Місце і роль паливно-енергетичного комплексу в економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Україна є енергетично залежною державою. Зменшення її енергетичної залежності, у тому числі і за рахунок енергозбереження та ефективного використання енергоресурсів, є питанням національної безпеки України. Реальна загроза енергетичній безпеці держави останні 5 років підтверджується заявами монопольних постачальників природного газу на внутрішній ринок України щодо істотного підвищення цін на імпортоване блакитне паливо.

Стабілізація та покращення соціально-економічної ситуації в Україні залежить від багатьох чинників. Одним із головних є енергетичне забезпечення роботи підприємств і організацій промисловості, сільського господарства, закладів освіти, медицини, споживчих потреб населення тощо. Сучасний стан енергозабезпечення в Україні характеризується гострою нестачею джерел енергії та низькою ефективністю їх використання. Особливого підходу вимагає Буковина як унікальна екосистема на заході України, де необхідно раціонально поєднувати розвиток рекреаційної індустрії, передового виробництва сільськогосподарської продукції, відтворення виробництва промисловості, зокрема електронної, із збереженням природи. Усе це вимагає проведення як активної енергозберігаючої політики органами державного управління, так і дотримання всіма громадянами головних вимог енерго- та ресурсозбереження.

Одними з основних узагальнюючих показників розвитку економіки будь-якого регіону, що характеризують його ефективність в цілому, відповідність сучасному рівню розвитку техніки, технологій і організації суспільного виробництва є зміна обсягу валового регіонального продукту (ВРП), а також рівня витрат паливно-енергетичних ресурсів на обсяг валового регіонального продукту (далі -- енергоємність валового регіонального продукту).

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України, в тому числі, чинник зниження енергоємності ВВП та ВРП відповідно є одним з головних у забезпеченні енергетичної незалежності держави та підвищення рівня її енергетичної безпеки

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами - одне з найважливіших завдань будь-якої держави.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі є розвиток паливно-енергетичного комплексу України та забезпеченість суспільства потрібними ресурсами.

Предметом курсової роботи є питання теорії розміщення продуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-енергетичного комплексу та застосування їх на практиці.

Завдання курсової роботи:

- розкрити значення паливно-енергетичного комплексу України,

- визначити сучасний стан ПЕК,

- висвітлити вплив факторів на розвиток та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу,

- викласти основні проблеми енергетики,

- проаналізувати тенденції подальшого розвитку галузі.

Методи дослідження. З метою забезпечення вірогідності й обґрунтованості результатів дослідження був використаний широкий спектр загальнонаукових методів:

- теоретичних узагальнень і порівнянь для розкриття змісту закономірностей,

- порівняльного аналізу для вивчення сучасного стану,

- системний підхід для обґрунтування заходів по вирішенню проблеми.

Курсова робота складається із вступу, трьох основних складних розділів, висновку, списку використаної літератури та додатків. У розділі І розкрито значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України. Він складається з двох підрозділів : 1-ший підрозділ аналізує структуру, місце і роль ПЕК у національній економіці, 2- гий підрозділ висвітлює особливості розміщення галузей ПЕК. Розділ ІІ курсової роботи присвячений аналізу сучасного стану розвитку ПЕК, він розділений на два підрозділи. Перший - розвиток паливного комплексу, другий - електроенергетики. Він аналітичний. Розділ ІІІ- практична частина, проблеми та перспективи розвитку ПЕК України.

У роботі проаналізовано праці українських вчених, зокрема: Іванура Ростислава по стратегічних проблемах розвитку паливно-енергетичного комплексу України, О. Чичиної, А. Шидловського по інноваційних пріоритетах паливно-енергетичного комплексу України, О.Мурадової по сучасному стану розвитку паливно-енергетичного комплексу України, Алли Єрьоменко про проблеми реформування ПЕК.

Для економічного аналізу сучасного стану ПЕК України аналізувалися дані Кабінету Міністрів України, Державної служби статистики та Міністерства енергетики та вугільної промисловості на офіційних веб.сайтах.

При написанні роботи використано статистичні дані, графічний та картографічний матеріал, який допоміг краще проаналізувати стан та розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні та використання природних ресурсів.

РОЗДІЛ І ЗНАЧЕННЯ І МІСЦЕ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1.1 Структура, місце і роль ПЕК у національній економіці

Паливно-енергетичний комплекс - складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії (електроенергії й тепла), їх транспортування, розподілу й використання.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торф'яна) та електроенергетики, а також тісно пов'язані з ними обслуговуючі підприємства. Структура ПЕК України наведена на (Рис. 1).

Рис.1. Схема розподілу паливно-енергетичного комплексу України

Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торфова) та електроенергетики. У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого -- з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу -- основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри (наприклад, Запоріжжя).

Програма Уряду визначає модель розподілу ключових активів Рис.2

Модель розподілу ключових державних активів в ПЕК (бачення Міненерговугілля).

Рис. 2. Модель розподілу ключових державних активів в ПЕК

Значення паливно-енергетичного комплексу в Україні зростає. Постійні проблеми з енергозабезпеченням усіх сфер життєдіяльності перетворили його у важливий чинник національної безпеки. Тому паливно-енергетичний комплекс у нашій країні фактично є основою всього господарства. Проблеми й кризи в ньому моментально позначаються майже на всіх сферах життя держави.

Загальне бачення Міненерговугільпрому про розподіл ключових державних активів у ПЕК серед державних органів влади: Міненерговугільпром пропонує розділити ті самі "ключові держактиви" корпоративні права яких сьогодні перебувають у "Нафтогазу України". Їх слід передати в управління Мінекономрозвитку, створивши при цьому держхолдинг. До нього мають увійти: нафтогазовидобувні -- ПАТ "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" , переробні -- ПАТ "Укртатнафта" (Кременчуцький НПЗ) та інші підприємства, виробники електроенергії -- НАЕК "Енергоатом", ПАТ "Укргідроенерго" [28].

Отже, за баченням Міненерговугілля, в рамках імплементації Третього енергетичного пакету - демонополізація ринку. Усунення домінуючого становища будь-якого господарюючого суб'єкту на енергетичному ринку України, як на газовому, так і на електроенергетичному. Саме тому Міністерство в тісній співпраці з міжнародними партнерами розробило проект розподілу природних монополістів, з розділення функцій видобування, генерації та постачання енергоносіїв. Це важливе питання для економіки країни. Зазнало воно і критики .Так і вийшло, що Міненерговугільпром і НАК закликали секретаріат Енергоспівтовариства оцінити запропоновані ними моделі корпоративного управління та структурної реформи "Нафтогазу" й енергогалузі країни на відповідність вимогам Третього енергопакета [28].

1.2 Особливості розміщення галузей паливно енергетичного комплексу

Аналізуючи характеристику особливостей і факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу, необхідно відмітити, що під факторами розуміють сукупність нерівнозначних для різноманітних районів територіальних і ресурсних умов, облік і реалізація яких дозволяють домогтися найбільших результатів з найменшими затратами.

У розвитку й розміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів.

Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третини електроенергії виробляється в районах споживання і понад 2/3 споживається в районах її виробництва. Поки що місце будівництва теплових електростанцій (ТЕС) вибирають на основі порівняння економічних показників транспортування палива та електроенергії з урахуванням екологічної обстановки. Технічний прогрес може різко змінити географію електростанцій. Якщо вчені вироблять високоефективні методи транспортування електроенергії на великі відстані, то будівництво ТЕС здійснюватиметься здебільшого в східних районах України.

Атомні електростанції за характером використовуваного палива не пов'язані з родовищами його видобування, що забезпечує широкий маневр розміщення їх. АЕС орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими ресурсами палива та гідроенергії [8]. Розміщення гідроелектростанцій повністю залежить від природних умов, а виробництво енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції працюють на базі гідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиною водних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великим падінням і витратою води.

Електронний транспорт в електроенергетиці має не останнє значення. Сукупні транспортні витрати на транспортування електроенергії мають важливе значення у визначенні загальних витрат на виробництво і доведення продукції до споживача [15]. Це в кінцевому випадку впливає на кінцеву ціну продукції на ринку. Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі промисловості.

Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам'яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку [3]. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати).

Для видобутку та переробки вугілля необхідна наявність водних ресурсів. Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Дніпропетровська становить 53,4 км3, а далі дещо зменшується у зв'язку з випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку ж Сіверського Дінця (водної артерії Донбасу) складає 5 куб.км. [22]. Але в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні та в західних областях України сконцентровані великі ресурси підземних вод.

Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство, переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані від сировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж для перевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.

В Україні, особливо у вугільно-металургійних промислових районах (Південний Схід), існує добре розвинена транспортна мережа залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готової продукції до місць переробки та споживання.

Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.

Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ [29].

Рис.3. Галузева структура паливної промисловості

Для розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування. На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти. На Рис.3 наведена галузева структура паливної промисловості.

Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Східний район України є найбільш густонаселеним: лише в Донецькій області проживає більше 4 млн.320 тис. чол., що становить майже десяту частину усього населення України. З них 3917 тис. чол. - міське населення, що становить 90,2 %, і лише 404 тис. чол. проживає в сільській місцевості [30]. Зростання чисельності міського населення служить передумовою для розвитку вугільних підприємств. Щільність населення тут найбільша в Україні - 191 чол. на 1 км2. Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва. В тепловій електроенергетиці зайнята значна кількість трудових ресурсів України, Тут чисельність зайнятого населення на 20 % більша ніж в гідроенергетиці.

На всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу впливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється технологія виробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівень автоматизації виробничих процесів тощо.

Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичний комплекс спричиняє велике екологічне навантаження на навколишнє середовище - забруднює водні ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні, біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.

Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

електроенергетика паливний розміщення вугільний

РОЗДІЛ ІІ АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ

2.1 Стан розвитку паливного комплексу України

Вугільна промисловість була найбільш розвинута галузь паливної промисловості нашої держави. Особливостями її розвитку і розміщення є переважна концентрація в Донбасі. Видобування вугілля здебільшого підземним способом, а також те, що кам'яного вугілля добувається більше, ніж бурого.

У структурі видобутку палива за його видами у перерахунку на умовне паливо на вугілля в Україні припадає близько 65,7 %. За останні два роки через суспільно-політичні процеси на Сході України (в зоні проведення АТО) країна скоротила видобуток вугілля, в 2015 році на 38,8% до 39,76 млн. тонн порівняно з 2014 роком. В Додатках А.Б.В наведені статистичні дані з посиланням на дані офіційного сайту Міністерства енергетики та вугільної промисловості [31]. Зокрема, в грудні 2015 року вугледобувні підприємства всіх форм добули 33,9 млн. тонн вугілля, план виконаний на 77,3%. Згідно з повідомленням, видобуток вугілля державними шахтами в 2015 році склав 6,74 млн. тонн. Як повідомляв INSIDER, Україна скоротила видобуток вугілля в 2014 році на 22% до 65 млн. тонн вугілля порівняно з 2013 роком. Багато шахт опинилися на непідконтрольній Україні території [28].

Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів що дорівнює приблизно четвертій частині, площі країни [29]. Тут зосереджено близько 92 % запасів кам'яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасі і залягає переважно в Донецькій області. Ту же зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Тому надто пристальна увага до цієї території з боку терористичних організацій, адже вони усвідомлюють стратегічно важливу роль у народному господарстві. Донецьке вугілля використовують як і енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров'ї.

Львівсько-Волинський басейн -- важлива паливно-енергетична база на заході країни. Площа басейну незначна, близько 10 тис. квадратних кілометрів. Тут виникли міста Червоноград, Нововолинськ, Соснівка та кілька шахтарських селищ. У цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Його використовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі і на Добротвірській і Бурштинській теплових електростанціях. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам'яновугільної смоли, напівкоксу.

У Дніпропетровському буровугільному басейні, де вуглевидобуток ведеться переважно відкритим способом, зосереджено близько 200 родовищ. Буре вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам'яного, високий вміст сірки, значну зольність. Воно придатне для брикетування, напівкоксування і газифікації. Крім того, з бурого вугілля можна одержати штучний гірський віск. В основному буре вугілля використовується на місцевих електростанціях та інших підприємствах як паливо. Основними центрами буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

На нафту в структурі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2%, на природний газ--26,1 % [29].

Хоча видобуток нафти і газу в нашій державі зменшується, обсяги видобутку наведені в Таблиці 1, проте маємо і сприятливі фактори: великі потужності з переробки нафти, близько 70 млн. т, і великі газосховища.

Таблиця1. Обсяги видобутку газу в Україні, 2014 рік

Показники	2014р	2013р	2014р до 2013 р %
1. Видубуток газу, всього, млн..куб.м.	19807,8	19348,8	102.4
У тому числі :
1.1 НАК «Нафтогаз України »	16850,0	17013,6	99,0
ПАТ « Укргазвидобування »	15112,9	15110	100,0
ПАТ « Укрнафта»	1737,09	1903,57	91,3
1.1 Інші підприємства	2957,77	2335,20	126,7
ПрАТ «Нафтовидобування »	750,498	505,712	148,4
ТОВ «Енерго-сервісна компанія « Еско-Північ»	584,935	433,233	135,0
ТОВ « Перша українська газонафтова компанія »	75,480	2,252	3351,7
ТОВ «ПАРІ»	23,419	16,207	144,5
ТОВ « Надрагаз»	7,712	8,007	96,3
ПрАТ « Техноресурс»	0,003	0,011	27,3
ЗАТ «ТИСАГАЗ»	20,343	7,762	262,1
ТОВ «КУБ-ГАЗ»	336,047	282,137	85,9
ЗАТ « Природні ресурси»	252,58	294,287	85,9
ТОВ « Східний геологічний союз»	11,868	12,806	92,7
СП « Полтавська газонафтова компанія»	248,544	222,487	111,7
ПрАТ «Укргазвидобуток»	116,202	97,630	119,0
ТОВ « Пром-енерго продукт»	18,806	20,420	92,1
ТОВ «Сіріу1»	87,175	44,743	194,8
ЗАТ « Пласт»	48,949	39,182	124,9
ЗАТ «Девон»	42,739	46,736	91,4

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Невеликі родовища нафти на півдні країни.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Щебелинське. Менше п'ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття до великих індустріальних центрів; Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, тощо. В таблиці 2 наведені обсяги видобутку нафти і газового конденсату за 2014 рік.

Таблиця 2

Обсяги видобутку нафти і газового конденсату в Україні, 2014 рік

Показники	2013р	2014р	2014р до 2013 р %
1. Видубуток нафти і газового конденсату,тис,т у тому числі :	2976,1	2728,9	91,7
1.1 НАК « Нафтогаз Україна»	2673,7	2421,1	90,6
ПАТ « Укргазвидобування»	644,8	533,25	82,7
ПАТ « Укрнафта»	2028,993,0	1887,89
1.2 Інші підприємства	302,41	307,78	101,8
ЗАТ «Природні ресурси»	51,209	52,285	102,1
ТОВ « Східний геологічний союз»	0,435	3,446	792,2
СП « УкрКарпатОйл ЛТД»	53,721	21,690	96,2
СП « Полтавська газонафтова компанія	60,040	42,903	71,5
ЗАТ « Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»	27,660	36,335	131,4
Каштан Петролеум Лтд.	36,487	36,070	98,9
ПрАТ « Нафтогазвидобування»	19,681	28,758	146,1
ПрАТ « Укргазвидобуток»	3,085	3,903	126,3
ТОВ « Пром-енерго продукт»	1,387	1,292	93,2
СП « Ботславська нафтова компанія»	11,277	10,460	92,8
ЗАТ « Девон»	7,090,	6,252	88,2
ТОВ « КУБ-ГАЗ»	7,255	5,571	76,8

Таким чином, на сучасний стан розвитку галузі впливають як економічні (світова криза) так і суспільні ( антитерористична операція на Сході України) процеси. Паливна галузь потребує швидкого реформування, яке безумовно пов'язане з інвестиціями та модернізацією виробництва.

2.2 Дослідження сучасного стану розвитку електроенергетики України

У господарському комплексі України електроенергетика відіграє дуже важливу роль. Близько половини всього первинного палива (вугілля, нафта, газ, уран), що його має чи одержує з інших держав Україна, а також енергія окремих річок використовується для виробництва електро- і теплоенергії Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій сприяють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості територіально наближені до джерело дешевої електроенергії, наприклад, кольорова металургія тощо. Електроенергію в Україні виробляють теплові (ТЕС), гідравлічні (ГЕС), гідро-акумулятивні (ГАЕС) та атомні (АЕС) станції. У перспективі набуде поширення використання екологічно чистої енергії Сонця і вітру. Потужність електростанцій України -- 52,8 млн.кВт.

Рис. 4. Споживаня електроенергії в Україні за січень 2015 та 2016рр.

У 2015 p. електростанціями України вироблено 182,2 млрд. кіловат-годин електроенергії. На Рис.4 Показано рівень споживання електроенергії у порівнянні за січень 2015 року та січень 2016 року. На теплові електростанції припадало цього року близько 47 % виробництва електроенергії, атомні -- понад 43 %, гідроелектростанції -- 9,2 %. В останні роки зростала питома вага електроенергії, виробленої на атомних електростанціях [28].

Основні теплові електростанції розмішені в Донбасі. Найпотужніші з них Вуглегірська (3,6 млн. кВт), Луганська, Миронівська і Старобишівська (по 2,4 млн. кВт кожна).

Основу енергетики Придніпров'я складають потужні теплові електростанції. В Енергодарі працює також найпотужніша в країні АЕС. Крім того, на Дніпрі працюють кілька ГЕС сумарною потужністю 2,5 млн. кВт.

Потужні електростанції різного типу сформувалися поблизу Києва (Трипільська ДРЕС-1,8 млн. к Вт та Київські ГЕС та ГАЕС).

Новий потужний район формується в західній частині країни з теплових та атомних електростанцій. До перших належать ТЕС у Добротворі й Бурштині, до других -- Рівненська і Хмельницька АЕС. Діє також Дністровська ГЕС потужністю 702 тис.кВт [1].

Пуск третього гідроагрегата Дністровської ГАЕС здійснено 21 грудня 2015 року в Новодністровську. Відбувся він у рамках реалізації першої черги будівництва у складі трьох гідроагрегатів. Введення в дію кожного гідроагрегата дає значний економічний ефект та забезпечує економію природного газу та вугілля за рахунок зниження кількості пусків теплових блоків, стабілізації їх навантаження. Пуск третього гідроагрегата дає додаткові 320 МВт регулюючої потужності, а це скорочення спалювання газу, мазуту і вугілля на теплоелектростанціях. Будівництво третього гідроагрегата тривало протягом двох років [29]. Основу електроенергетики становить об'єднана енергетична система (ОЕС) країни, яка забезпечує електроенергією внутрішніх споживачів, а також здійснює її експорт та імпорт. ОЕС налічує вісім регіональних електроенергетичних систем, які поєднані між собою системо утворюючими лініями електропередач, а також мають міждержавні лінії електропередач. В експлуатації перебувають понад 1 млн. км ліній електропередач. Розподіл електроенергії в ОЕС здійснюють 24 обласні акціонерні енергопостачальні компанії (обленерго), міста Києва. Загальна встановлена потужність електростанцій на початок 2014 р. становила майже 54,4 млн.кВт; з них на теплові електричні станції (ТЕС) припадало 27,6 млн. кВт (або 50,7%), атомні станції(АЕС) - 13,8 млн. кВт що становило (25,3%), гідроелектростанції(ГЕС) - близько 5,4 млн. кВт (9,9%), вітрові електростанції (ВЕС) - 9 тис. кВт (1,65%) [27].

Як ми бачимо, тенденція незмінна, тобто провідна роль в електроенергетиці належить теплоелектростанціям, це обумовлено відносно вільним розміщенням, вдвічі дешевшою вартістю капіталовкладень порівняно з іншими електростанціями. Ми бачимо, що незначними темпами нарощується потужність електростанцій четвертого технологічного укладу, тобто альтернативної енергетики, але цього недостатньо. Ми можемо відмітити, що електроенергетика України знаходиться у кризі, по перше, це характеризується негативною тенденцією показника коефіцієнту використання встановленої потужності (до 32,5% у 2013 році), а по друге відсутністю проектного методу стратегічного розвитку енергетиці (розвиток більш ефективних методів електрогенерації з урахуванням ресурсних, територіальних, екологічних та ін. особливостей країни) [29].

Сектор кінцевого споживання відображає первинну та вторинну енергії, які використовували споживачі. На кінцеве споживання палива та енергії у 2014 році було використано 147,3 млрд. кВт-год, що на 3,6% менше, ніж у 2013 році. Найбільшими кінцевими споживачами енергії в Україні в 2013 році стали промисловість та транспорт (майже 52%), населення (28%) та побутовий сектор (18%) [32].

Розглядаючи споживання електроенергії як кількісний показник, можемо відмітити, що структура характеризує Україну як промислову країну, де співвідношення споживання електроенергії на промисловість вдвічі вище, ніж потреби на споживання для населення та побутове, що свідчить про розвиток технологічної сторони господарства.

Таблиця 3. Динаміка і структура споживання електроенергії за 10 місяців 2015 р.(без урахування АР Крим та м. Севастополя)

Групи споживачів	Ел. споживання 2015р.млн.кВтг	+ / -до 2014 р. млн. кВтг	+ / - до 2014р. %	Питома вага, %2014 р.	Питома вага, % 2015р.
Споживання ел.ен.(брутто)	123534,3	-13768,0	-10,0
Споживання ел.ен. (нетто)	97892,2	-12961,9	-11,7	100,0	100,0
1.Промисловість	41751,2	-9051,2	-17,8	45,8	42,7
Паливна	3634,6	-2619,5	-41,9	5,6	3,7
Металургійна	24179,7	-4159,0	-14,7	25,6	24,7
Харчова та переробна	3343,3	-385,1	-10,3	3,4	3,4
Інша	3454,1	-388,9	-10,1	3,5	3,5
2.Сільгоспспоживачі	2777,4	-120,8	-4,2	2,6	2,8
3.Транспорт	5532,1	-489,0	-8,1	5,4	5,7
5.Ком.-побутові споживачі	12383,7	-1102,8	-8,2	12,2	12,7
6.Інші непромисл. споживачі	4843,7	-378,8	-7,3	4,7	4,9
7.Населення	30007,5	-1731,2	-5,5	28,6	30,7

Розглядаючи якісні показники, тобто рівень подушного споживання електроенергії, енергоємність ВВП, тариф на електроенергію, ми маємо іншу ситуацію. Рівень подушного споживання електроенергії є найважливішим показником рівня життя населення країни. Національна економіка надто переобтяжена енергоємними галузями промислового виробництва. Тому завдання значного зниження енергоємності ВВП для України безпосередньо пов'язане з проблемою структурної перебудови її економіки в напрямку нарощування питомої ваги інтелектуального продукту. Таким чином, незважаючи на перевагу промисловості в структурі споживання електроенергії, нераціональне використання ресурсів та низький рівень енергоефективності має негативний влив на економіку та розвиток країни в цілому. Ми бачимо, що тарифи на енергію для населення значно перевищують тарифи для промисловості в розвинених країнах, де найвищий рівень енергоефективності та енергозбереження. Зниження тарифу на електроенергію для промисловості проходить поступово у відповідності до рівня технологічного укладу економіки країни. Це впливає на зниження енергоємності ВВП, обумовлює екологічну безпеку регіону та впливає на структуру промисловості в регіоні (де сфера послуг займає питому вагу) [2].

У той самий час попит споживачів на електричну потужність в об'єднаній енергосистемі має нерівномірний характер. Однак виробництво електроенергії найбільш ефективне та економічне лише утому випадку, коли такі коливання при повному навантаженні системи залишаються якомога меншими.

Отже, в розвинених країнах ми бачимо економічну та технологічну рівновагу, що є авангардом розвитку країни в цілому. В Україні спостерігається інша ситуація, де тарифи на електроенергію для промисловості в 4 рази перевищують тарифи для населення. Але штучне підвищення без якісних змін не змінить ситуацію, а навпаки призведе до економічної кризи населення, тобто необхідна комплексна соціально-економічна стратегія розвитку країни, де питання паливно-енергетичного комплексу стануть пріоритетними.

РОЗДІЛ ІІІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВТИТКУ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми паливно-енергетичного комплексу в Україні

Забезпечення енергетичної безпеки України багато в чому залежить від ефективного управління паливно-енергетичним комплексом. З огляду на це нагальним питанням політики нашої держави є сьогодні відродження паливно-енергетичного комплексу країни й врахування загальних тенденцій розвитку паливно-енергетичних комплексів у державах світу при формуванні нової системи ресурсного забезпечення енергетики країни з мінімізацією і диверсифікацією закордонних поставок палива та виявлення причин, що привели його до сучасного стану, оцінка ступеня їх впливу на рівень ефективності ПЕК і обґрунтування напрямів його розвитку, реалізація яких гарантує високу ресурсну забезпеченість енергетичної безпеки країни.

Таким чином, у найближчий час і на дальню перспективу головною складовою ПЕК залишатиметься вугілля, яке Україна має в обсягах, потенційно достатніх для практично повного забезпечення потреб національного господарства.

Українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам'яновугільних басейнах це пов'язано з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі відстані, тому що воно має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість тощо.

Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного обладнання, закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці шахтарів, високий травматизм тощо призводять до виникнення соціальної напруженості в шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видобутку значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим (кар'єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості відповідає на питання щодо стану вугільної галузі та перспектив її роботи, що в державній власності перебувають переважно неефективні шахти зі складними умовами видобутку, адже найкращі шахти приватизовані за попередньої влади. На таких підприємствах за 20 років не проведено заходів із модернізації обладнання, підготовку нових лав, керівництво діяло неефективно, а собівартість видобутку роками покривалася за рахунок дотацій [3].

Реформування галузі та зміна підходів до роботи вугільних підприємств закладена в Коаліційній угоді та програмі діяльності Уряду.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості покроково наводить порядок на кожному із 35 підприємств, які залишилися на контрольованій території, але такі підприємства мають пройти аудит діяльності та довести, що можуть збалансувати свої фінанси та вийти на беззбиткову роботу [29].

Підприємства вугільної галузі що перебувають у стадії ліквідації(консервації) розпочнуть роботу за сприяння західних донорів. Починається будівництво нових шахт і в Дніпропетровській області. Тут, в районі Павлограда і Тернівки теж є дуже перспективні ділянки, де залягає високоякісне вугілля. Взагалі, вугільна промисловість України може отримати "друге дихання". Це пов'язано не лише з порівняно обмеженими ресурсами, а й з тим, що вугілля є цінною сировиною хімічної промисловості.

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Крім того, енергетика дає до 63 % сірчаного ангідриду і понад 53 % оксидів азоту, що надходять у повітря від стаціонарних джерел забруднення. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні. Оксиди вуглецю, що їх викидають електростанції в атмосферу, -- головне джерело парникового ефекту на нашій планеті [11].

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод, стали причиною інтенсивного руйнування крутих берегів. На гірських річках Карпат планується будівництво 570 малих гідроелектростанцій. Для того, щоб ГЕС працювала, вода з річки подається до труби, транспортується трубою на відстань до кількох кілометрів, а далі подається на турбіну для виробництва енергії. На кожну з ГЕС планується подавати воду з кількох річок. Також декілька ГЕС перекриють русло річок Чорний та Білий Черемош. Забір основної частини води із ріки спричиняє цілу низку екологічних та соціально-економічних проблем:

зникнення водних організмів (в тому числі червонокнижних риб і комах) через знищення середовища існування і відтворення молоді;

погіршення туристичного потенціалу територій, при цьому деякі види туризму, наприклад, сплав річками, може взагалі зникнути;

активізація негативних геологічних процесів;

зміни гідрогеологічної обстановки включно із загрозою зниження рівня ґрунтових вод;

відповідне зниження доходів місцевих жителів від обслуговування туристів;

зникнення риб у річках (у т.ч. 14 видів занесених до Червоної книги України)

зміна гідрологічного режиму при створенні водосховищ в одних місцях і пересиханні річок в інших;

збільшення загрози сейсмічної активності

Ще більші ризики можуть проявити себе при будівництві каскаду греблевих ГЕС, розміщених одна за одною: якщо під час чергового паводку в гірському регіоні верхня дамба не витримає, існує ризик, що решта зруйнуються, як складене в ряд доміно. Масштаби такої катастрофи, руйнування та людські жертви, до яких це призведе, годі й уявити.

Малі ГЕС вважаються альтернативною, або «зеленою» енергетикою. Причиною цьому є їх незначна потужність, використання «відновного» джерела енергії (води ріки), потенційно екобезпечними. Проте, карпатські малі ГЕС мають ознаки екологічно-недружніх якостей. На притоці Білого Черемошу в Івано-Франківській області вже запущена перша ГЕС в області. На відрізку в кількасот метрів вода в руслі майже зникла. Будівництво ГЕС перешкоджає рухові на нерест форелі і інших гірських видів риби. Місцеві чиновники заспокоюють екологів, мовляв, рибу від потрапляння в конструкції гідроелектростанцій убезпечать спеціальними гратами (решітками), а сама риба оминатиме ГЕС спеціально обладнаним рибоходом.

Українською державою прийнято рішення про підтримку «зелених» джерел енергії (у квітні 2009 року статтею 17-1 Закону України «Про електроенергетику» до 1 січня 2030 року було запроваджено стимулюючий «зелений» тариф на електроенергію, яка виробляється з альтернативних джерел). Підтримка виявляється у стимулюванні виробництва електроенергії сонячними, вітровими електростанціями, а також гідроелектростанціями, потужністю до 10 МВт (стаття 1 Закону України «Про електроенергетику»). Це називається «зеленим тарифом». «Зелений тариф» виявився достатньо потужним стимулом для підприємців, адже держава гарантує виплату власникам ГЕС за кожен вироблений кіловат-годин електроенергії суму (близько 85 коп.), яка у кілька разів перевищує вартість енергії, що постачається споживачам в Україні. Ідея полягає у тому, що держава стимулює тих, хто виробляє енергію без шкоди або з незначною шкодою для довкілля [22] Інвестор будує «зелену» електростанцію і держава купує в нього електроенергію втричі дорожче звичайного. За існуючої ситуації «зелений тариф» став для інвесторів лише економічним стимулом, способом заробляння легких грошей, тоді як охороною довкілля відверто нехтують.

Важливим є і питання доцільності спорудження малих ГЕС. Україна сьогодні - країна-експортер електроенергії (тільки за перші місяці цього року на 50% зросли продажі енергії за кордон). При цьому приблизно 50% електроенергії виробляється на АЕС. Беручи курс на збільшення частки отримання електроенергії з відновлюваних та відносно екологічно безпечних джерел (сонячна, вітрова, біо- та мала гідроенергетика), в Україні не йдеться про скорочення потужностей АЕС, навпаки, такі потужності планується нарощувати [4].

Після того, як навесні 2013 року вибухнув громадський рух проти малих ГЕС на гірських річках, поступ інвесторів трохи зменшив оберти.

Мінприроди відкликало позитивні висновки державної екологічної експертизи, що дозволяли будівництво на Закарпатті. У Чернівецькій області також визнали будівництво ГЕСів на гірських річках неприпустимим.

В Івано-Франківській області призупинено усі будівництва малих ГЕС.

Важливою для України є безпека атомних станцій. Катастрофа на Чорнобильській АЕС перетворила державу в зону екологічної біди.

Забруднені такі області, як Київська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська, Вінницька, Черкаська та ін. Потрапили радіонукліди і в Дніпро -- основне джерело питної води для 35 млн. жителів країни.

Екологічні чинники в розвитку ядерної енергетики завжди мають бути на першому місці, інакше не буде для кого виробляти електроенергію.

Отже, вирішення екологічних проблем паливно-енергетичного комплексу в наш час можливе лише з використанням сучасних технологій. Ці новітні технології нині широко використовуються під час виробництва енергії. Крім того, Україна має всі можливості використання альтернативних або нетрадиційних джерел енергії. Це, як правило, екологічно безпечні електростанції, наприклад вітрові-, геліо-, термальні тощо [17].

Проблем в галузі багато і від ефективного їх вирішення залежить і наш добробут, і розвиток виробництва в нашій країні, і економіка в цілому. Та навіть і Незалежність нашої країни від монополістів.

3.2 Перспективи розвитку паливно-енергетичного комплексу в Україні

Перспективи розвитку та розміщення паливно-енергетичного комплексу пов'язані з багатьма чинниками. Це збільшення масштабів геологічних і географічних досліджень на території України традиційних видів палива - нафти, газу в Донецько-Придніпровській западині, Причорноморській низовині, Прикарпатті і Закарпатті. В старопромислових районах збільшення видобутку можна досягти за рахунок застосування сучасних технологій вилучення нафти з надр.

У Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн. т вугілля на рік. Оскільки в Донбасі шахтний фонд значно застарів, необхідно технічно переоснастити і реконструювати його підприємства [27].

Україна має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед, це стосується шельфу Чорного моря.

Слід проводити реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення, що його виробляють наші збагачувальні фабрики. Придніпров'я та Прикарпаття.

Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики - об'єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.

При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній - питання дуже актуальне.

Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 700С і 1000С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.

Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.

Існує чітко налагоджений зв'язок - без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо, найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх і міждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падіння платоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об'єктивними факторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему “гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання не розділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо.

У 2015 році в Україні кількість домогосподарств, які облаштували сонячні електростанції на дахах будівель і отримали «зелений» тариф, у порівнянні з минулим роком зросла у 10 разів - до 244 [32].

Як зазначають у Держенергоефективності, торік 244 домашні сонячні станції виробили понад 410,268 кВт-год, тоді як 21 міні-СЕС у 2014 році згенерували лише 40 664 кВт-год. Статистика щодо встановлення сонячних панелей є свідченням ефективної дії прийнятого Закону № 514-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення конкурентних -умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії», який вступив у силу 1 липня 2015 року. Примітно, що у домогосподарств, які облаштують міні-СЕС на дахах та фасадах з 01.01.2016 по 31.12.2016, держава купуватиме 1 кВт-год. за 19,01 євроцентів, а у встановлених з 01.01.2017 по 31.12.2019 - вже по 18,09 євроцент/кВт-год. [32].

Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни.

Додатком до добре відомих паливно-енергетичних ресурсів існує цілий ряд альтернативних та нетрадиційних джерел енергії, які належать до відновлюваних: Вітрова енергія, сонячна енергія, геотермальна енергія, енергія припливів, енергія біомаси

Вітрова енергія виробляється з кінетичної енергії вітру, виникнення якої пов'язано з енергією Сонця. Люди почали використовувати вітер як джерело енергії сотні і тисячі років тому. Вітряки та парусні судна служать найкращим прикладом. Сучасні вітряні турбіни перетворюють вітрову енергію на електричну. Електроенергія, вироблена таким способом, коштує не набагато більше енергії, виробленої на теплових електростанціях.

Вітрові установки не забруднюють повітря токсичними викидами, але спричиняють шумове забруднення. Концентрація великої кількості агрегатів в одному місці є економічно вигідною, проте псує ландшафт. Чим сильніше вітер, тим продуктивнішою є робота вітряних установок. Але сильні шторми та урагани можуть їх знищити.

Сонячна енергія. Випромінювання Сонця є найпотужнішим джерелом енергії. Перешкодами на шляху використання цього джерела є необхідність великих ділянок для розміщення устаткування, а також сильні коливання потужності сонячного випромінювання залежно від географічної широти та погодних умов.

Країни Євросоюзу покладають велику надію на сонячну енергетику і активно впроваджують її в життя. Сонячні батареї не забруднюють довкілля, проте їх виробництво вимагає великих затрат енергії на вирощування монокристалів надчистого кремнію. Відходи які утворюються після виведення сонячних батарей з експлуатації важко руйнуються і засмічують довкілля.

Сонячні батареї можна ефективно застосовувати в домашньому господарстві. Особливо ефективне їхнє використання в посушливих районах, де багато сонячних днів, переважає безхмарна погода і є незаселені землі. Але, поки ще електрична енергія, породжена сонячними променями, обходиться набагато дорожче, ніж одержувана традиційними способами.

Геотермальна енергія. Тепло термальних вод можна також перетворювати на електроенергію за допомогою турбогенераторів. Використання геотермальної енергії зазвичай спричиняє теплове забруднення довкілля, але розсіяння енергії характерно для всіх джерел енергії. Великою проблемою, пов'язаною з використанням термальних вод є те, що вони часто мінералізовані, тобто містять велику кількість солей. Це робить їх агресивними, корозійно активними, що вимагає застосування корозійно стійких матеріалів і проведення профілактичних робіт.

В Україні перспективними регіонами для вироблення геотермальної енергії є Закарпаття.

Енергія припливів. Морські та океанські припливи - могутнє природне явище, обумовлене силами тяжіння Місяця і Сонця. Ритмічний рух морських вод відбувається двічі на добу. Рівень води підвищується і знижується, причому амплітуда припливів та відливів складає 1-1,5 м. У вузьких затоках, (наприклад фьйордах), ці коливання можуть сягати 10 -12 метрів.

В таких місцях може виявитися економічно виправданим перегороджування затоки греблею і встановлення водяної турбіни, тобто будівництво припливно-відливної електростанції.

Енергія біомаси. Існує спосіб переробки біомаси: розкладання органічних залишків у спеціальних установках (метантенках) з подальшим використанням метану (біогазу). Цей метод доцільний там, де є великі об'єми сільськогосподарських, деревообробних або комунальних відходів. Україна має великі ресурси рослинних залишків. Тому використання енергії біопалива вважається одним із перспективних напрямів у забезпеченні країни доступними джерелами енергії.

За останнє десятиліття спостерігається зниження викидів парникових газів та забруднювальних речовин у повітря. Це зумовлено скороченням виробництва. Сприяють цьому і значні зусилля, спрямовані на підвищення енергоефективності, а також ширшого використання відновлюваних джерел енергії [29].

Кіотський протокол, прийнятий у грудні 1997 року на додаток до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, зобов'язує розвинені країни і країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів у порівнянні з 1990 роком. Україна одна з не багатьох країн світу, яка з 1990 по 2000 рік різко скоротила викиди парникових газів через низьке завантаження промисловості, а за наступні вісім років зростання так і не наблизилося до показників 1990-го. Ратифікувавши Кіотський протокол у 2004 році, Україна отримала можливість реалізувати невикористані нею квоти на викид вуглекислого газу. Згідно з інформацією Національного екологічного центру (НЕЦ), у державний бюджет України у 2009-2010 рр. надійшло 470 млн. євро у результаті продажу надлишку квот за Кіотським протоколом. При цьому Україна взяла зобов'язання реалізувати на ці кошти проекти зі скорочення викидів парникових газів, збереження енергії та виробництво « зеленої енергії».

Отже в умовах нинішнього спаду виробництва, проведення державою заходів, пов'язаних з обороноздатністю країни, котрі вимагають великих вкладень грошових коштів виходом з ситуації з розвитком енергетичних галузей е залучення інвестицій в економіку країни та розвиток паливно- енергетичного комплексу, проведення за рахунок коштів інвесторів заходів по енергозбереженню та використання відновлюваних та нетрадиційних джерел енергії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс відіграє дуже важливу роль у народногосподарському комплексі України. Від розвитку паливно-енергетичного комплексу значною мірою залежать динаміка, масштаби і техніко-економічні показники суспільного виробництва, насамперед промисловості.

В Україні склалися достатньо сприятливі соціально-економічні та природні передумови для розвитку паливно-енергетичного комплексу.

Відмічається нерівномірність розміщення галузей по території України: найбільша концентрація вугільних підприємств спостерігається на Південному Сході та в Карпатському регіоні, де розташовані вугільні басейни; видобуток нафти і газу сконцентровано на Лівобережжі, Передкарпатті та Криму; основні теплові електростанції розміщенні в Донбасі, гідроелектростанції - у Придніпров'ї.

Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.

Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави. Покладаємо великі надії на Проект «Муніципальна енергетична реформа в Україні» (МЕР), який фінансується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку в Україні (USAID). Перехід до стимулюючого тарифоутворення сприятиме залученню інвестицій та забезпечить енергокомпаніям стимули для ефективної роботи та наданню якісних послуг споживачам. Значення палива для економіки будь-якої держави величезне: без нього неможливий виробничий процес, робота промисловості, сільського господарства й транспорту.

...