Вимірювальні методи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вимірювальні методи

Вимірювальні методи - методи визначення (вимірювання) дійсних значень показників якості за допомогою технічних пристроїв. Призначені для визначення фізико-хімічних і/або мікробіологічних показників якості.

На відміну від органолептичних фізико-хімічні і мікробіологічні показники специфічні і характерні для товарів однорідних груп. Тому ці показателі більш багаточисельні, що потребує застосування різних вимірювальних методів для їх визначення.

Достоїнствами вимірювальних методів є об'єктивність оцінки, вираження результатів в загальноприйнятих одиницях виміру, зіставлення і відтворюваність результатів, тобто усувають недоліки органолептичних методів.

Недоліками вимірювальних методів є: високі витрати на проведення випробувань, для яких потрібні обладнання, випробувальні лабораторії, лабораторне і допоміжне обладнання, деколи дуже дороге, а також висококваліфікований персонал.

У зв'язку з цим застосування вимірювальних методів при товарній експертизі обмежено і рекомендується лише в тих випадках, коли без даних, отримуваних за допомогою цих методів, неможливо зробити об'єктивні і достовірні висновки.

Вимірювальні методи підрозділяються на підгрупи, види і різновиди по ряду ознак. За хронологічною ознакою і чутливістю вимірювальні методи поділяються на класичні і сучасні; за часом отримання результатів випробувань - на експрес-методи і довгострокові; за принципом - на фізичні, хімічні, фізико-хімічні, біохімічні, мікробіологічні і біологічні. Класифікація вимірювальних методів приведена на рис. 1.2.



Рис. 1.2. Класифікація вимірювальних методів

Класичні методи - фізичні і хімічні методи, розроблені в XVII-XX ст. і не втратили значущості на сучасному етапі.

Прикладами класичних методів можуть бути: метод висушування до постійної маси для визначення вологості товарів, метод титрування для визначення загальної кислотності тощо, визначення солі аргентометричним методом та ін.

Особливістю класичних методів є перевага руйнівних операцій, тривала підготовка зразка, невисока чутливість і точність. Але володіють високою достовірністю при визначенні макропоказників, для яких не потрібна висока чутливість і точність.

Сучасні методи відрізняються більшою чутливістю, меншими витратами часу на випробування. Для них характерний використання вдосконалених засобів виміру з більшою точністю. Поряд з вказаними перевагами потрібні добре обладнані й випробувальні лабораторії і висококваліфікований персонал, великі витрати на випробування.

Найбільш поширеними сучасними методами є хроматографічний, спектральний, фотоелектрометричний, потенціометричний, рефрактометричний, реологічний і мікроскопування.

Хроматографічний метод - заснований на розділенні складної суміші речовин на компоненти за допомогою сорбційних методів в динамічних умовах. У основу методу покладений принцип різної сорбованості компонентів суміші на обраному сорбенті, тобто на розподілі речовин між двома фазами, що не змішуються.

Призначення хроматографічного методу - кількісне визначення речовин в пробах товарів, спеціально відібраних і оброблених. Перевагами методу є висока чутливість, дозволяє виявляти якісно і визначати кількісно речовини, що містяться в незначно малих кількостях (іноді долі мг%).

Розрізняють наступні різновиди хроматографічного методу - газова і рідинна хроматографія (залежно від типу рухливої і нерухливої фаз), а також типи - паперова, колонкова, тонкошарова і газова (залежно від типу сорбенту).

Перелік фізико-хімічних показників якості, які можна визначити за допомогою хроматографічного методу, досить широкий: вміст вільних і зв'язаних амінокислот, органічних кислот, вуглеводів, ароматичних, барвних речовин, жирнокислотний склад ліпідів, пестицидів, вітамінів й ін.

Спектральний метод - заснований на вимірюванні пропускання або поглинання світла певної довжини хвилі різними речовинами. У основу спектроскопії покладені спільні закони, що встановлюють співвідношення між величиною поглинання або пропускання і кількістю поглинаючої або проникної речовини.

Спектроскопію умовно можна підрозділити на емісійну і абсорбцію. Емісійна спектроскопія досліджує випромінювальну здатність речовини, абсорбційна спектроскопія - поглинальну.

Різновиди спектрального методу: абсорбція, інфрачервона і атомна абсорбція спектроскопія.

Спектральний аналіз використовується для визначення різноманітних органічних сполук, забарвлених і безбарвних розчинів, а також мінеральних елементів з концентрацією 10-2-10-6 моля. Точність методу висока [±(0,1-0,5) відн.%)].

За допомогою спектроскопії абсорбції можна визначити ступінь окислення жиру в різних жиромістких продуктах (молоці, вершковому маслі й т. п.), наявність пектинових і барвних речовин, фенолові сполуки (у вині, чаї, каві, плодах і овочах), кофеїн, теобромін в чаї і каві, міоглобін в м'ясі, мікроелементи у всіх товарах.

Фотоелектроколориметрічний метод - заснований на виборчому поглинанні світла аналізованою речовиною. Цей метод близький до спектрального, але забезпечує високу точність [±(1-2) відн.%)], і для проведення його не потрібно складної апаратури. Широко застосовується для визначення концентрації підфарбованих розчинів (барвних, фенолових речовин, амінокислот та ін.).

Принцип їх дії фотоелектроколориметрів оснований на порівнянні поглинання або пропускання світла стандартним і досліджуваним забарвленим розчином.

Потенціометричний метод - заснований на визначенні потенціалу між електродом, насиченим воднем, і рідиною, що містить водневі іони. Використовується для виміру рН при визначенні активної кислотності соків, вина, інших напоїв, плодів, овочів та ін. Вимірювальним приладом є потенціометри різних марок (ЛПУ-01 та ін.).

Рефрактометричний метод - заснований на вимірі показника заломлення світла при проходженні його через рідкий зразок, який наноситься на нижню призму рефрактометра.

Метод широко використовується як у випробувальних лабораторіях, так і у виробничих цехах для визначення концентрації сухих речовин, цукрі, жиру в харчових продуктах (соках, пюре, варенні, повидлі, томатопродуктах, жирах та ін.).

Реологічні методи - засновані на вимірі деформації різних речовин і матеріалів. Призначені для визначення структурно-механічних властивостей товарів (в'язкість, пружність, еластичність і міцність), багато хто з яких характеризує консистенцію. З їх допомогою визначають в'язкість м'ясного фаршу, пластичність тесту, твердість плодів і овочів, консистенцію маргарину.

Результати дослідження структурно-механічних властивостей зазвичай виражають графічно у вигляді кривих кінетики деформації. Для виміру використовують віскозиметри різних марок, динамометричні ваги, еластомери та ін.

Мікроскопування - засноване на використанні мікроскопа як вимірювального прилада. Застосовуються звичайні біологічні і електронні мікроскопи, з великою кратністю збільшення.

Метод призначений для визначення будови тканин, клітин та їх органел, а також видового і кількісного складів мікроорганізмів, при визначенні виду крохмальних зерен, наявність в продуктах домішок і мікроорганізмів, мікроструктури різних продовольчих товарів. При мікробіологічних дослідженнях мікроскопування поєднується з реєстраційним методом (підрахунок кількості мікроорганізмів).

Залежно від часу, що витрачається на визначення значень показників якості, всі вимірювальні методи ділять на експрес-методи і довгострокові.

Багато хто з вказаних класичних і сучасних вимірювальних методів відноситься до довгострокових.

Експрес-методи - призначені для швидкого визначення показників якості товарів.

Перевагами цих методів є швидкість визначення, використання нескладних вимірювальних приладів і простих пристосувань. Проте інколи швидкість негативно позначається на точності результатів вимірювань.

Експрес-методи застосовують в тих випадках, коли необхідно швидко провести експертизу. Слід зазначити, що більшість класичних методів відносяться до довгострокових з-за тривалої підготовки наважки шляхом виділення певних речовин в розчини, звільнення їх із суміші і видалення сторонніх речовин, що заважають визначенню. Састо підготовчий етап за тривалістю у багато разів перевершує основний етап - вимірювання кількісних характеристик показника. Особливо це характерно для хімічних і біохімічних методів.

Тому багато експрес-методів ґрунтуються на хімічних, фізичних, фізико-хімічних методах або микроскопуванні, якщо при їх використанні можливо безпосередньо виміряти показники без тривалої підготовки наважки, наприклад, визначення титруємої кислотності або активної в напоях, вміст солі в розсолі або відносної густини молока, визначення сухих речовин і цукрі в розчинах рефрактометричним методом.

Найбільш поширені експрес-методи, засновані на засобах виявлення і призначені для якісного визначення властивостей товарів.

Експрес-методи відносяться до найбільш перспективним. їх розробка, розвиток, вдосконалення і застосування - одне з основних напрямів розвитку вимірювальних методів товарної експертизи.

У основу класифікації вимірювальних методів покладений також принцип досягнення кінцевих результатів. За цією ознакою методи діляться на фізичні, фізико-хімічні, хімічні, мікробіологічні і біологічні. Більшість вказаних вище методів відносяться до фізичних і фізико-хімічних. Класичні методи в більшості представлені хімічними.

Реєстраційний метод

Реєстраційний метод заснований на спостереженнях і підрахунках числа об'єктів, вибраних за певною ознакою.

Як класифікаційна ознака можуть бути вибрані конкретні види дефектів або градації товарів, а також їх найменування, види, підгрупи і групи.

Реєстраційним методом визначаються приймальні і бракування числа при прийманні товарів, кількість дефектних товарів. При необхідності встановлюється кількісне співвідношення окремих видів дефектів. Сортування товарів на градації якості (стандартну, нестандартну, відхід, брак, а також на товарні сорти) здійснюється за допомогою цього ж методу. При цьому експерти можуть самі безпосередньо займатися технічною роботою по перегородці товарів, але краще, якщо її здійснюють підсобні робітники, а експерти перевіряють правильність їх роботи і реєструють кінцеві результати. У останньому випадку увага експерта буде сконцентрована на відповідальнішій операції - реєстрації певних градацій.

Якщо в завдання товарної експертизи входить експертна оцінка ефективності асортиментної політики торгівельної організації, то за допомогою реєстраційного методу розраховуються основні показники асортименту (широта, повнота, новизна, асортиментний мінімум і т. п.). Результати визначень заданих об'єктів реєстраційним методом виражаються в абсолютних або відносних величинах.

Кількість реєстрованих об'єктів може визначатись за рахунком або за масою, довжиною або об'ємом. Наприклад, кількість шкідників в борошні, сухофруктах, число мікроорганізмів визначається за рахунком на певній площі або в визначеній масі або об'ємі.

Реєстраційний метод - один з найбільш розповсюджених методів експертної оцінки при прийманні і зберіганні товарів. Експерти можуть використовувати цей метод для перевірки якості торгівельного обслуговування шляхом реєстрації кількості скарг від покупців, кількості обслуговуваних покупців за певний відрізок часу тощо.

Дуже часто реєстраційний метод застосовується разом із іншими методами товарної експертизи (органолептичним, вимірювальним, соціологічним) [8, 33].

Класифікація і характеристика експертних методів

Експертні методи - методи оцінки, що проводяться групою експертів в умовах невизначеності або ризику.

Експертні методи використовуються для визначення номенклатури показників якості, коефіцієнтів їх вагомості, для вимірювання показників якості і їх оцінки органолептичним методом. Оцінка показників якості вимірювальним, реєстраційним, розрахунковим методами застосовується для визначення комплексних показників якості різних рівнів ієрархії.

Призначені для експертної оцінки товарів у випадках, коли інші, раніше перераховані методи непридатні або неекономічні.

Експертні методи засновані на ухваленні евристичних рішень, базою для яких є знання і досвід, накопичені експертами в конкретній області у минулому.

Експертним методам властиві певні переваги і недоліки.

Перевагами є те, що вони дозволяють ухвалювати рішення, коли об'єктивні методи несприйнятливі. До інших переваг відноситься їх відновлюваність. Сфера застосування цих методів - не лише оцінка якості товарів, але і дослідження операцій технологічного циклу, прийняття рішень, що управляють, прогнозування.

Експертні методи, застосовані кваліфікованими експертами, дозволяють дати точну оцінку товарів. Проведені експерименти свідчать, що при правильній методиці експертної оцінки похибка результатів складає 5-10%, що допускається для вимірювальних методів. Отримані експериментальним шляхом результати експертних оцінок в різних групах експертів показали їх достатньо високу відновлюваність.

До недоліків експертних методів відносяться суб'єктивізм, обмеженість застосування, високі витрати на їх проведення.

Суб'єктивізм експертних методів є наслідком того, що експертна оцінка проводиться кожним експертом індивідуально і представляє, на думку Е.П. Райхмана и Г.Г. Азгальдова «не що інше, як його психологічну реакцію на фізичні і хімічні характеристики продукції». Проте слід мати на увазі, що експертна оцінка складається з думок декількох експертів, кожен з яких є не лише фахівцем в певній галузі знань, але і споживачем. Тому експертна оцінка до певної міри відображає і думки споживачів, що неможливо здійснити при інших методах.

Унаслідок значної частки суб'єктивізму експертні методи мають певні обмеження. їх використання раціональне в двох випадках: по-перше, коли поставлені перед експертами цілі не можуть бути вирішені іншими методами; по-друге, коли наявні альтернативні методи дають менш точні і достовірні результати або пов'язані з більшими витратами.

Для усунення цього недоліку експертні методи при проведенні товарної експертизи поєднуються з іншими методами. Найчастіше разом застосовуються експертний і органолептичний методи. Більш того, при розробці шкал органолептичної балової оцінки, виборі номенклатури показників якості, визначенні коефіцієнтів вагомості експертні методи незамінні.

Класифікація експертних методів. Експертні методи підрозділяються на три підгрупи: 1) методи групового опиту експертів; 2) математико-статистичні методи обробки експертних оцінок 3) методи експертної оцінки показників якості.

Кожна група експертних методів у свою чергу поділяється на види і різновиди. Класифікація експертних методів представлена на рис. 1.3.

Класифікація експертних методів

Методи групового опитування експертів - методи, засновані на проведенні опитування групи експертів з подальшим аналізом і обробкою отриманої від них інформації.

Метою цих методів є отримання групової експертної оцінки для приймання остаточних рішень.

Підставою для вибору є необхідність ухвалення складних рішень в ситуації невизначеності або складання науково обґрунтованого прогнозу, що вимагає участі групи незалежних і компетентних фахівців у вузькій області або багатьох галузях знань (наприклад, знань однорідною групи товарів або всіх продовольчих товарів).

Основні переваги групової експертної оцінки полягають в можливості різностороннього аналізу кількісних і якісних аспектів проблем визначення і/або прогнозування окремих характеристик товарів або їх сукупності. Взаємодія між експертами дозволяє значно збільшити обсяг сумарної інформації, якою володіє група експертів, в порівнянні з інформацією будь-якого члена групи. До того ж кількість чинників, врахованих при груповій оцінці і що впливають на результативність ухвалюваного рішення, більше, ніж сума чинників, врахованих одним експертом. При груповій оцінці менша помилка прийняття основних рішень і показників, що не мають суттєвого значення для вирішення проблеми. Тому важливою перевагою групової оцінки є можливість отримання узагальненого результату.

До недоліків групових оцінок відносяться: труднощі в отриманні надійної і узгодженої оцінки; отримання неоднакових відповідей на одне і те ж питання з великою різницею думок із-за різної компетентності експертів; отримання однозначних відповідей не гарантує їх обґрунтованість і достовірності, причому при проведенні експертизи це неможливо перевірити; більша кількість невірної інформації в групі експертів, чим у окремого експерта, може призвести до значних помилок в кінцевих результатах; можливість конфронтації, коли окремі експерти через невпевненість або інші причини можуть погоджуватися з думкою більшості.

Незважаючи на вказані недоліки, експериментально встановлено, що при дотриманні певних вимог групова оцінка надійніша, ніж індивідуальна. До таких вимог відносяться: прийнятний розподіл оцінок; групова надійність; підготовка експертизи.

Ефективність експертизи залежить від точності і надійності отриманих результатів, тобто від застосованих методів і від кваліфікації експерта. Вибір експерта є складним завданням, частіше за все враховують декілька особистих властивостей: компетентність - професійну і кваліметричну, зацікавленість експерта в результатах експертизи, ставлення до справи, об'єктивність. Майже не враховуються такі риси, як схильність до ризику, інші психологічні особливості.

Не розроблений до тепер системний підхід до оцінки якості експерта; існуючі методи оцінки діляться на п'ять груп:

* евристичні;

* статистичні - оцінки, які отримують в результаті аналізу оцінок експертів з визначенням відхилень від середніх значень;

* тестові - оцінки, отримані в результаті виконання тестових завдань експертами;

* документальні - оцінки компетентності, отримані при аналізі окремих документальних даних експертиз, проведених експертом;

* комбіновані - оцінки, отримані під час аналізу даних, одержаних при поєднанні перерахованих методів.

Евристичні оцінки включають самооцінку і оцінку, зроблену колективом експертів. Самооцінка найчастіше всього суб'єктивна; для зменшення суб'єктивності застосовують балову шкалу за окремими властивостями експерта. Самооцінку проводять відповідно за видами товарів і показниками якості, наприклад, естетичність виробів, експерт оцінює себе анкетуванням. Анкета включає періодичність ознайомлення з сучасною вітчизняною і зарубіжною літературою, з сучасними зразками продукції, з результатами соціологічних опитувань.

Як різновид самооцінки застосовують метод оцінки за аргументованістю і ознайомлення з продукцією, яка аналізується. Оцінка проводиться за допомогою анкети з визначенням коефіцієнта компетентності.

За допомогою тестових оцінок можливо оцінити такі важливі властивості експерта, як кваліметричну і професійну компетентність, об'єктивність. Кваліметрична компетентність під час проведення органолептичної оцінки полягає в багаторазовому опитуванні експертів для визначення коефіцієнтів вагомості декілька разів і визначення достовірності оцінок.

Професійна компетентність перевіряється у вигляді контролю вміння користуватися різними типами оцінних шкал - порядку, відносин, інтервалів, а також вміння розрізняти значну кількість характеристик, градацій під час оцінки властивостей продукту, що аналізується.

При участі експертів в колективній оцінці і обговоренні спостерігається явище конформізму, тобто потрапляння експерта під вплив висновків інших експертів, що негативно впливає на формування об'єктивної оцінки експерта. Тому вміння дотримуватись своєї думки і відстоювати свої висновки має позитивне значення під час проведення експертизи колективним методом і формування об'єктивної оцінки.

Експертні методи оцінки якості ґрунтуються на використанні висновків експертів. Вони застосовуються за умови неможливості або недоцільності, неекономічності використання вимірювальних або розрахункових методів. Це відбувається при браку інформації, необхідності застосування і розробці спеціальних технічних засобів, під час оцінки естетичних показників якості тощо. Експертні методи можуть поєднуватися з іншими методами або застосовуватися як самостійний вид під час оцінки якості нормативної документації на продукцію і продукції, визначенні номенклатури показників і коефіцієнтів їх вагомості, при виборі базових зразків і показників якості, під час визначення і вимірювання показників якості органолептичним методом, під час оцінки одиничних і комплексних показників якості, визначених вимірювальним або розрахунковим методом.

Основою експертної оцінки якості є об'єктивна суспільна корисність продукції, яка відображає її сучасність. Думка про якість продукції, яку висловлює кваліфікований експерт, відповідає суспільним потребам і співпадає з думкою масового споживача.

Однак у виборі товару споживач дотримується консервативної позиції і нову продукцію приймає обережно, а іноді і зовсім не сприймає. У висновку експертів про якість товару узагальнюється сукупність думок споживачів продукції. Дослідження показали, що зафіксовані оцінки якості товару експертів співпадають з оцінками якості продукції, які отримали під час масового опитування споживачів. Визначення точності експертних досліджень за дотримання методології проведення експертизи виявило, що вона становить 5-10%.

Стосовно якості продукції, її споживних властивостей експертні методи використовують в таких випадках:

- визначення номенклатури показників під час проведення експертизи;

- вибір критеріїв оцінки продукту або товару і розміщення показників за принципом ієрархії;

- визначення коефіцієнтів вагомості показників якості для визначення рівня якості продукту, товару;

- дослідження показників органолептичним методом із застосуванням методів їх кількісного вираження;

- оцінка показників якості вимірювальним, реєстраційним, розрахунковим методами для визначення комплексних показників якості різних рівнів ієрархії.

Найчастіше застосовуються такі експертні методи:

- провідного експерта (одиничного);

- комісій;

- комбінований.

Метод провідного експерта дає можливість швидко провести експертизу, скоротити час на процедуру узгодження та обговорення, статистичну обробку даних членами групи. Однак результати експертизи, проведеної одним експертом, залежать від рівня його професійних знань, особистості, рівня компетентності.

Метод експертних комісій передбачає участь групи спеціалістів, які проводять аналіз та оцінку. Такий метод дозволяє отримати достовірні, об'єктивні результати, але потребує значних витрат часу на підготовку і організацію експертизи. Кількість експертів, які формують комісію, залежить від необхідної точності та надійності результатів експертизи. Експертна комісія складається з двох груп - робочої і експертної. Робоча група здійснює підготовку, організацію і проведення експертної оцінки якості продукції, подальший аналіз її результатів. До складу робочої групи входять організатор, консультант, який володіє професійними знаннями про продукцію, що оцінюють технічні робітники. Експертна група може складатися з декількох підгруп, кожна з яких спеціалізується на вирішенні відповідних завдань - визначенні номенклатури показників, оцінці окремих груп показників тощо.

Комбінований метод, який ґрунтується на послідовному використанні роботи провідного експерта і невеликої за кількістю експертної комісії, застосовується в деяких випадках.

Загальної класифікації експертних методів немає. Однак застосовують класифікацію залежно від співвідношення кількості даних, отриманих експертним або аналітичним методом, способу одержання інформації від експерта й деяких інших факторів.

Залежно від способу одержання від експерта інформації розрізняють методи:

- колективний;

- індивідуальний.

При колективному способі технічний працівник проводить опитування відразу всієї групи експертів, при індивідуальному - кожного експерта окремо. Для отримання достовірних результатів необхідно чітко і правильно поставити мету і завдання експерту, при груповому методі це важко, однак можливо при постійно сформованому складі групи. При індивідуальному способі застосовують інтерв'ю, інтерв'ю-анкети, анкетування, змішане анкетування. Опитування можуть проводити очним і заочним способом. При очному способі експерт викладає свої думки особі, яка проводить опитування. При заочному опитуванні контакт між ними відсутній і експерт заповнює сам анкету або картку опитування.

Під час проведення інтерв'ю технічний працівник робить оцінку у формі бесіди, яка проходить за програмою і визначеним переліком питань. Під час проведення інтерв'ю-анкети перелік питань має більш конкретний, спрямований характер, послідовність питань жорстко визначена. Анкета заповнюється в присутності експерта.

Анкетування відрізняється тим, що експерт самостійно заповнює анкету, маючи пояснювальну записку щодо заповнення. Змішане анкетування передбачає попереднє пояснення експерта по заповненню анкети з уточненням завдання.

За інформативністю найбільші можливості мають методи інтерв'ю, інтерв'ю - анкети, анкетування. Найбільша незалежність суджень характерна для методу анкетування.

Для вирішення складних ситуацій невизначеності або під час формування науково - технічного прогнозу експертиза вимагає участі групи ерудованих спеціалістів, добре інформованих у багатьох галузях знань. Основна перевага колективної оцінки полягає в можливості різнобічного аналізу кількісних і якісних аспектів проблем. Існують проблеми, вирішити які неможливо без участі спеціалістів. Припускається, що думка групи експертів надійніша, ніж думка окремого індивідуума, тобто дві групи однаково компетентних експертів з більшою ймовірністю знайдуть об'єктивне рішення.

Комбінування операцій з підготовки і проведенню опитувань експертів, а також технічних операцій дозволило створити декілька експертних методів, що отримали найбільше визнання і поширення. До них відносяться методи Дельфи, ПАТТЕРН і комбінований.

Метод Дельфі (у деяких джерелах - Дельфі) - метод опитування експертів, заснований на послідовно здійснюваних процедурах, які направлені на формування групової думки з процедур з недостатньою інформацією.

Метод Дельфи був розроблений в американській дослідній компанії РЕНД Корпорейшн О. Хелмером, Н. Долки і Т. Гордоном. Він використовувався для військового науково-технічного прогнозування майбутнього. Термін Дельфи походить від назви містечка в Греції, де жили оракули при храмі бога Аполлона.

Особливостями методу Дельфи є: відмова від сумісної роботи експертів; анонімність оцінок; регульований зворотному зв'язку; групова відповідь.

Відмова від спільної роботи експертів і анонімність досягаються тим, що кожен експерт висловлює свою думку в анкеті, без групового обговорення. Застосовуються й інші технічні прийоми індивідуального опитування, наприклад, відповіді на питання вводяться експертами в ЕОМ. Це дозволяє зменшити розбіжність індивідуальних оцінок і отримати групову відповідь, що правильно відображає думку кожного експерта.

Анонімність опитування дозволяє зменшити конформний авторитарний вплив окремих домінуючих експертів, регульований зворотний зв'язок зменшує вплив індивідуальних і групових інтересів. Введення зворотного зв'язку також підвищує критерій об'єктивності і надійність оцінок.

При використанні цього методу для цілей експертної оцінки якості споживчих товарів виявляються наступні його недоліки: складність опитування експертів і заповнення анкет, трудомісткість оцінки у зв'язку з великою кількістю показників якості (інколи до 20-40) і заповненням декількох анкет (3-10), громіздкість записів пояснень через відсутність прямого контакту організатора з експертами.

Метод перспективний для отримання групової експертної оцінки і поглибленого аналізу подій в ситуаціях невизначеності.

Метод ПАТЕРН - метод опиту експертів, заснований на побудові ієрархічної структури, - дерева цілей - і винесенні ухвали цих цілей після відкритого обговорення.

Назва методу складається з перших букв англійських слів, що означають «Допомога плануванню шляхом кількісної оцінки технічних даних».

Метод розроблено в американській фірмі «Хонкуелл» для оцінки проектів нових систем озброєння. Метод має аналоги: ПРОФАЙЛ, у Франції - метод КПЕ, ПРОПЛЕН тощо.

Метод ПАТЕРН передбачає декілька етапів.

I етап - постановка основної проблеми, що вимагає рішення, і розділення її на ряд вторинних проблем першого, другого і т.д. порядку, які потім діляться на вужчі завдання. Ділення продовжується до тих пір, поки не будуть отримані прості елементи, котрі можуть бути оцінені експертами.

В результаті такого ділення виходить ієрархічна структура зв'язаних один з одним основних, вторинних проблем і завдань, званих деревом цілей.

II етап - визначення за допомогою експертів коефіцієнтів вагомості (або значущості) кожного завдання відносно основної мети, при цьому експерти виносять рішення після відкритого обговорення в експертній групі.

Таке відкрите обговорення поряд із позитивним фактором - взаємодія експертів, які прагнуть до прийняття позитивного рішення, - має і негативні наслідки із-за конформізму, тобто спотворення дійсної думки експертів за рахунок навіювання або пристосування до думки більшості.

III етап - вживання ЕОМ для обробки отриманих даних та їх аналізу. Перевагами методу ПАТТЕРН є спрощення процедури експертного опитування. Недоліки: відсутність обґрунтувань оптимального числа членів експертної групи, а також методики відбору в експертну групу компетентних фахівців; обробка результатів опитування без врахування відмінностей як окремі експерти; відсутність бар'єрів для прояву конформізму експертів; недостатня розробка і невизначеність принципів побудови дерева цілей.

Оскільки методи Дельфи і ПАТТЕРН мають суттєві недоліки і не відповідають повністю цілям експертної оцінки, Е.Л. Райхман і Г.Г. Азгальдов запропонували комбінований метод, в якому були використані позитивні особливості інших експертних методів і виключені їх недоліки.

Комбінований метод - метод, заснований на поєднанні індивідуальних і колективних експертних оцінок.

Перевагами комбінованого методу, є достатня гнучкість, яка дозволяє виключити помилки при опитуванні експертів і підвищити достовірність результатів експертизи, чітке визначення стратегії шляхом класифікації завдань за ступенем значущості і операцій з їх виконанню, висока відтворюваність результатів.

До недоліків методу відноситься багатоопераційність, яка вимагає значних витрат часу і коштів. Проте цей недолік окупається підвищеною достовірністю і відновленню результатів.

Для оцінки якості товарів комбінований метод має загальний алгоритм експертних операцій:

1. Етап підготовчий:

* формування робочої групи;

* формування експертної групи;

* класифікація продукції і споживачів;

* побудова структурної схеми показників якості.

2. Етап одержання індивідуальних експертних оцінок:

* вибір процедури призначення оцінок експертами;

* вибір методу отримання інформації від експерта і підготовка документів, необхідних для опитування;

* опитування експертів.

3. Етап отримання колективних експертних оцінок:

* узагальнення індивідуальних експертних оцінок;

* визначення узгодженості індивідуальних експертних оцінок;

* визначення об'єктивності колективних експертних оцінок.

Для кожного етапу є відповідні завдання. В період підготовчого етапу вирішуються такі завдання, як визначення функцій і структури робочої групи, її кількісного складу, обов'язків окремих членів. Визначаються і розробляються принципи формування експертної групи: щодо кількості експертів, їх професійної підготовки тощо.

На другому етапі відбувається визначення техніки опитування експертів, оцінюються наявність контактування між експертами, метод передавання інформації і форма експертних оцінок. Експерти можуть визначати оцінки самостійно або після обговорення з іншими експертами чи ознайомлення з анонімними експертами. Оцінки обґрунтовуються, визначаються в кількісній формі і дихотомічній, де відповіді даються у формі «так», «ні» або 0-1.

Раціональне використання інформації, яку отримують від експертів, можливе за умови перетворення її у форму, зручну для аналізу, підготовки і прийняття рішень. Можливості перетворення інформації у відповідні форми залежать від специфічних особливостей об'єкта, повноти даних про нього, надійності, рівня прийняття рішення, а також від прийнятого критерію, що залежить від досліджуваної проблеми.

Одним з елементів, спільним для багатьох експертних методів, є коефіцієнті вагомості.

Коефіцієнт вагомості - кількісна характеристика ступеня значущості конкретного показника для оцінки якості.

Визначення коефіцієнтів вагомості показників якості проводиться експертним методом. Коефіцієнти вагомості призначені для підвищення достовірності експертної оцінки якості товарів.

Кожен показник займає в номенклатурі показників якості по значущості певне місце. Експерти ранжирування показників за ступенем значущості здійснюють на підставі професійних знань і умінь. Крім того, будь-який кваліфікований експерт прагне оцінити показники якості обстеженого товару з позицій масового споживача.

Якщо експерт має можливість порівняти й оцінити можливі варіанти дій, надаючи кожному з них визначене число, то він володіє визначеною системою або шкалою переваг. Правильне застосування шкал має важливе значення для забезпечення точності експертних оцінок. Розрізняють такі типи шкал: номінальна, порядкова, інтервальна, відношень. Але найбільші переваги перед іншими має шкала порядку завдяки відносній простоті експертної оцінки показників якості за ступенем значущості. Характеристики шкал наведені у табл. 1.1.

Шкала номінальних найменувань використовується для того, щоб відрізнити один об'єкт від другого. Об'єкти повинні бути пронумеровані, проте цифрами позначається об'єкт, а не його кількісна характеристика. Це простіший тип вимірювання, в якому числа або символи використовуються тільки для класифікації об'єктів. Шкала може бути використана для цифрового кодування окремих властивостей в анкетах, для визначення коефіцієнтів вагомості.

Шкала порядкова (рангів) - такий метод оцінювання, при якому параметри, показники або об'єкти, що оцінюються, розташовуються у порядку зростання або зниження показника параметра (показника) або властивостей об'єкта. Класичним прикладом оцінювання із використанням порядкової шкали є оцінювання твердості мінералів за шкалою Мопса (шкала відносної твердості складається з 10 еталонів твердості, причому твердість тальку прийнято за 1, алмазу - за 10). Цей спосіб може використовуватися під час визначення інтенсивності кольору борошна, аромату фруктових соків, букета вин, консистенції сирів тощо. Порядкова шкала має переваги при її застосуванні для визначення коефіцієнтів вагомості, оскільки спрощується процес впорядкування показників якості за значенням для споживачів.

Типи шкал та їх характеристика

Тип шкали	Визначення шкали	Відношення, які задаються на шкалі
Номінальна	Простий тип вимірювання, в якому числа або символи використовуються тільки для класифікації об'єктів.	Еквівалентність (=)
Порядкова (ранги)	Об'єкти одного класу знаходяться у відповідному відношенні 3 об'єктами іншого класу (більше ніж, більше переваг, сильніше тощо). Якщо [А]>[В] для деяких об'єктів класів А і В, то має місце частково упорядкована шкала.	Еквівалентність (=). Більше ніж (>).
Інтервальна	Порядкова шкала, яка розділена на відомі відстані між двома будь-якими числами на шкалі, нульова точка шкали і одиниця виміру вибираються довільно.	Еквівалентність (=) Більше ніж (>). Відношення будь-яких двох інтервалів відоме.
Відношень	Інтервальна шкала із застосуванням істинної нульової точки, відношення будь-яких двох точок не залежить від одиниці виміру.	Еквівалентність (=). Більше ніж (>). Визначено відношення будь-яких двох інтервалів. Визначено відношення між будь-якими двома точками.

При визначенні коефіцієнтів вагомості показників якості експерти спочатку оцінюють найбільш важливий з цих показників (на їх думку) і присвоюють йому визначене число, наприклад 1. Всі подальші показники оцінюють в убиваючому або зростаючому порядку за ступенем значущості.

Після цього дані всіх експертів усереднюються по кожному показнику.

В практиці оцінки якості товарів часто використовується метод визначення коефіцієнтів вагомості, названий «методом фіксованої суми». Суть його полягає в тому, що експерти призначають коефіцієнт вагомості показників, що входять в показник верхнього рівня, причому сума цих коефіцієнтів має дорівнювати заздалегідь визначеному числу.

«Метод фіксованої суми» доцільно застосують тільки при невеликій кількості показників.

Практичний досвід показує, що при експертній оцінці якості товарів найдоцільніше застосовувати наступні процедуру визначення коефіцієнтів вагомості.

1. Попереднє ранжирування експертами показників однорідної групи. Ранг 1 привласнюється найважливішому показнику, 2 - наступному за важливістю і так далі Якщо показники рівнозначні за важливістю, то їм привласнюються однакові ранги. Кількість показників в однорідній групі має бути 4 і більш. При меншій кількості ранжирування не проводиться.

2. Визначення експертами коефіцієнтів вагомості показників. Показнику 1-го рангу привласнюється коефіцієнт вагомості 10. Коефіцієнт вагомості наступного за важливістю показника визначається як частка важливості першого показника. При визначенні третього і подальших показників враховується їх важливість в порівнянні з попередніми. В результаті цих послідовних дій експерт визначає коефіцієнти вагомості одиничних, а потім комплексних показників якості.

3. Ознайомлення експертів із значеннями коефіцієнтів вагомості (їх обґрунтуваннями), призначеними іншими експертами.

Обґрунтування коефіцієнтів вагомості - дуже трудомістка операція, тому застосовується при обмеженому числі показників (біля 10 - 15). Інакше експертам пропонується дати обґрунтування тільки по деяких показниках на їх розсуд.

4. Усереднювання значень коефіцієнтів вагомості, визначених всіма експертами. Проводять технічні робітники шляхом розрахунку середньоарифметичною або середньозваженого В останньому випадку враховується комплексна оцінка якості експерта.

Недоліками шкали є неточність рангових оцінок через відсутність рівняння інтервалів, неможливість розрахунків навіть середньої арифметичної величини.

Шкала інтервалів. Це такий метод оцінювання, при якому суттєвою характеристикою є різниця між значеннями оцінюваних параметрів, яка може бути виражена числом одиниць, передбачених цією шкалою. За допомогою такої шкали проводять ранжування об'єктів, а також у визначених одиницях встановлюють, на скільки один об'єкт більший за інший. Прикладом шкали інтервалів є шкала Цельсія, яка розбита на 100 рівних інтервалів і застосовується для характеристики таких властивостей продукції, які пов'язані із температурними режимами, наприклад, морозостійкість синтетичної шкіри, мінімальна температура морозильної камери у холодильнику.

Шкала відношень дозволяє досягнути найвищого рівня вимірювання. Це такий метод оцінювання, при якому використовується одиниця виміру, вона застосовується для більшості параметрів, що являють собою фізичні величини: розмір, вагу, густину, силу, напругу, частоту тощо. Результати вимірювання за шкалою мають властивості чисел, які можна піддавати статистичній обробці. Прикладом такої шкали є температурна шкала Кельвіна, початком якої є абсолютний нуль.

При порівнянні шкали інтервалів і відношень визначено, що за допомогою останньої одержуються більш точні результати. Крім того, оцінки, отримані за шкалою інтервалів, не можна використовувати з метою обчислення середніх зважених величин, розрахунки яких характерні для експериментальних опитувань. Шкала відношень може бути основною для експертного методу, шкалу порядку можна застосовувати при достатньому обґрунтуванні.

У практиці експертної оцінки застосовують два основних різновиди шкал-розмірні і безрозмірні. Дані безрозмірних шкал виражають у частках одиниці, процентах, балах.

Математико-статистичні методи обробки експертних оцінок - методи, призначені для підвищення достовірності результатів оцінки якості товарів експертами.

Вони поділяються на чотири підгрупи: ранжування, безпосередньої оцінки, послідовних переваг і парних порівнянь.

Ранжування - метод, заснований на розташуванні об'єктів експертизи в зростаючому або убиваючому порядку.

Призначений для вирішення багатьох практичних завдань коли об'єкти, що визначають кінцеві результати, не піддаються безпосередньому вимірюванню. Крім того, окремі об'єкти, що характеризуються різною природою, бувають несумісними, оскільки у них немає загальної міри порівняння. Підставою для застосування ранжування є необхідність впорядкування будь-якого об'єкту в часі і просторі, а також відповідно до вимірюваної якості без проведення точних вимірювань. І нарешті, за ситуації, коли якість, яка виміряється, в принципі не може бути виміряна з причин практичного і теоретичного характеру.

Процедура ранжування полягає в розташуванні об'єктів експертом в найбільш раціональному порядку і присвоєння ним певного рангу у вигляді числа натурального ряду. При цьому ранг 1 отримує найбільш важливий об'єкт, а ранг п - найменш важливий. В результаті отримана шкала порядку, в якій число рангів дорівнює числу об'єктів Якщо два об'єкти мають однакові ранги, то їм приписують так звані стандартизовані ранги, які розраховуються як середнє суми місць об'єктів із однаковими рангами.

Наприклад, шести об'єктам привласнені наступні ранги:

Об'єкти 2 і 5 поділили 2-е і 3-є місця. їх стандартизований ранг буде дорівнювати

(2 + 3) /2 = 2,5.

Об'єкти 3, 4 і 6 поділили 4-е, 5-е і 6-е місця, а їх стандартизований ранг дорівнює 5:

(4 4-5 + б)/3 = 5. В результаті виходить наступне ранжування:

Метод ранжування рідко застосовується в чистому вигляді. Найчастіше він поєднується з методом безпосередньої оцінки або його модифікаціями (ранжуванням за сумою оцінок, комбінованим способом та ін.).

Метод безпосередньої оцінки полягає в тому, що діапазон зміни будь-якої кількісної змінної розбивається на декілька інтервалів, кожному з яких привласнюється певна оцінка в балах, наприклад від 0 до 10. Шкала оцінок може бути позитивною і негативною, наприклад, від +3 до -3. Експерт повинен включити кожен об'єкт в певний інтервал залежно від його значення. Число інтервалів, на які розбивається весь діапазон зміни якості, може бути неоднаковим у різних експертів. Окремим експертам дозволяється оцінювати однаковим числом якісно різні фактори.

В деяких випадках виявляється зручнішим для вибору найбільш переважного чинника спочатку провести оцінку, а потім ранжування.

Сумарні оцінки рангів можуть нормуватися, це дозволяє встановити більш тісний зв'язок між оцінками, які експерти надали окремим об'єктам. З цією метою оцінки по всім об'єктам сумуються і в подальшому кожна з них ділиться на отриману суму. Розраховані таким чином нормовані оцінки можна знову піддати ранжуванню.

При проведенні експертизи декількома експертами прагнуть отримати усереднену оцінку для кожного об'єкта. З цією метою нормовані оцінки кожного об'єкта сумуються, одержана сума ділиться на число експертів. Другий спосіб визначення залежності між оцінками факторів полягає в тому, що найважливішому фактору дається оцінка (встановлюється вагомість) за визначеним числом 1 або 10, наступні фактори оцінюються як частка найважливішого фактора. Перевага методу в тому, що полегшується процес вибору оцінок, тому що не потрібно кожний раз співставляти весь ряд, а лише враховувати значення першої і попередньої за важливістю оцінки. Оцінки усереднюються шляхом розрахунку середньої арифметичної.

Метод послідовних переваг - заснований на порівнянні окремого об'єкту з сумою подальших об'єктів для встановлення його важливості. застосовується при вимірюванні рівня якості, оцінці діяльності наукових організацій. Метод має таку основну перевагу в порівнянні з іншими методами, яка дає можливість співставлення і вимірювання якісно різних факторів.

Метод розроблений У. Черчменом і Р. Акофом і призначений для проведення порівнянь з урахуванням певних допусків.

Порядок представлення результатів або їх угруповання не впливають на переваги.

Процедура послідовних порівнянь полягає в наступному. Експерту представляється ряд об'єктів (показників, факторів, результатів), які необхідно оцінити за їх відносною важливістю (значенням), і він проводить ранжування. Найбільш важливому об'єкту привласнюється оцінка, яка дорівнює 1, решті об'єктів - оцінки нижче 1 до 0 в порядку їх відносної важливості. Потім експерт встановлює, є об'єкт з оцінкою 1 важливішим, ніж сума останніх факторів. Якщо важливість об'єкту велика, то він збільшує оцінку, щоб вона була більша, ніж сума всіх інших.

Якщо значення об'єкта нижча, ніж сума всіх інших він корегує оцінки.

Далі аналогічній процедурі піддаються всі інші об'єкти, значення яких перевіряється в порівнянні з сумою всіх інших.

Таким чином, використана процедура полягає в систематичній перевірці оцінок шляхом їх послідовного порівняння.

Метод послідовних переваг доцільно застосовувати, якщо число порівнюваних об'єктів не перевищує 7. При більшій кількості об'єктів їх необхідно розбивати на підгрупи, які включають 6 об'єктів. У тих випадках, коли, це неможливо, слід використовувати метод парних порівнянь.

Метод парних порівнянь - заснований на порівнянні об'єктів експертизи попарно для встановлення найбільш важливого в кожній парі.

Застосовується з метою виявлення переваги серед значної кількості факторів, проблем, показників. Експерти можуть просто проводити порівняння з констатацією переваги одного фактора перед другим. Можливе застосування спеціальної шкали переваг, де кожна степінь переваги має свою визначену оцінку.

Метод парних порівнянь може використовуватися і для встановлення сумарних рангів факторів.

Для полегшення процедури складають матриці парних рівнянь, в яких всі об'єкти (чинники) записують в одному і тому ж порядку двічі: у верхньому рядку і крайньому лівому стовпці. Кожен експерт повинен проставити на перехресті рядка і стовпця оцінку для двох порівнюваних факторів. Залежно від того, який фактор є найбільш важливим, ця оцінка буде дорівнювати відповідно 1 або 0. У головній діагоналі такої матриці проставляються прочерки або нулі (таблиця. 1.2).

вимірювальний технічний пристрій

Матриця переваг для ранжування за допомогою парного порівняння

Кожна пара факторів може порівнюватися один раз або двічі. Існують різні варіанти часткового парного порівняння: вибір переважного об'єкту із заздалегідь згрупованих пар; часткове парне зіставлення однієї групи об'єктів із усіма іншими, тоді як решта факторів співставляється з деякими іншими; встановлення сумарних рангів факторів.

Метод парних порівнянь інколи поєднують із попереднім ранжуванням об'єктів, при цьому парне порівняння використовується для уточнення переваги окремих об'єктів. В цьому випадку будується додаткова матриця, в якій вказується частка випадків, коли один фактор виявляється більш значимим, ніж інший, в загальному числі отриманих оцінок.

Методи експертної оцінки показників якості товарів - це методи визначення дійсних значень одиничних і комплексних показників якості.

Призначені для визначення значень показника якості розрахунковим або евристичним шляхом у випадках, коли використання вимірювальних методів неможливе або неекономічне з-за надмірних витрат на їх застосування або тривалого часу випробувань. Наприклад, при визначенні смаку і запаху харчових продуктів використовуються тільки органолептичні методи. Вимірювальні методи не дають точної надійної оцінки, не дивлячись на підвищені витрати.

Для диференціальної і комплексної оцінки зразків, які значно відрізняються за якістю, рекомендується визначати значення одиничного показника Р наступним чином:

де Р; 5 - базове (еталонне значення).

Інший, більш точний метод заснований на дослідженні показників з метою визначення видів залежності і, тобто з метою розробки формул для розрахунків оцінок показників:

Оцінка одиничних показників якості починається з визначення допустимих інтервалів їх зміни (Р; - Р;) Р; - найкраще значення показника, перевищення якого недоцільне або неможливе. Принципи призначення максимально допустимого значення показника залежать від мети оцінки якості, при цьому необхідно щоб для всіх показників цей принцип був єдиним.

Підвищення надійності експертних оцінок досягаєте шляхом розділення складних операцій на прості, які складають багатоступінчату процедуру оцінки допустимих значень показника. Перехід до кожного наступного рівня здійснюється після прийняття узгоджених рішень на попередній.

Експертна процедура визначення допустимих значень показників якості полягає в ряді операцій:

видачі експертам анкет і пояснювальних записок, в яких перераховані показники якості і описані принципи вибору допустимих значень показників;

заповнення експертами анкет і зазначення конкретних моделей продукції, значення яких вони вважають гранично допустимі;

ознайомлення кожного експерта з оцінками, зазначеними іншими експертами, і їх обговорення;

проведення другого (іноді третього і четвертого) туру анкетування;

усереднювання результатів оцінки.

При значній різниці думок проводиться додатковий тур голосування. Значення показника береться за максимальне, якщо за нього подано не менше 70% голосів. При невиконанні цієї умови за максимально допустиме значення береться середнє з 50% найбільших значень рімакс, за мінімальне допустиме значення - середнє з 50% найбільших значень значення використовуються експертами при визначенні оцінок показників якості К.

Для визначення експертами виду залежностей (і) між значенням показників Р; і їх оцінками К нерідко використовується «метод головний точок». Необхідність його використання обумовлена тим, що розділення процедури оцінки на декілька етапів спрощує роботу експерта і дозволяє йому дати оцінки деяким характерним крапкам, виходячи з яких можна побудувати модель дійсної величини.

«Метод головних точок» залежно від їх числа має декілька різновидів.

...