекол залежить від складу і коливається в межах 0,5-1,0 Вт/м·Ко. Теплопровідність теплоізоляційних скляних виробів знаходиться в діапазоні 0,032-0,14 Вт/м·Ко. Через мале значення коефіцієнта температурного розширення (9·10-6-15·10-6) звичайне скло має відносно малу термостійкість. Теплоємкість стекол при кімнатній температурі складає 0,63-1,05 кДж/кг·оС.

Звукоізолююча здатність скла відносно висока. За цим показником скло товщиною 1 см відповідає цегельній стіні в півцегли, що становить близько 12 см. Хімічна стійкість скла залежить від його складу. Силікатне скло має високу хімічну стійкість до більшості агресивних середовищ за винятком плавикової й фосфорної кислот.



Скляні матеріали

Листове скло - основний вид скла, який використовується для скління вікон і дверей, вітрин і внутрішнього оздоблення будинків. Віконне скло виробляється трьох марок: поліроване, неполіроване поліпшене, неполіроване. Шибка виробляється товщиною від 2,0 до 6,0 мм максимальних розмірів залежно від товщини від 1000х1600 мм, мінімальних - 400х500 мм. Світлопропускання шибок - 84-89 %.

Вітринне скло випускається двох марок: М7 - поліроване й М8 - неполіроване, товщиною 6,5-12 мм і максимальних розмірів 3000х6000 мм. Застосовується для скління вітрин, вітражів і вікон громадських будинків. Світлопропускання вітринних стекол - 75 83 %.

Скло листове візерункове має на одній або обох сторонах чіткий рельєфний візерунок, виготовляється способом прокату. Візерункове скло буває безбарвним і кольоровим, пофарбованим у масі або нанесенням на поверхню його плівок оксидів різних металів. Застосовується для декоративного скління вікон і дверей, внутрішніх перегородок, критих веранд і т.д. Для цих же цілей застосовується листове скло "мороз", що має на одній стороні візерунок, який нагадує морозний орнамент.

Армоване листове безбарвне й кольорове скло використовують для влаштування світлових прорізів, ліхтарів верхнього світла, огорож у будинках і спорудах різного призначення. Армоване скло може мати як одну, так і обидві поверхні гладкими, рифленими або візерунковими. Для армування застосовується зварена або кручена сітка зі сталевого дроту зі світлою поверхнею або із захисним алюмінієвим покриттям. Діаметр дроту сітки 0,45-0,60 мм. Сітка має квадратні або шестикутні осередки розмірами 12,5 й 25 мм. Армоване скло відрізняється підвищеною міцністю й вогнестійкістю. Світлопропускання безбарвного армованого скла - 65-75 %.

Увіолеве скло пропускає 25-75 % ультрафіолетових променів, застосовується для скління оранжерей і заповнення віконних прорізів у дитячих і лікувальних установах. Таке скло одержують із шихти з мінімальними домішками оксидів заліза, титана, хрому.

Загартоване скло є безпечним, тому що при руйнуванні розпадається на дрібні осколки з тупими неріжучими краями. У будівництві застосовують для виготовлення дверей, перегородок, стель.

Багатошарове скло (триплекс) - армоване або неармоване, складається з декількох шарів скла, міцно склеєних між собою прозорою еластичною прокладкою, найчастіше з полівінилбутирольної плівки. При ударі воно не дає осколків і є безпечним.

Теплопоглинаюче скло призначене для захисту інтер'єрів будинків від впливу прямого сонячного випромінювання і зменшення сонячної радіації в приміщеннях. Стекла блакитного, сірого й бронзового відтінків одержують введенням до складу скломаси оксидів кобальту, заліза або селену. Затримуючи велику кількість інфрачервоних променів, скло нагрівається і піддається значним температурним деформаціям. Тому при склінні варто передбачати достатній зазор між рамою й склом. Застосовується таке скло з метою зменшення нагрівання сонцем приміщень житлових, культурних, громадських і промислових будинків.

Тепловідбиваюче скло застосовується для нагрівання приміщень від сонячних і теплових променів. Виготовляється нанесенням на поверхню тонких (0,3-1 мкм) плівок металів і їхніх оксидів. Світлопропускання таких стекол 30-70 %, а пропущення тепла 40-60 %. У зв'язку з тим, що в таких стеклах більша частина інфрачервоних променів не поглинається, а відбивається, саме скло майже не нагрівається. Внаслідок зменшення випромінювання із приміщення вони підвищують теплозахист узимку. Стекла мають різне забарвлення: золотаве, блакитне, жовтогаряче та ін.

Електропровідне скло застосовується в будівництві для склопакетів, що використовують як джерела тепла. Електропровідні прозорі покриття наносяться на скло з метою обігріву скла й запобігання запотівання. Покриття наносять напилюванням на поверхню скла тонкої (0,5 мкм) плівки солей металевого срібла.

Скло, стійке до радіоактивних випромінювань застосовується при будівництві АЕС і підприємств з виготовлення ізотопів. Для поглинання радіоактивних променів використовуються стекла з високим вмістом свинцю й бору. Наприклад, важке свинцеве скло густиною 6200 кг/м3, що містить 80 % оксиду свинцю, за захисною здатністю еквівалентне сталі.

Вироби й конструкції зі скла

Крім листового світлопроникного скла в будівництві застосовують світлопрозорі вироби й конструкції: склоблоки, склопрофіліт, склопакети, склобетонні конструкції і скляні труби.

Блоки скляні пустотілі застосовують для влаштування зовнішніх і внутрішніх огорож, які крім доброї світлопропускної здатності мають тепло- і звукоізоляційні властивості. Склоблоки мають вигляд герметично закритих порожніх скляних коробів із гладкими зовнішніми й ребристими внутрішніми поверхнями. Ребра й призми внутрішньої поверхні перешкоджають прямій видимості через блок. Номенклатура пустотілих скляних блоків, які випускають склозаводи країни, включає квадратні й прямокутні, незабарвлені й кольорові вироби. Світлопропускання склоблоків залежно від їх виду змінюється в межах 30-55 % Склоблоки мають: термостійкість - 40 оС, межу міцності при стиску - 1,5 МПа й опір удару - 0,8-0,9 Дж/м3.

Профільне скло (склопрофіліт) - це погонажні довгомірні світлопрозорі вироби, яке застосовують для влаштування прозорих огорож і самонесучих стін, внутрішніх перегородок і прозорих плоских покрівель у будинках різного типу. Профільне скло виготовляється відкритого (швелерне, ребристе й т.д.) і замкнутого (коробчасте, овальне, трикутне й т.д.) перерізів (рис. 6.3). неармоване й армоване, безбарвне і кольорове, а також з аерозольним оксидно-металевим покриттям. Світлопропускання склопрофіліту - 73-82 %, теплопровідність - 0,76 Вт/м·оС, термостійкість - 70 оС.

Склопакети - вироби, що складаються із двох або більше пластин прозорого скла, з'єднаних між собою по контуру таким чином, що між ними утворюється герметично замкнуті прошарки, заповнені сухим повітрям або іншим газом. Вони застосовуються для скління вікон і дверей, вітрин, зенітних ліхтарів будинків різного призначення. Склопакети підрозділяються на клеяні, паяні й зварені, за числом шарів скла - на дво-, три- і чотирихшарові. Склопакетне скління має добру тепло- і звукоізолюючу здатність, не запотіває й не має потреби в протиранні внутрішніх поверхонь. Склопакети за призначенням підрозділяються на звичайні, світлорозсюючі, зміцнені, безосколкові, сонцезахисні, звукоізоляційні й електрообігрівальні.

Склобетонні конструкції являють собою залізобетонний каркас, усередині якого на розчині покладені склоблоки. Застосовуються для заповнення зовнішніх світлових прорізів, скління сходових кліток, для улаштування прозорих перегородок і покриттів.

Скляна черепиця виготовляється в деяких країнах для влаштування світлопрозорих ліхтарів у покрівлях з керамічної або бетонної черепиці.

Труби скляні й фасонні частини до них застосовуються для напірних, безнапірних і вакуумних трубопроводів, використовуваних для транспортування рідких, газоподібних і твердих речовин з різними фізико-хімічними властивостями (за винятком плавикової кислоти) при температурі від -50 оС до + 120 оС. Скляні труби випускають діаметром умовного проходу від 40 до 200 мм і довжиною від 1500 до 3000 мм. Основними недоліками скляних труб є їх крихкість і невисока термостійкість (близько 40 оС).

Оздоблювальні вироби зі скла. В останні десятиліття розроблений широкий спектр оздоблювальних скляних і склокристалічних матеріалів. За структурно-агрегатним станом вони підрозділяються на три групи:

- аморфні: кольорове листове скло, стемаліт, марбліт, скломармур, склоплитка, емальована плитка, килимово-мозаїчна плитка, смальта, склодрібка;

- гетерогенні аморфні системи на основі скла й газоповітряні суміші (килимово-мозаїчна плитка, глушена газоповітряними включеннями; пінодекор, порокерамзит, мозаїчна плитка; пемза, спечена зі склопорошку);

- гетерогенні склокристалічні матеріал - складаються зі склоподібної й кристалічної фаз (сигран, склокристаліт, склокераміт, склокремнезит).

Кольорове листове скло виготовляється на основі звичайного й термозміцненого скла. Фарбування поверхні здійснюється електрохімічним способом. Полотна головним чином бронзових кольорів мають світлопропускання 1,5-2 %. Застосовуються для декоративного скління вікон, дверей, перегородок, меблів, виготовлення вітражів і світильників. Для внутрішнього облицювання і влаштування перегородок застосовується декоративний триплекс (листи із запресованою між ними кольоровою або декоративною плівкою або тонкою тканиною). В Японії виробляється триплекс з декоративною плівкою, що імітує природне каміння онікс.

Стемаліт - виробляють з плаского скла, внутрішня сторона якого у процесі виготовлення пофарбована керамічною емалевою фарбою й піддана термообробці, при якій відбувається закріплення емалі на склі і його зміцнення. Покриття може бути захищено тонким шаром алюмінію, який наносять у вакуумі. Скляні заводи випускають стемаліт 27 різних кольорів товщиною 5-7,5 мм із розмірами від 400х900 до 1500х 1100 мм. Основне призначення - оздоблення стін будинків.

Марбліт - листовий виріб з кольорового глушеного скла товщиною 5-25 мм із полірованою лицьовою поверхнею й рифленою тильною стороною.

Скломармур - різновид марбліту, що має мармуроподібне фарбування різних кольорів. Застосовується для декоративно-захисного облицювання стін будинків, покриття підлог, оформлення інтер'єрів, антикорозійного захисту будівельних конструкцій і футеровки резервуарів.

Оздоблювальна плитка - виріб з незабарвленого або кольорового глушеного скла розмірами від 50х50 до 150х 150 мм і товщиною 4-9 мм. Термостійкість плиток 40-45 оС. Лицьова поверхня плиток може бути гладкою або з різними рельєфними візерунками, тильна сторона - рифленою або шорсткуватою, що забезпечує краще зчеплення з розчином.

Емальована плитка виготовляється з кольорового віконного або візерункового скла шляхом його різання, нанесення на одну з поверхонь непрозорої емалі і її сплавки. Розміри плиток від 100х100 до 200х200 мм, товщина 4-6 мм. Призначена для внутрішнього облицювання будинків.

Килимово-мозаїчні скляні оздоблювальні плитки є одним з найбільш ефективних опоряджувальних матеріалів. Вони довговічні, мають морозостійкість і гігієнічні, надійно захищають фасади стін будинків від впливу зовнішнього середовища. Випускають розмірами 21х21х5 й 46х46х5 мм. У різних країнах виготовляють плитки до сотні різних кольорів і відтінків розмірами від 10х10 до 50х50 мм квадратні, прямокутні, кутові й круглі за формою. Фірма "Ла Валде" в Італії випускає 66 кольорів венеціанської скломозаїки. Там же фірма "Мураніта" випускає скломозаїку 96 кольорів.

Смальта - це шматочки глушеного кольорового скла неправильної форми розміром до 20 мм, виготовлені литтям скломаси або пресовані зі скляного порошку, використовують для декорації фасадів, виготовлення мозаїчних панно, художніх і декоративних композицій на фасадах будинків або в інтер'єрах. Палітра смальти перевищує 200 кольорів і відтінків.

...